Анархізм: основні риси та визначення поняття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анархізм: основні риси та визначення поняття

С.А. Запорожець

Основні риси та визначення поняття існування анархізму як соціально-політичної течії та ідеології упродовж останніх двох століть в усіх розвинених країнах світу, в багатьох країнах, що розвиваються, відродження його в Україні й інших країнах колишнього СРСР та Східної Європи. Активна роль анархізму в різних політичних подіях періоду кризи суспільства, визначений, виникаючий в соціальній свідомості періоду радикальних реформ резонанс з анархічною критикою тоталітаризму і державності в цілому усе це свідчить про актуальність вивчення феномену анархізму, його природи, форм, значення.

Проблеми анархічної свідомості заслуговують на увагу нині і у зв'язку з наростанням елементів хаосу в соціальних, політичних, правових системах локального і світового рівня в умовах розпаду колишнього СРСР, глобального перерозподілу сил у масштабах Євразії і планети в цілому, оскільки феномен анархізму виявляє певний зв'язок із явищами хаосу. Істотна активізація анархічної свідомості одна з ознак настання нового історичного періоду хаосу. анархічний політичний соціальний державний

Науковий інтерес представляє і анархічна критика державності у зв'язку з осмисленням оптимальних форм і меж державного регулювання громадських стосунків. Досвід Xx ст. з його нелюдяними світовими війнами, тоталітарними державами і масовими репресіями, наявністю у багатьох держав різноманітної зброї масового знищення людей і усього живого на планеті, виразно показав негативні риси державної влади, що виходить з-під контролю суспільства і з правового простору. Така не правова державна влада стає небезпечною для самого існування суспільства, особливо, враховуючи сучасний рівень і перспективи науково-технічного розвитку і руйнівні можливості вже створеної і прийдешньої зброї.

Основні визначення про дослідження анархізму розкрито в наукових працях: Л. Кульчицького, Г. Адлера, П. Ельцбахера, Н. Бердяєва, П. Новгородцева, Ю. Стєклова, Н. Пірумової, С. Удальцева та інших.

Злободенністю проблем, що традиційно складали об'єкт теорії анархізму, і по яких з ним велися гострі дискусії (проблеми свободи особи, відчуження від влади і власності, критика бюрократизму, співвідношення права і закону, політичного і неполітичного управління, питання федералізму, самоврядування, автономії, сфер і меж громадського і державного регулювання соціальних стосунків, прогнозування перспектив еволюції політичної системи і права та ін.).

Нам часто приходиться зустрічатися з таким словом як "анархія" у науковій, публіцистичній, художній літературі. Французький дослідник анархізму Даніель Герен говорив, що цей термін "старий як і цивілізація". Піфагорійці найгіршим за зло вважали анархію (безвладдя). Це поняття використовував і Аристотель в "політиці", відзначаючи, зокрема, що "в демократіях безладність і анархічність державного ладу, презирство до нього з боку спроможних людей" і що в деяких місцях"демократи були переможені із-за недисциплінованості і анархії..." [1].

У відомому словнику В. Даля слово "анархія" визначалося як грецьке за походженням, таке, що означало "відсутність в державі або общині глави, відповідного правління, сили, порядку: безвладдя, багатобоярщини". А "анархіст" виступає як "покровитель безвладдя" [2].

У літературі кінця XIX початку XX ст., в період активного розвитку анархічної течії, в політичній свідомості виділялося декілька підходів до розуміння анархізму. У них відбивалися політичні позиції лібералів, соціал-демократів, анархістів та інших представників цього поняття.

