Україна в європейському воєнно-політичному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Україна в європейському воєнно-політичному вимірі

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

СОБОЛЄВ Андрій Аркадійович

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Науковий

керівник: доктор історичних наук, професор

Камінський Євген Євменович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України,

завідувач відділом трансатлантичних досліджень

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Головатий Микола Федорович,

Міжрегіональна академія управління персоналом, ректор доктор політичних наук,

Смолянюк Віктор Федорович,

Апарат Ради національної безпеки і оборони України,

завідувач відділу

Провідна установа: Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність системного дослідження сутності, змісту й системи формування воєнної політики Української держави як невід'ємної частини її зовнішньої і внутрішньої політики та однієї з найважливіших складових національної безпеки держави обумовлена потребою наукового осмислення сучасних трансформаційних процесів провідних європейських та євроатлантичних структур безпеки (ЄС і НАТО) та їхнього впливу на воєнну політику держав Центральної та Східної Європи. Проблема формування воєнної політики держави, побудови воєнно-політичних відносин, розробки механізмів оптимізації воєнно-політичного курсу країни - новий напрям наукового осмислення сутнісних основ українського державотворення.

Україна як повноправний член світового співтовариства, розв'язуючи складні питання подолання кризи в усіх сферах внутрішнього суспільного життя, зробивши де-юре вибір на користь західноєвропейських цінностей, де-факто продовжує стояти перед складною дилемою пошуку стратегічних воєнно-політичних орієнтирів. На жаль, Україна, незважаючи на факт проголошення європейської та євроатлантичної орієнтації, яка, починаючи з 1994 року є її офіційною політикою, поки що не знаходить себе у списку держав-кандидатів, запрошених приєднатися до НАТО або до ЄС. При цьому вона досі навіть не включена у порядок денний переговорів про членство в цих організаціях.

Критично проаналізувавши ситуацію, яка склалась у військовій сфері, необхідно відзначити, що реформи, пов'язані з євроатлантичним курсом України та відповідними структурними перетвореннями у військових формуваннях держави, здійснюються дуже повільно і поки що не дають бажаних результатів. Це сталося внаслідок того, що Україна, опинившись на зламі різних культурно-цивілізаційних державних утворень (Захід-Схід), продовжує відчувати глибокий вплив на її зовнішню та воєнну політику не тільки таких впливових структур європейської та євроатлантичної безпеки, як НАТО і ЄС, а й регіональних (СНД, ЄЕП, ГУУАМ тощо), а також таких впливових світових держав, як Сполучені Штати Америки та Російська Федерація. воєнний безпека політичний трансформація

Процес виконання Україною вимог щодо її євроінтеграційного курсу ускладнюється тим, що самі структури європейської та євроатлантичної безпеки також зазнають значних трансформаційних перетворень. У геополітичній ситуації, що склалася, зазнають змін політика провідних світових держав, роль і місце воєнно-політичних союзів, активізується й пошук шляхів формування нової системи європейської безпеки. Основними складовими цієї системи, на думку західних експертів, є такі інституції європейської безпеки як НАТО та ЄС. Зазначені процеси мають глибокий вплив на формування воєнної політики європейських держав (у тому числі й на Україну). Тобто наша держава, щоб пристосуватися до постійно зростаючих вимог Заходу, повинна орієнтуватися на вихідні параметри європейських трансформаційних процесів. Це вимагає від України їх якісного моніторингу й наукових досліджень щодо вірогідних сценаріїв розвитку.

Країни Європи в межах ЄС, перетворюючись на потужну конфедеративну політичну структуру, переходять від переважно економічних до врівноважено-системних, багатосторонніх відносин, серед яких все виразнішим стає принципово новий рівень - воєнно-політична інтеграція, співробітництво в питаннях безпеки та боротьби з тероризмом. Проте ці процеси входять у певні протиріччя з поглядами та інтересами Сполучених Штатів Америки (провідної держави Північноатлантичного Альянсу, до складу якого входить більшість країн ЄС). Це закладає певний песимізм щодо безхмарного майбутнього у взаємовідносинах цих провідних інституцій європейської та євроатлантичної безпеки. Першим іспитом зазначених протиріч між країнами „старої” Європи і США стала „іракська криза” (2003 р.).

Така обстановка зумовлює особливу актуальність проблеми аналізу, оцінки та прогнозування розвитку воєнно-політичної обстановки, що у свою чергу потребує нових науково-теоретичних розробок, які б сприяли отриманню чіткого інституційного та функціонального оформлення воєнно-політичного курсу держави, науковому обґрунтуванню та оформленню відповідної законодавчої бази.

При теоретичному опрацюванні зазначеної проблематики використовувалися напрями політологічних досліджень, розроблені Р.Асмусом, З.Бжезинським, О.Бісмарком, О.Вендтом, М.Дойлем, К.Клаузевіцем, Е. Кінгстоном-Макклорі, Н.Корфом, Р.Кохейном, Р.Коуплендом, С.Ларабі, Г.Леєром, Х. Маккіндером, Р.Міллсом, Г.Моргентау, Д.Раггі, Ф.Ратцелем, С.Хангтінтоном, К.Хаусхофером, Р.Челленом, К.Уольцем та ін. Сучасна українська теорія воєнної політики еволюціонувала в наукових публікаціях Афанасенка В.С., Богдановича В.Ю., Бодрука О.С., Власюка О.С., Деменка М.П., Демчука П.О., Головатого М.Ф., Грубова В.М., Каневського Б.М., Катеринчука Б.А., Квіткіна П.В., Лисицина Е.М., Мазурика О.В., Малишева Л.П., Маначинського О.Я., Мандрагелі В.А., Мануйлова Є.М., Мунтіяна В.І., Павленка А.М., Папікяна А.Л., Перепелиці Г.М., Пирожкова С.І., Постнікова С.М., Родачина В.М., Скарженюка В.І., Смолянюка В.Ф., Ткаченка В.І., Требіна М.П. та ін. Проте, на думку автора, велика динаміка сучасних політичних процесів у десятках країн більшості регіонів світу стимулює невпинне аргументаційне оновлення воєнно-політичної теорії і практики.

