Політична ідеологія як чинник національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ ЯК ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Спеціальність: Основи політології

Миклащук Ігор Миколайович

Київ, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміст і характер політичних процесів в Україні, що розпочалися з проголошенням її незалежності, засвідчують необхідність усвідомлення і зміцнення чіткої системи координат суспільного та державного розвитку. Вагома роль відводиться національній безпеці як чиннику зрілої політичної нації європейської держави та її демократичного розвитку, невід'ємній умові становлення розвинутого громадянського суспільства. В контексті глибоких трансформаційних зрушень в регіоні, до якого належить Україна, місця і ролі її в системі глобальних геополітичних змін, цілеспрямовано зростає потреба наукового аналізу політичних ідеологій як фактора зміцнення національної безпеки держави та дослідження складових мінімізації потенційно можливих та реальних загроз з їх боку. Особливої ваги дана проблема набуває з огляду на те, що в умовах СРСР Україна була складовою цього геополітичного гіганта із закріпленою на законодавчому рівні монодержавною ідеологією.

Проголошення статтею 15 Конституції України принципу ідеологічного плюралізму стало підтвердженням демократичного курсу розвитку Української держави. Разом із тим, початковий етап формування державної політики національної безпеки виявив її неоднозначність, тенденцію до звуження можливостей ідеологічної складової у зміцненні вітчизняної політичної системи.

Саме тому в сучасних умовах інтенсивних геополітичних трансформацій зростає необхідність наукових досліджень щодо удосконалення державної політики національної безпеки України шляхом корегування діяльності державних інституцій, зміцнення громадянського суспільства та розвитку партійної системи, її демократичної складової. Політичні партії, що є основними носіями політичних ідеологій, покликані виступати зв'язуючою ланкою між громадянським суспільством та державою. Інституційна недосконалість українських політичних партій, не в останню чергу, є наслідком відсутності чіткої ідеологічної позиції. На фоні гострих суспільно-політичних протиріч актуальним питанням залишається створення ефективної системи державотворчої ідеології, яка включала б стратегічні засади геополітичного вибору країни, стратегію стійкого соціально-економічного розвитку України та сприяла проведенню ефективної політики національної безпеки держави. Необхідність створення саме такої системи, своєрідного конструкту зумовлена наростанням негативних процесів, які відбуваються в країні: фінансово-економічною кризою і неефективністю запобіжних заходів та проведених демократичних реформ, перманентно зростаючою конфліктністю провідних політичних сил, відсутністю дієвих довгострокових програм розвитку, несформованістю громадянського суспільства та політичної нації, загрозою регіонального та мовного сепаратизму тощо.

Було б несправедливо стверджувати, що ці проблеми залишаються поза увагою сучасних науковців. Достатньо сказати, що кількість наукових праць з питань політичних ідеологій та національної безпеки, які публікуються в усьому світі, навіть важко визначити. Загальновідомими в контексті наукових методологічних підходів до політичних ідеологій є праці зарубіжних дослідників: Л. Альтюссера, П. Бергера, М. Вебера, К. Мангейма, Г. Маркузе, У. Матца, В. Райха, С. Франка, Е. Фромма, Ю. Хабермаса, М. Хоркхаймера, А. Шюца та інших.

Детальний аналіз феномену політичних ідеологій знаходимо в сучасних українських дослідників: В. Андрущенка, В. Воловика, І. Гавриленка, Л. Губерського, П. Демчука, О. Заздравнової, М. Козловця, В. Колотила, Р. Коршука, О. Лановенка, В. Лісового, М. Міщенка, М. Михальченка, В. Полохала, А. Санченка, Г. Ситника, В. Тарана, Ю. Чигирина та інших.

Проблемами національної безпеки займаються відомі вітчизняні науковці: О. Бодрук, О. Власюк, В. Горбулін, А. Гриценко, О. Дзьобань, І. Кресіна, В. Крисаченко, А. Кудряченко, М. Ожеван, Б. Парахонський, Г. Перепелиця, О. Порфімович, О. Потєхін, Г. Почепцов, М. Рижков, М. Розумний, Т. Розова, Т. Стародуб, М. Степико, В. Чалий, О. Шевченко, Г. Яворська та інші. Серед зарубіжних дослідників слід відзначити А. Беттлера, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, О. Дугіна, Г. Кісінджера, Г. Моргентау та інших. Утім, у наукових працях вітчизняних вчених відсутнє системне опрацювання проблематики цього дисертаційного дослідження. Особливо бракує наукових доробків, у яких би висвітлювалася конструктивна роль політичних ідеологій як чинника національної безпеки держави, що й обумовило актуальність теми дослідження.

Таким чином, ключове наукове завдання дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні теоретичних та практичних аспектів політичної ідеології як чинника національної безпеки України, зокрема, їх особливої форми - державотворчої ідеології, як ефективного інструменту державної політики національної безпеки України.

