Інституційна складова політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Лещенко Сергій Володимирович

УДК:37.035.4

інституційна складова ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор політичних наук, доцент

Шульга Марина Андріївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Корнієнко Валерій Олександрович,

Вінницький національний технічний

університет, завідувач кафедри

українознавства, політології та права;

кандидат політичних наук

Гапоненко Віра Анатоліївна,

Міжрегіональна академія управління

персоналом, доцент кафедри політології.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “ 18 ” травня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах трансформації суспільства виникає потреба вирішення завдань, що зумовлені змінами у суспільстві, передусім тими, які пов'язані з адаптацією людини до нових соціально-політичних та соціально-економічних умов, включенням її в нову політичну діяльність. політичний соціалізація український суспільство

У процесі політичної соціалізації можлива суперечлива ситуація з двома тенденціями: позитивною і негативною. Перша спрямована на розкриття громадянином свого потенціалу, його самореалізацію як суб'єкта політичних перетворень, а друга - на дезадаптацію і депривацію у сфері політичної реальності. Отже, набувають актуальності наукові дослідження цих суперечливих тенденцій у сфері політичної соціалізації, а також вивчення умов формування політичної культури особистості як певних форм включення індивідів в політичну реальність з відповідними цим формам психолого-політичними характеристиками.

Нагальним є й з'ясування обставин, за яких забезпечуватиметься взаємодія політичних потреб суспільства й відповідних особистісних якостей, що забезпечить реалізацію оптимального розвитку як суспільства, так й окремої особистості. Поява низки програм політичного розвитку, які пропонують політичні партії та декларація європейського політичного курсу, додає актуальності розробці теоретичних і методологічних основ політичної соціалізації зростаючого покоління.

Одночасне існування багатьох пластів цінностей, жоден з яких не є чітко структурованою моделлю, утруднює ситуацію вибору соціальних норм, і в цілому, ускладнює процес соціалізації, у тому числі й політичної. Актуальними в цьому контексті виявляються питання про те, які фактори та агенти політичної соціалізації повинні включатися в цей процес, щоб сформувати високий рівень особистісної толерантності та політичної культури.

Формування об'єктивних наукових суджень про роль інститутів політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства є непростим завданням вітчизняної політичної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України", науково-дослідної роботи № 06БФ041-01 філософського факультету "Філософія і політологія у структурі сучасного соціогуманітарного знання".

Мета дослідження полягає у розкритті сутності інституційної складової політичної соціалізації та її особливостей в умовах трансформації суспільства. Поставлена мета потребує вирішення таких завдань:

- уточнити зміст поняття політичної соціалізації та виокремити основні підходи до його визначення;

- охарактеризувати інститути політичної соціалізації та з'ясувати коло завдань, розв'язання яких забезпечується за рахунок функціонування цих інститутів;

- розкрити зміст процесів суспільної трансформації та виявити аспекти їхнього впливу на політичну соціалізацію;

- з'ясувати особливості функціонування інститутів політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства;

- окреслити пріоритетні напрями діяльності інститутів політичної соціалізації в контексті політичної культури трансформаційного суспільства;

- з'ясувати чинники оптимізації інституційної складової політичної соціалізації в сучасному українському суспільстві.

Об'єктом дослідження є політична трансформація суспільства.

Предметом дослідження є особливості інституційної складової політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства.

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах (аналізі, синтезі, порівнянні, класифікації, типологізації), на загальнотеоретичних (системному та порівняльному аналізі, структурно-функціональному методі), на методах політичних наук (інституціональному аналізі, нормативно-ціннісному аналізі) та на методах соціології (контент-аналізі).

Загальнонаукові методи дозволили дослідити політичну сферу суспільства та її складові, які впливають на політичну соціалізацію, а також типологізувати складові політичної соціалізації.

Системний та порівняльний аналіз дозволили з'ясувати шляхи і способи формування політичної соціалізації в країнах Європи та в Україні. Крім того, ці методи було використано для визначення соціально-політичного становища різних суспільних та вікових груп в умовах трансформації суспільства.

Структурно-функціональний підхід застосовувався з метою виокремлення функцій політичної соціалізації в умовах переходу суспільства від авторитарної до демократичної політичної системи.

Інституціональний підхід використовувався для аналізу взаємодії процесу політичної соціалізації та політичної системи суспільства, зокрема, західних суспільств, де головну роль відіграють політичні інститути, політичні партії, громадські об'єднання, засоби масової інформації.

Нормативно-ціннісний підхід дозволив проаналізувати систему політичних цінностей, її формування та значення у процесі політичної соціалізації молодого покоління.

Крім того, в дисертаційному дослідженні були використані соціологічні методи, зокрема метод контент-аналізу, за допомогою якого вивчено низку періодичних видань України та Російської Федерації, що дозволило виокремити особливості суспільно-політичної діяльності громадян цих країн.

Наукова новизна визначається комплексним дослідженням особливостей та завдань функціонування інститутів політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства.

