Політичні функції громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена потребами поглиблення теоретичних розробок і практичного втілення моделей оптимального функціонування інститутів громадянського суспільства в умовах демократичного розвитку сучасної України.

Взаємовідносини держави й громадянського суспільства в Україні, включно з періодом після проголошення її незалежності, характеризувалися домінуванням держави, що призвело до її втручання в царину громадянського суспільства, обмеження можливостей його розвитку. Ефективне функціонування інститутів громадянського суспільства в сучасній Україні у значній мірі залежить від можливостей реалізації громадянами своїх прав та свобод, вироблення та практичного застосування дієвих механізмів впливу на державну владу, корегування її політики з урахуванням інтересів та потреб громадян, тобто від реалізації політичних функцій громадянського суспільства.

У вітчизняній політичній думці висвітлюються лише деякі аспекти реалізації громадянським суспільством політичних функцій і ще немає наукових праць безпосередньо присвячених цій темі. Важливість дослідження політичних функцій громадянського суспільства пов'язана з потребою в концептуалізації існуючих механізмів впливу громадян на державу, а також приведення до єдиної логічної системи зовнішніх та внутрішніх політичних функцій громадянського суспільства.

Практична сторона дослідження спрямована на розв'язання комплексу проблем, що пов'язані із подоланням відчуженості громадян від процесу прийняття політичних рішень, активізацією їх політичної діяльності та потребою вдосконалення системи громадського контролю за державною владою, впровадженням дієвого механізму її політичної відповідальності.

Мета і завдання дисертаційного дослідження.

Метою дослідження є визначення сутності та критеріїв типологізації політичних функцій громадянського суспільства, розкриття їх змісту, форм та способів реалізації його суб'єктами та інститутами.

Реалізація мети дослідження обумовила постановку і послідовне вирішення наступних завдань:

- проаналізувати еволюцію концепцій громадянського суспільства;

- розкрити головні ознаки та інституційну структуру громадянського суспільства у сучасному соціумі;

- виявити сутнісні ознаки політичних функцій громадянського суспільства та визначити критерії їх поділу на зовнішні та внутрішні;

- з'ясувати характер процесів реалізації політичних функцій громадянського суспільства в умовах сучасних демократичних, правових держав;

- дослідити діяльність інститутів громадянського суспільства в Україні та визначити головні проблеми реалізації ними політичних функцій.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження громадянського суспільства

Присвячений аналізу літератури з теми дослідження, огляду робіт зарубіжних та вітчизняних вчених щодо проблеми визначення сутності громадянського суспільства, аналізу еволюції концепції громадянського суспільства на різних етапах історичного розвитку, а також з'ясовуються головні ознаки, структурні компоненти та особливості функціонування громадянського суспільства на сучасному етапі державотворення в розвинутих демократичних країнах.

В еволюції концепцій громадянського суспільства проаналізовані наступні етапи:

1. Кінець ХVІІ -середина ХІХ століття

2. Середина ХІХ століття -початок ХХ століття

3. Початок ХХ століття -початок ХХІ століття

Перший етап еволюції концепцій громадянського суспільства характеризується спробами наукового аналізу громадянського суспільства, що були здійснені у період Просвітництва. В цей час були створені концептуальні засади теоретичних моделей громадянського суспільства, сформувалася нова філософсько-політична традиція його дослідження, яка з одного боку, подолала недоліки філософської традиції минулого, тобто панівної протягом тривалого часу концепції суспільства-держави, а з іншого боку, відкинувши патріархальну та теологічну інтерпретацію походження держави, запровадила концепцію громадянського суспільства як самостійного політичного інституту, що відмінний від держави.

Уявлення про громадянське суспільство цього періоду відображені у працях Т. Гоббса, Дж. Локка, ЖЖ. Руссо, Ш. Монтеск'є та інших дослідників. Важливу роль у створенні концепту „громадянське суспільство” відіграла німецька класична філософія, зокрема праці Г. Гегеля.

