Ідея відродження української державності в європейській політичній думці початку ХХ ст. (1900-1918 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 32 (4) «19»+321.01 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.01 - Теорія та історія політичної науки

Ідея відродження української державності в європейській політичній думці початку ХХ ст. (1900-1918 рр.)

Романюк Ростислав Йосипович

• Львів - 2001
• Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Остудін Володимир Іванович, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра політології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Гринів Олег Іванович, Інститут народознавства НАН України у м. Львові, завідувач відділу етнології сучасності кандидат історичних наук, доцент Гетьманчук Микола Петрович, Національний університет «Львівська політехніка», завідувач кафедри політології і соціології

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. українська геополітичний міжнародний держава

Захист відбудеться 4 липня 2001 року о 15 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м.Львів, вул. М.Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 28 травня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02, доктор політичних наук, професор Денисенко В.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Десателізація і розпад Радянського Союзу спричинили виразну зміну геополітичної ситуації у Європі. Здобуття Україною незалежності наблизило її до Європи, а Європу - до України. І йдеться тут не лише про геополітичні аспекти. Нові демократичні стандарти мислення та оцінок зумовили потребу переосмислення велетенського пласту питань, безпосередньо пов'язаних із життям суспільства. Це стосується й проблеми входження України в європейське співтовариство, що неминуче вимагає чіткого розуміння як сучасних, так і історичних передумов такого напряму розвитку. Обраний для наукового дослідження часовий проміжок (1900-1918 рр.) є важливим, щонайменше, з двох міркувань. По-перше, це був час, коли розбуджена національна свідомість багатьох гноблених імперіями народів, в тому числі й українців, диктувала їм потребу здобуття державної самостійності і, по-друге, коли деякі державні народи на європейському континенті вже наблизилися до розуміння необхідності сприяти цьому. Дослідження політичної думки останніх в такій площині майже не здійснювалося, що суттєво спричинилося до неправильного і перекрученого розуміння їхніх позицій щодо проблеми відродження національних держав загалом, і української зокрема. Актуальність таких досліджень диктується не лише потребою різносторонньо вивчити проблему відродження української державності початку ХХ ст., але й необхідністю переосмислення вже усталених, «традиційних» поглядів на розуміння європейськими народами українських державотворчих проблем, що у час пошуку Україною власних зовнішньополітичних орієнтирів і поглиблення взаємовигідного співробітництва з європейськими країнами має неабияку вагу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науковими дослідженнями, які здійснюються на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках держбюджетної теми «Сучасні етнополітичні процеси в Україні та їх розробка в основних поняттях і категоріях».

Метою дослідження є комплексний аналіз європейської політичної думки 1900-1918 рр. в прикладному аспекті проблеми відродження української державності. Виходячи з цього, в дисертації поставлені такі завдання:

проаналізувати характер і масштаби розгляду українського питання європейською політичною думкою;

показати важливість української проблеми та її вдалого розв'язання для європейських держав;

з'ясувати окремі аспекти розуміння європейською політичною думкою української проблеми й їхній взаємозв'язок;

розглянути проблему відродження української державності в розвитку: теоретична постановка - фактичне визнання незалежної Української держави на міжнародному рівні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є основні концепції європейської політичної думки щодо проблеми відродження української державності в їх хронологічному розвитку.

Предметом дисертаційного дослідження є характер бачення європейською політичною думкою 1900-1918 рр. ідеї відродження української державності, пошуку варіантів її втілення та визнання Української держави на міжнародному рівні в контексті розуміння місця та значення незалежної України в європейському геополітичному просторі.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному:

вперше в межах одного окремого дослідження комплексно проаналізовано проблему відродження української державності в європейській політичній думці початку ХХ ст.;

доведено, що питання відродження української державності впродовж досліджуваного періоду завжди було в полі зору європейської політичної думки як одна з основних геополітичних проблем континенту;

виокремлено два мотиви європейської політичної думки у розв'язанні українського питання: гуманістичний - необхідність відродження української державності як втілення вищої справедливості, й політичний - тактичний і стратегічний як в масштабах цілої Європи, так і з огляду на конкретні державні інтереси окремих країн;

запропоновано новий підхід до розуміння мотивів і цілей європейської політики щодо українського питання, який ґрунтується на різноманітному фактологічному матеріалі й полягає у трактуванні їх як співвідносних з інтересами української нації;

з'ясовано комплексність розгляду українського питання європейською політичною думкою: від оцінок його значення для Європи, через постановку проблеми відродження української державності і пошук шляхів її втілення, до визнання Української держави на міжнародному рівні.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Дисертаційна робота базується на використанні політологічних методів, які належать до трьох груп: загальнологічних, порівняльно-історичних та системних. У дослідженні використаний метод аналізу та синтезу європейської політичної думки і її підходів до проблеми відродження української державності, - з першої групи; проблемно-хронологічний метод, який передбачає розгляд проблеми водночас у декількох площинах її постановки за хронологією, - з другої; і системний, який надає дослідженню цілісного характеру, - з третьої. Ці методи, у поєднанні з міждисциплінарним підходом, який уможливлює всебічне висвітлення проблеми - коли історичні факти слугують допоміжним джерелом у розкритті суті підходів європейської політичної думки до проблеми відродження української державності, - надають роботі характеру закінченого комплексного дослідження.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона вносить нові здобутки у царину досліджень європейської політичної думки щодо українського питання і, тим самим, сприятиме подальшому розвиткові таких досліджень. Окрім того, об'єктивне вивчення європейської політичної думки сприятиме переосмисленню багатьох усталених постулатів, дасть можливість по-новому глянути на коло європейських народів, уможливить краще розуміння їхньої налаштованості до українців.

