Стратегія національної безпеки України та напрями її забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В ХХІ ст. Україна вступила в умови складної внутрішньої та міжнародної обстановки. Її внутрішнє становище разом із позитивним впливом реформ,що проводяться, характеризується негативними та тривалими наслідкамисистемної кризи. Не завершено процес економічних перетворень, має місце різка соціальна поляризація суспільства, криміналізація багатьох сторін суспільного життя. Все це відбувається на тлі нових міжнародних реалій -- створення однополярного світу, бурхливого розвитку глобальних процесів, розгулу міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового ураження, зростаючої тенденції до застосування силових методів під час вирішення міжнародних суперечностей. Це неповний перелік процесів, що є основними джерелами загроз національній безпеці України. За таких умов особливої ваги набуває розробка у державі стратегії національної безпеки (далі -- Стратегія НБ), яка визначила б основні напрями забезпечення безпеки та сталого розвитку України, безпеки людини і суспільства на середню та довготривалу перспективу.

Створити і реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, що забезпечує захист суспільства від різноманітних загроз, без глибокої наукової розробки фундаментальних проблем організацій розвитку людського суспільства, вивчення природи його інтересів і суперечностей, механізмів їх вирішення, раціонального комплексного використання ресурсів практично неможливо, адже стратегія національної безпеки є основним документом, який визначає перспективні орієнтири, окреслює загальні контури программ імплементації в життя пріоритетних національних інтересів держави. Україна, на жаль, ніколи не мала інтегральної стратегії національної безпеки, як і чіткої геополітичної стратегії. Розробки таких стратегій різного рівня є життєвою необхідністю для України, якщо вона хоче перетворитися з об”єкта геополітичних ігор великих держав на суб'єкта геополітики, який сам визначає свої цілі та дії на світовій арені. Проте перетворення з об'єкта на суб'єкт геополітики для України - далека стратегічна мета. Поточні пріоритети та стратегії Україна змушена розробляти з урахуванням пріоритетів і стратегічних настанов політичних партнерів - країн Євроатлантичного блоку та Російської Федерації.

1. Стратегія національної безпеки України та напрями її забезпечення

Стратегія національної безпеки -- це система великомасштабних державно-політичних рішень і вироблених напрямів діяльності у сфері національної безпеки, послідовна реалізація яких забезпечує досягнення стратегічної мети основними суб'єктами політики; генеральна лінія спрямована на розв'язання завдань цілого історичного періоду, на досягнення фундаментальних, довготермінових цілей.

8 червня 2012 в Україні відбулася дуже важлива для держави подія -була прийнята нова редакція «Стратегії національної безпеки України», де визначені загальні принципи, пріоритетні цілі, завдання і механізми захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Вони полягають у формуванні сприятливих умов для того, щоб в країні належним чином були забезпечені права, свободи та інтереси населення, суспільства і країни у цілому, а також, щоб Україна завойовувала позиції у світі як демократична держава, яка постійно розвивається, країна, яка керується морально-етичними, політичними та економічними цінностями, а захист прав і свобод громадян є обов'язковою умовою розвитку суверенної, вільної і незалежної держави.

У зовнішньополітичному плані основний акцент зроблений на захисті прав українських громадян за кордоном, розширення економічного співробітництва України з іншими державами світу, а також міжнародними організаціями, створення всіх умов для того, щоб країна інтегрувалася в єдиний європейський простір, зокрема, за допомогою здійснення секторального співробітництва української держави з Євросоюзом (розширення участі у програмі «Східне партнерство»). Крім того, передбачається здійснення подальшого взаємовигідного співробітництва з Європейською асоціацією вільної торгівлі.

У плані внутрішньої політики передбачається створити сприятливі умови для того, щоб зміцнити єдине українське суспільство на основі європейських цінностей, реалізувати комплекс заходів держполітики, які будуть спрямовані на пошук консенсусу відносно ключових питань розвитку української держави. Також Стратегія передбачає усунути культурні, конфесійні, мовні, регіональні бар'єри, забезпечити всебічний розвиток української культури і мови в усіх сферах життя на пріоритетній основі, але, у той же час, забезпечити розвиток російської та інших мов нацменшин. Були визначені й етапи розвитку Стратегії. Перший етап (2012-2013 роки) - полягав у стабілізації суспільно-політичного та соціально-економічного чинників, проведенні необхідних реформ (зокрема, у сфері державного управління), забезпеченні реформування всіх сфер життя з метою євроінтеграції, удосконалення українського законодавства щодо державної безпеки.