- уточнено поняття політичної соціалізації та її інституційної складової. А саме: в широкому розумінні політична соціалізація - це спосіб, за допомогою якого суспільство усталює та закріплює свою політичну культуру, це безперервний процес, який продовжується все життя та є частиною умов життя, навчання кожного індивіда як носія тієї культури, в якій він сформувався. У вузькому змісті - це освоєння індивідами існуючого в царині політики набору ролей, за рахунок чого у них формується автентичний потребам суспільства тип політичної свідомості та поведінки. До широкого розуміння політичної соціалізації тяжіють переважно культурологічні концепції, до вузького - політико-психологічні концепції політичної соціалізації. Інституційна складова політичної соціалізації - це система суспільних інститутів та агентів, які формують, ретранслюють та контролюють політичні цінності та норми, формуючи суспільну політичну свідомість;

- набуло подальшого розвитку дослідження функцій, що їх виконують інститути політичної соціалізації. До системи останніх належать: політичні інститути (державні та спеціалізовані політичні інститути, партії, організації та рухи) та неполітичні інститути (сім'я, система освіти, робота, коло неформального спілкування, церква, засоби масової інформації). З'ясовано, що політичні інститути відповідають за ефективність системи політичної соціалізації в цілому, за формування довіри до інститутів, з якими громадяни ототожнюють основні культурні вартості. Неполітичні інститути сприяють формуванню у громадян як інтересу до політики загалом, так й автентичних політичних реалій суспільства, уявлень про необхідність особистої політичної участі та про гідну політичну культуру зокрема. Неполітичні інститути політичної соціалізації відповідають за збереження того рівня покірної чи індивідуалістичної поведінки, в тому числі й політичної, який заохочується суспільством;

- поглиблено розуміння процесів суспільної трансформації та виявлені нові аспекти їхнього впливу на політичну соціалізацію. Зокрема, з'ясовано, що трансформація суспільства завжди пов'язана із порушенням соціальної традиції та виникненням соціальних інститутів, які не контролюються (або слабко контролюються) державою. Трансформація, з одного боку, спричиняє стихійність політичної соціалізації, а, з іншого, породжує стійку тенденцію до невпинного відтворення лабільної стратегії політичної поведінки, маргінального типу громадянина;

- виявлено нові особливості функціонування інститутів політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства. Ними, зокрема, є: 1) відсутність належного впливу на громадян внаслідок низького рівня довіри до них з боку останніх; 2) низька зацікавленість органів державної влади у підвищенні ефективності системи політичної соціалізації; 3) відсутність авторитету серед громадян, що знижує керованість соціальної системи та підвищує значимість неформальних каналів політичної соціалізації. Загалом, інститути політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства створюють умови одночасного існування багатьох пластів політичних цінностей, жоден з яких не є чітко структурованою моделлю й тому ускладнює ситуацію вибору соціальних норм, та в цілому ускладнює процес політичної соціалізації;

- удосконалено обґрунтування напрямів діяльності, які мають стати пріоритетними для інститутів політичної соціалізації в контексті політичної культури трансформаційного суспільства. Доведено, що вказані напрями мають, з одного боку, враховувати її особливості (особливості політичної культури трансформаційного суспільства), а, з іншого, забезпечувати формування такої політичної культури, яка сприятиме швидкому якісному оновленню суспільства та буде відповідати запитам довгострокових тенденцій його розвитку. Чільне місце серед зазначених напрямів належить: політичній освіті, політичному вихованню, формуванню нової системи політичних цінностей та нової стратегії політичної поведінки, які покликані переорієнтувати індивіда із ситуативного пристосування до свідомої участі у суспільно-політичних змінах;

- вперше виокремлено чинники оптимізації інституційної складової політичної соціалізації в сучасному українському суспільстві. Це, зокрема, - чітке визначення ціннісних орієнтирів загалом та політичних пріоритетів зокрема, формування і усталення єдиної точки зору на затребуваний з огляду українських політичних реалій тип громадянина, в якому визначальною структурною складовою є обізнаність зі своїми правами та свободами, а також орієнтування на загальносоціальні, а не лише групові інтереси й цілі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертації можуть бути використані у формуванні сучасної державної політики, спрямованої на становлення політичної, громадянської культури, активності, цілеспрямованої діяльності щодо розвитку громадянського суспільства і його інститутів; у роботі державних органів, зокрема обласних держадміністрацій, управлінь у справах сім'ї і молоді, громадських організацій. Зроблені висновки та рекомендації можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі, у створенні підручників, у навчальних курсах, сприяти розробці науково обґрунтованої програми політичного виховання, що є надзвичайно важливим в умовах трансформації українського суспільства. Результати дослідження можуть застосовуватися у розробці стратегії реформування політичного простору українського суспільства, організації і проведенні виборчих та інших кампаній, залученні молоді до виборчого процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертаційного дослідження були висвітлені автором у виступах на науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції "Дні науки філософського факультету-2007" (Київ, 18-19 квітня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Шевченківська весна - 2008" (Київ, 20-23 березня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Дні науки філософського факультету-2008" (Київ, 7 квітня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Дні науки філософського факультету-2009" (Київ, 20 квітня 2009 р.).

