Соціально-захисна спрямованість державної соціальної політики за умов трансформації українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена неадекватністю існуючої в Україні моделі державної соціальної політики соціально-економічній і політичній ситуації, яка склалася в українському суспільстві.

Реформи, які були розпочаті в Україні на початку 90-х років ХХ століття, викликали глибоку і всебічну трансформацію суспільства. Об'єктивно це привело до таких прогресивних зрушень, як отримання особистої ідеологічної і економічної свободи, впровадження плюралізму в усі сфери суспільного життя. Водночас здійснюваний державою протягом останніх років курс на лібералізацію економіки із ужиттям “шокової терапії”, зведення моделі системної трансформації суспільства до логіки однобічного економізму і навіть “ринкового фундаменталізму”, фактична експропріація особистих внесків громадян призвели до різкого падіння матеріального рівня життя переважної частини населення і його соціальної дезадаптації, породили кризу духовності, патріотизму, довіри до влади.

Однією з головних причин зазначених негативних явищ є, на думку автора, недосконалість державної соціальної політики і, в першу чергу, неналежне виконання державою своєї соціально-захисної місії. Цей висновок підтверджується і тим, що існуючій державній системі соціального захисту населення притаманні такі негативні риси, як зрівняльний підхід, недостатність нормативної бази, нечітке розмежування повноважень між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування у сфері соціального захисту, нестача механізмів діагностики нужденності і виявлення реальної потреби у тих чи інших видах допомоги, відсутність обґрунтованих критеріїв її надання, нездатність і небажання значної частини державних і муніципальних службовців співпрацювати з недержавними організаціями і надавачами соціальних послуг тощо.

За цих умов украй актуальною постає необхідність корекції Українською державою свого соціально-політичного курсу у напрямку істотного нарощування його соціально-захисної складової.

Метою даної дисертаційної роботи є визначення науково обґрунтованих шляхів удосконалення і розвитку існуючої в Україні моделі державної соціальної політики і, в першу чергу, її соціально-захисної складової, які би забезпечували пом'якшення негативних наслідків усебічної трансформації суспільства для широких верств населення.

Для досягнення даної мети у роботі визначені наступні завдання:

1) з'ясувати співвідношення політичного, економічного і соціального аспектів соціальної політики за умов становлення в Україні соціальної держави, обрати оптимальну модель цієї держави;

2) визначити зміст, місце і роль соціального захисту як складової соціальної політики, обґрунтувати найбільш дієві форми і методи його здійснення, а також напрями його удосконалення і розвитку за умов трансформації українського суспільства;

3) дослідити проблему адресності соціального захисту щодо різних верств населення і визначити заходи поглиблення цієї адресності;

4) проаналізувати правові засади соціального захисту в Україні з позицій їхньої достатності та відповідності новим вимогам, запропонувати напрями подальшого розвитку нормативно-правової бази соціального захисту;

5) шляхом соціального експерименту перевірити на практиці в умовах великого міста ефективність розроблених механізмів соціального захисту населення та відпрацювати найбільш ефективні соціально-захисні технології;

6) науково обґрунтувати феномен соціального замовлення як комплексного механізму вирішення складних соціальних проблем за участю державних і недержавних суб'єктів, запропонувати практичні заходи щодо впровадження цього механізму у сферу соціального захисту населення.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сучасна державна соціальна політика як інструмент трансформації України в соціальну державу.

Предметом дослідження є засади, форми і методи здійснення соціально-захисної складової державної соціальної політики та причини її недостатньої ефективності за умов трансформації українського суспільства.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження соціальної політики

Аналізується ступінь наукової розробленості теми дослідження, розкрито сутність поняття, структури та функцій соціальної політики, розкривається співвідношення її політичного, економічного та соціального аспектів, наводяться показники соціального розвитку суспільства, розглядаються концепція соціальної держави та форми її реалізації у розвинених країнах світу.