Практичне застосування отриманих у роботі результатів може сприяти, виходячи з формування повнішого розуміння цілей і методів європейської політики в ретроспективі, утвердженню європейського вибору нашої країни. Результати дослідження можуть бути використані при розробці спецкурсів для студентів політології, міжнародних відносин, історії, слугувати основою для написання монографії, предметом якої міг би бути розгляд європейської думки в її прикладному аспекті до українських державотворчих проблем протягом цілого ХХ ст. тощо.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дослідженні використані лише ті ідеї і положення, що є результатом його особистої роботи. Конкретний внесок в такі праці вказаний в переліку основних публікацій.

Апробація дослідження. Основні положення та результати дослідження доповідалися й обговорювалися на таких конференціях та семінарах: науковій конференції «Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку», присвяченій пам'яті професора О. Семківа (Львів, 1998); міжнародній науковій конференції «Українсько-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура» (Тернопіль, 1999); всеукраїнському теоретичному семінарі «Українська національна ідея: Реалії і перспективи розвитку» (Львів, 1999); науковій конференції «Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні» (Львів, 2000).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (загальним обсягом 161 сторінка тексту) та списку використаних джерел (257 найменувань на 12-и сторінках).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми, сформульовані об'єкт та предмет дослідження, наукова мета та завдання. Визначена наукова новизна роботи, подана методологічна основа дисертації, її теоретичне та практичне значення, попередня апробація, наведена структура. У першому розділі «Європейська політична думка та ідея відродження української державності». Розглядаються «Теоретико-методологічні основи дослідження» (перший пункт) та «Підстави постановки проблеми відродження української державності в європейській політичній думці» (другий пункт). У першому пункті увага зосереджується на висвітленні стану досліджуваної проблеми, джерельній базі та методології. Тут, зокрема, відзначається той факт, що попри майже десятирічне існування України як незалежної держави й появу багатьох нових досліджень політики, історії, культури спроб підійти до вивчення титульної проблеми дисертації з українських державницьких позицій майже не було зроблено. Аналіз європейської політичної думки в прикладному аспекті проблеми відродження української державності на початку ХХ ст., бачений в контексті українських інтересів, залишився чи не найбільш сфальсифікованим і недослідженим. Майже ніхто із сучасних авторів не використовує при написанні власних досліджень європейської політичної думки та політичних концепцій щодо України початку ХХ ст. оригінальні матеріали тих років, що вирішальним чином впливає на якість таких досліджень.

Наразі більш-менш комплексно, але лише німецьку політичну думку розглянув відомий український вчений Д.Дорошенко у виданій ним німецькою мовою у Ляйпцігу об'ємній монографії «Україна і Райх» (1941). Проте досліджуваному нами періоду тут відведено незначний обсяг, а сам виклад є доволі лаконічним.

Поодинокі дослідження проблеми знаходимо і в деяких періодичних виданнях. Серед них слід згадати, насамперед, статті Р.Рахманного (1963), О. Кравченка (1963) і Ю. Лавріненка (1976) у мюнхенському журналі «Сучасність», які частково розглядають стан висвітлення українських справ в Англії на початку ХХ ст., а також доволі комплексні дослідження тогочасної французької політичної думки В. Косика у «Записках НТШ» (1993) і В. Ададурова у збірнику «Україна в минулому» (1995). Дві останні, однак, досліджують дещо інший період, ніж ми. Ґрунтовний етнополітологічний аналіз подає О.Гринів у книзі «Україна і Росія: партнерство чи протистояння?» (1997). Історичний бік проблеми в контексті польсько-радянських відносин комплексно висвітлює монографія М. Гетьманчука «Українське питання» в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр.» (1998).

Завершуючи побіжний огляд наявних досліджень титульної проблеми, підкреслимо їх недостатність, що зумовлює віднесення самої проблеми до малодосліджених, а тему дисертації - до актуальної.

Щодо підбору джерельної бази, то специфіка тематики дослідження зумовила такі підходи. Поза рамки дослідницького інтересу винесено політичну думку ряду країн, в яких проблема відродження української державності зовсім не піднімалася, а також українську політичну думку. Таким чином, джерельну базу дисертації складають майже виключно оригінальні праці політиків, вчених, журналістів європейських країн (окрім України), які тою чи іншою мірою вивчали проблему відродження української державності. Це дозволило дослідити стороннє, європейське бачення проблеми.

Дослідження виконане без «прив'язки» політичної думки до конкретної практичної політики окремих держав (хоч остання і не випускається з уваги), що дало можливість узагальнити політичну думку дослідників з різних країн континенту як загальноєвропейську, а дослідження виконати за схемою: європейська політична думка. Аналіз та синтез європейської політичної думки і її підходів до проблеми відродження української державності дозволив виділити декілька взаємопов'язаних і взаємозалежних площин, в яких розглядалася титульна проблема. Насамперед, європейська політична думка зосереджувалася на геополітичній доцільності відродження української державності, а відтак, стверджувала національну окремішність українського народу як майбутнього суверена. Саме наявність зовнішніх (геополітичних) та внутрішніх (національних, культурних, історичних, економічних та ін.) передумов для створення й існування незалежної Української держави, побачених європейськими мислителями, стала підставою постановки проблеми відродження української державності в європейській політичній думці. Після виникнення світового конфлікту нею активно почала розглядатися роль українського питання як у спричиненні війни, так і для майбутнього мирного врегулювання. Наступною цариною розгляду українського питання, яка логічно доповнювала перші, був пошук реальних шляхів його вирішення - відродження Української держави. Це, в кінцевому результаті, спричинилося до визнання України на міжнародному рівні в 1918 р. Використання проблемно-хронологічного методу у дослідженні дозволило здійснити розгляд проблеми у виділених площинах за хронологією її розвитку в європейській політичній думці, а системного методу - комплексно дослідити європейську політичну думку, від з'ясування підстав постановки нею титульної проблеми, через оцінку місця українського питання у Першій світовій війні, до предметного підходу до проблеми відродження української державності і визнання Української держави на міжнародному рівні, що надало роботі цілісного характеру. За таким принципом побудована й структура дисертації. Перелічені методи, у поєднанні з міждисциплінарним підходом, який уможливлює всебічне висвітлення проблеми, - коли історичні факти слугують допоміжним джерелом у розкритті суті підходів європейської політичної думки до проблеми - надають роботі характеру закінченого комплексного дослідження.