Дослідження феномену політичної ідеології як чинника національної безпеки України свідчить про те, що дане питання є досить складною науковою проблемою, яка потребує поглибленого вивчення у комплексі взаємозв'язків та взаємовпливів, як певної динамічної системи. Функціонування цієї системи в умовах глибоких трансформаційних перетворень суспільства перебуває під постійним впливом реальних та потенційно можливих внутрішніх і зовнішніх загроз, що впливають на неї загалом та на її окремі елементи зокрема. У зв'язку з цим державна політика національної безпеки України потребує постійного вдосконалення та здійснення превентивних дій щодо уникнення та зменшення впливу політичних викликів і загроз.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах науково-дослідної роботи «Стратегія розвитку політичної системи України» (державний реєстраційний номер 0107U002507), «Розвиток політичної системи та системи державного управління України: забезпечення ефективності та легітимності» (державний реєстраційний номер 0108U000950), «Розвиток політичної системи України» (державний реєстраційний номер 0109U000490).

У рамках виконання наукового проекту автор дисертації брав участь у підготовці наукових статей, експертних доповідей, розробці прогностично-аналітичних матеріалів з питань впливу політичних ідеологій на систему національної безпеки держави.

Об'єктом дослідження є система національної безпеки України в умовах трансформації суспільства.

Предметом дослідження є вплив політичних ідеологій на стан національної безпеки України.

Мета і завдання дослідження.

Метою є концептуальне визначення сучасних вимірів політичних ідеологій як чинника національної безпеки України.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання низки дослідницьких завдань:

- класифікувати особливості актуальних загроз і викликів в системі національної безпеки України;

- охарактеризувати стан нормативно-правового забезпечення національної безпеки України та окреслити головні проблеми у цій сфері;

- розкрити методологічні засади дослідження політичних ідеологій;

- визначити тенденції впливу глобалізаційних процесів на стан політичних ідеологій у безпековому вимірі;

- з'ясувати теоретичні та прикладні аспекти відображення політичних ідеологій в програмних документах та практичній діяльності українських політичних партій;

- теоретично обґрунтувати основні напрями оптимізації державної політики національної безпеки в умовах соціокультурних трансформацій.

Методологічна основа дослідження. Відповідно до визначених об'єкта, предмета дослідження та поставлених завдань використовується комплексна методологія, яка передбачає застосування загальнонаукових і спеціальних методів та підходів наукового пізнання. Складність реалізації поставлених в дисертаційній роботі дослідницьких завдань обумовила застосування комплексного міждисциплінарного підходу, який поєднує теоретико-методологічні засади різних наук - національної безпеки, філософії, політології, соціології.

Використання системного підходу дало змогу провести комплексний аналіз політичних ідеологій в їх історичній ретроспективі, а також визначити місце в системі національної безпеки України.

У дослідженні застосовувались: аксіологічний підхід для розкриття суті системи «державотворчої ідеології», структурно-функціональний підхід, компаративістський аналіз, принципи об'єктивності та історизму. Все це дало змогу з'ясувати чинники виникнення та становлення феномену політичних ідеологій, а застосування методу контент-аналізу дало змогу проаналізувати законодавчу базу України та програмну діяльність українських політичних партій на наявність ідеологічних засад безпекотворення.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що це одне з перших системних комплексних досліджень політичної ідеології як чинника національної безпеки України.

У дисертації вперше:

- доведено, що феномен політичної ідеології є вагомим чинником національної безпеки сучасних держав, які знаходяться під впливом глобальних викликів та загроз. З'ясовано, що класичні політичні ідеології ХІХ-ХХ ст. не втратили властивого їм значення. Вони трансформуються і стають підґрунтям для сучасних ідеологічних систем. З одного боку, поширення рухів гармонії природи і людства, а, з другого, виокремлення більш чіткого антиглобалістського ідеологічного базису в ідейному дискурсі, тероризму, екстремізму, які пов'язують глобалізацію із появою глобальних проблем сучасності та ведуть боротьбу за прихильність широких громадських мас;

- запропоновано категорію «державотворчої ідеології», під якою розуміється загальнонаціональна, надпартійна основа, своєрідний план безпекотворення, який реалізується через забезпечення прав і свобод особистості, суспільства, держави. Особистість тут виступає основною цінністю, а держава є похідна від неї;

- визначено пріоритетну роль процесів демократизації, формування громадянського суспільства та становлення політичної нації як основних ідеологічних засад, детермінант та чинників національної безпеки України.

Отримало подальший розвиток:

- обґрунтування положення про те, що в умовах України як держави трансформаційного типу актуалізуються головним чином внутрішні загрози національній безпеки. Внутрішні загрози детерміновані об'єктивними умовами, зокрема відсутністю безперервної традиції державотворення, недосформованістю громадянського суспільства та політичної нації, деідеологізацією українських політичних партій. З'ясовано, що явище деідеологізації українських політичних партій сприяє поглибленню кризових явищ політичної системи і негативно впливає на реалізацію державної політики національної безпеки України;

- аналіз нормативно-правової бази України у контексті захищеності інтересів особистості, суспільства й держави від зовнішніх та внутрішніх загроз свідчить, що українське законодавство в сфері національної безпеки потребує подальшого корегування. Слід відійти від радянської традиції забезпечення безпеки держави до зосередження уваги на реалізації прав та свобод людини, захисту громадянина від неправомірного втручання ззовні в його особисте життя, захисту національної, культурної і духовної ідентичності. Необхідно звернути значно більшу увагу на соціальний аспект, процеси становлення громадянського суспільства та політичної нації;

- осмислення положення про те, що взятий Україною курс на становлення демократичної, правової та соціальної держави зі сформованим громадянським суспільством та політичною нацією із орієнтацією на європейські культурні цінності підтверджує її прагнення посісти належне місце в європейській спільноті. Обрана стратегія вважається перспективним шляхом розвитку України. На відміну від країн Західної Європи, в яких даний процес має тривалу традицію, Україна змушена реалізовувати дану стратегію у короткі терміни за складних соціально-економічних та суспільно-політичних умов. Саме тому, актуальним є ідейно обґрунтувати принципи державної політики національної безпеки.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження визначається тим, що його положення можуть бути використані для подальшого удосконалення державотворчої ідеї, утвердження стратегії національних та суспільних цілей щодо визначального вектору національного та державного розвитку.

