Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327:323.2+323.3

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР В'ЄТНАМСЬКОГО ДОСВІДУ МОДЕРНІЗАЦІЇ

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ГРИЩЕНКО Тетяна Володимирівна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ.

Науковий керівник - доктор історичних наук Гура Віктор Костянтинович, завідувач відділу Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Офіційні опоненти: Доктор історичних наук, професор Гуменюк Борис Іванович, Дипломатична академія України, ректор;

Кандидат історичних наук, Нікішенко Сергій Олександрович, Національний Інститут стратегічних досліджень, відділ зовнішньополітичної стратегії, старший консультант.

Провідна установа:

Кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 11 травня 2000р. о 15:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 при Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 252030 Київ-30, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Автореферат розісланий 10 квітня 2000р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Кандидат політичних наук Сушко О.В.

Загальна характеристика роботи

економічний перетворення реформаційний в'єтнам

Актуальність дослідження

Одним з найзнаменніших феноменів 80-90-х років XX століття став розпад світової соціалістичної системи. Однак, окремі сегменти, що утворювали цю систему, не припинили свого існування, як, наприклад, В'єтнам, Китай, Північна Корея, Куба. Різними виявились їх долі. Соціалістична Республіка В'єтнам (СРВ) та Китайська Народна Республіка (КНР), зокрема, еволюціонували в новий тип синтетичного суспільства, підтвердивши, тим самим, виправданість загальної спрямованості теорії конвергенції У. Ростоу, котра розглядає "незахідні" суспільства як дещо незавершене, здатне надбати стабільність лише в подальшому процесі змін.

Більше того, дві зазначені країни довели спроможність політологічних концепцій Ш. Ейзенштадта про специфічну системну змінюваність перехідних суспільств та про важливість традиційних елементів, надбаних стереотипів і міжнародних чинників в оформленні перехідних режимів. Нарешті, еволюційні процеси в згаданих державах виявили й справедливість теорії "призматичного суспільства" Ф. Ріггса, що прогнозував тенденцію до стабілізації "неперехідних" рис суспільства в процесі модернізації на невизначено довгий строк.

Таким чином, актуальність дослідження соціально-політичного виміру модернізації в'єтнамського суспільства зумовлена потребою виведення реальних закономірностей системних змін ортодоксальної соціалістичної моделі державно-політичної та господарської організації суспільства в одному з сегментів недавньої світової соціалістичної системи, яким був В'єтнам.

Актуальність дослідження означеної теми зумовлена також необхідністю вивчення оригінального внеску В'єтнаму, на відміну від європейських постсоціалістичних країн, де соціально-політичні реформи випередили економічні, в теорію і практику суспільної еволюції, а в окремих випадках і планового демонтажу соціалістичної моделі.

Актуальність досліджуваної теми пов'язана й з тією обставиною, що досвід "в'єтнамської перебудови" довів хибність очікуваних багатьма західними політологами лінійних трансформаційних змін, що базувались на тезі про приховану полярність різноспрямованих "еталонних типів" суспільства, в умовах якої процес трансформації "незахідних суспільств" веде до витіснення всіх його громадсько-політичних ознак "західною модернізацією".

Актуальність дослідження системних перетворень у "в'єтнамському сегменті" колишньої світової соціалістичної системи визначається й неординарністю взаємодії головних чинників в'єтнамської модернізації, тобто включенням до суспільного синтезу на рівних правах генетично різнорідних та історично віддалених один від одного феноменів. В результаті чого процес реорганізації в'єтнамського суспільства нагадує, скоріше, вибіркову абсорбцію кращих надбань західної цивілізації з найбільш життєздатними функціями діючої авторитарної державно-політичної практики та національно-культурної історичної спадщини.

Варте дослідницької уваги й те, що в перебігу економічних реформ СРВ вдалося уникнути різного роду політичних колізій і соціального протистояння, а при владі залишається Комуністична партія В'єтнаму (КПВ). Вже сам факт соціально-політичної стабільності в перехідному суспільстві викликає значний науковий інтерес, тому що останнє десятиріччя дало приклади переважно нестабільних держав при зміні економічних механізмів регулювання (Росія, Молдова, Грузія, Таджикистан та інш.).

Крім того, в умовах глобалізації світового розвитку і дедалі більшої взаємозалежності світових товарних і фінансових ринків від соціально-політичної ситуації окремих країн, коли будь-які непередбачені політичні події в одній країні найнесподіванішим чином можуть відбиватися на інших, навіть територіально віддалених (приклад тому - політичні колізії в Росії і реакція на них американського, європейського та азіатського фінансових ринків), зумовлює актуальність кожного нового дослідження соціально-політичних процесів, вивчення досвіду окремих країн, тим більше тих, які не є прикладом конфронтаційності або типовості. До однієї з таких країн, на наше переконання, належить Соціалістична Республіка В'єтнам.

Вивчення обраної теми є також актуальним, оскільки "в'єтнамський шлях" певною мірою збагачує політичну науку в плані відповідності типу політичної системи певній організації соціально-економічних структур. З огляду на це, уявляється актуальним дослідити, як вплинули ринкові економічні реформи на соціальне та політичне середовище В'єтнаму, які зміни відбуваються в соціальній структурі, політичних інститутах, суспільній свідомості.

І, нарешті, актуальність дисертаційної теми обумовлюється зовнішньополітичними та зовнішньоекономічними інтересами України. Незважаючи на територіальну віддаленість, В'єтнам і Україна давні торгово-економічні партнери, хоча в кінці 80-х - на початку 90-х років з об'єктивних причин це партнерство значно послабилося. В останнє десятиріччя В'єтнам доводить світу, що співробітництво з ним може бути стабільним і вигідним. Країна з більш ніж 70-ти млн. населенням є привабливим і перспективним споживчим ринком. Останнім часом торгово-економічні зв'язки обох країн пожвавилися і мають ще досить великі потенційні можливості. Через те вивчення соціально-політичних процесів у В'єтнамі є перспективним не тільки з точки зору можливого обміну досвідом, а й для кращого розуміння мотивацій та преференцій в економічних стосунках між Україною та СРВ.

