Політико-правові засади становлення державності України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

«Політико-правові засади становлення державності України»

1. Мета досліджень

Комплексне й системне дослідження суспільно-політичних процесів, що мають визначальний вплив на формування Української державності з урахуванням дедалі зростаючої взаємозалежності між політичною та правовою сферами; переосмислення місця й ролі держави, її суверенітету в глобалізованому світі, особливостей адаптації Української держави до викликів сучасності; аналіз генези та політико-правових засад конституціоналізму й парламентаризму в Україні; визначення чинників, що впливають на державотворчі процеси; концептуалізація моделей взаємодії між державою та громадянським суспільством, реформування публічної влади, адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування для забезпечення потреб і реалізації прав людини і громадянина, досягнення сталого розвитку, соціальних гарантій, ефективних механізмів удосконалення та реалізації законодавства, громадянської та етнокультурної консолідації українського суспільства.

2. Короткий зміст роботи

суверенітет конституціоналізм влада самоврядування

Визначено теоретико-методологічні засади, поняття та сутнісні ознаки державного суверенітету, сучасні концепції державного суверенітету в контексті глобалізаційних процесів, його особливості в умовах європейської інтеграції України. Запропоновано класифікацію правових гарантій державного суверенітету та охарактеризовано основні види його забезпечення. Показано місце прав людини і громадянина у системі правових гарантій державного суверенітету.

В умовах демократії дедалі очевиднішим є взаємозв'язок між політикою та правом, що зумовлюється не лише тим, що законодавчий орган держави є виразником інтересів народу, а й появою нових сфер суспільних відносин, що потребують ефективного управління та нормативно-правового регулювання. Особливого значення набуває законодавче закріплення нових правил взаємодії між усіма складовими політичної системи, визначення чітких рамок взаємовідносин як між різними гілками влади, так і між державою та громадянським суспільством, між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування тощо.

Сучасна теорія та методологія політології і права виходять з ідеї органічного зв'язку держави, права, політики, управління, проте це не причинно-наслідкова залежність даних соціальних категорій, а їхній взаємозв'язок, що не заперечує, а передбачає збереження самостійних інтересів, власних закономірностей функціонування і розвитку. Концептуально їх об'єднують проблеми демократії, юридичної і соціальної захищеності особи як основоположні принципи функціонування політики і управління в демократичній, правовій, соціальній державі.

На основі аналізу співвідношення свободи (через осмислення ролі особистості у громадянському суспільстві та громадянина як основної дійової особи державно організованого суспільства) і необхідності (через аналіз трансформаційних процесів у сфері державного управління) у представлених наукових працях робиться висновок, що громадянське суспільство і держава не є дихотомічними категоріями, антагоністичними феноменами, а являють собою політичні інститути, які взаємодіють і самореалізуються один через одного.

Висвітлення взаємодії між правовою, соціальною державою та громадянським суспільством зумовлює теоретичний висновок, що взаємозв'язок між ними має бути визначний як діалектичний синтез: громадянське суспільство потребує демократичної, правової, соціальної держави як своєї передумови, хоча тільки розвинене громадянське суспільство, широке й активне залучення мас до державно-політичних процесів уможливлює створення правової, соціальної держави, що є основою стабільності, демократичного правового режиму, міцної авторитетної державної влади.

Становлення суверенної державності є складним і подекуди болючим процесом переходу від колишніх негромадянських суспільств у нову демократичну якість. Тому суспільна трансформація, так званий транзит, проходить певні етапи й може набувати певних моделей. Так виникла теорія розчленованості процесу демократизації на декілька етапів з власною логікою і специфічними особливостями: 1) вихід з авторитарного режиму; 2) створення демократичного режиму. Перший етап, перехід до демократії, закінчується встановленням демократичного уряду і супроводжується формуванням інституціональних основ демократичної системи, що забезпечують змінюваність політичних лідерів шляхом демократичних процедур. Другий етап, зміцнення демократичної системи, означає утвердження демократії, ефективного функціонування демократичного режиму. Україна переживає перший етап, тривалість якого залежатиме від темпів формування інституціональних основ демократії. А це актуалізує діяльність суб'єктивного фактора, яким є насамперед державне управління. Підвищення ефективності державного управління визначається авторами як одна з найважливіших закономірностей становлення Української державності.

