Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 32.001:316.77

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства

Анісімович-Шевчук Ольга Зенонівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка (МОН України)

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор Світа Ганна Михайлівна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри теорії та історії політичної науки

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, Токовенко Олександр Сергійович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, декан соціально-гуманітарного факультету

кандидат філософських наук, доцент Тимченко Тамара Василівна, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, доцент кафедри філософії і економіки

Захист відбудеться 9 квітня 2010 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 6 березня 2020 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.М. Сорба

Анотації

Анісімович-Шевчук О.З. Політична комунікація як системоутворюючий фактор політичного життя суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2010.

Досліджено особливості функціонування політичної комунікації в політичному житті суспільства, зокрема визначено суть, структуру, рівні, комунікаційний інструментарій.

Проаналізовано комунікаційну взаємодію на мікрорівні та вплив чинників макрорівня на процес політичної комунікації. Охарактеризовано суб'єктність особи інформаційно-демократичного суспільства, обґрунтовано значення політичної комунікаційної еліти. Розкрито взаємодію політичної комунікації та політичної культури, політичних норм, цінностей. Акцентовано увагу на тому, що політична комунікація забезпечує взаємопроникнення мікро- і макросередовищ, на чому й формується модель політичного життя суспільства.

Змодельовано процес функціонування політичної комунікації у політичному житті демократичного суспільства. Представлено особливості системи комунікаційних взаємовідносин у політичному житті українського суспільства та подано пропозиції щодо необхідності формування національного інформаційного простору.

Ключові слова: політична комунікація, політична інформація, політична комунікаційна система, політичне життя суспільства, інформаційний простір, суб'єкти комунікаційної взаємодії, засоби політичної комунікації. політичний комунікаційний демократичний

Анисимович-Шевчук О.З. Политическая коммуникация как системообразующий фактор политической жизни общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франка. - Львов, 2010.

Исследовано особенности функционирования политической коммуникации в политической жизни общества, в частности определено сущность, структуру, уровни политической коммуникации, значение коммуникационного инструментария в информационных потоках общества.

Проанализировано коммуникационное взаимодейстивие на микроуровне и влияние факторов макроуровня политической жизни на процесс политической коммуникации. Акцентировано внимание на субъектности особы в условиях информационно-демократического общества, а также на значении политической коммуникационной элиты. Автор утверждает, что политическая коммуникационная элита - это социальный слой, который объединяет функции управления и творчества, влияет не только на управление обществом, а на функционирование политической системы, формирование политических ценностей. С ее помощью обеспечивается производство и реализация решений, формируется общественное мнение. Раскрыто взаимодействие политической коммуникации и политической культуры, политических норм, ценностей. Утверждается, что политическая коммуникация способствует взаимопроникновению макро- и микросред, формируя модель политической жизни общества.

Доказывается, что политическая жизнь общества - это целостный (системный) комплекс элементов микро-, макро- и мезоуровней, которые связаны и взаимодействуют. В частности акцентировано внимание на том, что политическая коммуникация - это необходимый структурообразующий фактор политической жизни, который связывает воедино разные части общества на основание консенсуса основных ценностей и идеалов, позволяет функционировать, обеспечивает стойкость, консолидированость политической системы как целостного образования. Если более детализировать механизм функционирования политической коммуникационной системы в политической жизни общества, то следует сказать, что политическая коммуникация будет самоорганизовыватся и самоопределятся посредством обратной связи между ее участниками. Политическая информация - это множество сообщений, что политические субъекты получают во время политической деятельности (на индивидуальном, групповом или массовом уровне), а общество копит в процессе политической жизни (на промежутке времени и с конкретной целью (например, информационной, или для принятия политического решения)).

Смоделировано процесс функционирования системы политической коммуникации в политической жизни демократического общества. Представлено особенности системы коммуникационных взаимоотношений в политической жизни украинского общества и сделано предложения о необходимости формирования национального информационного пространства, а также общественного телерадиовещания как альтернативного средства политической коммуникации.

Ключевые слова: политическая коммуникация, политическая информация, политическая коммуникационная система, политическая жизнь общества, информационное пространство, субъекты коммуникационного взаимодействия, средства политической коммуникации.

Anisimovych-Shevchuk O.Z. The political communication as a system shaping factor of the political life of society. - The manuscript.

The theses on receiving the Candidate's scientific degree of Political Sciences - 23.00.02 - political institutes and processes. - Ivan Franko National University of L'viv, 2010.

The peculiars of functions of the political communication in political life of society are researched. The essence, the structure, the level of political communication and the communication instrumentals are determined.

The communication interactions on the micro level and the influence of factors of macro level on the process of the political life are analyzed. The subjection of person in the information-democratic society and the meaning role the political communication elite are accented. The interaction of political communication and the political culture, the political values and norms are disclosed. On the influence of micro- and macro spheres of political life, which causes the political communication system, are argued.

The process of function of political communication in political life in democratic society is modeled. The peculiars of political communication interactions in political life of Ukrainian society are investigated and the necessary of forming the nation information space is emphasized.

Key words: political communication, political information, political communication system, political life of society, information space, the subjects of communication interaction, means of political communication.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю проведення системних демократичних змін, що торкаються всіх сфер життєдіяльності українського суспільства, зокрема комунікаційної складової суспільно-політичних відносин. Процес трансформації, спрямований не лише на створення демократичних засад здійснення політичної комунікації, актуалізує й проблеми підтримання стабільності. Збільшення суб'єктів політичних процесів, які представляють інтереси різних груп українського суспільства, посилюють необхідність узгодження політичних позицій, що у свою чергу значно підвищує роль політичної комунікації й зумовлює потребу її детального вивчення.