У другому пункті першого розділу за підстави постановки проблеми відродження української державності в європейській політичній думці приймаємо наявність названих вище зовнішніх та внутрішніх передумов для створення й існування незалежної Української держави, побачених і належним чином оцінених європейськими мислителями. Перший підпункт присвячено аналізові «Геополітичного положення України та його значення в європейському баченні». У дослідженні виходимо із природного прагнення української нації бути незалежною як об'єктивної сторони державотворення будь-якої нації. Геополітичні позиції України розглядаються виключно в площині виокремлення українських земель із чужих державних організмів, до складу яких вони входили на початку ХХ ст.: Австро-Угорської і Російської імперій, і створення на них самостійної Української держави, площині, в якій їх, власне, й розглядали європейські політики. Чи не першою працею такого характеру була стаття відомого філософа Е. фон Гартмана (1842-1906) під назвою «Росія та Європа», опублікована у берлінському журналі «Gegenwart» (1888). Її автор з метою ослаблення Російської імперії радив створити окреме «Королівство Київське» Багато дослідників, в працях яких піднімалася проблема відродження української державності вже на початку ХХ ст., обґрунтовуючи власні думки, абстрагувалися від викладок Гартмана.

Для Західної й Центральної Європи багаті землі Західної й Південної Азії були споконвіку дуже важливими. Із року в рік все відчутнішою ставала потреба сухопутного залізничного сполучення між Європою й Індією. А найкоротший сухопутний шлях до Індії проходив через територію України. При умові його створення Україна стала б однією з найважливіших транзитних країн у світі (Шупп). Отож, зацікавлені західноєвропейські держави мусили б старатися вирвати Україну з-під царського володіння й набрати тут впливу. На такий шлях вийшла Німеччина. Вона наразі хоч і не тяжіла до Індії, однак до зони її зацікавлень потрапили багаті землі Західної Азії, Мала Азія, Месопотамія, Сирія. Доступ до них міг забезпечити шлях з Берліна до Багдада, створенню якого могли перешкодити з півдня англійці, а з півночі - росіяни. Останні були небезпечнішими через наявність сильної сухопутної армії та суцільної державної території, неподалік якої мала б проходити запланована Багдадська залізниця (Шмідт). Отож, Росія становила небезпеку для німецьких планів саме тому, що володіла Україною (Кесслер, Пеньк, Рорбах). Посідання України було для Російської імперії операційною підставою для реалізації власних експансійних планів у Європі й Азії (Рорбах, Челлен, Шмідт).

Отож, лише у незалежній Україні Німеччина вбачала можливість захистити шлях від Берліна до Багдада і, зокрема, морські протоки - найслабше місце цього шляху - від російських експансіоністських зазіхань (Онезорге, Шефер). Лише створення незалежної України звільнило б балканські народи від російських впливів (Гармс, Гартмаєр, Гебзаттель, Стрипський, Онезорге). Самостійна Українська держава - від Німеччини та Австрії на північному заході до Чорного моря на південному сході - стала б захисним валом Центральної Європи, Балкан та Константинополя від російського імперіалізму, створила б центральноєвропейський бастіон, висунений на схід (Гебзаттель, Ляйтнер, Пернершторфер, Рорбах, Шупп).

«Ідеальним» розв'язанням питання побудови Української держави, як вважали багато авторів (Макай, Ньотцель, Остман, Шупп та ін.), було рішення, запропоноване філософом Гартманом.

Хоч геополітичні міркування мислителів зводилися до необхідності побудови саме самостійної України в рівноправному союзі з центральноєвропейськими державами, однак в питанні про українську державну територію ясності не було. З одного боку, пропонувалося створити Українську державу на більшій частині українських етнічних земель, а з другого, - лише на землях до Дніпра. Окрім цього, до підписання Берестейського миру в геополітичних розрахунках, як правило, не бралася до уваги Східна Галичина. Таким чином, доля українських земель в Австро-Угорщині, яка була союзницею Німеччини, залишалася нез'ясованою.

Виникнення й поширення наведених геополітичних поглядів зумовлювали не лише конкретні політичні розрахунки, але й наявність національних, культурних, соціальних та інших особливостей України, які слугували підставою й надавали реального змісту геополітичним міркуванням. Те, якими їх бачили європейці, висвітлено у другому підпункті «Європейська політична думка про особливості українського суспільно-політичного життя».