Дану наукову розвідку можна використовувати для розробки практичних заходів пропагандистської, патріотично-виховної роботи серед широких верств населення країни в контексті реалізації державної політики національної безпеки України.

Матеріали дисертації можуть використовуватися викладачами та студентами при розробці та опрацюванні курсів з філософії, політології, основ національної безпеки держави, націології, суспільствознавства, етнополітології, політичної культури тощо.

Отримані результати дослідження впроваджені у наукові розробки Національного інституту стратегічних досліджень: (державний реєстраційний номер 0107U002507, акт про впровадження від 14.03.07), (державний реєстраційний номер 0108U000950, акт про впровадження від 07.03.08), (державний реєстраційний номер 0109U000490, акт про впровадження від 24.02.09).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові результати, висновки, пропозиції належать автору і є науковим доробком.

Дисертантом досліджено та сформульовано систему державотворчої ідеології як чинника національної безпеки України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дослідження обговорювалися на засіданні відділу стратегій розвитку громадянського суспільства та протидії корупції Національного інституту стратегічних досліджень, спільному засіданні відділів гуманітарної політики і безпеки, інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України. Крім того, результати дисертаційного дослідження доповідались на міжнародних наукових конференціях, зокрема у 2007, 2008 та 2009 рр. «Дні науки філософського факультету» Київського національного університету ім. Т. Шевченка, круглому столі «Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір» (м. Київ, НІСД, 19 червня 2008 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації були викладені автором у 7 публікаціях, в тому числі у 4 наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 1,5 ум. др. арк., 3 матеріалах доповідей у збірках науково-практичних конференцій загальним обсягом 0,6 ум. др. арк.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, з них список використаних джерел - 33 сторінки, що включає 330 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, висвітлено рівень розробки проблеми, визначено об'єкт та предмет, мету та завдання роботи, розкрито методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення та механізм апробації, подано структуру дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження феномену політичної ідеології», який включає в себе два підрозділи, здійснено аналіз історичного розвитку політичних ідеологій, розглянуто методи та підходи до вивчення проблеми дослідження, проаналізовано функції політичних ідеологій із визначенням їх мобілізуючої ролі в системі національної безпеки держави.

У підрозділі 1.1 «Сутнісні характеристики, основні види та функції політичних ідеологій» набули подальшої актуалізації антропоцентричні, соціоцентричні та цивілізаційні складові виникнення і формування політичних ідеологій. Проаналізовано теоретичні підходи до трактування поняття «політична ідеологія» як конструкту, який займає важливе місце в структурі політичної свідомості, поряд із соціальною психологією та політичною наукою, тісно пов'язаний із класичними та посткласичними феноменами сучасності.

Серед них - формування громадянського суспільства, розширення просторових меж демократизації як вищої форми організації суспільного життя. Вагоме значення відводиться співмірності політичних ідеологій та наукового знання, яке не заперечує ідеологічну компоненту політичного життя, а натомість слугує теоретичним підґрунтям широкого спектру політичних ідеологій. Політичні теорії, відкриті для нових ідей, вирізняються критичністю по відношенню до своїх висновків. Політична ідеологія навпаки носить догматичний характер, претендує на соціальну істинність, підвладна переважанню конкретних цілей і політичних мотивів, прагне створити завершену систему, яка раз і назавжди осягнула істину.

Аналіз розбіжностей трактування феномену політичних ідеологій та їх ролі як чинника національної безпеки держави свідчить про значну кількість підходів до цієї проблеми, які детерміновані відповідними умовами розвитку суспільно-політичного, соціально-економічного та соціо-культурного дискурсу. Зазначено, що незважаючи на значний обсяг накопиченого теоретичного та фактологічного матеріалу не має однозначної оцінки ролі політичних ідеологій в житті суспільства. Для апологета, що запропонував термін «ідеологія», Детюста де Трасі вона була раціоналізованою формою методів покращення суспільного устрою. Класики марксизму К. Маркс та Ф. Енгельс вважали її «хибною свідомістю», а В. Ленін навпаки надав їй наукового статусу. Європейські дослідники значно розширили межі розуміння та трактування феномену політичних ідеологій.

Зокрема, неомарксист А. Грамші, модернізуючи теорію К. Маркса, позбавив її економічного детермінізму. Одним із напрямів дослідження політичної ідеології є позитивістський, представниками якого є Т. Гайдер, К. Поппер, Е. Топіч та інші.

У другій половині ХХ ст. поширення набули ідеї «деідеологізації», які ґрунтувалися на науково-технічному поступі людства, перевазі ринкових відносин тощо. Цей напрям розвинувся завдяки дослідженням Р. Арона, Р. Барта, Д. Белла, Дж. Гелбрейта, С. Ліпсета.