Другий етап еволюції концепцій громадянського суспільства характеризується незначною увагою дослідників до вивчення феномену громадянського суспільства До найбільш відомих представників філософсько-політичної думки цього періоду відносяться А. Грамші та Т. Парсонс, які продовжили гегелівську традицію. Т. Парсонс, створюючи модель громадянського суспільства, підтримує ідеї А. де Токвіля, називаючи американське суспільство прикладом справжнього громадянського суспільства. На відміну від нього, А. Грамші пов'язує існування громадянського суспільства з соціалізмом.

Третій (сучасний) етап еволюції концепцій громадянського суспільства з точки зору теоретико-методологічних засад політичної науки характеризується відсутністю загальновизнаних концепцій, тобто парадигм. В політології ХХ століття домінує тенденція неузгодженої множини різноманітних теоретичних конструктів історії та природи громадянського суспільства, що не мають чіткої систематизації критеріїв та базових засад, загальновизнаних усіма дослідниками. Як приклад можна навести концепції громадянського суспільства Х. Арендт, М. Фуко, Е. Геллнера, К. Поппера, Е. Арато, Дж. Коена.

Сучасні дослідження громадянського суспільства українськими дослідниками здійснюються переважно у трьох напрямах. Перший напрям представлений працями М. Патей-Братасюка, Т. Довгань, А. Карася, А. Колодій та інших, які досліджують ідею громадянського суспільства, її еволюцію, теоретичний зміст на різних етапах історії.

Другий напрям пов'язаний із вивченням сутності, структури та функцій громадянського суспільства, взаємодії його окремих елементів. Вони розробляються в працях В. Баркова, І. Кресіної, Т. Розової, Г. Щедрової, А. Колодій, В. Сіренко, В. Тимошенко, Т. Ковальчук та інших.

Третій напрям орієнтований на вивчення діалектики взаємовідносин громадянського суспільства та держави, їх взаємодії у рамках типологічно різних політичних систем. Він представлений дослідженнями українських вчених В. Бабкіна, В. Селіванова, А. Сіленко, О. Скрипнюка, М. Михальченка, І. Кураса, С. Тимченка, В. Цвиха, В. Шевченка.

Незважаючи на значну кількість робіт, присвячених проблематиці громадянського суспільства, у вітчизняній політичній думці ще немає ґрунтовних систематизованих досліджень, що розкривають функції громадянського суспільства, й політичні функції зокрема. Є дослідження, що аналізують зв'язок громадянського суспільства та держави, його ознаки, структурні елементи, особливості функціонування громадянського суспільства на різних історичних етапах, значення громадянського суспільства у здійсненні демократичних перетвореннях тощо. Зокрема, з'ясуванню ролі політичної влади у процесах функціонування громадянського суспільства присвячене дисертаційне дослідження М. Калініченка “Політико-владний потенціал громадянського суспільства”. Взаємозв'язок громадянського суспільства та держави розкривають дисертаційні дослідження Г. Щедрової “Громадянське суспільство і соціальна, демократична, правова держава: становлення, функції, тенденції розвитку в сучасній Україні”, В. Скворця “Громадянське суспільство та детермінанти оптимізації його розвитку в Україні”. Особливості функціонування громадянського суспільства як політичного утворення та його взаємозв'язок з державою досліджував О. Задоянчук у дисертації “Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні”. Проблему становлення громадянського суспільства на пострадянському просторі, трансформації його національних моделей у транснаціональні проаналізувала М. Драч у дисертаційному дослідженні “Становлення громадянського суспільства на пострадянському соціокультурному просторі”. Окремі аспекти дослідження політичних функцій громадянського суспільства аналізують українські вчені В. Барков, Т. Розова, С. Тимченко, А. Колодій, Г. Щедрова, Ф. Рудич, С. Рябов та інші.

Не применшуючи значення розробок українських та зарубіжних вчених, зазначимо, що проблематика політичних функцій громадянського суспільства безпосередньо ще не стала предметом дослідження вітчизняної політичної думки.

Головні теоретичні аспекти дослідження даної проблеми полягають у тому, що громадянське суспільство як соціально-політичний феномен має складну структуру, до якої входять соціальний, економічний, політичний та культурний компоненти.

