Транскордонне співробітництво в системі процесів регіональної інтеграції України: політологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження визначена багатьма процесами, чинниками та обставинами системи міжнародних відносин, які склалися на Європейському континенті. Йдеться про процеси інтеграції, до яких наразі залучено більшість країн Європи. Україна, яка все ще лишається лімітрофною країною, однак не може бути винятком, а отже перед керівництвом держави ще на початку створення незалежної держави постало питання про обрання пріоритетного вектору в зовнішній політиці. Так, 2 липня 1993 року Верховна Рада прийняла Постанову “Про основні напрямки зовнішньої політики”, в якій наголошувалося, що підписання з Європейським Співтовариством Угоди про партнерство і співробітництво законодавчо закріпило європейський вектор розвитку держави. Серед основних кроків на шляху інтеграції України до ЄС стало прийняття і реалізація програм співпраці на основі ряду документів, зокрема, Постанови “Про основні напрямки зовнішньої політики”, Указу Президента “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”, Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, “Плану дій Україна - Європейський Союз” тощо.

Однак, як свідчить досвід країн-неофітів у ЄС, повномасштабну інтеграцію можна здійснити лише поетапно, починаючи, насамперед, з регіональної. Своєю чергою, одним із головних механізмів регіональної інтеграції є транскордонне співробітництво. Тому політологічне осмислення процесів транскордонного співробітництва бачиться важливим з погляду національних інтересів України при реалізації зовнішньої політики. Під транскордонним співробітництвом розуміються культурні, економічні, політичні, соціальні зв'язки між прикордонними регіонами, що сприяють взаємовигідному розширенню добросусідських відносин. Транскордонне або єврорегіональне співробітництво стало у 80-90-ті роки ХХ століття з'єднувальною ланкою між регіонами країн-кандидатів на членство в ЄС та країн-членів ЄС, що сприяло наближенню перших до європейських норм та стандартів, а в підсумку - їх входженню до ЄС. Перед тим як набути членства в ЄС, країни-кандидати стали економічними партнерами, що своєю чергою стало можливим завдяки розвитку транскордонного співробітництва. Це й свідчить про необхідність подальшого розвитку транскордонного співробітництва України в реалізації євроінтеграційної стратегії.

Саме транскордонне співробітництво має стати каталізатором багатьох перетворень в Україні, які виведуть країну на рівень відповідності Копенгагенським критеріям.

Реалізація проектів у межах транскордонного співробітництва базується на основі Закону “Про транскордонне співробітництво”, Концепції Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007 - 2010 роки, Програми розвитку єврорегіонів.

Незважаючи на те, що євроінтеграція є стратегічною метою України, слід також пам'ятати й про важливість українсько-російських відносин. Україну та Росію пов'язують міцні історичні, економічні, суспільно-політичні відносини. Після розпаду СРСР протягом усього періоду незалежності двох країн спостерігається нестабільність у політичних відносинах, що впливає також на економічні показники в багатьох галузях. Залежність України від енергоносіїв Росії робить нашу країну зацікавленою у стабільних партнерських відносинах із Росією. Крім того, якщо на кордоні Україна - ЄС контролюються прикордонні процеси, то аналогічні процеси на українсько-російському кордоні недостатньо врегульовані, що сприяє високому рівню нелегальної міграції та транспортуванню контрабандних товарів. Тому, на думку дисертанта, врегулювання і розвиток системи транскордонного співробітництва здатне вирішити існуючі проблемні питання українського прикордоння.

Беручи до уваги вищеперелічені факти, питання про реалізацію ефективної транскордонної політики України становить науковий і практичний інтерес.