Потенціал демократії залежить від спроможності суспільства забезпечити участь громадян у політичному житті через механізми прямої і представницької демократії. Адже будь-яка спроба демократичного розвитку стає успішною лише тою мірою, якою саме суспільство є її основним суб'єктом, ґрунтується на демократії участі, і в якому ієрархія цінностей починається з особи, а не держави. В інформаційно-демократичному суспільстві розвиток комунікаційних технологій та інфраструктури, процеси інформаційної глобалізації надають особі кардинально нові можливості доступу до інформації, знань, й відповідно більше можливостей впливу на макрорівень функціонування суспільства. У цьому сенсі важливими є комунікаційні властивості особи, як члена демократичного соціуму, роль комунікаційної еліти у формуванні громадянської культури, легітимації свого становища тощо, так і особливості демократичного суспільства, яке формує її комунікаційні ознаки через вплив чинників макрорівня (політичної культури, норм, традицій). Політична комунікація інтегрує суспільство, з'єднуючи мікро- та макрорівні політичного життя.

Використання у нашому дослідженні поняття "політичне життя" наголошує, що політика твориться перш за все людьми, залежить від їхньої активності, а політичні відносини є похідними від різноманітності взаємозв'язків (комунікації) між ними. Опрацювання цілісної системи поглядів на основі плюралізму політичних комунікацій служить політологічною основою гуманного, демократичного перетворення в українському суспільстві, що є важливим завданням сьогодення. Цілісна науково-теоретична концепція функціонування політичної комунікації в політичному житті суспільства дає змогу проаналізувати перспективи становлення інформаційно-демократичного суспільства в Україні та сформувати конкретні рекомендації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із розробкою наукової теми "Політичний процес в умовах трансформації: світовий досвід і Україна" (номер державної реєстрації № 0108 U008916), що її здійснює кафедра політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета дисертаційної роботи - дослідити політичну комунікацію як системоутворюючий чинник політичного життя сучасного українського суспільства. Мета роботи зумовила розв'язання таких завдань:

· дослідити основні тенденції в розвитку понятійно-категоріального інструментарію, описати методологію вивчення політико-комунікаційних процесів у політичному житті суспільства і на цій основі уточнити зміст понять "політична комунікація", "політична інформація", "політичне життя суспільства", з'ясувати їх структуру;

· визначити роль комунікаційного інструментарію, розмежувавши засоби та способи у процесі функціонування політичної комунікації;

· розглянути роль суб'єктів політичної комунікації (громадян, політичної комунікаційної еліти) у сучасному політичному житті суспільства (на мікрорівні);

· розкрити взаємодію політичної комунікації із системами вищого порядку (політичними нормами, цінностями, політичною культурою суспільства) (на макрорівні);

· використовуючи синтез мікро- та макрорівневих підходів, обґрунтувати принципи і методологію побудови узагальненої моделі політичної комунікації;

· змоделювати систему функціонування політичної комунікації у політичному житті українського суспільства, охарактеризувати її особливості;

· визначити функціональні зміни політичної комунікації, проблеми формування інформаційного простору України та їх вплив на сучасне політичне життя українського суспільства.

Мета і завдання дисертації визначили вибір її об'єкта і предмета.

Об'єктом дослідження є політична комунікація, її зміст, структура та роль у політичному житті суспільства.

Предмет дослідження - комунікаційні системоутворюючі фактори політичного життя суспільства.

Методологія дослідження полягає в комплексному підході, який базується на органічному поєднанні емпіричного і теоретичного, мікро- і макрорівневого підходів, використанні методів аналізу і синтезу, індукції та дедукції, моделювання та неодетермінізму як принципу дослідження адекватного специфіці сучасних політичних процесів у політичному житті українського суспільства.

Значну роль у вирішенні поставлених завдань відіграло використання системного методу (зокрема, системно-структурного та системно-функціонального аспектів), що дозволило описати об'єкт дослідження як системне ціле. Застосування системного аналізу дозволяє знайти ту структуру, що упорядковує політичне життя в українському суспільстві і врівноважує її відносини із зовнішнім середовищем. На макрорівні аналіз стосувався організації і функціонування суспільства як єдиного цілого, на мікрорівні - дій особи.

Дотримуючись нормативного підходу, який вимагає етичного, морального судження про суспільство, сформульовано висновки про варіанти досягнення оптимального стану суспільства з врахуванням реальних можливостей суб'єктів політики. Наприклад, важливою постає проблема інформованості громадян, участі в політичному житті суспільства, засвоєння особою демократичних цінностей.

Важливе значення має міждисциплінарний зв'язок з філософією, історією, соціологією, кібернетикою, теорією систем. Ввівши інтерсуб'єктність, на якій зосереджується комунікативна філософія, ми пом'якшили суперечність між "життєвим світом" і "системою".