У роботі визначаються головні ознаки громадянського суспільства: високий рівень політичної та правової культури громадян, можливість реалізації основних прав та свобод, функціонування недержавних добровільних політичних та неполітичних об'єднань громадян, наявність незалежних незаангажованих засобів масової інформації, ефективна діяльність органів місцевого самоврядування, рівноправність та правова захищеність всіх форм власності, народний суверенітет та плюралізм як засадничі принципи державної політики.

У розділі розкриваються загальні тенденції дослідження громадянського суспільства сучасною політичною наукою, які полягають у наступному: по-перше, громадянське суспільство є особливим соціальним утворенням, відмінним від держави; по-друге, громадянське суспільство є саморегульованою системою, що складається з соціальних, економічних, політичних та культурних складових; по-третє, громадянське суспільство є політичним утворенням, оскільки його інститути можуть корегувати державну політику та приймати участь у розподілі владних ресурсів з позицій власних інтересів (політичні партії, громадські об'єднання та рухи, органи місцевого самоврядування тощо). Крім того, взаємодія громадянського суспільства з державою, як головним політичним інститутом, носить політичний характер.

У роботі викладене авторське визначення громадянського суспільства, яке характеризується як розвинута система суспільних відносин, основу якої складають недержавні відносини, що реалізуються в діяльності інститутів громадянського суспільства - політичних партіях, громадських організаціях, ініціативах, громадських рухах, недержавних засобах масової інформації, здійснюють визначальний вплив на діяльність органів державної влади та протидіють їй у випадку посилення авторитарних тенденцій.

2. Внутрішні та зовнішні політичні функції громадянського суспільства

Проаналізовано дихотомію “громадянське суспільство - держава”, моделі їх взаємовідносин, розкрито теоретико-методологічне та практичне значення політичних функцій громадянського суспільства, визначено критерій їх поділу на внутрішні та зовнішні, досліджено умови їх реалізації.

Аналіз концепцій взаємодії громадянського суспільства та держави дає підстави для інтерпретації громадянського суспільства як соціальної першооснови інституціолізованої політичної влади та суспільно-політичного утворення, що структурно-функціонально визначає характер політичної системи, здійснює свідомий та організований вплив на формування та трансформацію інститутів держави, цілі та напрями її політики.

Дихотомія “громадянське суспільство - держава” розкриває протистояння та безперервну боротьбу між ними за розподіл сфер впливу та владні ресурси, відображає політичну сутність громадянського суспільства, що безпосередньо проявляються у реалізації його зовнішніх та внутрішніх політичних функцій. В залежності від характеру інституалізації елементів громадянського суспільства, рівня правосвідомості та правової культури громадян, типу політичного режиму та владно-правої специфіки сучасної держави, формуються особливі типи взаємодій, які представляють основні різновиди суспільно-політичних систем “громадянське суспільство - держава” та отримують в сучасній політичній науці назву “модель”.

У роботі аргументовано, що в залежності від типів політичного режиму можна виділити три основні моделі відносин громадянського суспільства та держави:

Модель “рівноправного партнерства” громадянського суспільства і держави, що характерна для демократичного політичного режиму.

Модель “часткового поглинання” державою громадянського суспільства відзначає взаємовідносини держави і громадянського суспільства за авторитарного політичного режиму.

Модель “повного поглинання” державою громадянського суспільства, що притаманна для країн з тоталітарним політичним режимом.

У розділі сформульовано авторське тлумачення поняття “політична функція громадянського суспільства”, що являє собою сукупність форм та способів організованих взаємодій суб'єктів та інститутів громадянського суспільства з інститутами державної влади, що мають за мету, з одного боку - забезпечення участі або впливу (іноді примусового) на процеси їх утворення, прийняття ними рішень, визначення цілей, напрямів, характеру діяльності та суспільно-політичних перетворень, а з іншого боку - використання владних ресурсів та повноважень держави для задоволення соціально-політичних інтересів та потреб суб'єктів громадянського суспільства, реалізації цілей, що декларуються його інститутами.

Конкретизацію предмету дослідження здійснено через розподіл функцій громадянського суспільства. Встановлено, що в залежності від сфери реалізації політичних функцій інституціолізованими елементами громадянського суспільства, тобто від об'єкту організованої дії в межах дуальної системи “громадянське суспільство - держава”, політичні функції поділяються на внутрішні та зовнішні.