Загальнотеоретичні аспекти досліджуваної проблеми достатньо повно висвітлені у працях зарубіжних учених: Р. Арона, М. Вебера, Д. Гелбрейта, Д. Кліланда, Л. Козера, К. Манхейма, Ч. Мілса, Т. Парсонса, К. Поппера, Б. Рассела, Г. Спенсера, П. Сорокіна, К. Тоффлера, М. Хайдеггера, С. Янга.

Теоретико-методологічний аналіз феномена соціальної політики та її окремих складових міститься у працях вітчизняних авторів: В. Бабкіна, В. Бу-реги, В. Ворони, Е. Гансової, Є. Головахи, Л. Кормич, С. Наумкіної, О. Новіко-вої, П. Павленка, Н. Паніної, Ю. Римаренка, Ю. Саєнка, А. Сіленко, В. Скура-тівського, І. Слепенкової, Д. Шелеста та зарубіжних: І. Григор'євої, В. Капіцина.

Зміст понять “соціальний захист” та “соціальна робота” висвітлено у працях Г. Бернгарда, С. Біляцького, І. Миговича, В. Полтавця, Т. Шаніна, Б. Шапіро. Численні прикладні аспекти проблеми соціального захисту отримали своє висвітлення в дослідженнях О. Іванової, В. Новікова, С. Попова, І. Сироти, Ю. Шклярського та інших.

Водночас за межами дослідницького інтересу залишились окремі питання щодо реалізації соціальної політики на місцевому рівні, соціальної структури суспільства, недержавних компонентів системи соціального захисту, розробки і реалізації соціальних програм, механізмів взаємодії державних і недержавних суб'єктів соціальної політики, наукове обґрунтування форм і методів роботи соціальних служб тощо. Крім того, в наукових розробках політологів та соціологів недостатньо, на думку автора, приділено уваги питанням формування та здійснення соціальної політики саме в умовах трансформації суспільства. Все це спонукало дисертанта звернутися до зазначених питань при проведенні цього комплексного дослідження.

На основі системного аналізу поняття соціальної політики, її структури та функцій в історичному і суспільно-політичному вимірах, співставлення різних підходів і дефініцій автором запропоновано нове визначення соціальної політики, яка розглядається як комплекс заходів, що здійснюються державними інститутами та недержавними суб'єктами з виявлення, задоволення та узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.

За допомогою компаративістського методу в дисертації проаналізовано співвідношення політичних, економічних та соціальних аспектів, які зумовлюють ту чи іншу модель соціальної політики. Автором запропонована система показників, за допомогою яких можна оцінювати ефективність зазначених моделей. Ця система містить як об'єктивні, статистичні показники рівня життя населення, так і суб'єктивні показники самооцінки населенням свого соціального стану, які визначаються шляхом моніторингових соціологічних досліджень.

У роботі підкреслюється, що, на відміну від поширеної думки, економічний підйом країни не завжди автоматично веде до зростання життєвого рівня населення. Доводиться, що модель соціальної політики тієї чи іншої держави переважно залежить саме від ступеня соціальної орієнтації влади. Тобто необхідною умовою соціального прогресу має бути застосування певних політичних важелів, за допомогою яких держава впливає на перерозподіл ресурсів і забезпечує прийнятний рівень добробуту для кожної родини.

За допомогою історичного аналізу підтверджено відоме положення, що зміст і пріоритети соціальної політики кожної держави протягом періоду її розвитку не залишаються незмінними, а зазнають певної трансформації на різних етапах цього розвитку. Зокрема, для України, яка переживає нині кардинальну зміну основ суспільної організації, актуальною є мета зняття, пом'якшення негативних соціальних наслідків реформ, що проводяться. Звідси зроблено висновок, що головним завданням державної соціальної політики в Україні у перехідний період є посилення її соціально-захисної спрямованості.