Другий етап (2014-2015 роки) повинен забезпечити досягнення цілей програми економічних реформ на 2010-2014 роки. Були визначені наступні завдання: формування заможного суспільства, формування ефективної держави, а також розвиток конкурентоспроможної економіки. Крім того, на цьому етапі повинна бути також оформлена нова якісна влада і створений ефективний оборонний сектор.

На третьому етапі (починаючи з 2016 року і далі) планується внесення коригувань у текст Стратегії на основі того, наскільки ефективно проводитиметься її реалізація на перших етапах.

Оновлений стратегічний документ стверджує, що одним з пріоритетних інструментів для захисту українських інтересів у світі стане використання міжнародного права та механізмів міжнародної безпеки, але, у той же час, підкреслюється, що Україна як і раніше залишається позаблоковою державою. Основна увага в документі приділена саме економічним і соціальним чинникам.

Також, у вищезазначеному документі перераховані певні проблеми, які можуть спричинити виникнення загрози безпеці країни у цілому. Це, у першу чергу, недосконалість політики у міграційній сфері, неефективність державного регулювання міграційних процесів, негативний вплив на зовнішній ринок зовнішньоекономічної кон'юнктури, відсутність захисту ринку від недобросовісної конкуренції з боку українських імпортерів і монополістів, надмірна залежність від імпортованих енергоносіїв, низький рівень використання свого енергетичного потенціалу, а також невирішені питання щодо демаркації кордонів з Росією, Молдовою і Білоруссю.

Основним суб'єктом Стратегії НБ є держава, яка виконує функції в цій сфері діяльності за допомогою органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

У Стратегії НБ України необхідно виокремити три різнорівневі, але водночас взаємопов'язані аспекти: макроструктурний, міжгалузевий, територіальний.

Макроструктурний аспект стратегії спрямований на вироблення принципових підходів до розв'язання найзагальніших проблем.

Міжгалузевий аспект стратегії набуває значення лише на рівні сфер національної безпеки.

Територіальний аспект стратегії -- це розробка цільових комплексних програм безпеки регіонів, обґрунтування розташування об'єктів нового будівництва, взаємозв'язок об'єктів інфраструктури, організація системи міжрегіонального розвитку й комунікацій. У цьому ж аспекті розглядається роль органів місцевого самоврядування, вдосконалення системи регіональних владних структур та адміністративно-територіального устрою в контексті проблем національної безпеки.

Визнання національної безпеки як важливого і невід'ємного атрибута соціального розвитку українського суспільства потребує докорінної зміни його принципів, їх бачення в контексті сталого розвитку.

Принцип безумовного примату безпеки. Нині безпека людини, суспільства, держави та довкілля є одним із найважливіших критеріїв соціального розвитку держави. Концепція прогресу сьогодні поступається місцем концепції безпеки. У Стратегії НБ першочерговими є питання безпеки безперервного еволюційного розвитку суспільства.

Принцип балансу інтересів людини, суспільства та держави в усіх сферах життєдіяльності має стати основним принципом Стратегії НБ.

Принцип системного підходу. Це прояв синтезуючого начала у методології загальної теорії безпеки, тенденції представляти знання увигляді несуперечливої єдиної схеми. Він має віддзеркалювати природне бажання поєднати в Стратегії НБ невідомі та відомі факти.

Принцип ненульового (прийнятного) ризику. Оскільки будь-яка стратегія не може гарантувати абсолютної безпеки, то, очевидно, що в ній необхідно намагатися досягти такого рівня ризику в усіх сферах життєдіяльності, який можна розглядати як прийнятний. Це можна науково обгрунтувати, враховуючи реальну політичну, економічну, соціально-економічну та екологічну ситуацію в країні.

Стратегія НБ має грунтуватися на результатах міждисциплінарних наукових досліджень та можливості комплексного розв'язання проблем захисту людини, суспільства та держави.

