Харизма політичного лідера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Індивідуальне домашнє завдання з політології

Виконала: Хілько М.В.

Група: ГМ-21

Перевірив: Король С.М.

Суми 2014

Ленін в суперечці не прагнув переконати противника. Ленін в суперечці взагалі не звертався до свого опонента, він звертався до свідків суперечки. Його метою було перед обличчям свідків суперечки висміяти, скомпрометувати свого противника. Такими свідками суперечки могли бути і кілька близьких друзів, і тисячна маса делегатів з'їзду, і мільйонна маса читачів газет. Ленін в суперечці не шукав істини, він шукав перемоги. Йому будь-що-будь треба було перемогти, а для перемоги будя які засоби гарні. Тут гарні були і раптова підніжка, і символічний ляпас. «Він вважав себе носієм абсолютної істини, йому було чуже дрібне самолюбство, самолюбування. На харизму працювала його спопеляюча пристрасть, від якої Ленін був здатний загорятися ». Ленінська нетерпимість, непохитне прагнення до мети, презирство до свободи, жорстокість по відношенню до інакомислячих і здатність, не здригнувшись, змести з лиця землі не лише фортеці, але волості, повіти, губернії, оскаржити його ортодоксальну правоту, - всі ці риси не виникли в Леніні після Жовтня. Ці риси були у нього. «В. І. Ленін, як неабиякий політичний діяч і ідеолог творчо переосмислив все марксистські ідеї, строго ориентировав їх на цілі захоплення і утримання влади. Він розробив шляхи і засоби, стратегію і тактику захоплення і утримання державної влади. ». Всі його здібності, його воля, його пристрасть були підпорядковані одній меті - захопити владу. Роль Леніна є чудова демонстрація ролі особистості в історичних подіях. Ленін тому міг стати вождем революції і реалізувати свій давно вироблений план, що він не був типовим російським інтелігентом. В ньому риси інтелігента поєднувалися з рисами російських людей, які збирали і будували російську державу. Він поєднав у собі риси Чернишевського, Нечаєва, Ткачова з рисами великих князів московських, Петра Великого і росіян державних діячів деспотичного типу. «Ленін володів гіпнотичним впливом на людей. За Леніним йшли як за єдиним безперечним вождем. Тільки Ленін представляв собою, особливо в Росії, рідкісне явище людини залізної волі, нестримної енергії, вливають фанатичну віру в рух, у справу, в себе ». У 1918 році, коли Росії погрожував хаос і анархія, в промовах своїх Ленін робить нелюдські зусилля дисциплінувати російський народ і самих комуністів. Він закликає до елементарних речей, до праці, до відповідальності, він громить революційне фразерство, він здійснює справжні заклинання над безоднею. І він зупинив хаотичний розпад Росії, зупинив деспотичним, тиранічним шляхом. У цьому є риса подібності з Петром I. Ленін проводив жорстоку політику, але особисто він не був жорстокою людиною. Ленін у бесіді з Горьким говорив: «Чи можлива гуманність такий небувалою лютої бійці? Де тут місце м'якосердю і великодушності? Нас блокує Європа, ми позбавлені очікувалася допомоги європейського пролетаріату, на нас з усіх боків ведмедем лізе контрреволюція, а ми - що ж? Не повинні, не вправі боротися, чинити опір? Ну, вибачте, ми не дурки ». Він був безкорислива людина, абсолютно відданий ідеї, він навіть не був особливо честолюбним і властолюбним людиною, він мало думав про себе. Але виняткова одержимість однією ідеєю призвела до страшного звуження свідомості і до морального переродження, до допущенню абсолютно аморальних засобів у боротьбі. Ленін був людиною долі, фатальної людина, в цьому його сила.