До того ж, в'єтнамський досвід запровадження ринкових реформ може виявитись важливим і корисним для України з точки зору апробованої практики дотримання співвідношення між економічними та соціальними перетвореннями, уникнення хаосу "надмірного ринку", виправданої поступовості в соціальній політиці властей тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах проблематики планових досліджень - "Взаємовплив глобальних, регіональних, національних процесів у сучасному світі", - що розробляється відділом Азії і Африки ІСЕМВ НАН України.

Актуальність теми визначила наукову проблему дисертаційної роботи: комплексний аналіз витоків, еволюції та сучасного стану соціально-політичного курсу в'єтнамського керівництва, підпорядкованого завданням ринкового реформування національного господарства.

Відтак, об'єктом дослідження даної дисертаційної роботи є соціально-політичний простір в'єтнамського суспільства. Предметом дисертаційного дослідження став аналіз специфічних складових процесу формування і здійснення внутрішньої політики КПВ в період економічного реформування.

Методологічними та теоретичними засадами дисертаційної роботи є системно-синергетичний підхід, закони і принципи діалектики з урахуванням принципу історизму. Авторкою застосовувалися нормативно-онтологічний, емпірико-аналітичний та порівняльно-історичний методи. У роботі втілено такі загальнонаукові засоби дослідження, як наукове абстрагування, індукція і дедукція, ранжування і синтез тощо.

Головне завдання, яке поставила перед собою дисертантка, полягає в тому, щоб визначити основні структурні та якісні зміни у в'єтнамському суспільстві як на рівні соціальної стратифікації, так і на рівні суспільної свідомості та системи ціннісних орієнтирів, політичної культури населення, що відбуваються в процесі переходу до ринково-орієнтованої економіки.

Звідси - низка конкретних цілей, поставлених в дослідженні. Це, зокрема:

окреслити основні напрямки, ступінь та глибину економічних перетворень у В'єтнамі та їх наслідки як базового підгрунтя соціально-політичних трансформацій в суспільстві;

розкрити співвідношення і рівень взаємозалежності політики і економіки в теорії та практиці реформаційного курсу у В'єтнамі;

визначити концептуальні та практичні особливості діяльності в'єтнамського керівництва в соціальній та внутрішньополітичній сферах періоду переходу до ринково-орієнтованої економіки;

з'ясувати рівень впливу політичної активності акторів соціально-політичного процесу у В'єтнамі (КПВ та громадянське суспільство) на збереження стабільності в країні;

визначити основні цілі, пріоритети і напрямки соціальної та внутрішньої політики в'єтнамського керівництва, а також методи і засоби її реалізування;

з'ясувати ступінь і характер демонтажу ортодоксальної соціалістичної моделі в'єтнамського суспільства під впливом реформ.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження обумовлені періодом докорінної зміни економічного курсу у В'єтнамі, перебудови економічних відносин, що розпочався в другій половині 80-х років і триває донині. Звернення в першому розділі до більш раннього періоду, а саме до моменту об'єднання країни в 1975 році, уявляється авторці доцільним для того, щоб простежити еволюцію підходів керівництва СРВ до соціально-економічних і суспільно-політичних процесів та визначити суттєвість і якість сучасних трансформувань.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

це перше комплексне дослідження внутрішньополітичної стратегії і тактики реформування в'єтнамського суспільства в українській політичній науці, в якому, до того ж, основна увага зосереджена на соціально-політичному аспекті державного процесу ринкових перетворень;

розкрито причини, політичний зміст та основні напрямки реформаторської діяльності в'єтнамського керівництва;

висвітлено роль традиційних історико-культурних особливостей розвитку в'єтнамського соціуму, їх зв'язок із сучасними суспільно-політичними процесами;

виокремлено закономірності політичного супроводження трансформації "соціалістичної" економічної моделі в'єтнамського суспільства в ринкову;

досліджено межі "політичних ризиків" реформаторського курсу в'єтнамського керівництва;

проаналізовано співвідношення темпів припустимих якісних змін в економічній та соціальній сферах життя суспільства, котрі зумовили прогрес процесу лібералізації економіки;

розкрито механізм державно-політичної практики уникнення соціальних ексцесів в ході радикальної перебудови суспільства;

виявлено закономірності змін стереотипів світогляду та норм поведінки основних верств в'єтнамського суспільства в процесі їх переміщення з домінуючого державного та "примітивно-ринкового" секторів економіки до звуженого державного та еволюціонуючого ринкових секторів.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в комплексному узагальненні закономірностей еволюційного трансформування в'єтнамського суспільства від ортодоксально-соціалістичної моделі до змішаної державно-ринкової та квазіконсервативної системи. Загальнотеоретичне значення дослідження підсилюється ще й тим, що в'єтнамський реформаторський феномен є одним з небагатьох вдалих експериментів зміни економічного базису суспільства за умов збереження державно-політичної надбудови. Практичне значення роботи полягає у можливості використання основних висновків та положень дисертації Міністерством закордонних справ та іншими державними установами нашої країни при розробці концептуальних підходів щодо В'єтнаму зокрема, та інших держав АТР - взагалі.

Теоретичний та практичний матеріал дисертаційної роботи може бути використаний при підготовці курсів лекцій для студентів-сходознавців. Він становить ймовірний інтерес і для розробки спецкурсів з політичних наук, може слугувати суттєвим теоретичним доробком для розширеного дослідження загальних закономірностей перетворень в колишніх соціалістичних країнах.