Основна мета дослідження полягає у проведенні узагальнюючого та всебічного політологічного аналізу транскордонного співробітництва як поняття і явища, з'ясуванні актуальності та необхідності подальшого розвитку транскордонного співробітництва для інтеграційної політики України. Для досягнення поставленої мети автор досліджуваної теми ставить перед собою такі завдання:

- простежити розвиток основних теорій стосовно феномену “інтеграція” у XX столітті;

- окреслити проблеми та перспективи українського зовнішньополітичного курсу;

- запропонувати класифікацію основних видів інтеграції України до ЄС;

- вивчити історію розвитку, основні прояви та сучасний стан транскордонного співробітництва та його вплив на політико-економічне співробітництво в Центрально-Східній Європі;

- проаналізувати перспективи транскордонного співробітництва України та обґрунтувати необхідність залучення інших регіонів України до регіональної співпраці;

- окреслити пріоритетні галузі транскордонного співробітництва на українсько-російському кордоні;

- обґрунтувати вплив транскордонного співробітництва на процеси регіональної інтеграції України.

1. Місце України в інтеграційних процесах Європи: теоретичний та історіографічний аспекти

Розкрито теоретичні та практичні аспекти такого явища, як “інтеграція”, теоретичні підходи щодо вивчення цього аспекту суспільного життя, важливість та місце в межах сучасних політико-економічних процесів. Також проаналізовано місце України в загальноєвропейському інтеграційному процесі, а також вдосконалено класифікацію основних видів та механізмів інтеграції України до ЄС.

Теоретичне вивчення процесу інтеграції знайшло своє відображення в успішній реалізації проекту під назвою “Європейський Союз”. Ще на початку ХХ століття ідея створення Сполучених Штатів Європи привернула увагу багатьох теоретиків, політиків, суспільних діячів. Активне вивчення цього явища, тобто європейської інтеграції, було продовжено після другої світової війни. Ж. Монне, Д. Мітрані, Р. Шуман, Е. Хаас, К. Дойч стали провідними розробниками теоретичних засад, які були необхідними для створення успішного об'єднання.

Як і доводили провідні європейські теоретики, процес європейської інтеграції набув багаторівневості та багатомірності. Європейська інтеграція - це досить складне соціально-політичне явище, яке передбачає реструктуризацію й перебудову європейських країн. Про складність розвитку “європейського проекту” свідчить голосування у Франції та Нідерландах щодо єдиної європейської конституції.

Беручи до уваги процес європейської інтеграції, який набирає швидких обертів, Україна повинна долучитися до цього процесу, аби не залишитись буферною зоною. Тому дисертант розглядає місце України у загальноєвропейському інтеграційному процесі, динаміку стосунків Україна - ЄС, позитивні та негативні наслідки такого курсу, перешкоди, які стають на шляху інтеграції до ЄС. Автор наголошує, що зовнішній вектор нашої країни завжди залежав від політичної ситуації всередині країни. Ще на початку своєї незалежності Україна заявила про свій європейський вибір. Але реальна залежність від енергоносіїв Росії та падіння в усіх сферах виробництва зробили неможливим швидке просування країни до ЄС.

У роботі підкреслюється необхідність поступової або секторальної інтеграції до ЄС, тобто приведення головних сфер суспільного та політико-економічного життя до європейських стандартів, що стане перепусткою до спільного європейського дому. Слід звернути увагу на головні складові інтеграції: політико-правову, економічну, культурно-освітню, інформаційно-технологічну, оборону, соціальну, санітарно-екологічну.

Європейський Союз є на сьогодні тією організацією, яка здатна позитивно вплинути на подальший демократичний розвиток нашої держави. Виконання вимог acquis communautaire дозволить Україні збудувати стабільну демократію, встановити верховенство права в державі, дотримуватися прав людини і створити ринкову, конкурентоздатну економіку, побудувати громадянське суспільство. Євроскептикам і єврооптимістам слід пам'ятати, що прагнення до ЄС для України - це не кінцева мета, не останній пункт призначення, а процес, який дозволить розбудувати стабільну, соціально орієнтовану і процвітаючу державу, яка здатна буде стати новим європейським регіональним лідером.

У результаті проведеного детального аналізу європейської політики України в дисертації зроблено висновок, що реалізація європейської політики здійснювалась без теоретичної основи, прогностичного аналізу, економічних розрахунків. У дисертації проведено аналіз політичних уподобань населення України за регіонами, який свідчить про європейські уподобання мешканців західних регіонів країни і про наявність проросійських настроїв серед мешканців східної частини України. Таким чином, дисертант підкреслив, що Україна є заручником чинника впливу тієї чи іншої політичної сили на зовнішньополітичний вектор держави.

