Історичні форми демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Факультет обліку і аудиту

Кафедра філософії і політології

Комплексне практичне індивідуальне завдання

з дисципліни: "Політологія"

"Історичні форми демократії"

Виконала: Лосик І.М.

Перевірив: Ковтун І.П.

Тернопіль 2015

Вступ

Актуальність теми. Процес демократизації набуває все більш глобального характеру. На політичній карті світу час від часу з'являються країни, що прагнуть отримати статус демократичних. В цілому можна констатувати, що головна тенденція світового розвитку полягає в русі до демократії як оптимальної форми організації суспільства.

Розширення меж дії демократії, поява нових її варіацій потребують створення стратегій та інструментарію демократичних перетворень. Задля цього необхідно критично проаналізувати вже існуючі уявлення щодо такого феномену, як демократія та її історичні форми.

Мета і завдання. Основна мета даної роботи - вивчення історичних форм демократії, які сформувалися ще в давнину.

Визначена мета конкретизована такими завданнями:

- розглянути поняття і суть демократії ;

- визначити вчених, які займалися проблемами становлення і розвитку історичних форм демократії;

- виявити основні характеристики історичних форм демократії;

- сформулювати висновки щодо розглянутих форм та визначити їх загальні риси.

Об'єкт дослідження. Історичні форми демократії.

Предмет дослідження. Сутнісні риси історичних форм демократії.

Поняття й сутність демократії

Демократія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія)[4, c.101].

Поняттю "демократія" понад два тисячоліття і сьогодні демократія корінним чином відрізняється від класичної, від того ідеалу, який був створений в давнину. Воно збагатилось практикою демократичного влаштування держав, має свої особливості, конкретні прояви, принципи. Сьогодні демократія - реальна соціальна практика, яка постійно розвивається, вона багатогранна та проявляється в конкретних історичних формах.

Проблемами становлення і розвитку історичних форм демократії займалися вчені в різні часи. Для одних демократія - це символ віри, непересічний ідеал, для інших - ледь не головна причина усіх негараздів, тобто в історичній політичній думці мали місце різні види тлумачення демократії. Вже в Стародавній Греції демократія по різному трактувалась Периклом, Аристотелем, Платоном, Демокритом.

Значну увагу розвитку демократії та її форм приділяли А. Лінкольн, К. Маркс, М. Вебер, Й. Шумпетер, А. Бентлі, Р. Дола, С. Лінсет та інші дослідники.

Узагальнюючи набуті знання про демократію, можна виокремити різні ракурси її трактування і визначення [1, c.182-184]:

1. Демократія - як різновид державного устрою, як народовладдя (античне розуміння).

2. Демократія - як форма діяльності і функціонування будь-якої організації, в основу якої покладена рівноправна участь її членів в управлінні та прийнятті рішень, виходячи з принципу більшості. В даному аспекті можна говорити про партійну, профспілкову, виробничу демократію.

3. Демократія - як політичний режим, спосіб організації владних відносин у суспільстві. Можна сказати, що демократичний політичний режим - це втілена єдність демократичної форми держави і повсякденної політичної практики демократії.

4. Демократія - як соціальні та політичні рухи за народовладдя, за реалізацію демократичних цілей та ідеалів.

Історичні форми демократії. Первіснообщинна та військова демократія

Демократія є суспільним надбанням людства, і кожний народ зробив внесок в формування уявлень про демократію та історичні форми її розвитку. Демократичні форми організації йдуть корінням в глибоке, ще додержавне минуле - у родовий лад.

Першими історичними формами демократії були первіснообщинна та військова. Такий тип організації владних відносин грунтувався на: а) кровноспоріднених зв'язках; б) малочисельності населення; в) низькій продуктивності праці; г) колективному володінні землею [6, c.79].

Характерні риси первіснообщинної демократії:

ь основою соціальної організації первіснообщинного суспільства були родова община і союз декількох родів - плем'я;

ь вищим органом самоуправління були збори, в яких брали участь усі дорослі члени роду;

ь рівність прав общинників на предмет, засоби і результати праці та управління;

ь відсутність прошарку людей, заняттям яких була б лише управлінська справа;

ь єдність особистих і суспільних інтересів.

Первісні форми народного волевиявлення полягали, зокрема, в тому, що на племінній сходці люди криком схвалювали або відхиляли якусь пропозицію чи рішення ради старійшин [8, c.287].