Поряд із політичними дослідженнями різного наукового рівня в європейській політичній думці початку ХХ ст. в прикладному аспекті українських справ зустрічаємо й цілу низку праць, в яких державотворча тематика або відсутня, або простежується доволі слабо. Іншими словами - справу маємо або з дослідженнями певних царин чи окремих явищ суспільного життя, господарства, законодавства й т.п. в Україні, або з літературними нарисами. Хоч вони на перший погляд ніби й не мають безпосереднього відношення до теми, однак залишити їх поза увагою було б неправильно, оскільки в період до Першої світової війни (а подекуди й під час неї) українська проблематика знаходила зацікавленого європейського читача саме у такій формі. Інший аспект справи: розгляд цих праць дає змогу унаочнити, що проблематика пов'язана з Україною, ніколи не зникала з європейського поля зору. Зрештою, вони засвідчують також те, що політичні погляди і концепції щодо України, народжені європейською політичною думкою в воєнний час, були властиво логічним продовженням того європейського зацікавлення українською проблематикою, яке ми спостерігаємо на зламі ХІХ і ХХ століть. Більше того, у цьому випадку таке зацікавлення проектується на ту необхідну передумову для виникнення й опрацювання проблеми відродження державності, що обов'язково мусить бути наявною в межах певного простору, - на внутрішні особливості, які консолідують територію (у нашому випадку - етнічну українську), роблячи її цікавим предметом геополітичних міркувань в площині побудови самостійної держави. Серед аналізованих в дисертації - монографії професора А. Гальбана «До історії німецького права на Поділлі, Волині і в Україні» (1896) й «До історії німецького права у Чернігівській та Полтавській губерніях» (1898); книга відомого економіста, професора Г. фон Шульце-Гаверніца «Дослідження народного господарства в Росії» (1899), де знаходимо «Повідомлення про подорож з Харківської губернії» та «Повідомлення про подорож з України»; праці професора Л. Гоетца «Києво-Печерська Лавра як культурний центр до монгольської Русі» (1904) та «Німецько-руські торговельні договори середньовіччя» (1916); відома книга професора О. Гоетцша «Росія. Пропедевтика на основі її історії з 1904 до 1912 р.» (1913) та ін.

Після початку Першої світової війни на сторінках європейських видань з'являються статті, в яких простежується спільна історична доля українців з іншими європейськими народами. Цим, серед іншого, прагнули підкреслити споконвічну належність українців до європейського дому. Такі статті знаходимо в турецькій (газета «Тасвір-і-Ефкіар» та ін.), німецькій («Neue preussische (Kreuz-) Zeitung» та ін.), чеській («Bohemia» та ін.) сербській («Sarajevoer Tagblatt» та ін.) пресі й періодичних виданнях багатьох інших країн. Серед матеріалів краєзнавчого характеру, які з'явилися в цей час, слід згадати статті в британському журналі «The New Age», газеті «The Queen, the Lady's Newspaper», італійській газеті «Il Resto del Carlino», австро-угорській та німецькій періодиці: «Neue Freie Presse», «Berliner Tageblatt», «Deutsche Warschauer Zeitung» та багатьох ін. На особливу увагу заслуговують брошури Б. Сендса «Україна» (1914), яка була збірником лекцій автора про Україну, прочитаних англійській громадськості та книга «Нова Європа. Декілька есе з питань відбудови» (1915) А.Дж. Тойнбі, в майбутньому видатного англійського історика. Тут Тойнбі подає окреме есе «Україна: національна проблема». Серед робіт німецьких авторів на увагу заслуговують друга книга з серії «Die russische Gefahr. Beitrдge und Urkunden zur Zeitgeschichte» (1916) («Російська небезпека. Статті та документи сучасної історії»), яка вийшла з-під пера А.Шмідта, та стаття видатного німецького геополітика, професора доктора А.Пенька під назвою «Україна», опублікована у «Zeitschrift der Gesellschaft fьr Erdkunde zu Berlin», в якій він узагальнив власні результати вивчення української проблематики.

Європейці виразно трактували українців як окрему (відмінну від сусідніх) націю, з власною історичною лінією розвитку та самобутньою культурою, яка безумовно належить європейському світові. Саме такі погляди стали підґрунтям для серйозних геополітичних студій проблеми відродження української державності, які були характерними здебільшого для політичної думки держав Почвірного союзу.

У другому розділі «Українське питання в контексті Першої світової війни» досліджуються оцінки значення українського питання, зроблені європейською політичною думкою до та під час світового конфлікту. У першому пункті «Європейська політична думка про українське питання як одну з причин світової війни» підкреслюється, що вже з перших її місяців українське питання зайняло чільне місце на сторінках багатьох видань. В цей час для європейської політичної думки характерним було намагання розібратися у витоках війни і причинах, які спонукали Російську імперію скерувати головний удар своїх військ на Східну Галичину. І перше, і друге, на думку європейських вчених, було нерозривно пов'язане з українським питанням. В дисертації проаналізовано понад 30 джерел, серед яких газетні та журнальні публікації, брошури та монографії чільних європейських вчених, політиків, журналістів того часу, в яких вони змальовують, серед іншого, послідовне прагнення царату завоювати українські землі Австрії, стверджуючи, що й сучасна їм світова війна викликана російськими імперськими колами саме з метою досягнення цієї мети. Такі думки знаходимо, зокрема, в газетах: «Neues Wiener Tagblatt», «Zьricher Zeitung», «Hamburger Echo», «Berliner Bцrsen Courier», «Kцlnische Volkszeitung», «Bulgarische Handelszeitung» та ін., журналах «The New Age», «La Revue politique internationale», «Mдrz» та ін., брошурах доктора Р. фон Вінтерштеттена «Берлін-Багдад. Нові цілі центральноєвропейської політики» (1913), К. Льойтнера «Російський народний імперіалізм» (1915), книзі доктора К. Ньотцеля «Незалежність України як єдиний порятунок від російської небезпеки» (1915), шведського політика Г.Ф. Стеффена «Війна і культура» (1915), англійського публіциста Ю. Рафаловича (Б.Сендса) «Росіяни в Галичині» (1916), широковідомій праці фундатора геополітики - шведського публіциста й політолога Р. Челлена «Політичні проблеми світової війни» (1917).