Негативний зв'язок між анархією і природою держави бачив професор Б. Кістяковський. Він розглядав державу як засіб подолання анархії: правова держава (юридичний характер держави), як засіб усунення анархії з правового життя, а соціалістичне як здатність ліквідовувати анархію в господарській сфері. Юрист і філософ, князь Є. Трубецькой відзначав небезпеку наслідків анархії (у сенсі безладу) для втрати в свідомості ієрархії цінності державних форм: люди, "зголоднілими по порядку і владі" кидаються "в обійми всякої влади, якою б поганою вона не була" [3]. Професор П. Новгородцев вважав анархізм за утопію, відзначаючи при цьому близькість "кінцевого ідеалу" марксизму "до анархічних ідей" і не заперечував проти трактування Г. Кельзеном марксизму, що тяжів до анархічноіндивідуалістичного переконання. Визнаючи, що відторгнення російської інтелігенції від держави мало фатальні наслідки для державного розвитку, він вважав, що відродження Росії в затвердженні переконань, "що відторгнення від держави це духовний плід соціалістичних і анархічних впливів повинно бути з коренем викинуто із загальної свідомості..." [4]. Проте анархічні ідеї мають певну об'єктивну основу.

Важливу межу анархізму, як утопічної свідомості, відзначав в 1918 р. професор-юрист І. Покровський. У цьому вченні, вважав Покровський, для своєї реалізації "святих людей", а без них вироджується у "війну всіх проти всіх". Він звернув увагу на невідповідність високого гуманістичного потенціалу вчення примітивному його сприйняттю в масі анархістів і осіб, що прилучилися до них, як розкріпачення звіриного індивідуального егоїзму та егоїстичних апетитів. "Не вдумуючись в глибину вчення писав Покровський де все-таки містяться деякі проти цього корективи, несвідомий розум засвоює з нього прості, бойові лозунги і вбачає в них одне звільнення свого егоїзму від всяких обмежень" [5].

Теоретик "легального марксизму", один з лідерів конституційних демократів П. Струве, у відомій збірці "Віхи" події смути, яка розпочиналась XVII ст. в історії Росії як боротьбу і перемогу державного початку над протидержавним анархічним початком. Просвітницька діяльність інтелігенції, в народі "грізні, неорганізовані стихійні сили", "повертає Росію до хаотичного стану, труднощів і жертв" [6]. По такій логіці революція та анархія виявляються однозначними явищами.

Організатор партії конституційних демократів П. Мілюков звертав увагу на анархізм слов'янофілів, А. Герцена, хоча і визнавав, що практично він закладений у революційному русі M. Бакуніна. Мілюков відзначав такі, на його думку, важливі риси явища, як зв'язок популярності індивідуалістичних течій, "запозичення" новітнього анархізму із-за кордону, з Лондона, (очевидно вважалося на П. Кропоткін, що проживав в Англії), наявність в середовищі російської інтелігенції анархічної течії. В той же час він визнавав несправедливим звинувачення "Віх" в "бездержавності" та "анархізмі" всього революційного руху.

Філософ-ідеаліст професор університету Петрограду С. Аськольдов розглядав "революціонізм, анархізм і деспотизм" як "три пориви в житті суспільних організмів, які при всій своїй зовнішній відмінності внутрішньо між собою зв'язані і безпосередньо породжують один одного". Революція, на його думку, є творчий порив, але витікаючи "не від центру, а від периферичної більшості, що будить її хаотичні сили" [7]. Анархізм визнавався поривом "більшості, який не хоче знати ніякого цілого, ніякого закону, що творить органічне життя, і виражає лише егоїстичне самозвеличання елементів окремо"

Тільки до цього "пориву" звести дане явище було б не точним, але онтологічний момент хаосу дійсно присутній і в політичному житті, і в політичній свідомості.

Як соціальну течію, пов'язану з народною психологією, розглядав анархізм відомий філософ Н. Бердяєв. Особливу увагу до Росії в розробці теорії анархізму він пояснював особливостями російського характеру. Анархізм М. Бакуніна визнавався "крайньою формою народництва" і "слов'янсько-російським месіанізмом", а поява перших елементів анархізму зв'язувалася із релігійним розколом. Відзначаючи, що в російському революційному русі анархісти грали другорядну роль, Бердяєв вважав, що феномен анархізму має певний релігійний компонент, що анархізм російське відкидання спокуси царства цього світу. Він звертав увагу на певну взаємообумовленість явищ етатизму та анархізму, на інстинктивну природу анархізму. "Російський етатизм, писав він, мав завжди зворотною стороною російський анархізм. Комуністична революція скористалася анархічними інстинктами, але вона прийшла до крайнього етатизму, що всякий прояв російських анархічних інстинктів" [9].