Джерельна база дисертації. Основу дослідження становлять, передовсім, офіційні джерела - Конституція Соціалістичної республіки В'єтнам, документи виконавчої та законодавчої гілок влади - Урядові постанови, звіти уряду до Національних зборів, закони СРВ. Зважаючи на особливості політичної структури СРВ, в якій провідною силою є Комуністична партія В'єтнаму, найсуттєвішим джерелом стали матеріали з'їздів та пленумів Центрального Комітету Комуністичної партії В'єтнаму (ЦК КПВ), доповіді та виступи лідерів КПВ. Коммунистическая партия Вьетнама. VI cъезд. Документы: Пер. с вьет. - М.: Политиздат, 1988; Communist Party of Vietnam. VIIIth National Congress. Documents. - Hanoi: The Gioi Publishers, 1996; The Constitutions of Vietnam (1946 - 1959 - 1980 - 1992). - Hanoi: The Gioi Publishers, 1995; Ле Зуан. Избранные статьи и речи, 1975-1981гг.: Пер. с вьет. - М.: Политиздат, 1981; Fundamental Law and Regulations of Vietnam. - Hanoi: The Gioi Publishers, 1996; Vo Van Kiet. Carring on the Renovation for the industrialization and modernization of the country // Vietnam 1996-1997. - Hanoi: The Gioi Publishers, 1997; Do Muoi. Vietnam. New challenges and new opportunities. - Hanoi: The Gioi Publishers, 1995.

Важливе місце посідають виступи, статті, інтерв'ю окремих державних та партійних діячів В'єтнаму, в яких вони висловлюються з різноманітних питань сучасного соціально-політичного життя країни. Дао Зуй Тунг. Обновление Вьетнама: первые успехи и опыт // Проблемы Дальнего Востока. - 1990. - №2; До Мыой. Рыночный механизм как основа планирования // Проблемы мира и социализма. - 1989. - №10; Ле Зуан. Твердо придерживаться закономерностей, обновлять управление экономикой // Коммунист. - 1984. - №15; Нгуен Ван Линь. Важный шаг по пути обновления // Проблемы мира и социализма. - 1987. - №4;

Іншу групу джерел становлять матеріали Організації Об'єднаних Націй (зокрема, щорічні огляди світового економічного та соціального становища Економічної і Соціальної Ради, економічно-соціальні огляди країн АТР), статистичні видання ООН. Обзор мирового экономического и социального положения, 1995 год. - ООН, Экономический и Социальный Совет. - Женева. - 1995; Economic and Social Survey of Asia and the Pacific 1991. - United Nations. - New York. - 1992; Etude sur la situation economique et social de l'Asie et du Pacifique 1990. - Nations Unie. - New York. - 1992. Окремим соціальним проблемам В'єтнаму приділяється увага в публікаціях Міжнародної організації праці (проблеми соціальних верств - селян, робітників), ООН з питань продовольства та сільського господарства (ФАО) (проблеми продовольчого забезпечення, голоду та інш.), Всесвітньої організації охорони здоров'я, ЮНЕСКО.

Використовувалися при роботі над дисертацією матеріали міжнародних фінансових інститутів - Міжнародного Валютного Фонду і Світового Банку - річні звіти МВФ та окремі видання МВФ і СБ, присвячені В'єтнаму, де висвітлюється широке коло питань реформаційної соціально-економічної політики в СРВ. International Monetary Fund. Annual Report, 1995. - Washington, D.C. - 1995; Historically Planned Economies. A World Bank Publication. - Washington. - 1992; Viet Nam: Poverty Assessment and Strategy. - World Bank. - Washington D.C. - 1995.; Viet Nam. - IMF Economic Reviews. - 1994. - №13.

Стан наукової розробки проблеми. В Україні загальними теоретичними та практичними проблемами країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, і, зокрема, В'єтнаму, займаються С.О. Шергін, Б.І. Гуменюк, М.Г. Кириченко, В.І. Дудчак, Л.О. Лещенко, В.В. Сєднєв, С.О. Нікішенко та інші. Шергин С.А., Дудчак В.И. Беспокойный Тихий океан: Проблемы безопасности и сотрудничества. - К.: Политиздат Украины, 1989; Шергін С. Ще одне "диво"? В'єтнам: політика "оновлення" і трансрегіональне співробітництво // Політика і час. - 1998. - №8; Гуменюк Б.І. Горизонти “третього світу”: Країни, що розвиваються і глобальні проблеми сучасності. - К.: Політвидав України, 1990; Кириченко М., Нгуєн Суан ТЕ. У фокусі в'єтнамських реформ // Політика і час. - 1994. - №7; Сєднєв В., Лукаш О. Азіатсько-тихоокеанський регіон сьогодні: погляд з Києва // Політика і час. - 1994. - №8; Нікішенко С., Гочарук А. Кандидат в “азіатські тигри” // Політика і час. - 1999. - №3. Однак дослідження названих авторів принагідно торкаються В'єтнаму, здебільшого, як суб'єкта регіонального і міжнародного співробітництва, або у зв'язку з переважно економічними проблемами. Тим часом, досі бракує фундаментальних комплексних політологічних праць. Належить, проте, відзначити, що останнім часом інтерес до В'єтнаму зростає, розпочинаються дослідження в Інституті Сходознавства НАН України, у Національному Інституті стратегічних досліджень, в Українській академії політичних наук.

Значний науковий інтерес з в'єтнамської проблематики становлять праці російських дослідників Л.О. Аносової, О.Р. Богатової, М.Є. Тригубенко, С.О. Малигіна, В.М. Мазиріна, Є.В. Кобелєва, М.О. Макарова, та інших. Вчені Росії досить докладно висвітлювали реформаційні процеси у В'єтнамі, особливо на початковому етапі. Вьетнам: поиски путей обновления. - М.: ИЭМСС, 1990; Аносова Л.А. Вьетнам на пороге XXI века (динамика и модернизация производитьельных сил): В 2-х ч. - М.: Луч, 1993; Богатова Е.Р. Проблемы развития негосударственных секторов в экономике СРВ // Индивидуальная трудовая деятельность в социалистических странах. - М.: Экономика, 1990; Глибоким аналізом, сміливими прогнозами вирізняються публікації у московських наукових часописах “Проблемы Дальнего Востока”, “Мировая экономика и международные отношения”, “Восток и современность”, “Азия и Африка сегодня”, “Вопросы экономики” Богатова Е., Макаров Н., Малыгин С. "Шоковая терапия": Вьетнамский вариант // Проблемы Дальнего Востока. - 1990. - №5; Богатова Е., Тригубенко М. Проблемы переходного периода в СРВ // Вопросы экономики. - 1987. - №3; Мазырин В. Вьетнам: обновление политической системы // Восток и современность. - 1989. - №4. тощо. І хоча роботи російських дослідників в більшості своїй написані з історичних або економічних позицій, вони торкаються різноманітних проблем сучасного В'єтнаму, насичені багатим фактичним матеріалом, теоретичними узагальненнями і досить широко використовувалися при написанні даної дисертації.