Українське питання, ставши, за політичними оцінками багатьох західноєвропейських мислителів, однією з ланок ланцюга безпосередніх причин Першої світової війни, звісно, не могло втратити вагу одразу після її початку. Відтак, доти, доки турбулентні процеси нуртували в Європі, воно весь час було в полі її зору. З оцінок європейською політичною думкою значення українського питання у спричиненні війни логічно випливає й характер бачення його місця безпосередньо у війні, що і досліджується у другому пункті другого розділу дисертації «Погляди європейських дослідників на місце українського питання у світовій війні».

Вже з перших днів світової війни українське питання стало розглядатися європейською політичною думкою як одна з головних проблем європейського Сходу. Таке його розуміння зустрічаємо, зокрема, у газетах «Hamburger Nachrichten», «Kцlnische Volkszeitung», «Цsterreichische Volkszeitung», «The Manchester Guardian», «Il Resto del Carlino», та ін., у журналах «Kriegspolitische Einzelschriften» та «Deutsche Politik», вроцлавському щомісячнику «Nord und Sьd». Ця ідея розвивається у брошурах «Україна та український рух. Воєнні нотатки з індустріальної області» (1916) доктора П.Оствальда і «Значення України для світової війни» (1917) доктора Ф. Фрех-Бресляу.

Німецька політична думка повністю схилялася до того, що на сході слід провадити рішучу політику, спрямовану на підтримку змагання українців до унезалежнення, однак урядові кола Німеччини та Австро-Угорщини допускали доцільність створення, як противаги Російської імперії, також і буферної Польської Держави, і 5 листопада 1916 р. уряди Німеччини та Австро-Угорщини проголосили створення самостійної Польської Держави з 10 губерній т.зв. «Королівства Польського», до якої мали належати Холмщина та Підляшшя, а 6 листопада кайзер Франц Йосип проголосив повну автономію Галичини, без поділу цього краю на національні складові. Цей факт був жваво коментований франкомовною пресою, зокрема паризькими газетами «Le Journal», «La Patrie», «Le Petit Parisien» і «Le Matin». Остання однією з перших подала інформацію про протести українців проти порушення австрійським урядом внутрішніх прав Галичини шляхом прокламації її нового статусу. Аналогічні тексти подали ще 15 найвпливовіших газет Франції: «L'Humanitй», «La Rйpublique Franзaise», «Journal des Dйbats» та інші.

Поряд із відзначенням ролі українського питання у спричиненні світового конфлікту та належною оцінкою його місця у самій війні, європейська політична думка активно займалася пошуками реального розв'язання українських проблем. Хоч українське питання ніколи не було для Європи маргінальним, втім новітня доба, ожививши світовою війною прагнення багатьох поневолених націй політично унезалежнитися, виразно засвідчила потребу оновленого підходу до державотворення, в основі якого лежав би національний принцип і, тим самим, надала перспективі самостійної України значно чіткіших обрисів. Те, якою її бачила європейська політична думка, з'ясовується в третьому розділі «Проблематика відродження української державності в європейській політичній думці». Тут в першому пункті «Динаміка розвитку європейської політичної думки щодо відродження української державності» досліджується ідейний пошук європейської політичної думки в прикладному аспекті проблеми унезалежнення України.

Ще до вибуху війни проблема української державності, бачена крізь призму власних інтересів, спорадично з'являлася у політичній думці сусідніх народів, зокрема поляків. Найбільш поширеними на початку ХХ ст. серед польської громадськості були націоналістичні ідеї, антиукраїнська спрямованість яких зводилася до того, щоб викликати негативне ставлення до українських державотворчих дезидератів. Мусувалася думка про нездатність українського народу до створення власного державного організму, а за умови, якби Українська держава все ж виникла, то вона була б злом не тільки для Польщі, але й для Європи й цілого світу. До речників таких підходів належали польські політики Ю. Пілсудський та Р. Дмовський. Проте, в ідейній спадщині польських мислителів знаходимо й інші підходи, зокрема у праці Л. Васілєвського «Україна і українська справа» (1911), де підтримується ідея українського державотворення, книзі Б. Лімановського «Народ і держава» (1906), в якій розглядаються можливості входження визволеної України на засадах федерації до відновленої Польської держави.

Початок Світової війни спричинився до появи цілої низки праць, в яких піднімалося питання відродження української державності. Серед досліджуваних у дисертації - викладки докторів Р. Штюбе, І.Ястрова, А.Пенька, П. Фьорстера, П. Рорбаха, Г. Гартмаєра, віце-президента австрійського парламенту Е. Пернершторфера, члена шведського парламенту Е. Лілендаля, англійського журналіста Б.Сендса та ін., опубліковані в багатьох періодичних виданнях, зокрема газетах: «Reclams Universum», «Jeune Turc», «Schlesische Zeitung», «Brьxer Volkszeitung», «Grazer Tagblatt», «Neues Wiener Tagblatt», «Prager Tagblatt», «Дневник», «Justice», «Kцlnische Zeitung», «Stuttgarter Neues Tagblatt» та ін; журналах: британських «The New Age», «The British Review»; німецьких «Das Neue Deutschland», «Die Grenzboten», «Deutsche Politik»; угорському журналі «Das junge Europa».