На підставі проведеного порівняльного дослідження типів соціальної держави у США, Великобританії, Канаді, Німеччині, скандинавських країнах в роботі запропоновано оптимальний, на думку автора, шлях становлення і розвитку України як соціально-правової держави, якою вона оголошена згідно з чинною Конституцією, на засадах соціальної ринкової економіки. Найбільш перспективною для нашої країни на цьому шляху автор вважає соціально-ліберальну модель соціальної держави, яка поєднувала би базові принципи соціал-демократії з елементами лібералізму.

2. Соціальний захист як найважливіша функція соціальної політики

Визначено зміст і основні компоненти соціального захисту, досліджено форми і методи його адресного здійснення щодо соціальних груп українського суспільства, намічено перспективи його удосконалення і розвитку.

На основі виявлення особливостей певних соціальних груп, диференційованих за професійними, майновими, віковими ознаками, матеріально-побутовими умовами проживання, в роботі виокремлено адресні підходи до здійснення їхнього соціального захисту. Зроблено висновок, що діяльність служб соціального захисту повинна базуватися на результатах оцінки не тільки матеріально-побутових, а й духовно-психологічних потреб людини та обґрунтованому розподілі між державою та самою людиною обов'язків щодо задоволення цих потреб.

На відміну від переважаючих нині уявлень у роботі дано поширене трактування поняття соціального захисту, згідно з яким його суб'єктами є не тільки держава у особі відповідних державних і муніципальних служб, а й підприємства, об'єднання громадян та самі громадяни. Крім того, така важлива складова соціального захисту, як соціальна допомога не обмежується лише грошовими виплатами, соціальним доглядом і матеріально-побутовими послугами, а доповнена комплексом різних видів соціальної підтримки громадян.

Як об'єкти соціального захисту в дослідженні розглядаються три основні соціальні групи: працюючі, непрацюючі працездатні і непрацюючі непрацездатні громадяни, підходи до соціального захисту яких істотно відрізняються. Як основні компоненти соціального захисту досліджено пенсійне забезпечення, соціальне страхування та соціальну допомогу. На основі аналізу проблем, властивих для кожної із цих підсистем, запропоновано шляхи їхнього удосконалення та розвитку. Окремо розглянуто феномен соціальної роботи, яка, на думку автора, має бути зорієнтованою не лише на опіку та допомогу людині у вирішенні повсякденних проблем, а, в першу чергу, на розвиток у неї здібностей до самоорганізації та самодопомоги, на формування навичок самостійного подолання життєвих труднощів.

Для зміцнення фінансової бази соціального захисту пропонується поширити на місцевий рівень принципи соціального бюджету, який згідно з новим Бюджетним кодексом України впроваджується на загальнодержавному рівні.

З огляду на зростаючий дефіцит бюджетних ресурсів автором запропонована концепція активної ресурсної стратегії у сфері соціального захисту. Нею передбачається, по-перше, максимально ефективне і економне використання наявних бюджетних і небюджетних ресурсів, що є у розпорядженні органів державної влади і місцевого самоврядування, шляхом установлення соціальних пріоритетів, оптимізації і раціоналізації структури і функцій соціальних служб, ужиття єдиних науково обґрунтованих соціальних норм і нормативів.

По-друге, це залучення додаткових зовнішніх ресурсів: спонсорських та благодійних внесків, гуманітарної допомоги, коштів донорських міжнародних організацій у вигляді грантів на реалізацію соціальних проектів і програм, власних ресурсів громадських і благодійних організацій, включаючи безоплатну працю на волонтерських засадах.

По-третє, це генерування додаткових внутрішніх ресурсів самими громадянами, які потребують соціальної підтримки, шляхом формування в них навичок самодопомоги і соціального самозахисту, підвищення їх ділової і громадської активності, сприяння їх особистої і суспільної самореалізації, духовному й інтелектуальному розвитку, поширення соціальної взаємодопомоги.

Встановлено, що при вирішенні складних соціальних проблем (а більшість з них є такими) доцільно застосовувати комплексний міжгалузевий підхід, який реалізується на засадах координаційного управління, переважно за допомогою цільових соціальних програм. До їх розробки і реалізації слід залучати на конкурсній основі і недержавні структури. Досвід розробки і реалізації таких програм підтверджує їхню ефективність саме на місцевому рівні, який більше наближений до споживачів соціальних послуг.