Показано, що умови та причини «реідеологізації» (Д. Лодж, Р. Нисбет) у 70-80-х рр. XX ст. були зумовлені необхідністю протистояти загрозі, яка виходила від комуністичної ідеології. В сучасному деідеологізованому просторі під реідеологізацією розуміємо процес масового приєднання широких верств населення до ідеалів і цінностей сучасного суспільства з метою заповнення вакууму, який слугує місцем для деструктивних ідеологічних елементів.

Аналіз політичних ідеологій, які за своєю природою є складними феноменами, свідчить про те, що вони можуть бути як конструктивно так і деструктивно зорієнтованими в системі національної безпеки держави. Конструктивне значення політичних ідеологій полягає у здійсненні системоформуючого впливу на розвиток духовної та інституціональної сфери суспільства з метою ефективної реалізації державної політики національної безпеки. Деструктивна ж роль політичних ідеологій полягає у руйнуванні соціального організму, знеціненні засад суспільної моралі та гідності, формуванні антисоціальних норм поведінки тощо.

В процесі аналізу політичної ідеології як чинника національної безпеки держави показано, що політична ідеологія, будучи частиною онтологічного світу ідей носить виражений феноменологічний характер і є ефективним засобом раціональної апеляції влади до громадської думки, а також може бути ідейною основою для екстремістських течій, які намагаються анігілювати чинну владу.

У підрозділі 1.2 «Сучасний стан політичних ідеологій: безпековий аспект» доведено, що трансформації у загальноцивілізаційних та українських реаліях разом із феноменами глобалізації та інформатизації суспільних взаємовідносин посприяли нівелюванню класичних політичних ідеологій, сформованих у ХІХ-ХХ ст., які проте не втратили власного значення та не відійшли у минуле, а стали підґрунтям для посткласичних ідеологічних течій. Саме з цієї причини не витримує критики науковий підхід, так званий «кінець історії» Ф. Фукуями, який є занадто категоричним. Адже історичний процес та наукові розвідки останніх років свідчать про ціннісну переорієнтацію ідеологій після розпаду двополюсної системи світу, а не завершення ідеологічної еволюції людства.

Визначено актуальність поділу сучасних політичних ідеологій на дві групи за ставленням до глобалізаційного процесу: глобалістські та антиглобалістські. Одні не пропонують альтернативних моделей для подолання глобальних криз, з якими стикається людство, а інші висувають проекти протистояння процесу стандартизації та уніфікації.

Доведено, що відбувається зміщення фокусу політичної ідеології з позиції державно-корпоративних ідеалів на глобалізаційно-недержавні. Факти, до яких апелює автор дисертаційного дослідження, свідчать, що, незважаючи на відмінності ідеологічних систем в кожній конкретно взятій державі, слід визнати тенденції впливу на неї глобалізаційного процесу. При обговоренні тенденцій трансформації ідеологічної складової у політиці в умовах глобалізації варто говорити про зростаючий вплив альтернативних, тобто недержавних гравців і використання ними посткласичних моделей.

У цьому контексті аналіз політики національної безпеки держави свідчить, що високі стандарти безпекотворення в провідних країнах за сучасних умов ідеологічно та практично пов'язані з так званою ідеєю «третього сектору», здатного виступати альтернативою державному авторитаризму. Однак, не можна оминути увагою позицію, згідно якої відбувається свідомо запланована переоцінка реального значення глобалізації у сучасному світі. Адже ця версія знаходить підтвердження в зростанні ролі етнічного чинника у міжнародних відносинах та політичному житті держав, появі відцентрових рухів у полінаціональних країнах і т. д.

Згадані явища і тенденції безпосередньо впливають на стан національної безпеки держав. Цей процес позначений активізацією міжетнічного і міжконфесійного протистояння, внаслідок якого виникають громадянські конфлікти, сепаратизм. Крайніми виявами цих деструктивних ідеологічних факторів стають політичний екстремізм та релігійний фундаменталізм. Зазначено, що незважаючи на посилення антиглобалізаційного суспільно-політичного та соціально-економічного дискурсу, він не може зруйнувати дію значно потужніших історичних тенденцій. Однією із найважливіших цінностей сучасних політичних ідеологій в світовому масштабі є принцип свободи. Найбільш розповсюдженою ідеологією сучасності є лібералізм із притаманною їй аксіологічною ідеєю свободи. У вузькому розумінні лібералізм - це ідеологія і політика ліберальних партій, що орієнтуються на збереження механізмів ринкового господарства та ринкової конкуренції за умов мінімально необхідної регулюючої ролі держави, помірного соціального реформізму, що забезпечують міжнародну безпеку і розвиток інтеграційних процесів. У широкому розумінні лібералізм - ціннісна ідея свободи, яка активно експлуатується усіма без виключення ідейними течіями.

Доведено, що лібералізм, будучи своєрідним винаходом західної політичної культури, що заснована на Римській системі права та етиці Протестантизму, із властивою їй цінністю індивідуальності, ринковими відносинами, правами і свободами громадянина, не гарантує, у разі імплікації останнього в іншокультурний простір, успіху. Дуже часто його експорт призводить до розхитування традиційних норм на тлі соціальної бідності та конфліктності. Розглядаючи процес глобалізації і поширення ліберальних ідей, зауважимо, що він відбувається не тільки в економічній площині, а в політичній та культурній включно. Тому всі його переваги й недоліки слід досліджувати комплексно.