Об'єктом цілеспрямованої діяльності при реалізації внутрішніх політичних функцій є система суспільних відносин у всіх її проявах. Наголошується, що внутрішні функції громадянського суспільства спрямовані перш за все на створення оптимальних умов для самовираження індивідів та їх груп, самоорганізацію та взаємодію всередині громадянського суспільства, здійснення організованої діяльності його інститутів та суб'єктів, забезпечення оптимального функціонування усіх структурних елементів громадянського суспільства, реалізацію прав і свобод громадян. На основі аналізу існуючих у науковій літературі позицій обґрунтовано, що до внутрішніх політичних функцій громадянського суспільства належать такі: політична соціалізація, відновлення структури громадянського суспільства і зняття соціально-політичної напруги, політична ідентифікація, політична самоорганізація та самодопомога, продукування політичних норм та цінностей.

Розкрито значення зовнішніх політичних функцій та обґрунтовано, що їх реалізація інститутами громадянського суспільства забезпечує відтворення і розвиток демократичних суспільно-політичних та справедливих соціально-економічних відносин, розширення та захист прав і свобод громадян. Таким чином, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушності прав та свобод громадян, забезпечують реалізацію принципу народного суверенітету, пристосовують політичні, соціальні, економічні рішення органів державно влади до вимог і потреб членів суспільства.

Реалізація зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства передбачає розв'язання важливих проблем суспільно-політичного життя, а саме: забезпечення оптимальних умов існування громадянського суспільства у державі, налагодження механізмів їх взаємодії, узгодження стратегій розвитку й впровадження у суспільно-політичну практику системи політичних норм та цінностей, що детермінують їх діяльність. Практичний аспект здійснення зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства полягає у тому, що громадянське суспільство, з одного боку - створює бар'єр, що не дозволяє державі активно втручатися у справи суспільства, а з іншого - громадянське суспільство намагається корегувати та контролювати державну політику з максимальним урахуванням власних інтересів. В дисертації виділені та проаналізовані такі зовнішні політичні функції громадянського суспільства: легітимації політичної влади, громадсько-політичного контролю, політико-правова, компенсаторна, політичної адаптації, правозахисна, протидії авторитарним тенденціям.

Розкрито зміст та значення функцій політичної комунікації та інтеграції, які згідно з визначеними критеріями поділу, мають як внутрішньополітичне, так і зовнішньополітичне значення.

3. Проблеми реалізації політичних функцій громадянського суспільства в сучасній Україні

Досліджено стан та проблеми, що перешкоджають повноцінній реалізації політичних функцій інститутами громадянського суспільства в Україні.

У розділі проаналізована роль інститутів демократії у реалізації внутрішніх і зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства, розкрито значення політичного інституту виборів в реалізації зовнішньої політичної функції громадського контролю. Наголошується, що важливою проблемою для визнання легітимності виборчої компанії залишається низька виборча активність громадян, численні випадки порушення виборчого законодавства, маніпулювання результатами виборів.

Дослідженням встановлено, що інститут референдуму в Україні не реалізує функцію легітимації політичної влади та продовжує практику їх застосування у колишньому радянському Союзі, де замість референдумів, результати якого мають загальнообов'язкове значення, проводилися всенародні опитування, що мали лише консультативний характер. Невизначеність статусу інституту референдуму в Україні унеможливлює реалізацію зовнішньої політичної функції громадського контролю та низки внутрішніх політичних функцій, зокрема, політичної інтеграції та зняття соціально-політичної напруженості.