Публікації. За змістом дисертаційного дослідження було опубліковано чотири наукові статті, три з яких - у фахових виданнях з політичних наук, та одні тези виступів на конференції.

Структура дисертації зумовлена специфікою її предмета та логікою дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту - 201 сторінка, з них обсяг основного тексту - 175 сторінок. Список використаних джерел містить 365 найменувань, з них 45 іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет, розкрито основні методи дослідження, теоретичне й практичне його значення, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною та показано апробацію теоретичних положень.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження політичної соціалізації" автором розглянуто поняття політичної соціалізації, висвітлено еволюцію підходів до його визначення у світовій та вітчизняній політичній думці, а також інструменти дослідження політичної соціалізації як масового феномену.

У західній політології поняття політичної соціалізації почало активно вживатися у ХХ столітті. Пошук аналогій між загальним розвитком особи і становленням громадянина, його формування як учасника політичних процесів, дослідження політичної соціалізації з боку внутрішньо особових механізмів, без яких виявилося неможливим взаємодія людини і політики, відбувалося у працях Д. Істона, Д. Денніса, Г. Лассуєлла, А. Бандури, Ж. Піаже, А. Маслоу, К. Роджерса. Вивченню несвідомих механізмів політичної соціалізації присвячені праці Г. Лассуелла, Е. Еріксона, Е. Фромма. У зв'язку із питаннями побудови демократії, її збереженням та розвитком, громадянським суспільством, формуванням громадянської політичної культури, демократичної політичної освіти аналізували політичну соціалізацію Д. Дюї, Р. Химмельман, П. Аккерман, Д. Р. Фішер, В. Зандер.

За радянських часів політичний соціальний портрет покоління створювали соціологи І. Кон, В. Лісовський, В. Шубкін. Політичну культуру молоді, вплив на процес соціалізації різноманітних чинників суспільства, яке зазнає трансформації, досліджували М. Головатий, О. Яременко, В. Соколов, Ю. Цимбалістий. Аспекти політичної соціалізації з приводу ціннісних орієнтацій громадян розглядали Е. Гансова, Ю. Оборотов, І. Попова, А. Ручка, О. Шестопал.

Серед українських науковців проблема політичної соціалізації досліджувалась крізь призму свідомості Є. Головахою, Л. Губерським, С. Грабовським, Я. Данкевичем, В. Денисенком, А. Колодій, В. Кременем, В. Лизанчуком, І. Мигулем, М. Поповичем, В. Ткаченком, О. Шурко, В. Якушиком. Проте, на нашу думку, в українській політології недостатня увага приділяється вивченню функціонування інститутів політичної соціалізації в умовах трансформації українського суспільства, й у цьому зв'язку, масовій політичній свідомості та політичним цінностям. Хоч такі дослідження є. Загальні проблеми соціалізації, сутність і зміст цього процесу знайшли своє відображення в працях І. Бекешкіної, Л. Буєвої, В. Москаленко, А. Мудрик, Д. Невірко, Б. Паригіна. Проблему політичної соціалізації в пострадянській Україні вивчали Є. Головаха, С. Макеєв, В. Пухляк. Роль держави, як суб'єкта забезпечення духовної свободи вивчала В. Гапоненко. Формування політичної культури сучасної владної еліти в Україні досліджували В. Корнієнко та В. Добіжа. Проблему соціалізації у контексті трансформації суспільства розглядали О. Борусевич, Н. Гордєєва, Т. Нагорняк, І. Нещерет, Г. Піреєва, В. Попов, С. Ситник.

Багатозначність терміна "соціалізація" утворює у практичному вживанні досить складне переплетіння його змістів. Тому, досліджуючи феномен політичної соціалізації, автор перш за все, проаналізував наявну семантичну складність поняття соціалізації, розглянувши традиції вживання цього поняття, а саме - політико-економічну та соціально-психологічну.

На думку автора, для усвідомлення основи політичної соціалізації слід звернути увагу на наступне. По-перше, процес політичної соціалізації триває безперервно протягом усього життя індивіда, а з накопиченням соціально-політичного досвіду відбувається постійна зміна чи закріплення відповідних позицій у діяльності людини. По-друге, політична соціалізація може набувати форми відкритої або прихованої передачі політичного досвіду.

У дослідженні показано, що в процесі політичної соціалізації на формування свідомості та поведінки людини впливає велика кількість як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. Усі чинники політичної соціалізації можна умовно поділити на власне політичні (характер політичного режиму, зміст політичних норм, якість політичної інформації) та опосередковано політичні (рівень матеріального добробуту, спосіб життя, моральне здоров'я суспільства, великих та малих соціальних груп, до яких залучений індивід). Опосередковано політичні хоч і перебувають поза межами політичної системи, але одночасно здійснюють істотний вплив на процес політичної соціалізації, обумовлюючи формування певних тенденцій політичної свідомості та поведінки.