Стратегія національної безпеки України формується на основі оцінок національних цінностей у контексті міжнародної обстановки. Національні цінності -- це сукупність матеріальних і духовних цінностей держави, яким властиві чітко окреслені світоглядні, соціокультурні, соціально-економічні, географічні та демографічні ознаки. Вони формують правову, філософську та етичну основу для забезпечення подальшого існування держави, дають змогу усвідомити мету нації. Так, у Посланні Президента України до Верховної Ради пріоритетними цінностями визначено: державність; добробут населення; національна безпека; європейський вибір, відданість загальнолюдським цінностям; права та свободи людини.

Вони є універсальними ціннісними орієнтирами і можуть становити основу Стратегії НБ, спрямовану на побудову правової демократичної держави, громадянського суспільства і соціально орієнтованої ринкової економіки.

Суть національної безпеки України має полягати не так у захисті держави та її політичних інститутів, як значною мірою у захисті людини і суспільства. Первинним має стати проблема соціально-економічної безпеки в широкому розумінні цього слова, безпеки особистості, соціуму загалом і окремих груп населення.

Національні інтереси -- також життєво важливі матеріальні, інтелектуальні та духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. За своєю сутністю вони є природною потребою суспільства такого стану, який забезпечує його нормальне існування та розвиток. Суспільство, відповідно до усвідомлення власних потреб, створює механізми забезпечення своїх інтересів, насамперед, державу та систему влади. Національні інтереси визначають участь країни у подіях світового рівня, тільки через призму яких можуть і повинні визначатися національні цілі, формуватися державна політика, створюватися система забезпечення національної безпеки.

Стратегія НБ має враховувати три найважливіші складові національних інтересів: інтереси особистості, інтереси суспільства та держави.

Інтереси особистості: гарантування конституційних прав і свобод; забезпечення особистої безпеки; підвищення якості та рівня життя, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку людини і громадянина.

Інтереси суспільства: зміцнення демократії, створення правової, соціальної держави, досягнення і підтримка суспільної злагоди, духовне оновлення України.

Інтереси держави: непорушність конституційного ладу, суверенітет та територіальна цілісність України, політична, економічна і соціальна стабільність, безумовне забезпечення законності та підтримання правопорядку, розвиток рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва.

Стратегія НБ потребує визначення ієрархії пріоритетів національних інтересів держави. Без їх чіткого визначення може виникнути невідповідність між задекларованими цілями та засобами їх реалізації.

Стратегічні інтереси визначаються згідно з обраним курсом життя та розвитку нації на довготривалий період, однак вони можуть змінюватись у контексті нових історичних умов. У сучасному світі захист національних інтересів уже не може спиратися лише на стратегію силового протистояння. Ефективнішою стає реалізація власних національних інтересів за допомогою національних інтересів за допомогою економічної, духовно-інтелектуальної експансії.

Ситуація в XXI ст. змінюється досить радикально: економічний та технологічний прогрес дедалі більше визначатиметься духовно-інтелектуальним розвитком. Цей досить вагомий чинник може радикально вплинути на геополітичну ситуацію. І в майбутньому важелі головних економічних, політичних, технологічних інтересів перебуватимуть не у володарів фінансової потуги та природних ресурсів, а, насамперед, у носіїв найрозвинутіших форм духу та інтелекту.

Очевидно, що Стратегія НБ має супроводжуватися системою реальних прагматичних цілей, які слугують досягненню загальної мети -- захисту національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи й суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності, безпечного та сталого розвитку держави. При цьому необхідно визначити ієрархію стратегічних цілей та оцінити можливості їх досягнення. Визначення ієрархії цілей водночас є завданням вибору прийнятних для кожного окремого випадку засобів їх досягнення, тобто проблема формування ієрархії цілей визначається як проблема вироблення тактичних завдань, спрямованих на досягнення стратегічної мети. Враховуючи ціннісні орієнтації об'єктів і суб'єктів національної безпеки України в її різних сферах і оцінюючи їх крізь призму національних інтересів, можна сформулювати такі основні цілі стратегії: забезпечення суверенітету держави та її територіальної цілісності; побудова громадянського суспільства, правової демократичної держави і соціально орієнтованої економіки; збереження та раціональне використання природних ресурсів країни; ефективна участь у світовому економічному порядку.

