Особливості ліберально–демократичної політичної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Одеський регіональний інститут державного управління

Кафедра філософських та соціально-політичних наук

Творча робота

на тему:

«Особливості ліберально - демократичної політичної системи»

з дисципліни

«Концептуальні засади взаємодії політики й управління»

Одеса 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сутнісне „ядро” ліберальної демократії

РОЗДІЛ 2. Формування ліберальної демократії

РОЗДІЛ 3. Основні критерії ефективного функціонування ліберальної демократії

РОЗДІЛ 4. Стан та перспективи ліберальної демократії в Україні: політико-культурний ракурс

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Актуальність теми зумовлена насамперед тим, що кінець XX ст. позначений активізацією демократизаційних процесів. Із поширенням процесів демократизації на постсоціалістичний простір, вихідні характеристики політичних режимів, що зазнавали трансформаційних впливів, стали суттєво відрізнятися. До „класичних” політичних режимів додалися нові режими всіх різновидів: від посттоталітарних автократій до ліберальної моделі та „гібридних” різновидів демократії. Це створило принципово нову політичну ситуацію, яка потребує наукового осмислення проблематики ліберально-демократичного дискурсу задля виявлення його евристичного потенціалу щодо тих постсоціалістичних країн, які на шляху демократизації обрали своїм орієнтиром модель ліберальної демократії.

РОЗДІЛ 1. Сутнісне „ядро” ліберальної демократії

За характером соціального середовища можна виділити тоталітарні, ліберально-демократичні та перехідні політичні системи.

Тоталітарні політичні системи закритого характеру формує соціальне середовище розподільного типу. У таких політичних системах при владі знаходиться одна панівна партія (ядро системи), інші громадські організації виступають провідниками державної ідеології. Індивід повністю підпорядкований колективу. Держава в особі чиновників повністю розподіляє результати колективної праці залежно від місця в системі розподілу.

Ліберально-демократичні системи відкритого характеру формує соціальне середовище ринкового типу. Для ліберально-демократичних політичних систем характерні: в економічній сфері - ринкові відносини, наявність приватної власності, що забезпечують економічною свободою суб'єктів політичних відносин; у сфері політичних відносин - багатопартійність, плюралізм, прихід до державної влади демократичним шляхом; пріоритет особистості, її прав і свобод над інтересами колективу; у сфері суспільних відносин переважають правові форми поведінки людей; у сфері державного життя широко використовуються демократичні інститути. Для політичної системи відкритого суспільства притаманне різнодумство, обмін ідеями, знаннями, товарами, інвестиціями. Державна влада діє в організаційно-правових формах Взаємовідношення держави, профспілок, інших організацій носи г конституційний характер. Політична система відкритого типу виконує суспільно значимі функції і забезпечує інтереси всього громадянського суспільства [5].

Перехідні політичні системи формує змішана соціальна середа, для якої характерна конвергенція (змішання) суперечливих соціально-політичних явищ і процесів. У таких системах плюралізм, як правило, межує з політичною нетерпимістю, а реформи супроводжуються спробами зберегти старі порядки. Перехідні політичні системи нестабільні. Однак їх еволюція веде до формування політичних систем іншого, більш стійкого типу. Держава в таких системах або перешкоджає становленню нової політичної системи суспільства, або забезпечує неминучу еволюцію політичної системи суспільства.

Лібералізм та демократія, зародившись у середині XVIII ст. в Європі, спочатку сприймалися як несумісні явища. Відмінності між демократією та лібералізмом зумовлені відмінностями між їхніми ключовими категоріями. Базовою категорією лібералізму є поняття „свобода”, демократії - концепт „рівності”. Разом з тим, саме через ці категорії (коли особиста свобода і приватна власність співіснують з демократичною рівністю) можливе поєднання проблематики лібералізму та демократії. Концептуальною точкою відліку в експлікації означеної проблеми можна вважати працю А. де Токвіля „Демократія в Америці”. Аргументовано, що розширення меж лібералізму („свобода”) може призвести до зменшення рівності та зростання несправедливості, що здатне загрожувати життєздатності політичної системи. Натомість надання переваги демократії („рівність”) здатне стати причиною зменшення свободи. У разі збалансованого поєднання цих принципів можна отримати єдність та виваженість у процесі демократизаційних перетворень [2].