Наукова новизна одержаних результатів визначається сукупністю поставлених завдань і способами їх розв'язання, зокрема:

· на основі аналізу праць українських та закордонних авторів систематизовано та уточнено зміст понять "політична комунікація", "політична інформація", "політичне життя". Дано розуміння політичної комунікації як структуроутворюючого фактору політичного життя, що перебуває у безперервній взаємодії, а іноді й співпраці з суспільством. При цьому політична інформація є множинністю (різноманіттям) повідомлень, які політичні суб'єкти отримують у процесі політичної діяльності, а суспільство накопичує у процесі політичного життя. Політичне життя суспільства виступає цілісним комплексом взаємопов'язаних елементів мікро-, макро- та мезорівнів, що перебувають у взаємозв'язках та взаємодії;

· визначено роль комунікаційного інструментарію у процесі функціонування політичної комунікації. Зокрема, зазначено, що способи та засоби політичної комунікації є не лише поширювачами політичної інформації, але й творцями політичних цінностей, які мотивують, спрямовують, обґрунтовують дії суб'єктів політичного життя, відображають стан, потреби та перспективи розвитку суспільства, виконуючи певні політичні функції;

· з'ясовано зміну ролі основних суб'єктів політичної комунікації і обґрунтовано значення політичної комунікаційної еліти у формуванні громадянської позиції. Зроблено акцент на посиленні суб'єктності особи інформаційно-демократичного суспільства;

· розкрито взаємодію політичної комунікації із системами вищого порядку (політичною культурою, політичними нормами, цінностями), які сприяють розвитку, консолідації суспільства. Акцентовано увагу на тому, що політична комунікація забезпечує взаємопроникнення мікро- і макросередовищ, на чому й формується модель політичного життя суспільства;

· доведено, що політична комунікація є важливим елементом не лише політичної системи суспільства, а й політичного життя, через який відбувається взаємозв'язок системи із середовищем (суспільством), забезпечується її відкритість, адаптація до змін. Взаємодія і відносини відбуваються як процес співпраці компонентів політичного життя суспільства з метою отримання корисного результату. А система політичної комунікації є структурою, що твориться за допомогою трьох систем: 1) політичної системи; 2) системи засобів комунікацій; 3) суспільної системи.

· змодельовано систему функціонування політичної комунікації в українському суспільстві та виявлено її особливості, зокрема виділено політичну комунікацію як важливу складову, що забезпечує внутрішній зв'язок елементів політичної системи та зовнішню взаємодію із суспільством;

· визначено роль політичної комунікації у процесі становлення демократичної політичної системи України, показано її вплив на політичні процеси, що відбуваються у політичному житті українського суспільства. Окреслено можливі шляхи формування політичної комунікації, зокрема через створення суспільного телерадіомовлення як альтернативного джерела отримання інформації від суспільства, а також наголошено на проблемі функціонування інформаційного простору України.

З науковою новизною дослідження щільно пов'язана його теоретична і практична значущість. Здійснено у процесі опрацювання теми узагальнення і концептуалізацію емпіричного та аналітичного матеріалу, сформульовані висновки і рекомендації можна використати для подальшого наукового осмислення змісту, особливостей та перспектив взаємодії у політичному житті суспільстві на основі функціонування системи політичної комунікації, для вдосконалення державної політики в інформаційно-комунікаційній сфері, у діяльності центрів політичних досліджень, науково-дослідних інститутів, представників законодавчої та виконавчої гілок влади, політичних лідерів і громадських діячів, органів місцевого самоврядування, оскільки це дослідження поглиблює знання про одну з найістотніших характеристик українського суспільства, сприяє застосуванню цих знань у розбудові інформаційно-демократичного суспільства України. Матеріали роботи можна використати під час розроблення навчальних курсів та спецкурсів з політології, політичної комунікативістики.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертаційного дослідження оприлюднено на звітних наукових конференціях кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 2005, 2007, 2008 роках; Третій Міжнародній науковій конференції "Політологічні, соціологічні та психологічні виміри перехідного суспільства: як зробити реформи успішними" (Суми, 22-24 червня 2006 р.), Всеукраїнських конференціях "Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства" (Львів, 24 вересня 2005 р.), "Політична наука в Україні: стан і перспективи" (Львів, 10-11 травня 2007 р.), І Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми та реалії інформаційного суспільства в умовах глобалізації" (Кіровоград, 14 березня 2008 р.); міжрегіональній науково-практичній конференції "Регіональний вимір політичного процесу в Україні" (Львів, 26 травня 2007 р.), міждисциплінарній конференції "Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії" (Львів, 29-30 листопада 2007 р.).

Основні положення дослідження обговорено на спільному теоретичному семінарі кафедри теорії та історії політичної науки та кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в червні 2009 р.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження визначили структуру дисертації і логіку викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (422 найменування) та додатків (12). Загальний обсяг роботи становить 190 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету й завдання, окреслено об'єкт і предмет, описано методологічну основу дослідження, визначено наукову новизну роботи, розкрито практичне значення отриманих результатів дослідження, повідомляється про їх апробацію та зв'язок роботи з науковими темами, де виконувалося дослідження.

Перший розділ "Теоретико-методологічні засади дослідження політичної комунікації як системоутворюючого фактору політичного життя суспільства" містить огляд наукових публікацій із проблематики дисертації, опис методологічної моделі дослідження та понятійно-категоріального інструментарію політичної комунікації.

У підрозділі 1.1. "Аналіз джерельної бази та методологія дослідження проблеми" зроблено огляд досліджень щодо проблеми функціонування політичної комунікації у політичному житті суспільства. На основі чого зроблено висновок, що виокремлення досліджень політичної комунікації у самостійний напрямок на стику соціальних і політичних наук пов'язане не лише із демократизацією політичних процесів у світі в другій половині ХХ ст. (Г. Алмонд, Д. Істон, М. Кастельс, М. Мак-Люен, Т. Парсонс, Дж. Пітерс, Е. Тоффлер, М. Фуко та багато інших), розвитком системних та кібернетичних теорій (П. Анохін, Н. Вінер, Л. Берталанфі, К. Дойч та інші), а й з виникненням та зростанням обсягів інформації та прогресом у нових комунікаційних системах і технологіях.

