Сутність, етапи та чинники політичної соціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Домашня робота

Тема: «Сутність, етапи та чинники політичної соціалізації»

Київ 2013

Зміст

Вступ

Поняття політичної соціалізації

Етапи та чинники політичної соціалізації

Висновок

Вступ

Людина, особистість - первісний суб'єкт політики, наділений здатністю брати участь у політичному житті, впливати на владу. Ставлення людини до політики може набувати різноманітних форм політичної поведінки - від свідомого схвалення до стихійного заперечення. Політична активність людини, міра її участі в політичному житті, суспільна зрілість значною мірою залежать від якості політичної соціалізації, розвитку й вдосконалення політичної культури суспільства. Засвоюючи знання про політику, набуваючи досвіду політичної діяльності, людина стає громадянином - свідомим учасником політичного процесу.

Проблемі політичної адаптації людини -- сприйняття нею традицій і цінностей -- приділяли підвищену увагу ще у 20-х роках минулого століття (особливо адаптації етнічних груп у великих містах). Класична теорія політичної соціалізації була розроблена чиказькими вченими під керівництвом Д. Істона, вона трактувала соціалізацію як процес навчання людини спеціальним ролям, що їх необхідно виконувати у сфері політики. Більшість вчених, які підтримували цю теорію (Л. Коен, Р. Ліптон,Т. Парсонс), природно, акценту вали увагу на взаємозв'язку людини із політичною системою та її інститутами.

Інший авторитетний напрям у політичній науці (Ю. IV бермас, Н. Луман) розглядав політичну соціалізацію як акультурацію (тобто засвоєння людиною нових для себе цінностей), висуваючи, таким чином, на перший план внутрішньо особистісні, психологічні механізми формування політичної свідомості і поведінки людини. Вчені, які працювали у напрямку психоаналізу (Е. Еріксои, Е. Фромм, Г. Тард), головну увагу приділяли дослідженню несвідомої мотивації політичної діяльності (формам політичного протесту, контр-культурної поведінки), пояснюючи політичну соціалізацію як прихований процес політизації людських почуттів і уявлень.

Незважаючи на різні підходи, більшість вчених все ж таки сходяться на тому, що важливішими функціями політичної соціалізації є досягнення особою вміння орієнтуватися у політичному просторі і виконувати там відповідні владні функції. У цьому розумінні політична соціалізація подається ніби двоєдиним процесом: з одного боку, вона фіксує засвоєння особою певних норм, цінностей, ролей тощо, а з іншого -- демонструє, як особа вибірково засвоює ці традиції і уявлення, закріплюючи їх у тих чи інших формах політичної поведінки і впливу на владу. Із цього, у свою чергу, випливає, що контроль за ходом політичної соціалізації вирішальною мірою обмежується внутрішніми переконаннями і віруваннями людини.

Поняття політичної соціалізації

Під соціалізацією (від лат. sосіа1іs - соціалізація, суспільний) розуміють «процес засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які надають йому можливість функціонувати як повноправному членові суспільства».

В соціології і політології існують найрізноманітніші визначення політичної соціалізації. Соціолог Василь Щегорцев відзначає, що політична соціалізація - це своєрідне введення людини до соціально-політичного середовища, залучення її до системи функціонуючих політичних орієнтацій, традицій, навичок та явищ, внаслідок яких формуються політична свідомість та політична культура особи. Політолог проф. Олена Шестопал та інші визначають політичну соціалізацію як сукупність процесів становлення політичної свідомості та поведінки особи, прийняття та виконання політичних ролей, прояв політичної активності. Мабуть, це визначення більш вдале, повніше і чіткіше розкриває самий зміст та суть політичної соціалізації особи. соціалізація теорія політика людина

Проблема політичної соціалізації особи ставить питання: як і чому особа включається у політичне життя, які фактори, а головне - результати включення особистості у політичне життя? Але ці питання вирішуються досить просто: залучення особи до політики реалізується шляхом її участі у політичному процесі, соціально-класовими факторами (соціальним походженням індивіда, його становищем у соціально-класовій структурі суспільства та ін.). Однак у процесі залучення людини до політики можна, не заперечуючи значення соціального середовища, орієнтуватися здебільшого на соціально-психологічне пояснення механізмів залучення людини до політики.