Крім того, автором висвітлено розробку концепцій політичної соціалізації різними школами й напрямками політичної науки. Так, ідея про необхідність підкорення особистості державі успадкована сучасною політичною теорією, тепер мотивується потребами державного управління. Особистість тут розглядається не як мета політичного і суспільного розвитку, а як пасивний об'єкт управління. Політична соціалізація має місце не лише у внутрішній, а й у зовнішній політиці. Так, у контексті останньої політичну соціалізацію прийнято розуміти як "вестернізацію" країн, які розвиваються, за зразками розвинутих країн, як добровільну відмову перших від традиційних зразків поведінки, цінностей, культурних інститутів, стилю життя та свідоме підпорядкування західним зразкам. Проблема політичної соціалізації була важливою у розвитку політичного біхевіоралізму. Спочатку, як рух політичного протесту проти безособистісної політичної науки біхевіоралізм здійснив вплив й на інші напрямки, додавши наукового інтересу дослідженням людини. У цьому зв'язку, американський політолог К. Дойч висловив переконання, що основні зміни за післявоєнний період були пов'язані саме із впливом психології, психіатрії та антропології. Ці науки надали нового розуміння особистості в політиці.

На зміну попередньому підходу розвивались думки, основу яких становила теорія конфлікту. Ця теорія започаткована працями М. Вебера та Г. Моски, а також представлена дослідженнями про статусну практику груп (Ф. Паркін), про політичну владу (Г. Екстейн), про престиж як джерело конфлікту (У. Гуд) та про нерівний інституціональний обмін (П. Блау). Автори цих теорій визначають, що суспільство розділене на конфліктуючі статусні групи, які ведуть боротьбу за престиж, владу, авторитет, роботу, багатство. У теорії конфлікту соціалізація трактується як процес привнесення лояльності в групі. Основні агенти соціалізації - органи пропаганди (газети, телебачення), організації, які представляють групові інтереси.

Дещо відмінне розуміння політичної соціалізації дає теорія плюралізму, яка опирається на традиції Ж.-Ж. Руссо й Дж. С. Мілля. Сучасні її представники - американські політологи Р. Даль, Ф. Конверс та В. Харт. Головними в цій моделі політики є групи, які об'єднані одним інтересом, а також політичні партії, за допомогою яких індивід бере участь у політичному процесі. Політична соціалізація - це процес створення такого суспільства, умовою якого є значна чисельність партій, груп, організацій. Вони конкурують між собою і рекламують себе, для того щоб залучити на свій бік окремих індивідів. Теоретики цього напрямку вважають важливою політичну соціалізацію, в процесі якої особистість збагачується партійними установками, які об'єднують лідерів та їхніх послідовників. Таким чином, авторами наголошується на важливості інституційної складової політичної соціалізації, інститутах та агентах, які формують, ретранслюють та контролюють політичні цінності та норми.

Отже, автор дійшов висновку, що політична соціалізація тісно пов'язана із загальнокультурною соціалізацією. Вони обумовлюють одна одну, хоч межі їхніх внутрішніх стадій можуть не співпадати і між ними можуть виникати протиріччя, надто ж у випадках, коли новий політичний режим намагається утвердити свою владу на базі старої культури чи стара культура відтворити себе на базі нового режиму. У період суспільних трансформацій політична соціалізація не може бути відокремлена від загальної соціалізації і має розглядатися як її складова.

Не дивлячись на те, що носіями політичної ідентичності, цінностей, якостей і суб'єктами політичної поведінки на емпіричному рівні виступають окремі індивіди, практичне значення мають результати їхніх колективних дій. Цим підтверджується необхідність вивчення інститутів політичної соціалізації з обов'язковим врахуванням того чинника, що політична соціалізація це надіндивідуальний (масовий) феномен. Політична соціалізація як формування політичної ідентичності та отримання базових цінностей, які визначають принципове відношення до існуючої політичної системи, формування якостей особи, важливих для політичного життя, виступає важливим предметом дослідження в українській політичній науці.

У другому розділі "Особливості інституційного забезпечення політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства" автор дослідив політичну соціалізацію в суспільстві, яке змінюється. Трансформація суспільства передбачає зміну суспільного ладу, радикальні політичні, економічні, соціально-психологічні перетворення, які одночасно відбуваються в суспільстві і позначаються на світогляді громадян. Таким чином, основна роль у поширенні нових суспільних цінностей та здійсненні цілеспрямованого впливу на формування політичної свідомості й поведінки громадян покладається на систему складових та чинників, що виконують суспільно значущі функції та є інституційним забезпеченням політичної соціалізації. Це інститути політичної соціалізації - сім'я, школа, робота, коло неформального спілкування, церква, засоби масової інформації, громадські об'єднання та організації, політичні партії, державні органи, установи, програми, які є складовими гуманітарної політики держави.

Автором проаналізовано висновки досліджень багатьох західних вчених, зокрема З. Бжезінського, І. Валлерстайна, Р. Дарендорфа, Г. О'Доннелла, Т. Карла, А. Лейпхарта, А. Пшеворського, А. Ф. Фукуями, Ф. Шміттера, К. Шмітта стосовно змін та перетворень в постсоціалістичних країнах. Встановлено, що процес політичної соціалізації в період суспільних змін ускладнюється різними об'єктивними умовами та багатьма структурними елементами. До них, зокрема, можна зарахувати вікові, соціальні, національні, професійні, регіональні. Автор підтримує думку про те, що найважливішим у цьому значенні чинником в Україні впродовж 1990-2010-х рр. є ідеологічна розпорошеність соціуму. В українському суспільстві носії жодної ідеології не мають вирішальної переваги, що й спричинює тривалий застій суспільного розвитку.