Таким чином, зростання актуальності досліджень проблем воєнної політики України, неадекватність її сучасного стану новим політичним реаліям, які склались у Центральній та Східній Європі, недостатня дослідженість механізму державного управління процесами функціонування та реформування військової сфери, а також незадовільний хід її структурної перебудови зумовили вибір теми дослідження - “Україна в європейському воєнно-політичному вимірі”.

Актуальність теми дослідження визначила наукову проблему дисертаційної роботи - проблему оптимізації формування воєнної політики України залежно від наслідків трансформаційних процесів європейських інституцій безпеки, а також воєнних реформ, які відбуваються в країнах Центрально-Східної та Східної Європи.

Сутність проблеми полягає: у визначенні місця і ролі України як структурного елемента міжнародних і воєнно-політичних відносин європейського регіону в контексті сучасних трансформаційних процесів провідних європейських та євроатлантичних структур безпеки (ЕС і НАТО), а також у виявленні впливу зазначених процесів на формування воєнно-політичної стратегії України, трансформацію її воєнної сфери.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, зокрема у руслі програм „Цивілізаційні основи світових трансформаційних процесів” (№ держреєстрації - 0101U005101), „Європейські інтеграційні процеси: концептуальні засади, проекти, регіональна специфіка” (№ держреєстрації - 0102U002306), а також є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Національного інституту стратегічних досліджень „Пріоритети зовнішньої політики України” (№ держреєстрації - 0103U003877), „Євроінтеграційний вибір України: проблеми та шляхи реалізації” (№ держреєстрації - 0104U000899).

Метою і завданнями дослідження є критичний аналіз поступового розвитку та становлення воєнної політики України, наукове осмислення воєнно-політичної обстановки, що склалась у євроатлантичному просторі, процесів трансформації інституцій європейської безпеки, воєнної політики країн Центральної і Східної Європи які оточують Україну, та вплив зазначених процесів на формування воєнно-політичної стратегії України.

Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:

· визначити й систематизувати теоретико-методологічні основи світових шкіл і моделей формування воєнно-політичних відносин, а також зробити порівняльний аналіз конкуруючих парадигм і теорій формування зовнішньополітичних та воєнно-політичних відносин;

· використовуючи методологію системного аналізу складних систем, на базі сучасних світових моделей побудови зовнішньополітичних і воєнно-політичних відносин запропонувати авторський підхід щодо майбутньої архітектури європейської безпеки;

· визначити причини, що спричинили процес трансформації європейських воєнно-політичних структур безпеки, характерні риси геополітичних змін у європейському регіоні, а також вплив зазначених процесів на воєнно-політичну стратегію України;

· виокремити проблеми та характерні риси трансформаційних процесів у військовій сфері в країнах, що оточують Україну, з метою використання позитивного міжнародного досвіду при реформуванні вітчизняної військової сфери;

· деталізувати специфіку взаємодії України і Російської Федерації, а також України і НАТО у контексті формування національного воєнно-політичного курсу;

· проаналізувати умови, в яких формувалася воєнна політика України з моменту здобуття її незалежності, виявити особливості української воєнно-політичної думки, зробити певну періодизацію зазначених процесів;

· дослідити правові проблеми визначення воєнно-політичного курсу України;

· спрогнозувати перспективи й тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки у світі та довкола України на період до 2015 року.

Об'єктом дослідження є сучасні трансформаційні процеси провідних європейських та євроатлантичних структур безпеки (ЄС і НАТО) та їх вплив на воєнну політику держав Центральної та Східної Європи.

Предметом дослідження є особливості трансформації воєнної політики України як структурного елемента міжнародних і воєнно-політичних відносин європейського регіону.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є загальнонаукові методи досліджень суспільних процесів, зокрема емпіричний, аналітичний, дескриптивний та компаративістський. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні інтеграційні процеси та явища у динаміці та у зв'язку з історичними умовами їх розвитку. Теоретична складова включала діалектичні методи пізнання, системне та структурно-функціональне пізнання. В прикладній складовій домінували порівняльний, проблемно-історичний аналіз, експертні та історичні висновки.

Наукова новизна дисертації полягає у комплексному аналізі сутності, змісту, механізмів формування та напрямків практичної реалізації воєнної політики Української держави як складної соціально-політичної структури, яка, зважаючи на проголошений нею курс щодо європейської інтеграції, у прямій або опосередкованій формі поширюючись на значну кількість суспільних і державних процесів, визначає характер адаптації нашої країни до вимог європейських і євроатлантичних структур безпеки. На основі здійсненого аналізу автор дослідження обґрунтував положення, що містять наукову новизну, а саме:

· здійснена комплексна систематизація західноєвропейських та американських наукових джерел з проблеми дослідження;

· виявлено діалектичний характер зв'язку між впливом глобалізації на процеси трансформації європейських і євроатлантичних структур безпеки та процесами трансформації воєнної сфери держав Центральної і Східної Європи;

· визначено нові підходи й перспективи нового формату відносин НАТО з країнами-партнерами, які полягатимуть: для країн - нових членів НАТО (країн ЦСЄ) - в залученні їхніх ресурсів для виконання завдань НАТО (США) в боротьбі зі світовим тероризмом; для Російської Федерації - у посиленні тиску НАТО (США), пов'язаному з боротьбою за геополітичний вплив у регіоні Центральної та Середньої Азії, Північному Кавказі; для країн ГУУАМ - впровадження політики створення своєрідного „геополітичного коридору” Західна Європа - Центральна Азія із заохоченням окремих країн (Грузія) до прискорення євроатлантичної інтеграції;