Усе це викликало не лише зацікавлення дослідників інформаційною взаємодією у політичному житті суспільства (інтеракціями), але й появу окремої системоутворюючої предметної сфери (П. Анохін). Відповідно проведене нами системне дослідження полягає не лише у встановленні способів опису відносин та зв'язків у політичному житті суспільства, але й - виокремлення тих із них, які є системоутворюючими, тобто забезпечують властивість цілісності - умови функціонування, а в деяких випадках, розвитку системи. Відношення та зв'язки в системі можна розглядати як її елементи, що підпорядковують відповідність ієрархії. Це дозволяє побудувати різні, що не завжди збігаються між собою, послідовності включення системи одна в одну, які описують об'єкт з різних боків. Наприклад, місце особи в політичному житті демократичного суспільства, роль політичної комунікаційної еліти у формуванні її громадянської позиції. Чи, наприклад, співвідношення зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на процес функціонування політичної комунікації у політичному житті суспільства.

Дослідження ґрунтуємо на працях Г. Алмонда, Д. Белла, Н. Вінера, Г. Дебора, К. Дойча, Д. Істона, У. Ешбі, М. Кастельса, П. Лазарсфельда, Г. Лассвелла, Н. Лумана, М. Мак-Люена, Г. Маркузе, Й. Масуди, Т. Парсонса, Е. Тоффлера, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хабермас, С. Хантінгтона, Р.-Ж. Шварценберга та інших.

Водночас зазначаємо, що цю проблематику розробляли й українські (В. Бебик, В. Владимиров, О. Гриценко, В. Денисенко, В. Здоровега, О. Зернецька, О. Злобіна, В. Іванов, А. Єрмоленко, С. Квіт, Л. Климанська, Б. Кухта, О. Литвиненко, А. Москаленко, М. Михальченко, В. Набруско, Г. Почепцов, В. Різун, А. Романюк, Г. Світа, А. Сіленко, М. Соснін, І. Слісаренко, Т. Тимченко, О. Токовенко, С. Устич, Д. Яковлев та ін., які ведуть науковий пошук окремих аспектів політико-комунікаційних процесів та явищ суспільно-політичного життя суспільства) та закордонні вчені, зокрема, російські (М. Вершинін, М. Грачєв, О. Демідов, А. Кабаченко, Т. Кармак, Ю. Нісневич, Д. Ольшанський, П. Панов, Н. Пономарєв, Л. Посікера, Г. Пушкарєва, А. Ракітов, О. Соловйов, О. Шабров і т.д.) та польські (Б. Добек-Островська, С. Міхолчук, М. Мрозовскі, П. Павелчук, Д. Пьонтек, Я. Фрез і т.д.), які зробили суттєві наголоси у цій важливій проблемі сучасності.

Із аналізу літератури випливає також й те, що в теорії політичної науки відбувся перетин таких понять як "політичне життя суспільства", "політична система", "управління", "політична комунікація". Водночас процеси управління є невіддільними не лише від принципів функціонування політичної системи, а й від політичної комунікаційної системи.

Однак проблеми функціонування політичної комунікації в українському суспільстві все ще залишаються малодослідженими. Потребують вивчення функціональні особливості політичної комунікації, зокрема її як важливої системоутворюючої рушійної сили політичного життя суспільства, необхідного компонента взаємодії суб'єктів політики (на мікрорівні) та суспільства (на макрорівні), спрямованого на завоювання, утримання і реалізацію влади, збереження або зміну існуючих владно-управлінських відносин у суспільстві. Слід пам'ятати, що вихідним положенням теорії систем є те, що системоутворюючим фактором є конкретний результат (цільова функція) функціонування системи, а система - це комплекс вибірково залучених елементів, які взаємозадіяні для досягнення корисного результату. Механізми функціонування політичного життя суспільства - це система комунікаційних процесів, що складається із множинності подій або практик, в яких у тій чи іншій мірі та формі бере участь все суспільство, головним підсумком якого є відтворення політичної системи.

У підрозділі 1.2. "Політична комунікація: суть, структура, рівні" на основі системного методу, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, з'ясували суть понять "політична комунікація", "політична інформація" через виокремлення "інформація", "знання", "діалог", "спілкування", "комунікація", "масова комунікація", що мають свою специфіку. Визначили політичну інформацію як множинність повідомлень, які політичні суб'єкти отримують під час політичної діяльності (на індивідуальному, груповому або масовому рівні), а суспільство накопичує у процесі свого політичного життя (на певному проміжку часу і з певною метою). Знання ж є елементом політичної інформації. Отримання необхідної інформації - передумова політичної дії в політичному житті, специфічна мета суб'єктів, що діють у політиці й зацікавлені у впливі на владу.

Необхідним системоутворюючим елементом політичного життя суспільства, що зв'язує воєдино різні частини суспільства і дозволяє їм функціонувати загалом, виступає політична комунікація, яка у процесі передачі емоційного та інтелектуального змісту в одних випадках орієнтується на формування суспільної думки (чи її зміну) внаслідок аргументації на користь (чи проти) індивідуальних форм (норм, цінностей, зразків) поведінки, а в інших - на зміну індивідуальної позиції завдяки аргументації на користь (чи проти) колективних форм діяльності. Обмін інформацією між суб'єктами політичного життя відбувається як на вертикальному, горизонтальному так і за принципом мережі. При цьому зазначаємо, що політична комунікація може орієнтуватися на спілкування всередині державних або суспільних структур (апаратна, бюрократична), бути у публічній політичній діяльності (передвиборча агітація, парламентські дебати, офіційні виступи керівників тощо), розрахованою на масову аудиторію (інтерв'ю, аналітична стаття, написана журналістом, політологом або політиком тощо), політична мовна діяльність громадян (не професіоналів у сфері політичної комунікації), які беруть участь у мітингах, зборах, демонстраціях тощо.