Національні цінності, інтереси і цілі -- тріада першоджерел, основних рушійних сил системи національної безпеки, що визначають її зміст та характер, конфігурацію, спрямованість. Складові цієї тріади за їх безумовного взаємозв'язку не рівнозначні. В їх ієрархії найвагомішими є національні цінності (найменш рухомий і найстабільніший елемент системи). Вони формуються у ході історичного процесу, розвитку матеріальної та духовної культури суспільства відповідно до геополітичного спрямування країни. Національні інтереси -- елемент порівняно динамічний, що формується на базі національних цінностей під впливом довгострокових тенденцій суспільного розвитку. Національні цілі -- найрухоміший елемент. Вони визначаються національними інтересами з урахуванням внутрішньої та міжнародної обстановки.

Стратегічна оцінка формується слідом за класифікацією інтересів по категоріях та рівнем їх вагомості згідно з відповідними критеріями. Вона передбачає глибокий аналіз внутрішніх і зовнішніх умов для вивчення тенденцій і визначення сил, що впливають на національні інтереси, а також загроз і засобів, які безпосередньо торкаються питань національної безпеки.

Класифікація загроз національним інтересам і безпеці має не тільки важливе методологічне значення, але й практично необхідна для тільки важливе методологічне значення, але й практично необхідна для розробки політики та Стратегії НБ, визначення національних цілей і вибору адекватних засобів для їх досягнення. Основу даної класифікації має становити відношення до національних інтересів як множини політичних, економічних, соціальних та інших потреб людини, суспільства та держави, реалізація і захист яких гарантує їх сталий, прогресивний розвиток .

Для оцінки взаємозв'язку зовнішніх загроз і національних інтересів пропонується використовувати критерії Блеквіла, які включають: близькість у розумінні часу; географічну близькість; масштаб; здатність щодо поширення; причинно-наслідкові зв'язки.

Оцінку внутрішніх загроз можна здійснити за допомогою багатовимірного статистичного аналізу факторів національної безпеки, що включають показники навколишнього середовища, природно-кліматичних умов, національних ресурсів, демографії, міграції, політики, економіки, соціальної сфери, культури, освіти, науки тощо. Найбільш повний перелік таких факторів розглянуто А. Возженніковим.

Процес розробки та оцінки Стратегії НБ передбачає розгляд сукупного ефекту п'яти змінних, а саме: ресурси; втрати (збитки), зумовлені вибором тієї чи іншої стратегії; побічний ефект реалізації стратегії; можливості підвищення ефективності стратегії; обмеження можливостей реалізації стратегії . Стратегія національної безпеки є похідною національних інтересів і державної політики. На основі цього принципу ухвалюються рішення про те, які завдання має розв'язувати держава і які національні цілі при цьому можна досягти. Після цього розглядається питання про те, чи має ця держава сьогодні необхідні ресурси або чи зможе вона їх відшукати у майбутньому для досягнення визначених цілей. Якщо цілі не сприяють захисту національних інтересів і стратегічні концепції не дозволяють досягти їх, чи коли для реалізації стратегічних концепцій не досить ресурсів, то дану модель Стратегії НБ не збалансовано з точки зору врахування ризиків. Незбалансована модель Стратегії НБ ставить перед її розробниками проблему вибору: або переглянути її в цілому, або піти на ризик. Процес стратегічної оцінки дає змогу проаналізувати державну політику в сфері національної безпеки й розробити відповідні заходи щодо її поліпшення.

У сфері національної безпеки державна політика спрямована на прийняття відповідних державно-політичних рішень, розробку відповідного інструментарію, створення механізмів їх реалізації для захисту національних інтересів. Тому політичне керівництво країни формулює принципи національної політики, що визначають процес створення Стратегії НБ. Зокрема, своє відображення ця політика знаходить у промовах, виступах, політичних заявах Президента України та його щорічних посланнях до Верховної Ради України. Завжди є цілі та способи їх досягнення, під час визначення яких прем'єр-міністр України, голова Верховної Ради України, міністр закордонних справ і міністр оборони є ключовими постатями. Стратегія НБ має формуватися в руслі цієї політики, оскільки вона є практичним інструментом її досягнення.