· уперше, виходячи з ліберально-демократичних теорій, запропонована модель майбутньої архітектури європейської безпеки на основі сталих структур безпеки (НАТО та ЄС) з використанням таких понять, як „м'яка безпека” („soft security”) і „жорстка безпека” („hard security”);

· вперше у вітчизняних дослідженнях міжнародних процесів запропонований прогноз зміщення геополітичних інтересів великих держав у регіон Центральної та Середньої Азії;

· визначена специфіка воєнно-політичного співробітництва України з країнами СНД (насамперед - асиметричність відносин з РФ) в контексті українського зовнішньополітичного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію та із врахуванням позицій формування кожною пострадянською республікою національного варіанту трансформації військової сфери;

· набула подальшого розвитку систематизація та оновлення понятійно-категоріального апарату теорії та практики формування воєнної політики держави;

· деталізовані особливості взаємодії України і НАТО крізь призму відповідності українського державотворчого процесу макрополітичній стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції;

· запропоновано підходи щодо періодизації зовнішньополітичного та воєнно-політичного курсу України.

Практичне значення дисертації полягає, насамперед, у можливості використання запропонованого теоретичного аналізу та зроблених висновків щодо існуючих і перспективних тенденцій в еволюції східноєвропейського субрегіону для стратегічного планування зовнішніх зносин (політичних, дипломатичних, військових, військово-технічних тощо) України з країнами євроатлантичного та європейського простору. Ретроспективний аналіз процесів трансформації воєнної сфери в країнах ЦСЄ, дає можливість визначити певні відмінності у підходах, характерних для держав-членів першої і другої хвиль розширення Альянсу щодо проведення необхідних реформ, пов'язаних з адаптацією національних військових формувань у відповідності із євроатлантичними стандартами. Матеріали і висновки дисертації можуть використовуватись як база для розробки прогностичних сценаріїв розвитку політичної і воєнної інтеграції, при підготовці узагальнюючих праць в системі політологічної освіти, при підготовці підручників та викладанні курсів з міжнародних відносин, спецкурсів з воєнної політології у вищих навчальних закладах.

Крім того, результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів виконавчої влади України, зокрема Адміністрації Президента, Ради національної безпеки і оборони, МЗС та Міністерства оборони для оптимізації українського євроатлантичного курсу.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені автором у наукових статтях, виступах і публікаціях на міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних конференціях і семінарах: „Основні ризики та загрози безпеки в Балто-Чорноморському регіоні”, (м. Новополоцьк, Білорусь, 2000 р.), “Члени НАТО і програма “Партнерство заради миру”: співробітництво між Угорщиною та сусідніми країнами”, (м. Будапешт, Угорщина, 2000 р.), „Західноєвропейська модель Збройних Сил і досвід країн - членів НАТО в галузі трансформації оборонної сфери: практичні можливості для України”, (м. Львів, 2001 р.), „Росія і Центральна Європа в нових геополітичних реаліях” (м. Москва, 2001 р.), „Досвід трансформації в сфері оборони та безпеки членів і кандидатів до НАТО: практичні висновки для України” (м. Ужгород, 2001 р.), „Співробітництво НАТО з країнами Східної Європи: нові місії, нові члени, нові партнери” (м. Запоріжжя, 2002 р.), „Відносини України з НАТО” (м. Київ, МЗС України, 2001 р та 2003 р.), “Understanding Belarus: Transition to Where?” (м. Вільнюс, Литва, 2003 р.), „Євроатлантична інтеграція України: регіональний вимір” (м. Львів, 2003 р.), „Досвід країн Вишеградської четвірки на шляху до ЄС: можливості для України” (М. Мукачеве, 2003 р.), в лекціях для керівного складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Внутрішніх військ України протягом 2000-2003 рр., а також для професорсько-викладацького складу Центру ім. Маршалла (м. Гарміш-Партенкірхен, Німеччина, 2004 р.) та інших.

Матеріали дисертації впродовж 2002-2004 рр. обговорювалися на засіданнях вченої ради Національного інституту стратегічних досліджень, відділу воєнної політики НІСД, публікувалися у рубриках „Геополітика і геостратегія”, „Воєнна політика і проблеми ОПК” щоквартального науково-практичного журналу Ради національної безпеки і оборони України „Стратегічна панорама”.

Наукові здобутки дисертанта були використані у розділах з питань воєнної політики та безпеки колективних монографій НІСД: „Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів”, „Стратегії розвитку України”, „Україна 2000: і далі” „Воєнна безпека України на межі тисячоліть”, „Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства” та ін.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (230 найменувань) українською, російською, польською, німецькою та англійською мовами. Її загальний обсяг становить 198 сторінок, з яких 17 сторінок займає список використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається сутність і стан наукової проблеми, а також необхідність проведення дослідження. Формулюється авторська концепція, визначаються об'єкт і предмет дослідження, методологічні й теоретичні засади наукової роботи. Подаються мета і головні завдання дисертації, її хронологічні рамки, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження, основні положення, що виносяться на захист, аналізуються використані документи, матеріали і література.

У першому розділі „Формування нового середовища європейської безпеки як проблема воєнної політики держави” на базі системного й порівняльного аналізу досліджуються суб'єкт-об'єктна залежність, функції, цільова спрямованість, організаційно-практичний зміст воєнної політики сучасної держави.