У підрозділі 1.3. "Комунікаційний інструментарій та його значення в інформаційних потоках суспільства" з'ясовано, що функціонування політичної комунікації передбачає передачу політичної інформації за допомогою повідомлень різними способами (вербальним, невербальним, аудійним, візуальним, аудіовізуальним, безпосереднім, опосередкованим), використовуючи при цьому певні засоби. Під засобами політичної комунікації розуміємо техніко-механічні (друкована продукція), лінгвістичні (ведення розмови), електронні (телебачення, Internet), супутникові і т.д. пристрої, за допомогою яких політична інформація циркулює в суспільстві. Відповідно інформаційні процеси неминуче містять у собі певні структурні компоненти - насамперед технічні канали, по яких поширюється інформація, а також ті структури, що дозволяють не тільки передавати і вилучати, а й нагромаджувати, контролювати, зберігати та охороняти інформацію.

Однак сучасний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій обумовлює той факт, що поняття "засоби масової інформації" поступаються місцем новому поняттю "засоби масової комунікації" (мас-медіа), яке поєднує традиційні засоби масової інформації - друковані, звукові, телевізійні і комп'ютерні системи передачі масової інформації телекомунікаційними мережами. Тому їх ми розглядаємо у нерозривній єдності.

Комунікаційному інструментарію належить особлива роль у поширенні, творенні політичної культури, політичних цінностей, норм, моральних якостей суспільства. Вони мотивують, спрямовують, обґрунтовують дії суб'єктів політичного життя, відображають стан, потреби та перспективи розвитку.

Другий розділ "Політичне життя суспільства: комунікаційний аспект" присвячено дослідженню політичного життя суспільства крізь призму функціонування політичної комунікаційної системи. Використано аналіз комунікаційної взаємодії на мікрорівні та охарактеризовано вплив чинників макрорівня політичного життя.

У підрозділі 2.1. "Комунікаційна система як особливий системоутворюючий фактор політичного життя суспільства" проаналізовано особливі риси політичного життя, суттєвий бік якого полягає у виробництві, відтворенні політичних зв'язків та стосунків між людьми.

Загалом суспільство представлено як складну систему, що себе тлумачить, розвивається, адаптується відповідно до умов розвитку та є результатом узгодження дій двох механізмів - управління (Н. Вінер, М. Грачєв, С. Устич, О. Шабров) і самоорганізації (Н. Луман). Хоча суспільство, на думку дослідників (Н. Лумана, Т. ван Дейка, Ю. Хабермаса) постає як безперервний діалог особистостей, визначений ціннісними орієнтаціями, однак своєю єдністю суспільство зобов'язане не лише цілому, а відтворенню системи. Розмежувавши поняття "політична система" і "політичне життя" (хоча спосіб її функціонування здебільшого й визначає основний зміст політичного життя), а також звернувшись до творів (Л. Берталанфі, Н. Вінера, П. Анохіна і т.д.), ми зазначаємо, що взаємодія частин організму є фактором життя. Суспільство - це складний реальний об'єкт, що створює індивідів, які відтворюють суспільство, і це у безперервному діалектичному процесі. Суспільство зобов'язане своєю єдністю не цілому, яке робить все інше своїми частинами, а відтворенню системи, яка вимежовує себе із навколишнього середовища. Суспільство - самоорганізована система поведінки і взаємодії осіб між собою та довкіллям, що здійснюється через взаємообмін, комунікацію.

Часто теорії, які базуються на змінах в соціальних системах, ґрунтуються на ціннісному (з позицій моралі та ідеології), просвітницькому (за обсягом накопичених знань), технологічному (за рівнем виробничих технологій) підходах. Концепція політичної системи не лише вивела проблеми взаємодії суспільної структури, політичних інститутів, центрів прийняття рішень на перший план, а що найважливіше - адаптувала загальносистемний і синергетичний підходи до аналізу саме політичного життя суспільства. Вона надала функціонально-динамічний характер вивченню інституту політичної влади, що набуває інформаційно-комунікаційних рис, як активної взаємодії останньої із суспільством та вибудувала макро- і мікрорівні політичного життя суспільства.

Обидва механізми представлено в політичній системі, де політичне управління виступає як наповнення політичним змістом суб'єкт-об'єктних відносин, реалізуючись згідно класичної моделі Г. Лассвелла та враховуючи зворотній зв'язок, введений М. Дефльором. Управління виступає як взаємодія суб'єкта - керівника з безпосередньо керованим об'єктом. Досліджуючи політичне життя суспільства (К. Дойч, Г. Пушкарева, О. Шабров, С. Устич та інші), використовували системно-кібернетичні моделі, де комунікаційну взаємодію розглядали згідно з класичною матрицею міжсуб'єктної взаємодії, базовими елементами якої виступають такі поняття, як "комунікатор - комунікант", "повідомлення", "сигнал", "код", "канал", "шум", "зворотній зв'язок". У дослідженні також спираємося на Ж.-М. Котере, К. Сайне, Дж. Блека та Дж. Браянта, Е. Роджерса та інших, у яких схема комунікаційного обміну виступає основою структури управління, а обмін інформацією є комунікаційним процесом, без якого система не може функціонувати. Результат системи стає важливим фактором системи (П. Анохін, Л. Берталанфі).