Проблема відродження української державності розглядалася в книгах «Україна» (1914) Б.Сендса, «Нова Європа. Декілька есе з питань відбудови» (1915) А.Дж. Тойнбі, «Війна та німецька політика» (1915) П.Рорбаха, «Новий Троїстий союз. Німецька програма дій для всього німецького народу та його друзів» (1915) Ф. Кьолєра, брошурах «Проблема України» (1915) Г. Кляйнова, «Україна та її зв'язки з Османською імперією» (1915) доктора Р.Штюбе, книзі «Народи Росії - її сила та слабкість» (1915) Е. Остмана, збірнику «Велет на глиняних ногах» (1916) А. Ріпке, брошурах «Тривалий мир та проблема націй» (1916) А.Шмідта, «Україна. Статті з історії, культури та народного господарства» (1916) О. Кесслера, книзі «Німецька політика» (1916) князя Бюлова, й брошурі «Русини й релігійні проблеми русинського народу» (1917) С.Смольки, аналізованих в дисертації.

Зацікавлення в існуванні самостійної України не лише спричинилося до пошуків європейською політичною думкою шляхів відродження української державності, але й до участі України як сторони на мирних переговорах і, як наслідок, до її визнання на міжнародному рівні при укладенні Берестейського мирного договору. Таким чином, можна говорити про предметність і комплексність підходу Центральних держав до проблеми відродження української державності, яка розроблялася спершу політичною думкою, а потім отримала логічне завершальне втілення у визнанні України de jure. Останнє слід розглядати лише як факт в контексті спільності інтересів Центральних держав і відродженої (без їхньої участі!) незалежної України.

«Міжнародне визнання України. Оцінки подій 1918 року» - таку назву має другий пункт третього розділу, в якому досліджується європейська політична думка щодо українських питань кінця 1917 і 1918 років. Така акцентуація не є випадковою і пояснюється зміною характеру розгляду титульної проблеми європейськими мислителями. На зламі 1917 і 1918 рр. європейська політична думка здебільшого втрачає проблемний підхід до питання відродження української державності, адже сама українська державність стає доконаним фактом. Місце аналітичних статей у європейській пресі поступово зайняли стислі коментарі подій в Україні, які в цей час змінювали одна одну, наче у калейдоскопі.

З поданих у німецькомовній пресі голосів, які були присвячені питанню укладення миру з Україною, слід, передовсім, відзначити статті у «Frankfurter Zeitung», «Neue Freie Presse», «Kцlnische Zeitung» та багатьох ін., які вітали сприятливий перебіг переговорів у Бересті. Водночас, скептичні думки щодо життєздатності незалежної України були висловлені в газеті «Zukunft» та часописі «Deutsche Politik».

Наступні важливі події 1918 р., які відбувалися в Україні, або в межах Європи і тою чи іншою мірою були дотичними до українських справ, звичайно ж, коментувалися пресою (низка публікацій в газетах «Neues Wiener Tageblatt», «Berliner Tageblatt», «Frankfurter Zeitung» та ін.).

Події історичної ваги в Україні 1917-1918 рр. знайшли місце і в німецькомовній мемуаристиці. У спогадах графа О.Черніна «У Світовій війні» (1919) знаходимо розділ «Брест-Литовськ», в якому автор - міністр закордонних справ Австро-Угорщини - змальовує свою участь у переговорах та укладенні миру з Україною. Своєрідним антиподом до спогадів Черніна про Берестейський мир можна вважати спогади німецького генерала М.Гофмана, який на переговорах був також однією з ключових фігур. У своїй книзі «Війна втрачених можливостей» (1923) він в окремому розділі «Берестейський мир» подає коротку, але влучну характеристику мирного процесу. Берестейському миру присвячені також «Воєнні мемуари 1914-1918 рр.» (1919) німецького генерала Е. Людендорфа і перший розділ книги «Падіння Центральних держав» (1921) відомого публіциста К.Ф.Новака.

Не підлягає сумніву, що кожна із сторін, яка підписала Берестейський мирний договір виходила з власних інтересів і розраховувала на певні дивіденди. І все ж, значення Берестейського миру саме для України важко переоцінити. З його підписанням на міжнародну арену вперше за багато десятиліть знову вийшла незалежна Українська держава. Було обумовлено її західні кордони, звільнення окупованих територій, встановлення дипломатичних відносин, а також економічних зв'язків між Україною та Центральними державами на основі принципу взаємності. Окрім всього, вона отримала змогу спертися (у випадку необхідності) на військову допомогу нових союзників. Негативними факторами подальшого утвердження української державності стали австрійські «хитання» між українцями та поляками й більша прихильність до останніх, важке мілітарне, політичне та економічне становище Центральних держав в середині й наприкінці 1918 р. Втім і Антанта, як засвідчила історія, попри декларацію гуманістичних ідеалів щодо національного державотворення європейських народів, виявилася не надто послідовною.

Висновки

У висновках узагальнені погляди європейських дослідників початку ХХ ст. щодо проблеми відродження української державності. Результати дослідження можна звести до наступних позицій.

Праці європейських мислителів, в яких розглядалося українське питання, загалом носили полемічний характер, оскільки їхні автори часто походили з двох антагоністичних таборів: про- та антиросійського. До першого належали переважно британські, французькі та польські вчені, письменники, публіцисти. Негативне відношення до українських проблем спорадично траплялося, щоправда, і в друкованих органах нейтральних держав. Найбільш прихильною до українства була політична думка мислителів з Німеччини й союзних з нею держав. Тут найбільш предметно і в найширшому обсязі висвітлювалися питання, пов'язані з проблемою відродження української державності, й розглядалися шляхи побудови незалежної Української держави.