Широко поширена думка, ніби харизма - це вроджена властивість, дане людині від природи раз і назавжди. Проте в основі харизми лежить усього лише вміння справляти враження володіння такого роду властивостями. Харизма - це зовсім не вроджена містичне якість. Це цілком піддається аналізу набір персональних рис. Прийти з боку Дуже важко впливати на людей, серед яких ти виріс. Тому одна з найбільш важливих рис харизматичної особистості - чужість своєму оточенню. Особі, яка прийшла з боку, набагато легше керувати іншими людьми. Приклади - корсиканець Наполеон, француз (чужинець в Женеві) Кальвін, грузин Сталін. Зрозуміло, що стороннє походження в прямому сенсі слова зовсім не обов'язково. Досить хоча б ознак іншого походження, щоб мати можливість рухатися по харизматичному шляху. Відрізнятися від інших У людини, що претендує на харизматичну кар'єру, повинні бути якісь ознаки, або стигмати (мітки), що виділяють його з навколишнього маси. Такою ознакою може бути навіть хворобу або каліцтво. Добре відомо, як в традиційних культурах ставилися до горбаня, юродивим і т. д. Їх шанували і побоювалися, адже вважалося, що такі люди пов'язані з потойбічними силами. Кидається в очі ущербність як би переводить її власника в особливий вимір, вражаючи уяву оточуючих. Прикладами можуть служити «карлик» Наполеон або одноокий Моше Даян.

Харизматичні особистості, як правило, не приховують свої фізичні вади. Олівер Кромвель, наприклад, зажадав від свого особистого художника малювати його портрет «з усіма виразками і бородавками», яких на обличчі вождя англійської революції було предостатньо. Виняток з цього правила склав хіба що Франклін Рузвельт, який заборонив показувати себе в інвалідному кріслі.

Дуже вигідна завжди була «священна хвороба» епілепсія. Судомні напади традиційно сприймалися як знак обраності. Історія демонструє нам велику кількість великих епілептиків, від пророка Мухаммеда до Петра Великого і того ж Наполеона. Безумовно, до стигмати відноситься і неординарно-демонстративна поведінка, в якому прочитується вказівку на безумство: наприклад, введення коня в сенат, падіння з мостів або бійки в Державній думі. харизма політичний лідер вождь

Лідер неодмінно повинен бути носієм знаків, по яких його завжди впізнають і згадають. Сигара Черчілля, трубка Сталіна, кепка Лужкова - приклади, які першими спадають на думку. У формуванні харизматичного іміджу важливо все до дрібниць: хода, одяг, інтонації, постава. Все це має зробити людину впізнаваним і таким, що запам'ятовується. Пережити осяяння Дозрілий для своєї місії герой отримує понад запрошення до громадської діяльності або якийсь знак, який вказує на його призначення. Покликання в релігійній сфері, зрозуміло, здійснюється посланцем вищих сил або знаменням, від них походить (Мойсей перед неопалимої купиною, Будда під деревом Бодхи). До героїчної діяльності в світській області чоло вік може бути покликаний іншими неабиякими подіями, які викликають несподіване осяяння (Володимир Ульянов після страти брата Олександра, вимовляє знамените: «Ми підемо іншим шляхом»).

Ще приклад: доля президента Філіппін Корасон Акіно, яка ніколи не збиралася займатися політикою. Але після того як в 1983 році у неї на очах озброєний поліцейський застрелив її чоловіка Бенігно Акіно, лідера філіппінської опозиції, вона змінила чоловіка на чолі опозиційних сил і прийняла участь у президентських виборах 1986 року. Вибори Акіно програла, але не змирилася з цим, а, звинувативши режим тодішнього диктатора Фердинанда Маркоса в підтасовуванні результатів, очолила народне повстання. Ставши президентом Філіппін, Акіно зуміла пережити кілька замахів на своє життя і дві спроби державного перевороту. Втім, до кінця першого президентського терміну популярність Акіно впала настільки, що вона не стала висувати свою кандидатуру для переобрання. Здивувати прихильників Новизна - невід'ємна частина харизми. Неможливо уявити собі, щоб екстраординарні здібності виявлялися загальноприйнятим чином. Наприклад, навіть якщо в основі програми харизматичного лідера лежить реваншистська ідеологія, на тлі загальної духовної ситуації часу вона повинна здаватися чимось новим.