З розпадом родового ладу починається період військової демократії. Вона була першим етапом зародження класового суспільства. Соціально-політична організація військової демократії відрізняється від первісної зміною структури і функцій інститутів самоуправління при збереженні їх форми, тобто [7, c.222]:

ь право голосу, а потім і право участі у народних зборах лишається тільки за чоловіками;

ь складається практика попереднього обговорення справ, які потім будуть розглядатися на народних зборах.

Антична демократія

Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновид організації держави-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою [2, c.140]. Класичною формою такої держави була Афінська республіка, яка виникла в V столітті до н.е. Однак народжена в античній Греції ідея демократії не знайшла там палких прихильників серед мислителів. Концепції найяскравіших представників того часу Платона і Аристотеля ґрунтувалися на протиставленні "правильних" і "неправильних" форм державного устрою і влади. Демократію вони відносили до "неправильних" форм.

Зокрема Аристотель, розглядаючи демократію як правління вільних і рівних, зазначав, що за такої форми правління народ виступає в ролі монарха і стає деспотом, а суспільний лад нагадує тиранію, оскільки верховна влада належить не закону, а простому народу [2, c.143]. Від такої форми демократії виграють лише демагоги, які скеровують думки натовпу, а відсутність законів призводить до фактичної відсутності держави (немає законів - немає і держави).

Характерні риси античної демократії [1, c.187-188]:

Ш пряма демократія - головним інститутом влади служили Народні збори, саме в ньому без яких-небудь ланок - партій, парламенту або бюрократії - формувалася загальна воля, приймалися закони й рішення;

Ш держава складалася з однорідних у класовому, етнічному й релігійному відношеннях громадян;

Ш не існувало чіткого поділу приватного й громадського життя. Індивід ідентифікував себе з полісом і прийнятими більшістю рішень і почував себе вільним як органічна часточка єдиного цілого;

Ш підпорядкування індивіда авторитету співтовариства;

Ш створення сприятливих умов для участі громадян у керуванні справами держави. Громадяни володіли для цього достатнім вільним часом. Крім того, бідні одержували підтримку з державної скарбниці, а також плату за присутність на суспільних заходах. Тим самим усім забезпечувався необхідний для заняття суспільними справами "прожитковий мінімум".

Всі ці факти дозволяють характеризувати античну модель народовладдя як демократію переважно соціальну, тобто таку, що не тільки проголошує рівність політичних прав, але й таку, що забезпечує більш-менш соціальні умови, необхідні для їхнього фактичного використання.

Середньовічні форми демократії. Класична ліберальна демократія

Елементи демократії та колективного волевиявлення можна прослідкувати й у суспільствах доби Середньовіччя. Саме в цей період з' являються станово-представницькі збори - прообрази майбутніх парламентів. Головна причина їх виникнення - нездатність центральної влади самостійно, без згоди станів організувати управління, збір податків, скликання армії тощо.

Перші парламенти (від лат. рагІаге - говорити) виникають в Європі в ХІ-ХІІ століттях. Це кортеси в Іспанії, Генеральні штати у Франції, парламент в Англії. Першим європейським парламентом, що запрацював на постійній основі, був парламент Англії (наприкінці 90-х років ХІІІ століття почав діяти регулярно) [3, c.96].

Демократичні інститути влади, що побудовані на принципах безпосередньої демократії та місцевого самоврядування, мали розвиток у феодальних республіках Пскова і Новгорода, де вищим органом влади були народні збори - віче (відоме як один з органів влади і в Київській Русі).

Окремою формою демократії слід вважати комунальне самоврядування міст середньовічної Європи. Ця система за назвою "Магдебурзьке право" існувала в ХУ-ХУІІ століттях також у містах України - Києві, Львові, Кам'янці та ін [7, c.230]. Крім того, в історії України велику роль відіграла військово-республіканська організація Запорізької Січі, яка створила своєрідні демократичні механізми.

Існуючі в наш час демократичні системи беруть свій початок від форм правління, які виникли наприкінці XVIII - на початку XIX ст. в Західній Європі та США під впливом лібералізму. Лібералізм вперше в історії суспільної думки [5, c.82]:

а) відокремив індивіда від суспільства і держави (автономна особистість);

б) розмежував державу і громадянське суспільство;

в) конституційно та інституціонально обмежив дії та повноваження держави у відносинах з особистістю та суспільством;

г) проголосив політичну рівність усіх громадян;

д) зробив особистість головним чинником політичної системи.