Здебільшого соціально-політичні аспекти модернізації В'єтнаму розглядають у своїх працях західні дослідники: Дуглас Пайк (США), Джордж Еліот (Австралія), Яник Мадесклер (Франція), Алан Гудман(США), Джон Ірвін (Голландія), Борже Люнгрен (Швеція). Elliott, G. The future of socialism: Vietnam, the way ahead? // Third world quarterly. - L., 1992. - Vol. 13. - №1; Goodman, Allan E. Vietnam in 1994 // Asian Survey. - 1995. - Vol. XXXV. - №1; Irvin G. Vietnam: assessing the achievements of Doi Moi // Journal of development studies. - 1995. - Vol.31. - №5; Madesclaire, Yannick. Au-delа des apparences: Un autre regard sur le Vietnam des annйes 90 // Revue Tiers Monde. - 1994. - t. XXXV. - ?140; Ljunggren, Borje. Vietnam: The dynamics of reform under Doi moi // Vietnamese Studies. - 1995. - ?3. У центрі уваги цих авторів перебуває аналіз внутрішньополітичних, соціальних, ідеологічних трансформацій, зрушення в бік політичної модернізації при загальній консервативності і статичності політичної системи країни.

Роботи українських, російських та західних вчених виявилася дуже корисними при написанні дисертації. Проте дане дисертаційне дослідження базоване, передовсім, на літературі в'єтнамських авторів.

Загалом, література в'єтнамського походження не позбавлена ідеологічного забарвлення, тому дисертантка досить виважено ставилася до певних висновків, окремих оцінок подій та явищ. Однак, оригінальність та багатство фактичного матеріалу щодо соціально-економічних та суспільно-політичних перетворень, викладення матеріалу з позиції погляду з середини зробило цю літературу винятково важливою при розробці теми дисертації.

Макроекономічна політика держави з часу об'єднання країни до сьогодення та внутрішньогалузеві проблеми розглядають Чінь Гуі Куач, Нгуєн Фу Чонг, Нгуєн Конг Нгхієп та інші. Чинь Гуи Куач. Экономика Вьетнама: проблемы и стратегия развития. - СПб., 1993; Nguyen Phu Trong, Tran Dinh Nghiem, Vu Hien. Vietnam from 1986. - Hanoi: The Gioi Publishers, 1995; Nguyen Cong Nghiep, Dinh Van Nha, Le Hai Mo. Viet Nam. The blazing flame of reforms. - Hanoi.: Statistical Publishing House, 1993. За ознакою належності до певної форми власності аналізує виробничий сектор країни Ву Куанг В'єт та Данг Дик Дам. Vu Quang Viet. Vietnam's economy from 1989 to 1995 // Vietnamese Studies. - 1997. - №1; Данг Дык Дам. Макроэкономика и различные типы предприятий во Вьетнаме: Пер. с вьет. - Ханой: Тхезьой, 1998. Фінансова політика держави, банківська система, проблеми інфляції та вплив останньої на доходи населення докладно викладені в монографії Во Дай Лиока та роботі Нгуєн Дик Тхао. Во Дай Лыок. Инфляция и рыночные реформы во Вьетнаме. - М: ИМЭПИ, 1992; Nguyen Duc Thao, Pham Dinh Thuong. Viet Nam. Banking system and its payment modalities. - Hanoi, 1994.

Досить різноманітні та грунтовні розробки проблем в'єтнамського селянства. Передовсім, це праці Хоанг Мінь Ха, Дао Тхе Туана, Ле Тхі Няма та інших. Хоанг Минь Ха. Изменение общественных отношений в сельском хозяйстве Вьетнама в годы развития рыночной экономики. - М: “Грант-ЛП”, 1994; Dao The Tuan. Farm topology, diversification dynamics and macro-straints // Vietnamese Studies. - 1995. - №1 (115); Nguyen Dinh. Agricultural Production and Socio-Economic Development in Vietnam's Rural-Areas // New Vietnam. - 1997. - Vol.3. - №45.

Всі ці праці становили інтерес для дисертантки не стільки в економічному розрізі, скільки для дослідження соціальних аспектів в'єтнамського суспільства, що реформується. Поряд з економічною політикою держави, автори висвітлюють і соціальні зміни, що відбуваються: скорочення та розширення соціальних верств, поява нових соціальних прошарків, проблеми зайнятості і безробіття, процеси матеріального забезпечення та соціального розшарування тощо.

Культурно-політичні питання (національні традиції та суспільні цінності, чинники формування та складові елементи світогляду в'єтнамської нації ) висвітлені в роботах Нгуєн Кхак В'єна, Ле Ба Тхао Нгуен Кхак Вьен. Очерки истории Вьетнама: Пер. с вьет. - Ханой: Тхезьой, 1998; Le Ba Thao. Vietnam: the country and its geographical regions. - Hanoi: The Gioi Publishers, 1997. та збірках робіт в'єтнамських філософів. Вьетнамская философия нового и новейшего времени: Материалы и исследования: Пер. с вьет. - М: Наука, 1990; Антология традиционной вьетнамской мысли. - М: ИФ РАН, 1996.

Цінний матеріал щодо в'єтнамської культури (як традиційної, так і сучасної, а також політичної), різних політичних проблем, питань соціальних трансформацій та економічного реформування черпався з в'єтнамських періодичних видань, насамперед з таких англомовних часописів, як Vietnamese Studies, New Vietnam, Vietnam Pictorial, Vietnam Economic Review, Vietnam Cultural Window та інш.

Загалом, як в українській, так і в'єтнамській, а також російській літературі поки відсутні узагальнюючі праці з питань соціально-політичного розвитку сучасного В'єтнаму.

