Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств (порівняльний аналіз досвіду України і В`єтнаму)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 316.34

Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств (порівняльний аналіз досвіду України і В`єтнаму)

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Хоанг Хай Банг

КИЇВ 1999

Дисертацією є рукопис:

Роботу виконано в Інституті соціології НАН України у відділі історії, теорії і методології соціології

Захист відбудеться “__29__”__червня_______ о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському університеті імені Тараса Шевченка (22017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 328).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка

Автореферат розіслано_____25 травня 1999 р.________

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради професор П.І. СКРИПКА

політика командний адміністративний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Класична соціально-філософська проблема взаємодії політики та економіки, межі державного регулювання і саморегулювання економіки в умовах корінних реформ залишається актуальною і становить предмет дискусій. Глобальні зміни, які відбуваються у світі, знову привертають увагу суспільствознавців до питань специфіки суспільних процесів наприкінці другого тисячоліття, типів революційних та еволюційних переходів у політичному, економічному та духовному розвитку, особливостей взаємодії інституцій громадянського суспільства і держави.

Актуальність соціально-філософського дослідження процесів взаємодії політики та економіки в умовах прискореної трансформації суспільств обумовлюється певними факторами. По-перше, сучасні перехідні суспільства характеризуються нелінійною динамікою розвитку економіки, глибокими протиріччями в підході до типу існуючих та трансформованих моделей держав, неоднозначними оцінками процесів формування суспільної свідомості, прискореною зміною цінностей способу життя, а значить - кардинальними змінами в поглядах на способи освоєння світу, механізми інтеграції й дезінтеграції суспільств, класів, соціальних прошарків, політичних партій і суспільних рухів. По-друге, підлягає переоцінці роль і значення державних методів управління економікою в перехідний період. По-третє, зростає масив критичних оцінок перспектив самоорганізуючої ролі ринку в процесі трансформації перехідних суспільств. Ринок як соціальний інститут діє і творчо, і руйнуюче. По-четверте, нерегульований, “стихійний”, “дикий” перехід до ринку на загальнодержавному рівні має тяжкі соціально-економічні наслідки і веде до політичної дестабілізації суспільства.

Досвід країн, які продемонстрували світу ефективність економічних реформ, особливо “економічні чудеса” в азіатському регіоні, показує правильність шляхів економічної модернізації під опікою держави, коли політичні директиви, орієнтири обумовлюють напрями, способи та динаміку економічних і соціальних перетворень. В світі немає прикладів, коли б держава повністю ухилялася від урегулювання економічних та соціальних відносин. Якби таке було гіпотетично можливо, то на чому б базувалася держава в реалізації своїх політичних, соціальних, виховних функцій?

Тому проблема дослідження суспільств у плані взаємодії політики та економіки актуальна не тільки в теоретичному, але й у практичному аспекті модернізації суспільств в Україні та В`єтнамі. Сучасні дискусії філософів, соціологів та політологів про мету трансформації перехідних суспільств, про засоби та методи спрямовані на пошук оптимальної парадигми аналізу проблем виживання і розвитку соціумів, в яких би гармонійно взаємодіяли свідомоорієнтовані та самоорганізуючі моменти політичного та економічного розвитку. Соціальна філософія покликана сприяти виробленню та реалізації моделей політичних та економічних перетворень, щоб особистість, етноси, соціальні спільності не стали жертвою “перетворювачів”, які діють методом проб і помилок.

Ступінь наукової розробки проблеми. Складність та багатосторонність проблеми взаємодії політичних та економічних факторів у процесі трансформації перехідних (транзитних) суспільств диктує досліднику орієнтацію як на вивчення пізнавальних традицій в соціальній філософії, так і на аналіз сучасних підходів до суспільного розвитку.

Вже в роботах І. Бентама, Г. Гегеля, Т. Гоббса, О. Конта, Дж. Локка, Н. Макіавеллі, К. Маркса, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміта, Г. Спенсера та інших мислителів є своєрідні підходи щодо ступеня втручання держави в економіку. Ці підходи в різній мірі використовуються дослідниками сучасних соціально-філософських, соціологічних, економічних та політичних шкіл.

Помітний слід у розвитку теорії взаємодії політики та економіки залишили соціалісти-утопісти А. Сен-Сімон, Ш. Фур`є, Р. Оуен, Т. Кампанелла, які намагалися знайти відповідь на питання, як гармонізувати політику та економіку, як покінчити з несправедливостями державного устрою, з високим рівнем експлуатації, як створити нове суспільство, вільне від соціальних конфліктів та злиднів.

У кінці XIX на початку XX ст. проблеми політики в загальноісторичному та соціокультурному аспектах, її взаємодія з економікою і суспільною свідомістю розглядалися в працях М. Бердяєва, М. Бакуніна, М. Вебера, В. Винниченка, М. Грушевського, Е. Дюркгейма, М. Драгоманова, П. Кропоткіна, В. Леніна, Г. Моска, В. Парето, Г. Плеханова, В. Соловйова, П. Сорокіна, Б. Скінера та інших філософів, соціологів і політологів. У сучасному суспільствознавстві широко відомі праці Р. Дарендорфа, Л. Козера, Г. Маркузе, Р. Мертона, К. Поппера, Т. Парсонса, Б. Рассела, Ю. Хабермаса та інших авторів, які досліджують політико-ідеологічні та економічні проблеми в соціокультурному, конфліктологічному, політико-антропологічному, політекономічному аспектах.

У колишньому СРСР проблеми політики та взаємодії політики і економіки досліджувалися в працях Ф. Бурлацького, В. Бабкіна, Г. Глезермана, О. Галкіна, М. Кейзерова, М. Михальченка, В. Мшвенієрадзе, І. Надольного, Ф. Рудича, В.Судакової, Г. Шахназарова та інших. У працях того періоду існував догматизований марксистсько-ленінський підхід, де домінуючу роль грав класовий фактор. У той же час закладались основи критичного осмислення процесів становлення політичної та економічної свідомості і знання, визначалися теоретико-методологічні основи соціально-філософських та політологічних досліджень, обумовлювалися взаємодії цих досліджень із загальнофілософськими, соціологічними та культурологічними визначеннями революцій, реформ, соціальних змін і т. ін. У цей час в латентній формі вже була наявною критика утопічної ідеї держави в кінці XX ст. після кінцевої “перемоги комунізму”.

Увага сучасних українських дослідників проблеми взаємодії політики та економіки зосереджена на особливостях становлення української національної соціально-філософської, політологічної та економічної думки в даній сфері досліджень, на характеристиках взаємодії політики та економіки в радянському та пострадянському суспільствах, на дослідженні політичних систем суспільства, політичних режимів, на формах організації державної влади та формах управління економікою, на процесах формування політичної свідомості, норм політичної поведінки. Найбільш активно в даному напрямі працюють В. Андрущенко, В. Бабкін, О. Бабкіна, І. Бойченко, Є. Бистрицький, В. Бебик, Д. Видрін, В. Волович, Є. Головаха, Л. Губерський, Ф. Кирилюк, В. Кремень, В. Крисаченко, М. Михальченко, О. Мироненко, Г. Почепцов, В. Полохало, Ф. Рудич, Ю. Римаренко, А. Ручка, В. Танчер, П. Шляхтун, Л. Шкляр, В. Якубик та ін. У В`єтнамі над цією проблематикою працюють Тран Бач Данг, Фан Ван Тием, Ле Ван Виен, Нго Дин Зао.

Сьогодні дослідження проблем політики та її взаємозв`язків стало дослідницькою модою (у зв`язку з цим з`являється багато спекулятивних праць). Але у той же час плідно працюють деякі молоді дослідники, що свідчить про хороші перспективи соціально-філософських, соціологічних та політологічних досліджень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Обраним напрямком досліджень виступає сфера взаємодії політики та економіки і відображення цієї взаємодії в теоретичній та прикладній формах, що необхідно для викладання нормативних і факультативних курсів з філософії у В'єтнамі, для аналізу концепцій реформування політичних відносин та інститутів в Україні і В`єтнамі, практика впливу сучасних політичних поглядів та інститутів на хід економічних реформ в цих країнах.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає в застосуванні методів соціально-філософського аналізу до вивчення політичної та економічної ситуації в пострадянських країнах, стратегії та тактики здійснення в них політичних та економічних реформ, у вивченні досвіду трансформації України і застосування його для В`єтнаму.

Реалізація даної мети обумовила необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:

- розглянути позитивні та негативні наслідки взаємодії політики й економіки в умовах функціонування командно-адміністративної системи, причини політичних рішень щодо переходу до ринку;

- проаналізувати перші результати ринкових реформ як продовження (чи відсутність) політичних реформ;

- прослідкувати, наскільки загальні закономірності, динаміка трансформації планової економіки в ринкову впливають на стратегію і тактику трансформації політичної системи суспільства, на активність різноманітних політичних сил;

- окреслити підходи, за допомогою яких можна проаналізувати рушійні та гальмуючі фактори політичних і економічних перетворень, політичної та економічної активності чи пасивності мас в ході цих перетворень;

- здійснити спробу соціального прогнозу перспектив трансформації України та В`єтнаму в тісному зв`язку із загальним перебігом світового розвитку, зі специфікою становлення нового світового порядку.

Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження становить широкий спектр різноманітних загальнонаукових та соціально-філософських підходів, що склалися в суспільствознавчій літературі. Насамперед, принципи об`єктивності та доказовості наукових знань, комплексності оцінки об`єкту та предмету пізнання. Автор застосовував діяльністний, системно-структурний та соціально-функціональний підходи, принципи єдності історичного та логічного аналізу, метод порівняльного і цивілізаційного аналізу. В дослідженні використані історико-філософський та історико-політологічний матеріал, найновіші досягнення в методології дослідження сфер політики та економіки українських, російських та в`єтнамських учених. При цьому класовий підхід використовується як рівний з іншими в плюралістичному погляді на світ і на методи його пізнання та перетворення.

Наукова новизна дисертації полягає в створенні пізнавальної концепції оцінки взаємодії політики та економіки в умовах прискореної трансформації суспільства як взаємної обумовленості політичного та економічного розвитку, коли залежно від історичних умов може існувати приорітет або політики, або економіки.

Виходячи з цього, можна стверджувати, що:

- в сучасних умовах трансформації України та В`єтнаму позитивні результати реформ можуть бути досягнуті, якщо є всебічно обгрунтована політична програма перетворень, яка передбачає якісні зміни в політичній системі суспільства в тісній взаємодії з економічними реформами;

- суспільствознавство постсоціалістичних країн взагалі виявилося не готовим до розробки продуктивної стратегії політичних та економічних реформ, до розробки та реалізації тактичних програм у сфері перебудови: системи політичних інститутів, форм та методів управління державною власністю, процедур виховання населення та забезпечення прав і свобод особистості;

- через відсутність політичної стратегії реформування пострадянських суспільств, дискредитації ідей ринкових перетворень, невиконання владою обіцянок перед електоратом, відсутності зваженої регіональної політики з урахуванням неоднорідності економічного та політичного розвитку регіонів у суспільстві нагнітається атмосфера масового невдоволення економічною та політичною ситуацією, а стратегічне мислення і політична воля керуючої еліти дедалі більше паралізується та підмінюється хаотичними заходами щодо самозбереження і збереження своєї влади;

- слабкі результати політичних реформ не дають можливості кардинальних економічних перетворень. Домінування слабкої політики над економікою дедалі дезорганізує і послаблює економіку, економічне реформування неможливе до того часу, поки не відбудеться становлення авторитетної сильної влади і не буде досягнута політична стабільність;

- зміна економічної політики, що продиктована зміною політичного курсу, - не свавільний крок, а підсумок попереднього періоду розвитку. Необхідність корінних перетворень у політиці та економіці це вияв закону переходу кількості в якість, коли зміни, які виникли в політиці та економіці на попередньому етапі, актуалізуються та динамізуються, призводячи до стрибкоподібної зміни у внутрішній та зовнішній політиці країни;

- в умовах визнання нереальності старої мети тоталітарного суспільства назріла необхідність створення нової ідеологічної концепції на базі нової парадигми пізнання та перетворення суспільства. Такою концепцією стала доктрина політичного плюралізму та ринкових реформ. Процес такого типу перетворень, з одного боку, є об`єктивно необхідним, назрілим, а, з другого, надзвичайно важким у реалізації внаслідок невідповідності мети, завдань, інтересів, які висуваються ідеологією реформ як загальнонародні, та інтересів, завдань, мети правлячої еліти, яка начебто повинна діяти в інтересах народу, а діє в інтересах кланів, мафіозних груп, бюрократії. В цих умовах ідеологія реформ перетворюється на риторику, а правляча еліта перетворює в стрижень суспільної трансформації процес передачі державної власності з рук бюрократії як колективного розпорядника до рук приватних володарів власності.