Розвиваючи вищенаведені узагальнені положення воєнно-політологічної теорії, звертається увага на наукову дискусію, що триває, щодо: основних завдань теорії воєнної політики, що виникли у зв'язку з формуванням нового середовища європейської безпеки; генетичного зв'язку воєнної політики держав і міждержавних утворень (союзів, коаліцій і т.д.); цілей воєнної політики, її змісту, законів розвитку й реалізації у військовому будівництві держави. Не піддаючи сумніву необхідність всебічного, комплексного аналізу явищ і процесів воєнно-політичної сфери, на думку автора, є підстави вважати, що воєнна політологія має свій специфічний предмет. І специфіка ця визначається не лише сутністю воєнної політики як особливого виду політичної діяльності. Автор вважає хибною позицію деяких науковців, що основне завдання теорії воєнної політики полягає лише у вивченні проблем, пов'язаних з війною, створенням і застосуванням збройних сил. Це спотворює генетичний зв'язок між війною та політикою і, по суті, позбавляє воєнну політологію наукової самостійності. Такому підходу суперечать і наукові погляди таких класиків теорії воєнної політики, як К.Клаузевиця, Р.Мілсса, А.Корфа та ін. Стійка традиція вітчизняної наукової школи визначилась у працях В.Богдановича, О.Бодрука, В.Борохвостова, С.Галаки, В.Горбуліна, Є.Камінського, В.Косевцова, В.Леонова, Е.Лисицина, А.Маначинського, В.Маркелова, В.Мунтіяна, А.Павленка, Б.Парахонського, Г.Перепелиці, С.Пирожкова, В.Смолянюка, В.Телелима, В.Шкідченка та ін. Вона склалася у розумінні об'єкта пізнання (яким є Воєнна організація держави, воєнно-економічні структури, воєнно-політичні відносини з іншими державами тощо) як певного виду відносин, що дозволяє, на думку автора, ставити й вирішувати завдання виявлення закономірностей виникнення, функціонування й розвитку воєнно-політичних відносин як предмета науки.

Далі йдеться про необхідність пошуку адекватного інструментарію для безпомилкового класифікування існуючих світових шкіл і теорій формування воєнно-політичних відносин. Навівши погляди класиків реалістичної (Г.Моргентау, Р.Найбюр, К.Уольц), ліберальної (М.Дойль, Р.Кохейн) та конструктивістської (О.Вендт, Д.Раггі) шкіл і використавши загальні методи дослідження політичних об'єктів (онтологічний, системний, порівняльний), автор зазначає, що прибічники реалізму стверджують про невикорінну схильність держав до конфліктів. Водночас лібералізм визначає декілька способів пом'якшення цієї конфліктності, а радикалізм пропонує можливості трансформації всієї системи міждержавних відносин. Дисертант вважає, що реалістичні підходи залишаються провідними у визначенні воєнно-політичних відносин сьогодення. Особливо це стосується держав, що утворюють своєрідні „полюси сили”.

Проте спектр сучасних світових шкіл, теорій та моделей є набагато ширшим. Тому певна увага приділяється радикальним підходам - марксизму і неомарксизму (Ф.Холлідей, А.Франк, І.Валлерстайн, Р.Кокс), демократичному напрямку ліберальної теорії (Д.Стейнбрунер, Г.Эллісон, Р.Джервіс), новим тенденціям у концептуальному розвитку парадигми реалізму („оборонна” та „наступальна” школи), сучасним теоріям лібералізму (теорія демократичного світу, ліберальний інституціоналізм) та ін.

Відзначаючи активізацію пошуку нових підходів прибічників ліберальної та конструктивістської шкіл, яка сталася завдяки певному потеплінню у відносинах між Сходом і Заходом на межі тисячоліть, автор звертається до ліберально-демократичних теорій Р.Коєна і М.Міхалки і пропонує власну модель побудови європейської структури безпеки.

Дисертант вважає, що застаріле поняття, яке ототожнює “національну безпеку” з обороною, витиснуте значно ширшим поняттям, яке, зберігаючи, як і раніше, важливий оборонний компонент, містить у собі широкий спектр невоєнних загроз безпеки (тероризм, поширення зброї масового ураження, нелегальну торгівлю зброєю і наркотиками, організовану злочинність, нелегальну міграцію, економічну нерівність та ін.).

Поняття “безпека”, виходячи із сучасних наукових підходів (Дж.Криндлер, Д.Куль, Мюриель, Т.Форсберг), містить у собі традиційну „жорстку безпеку” (“hard security”), а також „м'яку безпеку” (“soft security”).

Традиційна „жорстка безпека” (“hard security”) переслідує цілі: побудови взаємин у сфері оборони, створення об'єднаних військових сил, відповідної інфраструктури тощо. В сучасну епоху, із загостренням загроз тероризму, співробітництво в галузі забезпечення “жорсткої безпеки” містить у собі широкий спектр відмінних типів співробітництва, серед яких: співробітництво в галузі правопорядку, розвідки та в юридичній сфері.

„М'яка безпека” (“soft security”) переслідує цілі: побудови демократичної співдружності, заснованої на ліберально-демократичних цінностях, дотримання і захист прав людини, вирішення проблем у сфері економіки, навколишнього середовища, підтримки миру і стабільності в їхньому спільному просторі.

Використовуючи “ідею кілець безпеки” Р.Коєна, автор пропонує свою “ідею кілець”, де ядром архітектури європейської безпеки виступають держави, що є прихильниками „м'якої безпеки” (політики ЄС). „Жорстка безпека” (політика НАТО) буде в найближчому майбутньому зорієнтована на завдання розповсюдження стабільності за межами Європи (боротьба з тероризмом; режимами, що підтримують тероризм; розповсюдженням ЗМУ і т.д.). Основна проблема, яка існує, і, ймовірно, існуватиме, у трансатлантичних відносинах ЄС і НАТО, вважає дисертант, полягає не стільки в розходженнях між військовими можливостями Сполучених Штатів і європейських країн, скільки в тому простому факті, що ці можливості відображають різне бачення миру і глобальних проблем Сполученими Штатами і Європою.