Визнано, що Стратегія НБ -- це мистецтво і наука використання всіх елементів державної влади в мирний і воєнний час для забезпечення національних інтересів. Її формування передбачає процес стратегічного мислення, основу якого становлять цілі, способи та засоби.

Формулювання Стратегії національної безпеки з використанням процесу стратегічного мислення:

Національні завдання -- цілі.

Національні стратегічні концепції -- способи.

Національні ресурси -- засоби.

Захист національних інтересів забезпечується за рахунок використання елементів влади держави. Ці елементи складаються з природної та соціальної детермінант. До природних детермінант належить: географічне положення, територія, населення і природні ресурси. Соціальні детермінанти включають політичні, економічні, військові та інформаційні елементи, при яких вони легко адаптуються до цілей, визначених Стратегією НБ. Елементи влади -- це основні засоби, що доступні на державному рівні. Ресурси, які необхідні для реалізації стратегії, є похідними від елементів влади.

Похідними компонентами елементів влади є інструменти влади -- сукупність варіантів політики, які саме і забезпечують ті чи інші можливі способи використання засобів (ресурсів). Наприклад, демонстрація сили, загроза її застосування, блокада, комплексні навчання є військовими елементами влади. Для досягнення визначених цілей Стратегія НБ може передбачати використання всіх елементів влади в комбінації з іншими засобами. Очевидно, що вибір стратегічного курсу на забезпечення національної безпеки матиме вирішальний вплив на подальшу долю України як незалежної суверенної держави. Залежно від співвідношення владних повноважень можливі два основні підходи до розробки Стратегії НБ та прийняття рішень: активний і представницький .

У першому випадку законодавчими інститутами формулюються базові принципи, концептуальні засади і конституційні норми, виробляється стратегія державної політики у сфері національної безпеки. За виконавчими органами закріплюється практична реалізація стратегічних рішень і технологія оперативного управління.

У другому випадку за представницької моделі законодавчі, парламентські органи обмежуються формулюванням більш загальних орієнтирів і правил гри, а прийняття багатьох важливих оперативно-стратегічних рішень у сфері національної безпеки покладається на структури виконавчої влади. На цьому етапі розробники Стратегії НБ мають розв'язати два основних завдання:

розробити оптимальний план застосування різних елементів влади за рахунок вибору таких інструментів влади або засобів, які можна було б використати і які реально сприяли б досягненню визначених цілей;

забезпечити максимально можливий ступінь узгодженості та взаємодії всіх елементів влади або, як мінімум, не допустити суперечності між ними.

Очевидно, що тут стратегічне планування має стати базовою складовою процесу стратегічного управління національною безпекою держави. Воно покликане визначити загальні стратегічні цілі та напрями стратегії національної безпеки, необхідні ресурси й етапи визначених завдань. На його основі розробляються плани, зорієнтовані на досягнення цих цілей, що враховують реальну ситуацію на кожному з етапів даної стратегії. Вони доповнюють, розвивають і корегують стратегічні програми національної безпеки, які враховують конкретні ситуації, що склалися в країні. Стратегічне планування є важливою і необхідною складовою стратегічного управління.

Воєнна доктрина України -- це сукупність керівних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави. Вона забезпечує підтримку політики держави, спрямованої на захист її національних інтересів, передбачає процес стратегічного мислення, яке базується на використанні принципу визначення цілей, способів і ресурсів.

Саме цей документ визначає характер воєнно-політичної обстановки навколо України, реальні та потенційні загрози національній безпеці у воєнній сфері, принципи, умови та складові забезпечення воєнної безпеки.

Воєнна доктрина визначає пріоритети забезпечення воєнної безпеки за різними варіантами обстановки, основні цілі, завдання, засоби, ресурси та способи їх реалізації. Як документ чітко визначеного воєнно-політичного характеру, Доктрина визначає засади застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, напрями їх реформування для забезпечення необхідного рівня спроможності виконувати визначені завдання.