Обґрунтовано, що аналіз сутності і впливу новітніх політичних ідеологій на стан національної безпеки України слід розглядати в системному взаємозв'язку із ментальністю, політичною культурою, ідеологічною спадщиною попередніх епох тощо. Українські реалії відрізняються від усталених аналогій, які існують в країнах західних демократій. Зважаючи на геополітичне розташування України в межах так званого міжцивілізаційного буферу, що визначає її специфічне історичне минуле та впливає на формування політичної культури українського народу, ми можемо говорити про її перехідний та фрагментарний зміст. У ній співіснують орієнтації як на нові, так і на старі цінності.

На противагу активній громадянській позиції в переважної частини населення домінує патерналістське розуміння держави. Поряд із прагненням до демократичних свобод присутня підтримка недемократичних методів ведення державної політики. Це свідчить про роздвоєність політичної свідомості громадян та дефіцит демократичної складової політичної культури громадянського суспільства.

Другий розділ «Безпека сучасної України в її трансформаційному вимірі» який включає в себе два підрозділи, присвячений аналізу потенційних та реальних загроз національній безпеці держави.

Автор аналізує державну політику національної безпеки України у законодавчій сфері.

У підрозділі 2.1 «Вплив основних загроз на національну безпеку України» з'ясовано, що сучасне розуміння безпеки включає широкий спектр інструментів політики і є наслідком кардинальних геополітичних змін у ХХІ столітті. Особливої актуальності набуває проблематика виникнення і становлення якісно нової всеосяжної системи безпеки, що пояснюється її абсолютним значенням для збереження людської цивілізації.

Як свідчить аналіз сутності понять та категорій у вітчизняній та зарубіжній політологічній думці, у суспільствознавчих науках з'являється значна кількість понять, які так чи інакше містять слово «безпека» й характеризують стан об'єкта стосовно загроз різноманітного походження - екологічна, інформаційна, економічна, ядерна, військова, політична, соціальна безпека тощо.

Доведено, що питання безпеки та політичних ідеологій посідають важливе місце в асоціативно-семантичному полі суспільно-політичного дискурсу. Адже вони репрезентовані семантичними символами на позначення війни, миру, ідеологічної небезпеки, економічної кризи, протиправних дій, антиконституційного перевороту тощо.

Для України на сучасному історичному етапі більш небезпечними є загрози внутрішнього характеру, які виявляються в регіональній поляризованості, світоглядно-ідеологічних протиріччях історичного та соціального характеру тощо.

Аналіз свідчить, що об'єктивною загрозою внутрішнього характеру національній безпеці України є значна кількість громадських організацій із політичними ідеологіями антиукраїнського характеру, що фінансуються іншими країнами. Поряд з цим ставиться під сумнів сам факт існування незалежної української держави. Ця думка підтверджується провокаційними акціями приниження символів національної ідентичності, політичними заявами та зверненнями до органів державної влади, громадськості, урядів іноземних держав. Ці дії стають можливими не в останню чергу із мовчазної згоди чи навіть активної підтримки зі сторони інших країн, які переслідують власні інтереси. В сучасних умовах ідеологія є серйозною зброєю підкорення інших держав та народів з метою захоплення доступу ринків збуту, природних ресурсів тощо. За результатами вторинного аналізу соціологічних даних щодо визначення ідеологічних орієнтацій громадян з'ясовано, що ідеологічне та ціннісно-світоглядне розшарування є визначальною рисою культурно-історичних відмінностей окремих регіонів України. Процес досягнення національної згоди в Україні далеко не завершений. Факт ідеологічної поляризованості під дією спекуляцій на цій проблематиці зі сторони низки внутрішньо і зовнішньополітичних сил, зокрема екстремістського спрямування набуває небезпеки з точки зору територіальної цілісності України.

З'ясовано, що в умовах деідеологізованого політичного простору України значної популярності набули праворадикальні ідеології. Кількість прихильників цих течій значно менша, у порівнянні з країнами Західної Європи та Росією. Проте в умовах трансформації суспільної світоглядної системи вони знаходять власних реципієнтів, як правило серед радикально налаштованої молоді. Особливістю праворадикальних як і будь-яких радикальних ідеологій є формування образу ворога.

Складне становище в соціальній, культурній та релігійній сферах. Зокрема, значне побоювання викликають метаморфози громадянських інституцій, що слугують ґрунтом для заповнення ідеологічного вакууму деструктивними ідеями, які активно експлуатуються псевдо-релігійними організаціями тоталітарного характеру. Результати дослідження свідчать про те, що в Україні низкою політичних сил різних ідеологічних направленостей навмисне загострюються питання зовнішньополітичної та оборонної стратегії. В українському квазі-демократичному просторі відсутній регулятор суспільних відносин, що виливається у безвідповідальність чиновників перед законом, правовий нігілізм тощо.

У підрозділі 2.2 «Нормативно-правове регулювання державної політики національної безпеки України» комплексно проаналізовано принципи державної політики у питанні національної безпеки, яка реалізується затвердженими нормативно-правовими актами і регулює суспільні відносини, встановлює правила поведінки та формує відповідальність суб'єктів цих відносин.