Другий розділ „Процес трансформації європейських воєнно-політичних структур безпеки та його вплив на воєнну політику країн ЦСЄ” присвячено дослідженню домінант регіональної та субрегіональної політики, що формується за умов нетрадиційних викликів і загроз у сфері класичної безпеки, перегляду завдань та висуненню нових вимог для країн-аспірантів що бажають долучитися до структур європейської архітектури безпеки. Тема розкривається під кутом зору інтересів України.

За концептуальною логікою розділу основна увага зосереджена на аналізі останніх рішень НАТО і Європейського Союзу в галузі воєнної безпеки, визначенні проблем у взаємовідносинах між цими впливовими структурами європейської безпеки, розгляді завдань, що стоять перед НАТО і ЄС у світлі сучасних викликів і загроз, розкритті особливостей і перспектив нового формату відносин НАТО з країнами-партнерами та перспектив розвитку воєнної складової Європейського Союзу.

Загальнологічний та емпіричний методи аналізу показують, що однією з головних перспектив нового формату відносин НАТО з країнами-партнерами, які є кандидатами на вступ до Північноатлантичного Альянсу, слід вважати залучення їхніх ресурсів для виконання завдань НАТО (США) в боротьбі зі світовим тероризмом, поширенням зброї масового знищення, авторитарними режимами в державах, які підтримують терористичні організації, тощо, а також виконання вимог Альянсу щодо трансформації національних військових формувань (у першу чергу тих, що братимуть участь у таких завданнях), уніфікації та стандартизації структур військового управління, підрозділів, озброєнь, військового майна тощо.

Досліджено і продемонстровано прямий зв'язок між Празькими рішеннями (2002 р.) щодо зміщення акцентів у політиці Північноатлантичного Альянсу та інтересами США, які бажали б бачити НАТО інструментом для своєї силової політики при вирішенні багатьох воєнно-політичних проблем у регіонах, що знаходяться далеко за межами зони його відповідальності. Зазначено, що Альянс у його нинішньому вигляді не може виконувати роль дієздатного союзника Вашингтону, про що, зокрема, свідчить і досвід останніх воєнних операцій. Така ситуація призвела до виникнення протиріч і серйозних розбіжностей серед самих союзників. Розвиваючи ідеї моделі світового порядку Х.Маккіндера, дисертант зробив наголос, що „...Європа поступово перетворюється у тил американської політики, фронт якої змістився у глибину Центральної Євразії, де сьогодні знаходиться новий центр геополітичних інтересів великих держав. На схід від нього - Китай, на захід - нафтові гіганти Іран, Ірак, Саудівська Аравія, на південь - нові ядерні держави, багатонаселені Індія та Пакистан, на північ - країни Середньої Азії та Росія. Об'єктивно у воєнному плані Європа мало чим здатна допомогти американцям у цій частині світу і фактично може лише грати допоміжну роль в американській глобальній стратегії”. Проте, хоча стратегічна роль Європи і зменшилася, США зацікавлені у збереженні й підтриманні НАТО як головного інструмента американської присутності на континенті, причому не тільки у воєнному, а й у політичному та економічному аспектах”.

Ґрунтовно проаналізовано процес становлення специфічної воєнно-політичної структури ЄС - Євроармії, яка створює альтернативу НАТО і має за головну мету бажання Європи самостійно вирішувати завдання із забезпечення власної безпеки, а також обмежити економічну залежність європейської промисловості від ринків збуту США тощо. Таке бажання ЄС викликало серйозне занепокоєння у США й навіть призвело до тривалого процесу політичної конфронтації. Лише завдяки домовленостям „Берлін - плюс”, головні проблемні питання між НАТО і ЄС вдалося владнати. Проте із значним ступенем ймовірності можна передбачати, що цій „поступці” з боку ЄС скоріше за все буде притаманний тимчасовий характер.

В наступній частині досліджується вплив трансформації європейських і євроатлантичних структур безпеки на процеси трансформації воєнної сфери держав Центральної і Східної Європи. Методом порівняльного аналізу з'ясовуються відмінності досвіду країн першої та другої хвилі розширення Альянсу. Вони пояснюються тим, що під час другої хвилі розширення баланс політичних, економічних і військових інтересів змінився. Перед Альянсом постали нові загрози й виклики, пов'язані передусім із розповсюдженням тероризму, зброї масового знищення, нелегальною міграцією, сепаратистськими рухами в країнах Центральної та Східної Європи тощо. Це у свою чергу висунуло нові завдання перед НАТО та нові вимоги до країн-аспірантів. Альянс відмовився від жорсткої схеми прив'язки трансформації воєнної сфери нових членів до закупівлі новітньої техніки й озброєнь. На перший план були висунуті завдання щодо розподілу відповідальності нових членів за конкретний напрямок забезпечення безпеки.

Ґрунтовно проаналізовано проблемні питання у відносинах НАТО - Росія. Зазначається, що їхньому діалогу ще бракуватиме щирого розуміння спільності мети й відчуття нагальності, а, головне, обидві сторони продовжують ставитись одна до одної з інстинктивною підозрою.

Воєнно-політичний вимір енергетичної проблематики розглядається автором через призму відносин НАТО - ГУУАМ, де останньому відводиться роль своєрідного „геополітичного коридору”, який, з одного боку, допоможе встановити „прямий зв'язок” військових баз НАТО у Західній Європі з військовими базами союзників у Центральній Азії, а з другого - може стати надійним партнером і гарантом безпечного перекачування енергетичних ресурсів Каспію та Центральної Азії в Європу.