Існують політико-психологічні концепції політичної соціалізації особи, які передбачають поведінки та науковий підходи. Процес політичної соціалізації особи базується і на психологічній основі пошуку підсвідомих, ірраціональних механізмів (концепції Еріха Фромма, Герберта Маркузе, Вільгельма Рейха, Гарольда Ласуелла, Андре Адлера та ін.). Кожний напрямок здійснення політичної соціалізації особи допускає визначення її механізмів, але недоцільно абсолютизувати їх тому, що сам процес політичної соціалізації особи багатомірний, протікає на різноманітних рівнях. І не можна не погодитись, що, по-перше, найсильніший вплив на людину відбувається з боку інститутів політичної системи, владних структур, національних та соціальних спільностей, груп (починаючи з класу і кінчаючи сім' єю політичних лідерів та ін.). По-друге, сама людина - внутрішні механізми свідомого та несвідомого реагування на соціально-політичні імпульси.

Соціальна обумовленість залучення особи до політики допускає розмежування політичних, неполітичних факторів процесу політичної соціалізації особи. Характер і тип державного устрою, політичний режим, політичні інститути, політичні партії та політичні рухи, об' єднання - ось основні політичні фактори процесу політичної соціалізації особи. Сім' я, школа та інші навчальні заклади, робота, служба, культура, мистецтво, література, засоби масової інформації, національні звичаї та традиції тощо, - все це неполітичні фактори соціалізації особи. Але розмежування факторів соціалізації особи на політичні й неполітичні зовсім не носить відносного характеру. Адже поділ факторів соціалізації особи на політичні та неполітичні фактори процесу політичної соціалізації відбувається у кожному конкретному випадку і, отже, зовсім не обов'язкова наявність того чи іншого фактора. Справді, за тоталітаризму багато, здавалось би, неполітичних факторів функціонують і впливають саме як політичні.

Стратегія засвоєння механізмів політичної соціалізації увійшла до політичних програм консерваторів, лібералів, лівих та правих радикалів, численних політичних партій та суспільно-політичних рухів. І це природно. Тому що політична соціалізація може бути використана як надійний і досить тонкий інструмент політичного контролю, засіб насадження особі потрібних панівним верствам політичної мети та цінностей, причому це можливо зробити непомітно для самої людини. Політична соціалізація передбачає формування певної політичної позиції індивіда. До понять політичної позиції включаються: емоційне ставлення до політичних явищ і процесів, переконаність у політичних явищах, системі політичних цінностей, схильність до політичної діяльності тощо. Політична позиція - явище індивідуальне, дає можливість зрозуміти мотиви індивідуальної політичної орієнтації та поведінки особи. Політична позиція не піддається безпосередньому сприйманню: вона бачиться тільки ззовні і проявляється то чітко, то розпливчасто тощо. Про політичну позицію людини судять по тому, що вона робить, що говорить, яка її політична поведінка. Політична соціалізація особи залежить від її (особистості) місця в соціальній структурі, рівня спільної культури, традицій тощо. Велику роль відіграє психічний стан людини.

Політична соціалізація - це своєрідне введення людини в політичне середовище, залучення її до системи сформованих у суспільстві політичних орієнтацій, традицій, навичок, передача їй та засвоєння нею існуючих політичних відносин, процесів, явищ, включення її в систему політичних зв'язків шляхом розвитку її політичної активності та наділення її якостями, що необхідні для нормального функціонування суспільства.

Набір політичних знань, вмінь і навичок людини, насамперед, залежить від її суб'єктивного стану і виконуваних ролей в політиці (лідер чи звичайний виборець), а також від діяльності основних агентів політичної соціалізації: сім'ї, системи освіти, політичних інститутів, релігійних і громадських об'єднань, засобів масової інформації. Дії цих факторів і визначають різні етапи політичної соціалізації -- первинний і вторинний етап.