Про політичну комунікаційну систему говоримо як про складну, багатопланову систему, яка здійснює функцію "внутрішнього" зв'язку між елементами системи і "зовнішню" її взаємодію з іншими підсистемами. Усе це лише взаємодоповнює твердження Т. Парсонса, Д. Істона, Г. Алмонда, К. Дойча та інших про те, що політична система залежить як від постійного потоку інформації, що надходить із зовнішнього середовища, так і від постійного потоку інформації про власний рух. А центральною проблемою у функціонуванні політичного життя суспільства вважається відносно стійкий порядок, стабільність.

Підрозділ 2.2. "Комунікаційна взаємодія в політичному житті суспільства: аналіз мікрорівня " передбачає аналіз діяльності осіб, які виконують функцію відправників (комунікаторів), а також отримувачів (реципієнтів) політичної комунікації.

У контексті названої проблеми розглянуто як комунікаційні особливості особи ("людини комунікаційної" Н. Вінер), що існує в конкретному соціумі, так і особливості демократичного суспільства, яке впливає на її комунікаційні ознаки. Виходячи із того, що у демократичному суспільстві інформаційно-комунікаційні процеси є різнобічними й багатофункціональними, то важливою рисою демократичного суспільства є можливість особи реалізовувати себе в політичному житті як громадянин, політичний діяч, політичний лідер і виступати носієм політичних прав і обов'язків, беручи безпосередню або опосередковану участь у політичному житті суспільства (Б. Барбер, А. Боднар, М. Вебер, М. Грачєв, Р. Даль, Р. Деггер, Р. Лейн, А. Мадатов, Й. Масуда, Г. Маркузе та інші).

Важливу роль у формуванні політичних поглядів суспільства, вплив на конкретну особу здійснює політична комунікаційна еліта (впливові редактори, політичні коментатори, оглядачі, дослідники громадської думки, політологи, спеціалісти в галузі внутрішньої та зовнішньої політики; прихильники, популяризатори політичного курсу панівної або опозиційної еліти із середовища творчої інтелігенції (письменники, кіномитці і т.д.). Водночас у сучасному політичному суспільстві вагоме значення відіграє влада власників засобів інформації (панівної політичної еліти, яка формує "глобальну інформаційну культуру" (Е. Тоффлер, М. Кастельс). Вони (інфократія/медіакратія), використовуючи інтелектуальну власність як товар, породжують жорстку конкуренцію в боротьбі за контролем над знаннями, інформацією, інтелектуальними ресурсами. У сучасному суспільстві інфократія, виступаючи частиною політичної системи, здійснює ідеологічний інформаційний тиск на масову свідомість. З погляду використання (споживання) й обміну різноманітної інформації всі інститути і механізми влади є засобами переробки інформаційних потоків і відносно самостійними структурами на інформаційному ринку. У той же час і самі політичні суб'єкти змінюють свій вигляд, з'являючись як різноманітні носії інформації: інформаційні еліти (дейтократія), технобюрократія (службовці, що контролюють службову інформацію), комунікатори (тих, хто відправляє інформацію), комуніканти (тих, хто переробляє та інтерпретує інформацію), реципієнти (тих, хто одержує інформацію) і т. д. Пам'ятаємо, що з появою громадянина як самостійного суб'єкта, варто говорити й про розвиток громадянського суспільства, у якому формується громадська думка. Отже, передбачення у процесі політичної комунікації суб'єкт-суб'єктних відносини, визнання в іншій людині суверенної особистості є вже початком етичного ставлення людини до людини.

У третьому підрозділі "Вплив чинників макрорівня політичного життя суспільства на процес функціонування політичної комунікації" зазначено, що єдність усіх елементів політичного життя забезпечується за допомогою регулювання взаємовідносин у суспільстві на основі наявних або створених норм і законів, політичної культури, політичної свідомості.

Із процесом розвитку інформаційних технологій та формуванням інформаційного суспільства підвищується актуальність правового регулювання доступу до інформації (Е. Тоффлер, О. Зернецька, О. Соснін та інші). Однак системі ніколи не вдається підпорядкувати собі особу повністю. Тому особа залишається для неї зовнішнім середовищем, яке буде впливати на неї, провокувати її зміну або й руйнувати.

Наголошуємо, що необхідною умовою функціонування політичного життя суспільства є політична культура як засіб політичної соціалізації особи, спосіб організації та розвитку політичного життя, що сьогодні здебільшого формується за допомогою електронних засобів масової комунікації. Крім цього, особливість політичної культури полягає в тому, що вона нерозривно пов'язана з людською суб'єктністю, визначає позиції людей, відчутно впливає на форми політичної активності, складає уявлення про політичне суспільство, закони і правила функціонування. А політичне життя значною мірою залежить від панівних у суспільстві цінностей, зразків поведінки, що склалися (Д. Істон, К. Дойч, Г. Пушкарєва та інші).

Відносини культурних норм і установок, які панують у соціумі, з механізмами владно-політичного спілкування виявляються на макрорівні через процеси легітимації, а на мікрорівні - за допомогою процесів соціалізації, які впливають як на окремого індивіда, так і на суспільство загалом. Адже відмінності, зокрема, політичних цінностей, норм поведінки у комунікатора і реципієнта будуть створювати додаткові перешкоди, не прийнятні для правильного сприйняття інформації, що передається. Тобто ступінь ефективності політичної комунікації багато в чому обумовлений рівнем відповідності політичної культури її учасників, політичною освідченістю.