Дисертант зробив наголос на тому, що на сьогодні закінчується етап визначення тих держав, які можуть претендувати на повноправне членство в Європейському Союзі. Багатовекторна політика України може залишити нашу державу поза межами вигідних союзів і об'єднань. Щоб уникнути подібної ситуації, Україні слід чітко дотримуватися ієрархії пріоритетності в зовнішній політиці. У результаті детального аналізу векторів зовнішньої політики України на сучасному етапі її розвитку, розроблена ієрархія пріоритетності зовнішньої політики, яка може бути застосована для аналізування зовнішньополітичного вектору будь-якої країни. Ієрархія пріоритетності зовнішньої політики полягає у визначенні кола держав для ведення тісної взаємовигідної співпраці, але з різним ступенем пріоритетності відносин. Виявлені наступні ступені ієрархії пріоритетності: “пріоритетність інтеграції”, “пріоритетність відносин”, “пріоритетність об'єднань”.

Під пріоритетністю інтеграції слід розуміти курс зовнішньої політики держави, спрямований на отримання повноправного членства в тому або іншому політичному/економічному/військовому блоці держав, і є основним курсом держави на певному етапі її розвитку. Застосовуючи цю концепцію до України, вважаємо пріоритетністю інтеграції вступ до ЄС.

Під пріоритетністю відносин ми розуміємо визначення державою кола країн для ведення з ними взаємовигідної співпраці без оформлення з ними яких-небудь блоків або союзів. Пріоритетність відносин може бути пояснена історичними зв'язками, геополітичним розташуванням, політичною кон'юнктурою. До пріоритетності відносин на цьому етапі входять Росія та США.

А під пріоритетністю об'єднань слід розуміти ініціацію державою створення об'єднань, блоків, асоціацій держав для ведення взаємовигідної торгівлі або гарантування безпеки, але без втрачання чи делегування суверенітету в процесі прийняття рішень, як, наприклад, в ЄС. Прикладом може бути організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ.

Європейський вектор для України є стратегічним напрямом у вирішенні внутрішніх і зовнішньополітичних, економічних, соціокультурних проблем розвитку суспільства, утвердження в Європі як незалежної, стабільної, правової країни з громадянським суспільством. Цей вибір зумовлений геополітичними, культурними, історичними характеристиками. Євроінтеграція для України - це чинник політичної стабільності, економічного зростання та духовного збагачення українського народу.

2. Розвиток транскордонного співробітництва як каталізатора регіональної інтеграції в Центрально-Східній Європі

Розкрито аспекти функціонування транскордонного співробітництва, його розвиток в Центрально-Східній Європі в минулому столітті.

Дисертантом розглянуті такі поняття, як “транскордонне співробітництво”, “єврорегіон”, “регіон”, “регіональна політика”, проаналізовано точки зору провідних політиків, громадських діячів та науковців Європи щодо зазначених термінів. Внаслідок детального аналізу зроблено висновок, що транскордонне співробітництво - це не лише підсистема міжнародних економічних відносин, а це й також чинник співробітництва, який зумовлений характером історичних, соціокультурних, національних, політико-економічних взаємозв'язків регіонів країн, що межують. Транскордонне співробітництво почало розвиватися у зв'язку з тим, що регіональні проблеми опинилися в центрі уваги органів ЄС. Розрив у темпах економічного зростання багатих і бідних регіонів продовжував збільшуватися, регіональна політика ЄС, яка була задумана як інструмент підтягування відсталих регіонів Європи, виявилася малоефективною. Транскордонне співробітництво стало стимулюючим чинником децентралізації влади в європейських країнах, тому що транскордонне співробітництво сприяло делегуванню органам місцевої влади повноважень щодо ведення співпраці з партнерами по інший бік кордону.