Аналіз діяльності політичних партій в сучасній Україні виявив ряд суттєвих недоліків, що перешкоджають реалізації ними зовнішніх політичних функцій - громадського контролю, легітимації політичної влади, політико-правової, політичної комунікації, а також внутрішніх політичних функцій - політичної ідентифікації, політичної соціалізації. До головних проблем відносяться: відсутність сталого електорату та стабільних зв'язків з ним, ідеологічна невиразність та нечіткість формулювань основних програмних положень. Аналіз процесу створення нових політичних партій в Україні протягом 1991-2006 виявив, що значна їх частина утворилася не як результат соціальних запитів громадян, а як інструмент політичної легалізації та боротьби інтересів окремих груп та осіб, які прагнуть здобути політичну владу з метою реалізації вузько корпоративних інтересів. Більшість політичних партій в Україні ще не мають достатньо сталої соціальної бази. Її відсутність зумовлена несформованістю соціальної структури суспільства, передусім недостатньою розвиненістю середнього класу, який в країнах з усталеною демократією складає суспільну основу діяльності політичних партій. Результатом слабкої структурованості суспільства є обмежений чисельний склад значної частини політичних партій, нерозвиненість їх регіональних осередків.

Важлива роль громадських організацій у реалізації зовнішніх політичних функцій, зокрема функції громадського контролю та протидії авторитарним тенденціям. Як показав досвід парламентських виборів 2006 року, громадські об'єднання можуть виступати активними учасниками спостереження та контролю виборчого процесу.

В Україні робляться спроби налагодити спільні проекти між громадськими організаціями та державними структурами, які реалізуються у формі громадських рад та консультативно-дорадчих органів. Проте, їх діяльність виявилась малоефективною й недостатньо висвітлюється у засобах масової інформації, до того ж, як засвідчує практика участі неурядових громадських структур у політичному процесі, досягнення ними політичних цілей здійснюється не шляхом громадської активності, а шляхом взаємодії конкретних представників громадських організацій з представниками інших суб'єктів громадсько-політичного життя.

Інформаційна та просвітницька діяльність громадських об'єднань в Україні спрямована на створення позитивного іміджу перед донорськими структурами, які фінансують їх діяльність, а не перед широкою громадськістю. Проблема функціонування аналітичних центрів неурядових громадських об'єднань в Україні пов'язана з тим, що у нашій державі до цього часу не склався ринок споживачів аналітичних та моніторингових послуг.

Дослідженням встановлено головні проблеми реалізації зовнішніх та внутрішніх політичних функцій громадськими організаціями в Україні, до яких відносяться: недостатній рівень обізнаності українців щодо ролі громадського сектору в здійсненні контролю щодо належного виконання вищими посадовими особами своїх обов'язків та недостатній рівень поінформованості громадян щодо практичних результатів діяльності громадських організацій; відсутність належного фінансування їх діяльності з боку держави та залежність від західних грантодавців; відсутність налагоджених каналів взаємодії та співробітництва між органами державної влади та громадськими об'єднаннями а також розуміння корисності від такої співпраці; відсутність мотивації та низький рівень участі громадян у діяльності громадських об'єднань.

У роботі аналізується політичний зміст діяльності профспілок, що конкретизується через реалізацію ними зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства - політичної адаптації, громадського контролю, політико-правової та внутрішньої політичної функції - самоорганізації та самодопомоги.

Реалізації політичних функцій профспілками в Україні перешкоджає їх розпорошеність, відсутність чітких цілей у політичній сфері, а також засобів їх досягнення, слабкість власних позицій. Додатково послабило політичні позиції профспілок позбавлення їх права законодавчої ініціативи як громадських організацій висувати кандидатів у народні депутати з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року. Побічним свідченням слабкості профспілкового руху став масовий відплив їхніх членів унаслідок переходу до держави механізмів захисту прав трудящих та перебирання сфер впливу, які належали профспілкам. Важливою проблемою, що перешкоджає виступати профспілковим організаціям в Україні в якості незалежного суб'єкта політичних відносин й захищати інтереси найманих працівників, є їх фінансова обмеженість.

Політична нестабільність в сучасній Україні зумовила появу громадсько-політичних рухів різного спрямування, наприклад, реакцією на посилення авторитарних тенденцій стала поява демократичних рухів. Останнім часом в Україні активізувався жіночий рух, особливістю якого є поєднання дій жіночих організацій на політичній арені та трансформація суспільних поглядів на жінку.