Інформаційна революція, електронні засоби масової інформації змінюють систему політичних цінностей, що неминуче змінює й політичне життя суспільства. Відбувається медіатизація та віртуалізація політичного життя суспільства, послаблюється роль традиційних політичних акторів та з'являються нові. В умовах переходу до інформаційно-демократичного суспільства зростає роль і значення політичної комунікації у встановленні зв'язків між учасниками політичного процесу як у просторі, тобто в межах існуючої політичної системи, так і в часі - транслюючи надбання політичної культури від покоління до покоління і тим самим забезпечуючи спадковість політичного досвіду різних поколінь. Одними із важливих інтеграційних чинників у політичній комунікаційній системі виступає різноманіття інформаційних потоків, наявність зворотніх зв'язків, а їх відсутність спричинює певну дезінтеграцію.

У третьому розділі "Функціонування політичної комунікації в політичному житті українського суспільства" охарактеризовано особливості функціонування комунікаційної системи у політичному житті українського суспільства.

У підрозділі 3.1. "Модель комунікаційних взаємовідносин у політичному житті українського суспільства" зазначаються особливості комунікаційних взаємовідносини у політичному житті України, які регулюються Конституцією України а також іншими нормативно-правовими актами. У змодельованій системі проаналізовано функціонування політичної комунікації в політичному житті демократичного суспільства. Особливу увагу зосереджено на зворотньому зв'язку.

У роботі подано рекомендації щодо необхідності налагодження комунікації влади і громадськості. Адже процес політичної комунікації має передбачати наявність діалогу (наприклад, задля досягнення консенсусу в політичному житті суспільства, а часто й для легітимації влади). Зокрема, за допомогою засобів комунікації має відбуватися рівноправний обмін інформацією. Інформація має бути точною, повною, достовірною, завершеною і такою, яку можна було б перевірити. Тому необхідною умовою ефективного управління є організація дієвого контролю за виконанням рішень, а нормою демократичного суспільства і правової держави є здійснення контролю за центрами вироблення рішень з боку громадян.

Увагу акцентовано на особливостях впливу суб'єктів політичної комунікації (громадян, політичної еліти, медіакратії/інфократії) в українському політичному житті, які мають різні можливості для її здійснення. Наголошується, що ризиками для подальшого демократичного розвитку є усунення громадян від такої важливої взаємодії як політична комунікація. Створення демократичних правових засад та вільний обіг політичної інформації є недостатнім для забезпечення ефективного функціонування політичної комунікації. Під час інформаційно-комунікаційної взаємодії важливе значення мають неформальні норми, політична культура, політична освіта, політичні традиції, політичні цінності суспільства.

У підрозділі 3.2. "Особливості функціонування комунікаційної системи України: проблеми формування інформаційного простору" проаналізовано комунікаційні процеси, які відбуваються в політичному житті сучасної Україні. Охарактеризовано суспільно-політичні структури (медіаоб'єднання), які стали своєрідною структурою інституалізації різних центрів політичної влади, спричинюючи появу медіаполітичної системи, завданням якої стала розробка та розповсюдження певної інформації під виглядом повідомлень, які важливі для громадськості. Основою політичної комунікаційної системи, яку ситуативно утворили великі медіа-холдинги, стала інтегрована комунікаційна модель, що включає медіа, рекламу та зв'язки з громадськістю. І навіть наявність декількох комунікаційних центрів у такій системі веде до монопольного інформування суспільства, загроза міститься не в інформації, а у відносинах між суб'єктами щодо власності на інформацію, монополії на неї.

Наголошено на потребі забезпечення відкритості комунікаційних систем у сучасному політичному житті Україні та формуванні єдиного національного інформаційного простору, потребі створення суспільного телерадіомовлення як засобу отримання інформації від суспільства. Співіснування в єдиному інформаційному просторі уможливлює взаємодію, співпрацю і стабільне функціонування суспільства загалом.

Висновки

1. Політичне життя суспільства - це цілісний (системний) комплекс взаємопов'язаних елементів мікро-, макро- та мезорівнів, що перебувають у взаємозв'язках та взаємодії; що сам себе тлумачить, розвивається (адаптується) на основі наявних або створених норм, законів, політичної культури; є результатом узгоджених дій двох механізмів - управління та самоорганізації.

Політична комунікація - необхідний системоутворюючий фактор політичного життя, що зв'язує воєдино різні частини суспільства і дозволяє їм функціонувати, прагнучи забезпечити стійкість, консолідованість політичної системи як цілісного утворення, та безперервно взаємодіє (співпрацює) з суспільством.

Політична інформація - це множинність (різноманіття) повідомлень, що політичні суб'єкти отримують під час політичної діяльності (на індивідуальному, груповому або масовому рівні), а суспільство накопичує у процесі свого політичного життя (на певному проміжку часу і з певною метою (наприклад, інформаційною, чи для прийняття певного політичного рішення)). Інформація за своїм обсягом і важливістю є продуктом, який можна порівняти з усіма іншими продуктами нашої цивілізації. Від її запасів (досвід людства - знання, вміння, навички, винаходи; духовне надбання - культура, мистецтво, традиції і т.д.) та впорядкування залежить спосіб розв'язання певної проблеми.