Юридичним втіленням транскордонного співробітництва стали єврорегіони, основна мета яких - домогтися визнання чільної ролі міжнаціональних ініціатив, націлених на вирішення особливих економічних, екологічних і соціальних проблем у регіонах. На сьогодні в Європі існує 58 єврорегіонів.

Аналіз розвитку транскордонного співробітництва на території Центрально-Східної Європи показав, що саме завдяки єврорегіонам відбулося поступове вирівнювання диспропорцій у регіональному розвитку, які спостерігалися на початку періоду виходу країн соцтабору з орбіти впливу Радянського Союзу. На думку автора, транскордонне співробітництво стало основним чинником зростання економічних показників депресивних регіонів, що позитивно вплинуло на терміни входження країн вищезазначеного політичного угруповання до ЄС.

Крім того, в цьому розділі автор детально проаналізував провідні єврорегіони, які розташовані на території країн Європейського Союзу, та подав детальний аналіз головних напрямів та галузей транскордонного співробітництва прикордонних регіонів у межах існуючих єврорегіонів.

3. Досвід та перспективи транскордонного співробітництва в сучасних процесах регіональної інтеграції України

Проаналізовано досвід існуючих єврорегіонів України, та визначені перспективи транскордонного співробітництва на східних кордонах України. Розглянута нормативно-правова база, яка забезпечує розвиток транскордонного співробітництва в державі.

На думку дисертанта, Україна має перейняти позитивний досвід ведення транскордонного співробітництва задля якомога швидшого входження до європейської системи господарювання. Сучасність вимагає від українського суспільства вивчення та використання способів і методів світових інтеграційних процесів, серед яких важлива роль відводиться міжрегіональній інтеграції, у тому числі і транскордонному співробітництву. Активізація інтеграції у формі транскордонного співробітництва відноситься до завдань державної регіональної політики України, про що свідчить зміст основних програмних документів.

Дисертант довів, що через нерівномірність розташування об'єктів промисловості та участі регіонів у зовнішній торгівлі України, транскордонне співробітництво має стати чинником наближення західних регіонів держави до рівня східних. На нинішньому етапі головним завданням України, на думку автора, є розвертання напряму транскордонного співробітництва у свій бік. Крім того, вже є позитивний досвід ведення транскордонного співробітництва західними областями, які мають стати воротами до Європейського Союзу. Успішному функціонуванню єврорегіонів “Карпати” та “Буг”, що мають безпосередній вихід до країн ЄС, має сприяти реалізація програми з розширення і модернізації прикордонної інфраструктури, а саме контрольно-пропускних пунктів, які відчувають велике міграційне навантаження, транспортування товарів. Західні регіони також є техногеннонебезпечними, тому автор наголосив на необхідності екологічної складової, як такої, що впливає на усі інші складові транскордонного співробітництва.

Враховуючи курс України на інтеграцію до ЄС, вважаємо, що поточний стан процесу транскордонного співробітництва не є достатньо повним та потребує подальшого поглиблення і вдосконалення. Оскільки Україна на нинішньому етапі свого шляху до ЄС розглядає розвиток транскордонного співробітництва як “інтеграційний місток” власного наближення до ЄС, слід приділяти більше уваги проблемним питанням транскордонного співробітництва.

Завдяки розвитку транскордонного співробітництва Україна має можливість вирішити декілька питань:

- налагодити співпрацю між західними регіонами нашої держави та прикордонними регіонами країн ЄС;

- стимулювати надходження фінансів до бюджетів прикордонних регіонів;

- поліпшити прикордонну інфраструктуру;

- провести проект із децентралізації влади, чого вимагає європейське сьогодення.