Відомий німецький правознавець Р. Штаммлер виразно розумів неоднозначність зв'язку анархізму з явищами порядку. Він вважав за помилку розглядати анархізм лише як заперечення порядку, помічаючи, що теорія анархізму вимагає порядок в людському гуртожитку і прагне до гармонії в суспільному житті; але повинен існувати інший порядок, а не державний, і притому примушення має бути зовсім скасоване.

Німецький дослідник анархізму професор П. Ельцбахер, що свого часу листувався з Кропоткіним, мабуть, першим звернув увагу на необхідність комплексного та обов'язково правового дослідження феномену анархізму. "Той, хто хоче ґрунтовно вивчити анархізм, писав він, повинен добре знати право, суспільну економію і філософію" [10].

Таким чином, в трактуваннях анархізму представників ліберальної політичної і правової думки наголошуються деякі важливі сторони течії, зокрема, його онтологічний зв'язок з епохою і процесами руйнування одних форм життя для творення інших, певна функціональна роль анархізму як елементу системи і ланки механізму соціальної дестабілізації.

В самій сутності анархізму склалися неоднозначні підходи до трактування понять "анархізму". Тенденція до поглиблення самопізнання анархізму намітилася на початку XX ст. Це було пов'язано з початком формування всередині анархічного типу політичної свідомості нових форм крупних ідейних комплексів і прагненням теоретиків анархізму звірити орієнтири, цінності анархічної свідомості даними науки цього часу, швидко змінною соціальною реальністю. П. Кропоткін, мабуть, першим в анархічній літературі спробував пов'язати природу анархізму з складними процесами, що відбуваються в природі і суспільстві, з нескінченністю мікровзаємодій, що зумовлюють стихійність Всесвіту і суспільства. Він розглядав анархізм як синтетичну філософію природи і суспільства, витікаючи з їх безперервної мінливості, стихійності, як результат невловимої гри нескінченної безлічі мікросил в мікросвіті, що визначають все подальші рівні організації макросвіту. "Анархія, писав він, це вчення, яке прагне до повного звільнення людини від ярма капіталу та держави. Її тенденція заснувати синтетичну філософію, яка б охоплювала всі явища природи, включаючи сюди і життя людських суспільств і їх економічні, політичні і етичні питання..." [11]. На мові заможних і правлячих класів, такий стан був станом хаосу, неладу, безладу, але історія говорить нам інше, а саме, що такі періоди були саме періодами революцій, переворотів, коли ламалися основи старого суспільства, які прогнили та закладалися основи нового порядку, нового ладу, в якому звільненим рабам жилося згодом дещо краще, ніж раніше.

Важливими параметрами смислового значення поняття "анархізм" в анархічній свідомості його співвідношення з ученням соціалізму і історичним значенням анархізму щодо соціалізму (анархія як мислимий в теорії анархізму суспільний устрій). У обох випадках анархія розглядалася як альтернатива соціалізму або наступний за ним ступінь суспільної еволюції. "Ідея анархізму, писав Я. Новомірський, це те вчення, яке йде на зміну соціалізму подібно до того, як соціалізм колись змінив лібералізм" [12]. На думку А. Гордіна, анархізм як вищий ступінь соціального розвитку, новий крок вперед по шляху історичної інтеграції людства, історично лежить після соціалізму (державного комунізму) і означає створення нової політико-економічної організації, що охоплює весь світ. Н. Проферансов висловив гіпотезу, що анархізм "скоро, мабуть, в одне з найближчих десятиліть стане новою історичною формацією" [13].

Нерідко в анархічній літературі робились спроби визначити анархізм з погляду адекватного цьому вченню світогляду, внутрішнього стану, які мислилися як певна установка на нескінченну творчість, сумнів, вдосконалення, прагнення до гармонії. Я. Новомірський, наприклад, ототожнював анархізм абсолютно вільною творчістю особи. "Анархія, захоплено писав Л. Чорний це втілення людини, радість життя, свободи думки особи". І. Богословський називав анархізм "живою релігією". З психологічної точки зору не раз характеризував анархізм і А. Боровий. "У основу анархічного світогляду, писав він, може бути покладений лише один принцип безмежного розвитку людини і розширення його ідеалу. Сутність анархізму у вічному, вічному запереченні, вічному шуканні" [14].