В контексті аналізу критеріїв загроз та викликів вказано на правові умови та чинники, які визначають державну політику національної безпеки України. Для кожної держави характерною є власна правова система регламентації політики національної безпеки. Однак, із поширенням глобальних проблем сучасності активізувався процес уніфікації законодавства в сфері національної безпеки держав.

Результати аналізу свідчать, що правова база в умовах конкретно-історичного розвитку суспільства і держави має визначальний характер, оскільки детермінується змінними історичними умовами, де особливу роль відіграють ідеологічні фактори. Сучасний правовий розвиток Української держави не вирізняється, як відомо, ідейною повнотою, стратегічною вивіреністю та світоглядною чіткістю, не завжди є адекватний ментальності суспільства, перспективам його розвитку.

Доведено, що ігнорування ідеологічного чинника в процесі трансформаційних перетворень та твердження про «деідеологізацію» не означає відсутності політичних ідеологій як таких. Вони опредметнені в правових нормах та програмних документах державної політики національної безпеки. Пріоритети державної політики національної безпеки проаналізовано, спираючись на положення Закону України «Про Основи національної безпеки України» (2003 рік), «Воєнну доктрину України» (2004 рік), а також «Стратегію національної безпеки України» (2007 рік) та низку інших законодавчих та нормативних актів, якими унормовано основні цілі та положення національної безпеки України.

Аналіз свідчить, що відповідно до чинного законодавства, під національною безпекою розуміється захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, в контексті якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам. Доведено, що незважаючи на ґрунтовну нормативну базу українське законодавство в сфері національної безпеки потребує подальшого корегування. Необхідно відійти від радянської традиції забезпечення безпеки держави у напрямі реалізації національної безпеки в демократичному вимірі, що потребує зосередження уваги на векторах забезпечення прав та свобод людини і громадянина, захисту людини від неправомірного втручання в її особисте життя, захисту національної, культурної ідентичності, створення дієздатних правових та організаційних механізмів захисту відповідних прав тощо. Слід звернути значно більшу увагу на соціальний аспект, процеси становлення громадянського суспільства та політичної нації.

Обґрунтовано доцільність розробки нового Закону України «Про національну безпеку України». Цей Закон має визначити алгоритм управління безпекою і чітко розмежувати повноваження та компетенцію всіх суб'єктів національної безпеки України, врахувати ідеологічну складову тощо. Вищезазначений Закон матиме найбільшу ефективність в разі прийняття чи внесення змін до Законів України «Про Президента України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про Верховну Раду України», «Про Службу Безпеки України».

У третьому розділі «Ідеологічна діяльність суспільних та державних інституцій в умовах забезпечення національної безпеки України», який включає в себе два підрозділи, розглянуто особливості і форми співмірності політичних ідеологій та національної безпеки, проаналізовано ідеологічні засади безпекотворення в програмно-концептуальній та практичній діяльності українських політичних партій, запропоновано категорію «державотворчої ідеології».

У підрозділі 3.1 «Роль і місце політичних ідеологій в програмній та практичній діяльності українських політичних партій» йдеться про те, що сьогодні в Україні існує гостра необхідність трансформації діючих політичних партій як виразників і продукаторів політичних ідеологій. Адже політичні партії є одним із найефективніших суспільних інститутів та засобів перетворення волі індивідів на колективну волю, забезпечення участі громадян у формуванні політики держави, кожна з яких де-факто повинна мати власні ідеологічні засади, систему норм і цінностей, соціальну базу, зорієнтовану й розраховану на конкретні соціальні групи. У зв'язку із швидкоплинними процесами розвитку партійної системи, яка характеризується перманентною політичною кризою, дані чинники впливають на систему національної безпеки держави й потребують докладного вивчення.

Доведено, що у розвинутому громадянському суспільстві політичні партії виступають інституціональною складовою системи національної безпеки держави. В перехідних суспільствах, до яких належить Україна, існуюча суспільно-політична дійсність ще не повною мірою відповідає потребам функціонування і розвитку державних та громадських інституцій. Принцип вільного представництва інтересів та самовираження громадянина часто видозмінюється на користь пригнічення більшості меншістю шляхом оволодіння та використання державної влади представниками кланових утворень з метою відстоювання власних та корпоративних інтересів.

Зазначено, що українська багатопартійна система - явище складне та неоднозначне. Проблеми розвитку вітчизняних політичних партій відтворюють як загальносвітові тенденції (нечіткість ідеологічних принципів, зростання кількості протестного електорату тощо), так і національні (невиправдана кількість партій, малоефективність їх діяльності, слабкість партійних програм та їх популістський характер тощо). Характеризуючи українську партійну систему слід виходити з того факту, що для її ґенези властива невизначеність дієвих правил гри в рамках правового поля.

Результати проведеного аналізу надали підстави стверджувати, що наявність «деідеологізованих» політичних партій не є свідченням відсутності ідеологій як таких. Українські громадяни продовжують перебувати у полоні старих і нових ідеологічних міфів, місцями нав'язаних та антагоністичних. Однак до цього часу немає об'єднавчої ідеологічної системи.

Проведено порівняльний аналіз партійних систем України, Великобританії, Франції, ФРН, що дало змогу охарактеризувати український парламентаризм як такий, що знаходиться на трансформаційному етапі власного становлення і суттєво відрізняється від усталених класичних зразків «європейських демократій». Відзначимо, що йому притаманний сегментарний характер і про нього слід говорити не як про цілісність, а як про процес становлення конкретних складових системи, які не достатньо взаємодіють між собою. Визначальний вплив відіграють постійні зміни в українському виборчому законодавстві, перманентна боротьба за повноваження між законодавчою і виконавчою гілками влади.