Структура й обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями дослідження, які визначені логікою наукового пошуку та ступенем розробки теми. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та переліку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи становить 172 сторінки. Список використаних джерел і літератури включає 178 бібліографічних назв.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються наукова проблема, головне завдання і конкретні цілі, предмет та об'єкт дисертаційної роботи, розкривається її наукова новизна, теоретичне та практичне значення, аналізуються використані документи і література.

В першому розділі “Політика реформування в'єтнамського суспільства в 80-90-ті роки: цілі, процеси, наслідки” проаналізовано еволюцію економічної політики КПВ з часу об'єднання країни до сьогодення, методи та засоби її здійснення.

Визначаються основні відмінності в соціально-економічних структурах Північного і Південного В'єтнаму після об'єднання країни, прагнення центральної влади до їх уніфікації шляхом ліквідації приватнокапіталістичного і дрібнотоварного укладів, формального усуспільнення засобів виробництва в різних сферах економіки. Скрутне економічне становище, в яке потрапила країна на межі 70-80-х років внаслідок такої політики, створило передумови для пошуку більш гнучких шляхів розвитку, коригування темпів і методів соціалістичного будівництва.

Період пошуку ефективних методів господарювання у В'єтнамі поділяється на два етапи: з 1979 по 1986-1988 рр. та з 1988 до сьогодення.

Реформи початку 80-х рр. враховували реалії в'єтнамського життя, але вони лише на короткий час продемонстрували свою ефективність і в середині 80-х років були згорнуті. У цей період - період прискореної індустріалізації і колективізації - тільки ідеологія, а не економічна потреба, була домінантою в усіх сферах життя суспільства. Керівництво країни у своїй політиці спиралося перш за все на класичні постулати марксизму-ленінізму, і будь-які явища, що їм суперечили (сімейний підряд в сільському господарстві та розширення господарської самостійності промислових підприємств), не сприймалися як рівноправні і через те не набули подальшого розвитку.

Економічна політика керівництва СРВ кардинально змінюється з 1988р. Відбувається відхід від ортодоксальної соціалістичної моделі, розпочинається рух до ринково-орієнтованої економіки. Примат ідеології поступається місцем прагматизму, проте не можна сказати, що ідеологія повністю зійшла з економічної сцени.

В економічній політиці КПВ з 1988р., у свою чергу, можна виділити початковий етап - до 1991р., коли, власне, і долається чинність законів функціонування економіки на соціалістичних засадах, командно-адміністративного механізму (трансформація форм власності - легалізація приватного сектора і сімейний підряд у сільському господарстві, лібералізація цін, торгівлі, реформа банківської системи), але не визначена міра глибини та довгостроковості реформістських кроків. Однак, вже на цьому етапі зрозуміло, що уряд керується логікою системного ринкового пошуку, переглянувши таким чином, свої підходи до формування внутрішньополітичного курсу загалом. Суть цього перегляду полягала у тому, що не звужуючи межі державного втручання в економічну сферу життя суспільства, режим, проте, змінював характер такого втручання в напрямі підвищення компетенції держави як підприємця.

На другому етапі економічних реформ (з 1991р.) правлячий режим мобілізував всі сили суспільства для реорганізації еволюційним шляхом національного господарства В'єтнаму. В 1991-1993рр. відбувається ліквідація домінування політичної сфери буття в'єтнамського суспільства над економічною. Оптимізація засад економічної доцільності веде до усвідомленої, вибіркової відмови політичного центру від повного контролю над рухом ресурсів, до перегляду філософії державного втручання в економіку, до перегляду відносин власності та заохочення приватної національної й іноземної ділової активності. З цією метою приймаються важливі законодавчі акти, котрі розширюють права селян (Закон про землю, 1993), охороняють інтереси приватників (Закон про охорону прав та інтересів приватних власників, Закон про створення різних компаній, 1991р.), починається реформа державного сектора (1991р.).

В розділі проаналізовано вплив реформаційної державної політики на розвиток основних господарських секторів країни (сільського господарства, приватного, державного, іноземного секторів) і відзначено її модернізаційну спрямованість та стабілізаційний характер на соціально-економічний стан в'єтнамського суспільства.

Таким чином, у першому розділі проаналізовано поступ економічної модернізації В'єтнаму, яка стала базою соціально-політичних зрушень у в'єтнамському суспільстві.

У другому розділі “Соціально-трансформаційний вимір внутрішньої політики КПВ: пріоритети, символи, результати” проаналізовано основні соціальні зміни у в'єтнамському суспільстві, що відбулися за час економічного оновлення, визначено спрямованість та систему пріоритетів, навколо яких концентрується соціальна політика КПВ.

Внаслідок ринкових за напрямком економічних реформ, у В'єтнамі відбулися значні соціальні трансформації. Виявилися вони, перш за все, в появі приватнопідприємницьких верств, абсолютному скороченні державного сектора зайнятості, значному зростанні безробіття в країні, посиленні процесів соціального стратифікування та майнового розшарування.

В розділі досліджуються причини зменшення кількості зайнятих робітників і службовців в державному секторі економіки та зростання безробіття, основними з яких стали: реорганізація державних підприємств, скорочення управлінського апарату та армії. Важливим чинником безробіття у В'єтнамі є демографічна ситуація.

Означені деструктивні зміни в перші роки реформування були осередком соціальної напруги в суспільстві. Однак, вони не вилилися в масове соціальне протистояння та відкриті соціальні конфлікти. Причини цього вбачаються у виваженій політиці державної влади по стримуванню невдоволення в середовищі соціальних складових державного сектора: робітничого класу, адміністративного апарату, інтелігенції. Так, зокрема, регулювання соціальних процесів в середовищі робітників відбувалося через працевлаштування звільнених в приватному та іноземному секторах, через стримування процесу деіндустріалізації, а також через постійний контроль над рівнем життя (підвищення зарплатні). Щодо адміністративного апарату, то тут перевага надавалася його перенавчанню та перепрофілюванню, аби уникнути звальних скорочень.