А. Боровий, мабуть, краще за інших анархістів виразив таку характерну межу самосвідомості анархізму, як розуміння ним себе своєрідним підсумком, межею розвитку людської думки. Анархізм мислився як спадкоємець всіх минулих визвольних прагнень людини і що несе відповідальність за їх збереження.

В той же час в теорії анархізму вже в період кризи його класичної форми на початку XX ст. все ясніше розумілося різноманіття форм, варіацій ідей анархізму, наявність в ньому перебігу політичної думки, що навіть бореться між собою.

В анархічній літературі зверталася увага на те, що провокує анархічну свідомість роль певних форм влади пропонували анархізм як ідеологію, що має своїм джерелом емпіричну реакцію на абсолютизм влади, або як самосвідомість повсталого емпіризму, властива будь якій політичній системі, всякій інституалізації стосунків. Це спостереження також фіксує одну з характерних рис феномену анархізму і його генезису. Проте відзначаючи деякі риси власної природи, анархічній психології, анархізм виявляє певну самоідеалізацію, недостатню самокритичність і тенденційне сприйняття державницької політичної свідомості.

Соціаліст-революціонер І. Штейнберг підкреслював соціально-психологічну стихійну природу анархізму. "Анархізм писав він це стихія, це дух людини, що шукає собі втілення в системі, тобто і в різних системах. Анархізм це не соціально-організована або соціально технічна категорія, а категорія соціально-психологічна: він принцип трансформації свідомості і волі людини, останнє перетворення душі його. Саме цю стихію лівонародництво в себе вбирає" [15]. Справедливо відзначаючи спонтанний момент анархізму, зв'язок цієї властивості з трансформацією свідомості і волі, Штейнберг давав невизначену загальну характеристику даної течії.

Представляє певний інтерес повністю ігнорований до теперішнього часу у вітчизняній літературі кримінально-психологічний і соціологічний підхід до пояснення анархізму, запропонований Ч. Ломброзо і названий їм психо-антропологічним. Відзначимо основні підходу і виводи італійського ученого, пам'ятаючи про неоднозначність його доктрини.

Ломброзо визнавав, що з глибокої старовини відомі злочинці з альтруїстичними тенденціями, фанатики альтруїзму, прагнучі реалізувати його на релігійному або політичному ґрунті. В той же час він розглядав анархізм як заклик до повернення назад, в первісний стан, але обумовлював, що оскільки розвиток суспільства йде зигзагоподібне, те повернення назад не завжди означає регрес. "Нежиттєвість анархізму", за Ломброзо, пов'язана з його невідповідність психології суспільства, людей, оскільки вони не здібні до сприйняття і здійснення дуже швидких змін і схильні до консерватизму: "Ненависть до всякого нововведення так глибоко корениться в людині, що виступ насильством проти сталого вже будуючи, старого, є злочином: воно ображає погляд більшості" [16]. Звідси найдіяльніші анархісти визнаються італійським дослідником злочинцями або божевільними (виняток становлять, згідно Ломброзо, такі люди, як Р. Ібсен, Є. .Реклю, П. Кропоткін). У анархістів він відзначав фанатизм, що народжується на ґрунті безглуздих і спірних ідей при не завжди помилковості деяких початкових пунктів вчення, а також любов до нового, пов'язану з хворобливим станом їх нервової системи. "Я вже багато раз детально доводив, писав Ломброзо, що люди взагалі ненавидять все нове, і лише природжені злочинці і ненормальні шукають його" [17]. Він розглядав анархізм як біопсихічне явище, що знаходиться поза межами історичних епох. Ломброзо відзначав наявність непоправних злочинців-анархістів і на стародавньому світі, посилаючись на Сократа і Аристотеля, хоча і відзначав у анархістів особистий інтерес -прагнення вибитися убогості. Ломброзо допускав страту по відношенню до непоправних злочинців-анархістів і пропонував лікування хворих. В той же час він вважав за необхідне використовувати на користь суспільства альтруїзм анархістів, нагадував про безглуздя боротьби з ідеями шляхом страт, попереджав про зворотний ефект жорстких мерів проти анархізму. За Ломброзо, позитивне значення анархізму полягає у виявленні серйозних недоліків соціальної системи. "Як холера, писав він, вражає найбільш бідні і брудні квартали міста, таким чином, куди мають бути направлені наші запобіжні заходи, так і анархія країни з якнайгіршим управлінням..." [18].