Величезне значення має новизна самого політика. Його раптова поява має приголомшити виборця. В умовах демократичної влади дію харизми часто нетривало і закінчується незабаром після обрання. Дуже важливо не розгубити своєї привабливості до моменту виборного змагання. Завдання розумного політика і його команди - розрахувати, щоб пік сприйняття його як харизматичної особистості припав якраз на момент виборів. Придумати ритуал Харизматичний поведінка часто передбачає певну театральність. З цим пов'язане широке використання гербів, емблем, гімнів, прапорів і різних обрядів.

Зрозуміло, важливо дбати про відповідність змістовної частини ідеології зовнішнім оформленням. Хоча будувати вплив на людей можна на чому завгодно, навіть на темі боротьби проти гризунів, харизма політичного діяча, який претендує на загальнонаціональне вплив, повинна відповідати на найважливіші виклики часу.

Харизма вимагає відомого сталості - як ідеологічного, так і зовнішньо-ритуального. Харизматичний лідер завжди в тій чи іншій мірі - людина однієї думки, ритуали та символи, правила поведінки і привітання - це щось непорушне, те, чому необхідно зберігати вірність. Спроба навіть незначної модифікації символіки може призвести до найбільшим конфліктів і криз - наприклад, розкол російської церкви в XVII столітті. Наполеон, скажімо, справедливо бачив у монархічних ритуалах інструмент зміцнення своєї влади, як і наступну його приклад африканський генерал Бокасса - найвідоміший, якщо і не найхаризматичніший диктатор сучасності. Це чудово розуміли радянські та нацистські вожді, які розробили унікальні сценарії військових парадів, з'їздів, вітань і демонстрацій. Перемогти ворогів Особистість, яка претендує на особливий вплив, завжди знаходиться в стані боротьби. Харизматичний лідер, власне, живе для того, щоб у будь-який момент перегризти горлянку тому, хто зазіхає на інтереси його групи.

При цьому лідер ніколи не буде так само завзято відстоювати свої власні, корисливі інтереси. Вождь-політик ретельно приховує власні амбіції, виставляючи себе «слугою народу», проти своєї волі і як би знехотя бере на себе тягар влади. Легенди про скромність і невибагливість «великих і простих» вождів народів є невід'ємною частиною життєписів тих же Кромвеля, Наполеона, Леніна чи Сталіна.

Харизматична особистість завжди затребувана там, де сталася біда. У такій ситуації лідер ніколи не стане заспокоювати народ. Навпаки, він докладе всіх зусиль до того, щоб тримати людей у ??напрузі, кажучи, що все жахливо, важко і майже катастрофічно, але, слава Богу, є людина, яка знає, як з усім цим впоратися. Боротьба починається з повстання проти норм і авторитетів, чим викликає у відповідь агресію. Так свого часу вчинив Мартін Лютер, який прибув свої «Віттенберзький тези» до дверей католицького собору.

Завжди непогано, якщо лідер викликає у своїх послідовників потреба захищати його від ворогів. Це посилює харизму. Якщо ніхто, як на зло, не нападає на героя, необхідно створити видимість загрозливою йому небезпеки. Зараз цим активно користуються Саддам Хусейн і Слободан Мілошевич, до них - Йосип Сталін і Адольф Гітлер (підпал рейхстагу). А Фідель Кастро і зовсім придумав собі образ рекордсмена за кількістю замахів на його життя. Бійцівський позиція народжується у жертви як би у відповідь на переслідування. Таким чином, питання про те, що первинне - агресія на адресу «харізмоносца» або його бійцівський позиція - питання неістотне. Головне, щоб це якість проявлялося як можна більш інтенсивно, а будь-якої харизмі кінець.

Харизматичний дію неодмінно має бути успішним. Народ любить гнаних, але не любить битих. Всі сюжети з життя харизматичних політиків - це розповіді про досягнення успіху. Коли в 1813 році Меттерніх зустрівся з Наполеоном у Дрездені і запропонував йому мир на умовах, здавалося б, цілком почесних, але вимагали від Наполеона певних поступок, то почув у відповідь: «Ваші государі, народжені на троні, не можуть зрозуміти почуттів, які мене надихають.

Размещено на Allbest.ru