У третьому розділі „Особливості формування воєнно-політичної стратегії України в контексті трансформації європейської архітектури безпеки” досліджуються воєнно-політичні інтереси України на різних етапах її державного будівництва, зроблено аналіз джерельно-документальної бази щодо актуальних проблем визначення воєнно-політичного курсу України. Особлива увага приділена порівняльному аналізу основоположних документів великих держав у галузі зовнішньої політики та політики безпеки, оскільки саме їхні фундаментальні уявлення про власні інтереси (враховуючи філософські й етичні аспекти) зумовлять той майбутній безпековий простір, у якому існуватиме наша держава у ХХІ столітті.

Джерельно-документальну базу дослідження складають: офіційні документи НАТО, ЄС, США, РФ і України, угоди, меморандуми, заяви офіційних представників, збірники виступів президентів, державних секретарів та інших представників правлячих кіл, офіційні публікації законодавчих актів з воєнно-політичної та безпекової проблематики, наукові розробки й публікації науково-дослідних інститутів, організацій, фондів та університетів, що мають як академічний, так і рекомендаційно-прикладний характер і впливають/впливали на розробку та здійснення воєнно-політичної стратегії України.

В концептуальному плані можна зазначити, що за останнє десятиліття у відносинах між Україною та Заходом легко простежується „маятниковий” ефект, певна нестабільність: від потепління до прохолодного ставлення Заходу до України. Нерідко, особливо на початковому етапі розбудови держави, Україна ставала розмінною монетою у геополітичній грі між Заходом і Росією, і автор не виключає, що ця тенденція зберігається й на нинішньому етапі українського державного розвитку. Проте така тенденція є характерною і для міждержавних відносин, що набули розвитку у взаєминах між іншими країнами Заходу і Сходу в цілому.

З метою поглиблення аналізу особливостей формування зовнішньополітичного курсу та воєнно-політичної стратегії України автором запропонована умовна періодизація зазначеного процесу, що дозволило чіткіше окреслити генезис формування зовнішньої та безпекової політики України й виокремити вплив певних чинників на прийняття рішень щодо змін у її зовнішньополітичному курсі. Автор вважає, що, крім зовнішніх (розбіжність геополітичних інтересів Заходу і Росії в їхніх поглядах на майбутнє України, неоднозначна позиція НАТО і ЄС стосовно нашого євроатлантичного членства, посилення впливу прогресивних західних демократичних перетворень на всі сфери життєдіяльності українського суспільства тощо), найбільший вплив на зазначені процеси справляв/справляє внутрішній чинник самого українського суспільства. У першу чергу це стосується: розбіжностей у поглядах української політичної еліти (різних гілок влади, політичних партій тощо) на перспективу забезпечення власних воєнно-політичних інтересів; стагнації при проведенні оборонних реформ внаслідок недостатніх фінансових ресурсів і конкуруючих пріоритетів при їхньому здійсненні; збереження старих поглядів у всіх сферах економічного, соціального і політичного життя.

Досліджуючи проблему щодо визначення воєнно-політичного курсу України, автор робить висновок, що вона цілком залежатиме як від позиції політичного істеблішменту європейських інституцій безпеки, так і від позиції самої України. Продемонстровано, що за десять років просування України до Європи не відбулося кардинальних змін ні в підходах Заходу до України, ні в розкладі політичних сил у нашій державі (українське суспільство, як показали останні вибори Президента України, за своїми політичними поглядами розшароване навпіл). З метою його консолідації пропонується політика „перехідного” періоду, якою могла б стати політика евентуального (тимчасового) нейтралітету України. У воєнно-політичному вимірі це сприяло б позбавленню іноземної військової присутності, не заважало б євроінтеграційному курсу нашої держави, сприяло б військово-технічній і воєнно-економічній діяльності України.

Завершується розділ прогнозуванням тенденцій розвитку воєнно-політичної обстановки в світі та довкола України на період до 2015 року. Вони розглядаються як продукт взаємодії вже існуючих і нових полюсів (центрів) сили, що формуються. Наводяться їх ознаки й характерні риси воєнно-політичної обстановки по регіонах.

ВИСНОВКИ

1. Проблеми з визначенням воєнно-політичного курсу України пов'язані передусім з тим, що вона опинилася на зламі різних культурно-цивілізаційних державних утворень (Захід - Схід). На зовнішню та воєнну політику України суттєво впливають позиції таких європейських структур безпеки, як НАТО і ЄС, регіональних структур безпеки (СНД, ЄЕП, ГУУАМ тощо), а також таких впливових світових держав, як Сполучені Штати Америки та Російська Федерація.

2. Проаналізувавши теоретичні основи світових шкіл і моделей формування воєнно-політичних відносин, автор вважає, що на міжнародній арені ХХІ століття переважна більшість тенденцій не вписується в теорії Ганса Моргентау, уяви Генрі Кіссінджера, російської або української політичної еліти. Необхідні інші інструменти аналізу, щоб з'ясувати, чому курс України на зближення із Заходом (травень 2002 р. - початок 2004 р.) обернувся непростою дилемою: а з яким Заходом хоче і може вона зближуватися? З тим, для якого пріоритетом є міжнародне право і міжнародні інститути, або з іншим - тим, що, за Гоббсом, веде перманентну війну із „силами зла” в анархічному світі.

3. Традиційні неоліберальні концепції, теорії у дусі Realpolitik, а також парадигма „зіткнення цивілізацій” не пояснюють повною мірою динаміку відносин між Сходом і Заходом. Аналіз їхньої взаємодії на міжнародній арені лише під кутом зору різних ступенів зрілості демократії або зростаючого розриву між економічним і воєнним потенціалом не є достатнім, як, утім, і зведення проблеми до цивілізаційних розбіжностей, що пропонував С.Хантінгтон.