На підставі дослідження сутності таких понять, як пільги, привілеї, гарантії і компенсації, які останнім часом викликають численні дискусії, зроблено висновок про необхідність їх збереження як інституцій із обмеженим застосуванням як інструментів адресного здійснення соціального захисту населення.

Проведений аналіз нормативно-правових засад соціального захисту свідчить про недостатність в Україні нормативної бази для його ефективного здійснення і подальшого розвитку. Зокрема, відсутні такі важливі закони, як “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про соціальні послуги”, “Про соціальне замовлення”, потребує оновлення Кодекс законів про працю та інші. Крім того, залишається дуже слабкою нормативно-методична база реалізації чинних законів, особливо на місцевому рівні.

Автор пропонує доповнити прийнятий нещодавно Закон України “Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії”, що регламентує елементи стану соціальної сфери, стандартами соціальної дії, які регламентували би саме процеси здійснення функцій соціального захисту. Доцільно розглянути можливість створення в Україні на єдиній науково-методичній основі Державної системи соціальної стандартизації, яка базувалася би на соціальній кваліметрії, була гармонізована з міжнародними стандартами і поруч із загальнодержавними містила би регіональні і муніципальні соціальні стандарти. За допомогою останніх можна було би не тільки встановлювати додаткові місцеві соціальні гарантії, а й оптимізувати процедури здійснення заходів соціально-захисної спрямованості з урахуванням специфіки місцевих умов.

3. Технології здійснення соціального захисту за умов становлення соціальної держави в Україні

Досліджені механізми здійснення соціального захисту різних категорій найбільш уразливих верств населення, сформульовані основні вимоги до соціальних служб як інструменту адресного здійснення соціального захисту. Особливої уваги приділено соціальному експерименту, проведеному автором із метою відпрацювання нових механізмів соціального захисту на місцевому рівні, а також створенню науково-методичної бази для впровадження в Україні механізму соціального замовлення.

На підставі вивчення сучасного досвіду діяльності територіальних центрів соціальної допомоги, центрів соціальної реабілітації інвалідів, соціальних служб для молоді та інших соціальних служб автором установлена недостатність заходів, що вживаються ними з метою удосконалення механізмів здійснення соціального захисту. До того ж ці кроки переважно не виходять за межі державного сектора і наявних бюджетних ресурсів.

З цієї точки зору більш ефективним і відповідаючим вимогам ситуації, що склалася в нашій країні, уявляється досвід діяльності Центру соціальної допомоги Одеського міськвиконкому, набутий у 1994-1998 рр. у ході проведення соціального експерименту з організації соціальної підтримки широких верств населення. Під час цього експерименту на підставі оптимізації структури служб соціальної допомоги, об'єктивної оцінки за допомогою системи соціальних характеристик різнобічних потреб людей, введення обґрунтованих норм і нормативів соціальної допомоги здійснювалося максимально ретельне, раціональне використання наявних бюджетних ресурсів. Водночас була налагоджена система залучення до сфери соціального захисту населення додаткових фінансових, матеріально-технічних фізичних, інтелектуальних, інформаційних ресурсів. Всіляко стимулювалася ділова, творча активність непрацездатних громадян. Уперше в місті Центром були здійснені організаційно-правові прецеденти з роздержавлення соціальних послуг, започатковані рівноправні партнерські відносини між органами місцевого самоврядування і недержавними суб'єктами соціального захисту.

Предметом подальшого наукового дослідження та практичного застосування може бути також діяльність створених Центром лабораторії нових соціальних технологій, служби соціально-психологічної допомоги, школи соціальних працівників, досвід розробки та реалізації міських соціальних програм на підставі соціальної паспортизації та соціального моніторингу поточного стану різних верств населення.