Європейська політична думка розглядала українські державотворчі прагнення в контексті загальноєвропейських процесів національного відродження, однак саме українським змаганням до незалежності надавалося особливої ваги, а доля українського народу трактувалася як найбільша національно-визвольна справа Європи, яка має світову політичну вагу.

Значення українського питання оцінювалося в декількох взаємопов'язаних площинах. Окрім гуманістичного (необхідності відродження української державності з огляду на вищу справедливість), воно мало ще й політичний (тактичний і стратегічний) вимір як в масштабах Європи загалом, так і з огляду на конкретні державні інтереси окремих країн. Зокрема більшість німецьких та австро-угорських дослідників розцінювали відновлення державної незалежності України як таке, що тактично спричинилося б до поразки їхнього ворога - Російської імперії, а відтак стратегічно забезпечило б надійний захист економічного коридору Берлін-Багдад. Як наслідок, царську імперію було б позбавлено можливості активно втручатися у внутрішньоєвропейські справи, що стало б надійним гарантом забезпечення тривалого спокою на континенті, як вважали європейські мислителі.

З погляду європейської політичної думки не підлягало сумнівові, що Україна здатна створити цілісну й самодостатню в економічному плані державу. Однак, їй потрібно було знайти певне політичне, економічне й мілітарне забезпечення свого незалежного існування. З геополітичної точки зору найбільш реально його могли гарантувати лише Центральні держави, які володіли усіма необхідними для цього засобами й були зацікавленими в самостійності України. Більше того, залучення її як єднальної ланки в економічні відносини на шляху Європа-Азія сприяло б економічному піднесенню і, як наслідок, дозволило б оперти незалежність на власні тривкі економічні основи. Недаремно ж багато європейських мислителів того часу вважали, що в союзі з Центральними державами відродженій Україні буде забезпечене успішне майбутнє. Лише незалежна Українська держава, за їхніми оцінками, назавжди звільнила б Центральну Європу від виснаження російською небезпекою, й лише приєднання до Центральної Європи забезпечило б Україні її незалежність.

Обидва підходи до проблеми відродження української державності (як гуманістичний, так і політичний) можна трактувати як співвідносні з інтересами української нації. У цьому полягає відмінне від «традиційного» розуміння мотивів і цілей європейської політики, зокрема німецької, щодо України на початку ХХ ст., що підтверджується багатим фактологічним матеріалом.

Політична думка мислителів країн Антанти назагал була суціль заанґажованою і поспішала використати будь-яку подію, яка хоч трохи слугувала боротьбі з ворогом, і дуже охоче й спокійно мовчала, коли доводилося обороняти справедливі позиції супротивника свого союзника. Тому політична думка мислителів країн Антанти поза різного роду культурницькими оглядами й розглядом українського питання в контексті певних подій, на жаль, лише в поодиноких випадках змогла наблизитися до такого розуміння проблеми самовизначення народів, наслідком якого могли б стати певні кроки на політичній арені в бік захисту прав цілих народів й недопущення війн на Європейському континенті в майбутньому. Тут сфера практичної політики не була прихильною до українців. Здебільшого ж політична думка й реальна політика цих держав завжди залишалися детермінованими певними державними інтересами, які, як показала історія, були не завжди виправданими і, окрім всього, зовсім не відповідали ані вимогам часу, ані інтересам українського народу.

Зроблено рекомендації щодо можливого застосування результатів, отриманих у роботі.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

Трофимович В., Романюк Р. Українсько-польська проблематика в політиці Австро-Угорщини на початку першої світової війни // Перша світова війна і слов'янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції 14-15 травня 1998 р. - Київ, 1998. - С.24-31. (Особистий внесок - підбір та аналіз документів австрійських міністерств).

Романюк Р. Австрійські підходи до українського державотворення у 1918 році в контексті польської позиції // Українсько-польські відносини в ХХ столітті: державність, суспільство, культура. Матеріали міжнародної наукової конференції 15-16 квітня 1999 р. - Тернопіль, 1999 - С.101-115.

Романюк Р. Українська інтрига в контексті Першої світової війни у візії Рудольфа Челлена // Вісник Львівського Університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 1. - Львів, 1999. - С.122-126.

Романюк Р. Проблема відродження української державності в німецькій політичній думці 1914-1915 рр. // Українська національна ідея: Реалії і перспективи розвитку. Матеріали всеукраїнського теоретичного семінару. - Львів, 2000. - С.95-104.

Романюк Р. Проблема відродження української державності в німецькій політичній думці 1916 р. // Вісник Львівського Університету. Серія філософські науки. - Вип. 2. - Львів, 2000. - С.195-203.

Романюк Р. «Нова Європа» Арнольда Тойнбі та українське питання // Вісник Львівського Університету. Серія міжнародні відносини. - Вип. 2. - Львів, 2000. - С.173-178.

Анотація

Романюк Р.Й. Ідея відродження української державності в європейській політичній думці початку ХХ ст. (1900-1918 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01. - теорія та історія політичної науки. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню європейської політичної думки в прикладному аспекті проблеми відродження української державності. Вивчено підстави постановки й розробки проблеми в європейській політичній думці. Визначено основні площини розгляду проблеми, такі як геополітична доцільність відродження української державності та ствердження національної окремішності українського народу як майбутнього суверена (зовнішні та внутрішні передумови для створення й існування української держави), які були засадничими в опрацюваннях українського питання європейською політичною думкою, з'ясований їхній взаємозв'язок, досліджене іноземне бачення місця незалежної України на європейському континенті. Таким чином, виявлено й використано компоненти, які необхідні для комплексного дослідження європейської політичної думки, - від теоретичних пошуків шляхів відродження української державності до фактичного визнання України на міжнародному рівні при укладенні Берестейського мирного договору, - події, яка також була предметом розгляду європейських мислителів. Дослідження спирається на оригінальні джерела європейської політичної думки початку ХХ ст. Результати роботи можуть бути використані у подальших дослідженнях європейської політичної думки, прикладній політиці, при розробці спецкурсів для студентів.