4. Глобалізація у ХХ столітті привела до глибоких трансформаційних змін в архітектурі європейської безпеки. З розпадом Варшавського договору держави Центральної та Східної Європи, переорієнтували свою зовнішню й воєнну політику на користь західних ліберально-демократичних цінностей. Проте глобалізація призвела і до появи нових викликів і загроз європейській безпеці, таких як тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, нелегальна торгівля зброєю, соціально-політичні конфлікти різного походження тощо. Відтак, трансформація ЄС і НАТО почала відбуватися за двома напрямками: розширення та адаптація до нових викликів і загроз. Ці процеси мали значний вплив і на трансформацію воєнно-політичної сфери країн ЦСЄ, оскільки останні повинні були не тільки адаптуватися до стандартів НАТО, а й переорієнтовуватися щодо нових завдань.

5. Провідні країни світу вступили у ХХІ століття з різними уявленнями про тенденції розвитку міжнародних відносин на довготривалу перспективу. Зовнішня політика США, країн ЄС та Росії базується на вельми різних теоретичних і світоглядних засадах. Проте ніколи раніше філософії міжнародних відносин і зовнішньої політики цих впливових держав не відрізнялися настільки фундаментально одна від одної. Боротьба за Україну та її майбутнє залишається для них „важливим стратегічним пріоритетом”, що, відповідно, має глибокий (можливо визначальний) вплив на формування української зовнішньої та воєнної політики. Для України вкрай важливо, впроваджуючи курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, зберегти стратегічні партнерські відносини з Росією.

6. Розбіжності між США і ЄС з приводу принципів і цінностей світової політики, особливо з приходом до Білого дому у 2001 р. адміністрації Республіканської партії, продовжують поглиблюватися. Європейці спираються на міжнародне право, заперечують правомірність застосування воєнної сили при вирішенні міждержавних протиріч, вважають переговори, компроміси і співробітництво пріоритетними цінностями. США ж виходять із того, що глобальну, європейську та національну безпеку гарантує сила, передусім військова, і готовність застосувати її.

7. Характер відносин між європейськими та євроатлантичними структурами безпеки, а також роль, яку відіграють у їхній політиці великі держави земної кулі, продовжує формуватися. Їхні фундаментальні уявлення про власні інтереси (враховуючи філософські й етичні аспекти, а також питання культурної та національної ідентичності), те, як вони „облаштують” своє оточення у ХХІ столітті, зумовлять ту роль, яка відведена іншим державам субрегіонального простору. Поки військова складова ЄС лише розвивається, тільки НАТО здатне вирішити проблеми всього спектра загроз європейської безпеки. Відтак для України вкрай важливо продовжувати рух у напрямку євроатлантичного курсу.

8. Україна проголосивши разом з іншими країнами ЦСЄ пріоритетом своєї зовнішньополітичної стратегії курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, поступилася значною частиною свого військового потенціалу, впровадила політику реформ і демократичних перетворень відповідно до вимог Північноатлантичного Альянсу, причому відчуваючи додаткові проблеми, пов'язані з його власною трансформацією. Проте цей процес в Україні відбувався лише завдяки потугам прогресивно мислячої еліти. Значна частина українського суспільства ще не сприймає західноєвропейські стандарти як провідні ліберально-демократичні цінності. Така ситуація призвела до політичного розшарування серед різних прошарків українського суспільства та всіх гілок влади і до необхідності тривалий час впроваджувати багатовекторну зовнішню політику держави. Наслідком цього є те, що Україна й досі не включена до порядку денного переговорного процесу про можливе членство в цих впливових інституціях європейської безпеки і продовжує пошуки свого оптимального зовнішньополітичного курсу.

9. Структури, які мають реальний вплив на демократичні процеси, економіку, воєнну сферу, в найближчому майбутньому зміцнюватимуться. Таких на нинішньому етапі в Європі існує дві - це ЄС і НАТО, причому НАТО є структурою, орієнтованою на „жорстку безпеку” („hard security”), а ЄС - на „м'яку безпеку” („soft security”). Слід передбачати, що в найближчому майбутньому відбуватиметься процес взаємопроникнення цих двох структур безпеки і стирання граней між ними, що, швидше за все, приведе до поступового делегування функцій від однієї організації до іншої і, як підсумок, до створення єдиної структури європейської безпеки. Тобто, інакше кажучи, ліберально-демократична теорія європейської безпеки на засадах співробітництва має великий шанс стати моделлю європейської архітектури безпеки ХХІ століття.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

1. Соболєв А.А. Стан і тенденції розвитку воєнної безпеки // Національна безпека України 1994 - 1996 рр. Наукова доповідь. - К: НІСД, 1997. - С.72-84.

2. Маначинський О.Я., Соболєв А.А. Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів. - К: НІСД, 1997. - 155с.

3. Гончаренко О.М., Маначинський О.Я., Соболєв А.А. Євроатлантичні структури // Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. - К: НІСД, 1999. - С. 79-88.

4. Соболєв А.А. Міжнародна обстановка та виклики безпеки для України // Воєнна безпека України на межі тисячоліть. - К: Стилос, 2002. - С.7-107.

5. Соболев А.А. Военно-политические трансформационные процессы в государствах Европы и их влияние на военную безопасность и внешнюю политику Украины // Россия и Центральная Европа в новых геополитических реальностях. - М.,: ИМЭПИ, 2002. - С. 255-270.

6. Соболєв А.А. Дії військових миротворчих контингентів у превентивному розгортанні та врегулюванні конфліктів у Чорноморському регіоні // Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки. - К.: НІСД, 2002. - С. 197-208.

7. Соболєв А.А. Ключові питання воєнної політики України. Міжнародна обстановка та оборонна достатність. // Стратегії розвитку України: теорія і практика. - К: НІСД, 2002. - С. 509-516.