Первинна політична соціалізація характеризує первинне (зазвичай із трьох--п'яти років) сприйняття людиною політичних категорій, які поступово формують у неї вибірково-індивідуальне ставлення до явищ політичного життя. На думку американських вчених Д. Істона і І. Дениса, тут необхідно розрізняти чотири аспекти процесу соціалізації: безпосереднє "сприйняття" дитиною політичного життя, інформацію про яке вона черпає в оцінках батьків; "персоналізацію" політики, в ході якої виокремлюються ті чи інші постаті, котрі належать до сфери влади (наприклад, президент, поліцейський, вчитель тощо); "ідеалізацію" цих політичних образів, тобто утворення на їх основі певного емоційного ставлення до політики; "інституціалізацію" утримання властивостей, які свідчать про ускладнення політичної картинки світу дитини. Тобто на первинному етапі людині доводиться адаптуватися до політичної системи і норм культури.

Вторинна (продовжена) політична соціалізація характеризує той етап діяльності людини, коли вона засвоїла прийоми переробки інформації і здійснення ролей, здатна протистояти груповому тиску і виразити свою здатність до індивідуального перегляду ідеологічних позицій, переоцінки культурних норм і традицій. Таким чином, головну роль тут відіграє так звана зворотна соціалізація, само корекція людиною своїх цінностей, ідеологічних вартостей.

У першому разі політична соціалізація здійснюється шляхом поширення відповідних знань, пропаганди певної інформації, популяризації зразків бажаної поведінки. Зміст набутих індивідом таким чином знань та орієнтацій має яскраво виражений політичний характер. Такими є, наприклад, уявлення про державний лад тієї чи іншої країни, про діяльність політичних партій і політичних лідерів, про характер панівної ідеології тощо. У другому разі процес політичної соціалізації відбувається шляхом створення таких умов життєдіяльності індивіда, які спонукають його діяти саме так, а не інакше.

Етапи та чинники політичної соціалізації

Процес політичної соціалізації триває впродовж усього життя людини. Політичні цінності, традиції, зразки поведінки та інші елементи політичної культури засвоюються індивідом неперервно. Сприймаючи одні ідеї й навички, індивід водночас може втрачати інші. Тому рівень політичної соціалізованості індивіда не може залишатися незмінним.

Загальна соціалізація особистості поділяється на такі етапи:

Дотрудовий період загальної соціалізації. На цьому етапі, здебільшого на емоційному рівні, формуються основи політичної культури. Цей період зазвичай збігається з етапом шкільної освіти. Дитина отримує політичну інформацію від батьків, учителів; у її свідомості відбувається персоналізація політичних образів (наприклад, образу президента чи політичного лідера),з'являються елементи власного політичного досвіду, формується ставлення до влади.

Активний етап розпочинається ще в дотрудовий період, коли людина залучається до участі в діяльності громадських організацій, політичних партій і рухів, локальних політичних структур. На цьому етапі відбувається розширення власного політичного досвіду людини. Особа стає здатною самостійно висловлювати індивідуальні політичні судження, формувати політичні позиції, аналізувати політичну ситуацію, відстоювати політичні ідеали, протистояти тиску колективної думки. Не обов'язково активний етап політичної соціалізації має збігатися з трудовим періодом у житті людини. Вона може розпочатися на дотрудовому етапі, а інколи пік активності людини припадає на пенсійний вік. Саме в цей період людина, вже досягнувши певного соціального статусу та маючи достатньо вільного часу, часто долучається до політичного життя, беручи активну участь у вирішенні громадських і громадсько-політичних проблем. І навпаки, молоді люди, які розпочинають професійну кар'єру, можуть відмовитися від участі в політиці, аби не втратити престижної роботи. Зрештою, внаслідок негативного ставлення до політики людина може ніколи не досягти активного етапу, залишаючись упродовж усього життя пасивною.

Пасивний етап політичної соціалізації передбачає послаблення цього процесу внаслідок свідомого або несвідомого вилучення зі системи політичних відносин. Свідомий відхід від політики може бути спричиненим небажанням людини брати участь у політиці. Несвідоме вилучення часто спричинене віковими особливостями (наприклад, похилий вік), чи станом здоров'я, коли людина вже не може брати участі в політичній діяльності.