З огляду на те, що розширення контактів та співробітництва на транскордонному рівні між Україною та країнами ЄС шляхом використання можливостей та викликів, що виникають у зв'язку із розширенням ЄС, було визначено Планом дій Україна - ЄС як один із напрямів розвитку стосунків Україна - ЄС, вбачаємо за важливе продовжувати співпрацю в таких напрямах:

- забезпечувати підтримку регіонів та брати участь у підготовці та впровадженні “Програм сусідства”;

- забезпечувати розвиток та впровадження діючого законодавства щодо транскордонного співробітництва;

- підвищувати ефективність проектів і програм у сфері транскордонного співробітництва шляхом забезпечення активної підтримки та залучення місцевих органів влади;

- провести детальний аналіз рівня розвитку транскордонного співробітництва та розробити пропозиції щодо впровадження нових напрямів співпраці;

- реалізовувати заходи щодо ефективної реалізації законодавчих актів України та міжнародних договорів, що забезпечують транскордонне співробітництво;

- співпрацювати із ЄС за програмами TACIS, PHARE, INTERREG ІІІ - А;

Крім того, в цьому розділі проаналізовано стан транскордонного співробітництва між Україною та Російською Федерацією, обгрунтована необхідність розвитку транскордонного співробітництва на українсько-російському кордоні задля впровадження європейської моделі розвитку регіонів.

Як відомо, Україна та Росія мають міцні стосунки, які обумовленні історичними, економічними, суспільно-політичними чинниками. Успішність двосторонніх стосунків залежить від того, чи будуть ці країни спроможними перевести їх у русло стабільної системи міжнародного співробітництва, яке буде базуватися на принципах міжнародно-правових актів, а не внутрішнього впливу політичних сил. Ставлення до Росії, сусідньої держави, як до стратегічного партнера залишається пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. Україні необхідно дотримуватися гнучкої політики, бо Захід і Росія є для України не взаємозамінними, а взаємодоповнюючими партнерами. Тому українським політикам слід бути більш виваженими, роблячи різні заяви, аби це не призвело до системних криз, які Україна мала протягом 2005 та 2006 років.

Як вже було наголошено дисертантом, транскордонне співробітництво стало інтеграційним мостом між країнами колишнього соцтабору та ЄС, воно також може сприяти налагодженню суспільно-виробничих зв'язків між регіонами Росії та України. Слід зауважити, що прикордонні регіони не мають такої розвиненої інфраструктури, як центральні. Тому слід використовувати транскордонне співробітництво задля виведення прикордонних регіонів на європейський рівень. Як прикордонні, Донецька і Ростовська області мають недоліки в прикордонній інфраструктурі та мають можливість відновити зв'язки, які поєднували ці регіони за часів СРСР.

Вже існуючий єврорегіон “Слобожанщина” є першим єврорегіоном, який розвиває прикордонні регіони лише України та Росії. На нашу думку, єврорегіон “Меотіда”, до складу якого входили б Донецька та Ростовська області, має стати локомотивом спільного розвитку транскордонного співробітництва на східному напрямі, маючи великий промисловий, економічний, культурний, людський потенціал. Автором запропоновані та обгрунтовані такі напрями транскордонного співробітництва, як розвиток малого і середнього бізнесу, міграційні процеси, культура, молодіжний обмін, науково-технічна, освітня співпраця, охорона навколишнього середовища, металургія та енергетика, кредитно-інвестиційна співпраця, розвиток транспортних систем і модернізація транспортної інфраструктури, курортно-туристичний бізнес.

На сучасному етапі свого розвитку Україна повинна надати нового поштовху транскордонному співробітництву, розглядати його не лише як процес облаштування кордонів, а як співробітництво та взаємодію регіонів у вирішенні взаємопов'язаних проблемних питань. Одним із важливих елементів могла би бути робота з взаємопроникнення, взаємопов'язання економік сусідніх прикордонних регіонів, формування своєрідних економічних взаємодоповнюючих зон та територій, створення передумов для реалізації спільних галузевих проектів.

Підсумовуючи, дисертант звернув увагу на те, що задля успішного розвитку транскордонного співробітництва, слід створити Міністерство з питань регіональної політики та транскордонного співробітництва, а кожна облдержадміністрація регіону, який має спільний кордон із регіонами сусідніх країн, повинна мати розвинений департамент з питань транскордонного співробітництва.