Соціальний настрій в цілому в перехідний період характеризується негативним емоційним фоном. Ринкові відносини змінюють конфігурацію джерел і способів формування політичної культури. Процес її формування стає стихійним і неврегульованим. Сама ж культура стає більш диференційованою з точки зору її носіїв (суб'єктів) і способів вираження. Насамперед, не співпадає соціально-класова структура суспільства та структура рушійних сил модернізаційних процесів, що дозволяє вказати на різні інтереси соціальних верств і велику вибірковість їхніх політичних прагнень. У цих умовах класові цінності перестають бути головними в політичних орієнтирах.

Автором встановлено, що масова політична свідомість трансформаційних періодів, політичних та економічних криз, характеризується суперечністю і фрагментарністю, ідейно-політичною строкатістю. Особливо це позначається на виборах в парламент та виборах Президента України, які можна назвати періодами інтенсивної політичної соціалізації для всіх верств населення.

Разом з тим, відсутність в українському суспільстві фундаментальних і загальноприйнятих політичних цінностей, а відповідно, і цілісної системи політичної соціалізації, яка їх відтворює і транслює широким верствам населення, породжує значні труднощі на шляху демократичних перетворень. А залежність процесу формування політичної культури від матеріального добробуту громадян робить політичний процес непередбачуваним і не створює передумов для діалогу влади та суспільства.

В українському суспільстві ще не сформований контроль громадян за соціальною відповідальністю інститутів політичної соціалізації, та й соціалізації взагалі. Помилково розуміється поняття свободи слова, яка з свободи може перейти до повного соціального свавілля. При цьому, засоби масової інформації далеко не завжди усвідомлено, але цілком об'єктивно формують у частини населення позицію соціальної байдужості, представляючи людям (особливо, у молодих людей, які ще погано орієнтуються в суспільному і політичному просторі) систему ціннісних орієнтацій, де мало враховується такий фактор, як суспільна ціль і суспільний інтерес, де ще не визріли соціальні умови для формування громадської психології та ідеології, орієнтованої на усвідомлення або підтримку соціальних цілей. Але розвинуті країни (Японія, Західна Європа, США) у своєму соціально-економічному розвитку звертаються до усього населення, особливо до молоді, при цьому використовуючи в першу чергу освіту і засоби масової інформації.

Більше того, наприклад, телебачення є головним джерелом знань про світ та уявлень про життя взагалі, випереджаючи такі традиційні інститути соціалізації, трансляції знань і культурних цінностей, як сім'я та система освіти. У даний період воно витіснило багато форм громадської |громадянської|активності і соціальної солідарності, ставши функціональним еквівалентом традиційних інститутів соціалізації й інтеграції суспільства|товариства|.

На думку автора, у цьому зв'язку, роль інформаційного середовища є особливо важливою, адже завдяки йому відбувається перенесення та виховання основних цінностей західних демократичних суспільств, що забезпечує розвиток демократії в Україні. У демократичному суспільстві кожен громадянин не тільки має право, але і повинен брати участь у суспільно-політичному житті, у прийнятті політичних рішень.

Автор показав, що громадські організації, особливо молодіжні, теж досить часто виступають інструментом різних політичних сил для здійснення певних соціально-політичних акцій. Велику увагу привертає до себе партійна система в Україні. Політичні партії, рухи, об'єднання до певного лівого чи правого блоку можна віднести лише умовно. Труднощі виникають тому, що визначення цих напрямків на сьогоднішній день не співпадають з традиційними, загальновизнаними. Наприклад, на Заході рухи, які виступають за радикальні суспільні зміни, називають "радикальними". До консерваторів належать ті, хто відстоює традиції.

Як показує здійснений автором аналіз політичної структуризації українського суспільства, лише два відсотки від кількості дорослого населення є членами партій. В європейських країнах цей показник на рівні 15 відсотків. Крім того, слід зазначити, що спостерігається непоінформованість населення ні в діяльності більшості партій, ні в їхніх програмах. Політичні партії стають активнішими у пропаганді та політичній рекламі лише в передвиборчій кампанії, коли постає необхідність здобувати голоси виборців. Багато ж партій існують взагалі лише юридично.

В Україні громадські організації виступають інститутами соціалізації не повною мірою через недостатньо сформовані їхні механізми захисту інтересів громадян. Не мають широкого визнання громадські рухи й серед молоді, адже вони не є дієвими помічниками суспільства у вирішенні проблем молоді. Разом з тим, досвід зарубіжних країн показує, що розширення діяльності громадських організацій забезпечує нормальне функціонування держави та сприяє політичній стабільності.

У третьому розділі "Інститути політичної соціалізації в контексті політичної культури трансформаційного суспільства" представлено результати дослідження проблеми формування політичних цінностей, політичної культури, ролі інформаційного середовища, громадських організацій та політичних партій в процесі політичної соціалізації.