З кінця XIX ст. демократія - як форма правління - незмінно підтримується політичною і соціальною філософією лібералізму. Ґрунтуючись на принципі свободи індивіда, лібералізм відіграв величезну роль у розробці ідей сучасної демократії: рівність усіх громадян перед законом; володіння кожною людиною основними політичними правами і свободами; принцип терпимості до інакомислення і захисту прав меншості тощо. Демократичне поширення ліберальних принципів знаходить своє практичне доповнення у поширенні політичних прав на усіх громадян, у тому числі й нижчих соціальних верств. Така асиміляція сталася без будь-яких суттєвих змін у політичній і правовій структурі ліберальних інститутів, що доводить принципову єдність лібералізму і демократії. Визнаючи надзвичайну важливість, що її набула в сучасному суспільстві демократія, поєднання її з лібералізмом означується як ліберальна демократія, де прикметник „ліберальна” має силу обмеження і служить як наголос на потребі деталізації та диференціації.

Класичне розуміння „ліберальної демократії” було розширене за рахунок привнесення в неї двох додаткових елементів: теорії громадянського суспільства та концепції „утилітаризму”. Інша трансформація поняття ліберальної демократії була пов'язана з привнесенням в неї соціального компоненту.

Сутнісне „ядро” ліберальної демократії оформлене такими ідеями: автономність індивіда та його первинність відносно до народу; політичний порядок має забезпечувати саморозвиток індивіда; головною цінністю визнається свобода індивіда, коріння якої лежить поза політикою - у приватному житті; основна функція держави полягає в обмеженні зовнішнього тиску на індивідуальну свободу; індивідуальні свободи вимагають закріплення в конституції; вся політична влада знаходиться в руках народу; народний суверенітет - це формування влади з відома народу; право кожного громадянина брати участь в управлінні тощо.

Ліберальна демократія - форми суспільно-політичного устрою, що забезпечує верховенство права на основі представницької демократії, в якій воля більшості та здатність обраних представників здійснювати владу обмежені для захисту прав меншості та свобод окремих громадян, а інтереси суспільства реалізуються за рахунок пріоритету інтересів особистості та суспільства над інтересами держави, що унеможливлює насильницькі методи управління. Ліберальна демократія характеризується наявністю: розвиненої системи правосуддя, законодавчого захисту приватної власності, середнього класу, сильного громадянського суспільства, відкритого суспільства, загального виборчого права, свободи слова, плюралізму, юридичного закріплення політичних прав та свобод тощо [5].

Ліберальна демократія може розглядатися в різних аспектах: в інституціональному; у процесуально-процедурному; у культурологічному; у ціннісному. Саме у контексті ціннісного аспекту (разом з інституціональним, процедурно-процесуальним і культурологічним аспектами) поняття „ліберальна демократія” вказує на певну політичну і соціальну цінність, нерозривно пов'язану з принципами свободи, прав людини і створенням максимальних умов для саморозвитку особистості.

РОЗДІЛ 2. Формування ліберальної демократії

Специфіка більшості постсоціалістичних країн, які стали на шлях трансформаційних перетворень, полягає в тому, що вони не пройшли через етап лібералізації. Фаза лібералізації є своєрідним стартовим майданчиком для демократичних змін, що призводять до зростання рівня свободи у суспільстві. Фаза демократизації відрізняється інституціональними змінами в політичній системі. Лібералізація та демократизація - два тісно переплетені аспекти переходу до демократії, без завершення яких не може утвердитися повноцінний, консолідований ліберально-демократичний режим.

У перехідних суспільствах становлення ліберальної демократії відбувається по-різному, в залежності від попереднього політичного режиму. При переході від авторитарних режимів докорінні зміни системної якості відбуваються у політичній сфері (монопольна система замінюється на плюральну), тоді як у позаполітичних сферах відбувається лише адаптація до нового режиму функціонування політичної системи: в економіці скасовується протекціонізм стосовно корпорацій, у які вклали капітал представники старої політичної еліти; у сфері культури скасовуються обмеження на політичну інформацію та критику політичної влади (тобто, змінюється лише політичний сегмент суспільної культури). При переході від тоталітарних режимів докорінні якісні зміни відбуваються в усіх сферах суспільного життя трансформаційних суспільств: у політиці (заміна монополії на владу однієї партії багатопартійною системою плюрального типу), в економіці (заміна державної, адміністративно-командної системи ринковою, конкурентною), у сфері культури (скасування офіційної ідеології та підпорядкованості їй суспільного розвитку).