За іншим підходом у процесі соціалізації індивіда виокремлюють чотири основні етапи, або стадії:

1) ранній (від народження до початку навчання у школі);

2) навчання (від початку і до закінчення навчання);

3) соціальної зрілості (від початку до закінчення трудової діяльності);

4) завершення життєвого циклу (від припинення постійної трудової діяльності в межах офіційної організації до смерті).

На кожному із цих етапів набір політичних знань, умінь і навичок індивіда залежить як від його суб'єктивного стану і виконуваних у політиці ролей, так і від діяльності відповідних суспільних інститутів.

Інститути соціалізації -- це система спеціально створених або таких, які склалися природно, установ та органів, функціонування яких спрямоване на розвиток індивідів, насамперед шляхом освіти й виховання. До першої групи інститутів соціалізації належать інститути ранньої соціалізації, зорієнтовані на первинний розвиток природних властивостей людини. До цієї групи входять сім'я і дошкільні дитячі установи. Другу групу інститутів соціалізації складають інститути навчання, які впливають на індивіда у віці від 6-7 до 18-25 років. Третю групу утворюють інститути, які впливають на індивіда в період його соціальної зрілості. Це трудові колективи, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації тощо. Розглянемо процес політичної соціалізації докладніше.

Політичний світ дитини починає формуватись іще до того, як вона йде до школи, найзначніший розвиток відбувається між 11 і 13 роками, власне політичне «я» в основному складається до 18 років, піднесення політичної активності спостерігається в ранній дорослості, ступінь участі в голосуванні, а також ідентифікації з політичними партіями й рухами підвищується у віці 20-30 років, після чого або ще більше зростає, або починає помітно спадати.

Найважливішими для політичної соціалізації особи є її дитячі та юнацькі роки. Набутий у дитинстві досвід має визначальний вплив на формування особи, її політичні орієнтації. У дитячі та юнацькі роки великий вплив на соціалізацію особи мають її соціальне походження та оточення.

Первинна соціалізація особи відбувається в сім'ї, де закладаються основи її політичних поглядів та уподобань. Батьки і старші члени сім'ї передають дитині не тільки певні політичні знання й погляди, а й приклади політичної поведінки. Сімейний вплив значною мірою залежить від соціальної належності батьків і місця соціальних спільнот, до яких вони належать, у суспільній ієрархії, від рівня їхнього життя, ступеня усвідомлення дорослими членами сім'ї свого реального суспільного становища і шляхів його зміни. Він відіграє значну роль у формуванні таких важливих для політичної діяльності рис особи, як здатність до узгоджених дій, уміння обговорювати спірні питання, доходити з них згоди, наявність чи відсутність агресивних тенденцій тощо.

Якщо вплив сім'ї збігається з дією інших чинників політичної соціалізації, то процес соціалізації розвивається гармонійно. І навпаки, відхилення впливів таїть у собі зародок конфліктів, загрозу непристосованості особи до політичного оточення.

Важливою об'єктивною умовою існування особи і чинником її соціалізації є соціальне оточення. У міру дорослішання підлітка сила сімейного впливу послаблюється, натомість зростає значення оточення, яким є група ровесників. Вона створює можливість не тільки для засвоєння і вираження чужих, як це відбувається в сім'ї, а й для формування і вираження власних поглядів шляхом порівняння їх із поглядами інших. У групі ровесників виявляються і засвоюються ієрархія відносин і норми солідарності, у тому числі за прикладами поведінки, запозиченими в дорослих.

Вступаючи в самостійне життя, індивід зазнає впливу численних об'єктивних умов, серед яких головну роль відіграє його соціальне становище. Це, передусім, його належність до тих чи інших соціальних спільнот і пов'язані з нею матеріальний стан, стиль життя, норми поведінки тощо. Якщо соціальний стан не зазнає суттєвих змін упродовж життя, тобто відповідає соціальному походженню та оточенню в дитячі та юнацькі роки, то відбувається закріплення раніше набутих стереотипів політичної свідомості й поведінки. Невідповідність між набутим соціальним становищем і соціальним походженням призводить до зміни політичної культури.