Діяльність військових структур держави, правоохоронних органів потребує необхідних матеріальних, фінансових, кадрових, інформаційних ресурсів. Тому в Доктрині визначаються принципи, напрями економічного забезпечення діяльності воєнної організації держави.

Принциповим є визначення різниці між «воєнною доктриною» і «воєнною стратегією». Перша стосується сфери воєнної безпеки і тому є складовою національної безпеки. Друга є військовим мистецтвом і стосується застосування Збройних Сил.

2. Оцінка ризиків

Ще Клаузевіц наголошував, що природа невизначеності істотно впливає на природу стратегії і уявлення про стратегію без невизначеності не мають змісту.

Виникнення невизначеності загалом пов'язано з: недетермінованістю процесів, які відбуваються в суспільстві загалом і вполітико-економічній сфері зокрема; відсутністю інформації під час планування (прогнозування) розвитку суспільства або неякісним аналізом інформації; впливом суб'єктивних чинників на результати аналізу.

Саме тому в останні роки вчені, політики та фахівці у сфері національної безпеки різних країн приділяють значну увагу розробці такої концептуальної основи державної політики, яка забезпечувала б сталий розвиток та національну безпеку. Основою цієї концепції є теорія керування ризиком, яка щодо Стратегії НБ трансформується відповідно в теорію та систему керування стратегічними ризиками .

Ризик розглядається як кількісна міра безпеки, прогнозована векторна величина збитку, що може виникнути внаслідок ухвалення рішень в умовах невизначеності та реалізації загрози. Він зумовлений уразливістю населення, військових і господарських об'єктів, навколишнього середовища до руйнівного впливу різних джерел і чинників загроз. У сфері національної безпеки об'єктом державного управління є стратегічні ризики, що становлять загрозу людині, суспільству та державі.

Принциповими особливостями стратегічного ризику як категорії, які відрізняють її від традиційних понять, є:

наголошення на стохастичному характері загроз, комбінація яких є випадковою величиною. Самі загрози зумовлені не тільки існуючими та потенційними джерелами загроз, а й не досить ефективним захистом суспільства й навколишнього середовища та їх взаємодією;

кількісною інтерпретацією загроз, які оцінюються та порівнюються між собою на основі використання кваліметричних і експертно-аналітичних методів;

виокремлення зі всього різноманіття ризиків тих, які становлять загрозу національній безпеці та сталому розвиткові на середню та довготривалу перспективу.

Цілком зрозуміло, що метою управління стратегічними ризиками має бути: забезпечення сталого розвитку (при цьому передбачається, що кризи, надзвичайні ситуації та їх подолання - це об'єктивна й органічно властива компонента процесу розвитку, який разом із негативними сторонами приховує в собі нові можливості для людини, суспільства та держави); забезпечення безпеки на рівні величини прийнятного ризику, адже загрози реально існують завжди, де є людина, а ресурси для її життєзабезпечення завжди обмежені.

Прийнятний рівень безпеки -- захист від тих загроз, дестабілізуючий або руйнівний ефект яких найбільше небезпечний для стійкості системоутворюючих елементів і зв'язків суспільства у цілому на середню і довготривалу перспективу.

Отже, метою управління стратегічними ризиками у сфері національної безпеки є відвертання або зниження до прийнятної величини стратегічних ризиків, спрямоване на забезпечення сталого розвитку й безпеки людини, суспільства та держави.

Для того щоб концепція стратегічних ризиків і управління ними стала методологічною основою Стратегії НБ, їй необхідно набути офіційного визнання на вищому державному рівні (на рівні РНБО на чолі з Президентом Ураїни). Адже на політичному рівні потрібна відповідна підтримка системи державних програм і заходів, спрямованих на зменшення стратегічних ризиків, включаючи розв'язання проблем науково-методичного характеру, доповнення чинного законодавства нормативними документами, які охоплювали б найбільш важливі та значимі, з точки зору безпечного та сталого розвитку України, загрози та зумовлені ними ризики.

Рада національної безпеки й оборони має набути нової функції, стати своєрідним „ризик-менеджером”, який розробляє і реалізує стратегію зменшення ризиків, як одне із завдань політики національної безпеки.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає: пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків); побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів і ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов'язкове державне страхування відповідальності господарських об'єктів -- джерел стратегічних загроз, а також населення територій, що найуразливіші до впливу небезпечних природних і природно-техногенних явищ і процесів).