Важливою умовою для формування ліберальної демократії є система політичних інститутів, які здатні уможливити оптимальне втілення ліберально-демократичних практик у політичні системи пострадянських країн. Виокремлено такі базові ліберально-демократичні інститути: Конституція, якою закріплюється пріоритетність прав індивіда над державою; розподіл гілок влади не лише по вертикалі (законодавча, виконавча, судова), але й по горизонталі (влада розподілена між центром та регіонами); політичні свободи; багатопартійна система; ринкова економіка; громадянське суспільство; політична участь тощо. Наявність цих політичних інститутів може стати передумовою для успішних демократизаційних процесів та основою для переходу до ліберально-демократичної системи.

Зазначено, що сліпе копіювання західних стандартів не завжди дає ефективний результат, оскільки успішність демократизаційних процесів і, відповідно, впровадження нових демократичних інститутів навряд чи можуть бути ефективними без врахування специфіки культурно-історичних традицій конкретної спільноти. Проблеми введення нових демократичних інститутів та ефективності їхнього функціонування стосуються не лише влади, але й громадянського суспільства [3].

Феномен „неліберальної демократії” (Ф. Закарія) - політичний режим, представники якого, будучи обраними демократичним шляхом, ігнорують конституційні обмеження своєї влади і позбавляють громадян фундаментальних прав. „Неліберальна демократія” найчастіше виникає в умовах копіювання демократичних порядків у країнах, які не мали довготривалої демократичної традиції. Підґрунтям „неліберальної демократії” виступає або популізм, або жорсткий контроль над політичним життям. Застій демократизації та лібералізації і збільшення кількості неліберальних демократій пояснюється наступними факторами: слабкість соціальної бази ліберального демократичного транзиту, яка проявляється в незначущості середнього класу; слабкість і недостатня структурованість громадянського суспільства; відсутність ефективної багатопартійної системи за наявності безлічі дрібних політичних партій, які не в змозі створити реальну дійсну опозицію; слабке поширення серед громадян ліберальної політичної культури тощо.

РОЗДІЛ 3. Основні критерії ефективного функціонування ліберальної демократії

Основними критеріями ефективного функціонування ліберальної демократії є наявні політичні права (змагальність, опозиція і участь) та громадські свободи; влада в руках виборних посадовців; баланс влади (зокрема, обмеження виконавчої гілки); непередбачувані результати виборів; політичне представництво меншин; свобода асоціацій; суспільний плюралізм; незалежні ЗМІ; незалежна судова влада; верховенство права; повага до права власності тощо.

У контексті концепції Ф. Фукуями виокремлено детермінанти формування ліберально-демократичних процесів: ідеологія (рівень нормативних переконань у правильності чи хибності демократичних інституцій та ринкових структур, що їх підтримують); інституції (ця сфера включає конституції, правові та партійні системи, ринкові та економічні структури тощо); громадянське суспільство (царина стихійно утворених соціальних структур, відокремлених від держави, які є підґрунтям ліберально-демократичних політичних інститутів); культура (найглибший рівень, який включає такі явища, як родина, релігія, моральні цінності, історичні традиції тощо) [4].

Головні труднощі, з якими стикатиметься становлення ліберальної демократії в Україні, можуть виникати на рівні громадянського суспільства та особливо на рівні культури. Швидкість змін на рівні громадянського суспільства, які в Україні відбуваються вельми повільно, значною мірою залежить від особливостей рівня культури. Отже, саме культура суттєво впливає на формування ліберальної демократії, яка не досягається простим запровадженням інституціональних змін чи через маневрування еліти. Її виживання залежить від цінностей і вірувань звичайних громадян.

РОЗДІЛ 4. Стан та перспективи ліберальної демократії в Україні: політико-культурний ракурс

В Україні одночасно відбуваються процеси трансформації політичної системи, державотворення та побудови політичної нації. Втім, окрім конституційно проголошеного курсу на побудову демократичної правової держави та громадянського суспільства, значний вплив на політичний процес в Україні здійснюють внутрішні, специфічні закономірності розвитку суспільного організму, які подекуди не збігаються з нормативним курсом. Характерною рисою розвитку ліберально-демократичних тенденцій в Україні стало те, що суб'єкти політичного процесу все більше вдаються до легальних методів політичної боротьби.

Парадокс України полягає в тому, що, незважаючи на певне неприйняття лібералізму на офіційному рівні та рівні суспільної свідомості, він існує на рівні повсякденної практики. Українцям вже на ментальному рівні притаманні риси індивідуалізму, волелюбності, неприйняття авторитарного начала, які є базовими для всього ліберального дискурсу. Можна сказати, що українці вижили завдяки ліберально-демократичним практикам, не усвідомлюючи, що ці практики означуються як ліберальні [2].