2. У розвинутому інформаційно-демократичному суспільстві, використовуючи різноманітні способи (вербальні, невербальні, візуальні, аудіовізуальні, аудійні, безпосередні та опосередковані, тактильні, екстрасенсорні) та при цьому застосовуючи засоби політичної комунікації - технічні, лінгвістичні (ведення розмови), механічні (друкована продукція), електронні (телебачення, Інтернет), супутникові і т.д. - політична інформація циркулює у політичному житті суспільства. Зокрема політичні комунікаційні системи розрізняються за цільовим призначенням (яка інформація повідомляється і кому призначається); вмотивованістю комунікаційних одиниць та технікою актуалізації, вибором комунікаційних каналів (маркетингової діяльності, рекламної, пропагандної діяльності, за допомогою зв'язків з громадськістю), способами передачі, сприйняття інформації, обміну інформацією (природними та штучними).

3. Політичне життя в умовах демократизації веде до зміни ролі суб'єктів політичної комунікації: держава послаблює панівні позиції у політичній комунікації, значно зростає роль інших суб'єктів, кількість яких збільшується (інфократії/медіакратії, технобюрократії тощо). Проте у цій складній системі сучасної політичної комунікації основним суб'єктом повинні бути громадяни. Важливе значення при цьому відводиться політичній комунікаційній еліті - соціальній верстві, яка поєднує функції управління та творчості і впливає не лише на управління суспільством, а й на функціонування політичної системи, формування політичних цінностей. За її допомогою забезпечується вироблення і проведення певних рішень, формується громадська думка у суспільстві.

4. Характер політичної комунікації в суспільстві, рівень її розвитку визначаються рівнем загальної та політичної культури суспільства, опосередковується їх цінностями і нормами. Політична комунікація як інструмент існування й передачі політичної культури саме й визначає рівень політичної культури суспільства, особливості функціонування політичного життя суспільства (можливості поширення політичної інформації, ідейно-політичних цінностей, знань; формування політичної свідомості; поширення норм політичної культури, розвиток політичної культури суб'єктів політики (індивідів, груп, політичних структур) тощо.

Стабільність у політичному житті суспільства, згуртованість соціально-політичних утворень передбачає формування стійкої системи політичних цінностей. Однак якою б не була цінність (національна ідея або ідеї безпеки, свободи, справедливості тощо), вона не повинна бути нав'язаною зверху, абстрактною або запозиченою без урахування національних, ментальних особливостей українського суспільства. Зазначається, що культура в умовах глобалізації має бути одним з важливих чинників консолідації українського суспільства, громадянського єднання і злагоди. Саме на основі національно-культурних цінностей, політично освіченого громадянина можлива консолідація українського народу як політичної європейської спільноти.

5. Політична комунікація в політичному житті суспільства є не лише процесом, пов'язаним з інформаційно-комунікаційною взаємодією з метою забезпечення політичного керівництва суспільством, збору та оброблення даних, необхідних для прийняття рішень та оцінки їх наслідків тощо. Вона виступає важливим чинником, що забезпечує стійкість, консолідованість політичної системи як цілісного утворення, який безперервно взаємодіє з суспільством. Водночас слід зазначити, що політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що управляється політичною владою, яка сьогодні набуває інформаційно-комунікаційних рис, здійснюючи при цьому свої функції (інтегрувальну, регулятивну, мотиваційну, консолідуючу, легітимності, політичної соціалізації).

6. Згідно із запропонованою моделлю функціонування політичного життя суспільства випливає, що політична система через політичної комунікаційну систему скеровує політичну інформацію суспільству. Політична інформація в комунікаційній системі проходить певне опрацювання, враховуючи, або заперечуючи політичні норми, цінності, політичну культуру. Якщо політичне життя суспільства відповідає демократичним стандартам, тоді відбувається зворотній зв'язок (суспільство може висловити свої побажання, надати певні пропозиції, адже влада буде зацікавлена думкою громадськості). Оскільки особи існують у певному суспільстві, то вони намагаються використовувати різноманітні засоби та способи комунікації, скеровуючи свої вимоги або підтримку до органів влади, політичних партій і т.д., тобто повинна відбуватися взаємодія, а іноді й співпраця громадськості, влади. Така співпраця буде сприяти консолідації суспільства та легітимації політичної влади.

Якщо більш детально аналізувати механізм функціонування політичної комунікаційної системи у політичному житті суспільства, то слід зазначити, що політична комунікація буде самоорганізовуватися і самоскеровуватися за допомогою зворотнього зв'язку між її учасниками. Хоча учасники процесу комунікації й мають свій погляд стосовно певного повідомлення, інформації, яку вони сприймають, однак відмінності в інтерпретації політичної дійсності, які з'являються, змушують кожного із учасників комунікаційного процесу коректувати свої дії залежно від дій іншого учасника.

7. Сьогодні політичну комунікацію розуміють як інформаційний вплив політичних суб'єктів один на одного та суспільство з метою легітимації влади, владно-управлінських відносин, консолідації суспільства. Тому вважаємо, що впорядкований кругообіг політичної інформації повинен передбачати існування інформаційного поля політики як умови виникнення політичного процесу. Інформаційний простір є тим середовищем, в якому реалізується державна політика, приймають рішення, діє механізм управління суспільством, забезпечуються умови для участі громадян у розв'язанні суспільно-важливих завдань і визначається рівень доступності інформації для людини. Для забезпечення стабільності політичної системи суспільства необхідно, щоб політична комунікаційна система враховувала інтереси учасників політичного життя, суперечності, що виникають між ними, з метою досягнення оптимального узгодження інтересів у суспільстві. А для цього актуальним сьогодні є створення суспільного телерадіомовлення як засобу політичної комунікації, покликаного інтегрувати різні елементи політичного життя суспільства на основі консенсусу основних цінностей та ідеалів.