Ключові слова: європейська політична думка, проблема, відродження, українська державність.

Аннотация

Романюк Р.Й. Идея возрождения украинской государственности в европейской политической мысли начала ХХ в. (1900-1918 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01. - теория и история политической науки. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2001.

Несмотря на почти десятилетнее существование Украины как независимого государства и то, что за это время появилось много новых исследований политики, истории, культуры, попыток подойти к изучению титульной проблемы диссертации исходя из украинских государственных позиций практически не было сделано. Почти никто из современных авторов не использует при разработке собственных исследований европейской политической мысли и политических концепций относительно Украины начала ХХ ст. оригинальные материалы тех лет, что определяющим образом влияет на качество таких исследований. Это стало причиной вакуума информации и знаний относительно украинских государственных проблем вообще и их видения зарубежными исследователями в частности. Диссертационная работа имеет целью заполнить этот пробел, по крайней мере частично.

Избранный для научного исследования временной промежуток (1900-1918 гг.) важен, по меньшей мере, из двух соображений. Во-первых, это было время, когда разбуженное национальное сознание многих угнетаемых империями народов, в том числе и украинцев, диктовало им потребность приобретения государственной независимости и, во-вторых, когда некоторые государственные народы на европейском континенте уже приблизились к пониманию необходимости оказывать содействие этому. Актуальность исследования политической мысли последних диктуется не только потребностью разносторонне исследовать проблему возрождения украинской государственности начала ХХ в., но и необходимостью переосмысления уже упроченных, «традиционных» взглядов на понимание европейскими народами украинских проблем, связанных с стремлением к собственной государственности, что имеет исключительное значение. Представленное в диссертации видение проблемы основывается исключительно на взглядах европейских мыслителей. Структура исследования построена таким образом, что оно осуществлено в соответствии с хронологией разработки проблемы в европейской политической мысли, начиная от выяснения оснований её постановки, через оценку места украинского вопроса в Первой мировой войне, к предметному подходу к проблеме возрождения украинской государственности и признания Украинского государства на международном уровне. Использованные здесь исторические факты служат вспомогательным источником в раскрытии сути подходов политической мысли к проблеме, придавая работе целостный характер законченного комплексного исследования.

Результаты исследования можно свести к следующим позициям:

Работы европейских мыслителей, в которых рассматривался украинский вопрос, в общем носили полемический характер, поскольку их авторы зачастую принадлежали к разным антагонистическим лагерям.

Европейская политическая мысль рассматривала украинские стремления к государственности в контексте общеевропейских процессов национального возрождения, однако именно украинские желания считались особо важными.

Значение украинского вопроса оценивалось европейскими мыслителями в нескольких взаимосвязанных плоскостях. Кроме гуманистического (необходимости возрождения украинской государственности как высшей справедливости), оно имело еще и политическое (тактическое и стратегическое) измерение как в масштабах Европы в целом, так и учитывая конкретные государственные интересы отдельных стран. Оба подхода можно считать соотносительными с интересами украинской нации.

С точки зрения европейской политической мысли не подлежало сомнению, что Украина способна создать целостное и экономически самодостаточное государство.

Политическая мысль стран Антанты в общем была практически полностью заангажирована и лишь в отдельных случаях смогла приблизиться к такому пониманию проблемы самоопределения народов, следствием которого могли бы стать определенные шаги на политической арене в сторону защиты прав целых народов и недопущения войн на Европейском континенте в будущем. Здесь сфера практической политики не была благосклонной к украинцам.

Результаты работы могут быть использованы в дальнейших исследованиях европейской политической мысли, прикладной политике, при разработке спецкурсов для студентов и пр.

Ключевые слова: европейская политическая мысль, проблема, возрождение, украинская государственность.

Summary

Romanyuk R.J. The Idea of Ukrainian Statehood Revival in European Political Thought at the Beginning of the ХХth century (1900-1918). - Manuscript.

Dissertation for doctor's scientific degree in Political Science, Specialization 23.00.01. - Theory and History of Political Science. - Ivan Franko Lviv National University, Lviv, 2001.

The dissertation is dedicated to the study of European political thought in applied aspect of the problem of Ukrainian statehood revival. The basis of statement and development of this problem in European political thought has been studied. The main aspects of problem consideration, such as geopolitical expedience of Ukrainian statehood revival and strengthening of national identity of Ukrainian people as a future sovereign (external and internal prerequisities for building and existance of Ukrainian state), which were the basis in analyzing the Ukrainian issue by European political thought; their interconnection has been determined; the foreign vision of the independent Ukraine's place on European continent has been explored. Thereby, the components necessary for complex study of European political thought - from theoretical search of ways of Ukrainian statehood revival to actual recognition of Ukraine on international level at the conclusion of Brest Peace Treaty (the event which was also the subject for consideration by European scientists) - have been found out and used. The research is based on original sources of European political thought of the beginning of ХХ century. Work results can be used in further researches of European political thought, applied politics, as well as in the course of development of specialization courses for students.

Key words: European political thought, problem, revival, Ukrainian statehood.

Размещено на Allbest.ru