У підрозділі 3.2 «Ідеологічні чинники державотворення: значення принципів безпеки» доведено, що з метою мінімізації негативних джерел й факторів впливу в умовах держави трансформаційного типу та сприяння ефективному процесу реалізації державної політики національної безпеки України актуальним є творення системи державотворчої ідеології, основною складовою якої повинен бути безпековий компонент.

У вітчизняному суспільствознавстві проблеми формування державотворчої ідеології знаходять відображення у працях В. Андрущенка, В. Воловика, І. Гавриленка, Є. Головахи, П. Демчука, В. Колотила, О. Лановенка, В. Лісового, М. Михальченка, М. Міщенка, В. Пухляка, В. Тарана та інших. Доведено, що відсутність ідеологічних засад державотворення негативно впливає на реалізацію наступних пріоритетних завдань політики національної безпеки: забезпечення національної єдності та консолідації українського суспільства, збереження територіальної цілісності та державного суверенітету України, зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві, демократичності конституційного ладу та реформування політичної системи з метою утвердження плюралістичної демократії. Обґрунтовано, що державні та громадські інституції не можуть успішно функціонувати і розвиватися без конкретного цілепокладання, тобто ідеології. У протилежному випадку їх роль виконують громадські інституції із деструктивними ідеологічними конструкціями, які фінансуються із-за кордону та покликані підривати основи української державності.

На основі проведеного аналізу, доведено, що формування державотворчої ідеології здатне виступити суттєвим мобілізаційним резервом державної політики національної безпеки України. Державотворчий підхід покликаний стати дієвим стрижнем діяльності як владних інститутів, політичного істеблішменту, так й пронизувати свідомість широких кіл громадськості. Без національної консолідації, визначення стратегічно важливих цілей та реальних перспектив існування держави та її громадян, важко сподіватися на дієву підтримку з боку широких суспільних верств. З'ясовано, що державотворча ідеологія є цілісною системою. Під нею розуміємо сукупність ідей, цінностей, норм, що відображають особливості державного буття суспільства, на основі спільного інтересу, який визначає мету державного розвитку, виступає ціннісною основою формування теорій та стратегій державного будівництва і знаходить теоретичне і практичне втілення в програмних документах державного розвитку. При виробленні державотворчої ідеології основоположну цінність займає ідея безпекотворення. Її здатні виробити і розповсюдити спеціалізовані групи людей всередині політичних еліт - теоретики, ідеологи, пропагандисти. Дане завдання є основною ознакою діяльності інтелектуальних груп всередині політичної еліти. Інституційними органами творення державотворчої ідеології є держава та інститути громадянського суспільства.

Обґрунтовано, що система «державотворча ідеологія» є:

- по-перше, мобілізаційною силою суспільного розвитку, оскільки виступає її ключовим прикладним аспектом;

- по-друге, вона впливає на легітимацію влади, тобто здатність того чи іншого режиму досягати суспільного визнання та виправдання обраного політичного курсу, прийняття ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади, що є важливою умовою існування держави;

- по-третє, державотворча ідеологія здатна бути аксіологічною системою координат для людини та суспільних груп загалом. Є підстави говорити про те, що політика повної деідеологізації може стати причиною політичної та економічної нестабільності.

Аргументовано, що засобами уникнення декларативності державотворчої ідеології є:

- забезпечення нормативного характеру її формування, функціонування та розвитку;

- утвердження її як соціально-політичного феномену, що відображає світоглядні, морально-етичні та правові настанови суспільства, менталітет народу, його звичаї, традиції тощо, запровадження загальноприйнятих демократичних процедур - публічного обговорення, критики, внесення пропозицій і доповнень тощо;

- підпорядкування завданням державної політики національної безпеки України.

ВИСНОВКИ

Представлена дисертація є одним із перших комплексних досліджень, в якому здійснено та розкрито суть політичної ідеології як чинника національної безпеки України в її трансформаційному вимірі. Основні наукові та практичні результати роботи полягають у наступному...

Необхідність забезпечення національної безпеки є об'єктивним завданням будь-якого державного утворення. Існування суверенної держави неможливе без реалізації в належному стані національної безпеки, що є основою та фундаментальною умовою гарантування самозбереження й прогресивного розвитку суспільства. Головними складовими національної безпеки розвинутих країн виступають безпека особистості, безпека суспільства й безпека держави. Саме їх можна вважати головними суб'єктами національної безпеки.

Важливим елементом науково-теоретичного дослідження національної безпеки України є те, що серед численних політологічних досліджень ідеологічний фактор в достатній мірі не є дослідженим. Таке бачення політичних процесів в Україні не відповідає дійсності, оскільки сьогодні спостерігається зародження нових ідеологічних течій, як конструктивного так і деструктивного характеру. Дані процеси детермінували, з одного боку, поширення рухів гармонії природи і людства, за права та свободи людини, а, з другого, набувають поширення течії екстремістського спрямування, які, як правило, перебувають у зародковому стані. Очевидно вони поступово вийдуть на перший план політичної боротьби. На наш погляд, при вирішенні теоретичних і практичних проблем організації державної політики національної безпеки держави слід враховувати як деструктивний, так і конструктивний вплив політичних ідеологій.