Науково-методологічне забезпечення управління стратегічними ризиками набуває нового актуального завдання -- репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого, оскільки це майбутнє набуватиме принципово інших форм і структур. Адже виклики та загрози, які виникають у сучасному суспільстві, зумовлюють необхідність передбачення на об'єктивних засадах хоча б приблизних сценаріїв того, що відбудеться. Для розробки документів стратегічної ваги ця проблема набула надзвичайно важливого значення і дістала назву передбаченн (Foresight) .

Ще в 1970-х роках кілька організацій на чолі з Shell розробили теоретичні засади сценарного підходу щодо стратегічного мислення, розглядаючи його як один із можливих способів передбачення майбутнього. Очевидно, що для непередбачуваних ситуацій різного походження, які можуть бути враховані на етапі розробки стратегії, сценарний аналіз їх розвитку є одним із методів надання інформації про реальну обстановку й опрацювання відповідних заходів, що можуть бути використані для ефективного прийняття управлінських рішень щодо зменшення ризику. Таким чином, стратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки критеріальної бази, побудови моделей і систем забезпечення національної безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу результатів реалізації стратегії. Якщо виявляється, що ризик неприйнятний, стратегія має бути переглянута в бік скорочення завдань, зміни концепції, збільшення ресурсів. Впровадження стратегії національної безпеки

реформа національний політичний

3. Реалізація стратегії національної безпеки

Для ефективного здійснення будь-якої політики, в тому числі політики безпеки, необхідним є існування відповідних інструментів - перш за все стратегічне бачення, ідеологія політичної еліти, виражена владою. Така ідеологія повинна поділятися більшістю громадян країни. Тому сьогодні загрозливого характеру набуває проблема відсутності спільного бачення місії України в світі, стратегічних цілей суспільства та національних інтересів. В таких умовах неможливо виробити ефективну та передбачувану державну політику.

Важливе значення має наявність у країні професійного корпусу державних службовців та ефективно організованої системи управління ними. Гнучка та різноорієнтована система управління сферою безпеки є безумовним пріоритетом для створення нової якості сфери безпеки в Україні. Створення якісної системи інформаційно-комунікативного та аналітично-проектного супроводження процесів прийняття рішень в сфері безпеки є важливішим ніж створення будь якого типа озброєння, тому що сьогодні швидкі та ефективні рішення і є головною зброєю та умовою безпеки.

Тому нагальною потребою є проведення адміністративної реформи в Україні. Крім загальної адміністративної реформи, проблеми полягають також у нерівномірній реформованості органів сектору безпеки, системній корупції, яка спотворює мотивації чиновників всередині системи державного управління, значно знижує ефективність та збільшує затратність діяльності органів влади.

Інший аспект проблеми наших внутрішніх спроможностей - це слабкість демократичних політичних інститутів. Відсутність механізмів постійної та продуктивної взаємодії між владою та громадянським суспільством робить важкодоступним досягнення цілей внутрішньої суспільної єдності, зменшує прозорість та ефективність державної політики. Слабкість суспільного діалогу є тим більше небезпечною в умовах концентрації влади, другою стороною якої є концентрація відповідальності за події у країні. Накопичення помилок у державному управлінні та нереалізованість принципів публічної політики автоматично приводять до збільшення недовіри між владою з одного боку та громадянським суспільством і ЗМІ - з іншого.

Очевидно, що однією з відповідей на цю проблему має стати продовження конституційної реформи, але не як процесу, що скеровується згори. Суспільство має взяти активну участь у розробці нових правил гри, а тому найбільш правильним підходом була реалізація установчої влади народу через створення спеціального органу установчої влади.