В нових економічних умовах змінюються соціально-політичні пріоритети КПВ. Політика економічної модернізації відповідає, насамперед, інтересам в'єтнамського селянства та приватників, що робить їх соціальною опорою існуючого політичного режиму.

В розділі зроблено аналіз соціальних наслідків впровадження підрядних відносин на селі, а саме - поліпшення матеріального добробуту в'єтнамських селян, посилення майнового розшарування та формування нових рівнів соціальної взаємодії між селянами. Зазначається, що саме в аграрному секторі КПВ домоглася не тільки максимальної економічної віддачі, а й стійкої соціальної зацікавленості сільського населення у здійсненні урядового курсу, а головне - свідомої політичної підтримки партії найчисленнішою категорією в'єтнамських громадян.

Особливим різноманіттям, складністю та незавершеністю відрізняється структура та соціальний склад класу в'єтнамських власників. Цю категорію становлять великі, середні та малі підприємці, котрі працюють на ринок, дрібні власники-виробники - кустарі, ремісники, сім'ї, зайняті у сфері послуг та торгівлі.

У просторі соціальних перетворень в'єтнамського суспільства, виникнення класу підприємців є закономірним наслідком і побічною метою реформ, що здійснюються КПВ. Однак на сучасному етапі в політиці партії не простежується тенденція на перетворення національної підприємницької буржуазії в домінуючу суспільну силу.

Разом з тим, політична система в'єтнамського суспільства перестала гарантувати реалізацію групових потреб основних трудящих класів, на захист котрих вона претендувала у відповідності з ортодоксальною соціалістичною доктриною. Більше того, абсолютизувавши пріоритети економічного розвитку, політична система відкинула, по суті, настанову щодо забезпечення панівної ролі в суспільстві в'єтнамського пролетаріату як соціального підґрунтя влади.

При збереженні сучасного економічного курсу в'єтнамське суспільство буде дедалі поляризуватися та окреслювати різноспрямованість політичних інтересів його полюсів. Проте, поки що в'єтнамське керівництво доволі успішно вирішує питання подрібнення соціально-економічних інтересів основних продуктивних сил суспільства та недопускання опозиційної консолідації його великих сегментів.

В кінці розділу зроблено такі основні висновки:

за добу економічних реформ у в'єтнамському суспільстві відбулися суттєві структурні та якісні трансформації, що виявилися, зокрема, у виникненні нових соціальних груп (дрібна, середня, велика буржуазія) та в розширенні місця існування раніше існуючих соціальних сегментів (безробітні) до масштабів загальнонаціонального значення; у ставленні всіх верств суспільства до приватної і державної власності; в еволюції суспільної свідомості та системи ціннісних орієнтирів на всіх рівнях соціальної вертикалі;

в останні десять-п'ятнадцять років змінилися соціальні пріоритети державної політики (на користь підприємницької групи та на шкоду робітничому класу). Соціальна політика КПВ як самостійний, домінуючий напрямок партійного курсу на побудову соціалізму перестала існувати. Реорганізована соціальна політика компартії зайняла виключно похідне від економічних перетворень місце;

за час оновлення суспільства активізувався феномен наростання антагоністичних суперечностей між великими суспільними групами, в центрі якого - боротьба за перерозподіл суспільного продукту;

в міру відходу від принципів і норм ортодоксального марксизму, накреслюється тенденція до переродження керівництва КПВ у владну державну еліту, що продовжує зберігати домінуючі позиції за допомогою авторитарних форм правління;

внаслідок нейтралізації марксистської ідеологічної доктрини політекономічною практикою керівництва КПВ та об'єктивного скорочення ідейно-політичного впливу на маси з боку правлячої групи, можливості соціального регулювання з боку КПВ суттєво звужуються до меж використання державної монополії на засоби фізичного примусу, а також практики матеріальних заохочень через контроль над державними ресурсами.

Третій розділ “Аналіз основних напрямків модифікацій політичного курсу в'єтнамського керівництва” присвячено розгляду внутрішньої політики КПВ, спрямованої на збереження стабільності в суспільстві.

Суперечності, що почали виникати між новими економічними відносинами і сталими політичними нормами, спричинили необхідність оновлення політичної системи країни.

Підхід до цієї проблеми визначається як адаптивний, тобто - збереження суті системи, основних її атрибутів, але приведення усіх політичних інститутів у відповідність до нових соціально-економічних реалій.

Оновлення політичної системи обумовлюється економічними завданнями. Саме завдання поступального економічного розвитку обумовило певну лібералізацію жорсткого політичного режиму, яка виявлялася у відкритті країни для іноземців, скасуванні перепусткової системи в середині країни, розширенні меж внутрішніх громадських дискусій, припиненні гоніння на віруючих тощо.

За нових суспільно-економічних умов, однак, не відбулося дестабілізації політичного режиму і КПВ вдається залишитися єдиною партією на всьому політичному просторі країни. Причини такого стану дисертантка вбачає в складному переплетенні організаційно-зміцнюючих заходів КПВ у внутрішньопартійних, партійно-державних та партійно-суспільних відносинах, а також у традиціях політичної культури та її сучасному стані в суспільстві.

В розділі аналізується кадрова політика КПВ, адже партійно-державний апарат є фундаментом її влади, тому питання збереження його організаційної та ідеологічної єдності постійно в центрі уваги вищого керівництва країни.

Необхідність створення законодавства, що регулювало б економічні, соціальні та суспільні відносини, зумовила перегляд функцій Національних Зборів СРВ, їх активізацію та початок виконання законотворчих функцій.

Докладно розглянуті відносини КПВ з суспільством. При домінуванні жорстких авторитарно-адміністративних засобів здійснення внутрішньої політики, спостерігається перехід КПВ до пошуку компромісів, спрямованих на стабілізацію конфліктних осередків, до створення легальних каналів суспільно-політичної участі громадян для реалізації громадської активності та висловлення всіляких претензій.