Висновки

зовнішньополітичний транскордонний український співдружність

Осмислення значення транскордонного співробітництва як реального чинника розвитку прикордонних регіонів, європейської інтеграції для подальшого розвитку України, розвитку українсько-російських відносин дозволило поглибити розуміння суперечностей розвитку країни на сучасному етапі. Одержано наступні наукові результати:

1. У межах дослідження було відстежено розвиток основних теорій щодо феномену “інтеграція” в ХХ столітті. Саме минуле століття виявилося суперечливим стосовно інтеграційних процесів. Дві світові війни послужили своєрідним каталізатором об'єднавчих процесів на європейському континенті. На сучасному етапі всі європейські держави залучені до процесу інтеграції, на регіональному або загальноєвропейському рівні. Доведено, що в межах довгострокового розвитку всього європейського континенту інтеграційний процес повинен бути підкріплений науковими програмними підходами і теоріями, які визнали б позитивні й негативні результати, як для країни-апліканта, так і для всього проекту європейської інтеграції в цілому.

2. У ході дослідження були виявлені проблеми та проаналізовані перспективи євроінтеграційного курсу України в зовнішній політиці на сучасному етапі. Основною проблемою нашої держави є розкол за політичними симпатіями щодо зовнішньополітичного вектора: Західна Україна орієнтується на ЄС, Східна - на Росію. Українським керівництвом протягом усіх років незалежності були зроблені конкретні кроки в західноєвропейському напрямі, що може свідчити про перспективність цього курсу. На сьогодні закінчується етап визначення тих держав, які можуть претендувати на повноправне членство в Європейському Союзі. Багатовекторна політика України може залишити нашу державу поза вигідними союзами та об'єднаннями. Для отримання статусу повноправного члена європейського співтовариства Україні необхідно виробити і планомірно реалізовувати політику для виконання вимог acquis communautaire.

3. У межах дисертаційного дослідження було запропоновано авторське бачення кваліфікації основних видів та механізмів інтеграції України до ЄС. На нашу думку, євроінтеграція може здійснюватися поетапно. Основною метою на нинішньому етапі для керівництва держави є секторальна інтеграція, тобто інтеграція у таких напрямах, як політико-правовий, економічний, культурно-освітній, інформаційно-технологічний, науко- і техноємний, оборонний, соціальний, санітарно-екологічний.

4. У результаті детального аналізу розвитку транскордонного співробітництва доведено, що саме транскордонне співробітництво наблизило постсоціалістичні країни до європейських стандартів та дозволило прискорити в них процес адаптації демократичних цінностей. Крім того, транскордонне співробітництво виявилось чинником активізації інтеграційних процесів у Європі. Транскордонне співробітництво сприяло налагодженню тісних взаємовигідних відносин між країнами-кандидатами до ЄС та країнами-членами ЄС. У свою чергу, транскордонне співробітництво може стати поштовхом для багатьох проєвропейських перетворень у прикордонних регіонах України, а також у системі всієї держави. У зв'язку з цим необхідно створити робочу комісію з вивчення транскордонного співробітництва в Центрально-Східній Європі для проведення детального аналізу його розвитку і застосування низки схем між прикордонними територіями України та країнами, які межують з нею. Транскордонне співробітництво є однією з важливих форм формування спільного господарського комплексу країн Європейського Союзу. Навіть не будучи членом ЄС, але, ведучи активну політику відносно розвитку транскордонного співробітництва, Україна має шанс стати повноправним учасником розвитку загальноєвропейських економічних і політичних процесів.

5. Проведений аналіз свідчить про відсутність належної та постійної уваги щодо розвитку транскордонного співробітництва в Україні з боку як законодавчої, так і виконавчої гілок влади. Питання важливості розвитку транскордонного співробітництва протягом усього часу існування незалежної України розглядається, на жаль, як додаткова частина до програм європейської інтеграції. Питання розвитку транскордонного співробітництва повинно стояти на порядку денному та розглядатися в площині розвитку всієї країни. А отже, сьогодення вимагає негайного створення Міністерства з питань регіональної політики та транскордонного співробітництва із подальшою розробкою та реалізацією комплексної програми з транскордонного співробітництва.