Загрози національній безпеці держави є внутрішні та зовнішні. В умовах модернізаційного етапу розвитку України особливо актуалізуються саме внутрішні загрози національній безпеці ідеологічного характеру. Внутрішні загрози є детермінованими об'єктивними умовами, зокрема відсутністю неперервної традиції державотворення, несформованістю громадянського суспільства та політичної нації, деідеологізацією українських політичних партій. Обґрунтовано, що глобалізація створює нові загрози й підсилює вже існуючі, зовнішні виклики національній безпеці держави, до яких віднесемо: зростання прірви між багатими та бідними країнами, посилення рівня конфліктності у міжнародних відносинах, поширення ідеології тероризму, міжнародної злочинності, зброї масового ураження тощо. Найбільш зацікавленим, динамічним і професійним суб'єктом творення політичних ідеологій щодо їх спрямованості на ідейно-політичну дійсність є політичні партії. Загалом провідні політичні сили України помітно просунулися в розробці ідеологічних засад партійної політики національної безпеки держави. Водночас, відмітимо, що більшість політичних сил національну безпеку трактують передусім як захист інтересів держави та приділяють увагу в основному її зовнішньоінтеграційному курсу, військовій та оборонній стратегії. Із 16 політичних партій, які представлені у Верховній Раді VI скликання, більшість партій виступає за євроатлантичний курс України. Проти співпраці із НАТО виступає тільки КПУ. В партійних програмах значно менше уваги приділяється інтересам особи та суспільства в контексті політики національної безпеки. Принагідно зауважимо, що перманентна конфліктність у Верховній Раді між політичними силами ускладнює налагодження і формування якісної державної політики національної безпеки. національний політичний ідеологія

Ефективна реалізація державної політики національної безпеки неможлива без врахування ідеологічного фактора як чинника впливу на її стан. Дієвим інструментом політики державних інституцій має стати формування системи державотворчої ідеології як складової державної політики національної безпеки України з метою мінімізації реальних викликів та потенційно-можливих загроз трансформаційного періоду. Система державотворчої ідеології здатна поєднати засади європейського геополітичного вибору країни, стратегію стійкого соціально-економічного розвитку України та сприяти становленню політичної нації, формуванню громадянського суспільства. Цей напрям для України є найпріоритетнішим. Державотворча ідеологія є загальнонаціональною, надпартійною основою, своєрідним планом утвердження і збереження держави. При цьому розуміється гарантування і забезпечення прав і свобод українських громадян, як основних носіїв державності України. Особа є основною цінністю, а держава є похідною від неї і покликана їй служити. Саме державотворча ідеологія покликана зробити можливим фактичне становлення української державності як суверенного носія волі представників титульного етносу та національних меншин. Тільки «сильна держава» може гарантувати дотримання прав і свобод громадян, зазначених у Конституції України.

Політична ідеологія як феномен та ментальний конструкт суспільного життя продукує своєрідне ідеологічне поле, яке впливає на процеси адміністративного реформування в сучасній Україні. На наш погляд, в Україні вже створено значний масив законодавчих та нормативних актів, які є базою нормативно-правового регулювання відносин в сфері національної безпеки держави. В той же час українське законодавство в сфері національної безпеки держави потребує подальшого удосконалення. Доцільно відійти від радянської ідеологічної традиції домінування безпеки держави у напрям реалізації національної безпеки в демократичному вимірі, що потребує зосередження уваги на гарантуванні прав та свобод людини і громадянина, захисті людини від неправомірного втручання в її особисте життя, захисті національної, культурної і духовної ідентичності, створенні дієздатних правових та організаційних механізмів захисту відповідних прав тощо. Слід звернути значно більшу увагу на соціальний аспект, процеси становлення громадянського суспільства та політичної нації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Миклащук І.М. Ідеологічні засади політичних партій України (за передвиборними документами 2006-2007 рр.) / І.М. Миклащук // Стратегічні пріоритети. - 2009. - №3. - С. 79-86.

2. Миклащук І.М. Державотворча ідеологія як чинник демократичного розвитку України / І.М. Миклащук // Політичний менеджмент. - 2009. - №5. - С. 63-72.

3. Миклащук І.М. Політичне маніпулювання як чинник української політики / І.М. Миклащук // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К.: Український центр політичного менеджменту, 2008. - Спецвипуск: Політичні технології. - С. 69-78.

4. Миклащук І.М. Проблеми становлення ідеологій у програмовій і практичній діяльності українських політичних партій / І.М. Миклащук // Віче. - 2007. - №12. - С. 21-22.

5. Миклащук І.М. Вплив державницької ідеології на становлення української політичної нації / І.М. Миклащук // Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету - 2007» (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ, 2008. - Ч. XI. - С. 66-67.

6. Миклащук І.М. Становлення української національної ідентичності і аналіз ролі держави за період 2007 року // І.М. Миклащук // Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету - 2008» (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. - Ч. XI. - С. 54-55.

7. Миклащук І.М. Співмірність політичних ідеологій та національної безпеки держави // І.М. Миклащук // Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету - 2009» (21-22 квітня 2009 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. - Ч. XI. - С. 106-107.

Размещено на Allbest.ru