Ще однією найважливішою передумовою становлення Української державності є висока національна свідомість. Вона як складна модернізована система духовних феноменів сформувалася в процесі історичного розвитку української нації і зумовила особливості державотворчих процесів на кожному з етапів. В її основі - ідея створення і розбудови суверенної, соборної Української держави. Доведено, що ідея української нації як спільноти політичної, консолідованої інститутом громадянства, приналежністю до України як спільної Батьківщини є консолідаційним чинником становлення модерної державності. Виходячи із цієї основоположної тези розроблено Концепцію державної етнонаціональної політики в Україні, доведено, що ця політика має вирішувати проблему гармонійного співіснування нації в цілому, титульного етносу та національних меншин. Це передбачає чітку регламентацію прав національних меншин, які забезпечують сприятливі умови для збереження їх самобутності та гармонійного співіснування.

Розроблено Концепцію конституційно­правового статусу територіальних громад в сучасних умовах та підготовлено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України про місцеве самоврядування. Встановлено, що провідним чинником становлення конституційно-правового статусу територіальних громад є їх роль у формуванні системи органів публічної влади: від вищих до місцевих. Установчий характер діяльності територіальних громад особливо рельєфно проявляється в процесах утворення та функціонування системи суб'єктів місцевого самоврядування (місцевих рад, органів самоорганізації тощо).

Визначено основи теорії муніципальної влади як виду публічної влади, запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо конституційно-правових аспектів організації та функціонування муніципальної влади. Показано, що влада пов'язана із суспільною організацією, є її іманентною ознакою. Водночас влада тісно пов'язана з політикою, виступає її організаційною та контрольно-регулятивною засадою.

Розглянуто політико-правовий вимір трансформації виконавчої влади в Україні, обгрунтовано необхідність та запропоновано концептуальні засади адміністративної та адміністративно-територіальної реформ, удосконалення механізмів державного контролю.

Досліджено особливості функціонування правової системи в контексті формування в Україні соціальної, правової держави, громадянського суспільства. Проблеми модернізації правової системи в умовах становлення громадянського суспільства розкрито в контексті реалізації принципу пріоритету прав та інтересів людини, вдосконалення інституту юридичної відповідальності держави перед особою.

Поглиблено концептуальні основи теорії джерел права та вироблено їх теоретико-методологічні засади з позиції модернізації правової системи. Встановлено, що характер модернізації правової системи в умовах становлення громадянського суспільства визначається змінами міжнародного правопорядку, світовими глобалізаційними процесами, що вимагають творчого розвитку концепції панування та верховенства закону, визнання множинності джерел права, утвердження загальносоціальних цінностей, розгляду джерел права як системно пов'язаних елементів.

3. Наукова новизна

- вперше у вітчизняній суспільній науці представлене органічне поєднання джерел, проблематики і головне - досягнень вітчизняної політичної і правової наук, що дало змогу сформувати якісно нову ідеологію взаємодії політики й права та адекватний цій ідеології зміст реальних перетворень у сфері державно-правового розвитку України;

- встановлено, що забезпечення державного суверенітету України як сучасної, незалежної, демократичної, соціально, правової держави включає діяльність органів державної влади та інститутів громадянського суспільства щодо: гарантування стабільності форми Української держави; розвитку всіх елементів правової системи України; підвищення ефективності організації і функціонування всієї системи державної влади, а не лише окремих її гілок чи органів; зміцнення економічного, культурного, соціального, політичного, екологічного та безпекового потенціалу держави; позиціонування України на зовнішній та внутрішній арені як активного суб'єкта, спроможного вирішувати складні завдання на національному та глобальному рівні; зміцнення демократизму Української держави, гарантування основ конституційного ладу України, зміцнення інститутів безпосередньої демократії, які забезпечать принцип народного суверенітету.

- визначено напрями і шляхи подальшої оптимізації державно-владних інститутів, взаємодії органів законодавчої, виконавчої і судової влади, підвищення ролі правових та інших соціальних норм у регулюванні суспільних відносин, де б забезпечувався принцип верховенства права, людина, її права і свободи визнавалися найвищою соціальною цінністю, а держава підпорядковувала свою діяльність громадянському суспільству, людині;

- концептуалізована суспільна трансформація України. Вперше у вітчизняній науці процес трансформації був досліджений крізь призму взаємозв'язку політичної та правової систем, що дало змогу комплексно підійти до проблем реформування Української держави, зробити важливі теоретико-методологічні узагальнення, встановити ієрархію чинників суспільної трансформації;