Автором обґрунтовано думку, що сприйняття та засвоєння політичних цінностей у суспільстві є одним з основних показників політичної соціалізації. Ціннісне сприйняття об'єктів політичного життя зумовлюється конкретно-історичними умовами розвитку суспільства, місцем особи, соціальної спільноти в системі певних економічних і соціально-політичних відносин, потребами та інтересами громадян. У системі таких цінностей наявні соціально-політичні ідеали й цілі, принципи та норми політичного життя, політичні традиції та символи, зразки політичної поведінки.

Автор розглянув політичну соціалізацію як безперервний процес засвоєння впродовж усього життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, витворення і трансформування світогляду громадян, що дозволяє їм брати активну участь у політичному житті. З іншого боку, метою політичної соціалізації є отримання ідеалу такого громадянина, який найбільше відповідає існуючому державному та політичному устрою.

У цьому зв'язку, дисертант показав, що важлива роль у політичній соціалізації належить державі. В античних містах-державах спостерігаємо розподіл політичної соціалізації на виховання громадянина і формування професійного політика. Античний мислитель Протагор цілеспрямовано займався як теорією, так і практичною підготовкою політичних лідерів для грецького полісу. Важливого значення набула проблема політичної соціалізації громадян також у працях Платона та Аристотеля, які досліджували її крізь призму практики як різновиду етики. Платон аналізував завдання різних суспільних груп щодо забезпечення гармонії в державі, а також виховання громадянина. Аристотель, називаючи людину політичною істотою, досліджував форми політичного устрою з погляду загального блага, вирішуючи проблему вибору ідеалу політичного устрою. У Середні віки німецькі імператори прагнули збудувати устрій на зразок Римської імперії. Імперські, а потім й месіанські ідеї різного тлумачення й зараз залишаються невичерпним джерелом смислового змісту політичної соціалізації в окремих країнах Європи та в Росії. Для теорії і практики політичної соціалізації громадян велике значення має ідейний внесок епохи Відродження, а саме - ідея "вільної особи" та гуманістичні ідеали. Також у розробці подібних ідеалів значну роль відіграли ідеї Нового часу. З часів Великої французької революції та її наслідків - політичних реакцій, беруть початок сучасні політичні рухи й ідеології. Відбувається втрата "відносно-природного світогляду" (М. Шелер) і виникають антагоністичні політичні течії - лібералізм, консерватизм, а потім і соціалізм, які й зараз разом з ідеологіями нових суспільних рухів створюють ідеологічні орієнтири політичної соціалізації.

Отже, як вчить історія, періоди революційних перетворень, як правило, супроводжуються істотними змінами в масовій свідомості, заміною одних ціннісних домінант на інші. У XX столітті для теорії і практики політичної соціалізації, їхнього ціннісного змісту, важливими виявилися результати двох хвиль демократизації. По-перше - падіння фашистських і авторитарних режимів, перш за все в Німеччині, Італії та Японії. По - друге демократизація країн Південно-східної Азії, падіння фашистських режимів в Португалії, Іспанії, лібералізація в кінці століття у країнах Східної Європи.

Автор вважає, що дбаючи про формування національної самосвідомості, було б помилково вважати, що для цього достатньо лише більш активно займатися питаннями мови, традицій, культури, звичаїв, які притаманні українському народу. В умовах переходу українського суспільства від авторитарно-бюрократичної системи до системи демократичної, розбудови суверенної державності в суспільстві відбувається переоцінка та переусвідомлення політичних цінностей, що супроводжується ціннісною поляризацією політичної свідомості населення, загостренням протистояння і боротьби між прихильниками тих цінностей, які сформувалися в минулому і тими, які зароджуються у даний час.

Розглянута автором проблема інституційної складової політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства та політичних цінностей, які покликані формувати ці інститути, через дослідження політичної культури показує, що політична культура сучасного суспільства формується під впливом падіння державної ідеології, появи і становлення нових національно-державних утворень, взагалі держав, більш активного орієнтування на загальнолюдські цінності.

Важливу роль у поширенні нових суспільних цінностей відіграє інформаційне середовище, яке здійснює цілеспрямований вплив на формування політичної свідомості й поведінки громадян. У цьому зв'язку автор дослідив, що інститути політичної соціалізації (сім'я, школа, робота, коло неформального спілкування, церква, засоби масової інформації, громадські об'єднання та організації, політичні партії, державні органи, установи) виконують суспільно значущі функції та сприяють залученню широких верств населення до політики. До таких, зокрема, належать засоби масової інформації, які є первинними джерелами соціалізації. Перше місце займає телебачення, за ним - поширення інформації мережею Інтернет та через друковані засоби масової інформації. Інші, вторинні джерела, конкретно-орієнтовані й спрямовані на ретрансляцію політичної інформації певній соціальній групі чи окремому індивіду. Це інститут сім'ї, навчальний заклад, соціальне оточення. Цей вплив відрізняється від впливу та дії засобів масової інформації більшою варіативністю, яка зумовлена професіоналізмом "вторинної" обробки та передачі інформації.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати теоретичного аналізу та сформульовані наступні положення. Актуальність дослідження інституційної складової політичної соціалізації суспільства в умовах трансформації суспільства зумовлена, перш за все необхідністю розв'язання завдань, пов'язаних із входженням членів суспільства в соціально-політичний простір, що формується, засвоєнням ними нової системи політичних норм та цінностей політичного соціально-психологічного простору.