На відміну від інших інститутів громадянського суспільства, громадські рухи мають більш сприятливі умови для здійснення політичних функцій. Виявлено, що громадські рухи реалізують внутрішні політичні функції - політичної інтеграції, відновлення структури та зняття соціально-політичної напруги, а також зовнішні політичні функції - громадського контролю, політичної адаптації, протидії авторитарним тенденціям, правозахисну, а також внутрішню та зовнішню функцію політичної комунікації у повній мірі. Цьому сприяє масовість рухів, спрощена процедура реєстрації їх учасників або зовсім її відсутність, прозорість законодавства та чітка регламентація дозволених політичних дій.

Слід зазначити, що реалізація політичних функцій засобами масової інформації ускладнюється через двозначність відносин з державою: з одного боку, засоби масової інформації виступають як об'єкт управління держави, а з іншого, як інструмент політичного впливу на нього.

Ситуація в медіапросторі України ще не повністю відповідає демократичним стандартам. Однією з найбільших проблем в реалізації мас-медіа зовнішньої функції політичної комунікації є існування політичної цензури. Найголовнішою загрозою з боку українських засобів масової інформації у формуванні громадської думки є проведення інформаційних маніпуляцій через упереджену подачу новин та проведення прихованої політичної пропаганди. Окрім того, наданню об'єктивної неупередженої інформації журналістами перешкоджає фінансова залежність засобів масової інформації від власника та держави. Реалізації функції громадського контролю та протидії авторитарним тенденціям перешкоджає розпорошеність сил журналістів та переслідування демократично-налаштованих журналістів.

У розділі також проаналізовано проблеми реалізації політичних функцій громадянського суспільства органами місцевого самоврядування. Підкреслюється, що реалізація ними внутрішніх та зовнішніх політичних функцій заснована на безпосередній близькості органів самоврядування до населення та швидкому реагуванням на місцеві проблеми.

Дослідженням встановлено, що проблеми реалізації політичних функцій органами місцевого самоврядування в Україні пов'язані з недосконалістю законодавства та їх значною залежністю від державних органів. Існуюча в Україні система субординації державних органів та органів місцевого самоврядування дозволяє контролювати та спрямовувати діяльність органів місцевого самоврядування у бажаному напрямі. З огляду на те, що значну частку бюджету органів місцевого самоврядування в Україні складають державні надходження, то існує загроза здійснення тиску на них з боку держави. Ця проблема особливо важлива для сільських органів самоврядування в Україні, оскільки їхні власні джерела фінансування, головним чином від місцевих зборів та податків, є дуже обмеженими та недостатніми для вирішення соціально-економічних проблем територіальної громади.

Делегування повноважень (а не повна їх передача) місцевим органам самоврядування дозволяє державним органам контролювати місцеві ради та адміністрації й перешкоджає виявленню місцевих ініціатив та незалежній адміністративній діяльності.

Висновки

політичний громадянський соціум інституційний

У висновках підсумовані результати, отримані при проведенні дисертаційного дослідження, які полягають у наступному:

Концептуальне наповнення ідеї громадянського суспільства відбувалось протягом багатьох століть і зараз знаходиться у площині теоретико-методологічних пошуків багатьох дослідників, що зумовило значні відмінності у тлумаченні даного поняття. Здобутком теоретико-методологічних досліджень сучасності вважаємо визнання громадянського суспільства політичним явищем, що конкретизується через цілеспрямовану політичну діяльність його суб'єктів та інститутів, проявляється через корегування державної політики та участь у розподілі владних ресурсів, визначення їх загальної спрямованості на утвердження й захист головних цінностей та пріоритетів демократії.

На наш погляд, найбільш точним та повним є визначення громадянського суспільства як розвинутої системи суспільних відносин, основу якої складають недержавні відносини, що реалізуються в діяльності інститутів громадянського суспільства - політичних партіях, громадських організаціях, ініціативах, громадських рухах, недержавних засобах масової інформації та здійснюють значний вплив на органи державної влади.

Такий підхід дозволяє виокремити чотири взаємопов'язані структурні компоненти громадянського суспільства - соціальну, економічну, політичну і духовну сфери. Їх можна розглядати як підсистеми громадянського суспільства, головне призначення яких полягає у формуванні сукупності взаємозв'язків та детермінант для процесів створення та розвитку інститутів громадянського суспільства та підтримці цілісності соціальної системи.