8. Соболєв А.А. Україна у Балто-Чорноморському регіоні: від ідеї регіонального новоутворення до ідеї безпеки на базі співробітництва // Стратегічна панорама. - 2002. - №3. - С. 111-121.

9. Соболєв А.А. Досвід країн Вишеградської четвірки на шляху до ЄС: можливості для України // Аналітичні оцінки. ЗФ НІСД, 2003. - С.87-93.

10. Соболєв А.А. Еволюція поглядів України на питання забезпечення власних воєнно-політичних інтересів у Європі // Стратегічна панорама. - 2003. - №3-4. - С. 56-68.

11. Соболєв А.А. НАТО в новому стратегічному вимірі. Нові загрози регіональній безпеці й Україні після другої хвилі розширення НАТО та механізми їх нейтралізації // Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства. - К: НІСД, 2004. - С. 8-46, 81-89.

АНОТАЦІЇ

Соболєв А.А. Україна в європейському воєнно-політичному вимірі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2004.

В дисертації досліджено проблематику сучасного впливу трансформації європейських та євроатлантичних структур безпеки (ЄС і НАТО), викликаних процесом глобалізації, на формування воєнної політики та воєнно-політичної стратегії країн Центральної та Східної Європи. Проаналізовано іноземні джерела щодо теоретичних основ світових шкіл і моделей формування воєнно-політичних відносин у сучасному світі. Особливу увагу приділено виявленню причин і дослідженню суперечностей між США та ЄС, декларованим ними цілями та реальними діями, що базуються на доволі різних теоретичних і світоглядних засадах.

В роботі критично аналізується проблематичність пошуку воєнно-політичних орієнтирів України та її багатовекторна політика, що пояснюється геополітичним фактором місцезнаходження нашої держави на зламі культурно-цивілізаційних цінностей Заходу і Сходу.

Ключові слова: ЄС, НАТО, воєнна політика, євроатлантична інтеграція, європейська інтеграція, воєнна безпека, трансформація.

Соболев А.А. Украина в европейском военно-политическом измерении. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2004.

В диссертации исследуются актуальные проблемы формирования стратегии внешней и военной политики Украины, оказавшейся на геополитическом изломе разных культурно-цивилизационных ценностей Запад - Восток, которые имели место на разных этапах украинского государственного строительства. Определенную остроту проблеме придают: трансформация самих структур европейской и евроатлантической безопасности; возникшие противоречия между ними; появление новых вызовов и угроз глобальной и европейской безопасности и различия в мировоззренческом подходе великих держав относительно их нейтрализации. Особое внимание в работе уделено выявлению причин и исследованию разногласий между США и ЕС, декларируемыми ими целями и реальными действиями, базирующимися на достаточно разных теоретических и мировоззренческих основах.

Современный этап европейского политического строительства, в особенности в его военно-политическом измерении, нельзя рассматривать в отрыве от зарождения и становления “европейской идеи”. Эта идея базируется на несомненном цивилизационном единстве европейцев и, несмотря на расхождения во взглядах, отвечает их общим историко-культурным и социально-политическим ценностям. Именно поэтому расширение ЕС и НАТО на Центральную и Восточную Европу с точки зрения цивилизационного подхода следует расценивать как историко-политическую закономерность.

НАТО как международную военно-политическую организацию можно считать структурным олицетворением системы, на которую возложены функции обеспечения “жесткой безопасности” (коллективной обороны, совместных объединенных вооруженных сил, соответствующей общей инфраструктуры и т.д.), с одной стороны, и военно-политического сотрудничества в общецивилизационном измерении - с другой. Что касается Европейского Союза, то он выполняет функции ключевого органа военно-политического сотрудничества в рамках европейской составляющей данной цивилизации и преследует иные цели, свойственные “мягкой безопасности” (соблюдение и защита прав человека, разрешение проблем в сфере экономики, окружающей среды, поддержания мира и стабильности на общей территории и т.д.).

Несоответствие Украины (юго-восточной части) цивилизационным нормам “европейской идентичности”, наличие “прозрачных” границ, коррупции в верхних эшелонах власти, теневой экономики - все это является одним из наиболее существенных факторов, усложняющих членство Украины на нынешнем этапе ее государственного строительства в европейских и евроатлантических структурах безопасности. Этим обуславливается и перманентная многовекторность в украинской внешней политике, тяготеющей в зависимости от обстоятельств то к России, то к западным либерально-демократическим ценностям, и “раскол” украинского сообщества (как показали последние выборы президента Украины) практически пополам в его мировоззренческих и историко-культурных подходах, и, соответственно, сложность процесса формирования военно-политической стратегии.

Ключевые слова: ЕС, НАТО, военная политика, евроатлантическая интеграция, европейская интеграция, военная безопасность, трансформация.

Sobolyev A.A. Ukraine in European military-political measuring. - Manuscript.

The thesis for Candidate of Political Sciences Degree, speciality 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. The Institute of Global Economy and International Relations under the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2004.

The thesis is focused on the influence of current transformation of European and Euro-Atlantic security structures (EU and NATO) on forming military policy and military-policy strategy in Central and East European countries. Foreign scientific sources which consider theoretical bases of world schools and models for building military-policy relations in the modern world are analysed. Special attention is given to the isolation of causes and to the study of disagreements between the USA and EU in the field of military policy formation and crisis resolution, struggle against terrorism and other negative phenomena caused by modern globalization process.

The problems of a search of military-political reference points for Ukraine and its multivector policy are reviewed. The given phenomenon is explained by a geopolitical situation of our state which is located on a break of cultural and civilization values of the West and the East.

Key words: EU, NATO, military policy, Euro-Atlantic integration, Euro integration, military security, transformation.

Размещено на Allbest.ru