Автором проаналізовано західні та вітчизняні концепції політичної соціалізації. Це дозволило виокремити серед існуючих концепцій дослідження соціалізації політико-економічну та соціально-психологічну традиції розуміння поняття "політична соціалізація", а також його застосування у широкому значенні, як політично релевантний аспект загальної соціалізації, внаслідок існуючих зв'язків та відносин між усіма підсистемами суспільства, а також у вузькому значенні, як освоєння запропонованого сферою політики набору ролей, що передбачає формування партійно-політичної ідентичності й участь у діяльності конкретних суб'єктів політики.

Особливостями інституційної складової політичної соціалізації в умовах трансформації суспільств є те, що вони створюють умови одночасного існування багатьох пластів політичних цінностей, жоден з яких не є чітко структурованою моделлю й тому утруднює ситуацію вибору соціальних норм, та в цілому ускладнює процес політичної соціалізації. Отже, політична соціалізація є складним, структурно-функціональним процесом, в якому тісно взаємодіють когнітивна, афективна та конативна складові. Змістовні характеристики цих складових, а також їхнє співвідношення залежать від віку суб'єктів соціалізації.

У період змін процес політичної соціалізації суспільства має стихійний характер, що виявляється у відсутності цілей, які консолідують суспільство. Недостатню роль у цьому процесі відіграють інформаційна сфера, політичні партії та їхні лідери. У таких суспільствах формується "маргінальний тип особистості", в якому визначальною структурною складовою є необізнаність зі своїми правами та свободами як громадянина та переважає адаптивно-лабільна стратегія поведінки, яка забезпечує ситуативну адаптацію, пристосування до змін групових, а не загальносоціальних. Цією складовою вимірюється ступінь вираження політичної культури особистості.

Дослідженням встановлено зв'язок, який існує в умовах трансформації суспільства, між рівнем політичної культури суспільства та особистості і стратегією її соціальної адаптації. Аналіз взаємозв'язку рівня політичної культури особистості із стратегією соціальної адаптації показав, що диспозиції нормативного типу людини періоду демократичних перетворень та суспільних змін виявляються на середньому рівні, що відповідає реаліям перехідного суспільства, в якому одночасно існують цінності нової системи і ті, які пов'язані з архетипами старого суспільства.

Дослідження показало наявність статистично значущих залежностей між політичною соціалізованістю та смисловим змістом уявлень громадян про політичні відносини. Зокрема, з'ясовано загальне бачення громадянами політичних відносин, ставлення до політики, принципи, які покладено в основу політичних відносин, досліджено смислові засади ціннісних орієнтирів та цілепокладання у сфері політичних відносин. Суттєвим мотивуючим фактором політичної соціалізації є суб'єктивно-політичний статус громадянина. Він обумовлює особливості різних структурних компонентів політичної свідомості, зокрема, впливає на ставлення до влади. Дослідження взаємозв'язку емоційної сфери особистості з її суб'єктивно-політичним статусом виявило вплив на цей зв'язок політичних цінностей.

Перспективи подальшої науково-дослідницької розробки означеної проблеми вбачаються у поглибленому вивченні становлення особистості як суб'єкта політичної соціалізації та визначенні ключових положень із психологічного супроводу цього процесу в умовах трансформації суспільств.

Дослідження природи політичної свідомості та політичної поведінки, або в цілому політичної соціалізації, особливо молоді, пов'язані із постановкою важливої проблеми детермінації політико-психологічних явищ та пошуком істотних факторів, які впливають на ці феномени. У цьому контексті важливим є визначення взаємовпливу та ієрархії соціальних, політичних, демографічних та психічних факторів регуляції свідомості та поведінки політичного суб'єкта.

У результаті дослідження поглиблено розробку ціннісної складової в процесі соціалізації, як масового феномену. Визначена роль сучасної інформаційної сфери, громадських організацій та політичних партій в політичній соціалізації, зокрема молоді. Удосконалено компаративістський метод для кращого розуміння національної специфіки процесу політичної соціалізації. Дослідженням встановлено, що поняття політичної соціалізації є перш за все застосовним до груп та великих спільнот, отже, політична соціалізація є, перш за все, масовим феноменом. Тому, не дивлячись на те, що носіями політичної ідентичності, цінностей, якостей і суб'єктами політичної поведінки на емпіричному рівні виступають окремі індивіди, практичне значення мають результати їхніх колективних дій.

Вивчення досвіду західних країн, його адаптація до українських реалій допоможе формуванню нової концепції політичної соціалізації, де одним з основних завдань буде запровадження демократичних цінностей, правових, толерантних відносин громадянина та влади, що потребує послідовного розширення соціально-політичної сфери участі громадян в політичному житті суспільства та більш активної дії інститутів політичної соціалізації, які відповідають за формування політичних цінностей.