Головними ознаками громадянського суспільства у демократичній правовій державі є функціонування демократичних інститутів та механізмів, що забезпечують можливість громадян впливати на формування державної політики, контролювати її та змінювати у разі необхідності; реалізація основних прав і свобод людини (особливо політичних), наявність та ефективне функціонування головних інститутів громадянського суспільства як форм та способів організованої політичної участі громадян; рівноправність та захищеність усіх форм власності, народний суверенітет, політичний консенсус та світоглядний плюралізм як засадничі принципи державної політики.

Дослідження специфіки політичних функцій громадянського суспільства здійснено у межах дихотомії “громадянське суспільство-держава”, що з одного боку - підтверджує їх тісний взаємозв'язок, а з іншого - вказує на протистояння між ними, що виявляється у формуванні громадянами противаги державі у формі незалежних громадсько-політичних організацій і засобів масової інформації, масових демократичних рухів тощо, й виявляє загальну тенденцію сучасного громадянського суспільства - розширення сфери його компетенції і, як наслідок, перейняття громадянським суспільством частини повноважень інституціолізованої політичної влади.

Політичні функції громадянського суспільства є важливим виміром його діяльності, що утворюється як система політичної участі громадян, яка уможливлює їх безпосереднє втручання у політичну сферу життєдіяльності соціуму через інститути громадянського суспільства та форми прямої демократії, забезпечує повноту реалізації громадянами своїх політичних прав та свобод. Специфіка та спрямованість політичної діяльності суб'єктів та інститутів громадянського суспільства конкретизується у визначенні поняття “політична функція громадянського суспільства”, яку слід тлумачити як сукупність форм та способів організованої взаємодії суб'єктів та інститутів громадянського суспільства з інститутами державної влади, що має на меті, з одного боку, забезпечення участі або впливу громадян (іноді примусового) на процеси утворення інститутів держави, прийняття ними рішень, визначення цілей, напрямів, характеру діяльності та суспільно-політичних перетворень, а з іншого боку, використання владних ресурсів та повноважень держави для задоволення соціально-політичних інтересів та потреб суб'єктів громадянського суспільства, реалізації цілей, що декларуються його інститутами.

Головною ознакою поділу політичних функцій громадянського суспільства на зовнішні та на внутрішні є сфера їх реалізації інститутами та суб'єктами, тобто спрямованість на об'єкт дії в рамках дуальної системи “громадянське суспільство - держава”. Крім поділу функцій громадянського суспільства на внутрішні та зовнішні політичні, існує їх поділ на внутрішні та зовнішні неполітичні функції. Дихотомія політичного/неполітичного вимірів діяльності інститутів та суб'єктів громадянського суспільства утворює основу концептуальної моделі “громадянське суспільство” - “держава” й унаочнює механізм набуття функціями громадянського суспільства таких рис та властивостей, що дозволяють визначити їх як політичні. Отже, політичними внутрішні функції громадянського суспільства стають у тому випадку, якщо реалізація цілей його інституціолізованих елементів здійснюється через органи держави та використання владних ресурсів. Тоді як зовнішні функції громадянського суспільства стають політичними лише за умови та внаслідок того, що процес їх реалізації відбувається як відчутний вплив, який контролює, корегує, або змінює характер діяльності інститутів державної влади, визначає цілі в межах напрямів політики держави.

Значення внутрішніх політичних функцій громадянського суспільства полягає у забезпеченні й створення оптимальних умов для функціонування системи суспільних відносин, досягнення суспільного консенсусу, розвитку механізмів консолідації суспільства, вдосконалення демократичних норм та цінностей. Внутрішні політичні функції громадянського суспільства спрямовані на створення захисного бар'єру від неправомірного втручання держави у приватну сферу людської життєдіяльності. До внутрішніх політичних функцій громадянського суспільства відносимо наступні: політичної соціалізації, відновлення структури громадянського суспільства і зняття соціально-політичної напруги, політичної регуляції, політичної ідентифікації, політичної самоорганізації та самодопомоги, продукування політичних норм та цінностей.