Політична культура України характеризується органічним поєднанням двох культурних традицій - „західної” (соціально-політичної) та „східної” (християнсько-духовної). Якщо на формування української духовності вирішальний вплив справила „східна” (візантійсько-православна) традиція, то „західна” традиція стала домінуючою в соціально-політичній сфері, що споріднює її з принципами європейського політичного розвитку. В українській культурі, на відміну від російської, спостерігалося неприйняття „східних” візантійських традицій на суспільно-політичному рівні (ідеї самодержавного деспотизму, експансіонізму, обмеження індивідуальної свободи тощо). ліберальна демократія перспектива україна

Відповідно, „українське диво” трапиться тоді, коли ліберально-демократичні практики повсякденного рівня втіляться в інституціональних практиках держави, у законах та загальноприйнятих правилах.

Важливим є дослідження глибинних процесів лібералізації економіки задля розуміння тенденцій і напрямів розвитку національних економік, створення їхньої власної економічної стратегії та формування адекватної політики. До таких процесів в сучасних умовах відносяться тенденція до лібералізації міжнародної торгівлі та, одночасно з цим, ускладнення і різноманітність форм протекціоністської зовнішньоекономічної політики держав. Тому визначення напрямку економічного розвитку в умовах перехідного періоду має принципове значення для обґрунтування економічної політики держави, успішного здійснення соціально-економічних та політичних перетворень.

Однією з найважливіших економічних передумов ліберальної демократії в Україні є відносно високий рівень індустріального та економічного розвитку в цілому. Втім, економіка України характеризується не повною системою функціонування ринкової економіки, а лише переходом до неї [3].

Ліберальна модель економічного розвитку сьогодні є найбільш оптимальною для української дійсності. Проведено аналіз ринкової економіки - базового інституту ліберальної демократії - в контексті суспільно-політичних тенденцій, які визначатимуть найближче майбутнє України. Базуючись на теоретичних засадах економічного лiбералiзму та виходячи з оцінки сучасного стану української економіки, запропоновано відповідні шляхи реалізації принципів лiберальної економічної політики, що орiєнтовані на досягнення еволюцiйного зростання та підвищення ефективності використання людських, матеріальних і природних ресурсів.

Процеси формування ідеологій, зокрема ліберальної, у пострадянських країнах ускладнені тим, що тоталітарна система Радянського Союзу, з якої вийшла Україна, була спрямована на знеособлення, культивуючи колективістські цінності, тоді як ліберально-демократична спрямованість державотворення, яка притаманна насамперед країнам Заходу, націлена на формування автономної особистості. Головним чинником переходу від тоталітаризму до правової держави виступають зміни у суспільній свідомості. Тому культура є визначальним фактором розбудови повноцінного ліберально-демократичного суспільства, основою для формування цілісної культурно-національної ідентичності.

В програмних документах багатьох українських політичних партій використовується прихована ліберальна риторика. Прихована в тому сенсі, що у партійних програмних положеннях закладаються пункти, які, фактично, використовуючи постулати лібералізму, не ідентифікуються з ним [5].

В політичній культурі українського народу майже не закладено пріоритетності значення категорії „відповідальність”, що негативно позначається на процесах демократизації. Українці завжди охоче перекладають тягар відповідальності на інших, найчастіше - на державу. Відзначено, що освіта відіграє важливу роль у сприйнятті ідей лібералізму, оскільки незмінною і вирішальною залишається головна соціальна функція лібералізму - стимулювати, пришвидшувати зміни, осучаснювати суспільство.

Перспективи встановлення в постсоціалістичних країнах стабільного ліберально-демократичного режиму (подібного до того, що існує в країнах Заходу) залежать від змін у цінностях і діях політичних суб'єктів (як на рівні лідерів і організацій, так і на рівні мас) у бік раціоналізації та лібералізації.