Особлива увага приділена ідеологічному чиннику в політиці КПВ. Зважаючи на нейтралізацію багатьох марксистських постулатів економічною практикою, відбувається активний пошук відповідних теоретичних засад сучасного суспільно-політичного курсу в'єтнамського керівництва. Спостерігається зміцнення національно-консервативних, традиціоналістських засад внутрішньополітичного курсу.

Вагоме значення в утриманні у В'єтнамі соціально-політичної стабільності має і збереження єдності та порозуміння серед партійно-державної верхівки. В розділі розглянуто зрушення, які відбуваються в найвищій ланці політичної системи СРВ - поява фракційності, колегіальність правління і прийняття рішень, збереження регіонального та політично-інституціонального балансу.

Наприкінці розділу авторка розглядає в'єтнамське суспільство як суб'єкт політичних процесів, носія і виразника політичної культури, її певного рівня. Вказується на чинники, що впливають на політичну свідомість (традиційні азіатські цінності). Дається аналіз основних складових громадянського суспільства і відзначається, що воно у В'єтнамі лише формується, проходить черговий етап свого становлення.

На підставі зробленого у розділі аналізу, авторка прийшла до таких висновків:

в процесі кардинальних економічних перетворень у В'єтнамі політичний режим виявив значну стійкість, яка визначається як політичною гнучкістю в'єтнамського керівництва, так і зародковим станом громадянського суспільства, низьким загалом рівнем політичної активності і культури населення;

відповідно до вимог сучасного етапу розвитку країни, відбувається перебудова внутрішньопартійних, партійно-державних та партійно-суспільних відносин на засадах блокування ідейно-політичних аспектів розбудови соціальної дійсності та посилення підвалин державницького прагматизму;

кадрова політика КПВ спрямована на створення партійно-державного апарату, який би відповідав завданням господарського будівництва;

намітилася тенденція на поділ політичної і державної влади в країні, проте вона обмежується лише потребою у створенні законодавчої економічної бази і не простежується перспективи, принаймні сьогодні, реального поділу гілок політичної та державної, а також законодавчої, виконавчої і судової владних структур;

відбулася перебудова функції ідеології і пропаганди; при очевидному зменшенні пропагандистського тиску, ідеологія набула другорядного відносно економічних завдань значення; в наявності відхід КПВ від ортодоксальних марксистських постулатів; криза ідеології підштовхує в'єтнамське керівництво до потреби пошуку нової соціальної філософії та державно-патріотичної ідеологічної доктрини;

певні зміни відбулися в роботі КПВ з населенням, вона стимулює створення неполітичних громадських організацій, вступає в діалог з різними суспільними групами (селянство, релігійні конфесії), створює легальні канали політичної участі громадян (система делегацій виборців), вилучає систему ортодоксальних соціалістичних цінностей з громадської свідомості та розгортає, натомість, пропагандистську експансію, базовану на затвердженні деполітизованих державницьких пріоритетів: самодостатнього соціального устрою, авторитетного режиму, винятковості культурних традицій, непорушності державних інститутів, універсальності значення соціальної впорядкованості та стабільності. Все це разом взяте протиставляється ідеям будь-якого новаторського соціального експерименту;

в регулюванні суспільних відносин превалюють, як і раніше, адміністративно-силові методи, зберігається жорсткий контроль над пресою, діяльністю творчих спілок, жорстко придушуються будь-які прояви індивідуального і групового інакомислення.

Загальні результати дисертаційного дослідження викладені у висновках, основні з яких виносяться на захист:

На відміну від європейської частини геополітичного простору, де демонтаж соціалістичної системи був швидкоплинним (рубіж 80-90-х рр.), та ще й в умовах домінування політичної сфери над економічною, в "далекосхідній частині" системи - В'єтнам та КНР - перетворення розпочались значно раніше, носили регульований характер, нарешті охоплювали економічну сферу, розповсюджувались через економічну сферу на все суспільство і, взагалі, розвивались як феномен завдяки економічній сфері соціального буття.

Модернізаційний поступ у В'єтнамі не змінив ні державно-політичної надбудови суспільства, ні цілей і принципів державного устрою, ні формально-ідентифікаційних ознак політичного режиму, ні форм державної влади.

Ідеологічні, політичні, соціальні та культурні зміни в житті в'єтнамського суспільства все ж відбулись, але як супутні економічним перетворенням; ці зміни не мали структурного знаменника, структурного індексу, фізичного виразу, а обмежувались тонкоорганізованим та важкоідентифікованим простором мутацій та перероджень ідеологічної, політичної й культурної діяльності КПВ і відповідних вимірів життя в'єтнамського народу.

Ступінь та значимість наслідків цих "супутних" перетворень була настільки глибокою і принциповою, що ортодоксальна соціалістична модель в'єтнамського суспільства перестала існувати. Перегляд критеріїв та принципів марксистської доктрини, відмова від основоположних ідейно-політичних догм соціалістичної теорії, неформально санкціонована реорганізація законів громадського буття на основі вивільнення підприємницького потенціалу в'єтнамців - все це, разом з економічними перетвореннями, демонтувало систему міфологізованої соціалістичної організації суспільства.

Специфіка реформаторської діяльності правлячих кіл В'єтнаму полягала у використанні економічної політики як виняткового важеля перетворення суспільства і була спрямована на модернізацію народного господарства. Внаслідок реформ економіка, яка раніше базувалася на засадах адміністративно-командного планування, управління і розподілення, поступово, та все більше, набуває рис "ліберальності", грунтується на ринкових механізмах управління.

Відбулась зміна громадського змісту політичної влади, що переорієнтується на процеси створення та заохочення підприємницьких соціальних груп й одночасно трансформується у "вимогливого менеджера" по відношенню до трудящих мас, налаштованого на раціональне використання робітничої сили та уникнення можливих соціально-політичних хиб модернізації.

Піддаються перегляду і теоретичні засади, на яких трималась легітимність в'єтнамського режиму. Під тиском економічних завдань і соціальних зрушень марксистські ідеологічні настанови зазнають ерозії і зникають, або ж модернізуються і перероджуються в інші, що грунтуються на традиційних, загальнонаціональних цінностях чи збігаються з підвалинами консервативного традиціоналізму.