Ціннісно-нормативна система є підґрунтям консолідації суспільства, сукупністю його найважливіших цінностей і норм поведінки всіх громадян. Виховання у громадян почуття самоорганізації, потреби самоврядування та громадського контролю потребує підвищеної уваги до освіти, зокрема гуманітарної, яка сприятиме формуванню розвинутого, ерудованого, політично освіченого громадянина. Проте, процес політичної соціалізації з допомогою політичної освіти не охоплює весь спектр духовної та практичної політичної діяльності. Тому, важливими в цьому процесі є інформаційне середовище загалом і засоби масової інформації зокрема.

На прикладі українського суспільства автором показано поєднання чинників і умов політичної соціалізації негативного та позитивного характеру, розкрито та проаналізовано джерела формування нових орієнтирів та інтересів, ядро яких складається в результаті інтенсивної політичної соціалізації в умовах кризового суспільства. Подальше дослідження інституційної складової політичної соціалізації в умовах українського суспільства, на думку автора, має бути спрямоване передусім на визначення чинників її оптимізації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лещенко С. В. Роль ціннісно-нормативної системи у політичній соціалізації суспільства / С.В. Лещенко // Нова парадигма. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Творче об'єднання "Нова парадигма". Випуск 72. - К., 2007. - С. 89-98.

2. Лещенко С. В. Методологічні проблеми дослідження політичної соціалізації в період зміни поколінь / С.В. Лещенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. Випуск 87-88. - К., 2007. - С. 66-70.

3. Лещенко С. В. Джерела та світовий досвід дослідження політичної соціалізації / С.В. Лещенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. Випуск 87-88. - К., 2007. - С. 123-127.

4. Лещенко С. В. Інституційна складова політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства / С.В. Лещенко // Гуманітарні студії. Збірник наукових праць. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Випуски 5-6. - К., 2009. - С. 242-249.

5. Лещенко С.В. Дослідження політичної соціалізації: біхевіористський підхід / С.В. Лещенко // Дні науки філософського факультету - 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - Ч. VІ. - К.: ВПЦ "Київський університет" - с. 61-62.

АнотаціЇ

Лещенко С.В. Інституційна складова політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації досліджено особливості інституційної складової політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства. Аналіз західних та вітчизняних концепцій політичної соціалізації дозволив виокремити політико-економічну та соціально-психологічну традиції розуміння поняття "політична соціалізація", а також його застосування у широкому значенні, як політично релевантний аспект загальної соціалізації внаслідок існуючих зв'язків та відносин між усіма підсистемами суспільства, а також у вузькому значенні як освоєння запропонованого сферою політики набору ролей, що передбачає формування партійно-політичної ідентичності й участь у діяльності конкретних суб'єктів політики.

Автор встановив, що особливостями процесу політичної соціалізації в перехідних суспільствах є одночасне існування багатьох пластів політичних цінностей, жоден з яких не є чітко структурованою моделлю, що утруднює ситуацію вибору соціальних норм, та в цілому ускладнює процес політичної соціалізації. Отже, політична соціалізація є складним, структурно-функціональним процесом, в якому тісно взаємодіють когнітивна, афективна та конативна складові. Змістовні характеристики цих складових, а також їх співвідношення залежить від віку суб'єктів соціалізації.

У період змін процес політичної соціалізації суспільства має стихійний характер, що виявляється у відсутності цілей, які консолідують суспільство. Недостатню роль у цьому процесі відіграють інститути політичної соціалізації, а саме - інформаційна сфера, політичні партії та їхні лідери. У таких суспільствах формується "маргінальний тип особистості", в якому визначальною структурною складовою є необізнаність зі своїми правами та свободами як громадянина та переважає адаптивно-лабільна стратегія поведінки, яка забезпечує ситуативну адаптацію, пристосування до змін групових, а не загальносоціальних. Цією складовою вимірюється ступінь вираження політичної культури особистості.

На прикладі українського суспільства автором показано поєднання чинників і умов політичної соціалізації негативного та позитивного характеру, розкрито та проаналізовано джерела формування нових цінностей та інтересів, ядро яких складається у результаті інтенсивної політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства.

Ключові слова: політична соціалізація, інститути політичної соціалізації, політичні цінності та норми, трансформація, політичні партії, громадські організації.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности - 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

В диссертационном исследовании на основе значительного количества научных источников проводится анализ концепций политической социализации, ее сущности, типологии и функций, взаимосвязи с политической культурой. Политическая социализация - это необходимый и важный компонент гуманитарной политики каждого государства. Она должна обеспечить функционирование политической системы при смене поколений, содействовать становлению гражданина, который умеет принимать решение по многим важным общественно-политическим вопросам. Автор считает, что это взаимосвязанный процесс между личностью и обществом и эта связь установлена через политическую культуру. Политическую культуру формируют институты политической социализации. Автором исследовано влияние на политическое сознание граждан государства, средств массовой информации, школы, политических партий, системы образования, семьи.

В современных условиях в Украине процесс политической социализации находится на начальном этапе. В сложившейся ситуации необходимо учитывать как опыт стран с развитой демократией, которые уже прошли или завершают период трансформации, так и специфику социально-политической жизни в Украине.