Характерні риси ліберальної демократії [4, c.118-120]:

v Ототожнення народу як суб'єкта влади з власниками або чоловіками, виключення нижчих верств населення та жінок із тих, хто має виборче право.

v Визнання особистості первинним і головним джерелом влади.

v Формальний характер демократії, основою якої є негативне розуміння свободи.

v Парламентаризм, представницька форма влади.

v Обмеження компетенції і сфери діяльності держави сферою охорони суспільного порядку, забезпеченням безпеки громадян і т.д. Держава виступає в ролі "нічного вартового".

v Розподіл влади, створення системи противаг і стримувань для попередження зловживання владою.

v Обмеженість влади більшості над меншістю. Меншість зобов'язана підпорядковуватися більшості в межах чітко встановлених правил.

v Меншість вправі мати свій погляд і відстоювати його у рамках закону, незважаючи на прийняті більшістю рішення (гарантія прав опозиції).

Ці та інші риси ліберальної демократії свідчать, що вона стала значним кроком вперед на шляху визволення людини, поваги її гідності. У той же час доктрина демократії у своєму класичному варіанті вельми далека від ідеалу народовладдя.

Як недоліки ліберальної демократії можна відмітити такі [3, c.127-131]: демократія лібералізм влада

Соціально-класова обмеженість.

Формальність і, як наслідок, декларативність демократії для бідних, соціально незабезпечених верств населення, її перевтілення із народовладдя в змагання грошових мішків.

Приниження ролі держави в управлінні суспільством і в укріпленні соціальної справедливості.

Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування колективної природи людини, її належності до різноманітних соціальних груп.

Не враховується те, що громадяни досить легко піддаються маніпуляціям з боку професійних політиків.

Ігнорування того факту, що громадяни не вбачають у політиці свою другу професію, а декого взагалі не цікавить політика.

Висновок

Як показала історія, будь-яке суспільство приречене на зникнення, якщо в ньому немає хоча б формальної рівності. Для підтримання суспільної рівноваги необхідна хоча б ілюзія рівності всіх класів, ілюзія їх однакового доступу до управління державними справами. І для цієї мети держава застосовує різні методи - стимулювання, ідеологію, навіть примус.

У дійсності ідеального народного устрою ніколи не було і не буде. Доки суспільство поділено на класи, неможливо прийти до згоди. Навіть одні й ті самі демократичні принципи сприймаються різними групами людей по-різному. Однак, незважаючи на це, демократія повинна існувати. Адже вона є ідеальною теоретичною конструкцією, "політичною Біблією", нехай утопічною, але необхідною.

Ідея демократії, її загальнолюдська сутність усвідомлюються й реалізуються людьми упродовж усього історичного розвитку. Проте жодний з етапів цього руху не може претендувати на завершеність. Адже демократія - це процес, і тому вона відмежовується від будь-якої однозначності.

Демократія має стати універсальним принципом організації суспільного життя. Вона повинна бути повсюди: на виробництві, в школі, в університеті, в партіях, у державі тощо. Це зможе забезпечити максимальне врахування інтересів громадян, легітимність влади, високий рівень участі населення в політичному житті суспільства.

Список використаної літератури

1. Антоненко В.Г., Бабкін В. Д., Бабкіна Ольга Володимирівна, Бебик В.М., Головатий М.Ф. Політологія: Підручник / Ольга Володимирівна Бабкіна (ред.), Володимир Павлович Горбатенко (ред.). - 3. вид., перероб., доп. - К. : ВЦ "Академія", 2010. - 568с.

2. Вегеш М.М., Остапець Ю.О., Бондар В.Л., Буркало В.В., Зан М.П. Політологія: підручник / М.М. Вегеш (ред.). - 3-тє вид., перероб. і доповн. - К. : Знання, 2014. - 384с.

3. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посібн. - 4-те вид., перероб. і доп., - Львів: Світ, 2012. - 384 с.

4. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 2010. - 400 с.

5. Політологія: лекційний курс і практикум: Навчальний посібник [Текст] / За ред. Т.В. Гончарук. - Тернопіль, 2009.

6. Політологія: Навч. посібн. / За ред. проф. Щедрової Г.П. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2011. - 200 с.

7. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. - К.: Либідь, 2013. - 480 с.

8. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. - К.: Либідь, 2013. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru