Ліванська проблема в миротворчій діяльності Ліги арабських держав і організації об’єднаних націй (1975–1989 рр.)
Внутрішні і зовнішні чинники виникнення ліванської кризи, її характер та специфіка. Аналіз міру впливу зовнішнього чинника на поглиблення кризи. Об'єктивний аналіз діяльності Ліги арабських держав і оцінка зусиль організації з нормалізації ситуації.
| Рубрика | Политология |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.11.2013 |
| Размер файла | 37,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Ліванська проблема в миротворчій діяльності Ліги арабських держав і організації об'єднаних націй (1975-1989 рр.)
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Загальна характеристика роботи
Актуальність дослідження. Одним з істотних елементів близькосхідної реальності другої половини 70-х - початку 90-х років став внутрішньоліванський конфлікт, який внаслідок ряду обставин здійснював і в якійсь мірі продовжує здійснювати дестабілізуючий вплив на весь комплекс близькосхідних проблем, і насамперед на динаміку арабо-ізраїльського конфлікту. Пошуки політичного врегулювання близькосхідного конфлікту нерозривно пов'язані з врегулюванням ліванської кризи, що є, по суті, «конфліктом - супутником». Зіткнення, що виникли в Лівані на міжобщинному і міжрелігійному грунті, згодом переросли в збройне протистояння. Цьому сприяло не тільки подальше посилення внутрішньоліванських протиріч і поглиблення кризи існуючої конфесійної системи, але й втягнення у внутрішньоліванський конфлікт зовнішніх сил і його інтеграція в арабо-ізраїльське протистояння.
Таким чином, незважаючи на певний прогрес у справі близькосхідного врегулювання і розв'язання палестинської проблеми, досягнуті в першій половині 90-х років, ні близькосхідний конфлікт, ні палестинська проблема все ще не вирішені і зберігається їх дестабілізуючий вплив на ситуацію в Лівані. З іншого боку, напруженість, що зберігається в Лівані, також служить перешкодою для досягнення миру на Близькому Сході, оскільки ліванська проблема істотно впливає на позиції різних арабських держав, передусім Сирії. Має вона значний вплив і на позицію Ізраїлю.
Дослідження всього комплексу цих проблем має важливе значення для розуміння процесів, що відбуваються в арабському світі і на Близькому Сході загалом, як з точки зору історії і політології, так і з точки зору практичної діяльності залучених в цей процес держав. Україна, що закладає основи своєї близькосхідний політики, що формує свою систему пріоритетів на цьому регіональному напрямі могла відігравати більш активну роль в досягненні близькосхідного врегулювання, в тому числі в розв'язанні ліванської проблеми.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена і тим, що незважаючи на значну роботу, пророблену російськими, українськими і зарубіжними авторами, в сучасній історіографії практично немає комплексного дослідження, в якому розглядалася б діяльність Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй, спрямована на розв'язання ліванської кризи. Крім того, заідеологізованість підходів багатьох авторів, в тому числі і російськомовних, призводить до неадекватного висвітлення миротворчої діяльності вказаних інститутів. Весь цей комплекс мотивів і обумовив вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського університету імені Тараса Шевченка «Розбудова державності» та ІМВ КУ імені Тараса Шевченка «Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави»;
Науковою проблемою дослідження є визначення ролі Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй у врегулюванні ліванської кризи з моменту її виникнення в квітні 1975 р. і до підписання Ет-Таїфських 1989 року угод, що заклали основу для припинення громадянської війни і встановлення миру в Лівані.
Наукова концепція дослідження полягає в тому, що проблема врегулювання ліванської кризи займала важливе місце в діяльності Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй, що було зумовлено необхідністю послаблення міжнародної напруженості на регіональному і глобальному рівні. Підхід цих організацій до врегулювання ліванської проблеми формувався на основі регіональних і глобальних пріоритетів з урахуванням інтересів ліванського народу.
Об'єктом дослідження є практична діяльність Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй з врегулювання внутрішньоліванської кризи у другій половині 70-х - 80-х роках.
Предметом дослідження є форми і методи здійснення миротворчої діяльності Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй, спрямованої на розв'язання ліванської кризи.
Метою дослідження є об'єктивне і всебічне вивчення діяльності Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй, спрямованої на припинення громадянської війни в Лівані і досягнення внутрішньоліванського врегулювання, виявлення основних об'єктивних і суб'єктивних чинників, що сприяли або що перешкоджали цьому, а також висвітлення тієї ролі, яку зіграли вказані інститути в досягненні поставленої мети.
У контексті сформульованої мети були поставлені такі завдання:
- виявити і дослідити внутрішні і зовнішні чинники виникнення ліванської кризи;
- визначити характер і специфіку ліванського конфлікту;
- визначити міру впливу зовнішнього чинника на поглиблення ліванської кризи;
- дослідити діяльність Ліги арабських держав і дати оцінку її зусиллям з нормалізації ситуації в Лівані з моменту виникнення ліванської кризи і до підписання Ет-Таїфських угод, приділивши головну увагу аналізу рішень, які були прийняті в арабських верхах у вказаний період;
- зробити об'єктивний аналіз і дати оцінку діяльності Організації Об'єднаних Націй з припинення агресивних дій Ізраїлю проти Ліванської Республіки, що значно впливали на ускладнення ситуації в цій країні, а також зробити аналіз і дати оцінку діяльності ООН з нормалізації становища в Лівані, приділивши основну увагу таким ключовим документам, як резолюції і рішення Ради Безпеки ООН;
- визначити міру впливу ізраїльської агресії 1982 року проти Лівану на поглиблення ліванської кризи;
- показати вплив поляризації сил в арабському світі на початку 80-х років на підхід арабських держав до ліванської проблеми;
- висвітлити вплив антипалестинської спрямованості політики Вашингтона на його позицію в ООН з ліванського питання;
- визначити значення Ет-Таїфських угод і показати їх роль у припиненні громадянської війни і встановленні миру в Лівані.
Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють період з другої половини 70-х років і до кінця 80-х років. Нижня межа хронологічних рамок визначена початком громадянської війни в Лівані, викликаної рядом причин історичного і внутрішнього характеру. Верхня - підписанням Ет-Таїфських угод, що послужили основою для припинення цієї війни і встановлення миру в Лівані. Вибір таких меж пояснюється передусім місцем і наслідками цього періоду в історії Лівану, а також недостатньою вивченістю проблеми в сучасній історіографії. Деякі відступи від хронологічних меж, а це стосується тільки четвертого розділу, були допущені виключно з метою висвітлення діяльності Організації Об'єднаних Націй з припинення агресивних дій Ізраїлю проти Лівану під приводом боротьби з «палестинським тероризмом» з ліванської території.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод пізнання, який дозволяє дослідити діяльність Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй з врегулювання ліванської кризи і відновлення миру в діалектичному розвитку. Дисертант виходив з того, що наукове вирішення завдань дослідження неможливе без дотримання загальноприйнятих в історіографії принципів історизму і об'єктивності. Він використав також метод системного аналізу документів і літератури.
Наукова новизна. дисертаційної роботи визначається передусім тим, що вона являє собою одну з перших спроб в українській історіографії на основі документів і раніше не введених в науковий обіг джерел об'єктивно і комплексно дослідити діяльність Ліги арабських держав і Організації Об'єднаних Націй, спрямовану на врегулювання внутрішньоліванської кризи, як складової частини близькосхідного конфлікту. Враховуючи ту обставину, що історичне коріння і генеза ліванської кризи знайшли, з нашої точки зору, достатнє висвітлення в літературі, дисертант порушив лише аспекти, необхідні для більш глибокого розуміння проблеми.
Дисертант сформулював коло положень, які виносяться на захист:
- в основі внутрішньополітичної кризи в Лівані лежить цілий комплекс причин як власно ліванського, так регіонального і позарегіонального походження;
- втручання Ліги арабських держав в 1975-1981 роках у вирішення ліванської кризи було необхідним і корисним і в цьому співпадали інтереси Лівану та арабських країн;
- реальні передумови для вирішення ліванської кризи і встановлення всеосяжного миру на Близькому Сході створило прийняття на загальноарабському рівні Феського плану;
- в період, що досліджується, прослідковується зацікавленість світової спільноти у досягненні припинення агресивних акцій Ізраїлю проти Лівану, що являлись важливим чинником загострення внутрішньополітичної ситуації в цій країні;
- Організація Об"єднанних Націй в особі Ради Безпеки займала активну позицію по відношенню до ліванської кризи і докладала зусиль для її врегулювання шляхом прийняття цілої низки резолюцій;
- важливим фактором стабілізації внутрішньополітичної ситуації в Лівані послужили створені Радою Безпеки 19 березня 1978 р. Тимчасові сили ООН під її керівництвом;
- намагання ООН розв "язати ліванську кризу в період і після п" ятої арабо-ізраїльської війни відображали її готовність шукати вирішення цієї проблеми і близькосхідної кризи загалом;
- хоча Рада Безпеки ООН в цілому проявляла одностайність в підходах до вирішення ліванської кризи, недосконалість існуючих механізмів врегулювання таких ситуацій не дозволила добитись позитивних наслідків;
- практичним вирішальним кроком Ліги арабських країн до врегулювання ліванської кризи стало скликання в Ет-Таїфі ліванського парламенту, який прийняв «Хартію національної єдності», що створила основу для припинення громадянської війни і встановлення миру в країні.
Теоретичне і практичне значення дисертації визначається актуальністю і малодослідженістю теми. Проведений аналіз діяльності ЛАД і ООН з врегулювання ліванської кризи має важливе значення для теоретичного узагальнення проблем генези і еволюції регіональних конфліктів, а фактичний матеріал, що міститься в дисертації, і висновки можуть бути використані при проведенні політологічних досліджень, зокрема, для розробки наукових концепцій розблокування конфліктів типу ліванського, в практичній діяльності різних організацій для підготовки аналітичних матеріалів з проблем міжнародних відносин на Близькому Сході.
Матеріали і результати проведеного дослідження можуть бути корисними при подальшій розробці даної проблематики, а також в навчальному процесі при читанні нормативних і спеціальних курсів з історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, міжнародних відносин в близькосхідному регіоні, зовнішньої політики окремих арабських країн.
Джерельна база. Первинним матеріалом для дослідження стало, передусім, широке коло оригінальних документів і матеріалів ООН, значна кількість яких вперше зазнає глибокого аналізу в рамках теми, що розглядається. Були опрацьовані резолюції і рішення Ради Безпеки ООН, а також матеріали деяких регулярних сесій Генеральної Асамблеї, що стосуються ліванської проблеми.
Матеріалом для дисертації послужили також документи нарад глав держав і урядів арабських країн, а також документи міністерства закордонних справ Ліванської Республіки, архівні матеріали Загальноарабського керівництва Партії арабського соціалістичного відродження (ПАСВ) й інші. Ці матеріали дозволили дисертанту зробити аналіз і дати об» єктивну, з його точки зору, оцінку зусиллям ЛАД і ООН, спрямованим на припинення громадянської війни і відновлення миру і спокою в Лівані.
Окремої уваги заслуговують матеріали архіву Центру досліджень при Організації визволення Палестини (ОВП) в Бейруті. Бейрутський центр досліджень в своїй практичній діяльності основну увагу приділяє збору і аналізу матеріалів з палестинської проблеми і становища в Лівані.
Цікавими і корисними для роботи виявилися матеріали Ет-Таїфських угод 1989 року, які дозволили автору скласти власне уявлення про труднощі досягнення компромісів між сторонами ліванського конфлікту, які знаходяться у протиборстві між собою.
Певну інформацію методичного і практичного характеру автор отримав в ряді спеціальних видань міжнародних міжурядових організацій, а також збірниках документів ООН, виданих в колишньому Радянському Союзі.
Стан наукової розробки теми і огляд літератури.
При підготовці дослідження дисертант уважно вивчив роботи російських авторів, що стосуються ліванської проблеми і близькосхідної кризи загалом. Деякі аспекти питань, що стосуються діяльності ЛАД і ООН з ліванської проблеми, визначення їх ролі в справі припинення громадянської війни і відновлення миру в Лівані, розглядалися в роботах Агаришева А.А. Горбатова О.М. і Черкаського Л.Я., Дмітрієва Е.М., Кисільова В.І., Медведко Л.І., Стокліцького С.Л. й інших авторів.
Значний інтерес дисертанта викликали роботи академіка Примакова Є.М.» Анатомія близькосхідного конфлікту» та «Історія одного зговору». В них висвітлюються вузлові питання близькосхідної політики США в 70-ті - 80-ті роки, тобто періоду трагічних подій в Лівані, викривається експансіоністська суть політики Ізраїлю щодо арабських країн, міститься значний фактичний матеріал з палестинської проблеми, вирішення якої тісно пов'язане з врегулюванням внутрішньоліванського конфлікту і навпаки.
Величезне значення для більш глибокого розуміння теми дисертаційного дослідження мав ряд колективних робіт російських вчених. У цих роботах висвітлюються питання історичного, політичного і соціально-економічного розвитку країн Арабського Сходу, аналізується стан міжнародних відносин в близькосхідному регіоні, висвітлюються основні аспекти зовнішньої політики країн регіону і США, питання боротьби палестинського народу за свої невід'ємні права. Вони допомогли також дисертанту визначити місце ліванської проблеми в складному і суперечливому вузлі міжнародних відносин на Близькому Сході.
Корисною для дисертанта стала робота А.Б. Зубова «Парламентська демократія і політичні традиції Сходу», в якій розглядаються такі питання, як формування системи конфесіоналізму в Лівані, її функціонування і кризи. Ці ж питання порушуються в тій або іншій мірі і з певними поглядами і підходами є в роботах деяких арабських авторів.
Важливо окремо зупинитися на роботах українських авторів, в яких міститься широкий фактологічний і аналітичний матеріал з проблем близькосхідної кризи, міжарабських відносин, політики США й Ізраїлю на Близькому Сході й інш. Це, в першу чергу, роботи Гури В.К., Коппель О.А., Несука М.Д. і інших. Безпосередньо проблемам ліванського конфлікту і подіям навколо нього присвячений ряд наукових статей Скорохода Ю.С. і Скороход Л. І. Ці роботи виявилися корисними в процесі підготовки дисертаційного дослідження. Слід, однак, підкреслити, що з історичної дистанції нашого часу деякі оцінки подій як російськими, так і українськими авторами мають явно заідеологізований, тенденційний характер і потребують переосмислення.
Велику увагу в процесі роботи над дисертацією автор приділив роботам арабських дослідників, що стоять на різних позиціях і відображають точку зору різних політичних сил і соціальних верств населення арабських країн. На наш погляд, найбільш об'єктивний аналіз розвитку подій як у близькосхідному регіоні загалом, так і в Лівані, зокрема, дається в роботах таких арабських авторів, як Марва К. і Амель Мегеді.
Великий фактичний матеріал з проблеми, що досліджується, міститься в роботі Аббаса І. й інших арабських авторів, що примикають до об'єктивістського напряму в арабській історіографії. Ці автори розкривають причини загострення внутрішньополітичної ситуації в Лівані, аналізують вплив різних чинників, в тому числі і зовнішніх, на розвиток ліванських подій.
Аналізуючи роботи арабських авторів, не можна, з нашої точки зору, не згадати дослідження Бакрадуні Керіма, який відображає точку зору крупної ліванської буржуазії і відкрито закликав до відмови від співпраці з Сирією, роль якої у врегулюванні становища в Лівані визнана на загальноарабському рівні. Він є прихильником зміцнення жорсткої президентської влади. збереження конфесійної системи, яка, як і в недалекому минулому, гарантувала б привілеї великої буржуазії маронитської общини, з чим ми не можемо солідаризуватися.
Було б невиправданим хоч би коротко не зупинитися на мемуарних роботах колишніх високопоставлених державних діячів Лівану, таких як екс-президент А. Жмайель і екс-прем'єр-міністр С. Аль-Хосс. Вони були не тільки безпосередніми учасниками подій, що розпочалися в Лівані, але й своїми діями впливали на їх розвиток. Авторські оцінки ліванських подій дозволили дисертанту глибше вникнути в їх суть. Зокрема, колишній ліванський прем'єр-міністр робить глибокий аналіз різних моделей політичного розвитку країни, що дебатувалися в політичних, ділових і наукових колах Лівану. На його думку, проведення політичних реформ в Лівані стало гострою необхідністю.
Важливими і необхідними для дисертанта були знайомство і робота над дослідженнями, що з'явилися в країнах Західної Європи і США, таких як Д. Пайпс та А. Загорин. Деякі з авторів намагаються з позицій, що претендують на об'єктивність аналізувати зовнішньополітичний курс США на Близькому Сході, надати Вашингтону вигляд миротворця. Вони закликали США до відмови від політики «глобалізму», орієнтація на яку заважала правильному розумінню ситуації в арабському світі. На їх думку, ставка Вашингтона на Ізраїль перетворювала його з миротворця у ворога арабів, чого не могли не враховувати в епоху радянсько-американського протистояння на Арабському Сході навіть арабські консервативні режими. Інші засуджують методи дій ізраїльтян і ліванських фалангістів відносно палестинців, що знайшли притулок на ліванській території. Третіх потрібно віднести до числа дослідників консервативного толку, які виправдовують жорсткий курс США і Ізраїлю відносно арабських країн. Природно, що ці роботи вимагали серйозного критичного осмислення і вони доповнили представлення дисертанта деякими фактичними матеріалами.
Нарешті, різноманітний фактичний і аналітичний матеріал був використаний з цілого ряду періодичних видань, зокрема російських, арабських, західноєвропейських і американських.
Апробація і публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповнювались на наукових конференціях, науково-практичних семінарах, що проводилися в Інституті міжнародних відносин, обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики, а також викладені в 4 опублікованих статтях.
Структура та обсяг дисертації складається із вступу, п'яти розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 180 сторінок. Список використаної літератури займає 14 сторінок (237 найменувань).
Основний зміст дисертації
ліванський криза арабський
У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета, завдання, хронологічні межі дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення роботи, розглядається джерельна база і дається характеристика стану наукової розробки теми.
Перший розділ «Причини виникнення ліванської кризи та вплив зовнішнього фактору на її розвиток» присвячено висвітленню генези ліванської проблеми та аналізу комплексу протиріч, пов'язаних з специфічними особливостями внутрішнього розвитку країни та її зв'язками з зовнішнім світом, що склалися історично. Історія Лівану протягом останніх сторіч знала чимало складних внутрішніх соціально-політичних криз, що часто переходили у фазу збройної боротьби між окремими ліванськими групами населення. Характерно, що в кожній з цих криз особливу роль грали як зовнішній чинник, так і регіональні сили, для яких Ліван, внаслідок своєї геополітичної особливості, економічного і релігійного устрою, був зручним об'єктом для експансії.
Автор вважає, що діалектичний взаємозв'язок внутрішніх та зовнішніх факторів розвитку Лівану призводить до загострення внутрішніх протиріч, що в свою чергу спричиняє втручання зовнішніх сил, а це, в свою чергу, веде до подальшого загострення протиріч внутрішніх. Внутрішньоліванський конфлікт мав міжнародний аспект, оскільки його наслідки впливали на міжнародну ситуацію в цілому, перш за все на становище в сусідніх країнах і регіоні. З іншого боку, зовнішні фактори, а точніше втручання у ліванську кризу зовнішніх сил, справляло зростаючий вплив на його розвиток. Еволюція ліванського конфлікту переконливо свідчить, що різні типи та види конфліктів тісно взаємопов'язані.
Другий розділ «Внутрішньополітична криза в Лівані та спроби її врегулювання арабськими країнами в 1975-1981 рр.» розглядає зусилля арабських країн в цьому напрямку на протязі трьох фаз розвитку конфлікту. Перша фаза - від початку громадянської війни в квітні 1975 року до вводу сирійських військ - так звана «християнсько-палестинська фаза». Друга фаза - «сирийсько-християнська» охоплює період з 1978 року по 1981 рік. Третя - «ізраїльська фаза» почалася після ізраїльського вторгнення в 1982 році. Остання фаза - «фаза протистояння» охоплює період з 1983 року до підписання Ет-Таїфських угод.
Арабські країни здійснили перші спроби «арабізувати» ліванську кризу, розуміючи під цим пошук та формування механізмів відносин стабільності та безпеки в Лівані в межах міжарабських відносин. Конкретні дії в цьому напрямку були зроблені в жовтні 1975 року в Каїрі на сесії міністрів закордонних справ країн-членів ЛАД. Важливе значення мали рішення сесії ЛАД на рівні міністрів закордонних справ в червні 1976 року щодо розміщення в Лівані міжарабських сил безпеки у складі військових формувань Алжиру, Сирії, Саудівської Аравії, Судану, ОАЕ, Лівії та НДРЄ.
ЛАД утворила комітет з Лівану у складі Саудівської Аравії, Єгипту та Судану. Ліванська проблема обговорювалась на ХІІ загальноарабській нараді в м. Фесі в листопаді 1981 року.
Таким чином, на протязі 1975-1981 років на арабському рівні робились чисельні зусилля з метою врегулювання ліванської кризи. З точки зору автора, вони не завжди характеризувались послідовністю і здійснювались з запізненням. До того вони в основному торкались питань лівано-палестино-сирійських відносин і не були спрямовані на комплексне вирішення ліванської кризи.
Розмежування в ЛАД стосовно ліванської проблеми не дозволило досягти компромісу ліванських, палестинських та сирійських інтересів, що можливо і призвело до ізраїльської агресії 1982 року. В той же час більшість арабських країн визнавали особливу роль Сирії у врегулюванні ліванської кризи і фактично санкціонували її військову присутність в Лівані в межах ЛАД. Інтереси Сирії в Лівані та протидія їм як з боку ворогуючих ліванських угрупувань, так і окремих арабських країн, об'єктивно не сприяли політичному врегулюванню ліванської кризи.
В третьому розділі «Ізраїльська агресія 1982 року проти Лівану та інтернаціоналізація внутрішньоліванської кризи» аналізується втручання зовнішніх сил - спочатку Ізраїлю, а потім багатонаціональних сил, та їх вплив на розвиток ліванської кризи, його інтернаціоналізацію.
В умовах ізраїльської агресії та загострення внутрішньоліванської кризи деякі арабські країни, зокрема Лівія, робили спроби вирішити цю проблему на міжарабському рівні. Ця проблема обговорювалась в червні 1982 року на зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЛАД. Але єдиним практичним результатом цієї зустрічі стало утворення комісії у складі міністрів закордонних справ Алжиру, Кувейту, Лівану, Саудівської Аравії та представника ОВП з врегулювання ліванської кризи. Вона підготувала так званий «План миру».
Посередництво США у досягненні перемир'я між Ізраїлем та ОВП було компенсовано згодою ліванського уряду на перебування багатонаціональних сил західних країн в Бейруті. До вводу в Ліван багатонаціональних сил близькосхідний конфлікт не виходив за межі арабо-ізраїльських зіткнень. США не приймали прямої участі у військових діях на боці Ізраїлю, а здійснювали лише його військову, фінансову, дипломатичну та моральну підтримку. Після прийняття рішення щодо введення в Ліван багатонаціональних сил та участі в них американського військового контингенту виникає пряма арабо-американська воєнна конфронтація. Введення багатонаціональних сил не тільки не сприяло розблокуванню ліванської кризи, але й загострило внутрішньополітичну ситуацію в країні. Ліванська криза вийшла за національні та регіональні межі і прийняла міжнародний характер.
В четвертому розділі висвітлюється та аналізується діяльність ООН, спрямована на присічення агресивних дій Ізраїлю проти Лівану, примирення ліванських ворожуючих політичних сил і досягнення внутрішньополітичної стабілізації в країні в 70-і - першій половині 90-х років.
В 70-і роки в Лівані і навколо нього склалась нова обстановка. Після «чорного вересня» 1970 року збройні сили палестинського руху опору змушені були залишити Йорданію і перебазуватись в Ліван, який став головною базою його діяльності. Це стало причиною посилення агресивних дій Ізраїлю проти країни, яка фактично не була учасницею арабо-ізраїльського воєнного протиборства.
Напади Ізраїлю на територію Лівану викликали розмежування ліванських політичних сил з питань ізраїльської агресії і відношення до палестинської присутності в країні. Це розмежування мало місце на тлі загострення соціальної кризи, що охопила всі райони Лівану. Спроби ліванських правлячих кіл придушити народні виступи посилювали напругу боротьби, в яку включались все більш широкі маси ліванців. В умовах, що склались, правохристиянські кола спровокували черговий конфлікт з палестинцями, підгрунтя для якого підготувала терористична акція Ізраїлю проти палестинського керівництва в першій декаді квітня 1973 року. Оскільки акти агресії Ізраїлю проти Лівану набували перманентного характеру, Рада Безпеки ООН прийняла ряд резолюцій (№№425, 426, 501, 508, 509), в яких вимагала від Ізраїлю негайного припинення всіх воєнних дій проти Лівану, утримання від подібного в майбутньому і без зволікання вивести всі ізраїльські збройні сили з ліванської території. Припинення агресивних акцій Ізраїлю проти Лівану сприяло б зменшенню внутрішньополітичної напруженості в країні і дозволило б уникнути початку братовбивчої війни між ліванцями і палестинцями. Проте, згідно з логікою Тель-Авіву, ця війна мала привести до послаблення палестинців, що полегшило б завдання Ізраїлю з розгрому збройних формувань палестинського руху опору.
В умовах розширення агресивних дій Ізраїлю проти Лівану і громадянської війни в Лівані Рада Безпеки ООН прийняла 19 березня 1978 р. резолюцію 425, якою закликала Ізраїль до суворої поваги територіальної цілосності, суверенітету і політичної незалежності Лівану в межах його міжнародно визнаних кордонів, негайного виведення ізраїльських військ з усієї території Лівану (пункти 1, 2). Цією ж резолюцією (пункт 3) Рада Безпеки прийняла рішення негайно створити під її керівництвом Тимчасові сили ООН для південної частини Лівану з метою підтвердження виведення ізраїльських військ, відновлення міжнародного миру і безпеки і надання допомоги урядові Лівану в забезпеченні повернення йому його ефективної влади в цьому районі країні. Ці сили чисельністю біля 4000 осіб були створені з персоналу країн-членів ООН і терміни їхнього перебування в Лівані продовжувались в майбутньому неодноразово в залежності від розвитку подій в Південному Лівані. Приймаючи рішення про чергове відновлення мандату Сил ООН, Рада Безпеки висловлювала глибокий жаль з приводу відсутності сприяння, особливо з боку Ізраїлю, зусиллям збройних сил ООН з повного здійснення їхнього мандату.
Аналізуючи дії Ради Безпеки ООН в зв"язку з актами агресії Ізраїлю проти Лівану, слід наголосити на її спробі посадити зацікавлені сторони за стіл переговорів. Проте з вини Ізраїлю діяльність Змішаної комісії з припинення між Ізраїлем і Ліваном (ІЛМАК) виявилась неефективною (скликана лише 1-го грудня 1980 р. підготовча нарада з цього питання). В цей же час увагу Ради Безпеки ООН привертала не лише штучно підтримувана Ізраїлем вибухонебезпечна ситуація на півдні Лівану, а й кризова ситуація на всій території, викликана затяжною внутрішньополітичною боротьбою в країні, в якій не останню роль відігравав ізраїльський фактор. Рада Безпеки закликала всі втягнуті у воєнні дії в Лівані сторони покласти край актам насильства і ретельно дотримуватись негайного і ефективного припинення воєнних дій для того, щоб можна було відновити мир в країні і добитись національного примирення на основі збереження єдності, територіальної цілосності, незалежності і національного суверенітету Лівану.
Червнева 1982 року агресія Ізраїлю проти Лівану зустріла рішуче засудження світової громадськості. 5 червня Рада Безпеки прийняла резолюцію 508 (1982), в пункті 1 якої закликала сторони конфлікту негайно і припинити всі воєнні дії по лівано-ізраїльському кордону не пізніше 6 години (ранку) 6 червня 1982 року. Це була перша резолюція Ради Безпеки, в якій конкретно вказувались день і час припинення воєнних дій всіма сторонами в конфлікті в Лівані. Резолюція мала характер застереження і давала надію на те, що за її невиконання послідують серйозні санкції з боку Ради Безпеки по відношенню до порушників. Проте ця резолюція не зупинила Ізраїль, який протягом багатьох років фактично вів неоголошену війну проти Лівану.
За цією резолюцією послідував ряд інших, нажаль проігнорованих Ізраїлем, що пояснювалось в першу чергу політикою потурання з боку Вашингтона, який прагнув використати агресію Ізраїлю проти Лівану в своїх стратегічних інтересах. Він змусив ліванський уряд звернутись до США, Франції, Італії і Великої Британії з проханням направити в Бейрут їхні військові контингенти з метою роз"єднання воюючих сторін і створення умов для евакуації палестинських збройних формувань. Введення в кінці серпня 1982 року в Бейрут багатонаціональних сил західних країн не привело до припинення воєнних дій і встановлення миру в Лівані. Аналіз діяльності ООН з цього питання засвідчує низьку ефективність прийнятих Радою Безпеки ООН рішень, спрямованих на досягнення виведення ізраїльських військ з усієї території Лівану і на вирішення ліванської кризи.
П'ятий розділ «Активізація діяльності ЛАД з врегулювання ліванської кризи на межі 90-х років. Ет-Таїфські угоди як основа політичного врегулювання ліванської кризи». Автор вважає, що кінець 80-х років став найбільш успішним в діяльності ЛАД з врегулювання ліванської кризи. Цьому сприяла якісно нова ситуація в регіоні, що виникла внаслідок закінчення «холодної війни» і нового етапу взаємовідносин між СРСР та США. Значну роль відіграла і активізація американо-сирійських контактів, під час яких сторони дійшли висновку щодо необхідності проведення політичних реформ в Лівані і про особливу роль Сирії у вирішенні ліванської кризи.
Завдяки зусиллям утвореної ЛАД Комісії по зустрічі в верхах в Касабланці в 1989 році та діяльності «Комітету трьох», що сприяли розробці міжнародно визнаних положень виходу з ліванської кризи, вдалось стабілізувати обстановку в Лівані і почати врегулювання в Лівані внутрішньоліванської кризи.
У висновках сформульовані основні результати дисертаційного дослідження.
Внутрішньополітична криза в Лівані визначається кількома вимірами.
- перший - внутрішньоліванський і пов'язаний він з внутрішньоліванськими протиріччями і міжобщинною ворожнечею.
- другий вимір ліванської кризи - відносини між прошарками ліванського суспільства, які орієнтуються на різні зовнішні сили. З таких сил слід виділити Сирію, яка в 1976 році пішла на збройне втручання в ліванські події і відтоді тримає там свій військовий контингент, оскільки Ліван займає особливе місце на шкалі її близькосхідних пріоритетів, зумовлених комплексом національних інтересів, зокрема, економічних, геополітичних, військово-стратегічних, культурно-історичних, або інтересів національної безпеки.
Загострення сирійсько-ізраїльського протиборства в межах близькосхідного конфлікту неминуче впливало на кризову ситуацію в Лівані, який виявився втягненим у загальноарабське протистояння з Ізраїлем у зв'язку з присутністю на території Лівану управлінських органів палестинського руху опору. На тлі внутрішньополітичних і економічних протиріч втягнення Лівану в палестино-ізраїльське протиборство, стало однією з важливих причин посилення кризової ситуації в країні.
Особливе значення мав палестинський чинник, що став одним з каталізаторів трагічних подій в Лівані.
Важливим чинником поглиблення ліванської кризи стало втягнення в неї інших арабських і неарабських країн, зокрема, Іраку і Ірану, які зробили ставку на ліванські угрупування, що знаходились у протиборстві між собою. Ірак - на колишнього главу тимчасового військового уряду генерала Мішеля Ауна, Іран - на шиїтський рух «Хизболлах».
- Третій вимір ліванської кризи - це втягнення в неї зовнішньорегіональних держав, передусім США, колишнього СРСР і західноєвропейських країн. Втягнення в ліванську кризу регіональних і зовнішньорегіональних сил привело до того, що, з одного боку, Ліван виявився у фокусі тяжіння їх інтересів і сфер впливу, а з іншого - до інтегрування ліванського конфлікту в близькосхідний.
Ефективність дій ЛАД в Лівані в 1975-1976 рр. обмежувалася значною військовою присутністю Сирії в цій країні після 1 червня 1976 року, що, проте, не було вирішальним чинником. Малоефективними виявилися дії ЛАД з припинення громадянської війни в Лівані і в 1977-1981 рр., протягом яких нормалізація становища в країні ускладнювалася елементами арабо-ізраїльського протиборства. Усуненням цього протиборства мали зайнятися арабські країни, але саме в цей період сталося поглиблення поляризації в арабському світі в зв'язку з підписанням кемп-девідських угод про мир між Єгиптом і Ізраїлем і початком ірано-іракської війни. Разом з тим спроби врегулювання ліванської кризи зусиллями ЛАД робилися, особливо на його ранній стадії, із запізненням і не були до кінця послідовними. У цей період більшість арабських країн визнали особливу роль Сирії у врегулюванні ліванської кризи і фактично санкціонували її військову присутність в Лівані в рамках ЛАД.
Прийнятий 9 вересня 1982 року на загальноарабському рівні Феський план встановлення миру на Близькому Сході створив реальні передумови для вирішення ліванської проблеми. Але Ізраїль і його заокеанський союзник відмовилися піти на задоволення законних вимог арабських народів і спрямували зусилля на здійснення власних стратегічних планів відносно Лівану. 17 травня 1983 року вони нав'язали Лівану «угоду про мир» з Ізраїлем. Сирія доклала всіх зусиль, щоб зірвати мирну угоду 1983 року між Ліваном і Ізраїлем, але і Ізраїль не дозволив через своїх прихильників в християнській общині укласти в 1985 році «трьохсторонню угоду» під егідою Сирії.
Світова спільнота в особі Ради Безпеки ООН своїми численними резолюціями рішуче вимагала негайного припинення агресивних дій Ізраїлю проти Лівану, утримуватися від подібних акцій в майбутньому і негайно вивести ізраїльські збройні сили з ліванської території. Але Ізраїль ігнорував всі резолюції ООН, направлені на припинення його агресії проти Лівану і усунення ізраїльського чинника впливу на розпалювання внутрішньоліванського конфлікту. ООН мала здійснити більш активні дії для того, щоб, використовуючи весь свій авторитет, примусити Ізраїль відмовитися від обструкціоністської і експансіоністської політики, а Рада Безпеки мала вжити всіх необхідних заходів відповідно до Статуту ООН, щоб забезпечити виконання своїх резолюцій.
Створені 19 березня 1978 р. Тимчасові сили ООН у Лівану відіграли певну роль у стабілізації положення в країні. Проте діяльність цих сил не відмічалася ефективністю і причиною тому могла б бути не тільки обструкціоністська політика Тель-Авіва, але і розмитість формувань резолюцій Ради Безпеки, які санкціонували перебування Сил ООН на півдні Лівану без чіткого визначення конкретних районів.
На ефективності діяльності ООН з врегулювання ліванської кризи відбивалася надзвичайна складність і заплутаність ситуації в Лівані, політика Вашингтону в близькосхідному регіоні, обструкціоністська позиція Ізраїлю відносно рішень ООН, відсутність відпрацьованого механізму участі міжнародних організацій в деблокуванні таких складних конфліктних ситуацій як ліванська. До того ж, найбільш активні дії з врегулювання ліванської кризи здійснювалися ООН в основному тоді, коли це пов'язувалося з агресією Ізраїлю.
Підхід Ліги арабських держав до проблеми врегулювання внутрішньополітичної кризи в Лівані у другій половині 80-х років базувався на прагненні насамперед забезпечити припинення міжобщинних протиріч і зіткнень між організаціями, що входять до складу національно-патріотичних сил Лівану, і збереження його територіальної єдності шляхом національного діалогу. Це завдання вирішив скликаний в рамках ЛАД в Ет-Таїфі з ініціативи Комітету трьох (Алжир, Саудівська Аравія, Марокко) ліванський парламент. 22 жовтня 1989 року він затвердив «Хартію національної єдності», яка встановлювала рівне представництво християн і мусульман в парламенті, посилювала противаги президентської влади і проголошувала курс на повний демонтаж конфесійної системи.
На внутрішньоліванському рівні ключем до повного відновлення миру і згоди в країні є поступова повна ліквідація конфесійної системи. На регіональному і міжнародному рівні критично важливе значення з точки зору збереження територіальної цілісності і миру в Лівані має проблема припинення окупації Ізраїлем Південного Лівану, оскільки її невирішенність ставала каталізатором протиріч в ліванському суспільстві.
Основні положення дисертації були викладені автором в таких публікаціях
1. Договір «Аль-Таїф» і початок мирного етапу в Лівані. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 5, ст. 122. - К., 1998.
2. ООН і проблеми врегулювання ліванської кризи 1975-1989 рр. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 4, ст. 65. - К., 1998.
3. Україна - Ліван: розвиток відносин і перспективи співробітництва. Вісник Київського університету. Серія - Міжнародні відносини. - Вип. 7. Ч. 1, ст. 116. - 1997.
4. Ізраїльська агресія 1982 р. проти Лівану й інтернаціоналізація внутрішньоліванської кризи. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 7, ч.ІІ, ст. 241. - К., 1998.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Цiлі та принципи Статуту Організації: пiдтримання мiжнародного миру і безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права. Участь України в миротворчій діяльності ООН і в світовому співтоваристві.
курсовая работа [21,1 K], добавлен 06.05.2019Передумови виникнення "кольорових революцій" на теренах СНД та сили, що їх підтримують. Структура організації дійових осіб під час їх проведення. Основні події та наслідки для держав, в яких вони відбулися. Вплив іноземних держав на виборний процес.
реферат [34,1 K], добавлен 30.10.2014Політичні конфлікти і кризи, шляхи їх вирішення. Соціально-політичні конфлікти в Україні, їх природа та характеристика. Підходи і методи врегулювання конфліктів. Етапи політичної кризи. Чинники, що впливають на збереження конфліктогенності у політиці.
реферат [35,1 K], добавлен 13.06.2010Політична криза - специфічний період існування політичної системи. Вивчення спільних та відмінних рис політичної кризи від інших закономірностей кризових ситуацій. Конфліктологія як наука, що вивчає положення людини у суспільстві, аналіз конфліктів.
контрольная работа [686,0 K], добавлен 26.12.2013Історія та основні етапи створення міжнародної організації Соціалістична Ліга Нового Сходу, її ідеї та напрями діяльності. Ставлення до даної організації світової спільноти, її структура та критерії прийняття нових членів, результати діяльності.
реферат [25,2 K], добавлен 20.09.2010Суспільно-політична ситуація у Чехословаччині напередодні Мюнхенської трагедії. Оцінка політичних процесів суспільного розвитку держави. Особливості етнонаціональної ситуації в країні. Характеристика впливу німецького чинника на державотворчі процеси.
дипломная работа [131,3 K], добавлен 03.11.2010Розгортання системи суспільних інститутів як неодмінна умова становлення демократичних держав і формування націй. Характеристика демократичного, посередницького та виборчого громадянського суспільства. Проблема соціально-політичної стабільності в Україні.
реферат [34,8 K], добавлен 12.12.2010Типологія політичних партій. Політичні партії та громадсько-політичні організації і рухи. Сутність та типи партійних систем. Функції громадсько-політичних організацій та рухів. Основні причини виникнення партій та ефективність їх впливу на суспільство.
реферат [24,3 K], добавлен 13.06.2010Виникнення терміну "боргова криза", проблема прибуткового розміщення добавленої вартості. Прояви кризових явищ в голоді, безробітті, значному погіршенні інфраструктури, громадянських війнах і розвалі державних структур. Державне втручання в економіку.
реферат [25,2 K], добавлен 16.09.2010Загальна характеристика та особливості діяльності основних партій та політичних організацій соціалістичної, ліберальної та консервативної орієнтацій в Бессарабії в період революції 1905-1907 рр. Аналіз організаційних мереж політичних партій в Бессарабії.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 11.11.2010