З погляду останньої традиції в інтерпретації анархізму особливу увагу представляють роботи В. Леніна. Його трактування анархізму цінне з історичної точки зору як віддзеркалення поглядів на це явище значній частині революційного руху, як сприйняття його крупним політичним діячем і мислителем, що опинився на початку століття в епіцентрі політичної боротьби, революційних подій, як погляд зсередини історичного контексту сучасника процесів завершення формування класичного і початку розвитку посткласичного анархізму в Росії. До речі, другий процес в соціал-демократичній і більшовицькій літературі того часу залишився, фактично, непоміченим.

Ленін відзначав плюралістичність трактування анархізму різними політичними силами і особливості соціально-класового сприйняття смислових значень слів "порядок" і "анархія". Він звертав увагу на тенденцію широкого розуміння терміну "анархія" менш революційними шарами суспільства і партіями, що представляють їх, бачать анархістів у всіх, хто робить замах на зручні і вигідні для цих партій громадські порядки. На питанні про рухливість смислових меж понять "порядок" і "анархія" залежно від соціально-політичної позиції, Ленін детально зупинився в роботі "Політичні партії в Росії і завдання пролетаріату" (квітень 1917 р.). Партії, що стояли правіше конституційних демократів, писав він, вважали, що "якщо цар або бравий генерал захопить владу, то це від бога, це порядок. Останнє анархія" [19]. Порядок для них звужувався до монархічного ладу. Для буржуазії, по Леніну, порядок ширше поняття. Воно включає вже і скидання монархії, і встановлення влади буржуазії, що для монархістів було б вже анархією. Подальший розвиток революції, перехід нею меж сфери інтересів буржуа із їхньої точки зору вже безладі анархія. Для конституційних демократів "якщо капіталісти захоплять владу, хоч би насильством, то це порядок. Захопити владу проти капіталістів було б анархією" [20]. Реформісти з числа соціалістів, на думку Леніна, допускали постбуржуазний етап революції: перехід влади від капіталістів в руки народних мас, соціальних низів, але не відразу, а поступово і в блоці з буржуазією. "Якщо Ради робітників, солдатів і ін. депутатів одних візьмуть всю владу, то це загрожує анархією. Хай поки у капіталістів буде влада, а у Рад робочих і солдатських депутатів "контактна комісія". На відміну від вищеназваних партій більшовики визнавали необхідність захоплення всієї влади Радами, що в правішій частині політичного спектру характеризувалося як анархія. Поняття анархії при цьому зміщувалося до безпосереднього ідеалу і теорії анархізму як крайнього полюса політичного і ідеологічного спектру. "Анархією пояснював Ленін називається заперечення всякої державної влади, а Рада робочих і солдатських депутатів є також державна влада" [21].

Висновки. В статті розкрито основні риси та визначення поняття трактування анархізму в науковій літературі, підходи його пояснення представниками різних політичних поглядів. Можна стверджувати, що анархізм це політична філософія, яка містить в собі теорії і погляди, які виступають за знищення будь-якого примусового насильства однієї влади людини над іншою людиною.

Література

1. Аристотель. Политика: Соч. в 4-х томах. Т. 4. М., 1984. 531 с.;

2. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. Т.1: А-3. М., 1989. 580 с.;

3. Струве П.Б. Интеллигенция и революция // Вехи. Интеллигенция в России: Сб. статей 1909-1910. М., 1991.

4. Новгородцев П. О путях и задачах русской интеллигенции // Из глубины: Сб. статей о русской революции. М., 1990. 361 с.

Размещено на Allbest.ru