6. Проаналізовано політико-економічні відносини між Україною та Росією, які на сучасному етапі характеризуються високим рівнем напруги. Українсько-російські відносини є взаємовигідними та мають сприяти відновленню потенційних можливостей обох країн та традиційних ринків збуту, які вони мали ще за радянських часів. Важливість українсько-російських відносин зумовлена не лише комплексом історичних, політичних, гуманітарних чинників, а й об'єктивними потребами соціально-економічного розвитку обох країн у сучасному світі.

Доведено, що стабільність українсько-російських відносин є визначальним чинником стабільності в Європі, вона активно впливає на політико-економічний хід справ на європейському континенті, доказом чого може послужити питання енергетичної кризи, яка виникла на початку 2006 року. В свою чергу, успішний розвиток двосторонніх відносин залежить від переведення їх у русло стабільної системи міжнародного співробітництва відповідно міжнародно-правовим актам. Поновлення цих зв'язків можливо завдяки транскордонному співробітництву, яке буде з'єднувати прикордонні регіони, поліпшувати двосторонні стосунки та наближувати країни до європейських норм і стандартів.

7. У межах дослідження були проаналізовані існуючи єврорегіони України. На сьогоднішній день офіційними єврорегіонами України є: “Карпатський єврорегіон” (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), “Буг” (Україна, Польща, Білорусь), “Нижній Дунай” (Україна, Молдова, Румунія), “Верхній Прут” (Україна, Молдова, Румунія), “Дніпро” (Україна, Росія, Білорусь), “Слобожанщина” (Україна, Росія). Ефективним, на нашу думку, може стати створення єврорегіону “Меотіда”, до складу якого входили б Донецька та Ростовська області, які мають спільні риси за багатьма показниками. Головними сферами співпраці цього єврорегіону мають стати: розвиток малого і середнього бізнесу; міграційні процеси; культура, молодіжний обмін; науково-технічна, освітня співпраця; охорона навколишнього середовища; металургія та енергетика; кредитно-інвестиційна співпраця; розвиток транспортних систем і модернізація транспортної інфраструктури; курортно-туристичний бізнес.

Переймаючи європейський досвід транскордонного співробітництва і демократичні цінності, даний єврорегіон здатен наблизити східний регіон України до європейських стандартів і стати новою Східнослов'янською віссю транскордонного співробітництва.

Література

1. Рябінін Є.В. Досвід та перспективи ведення транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами України та Росії // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2006. - №1. - С. 133-137.

2. Рябінін Є.В. Процеси інтеграції у ХХ столітті: основні концепції їх вивчення // Політичний менеджмент. - 2006. - №5 (20). - С. 122-131.

3. Рябінін Є.В. Транскордонне співробітництво і проблеми його функціонування в Україні // Наукові записки / Курасівські читання. - К.: ІПіЕНД, - 2006. - Вип. 30, кн. 2. - С. 352-363.

4. Рябінін Є.В. Перспективи транскордонного співробітництва регіонів України і Росії // Політичний менеджмент. - 2005. - №3. - С. 159-165.

5. Рябінін Є.В. Місце європейського вектору в зовнішній політиці України // Наукові записки / Збірник - К.: ІПіЕНД, 2005. - Вип. 27. - С. 252-259.

6. Рябінін Є.В. Транскордонне співробітництво як один з напрямків політико-економічних стосунків України і Польщі // Дебют: Зб. наук. праць молодих вчених МДГУ. - Маріуполь: МДГУ, 2005. - С. 73-77.

7. Рябинин Е.В. Региональная политика как способ предотвращения межнациональных конфликтов // Полиэтническая среда: культура, политика, образование. - Материалы Международного семинара. - Луганск: Знание, 2004. - С. 59-67.

8. Рябінін Є.В. Досвід та перспективи ведення транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами України та Росії // Зб. робіт конкурсу “Регіональна аналітика”. - Харків: Фонд місцевої демократії, 2004. - С. 200-209.

Размещено на Allbest.ru