Важливу роль у політичній соціалізації відіграє право, передусім конституційне, норми якого регулюють політичні відносини в суспільстві. Норми права визначають правовий статус особи, наділяють учасників правовідносин конкретними правами та обов'язками, передбачають притягнення до юридичної відповідальності осіб, які порушують правопорядок, і тим самим стимулюють встановлення зразків суспільно значущої поведінки. Звичайно, особа не є пасивним об'єктом впливу інститутів і засобів соціалізації. Політична соціалізація особи включає й набуття нею досвіду внаслідок практичної участі в політичному житті, конкретної політичної поведінки.

Висновок

Отже, соціалізація -- процес входження людини в суспільство, під час якого людина навчається думати і поводитися соціально припустимим чином. В умовах спілкування особи з іншими людьми, соціальними групами, що відбувається у різноманітних сферах людської життєдіяльності, відбувається засвоєння й активне відтворення індивідом соціального досвіду. Результатом політичної соціалізації, яка здійснюється в межах загальної соціалізації, є політична поведінка та діяльність людини у сфері політичного спілкування. Хоча кожне суспільство намагається зробити процес залучення до політики "мало помітним" для самої особи, однак політична соціалізація є певною мірою керованим процесом. Ще Арістотель писав, що справжнім мірилом політичної системи є той тип громадянина, якого вона виховує. Отже, держава зацікавлена у формуванні певного типу громадянина, який найбільш адекватно відповідатиме запитам та вимогам політичної системи. Сучасні політологи доводять, що індивідуальні цінності людини завжди співвідносяться з моделлю "ідеального громадянина", яка наявна в масовій свідомості кожної конкретної держави. У різних типах суспільств це поняття набуває неоднакового змісту. В умовах панування тоталітарного політичного режиму переважав тип "бездумного ентузіаста", який активно підтримує всі дії й рішення політичної влади, не замислюючись над їх змістом та результатами (тип Павлика Морозова). Геть інший тип "ідеального громадянина" домінує в країнах сучасної демократії. Це вільна, відповідальна і політично активна людина, яка серйозно ставиться до своїх громадянських обов'язків, уміло використовує власні права, дотримується законів, регулярно бере участь у голосуванні. На відміну від стародавніх греків, які пов'язували громадянство передусім з відповідальною участю у суспільних справах (кожний, за винятком жінок і рабів, міг брати участь в обговоренні й ухваленні законів), у сучасних демократіях модель "ідеального громадянина" менше акцентує на активній участі, а, радше, -- на готовності індивіда брати участь у політиці, на знанні політики, вмінні використовувати ці знання.

Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, оточення і соціальне становище. Значний безпосередній вплив на політичну соціалізацію особи справляють політичні інститути -- держава, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації. Держава впливає на процес соціалізації через дошкільні виховні заклади, середню і вищу школу, армію, засоби масової інформації. Вона також сприяє розвитку і функціонуванню таких важливих чинників політичної соціалізації, як молодіжні організації, література й мистецтво. Офіційна політична освіта має на меті створення сприятливих умов для прийняття людьми наявної суспільно-політичної системи та її цінностей. Школи та інші навчально-виховні заклади, засоби мистецтва покликані передавати від покоління до покоління існуючі соціальні й політичні відносини, цінності та норми поведінки. Політичні партії, у свою чергу, прагнуть впливати на процес політичної соціалізації особи в інтересах тих спільнот, які вони представляють. Вони створюють молодіжні організації партій, підконтрольні їм засоби масової інформації, підтримують ті чи інші громадські організації, підпорядковуючи їх своєму впливові, тощо.

Література

1. Політологія: історія та теорія: Підручник / П. П. Шляхтун. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 472 с.

2. Політологія: Підручник / М. М. Вегеш та ін. ред. М. М. Вегеш. - 3-тє вид., перероб. і доповн. - К. : Знання, 2008. - 384 с.

3. Гелей С. Д. Політологія: Навч. посіб. - 7-ме вид, перероб і доп. / С. Д. Гелей, С . М. Рутар. - К.: Знання, 2008. - 415 с.

4. Горлач М. Політологія : наука про політику : підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Горлач, В. Г. Кремень - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 840 с

5. Політологія : навч. посіб. / [М. П. Гетьманчук та ін.] ; за заг. ред. д-ра іст . наук, проф. М. П.Гетьманчука. - К. : Знання, 2011. - 415 с.

Размещено на Allbest.ru