Доки цього не буде, ми і далі будемо мати розбіжність між декларуємими в стратегіях завданнями і реальним їх відображенням в Державному бюджеті. Бо бюджет і є основним стратегічним документом держави, а він сьогодні явно не спрямований на вирішення проблем безпеки. У державі дійсно дуже обмежені фінансові та інші ресурси, що йдуть на армію та сферу безпеки, і непублічна боротьба за них стає боротьбою за виживання цілих напрямів та окремих структур у безпековій сфері. І ця боротьба є скритою загрозою для самої сфери безпеки. З цією проблемою зіткнулись навіть потужні країни і вони шукають нетрадиційні виходи. Так, Великобританія та Франція домовилися про спільне використання своїх ресурсів з метою економії витрат при одночасному збільшенні своїх ресурсів безпеки.

Тому на етапі розробки Стратегії національної безпеки треба дуже точно визначити проблеми сфери безпеки , що потребують обговорення та прийняття рішень на вищому рівні. Наприклад:

Сфера безпеки стрімко розширюється та поглинає майже увесь спектр напрямків державної діяльності - як розумно обмежити набір параметрів для системи управління

Ресурсів у країни обмаль - як їх розумно використати на попередження та ліквідацію основних загроз

Рішення щодо різних аспектів безпеки, а не тільки військових треба приймати швидко і точно і контролювати їх вирішення - яка потрібна система прийняття рішень та управління їх реалізацією

Чи керуємося ми, коли приймаємо рішення щодо сфери безпеки - національними інтересами ( як і де вони зафіксовані), пріоритетами розвитку, доктринами

Безпекою переймається безліч інституцій - як організувати їх комунікацію та координацію

Поки потрібні зміни не реалізуються, а адміністративна реформа, боротьба з корупцією та продовження політичної реформи залишаються на папері, ми продовжуємо бути слабким та малопередбачуваним суб'єктом зовнішньої та безпекової політики. Без ефективної державної машини та функціонуючої демократії ми не спроможні впоратися з регіональними та глобальними безпековими викликами відповідно до наших власних національних інтересів. Тому, попри наявність амбіційних стратегій та програм ми просто вдовольняємося тим місцем у світі та регіоні, яке відводять нам наші зовнішні партнери.

Нині найвагомішими негативними чинниками, що можуть суттєво вплинути на процес впровадження Стратегії НБ України, є:

відсутність державної стратегії розвитку країни та суспільства на середню та довготривалу перспективу;

значна недосконалість та суперечливість чинного законодавства у сфері національної безпеки;

часта трансформація урядових коаліцій, що призводить до періодичних загострень внутрішньополітичної ситуації в країні;

заполітизованість зацікавлених суспільних груп;

територіально-демографічна ситуація в Україні, а саме -- відмінності в поглядах на напрям державної політики на сході й заході та територіальна специфіка Криму;

незадовільний стан Збройних Сил України та інших складових воєнної організації держави.

Тому для українського суспільства державна стратегія загалом і Стратегія НБ зокрема є важливою з огляду на : розуміння динаміки й спрямованості подій. До визначення стратегії наявна ситуація найчастіше трактується як хаос, криза або катастрофа, і лише стратегія вперше оцінює реальні перспективи ситуації та наявні в ній ресурси, які дають змогу досягти поставлених цілей; спадкоємність. Прем'єр-міністр та урядовці -- особи не постійні, але якщо є державна стратегія, то є й гарантія, що глава уряду не здійснюватиме чергові нові менш вагомі проекти; утвердження суспільної довіри до влади завдяки дотриманню державною політикою заявленої стратегії; забезпечення консолідації політичних сил навколо державної стратегії; розстановка орієнтирів і пріоритетів для поточної діяльності, для середніх та короткотермінових проектів, які не повинні суперечити генеральній стратегії; визначення етапів просування до мети; підстави для аналізу і критики. Для суспільства принципово важливим є те, щоб критичний аналіз не зводився тільки до звинувачування влади в дрібних гріхах, а був виваженою професійною, діловою розмовою.

Розробка засад стратегії національної безпеки відповідно до національних інтересів, базових гаополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів є сьогодні одним із найважливіших завдань України. Важливою передумовою ефективної імплементації такої стратегії є формування узгодженого комплексу національних інтересів і цілей, формування національного консенсусу стосовно цих інтересів і пріоритетів, а також координація зусиль виконавчої та законодавчої гілок влади щодо їхньої реалізації.

Размещено на Allbest.ru