Доведено, що наукові та організаційно-методичні підходи, покладені в основу соціального експерименту, себе повністю виправдали, а новаторські напрацювання Центру, продовжені під керівництвом автора Одеським суспільним інститутом соціальних технологій, стали науково-методичним підґрунтям для впровадження в Україні нової соціальної технології - механізму соціального замовлення.

У роботі досліджено феномен соціального замовлення як технології комплексного вирішення соціальних проблем, розроблені наукова концепція та робочі проекти основних нормативних документів, які регламентують його застосування на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

Доведена принципова можливість застосування механізму соціального замовлення органами державної і місцевої влади на основі існуючої в Україні нормативно-правової бази. Однак широкому упровадженню цієї соціальної технології заважають відсутність спеціального закону про соціальне замовлення, а також певна психологічна інерція держструктур, які поки що не звикли сприймати недержавні організації як рівноправних партнерів у здійсненні соціальної політики.

Підкреслюється, що в умовах адміністративної реформи, яка здійснюється в Україні з одночасним скороченням чисельності держслужбовців, упровадження соціального замовлення в практику роботи органів державної влади та місцевого самоврядування дасть змогу їм успішно впоратися з усе зростаючими потребами соціального захисту та стимулюватиме перерозподіл соціальної відповідальності між державою і суспільством.

соціальний державний нормативний

Висновки

У Висновках дисертації наведено основні концептуальні положення, що випливають із комплексного дослідження наукової проблеми неадекватності існуючої в Україні моделі державної соціальної політики соціально-економічній і політичній ситуації, що склалася в українському суспільстві.

Використання у дослідженні концепції соціальної держави в її політичному й історичному вимірах дало змогу виробити науково обґрунтовані підходи до розбудови в нашій країні найбільш перспективної соціально-ліберальної моделі соціальної держави та удосконалення існуючої в Україні соціальної політики. Головним орієнтиром цих перетворень має бути досягнення європейських та міжнародних стандартів якості життя людей.

Значної уваги в роботі приділено проблемі соціальної стратифікації як основи адресності соціально-захисних заходів. Доведено, що без ретельного вивчення особливостей, соціальних потреб і інтересів кожної соціальної групи, кожної сім'ї і людини неможливо здійснювати їх ефективний соціальний захист. Причому йдеться не тільки про соціально уразливі, а й про всі соціальні групи суспільства, узгодження інтересів яких є одним із завдань соціальної політики.

В роботі підкреслюється важлива роль соціологічних методів, по-перше, під час визначення завдань і пріоритетів соціальної політики шляхом вивчення потреб і інтересів різних соціальних груп, по-друге, при оцінці ефективності здійснюваних соціально-політичних заходів шляхом вимірювання самооцінки населенням свого соціального стану.

На підставі дослідження змісту, місця та ролі соціального захисту як складової соціальної політики, аналізу стану його нормативно-правової бази обґрунтовано найбільш дієві форми і методи здійснення соціального захисту, запропоновано шляхи його удосконалення і розвитку в Україні за умов трансформації українського суспільства.

Щодо удосконалення підходів до здійснення соціальної політики у загальнодержавному вимірі автор вважає, що повноваження Міністерства праці та соціальної політики України, виходячи з сучасних вимог, істотно обмежені і неповною мірою відповідають завданням, які повинна вирішувати соціальна політика соціальної держави. Тому доцільно доручити одному з вищих державних органів (це може бути і Мінпраці) функцію провідника соціально-політичного курсу уряду України та покласти на нього повноваження координатора діяльності усіх суб'єктів соціальної політики. Пропонується також законодавчо встановити пріоритетне місце соціальної політики серед інших напрямів державної політики і визначити порядок її формування і реалізації.

В дисертації шляхом соціального експерименту відпрацьовані підходи до впровадження соціальних новацій у сферу соціального захисту. Ці підходи базуються на здійсненні повного науково-дослідного циклу: від ідеї і теоретичного обґрунтування концепції, через розробку програми, проведення експерименту до практичної реалізації його результатів. Саме такий підхід дає змогу реалізувати будь-яку корисну ідею і тиражувати її у вигляді соціальної технології.