Зміст зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства полягає у легітимації політичної влади, налагодженні механізмів взаємодії та співробітництва між державними органами та інститутами громадянського суспільства, здійсненні громадського контролю над владою, артикуляції інтересів громадян та їх представлення в інститутах державної влади, утвердженні існуючої системи політичних норм, цінностей та впровадженні нових норм у суспільно-політичну практику, які захищають інтереси громадян та їх об'єднань. Виконання зовнішніх політичних функцій забезпечує участь громадян у прийнятті політично-важливих рішень (особливо в аспекті державотворення), забезпечує принцип представництва інтересів різних соціальних груп у вищих органах державної влади. Реалізація механізму громадського контролю за діяльністю органів влади пов'язана з дотриманням прав і свобод громадян, відкритістю і прозорістю бюджетного процесу та впровадженням моделі звіту органів влади перед громадськістю.

Головною метою реалізації зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства є створення та всіляка підтримка такої політичної системи суспільства та типу інституціолізованої державної влади, тобто таких суспільно-політичних умов буття громадян, які необхідні для повноцінного існування та розвитку як окремої людини, так і суспільства загалом.

Таким чином, до зовнішніх політичних функцій відносяться: легітимації політичної влади, громадсько-політичного контролю, політико-правова, компенсаторна, політичної адаптації, правозахисну, протидії авторитарним тенденціям.

Окремо виділяємо функції політичної інтеграції та політичної комунікації, що реалізуються одночасно як зовнішньополітичні та внутрішньополітичні.

Головними суб'єктами здійснення зовнішніх політичних функцій громадянського суспільства в Україні виступають політичні партії, громадські організації, суспільно-політичні рухи, незалежні засоби масової інформації та органи місцевого самоврядування. Останнім часом набирають політичної ваги також діяльність консультативно-дорадчих органів, експертних рад, громадських комісій, груп, які працюють при державних органах й беруть участь у прийнятті політичних рішень. Більшість структур громадянського суспільства ще занадто слабкі, щоб здійснити суттєвий вплив на формування та реалізацію державної політики. Держава визнає структури громадянського суспільства, головним чином, як формальний атрибут демократії, а тому легко ігнорує їх запити та вимоги.

Особливістю становлення громадянського суспільства в Україні є транзитний стан, у якому перебуває суспільство, що характеризується складним синтезом окремих рис тоталітарно-авторитарного та демократичного політичного режиму. Серед проблем реалізації політичних функцій громадянським суспільством в Україні варто відзначити громадянську пасивність та відстороненість у прийнятті політичних рішень, зумовлену низьким рівнем політичної та правової культури, відсутність навичок політичної участі, традиції політико-правового організованого та особливо індивідуального самозахисту власних потреб та інтересів у більшості громадян, вузьку соціальну базу громадянського суспільства, слабкість організаційної структури громадських об'єднань та недостатній позитивний досвід вирішення практичних завдань; несформованість демократичної системи цінностей; відсутність реальних механізмів контролю та підзвітності вищих посадових осіб виборцям; недосконалість законодавства та корумпованість у вищих гілках влади тощо. Вищезазначені проблеми об'єктивно ускладнюють політико-правовий процес та звужують можливості реалізації політичних функцій інститутами громадянського суспільства в Україні.

Література

1. Гегелівське обґрунтування сутності громадянського суспільства і сучасність // Політологічний вісник. - 2002.- Вип.10 - С.66-72

2. Політичні партії, громадські рухи та об'єднання у структурі громадянського суспільства // Нова парадигма. - 2006. - Вип. 56 - С.123-132

3. Теоретичні засади громадянського суспільства Нового часу // Політологічний вісник. - 2006. - Вип. 21- С.244-254

4. Громадянське суспільство і держава: моделі взаємовідносин // Політологічний вісник. - 2006. - Вип. 22 -С.90-100

5. Концепція громадянського суспільства Х. Арендт // Наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2006” Київського національного університету імені Тараса Шевченка (12-13 квітня 2006 р.): Матеріали доповідей та виступів. К.: “Київський університет”, 2006. - С.77-78

6. Функції органів місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2007” Київського національного університету імені Тараса Шевченка (18-19 квітня 2007 р.): Матеріали доповідей та виступів, К.: “Київський університет”, 2007.- С. 54-55

Размещено на Allbest.ru