Відбувається рух (доволі слабкий і не явно виявлений) в бік модернізації політичної. Її окремі ознаками є: по-перше, посилення законодавчих засад у суспільстві; по-друге, внутрішнє розмежування політичної еліти.

Основні зрушення в бік політичної модернізації відбуваються в найвищій ланці політичної системи В'єтнаму. Політика владних структур щодо населення базується переважно на жорстких директивних методах.

Переважність адміністративних методів КПВ у регулюванні соціально-політичних процесів не викликає масового антагоністичного внутрішнього протесту у суспільства. Сприйняття населенням В'єтнаму як економічної, так і внутрішньої політики влади забезпечує внутрішньополітичну стабільність країни.

КПВ, взявши на себе роль активного агента перетворень, не допускає надмірної активності свого контрагента в політичних процесах. Низький рівень політичної культури, зародковий стан громадянського суспільства стає в сучасних умовах В'єтнаму стабілізуючим чинником.

Під соціалістичною оболонкою, що проголошується в'єтнамським керівництвом, відбувається певна конвергенція соціалізму і капіталізму, народжується прагматична система конкретних політичних та економічних заходів, які спрямовані на задоволення реальних сучасних потреб суспільства, тобто на побудову ефективної економічної системи, здатної модернізувати країну.

Апробація роботи. Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися у підготовці аналітичних матеріалів та довідок для апарату президента України і Міністерства закордонних справ. Окремі положення дисертації доповідались і обговорювались на наукових конференціях студентів і аспірантів Інституту міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка і на міжнародному науково-практичному семінарі “Країни АТР і Україна: реальності, проблеми та перспективи співробітництва” (Київ, 1994). Дисертація обговорена у відділі Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Основні положення дисертації висвітлені в таких публікаціях

Грищенко Т.В. Проблемы экономического реформирования Вьетнама в 80-90-е годы и их влияние на социальную сферу общества // Очерки политического и социально-экономического развития стран Востока. К.: “Крещатик”, 1998. С. 198-264.

Грищенко Т.В. Економічне реформування В'єтнаму: успіхи і проблеми // Збірник наукових праць молодих вчених / Відп. ред. к.е.н. Плотніков О.В. Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1995. Вип. 2. С. 44-49.

Грищенко Т.В. Роль ідеологічних чинників у суспільно-економічному житті В'єтнаму // Збірник наукових праць молодих вчених / Відп. ред. д.е.н. Плотніков О.В. Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1996. Вип. 3. С. 7-9.

Грищенко Т.В. Деякі аспекти реформування в'єтнамського суспільства // Збірник праць вчених / Відп. ред. д.е.н. Новицький В.Є. Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1997. Вип.6. С. 41-48.

Грищенко Т. Регулювання внутрішньої політики в перехідному суспільстві: досвід В'єтнаму // Нова політика. 1999. № 4. С. 21-23.

Грищенко Т. Соціально-політичний аспект антикризової політики у В'єтнамі // Дослідження світової політики. Київ: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1999. Вип. 5. С. 43-51.

Грищенко Т.В. В'єтнамський шлях суспільної модернізації // Людина і політика. 1999. №5. С. 20-24.

Анотація

Грищенко Т.В. Соціально-політичний вимір в'єтнамського досвіду модернізації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню соціально-політичних проблем розвитку Соціалістичної Республіки В'єтнам в період економічного реформування, спрямованого на побудову ринково-орієнтованої економіки (80 - 90-ті рр.). В роботі проаналізовано соціально-економічне підгрунтя та політичні передумови реформування в'єтнамського суспільства, визначено напрямки, ступінь та глибину економічних перетворень, їх наслідки. Досліджено зміни в соціальній та внутрішньополітичній сферах країни, проаналізовано засоби здійснення цієї політики в'єтнамськими керівними колами, розкрито співвідношення і рівень взаємозалежності політики і економіки в теорії та практиці реформаційного курсу у В'єтнамі.

Ключові слова: в'єтнамське суспільство, КПВ, соціально-політичні процеси, політична теорія і практика, ринково-орієнтована економіка, соціальна політика, внутрішня політика.

Аннотация

Грищенко Т.В. Социально-политическое измерение вьетнамского опыта модернизации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию социально-политических проблем развития Социалистической Республики Вьетнам в период экономического реформирования, направленного на построение рыночно ориентированной экономики (80-90-е гг.). В работе определены изменения в социальной и внутриполитической сферах страны, проанализированы методы и способы осуществления внутренней политики вьетнамскими руководящими кругами, а также совокупность факторов, которые влияют на внутренние социальные и политические процессы Вьетнама.

Определенное внимание в диссертации уделено ходу экономического реформирования, последовательности и степени либерализации экономики страны, поскольку именно экономические реформы являются базовой основой социальных изменений и “эволюции” политического режима во Вьетнаме. Показана степень воздействия объективных и субъективных факторов на начало и ход экономической модернизации.

Автором проанализированы основные социальные изменения во вьетнамском обществе, определены направленность и система приоритетов, вокруг которых концентрируется социальная политика КПВ. Значительное место в работе занимает рассмотрение современного состояния основных социальных групп вьетнамского общества - рабочих и служащих, интеллигенции, крестьянства, предпринимательских слоев, а также их отношения, как субъектов социальных и хозяйственных отношений, к проводимым реформам. Кроме того, исследуются нетрадиционные (для социалистического государства) социальные явления, такие как безработица, усиление социальной стратификации и имущественного расслоения.

Несмотря на растущие социальное расслоение и имущественную дифференциацию вьетнамское руководство достаточно успешно решает вопросы дробления социально-экономических интересов основных продуктивных сил общества и недопущения оппозиционной консолидации его крупных сегментов. Вместе с тем, в результате нейтрализации марксистской идеологической доктрины политэкономической практикой руководства КПВ и объективного сокращения идейно-политического влияния на массы со стороны правящей группы, возможности социального регулирования со стороны Компартии существенно сужаются до пределов использования государственной монополии на средства физического принуждения, а также практики материальных поощрений посредством контроля над государственными ресурсами.