Встановлено, що соціальне замовлення є найбільш ефективним механізмом, який поєднує в собі переваги програмно-цільового та координаційного методів управління, забезпечує виявлення найбільш ефективних надавачів соціальних послуг і виконавців соціальних програм, розширює та поглиблює соціальне партнерство. Автором запропоновані практичні заходи щодо впровадження і розвитку цього механізму як інструменту для вирішення соціальних проблем в Україні, який створює, зокрема, правову базу для активного і легітимного залучення небюджетних ресурсів до сфери соціального захисту.

Таким чином, підсумовуючи висновки і пропозиції, які містяться у дисертації, можна заключити, що посилення соціально-захисної спрямованості державної соціальної політики за умов трансформації українського суспільства з метою пом'якшення наслідків цієї трансформації слід здійснювати шляхом підвищення комплексності й адресності соціально-захисних заходів, делегування більшої частини повноважень на місцевий рівень із залученням недержавних суб'єктів соціальної політики до участі у вирішенні соціальних проблем. Необхідно стимулювати ділову і соціальну активність громадян, з одного боку, та здійснювати комплексні заходи випереджуючої підтримки найбільш уразливих верств населення - з іншого. Подолання стану соціальної дезадаптації, в якому опинилася значна частина громадян, слід вести поступовими кроками через залучення населення до участі у громадських організаціях та інших формах соціально-політичної активності.

Враховуючи, що з-за об'єктивних причин це дослідження в межах однієї роботи не може охопити увесь спектр проблем, зумовлених неадекватністю існуючої моделі державної соціальної політики соціально-економічній і політичній ситуації, що склалася в українському суспільстві, автор підкреслює необхідність подальших кроків із розробки науково-технологічного підґрунтя для комплексного удосконалення соціальної політики Української держави.

Зокрема, мають бути продовжені дослідження у таких напрямах, як оптимізація моделі соціальної політики в Україні за умов усебічної трансформації суспільства, відпрацювання і впровадження на всіх рівнях державної влади і місцевого самоврядування найбільш дієвих адресних механізмів і активної ресурсної стратегії соціального захисту, впровадження і розвиток механізму соціального замовлення, утворення засад Державної системи соціальної стандартизації і соціальної кваліметрії та вирішення інших науково-прикладних завдань, спрямованих на пом'якшення наслідків указаної трансформації та покращення соціального стану українського суспільства.

Література

1. Крупник А.С. Основні напрямки удосконалення і розвитку соціального захисту в Україні // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. пр.- Одеса: Юрид. літ., 2000. - Вип. 8. - С. 76-79.

2. Крупник А.С. Соціальне замовлення як інструмент реалізації нової соціальної політики // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. пр.- Одеса: Юрид. літ., 2000. - Вип. 9. - С. 372-376.

3. Крупник А.С. О создании городской системы реализации и защиты трудовых прав граждан // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. пр. - Одеса: Юрид. літ., 2001. - Вип. 12. - С. 227-230.

4. Крупник А.С. Правові засади соціального замовлення. // Держава і право. Зб. наук. пр. - К.: 2002. - Вип. 17. - С. 458-463.

5. Крупник А.С. Соціальне замовлення - нова технологія розв'язання соціальних проблем в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. - 2000. - № 3-4. - С. 3-19.

6. Крупник А.С. Организация центра социальной защиты в городе Одессе // Юридический вестник. - 1994. - № 4. - С. 56-58.

7. Крупник А.С. Проект Закону України “Про непідприємницькі організації”. Погляд практиків // Перехрестя. - 2000. - № 2. - С. 8-7.

8. Крупник А.С. Технологии социальной защиты населения в условиях становления социального государства в Украине // Труды Междунар. конф. “С новациями - в ХХІ век” в рамках выставки-симпозиума идей и инве-стиций “Миллениум”. - Одесса: “Морские технологии”, 2002. - С. 326-331.

Размещено на Allbest.ru