Висновки

Ґрунтуючись на принципі свободи індивіда, лібералізм відіграв величезну роль у розробці ідей сучасної демократії. Демократичне поширення ліберальних принципів знаходить своє практичне доповнення у поширенні політичних прав на громадян усіх соціальних верств. Розширення меж лібералізму („свобода”) може призвести до зменшення рівності та зростання несправедливості, натомість надання переваги демократії („рівність”) може стати причиною зменшення свободи, що вимагає збалансованого поєднання основних принципів демократії та лібералізму. Класичне розуміння „ліберальної демократії” було розширене за рахунок привнесення в неї двох додаткових елементів: теорії громадянського суспільства та концепції „утилітаризму”. Інша трансформація поняття „ліберальна демократія” була пов'язана з привнесенням в неї соціального компоненту. Ліберальна демократія може розглядатися в різних аспектах: в інституціональному; у процесуально-процедурному; у культурологічному; у ціннісному.

Безперечною умовою існування ліберально-демократичної держави є розділення владних повноважень, відділення держави від громадянського суспільства, гарантування природних і громадянських прав та свобод індивіда. Специфіка більшості постсоціалістичних країн, які стали на шлях демократизації, полягає в тому, що вони не пройшли через етап лібералізації, який є своєрідним стартовим майданчиком демократичних змін. Лібералізацію й демократизацію можна розглядати як два тісно переплетені аспекти переходу до демократії, без завершення яких не може утвердитися повноцінний, консолідований ліберально-демократичний режим. Особливістю трансформаційних суспільств є відсутність та неструктурованість громадянського суспільства. Сліпе копіювання західних стандартів не завжди дає ефективний результат, оскільки впровадження нових демократичних інститутів навряд чи може бути ефективним без врахування соціокультурних факторів. Терміном „неліберальна демократія” позначають політичні режими, представники яких, будучи обраними демократичним шляхом, ігнорують конституційні обмеження своєї влади і позбавляють громадян фундаментальних прав. Детермінанти формування ліберально-демократичних процесів: ідеологія (рівень нормативних переконань у правильності чи хибності демократичних інституцій, що їх підтримують); інституції (конституції, правові та партійні системи, економічні структури тощо); громадянське суспільство (стихійно утворені соціальні структури, відокремлені від держави); культура (найглибший рівень, який включає такі явища, як родина, релігія, моральні цінності, історичні традиції тощо). Культурі належить вагома роль у процесах формування ліберальної демократії. Особливості державотворчих процесів пострадянської України зумовлені одночасністю процесів трансформації політичної системи, державотворення, побудови політичної нації. Політичний, культурний, економічний рівні є пріоритетними для оптимального втілення ліберально-демократичних практик. В Україні, незважаючи на певне неприйняття лібералізму на офіційному рівні та рівні суспільної свідомості, він існує на рівні повсякденної практики, оскільки в українській ментальності закладені риси індивідуалізму, волелюбності, неприйняття авторитарного начала, які є базовими для всього ліберального дискурсу. Втім, ці ліберальні практики не означуються як ліберальні.

Ліберальна модель економічного розвитку сьогодні є найбільш оптимальною для української дійсності. Запропоновано відповідні шляхи реалізації принципів ліберальної економічної політики, що орієнтовані на досягнення еволюційного зростання та підвищення ефективності використання людських, матеріальних і природних ресурсів. Головним чинником переходу від тоталітаризму до правової держави виступають зміни у суспільній свідомості. Відповідно, культура є визначальним чинником розбудови повноцінного ліберально-демократичного суспільства. Разом з тим, в українській політичній культурі майже не закладено пріоритетності значення категорії „відповідальність”, що негативно позначається на процесах демократизації. Освіта відіграє вагому роль у сприйнятті ідей лібералізму, оскільки незмінною і вирішальною залишається головна соціальна функція лібералізму - стимулювати, підштовхувати зміни, осучаснювати суспільство.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. (зі змін.) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Політична аналітика та консультування // Політичні інститути та процеси в умовах трансформації українського суспільства: Навч. посіб. / Р.В. Войтович, Л.В. Гонюкова, Н.М. Дармограй. За заг. ред. А.М. Пойченка, В.А. Ребкала. - О.: ОРІДУ НАДУ, 2006. - С. 345-410.

3. Децентралізація та місцева демократія в світі. Перший світовий звіт за 2008 р. -Вашингтон: Світовий банк, 2009. -345 с

4. Колодій А.Ф. Національний вимір суспільного буття. - Львів: Астролябія, 2008. - 368 c.

5. Червеняк А. Концептуальні засади оптимізації взаємин політики та державного управління [Електронний ресурс] / А. Червеняк // Демократичне врядування. Науковий вісник. - 2009. - Вип.4. Режим доступу: http://lvivacademy.com/visnik4/fail/+Chervenjak.pdf

Размещено на Allbest.ru