- на основі узагальнення вітчизняної і зарубіжної політичної і правової думки, розвитку законодавства розроблено наукові основи конституційно­правового статусу територіальних громад в сучасних умовах та підготовлено пропозиції щодо вдосконалення конституційно­правового статусу означених соціальних спільностей як суб'єктів місцевого самоврядування. Доведено, що домінантною ідеєю вітчизняної доктрини місцевого самоврядування має стати те, що територіальна громада як первинний системоутворюючий елемент локальної демократії насамперед є «природною» корпоративною одиницею, автономність якої виходить не з державної влади, а із суверенітету народу;

- встановлено, що сутність місцевого самоврядування та муніципальної влади можна повною мірою усвідомити лише на основі громадівської концепції. Лише за такого підходу воно оптимально виявляє себе як вид публічної влади, одна з основ конституційного ладу і форма народовладдя, право жителів на здійснення місцевого самоврядування і самостійна діяльність населення із вирішення питань місцевого значення. Це дало змогу визначити місцеве самоврядування як провідний інститут громадянського суспільства, що займає окреме місце у системі сучасного конституціоналізму в Україні та виконує власну роль у модернізації вітчизняної державності;

- визначено, що у розвитку правової системи України, поряд з безумовними досягненнями, залишається багато невирішених проблем. Зокрема, діють застарілі нормативні акти, між діючими актами існують істотні суперечності, що руйнують системність законодавства та знижують його ефективність, наявні деструктивні явища «тіньового права», чимало нормативних актів не відповідають європейським стандартам та нормам;

- встановлено, що адміністративно-територіальний устрій України має базуватися на таких принципах: ефективності й самодостатності місцевого самоврядування; дотримання принципів законності, субсидіарності й партнерства; збалансованості соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій, прав та законних інтересів громадян; забезпечення гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від місця його проживання; взаємодоповнюваності: в адміністративно-територіальних одиницях, особливо вищих рівнів, повинні дотримуватися пропорції між розвиненими та слаборозвиненими складовими, вузькоспеціалізованими населеними пунктами і територіями з диверсифікованими функціями, що сприятиме територіальній справедливості, забезпеченню рівного доступу громадян до публічних послуг; забезпечення в адміністративно-територіальних одиницях належного співробітництва і чіткого розподілу повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; гарантування в адміністративно-територіальних одиницях достатності та виключності повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для ефективного вирішення місцевих справ; забезпечення в адміністративно-територіальних одиницях належного контролю за законністю діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та невідворотності політичної і юридичної відповідальності посадових осіб;

- запропоновано вдосконалити законодавчу базу в сфері адміністративно-територіального устрою шляхом запровадження правового механізму об'єднання територіальних громад, прийняття Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України», який закладе правову основу розв'язання питань територіальної організації публічної влади;

- доведено, що до основних тенденцій, які потрібно враховувати у розвитку національної держави, слід віднести формування відкритого громадянського суспільства, яке зосереджуватиме свої зусилля у міждержавних стосунках на плюралістичних принципах функціонування людства як цілісної системи; боротьба міжнародно-правовими засобами проти поділу народів на лідерів та підлеглих, утвердження як однієї з базових цінностей людства відмінності та самобутності народів; подолання емоційно-історичного погляду на розбудову державності; переорієнтація внутрішньополітичного розвитку на застосування соціально-ринкової моделі, що дає змогу забезпечити принцип соціальної справедливості; завоювання європейського простору шляхом поступового впровадження відповідних принципів і стандартів у соціально-політичне життя.

4. Практична значимість

На основі теоретико-методологічних розробок, представлених у монографіях, були розроблені Концепція державної етнонаціональної політики України, проекти Законів України Про самоврядування територіальної громади», «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України з питань відповідальності у системі місцевого самоврядування», «Про основні напрями державної політики у сфері децентралізації державного управління, розвитку місцевого самоврядування та розбудови територіальних громад», Про виконання делегованих повноважень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування», «Про статус депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів в Україні», «Про внесення змін до Закону України «Про органи самоорганізації населення» у частині визначення повноважень органів самоорганізації населення та статусу їх керівників, «Про органи самоорганізації населення», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про запровадження сучасної моделі адміністративно-територіального устрою України».

Матеріали монографій використовуються авторами при викладанні низки курсів у вищих навчальних закладах.

До циклу входять 25 монографічних праць, захищено дві кандидатських (Стойко О.М., Теплюк М.О.) і 6 докторських (Андрійко О.Ф., Кресіна І.О., Батанов О.В., Коваленко А.А., Ющик О.І., Пархоменко Н.М.) дисертацій.

Принцип добору праць до циклу праць визначений ступенем висвітлення та характером концептуалізації політико-правових аспектів становлення Української державності.

Размещено на Allbest.ru