Теоретична та практична значущість дослідження полягає в розробці дійових концептуальних підходів аналізу політичної та економічної реальності в пострадянських країнах і у визначенні реальних шляхів позитивної трансформації цих країн. Напрацьовані знання можуть бути використані при розробці нормативних та спеціальних курсів з проблем соціальної філософії, соціології та політології для студентів вузів та тих, хто навчається в середніх спеціальних закладах, для підготовки навчальних посібників. Матеріали дослідження є елементом широкоформатних пошуків у галузі соціальної філософії та політології і можуть стати основою для написання пропагандистських та інформаційних текстів.

Апробація роботи здійснена в публікаціях автора, на семінарах аспірантів, на науково-практичних конференціях: ООН і майбутні покоління. -К., 1996; Українська політика сьогодні: характеристики, орієнтири, співвідношення стратегії і тактики. - К., 1998.

Структура дисертації. Поставлені дослідницькі завдання обумовили етапи роботи над дисертацією, логіку викладу матеріалу та структуру роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та бібліографії основних використаних джерел. Дисертація складає 163 сторінки. Список використаних джерел налічує 183 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовуються доцільність та актуальність теми дослідження, розкриваються методологічні та теоретичні засади, визначаються головні положення, що виносяться на захист, джерелознавча база та практична значимість роботи.

В розділі I “Становлення політики реформ як передумова економічних перетворень” окреслено геополітичний предмет аналізу, тобто країни, які модернізують економічний розвиток вищою мірою, ніж політичну систему, а також країни, які докорінно змінюють політику та економіку. Показано, що в суспільній думці цих країн не завжди обгрунтовано панує захоплення ідеями правової демократичної держави, ринкової моделі розвитку економіки, коли історичні умови, політична і економічна культура населення не стали їх підвалиною.

Соціально-філософський і соціоісторичний аналіз дають можливість зрозуміти, що системна економічна криза в постсоціалістичних країнах, яка супроводжується гострою політичною кризою, сприймається критично свідомою частиною населення як відбиття насамперед двох явищ, які притаманних цим країнам. По-перше, результати політичного і економічного розвитку є логічним наслідком непослідовності й нерішучості владних структур у проведенні реформ - насамперед, в політичній системі суспільства і в реальному секторі суспільного виробництва. По-друге, сьогоднішні катаклізми в політичному, економічному і духовному житті відбивають метання теоретиків і практиків реформ від моделей миттєвого переходу на рейки ринкового розвитку західного зразку до моделей повернення до форм і методів адміністративного управління економікою. Крім того, держава стимулювала орієнтацію капіталу в невиробничу сферу, а не у виробництво, за рахунок якого тільки і здійснюються реформи.

Дисертант відштовхувався від тези, що на етапі докорінних змін у суспільному розвитку “чиста” політика відіграє провідну роль у виробленні загальної політики реформ і виступає визначальним моментом курсу економічних реформ. Повернення до ситуації, коли політика та економіка рівнозначно взаємообумовлюють одна одну або коли економіка визначає політичний курс країни для перехідних країн, ще досить далека перспектива.

Політика як єдність теорії, політичних інститутів, відносин і дій має можливості забезпечити сприятливі умови для розвитку нового базису і одночасно блокувати інерційні несприятливі можливості старих виробничих відносин, якщо кожен елемент політики просякнутий спільними політичними й економічними інтересами, цілями, завданнями провідних верств активного населення та їх організацій (політичні еліти, партії, громадські організації).

Сучасні моделі суспільних трансформацій визріли не тільки на грунті філософських і політологічних абстрактних роздумів і витлумаченні класичних моделей розвитку. Політика прискореної трансформації суспільств, які вступили у смугу загальної кризи, постала як підсумок ряду факторів: а) усвідомлення невідворотного зниження продуктивності пануючого способу виробництва; б) розуміння, що надбудова консервативна і стримує економічні, політичні та духовні перетворення; в) визрівання висновку, що без зміни способу мислення і поведінки більшості народу немає шансів подолати тенденцію деградації усієї системи суспільних відносин.

Переломні 1988-92 рр. сформували переконання у частини політичних і економічних еліт, що заміна командної економіки, крах політичного і духовного диктату вивільнять універсальні іноваційні сили, прискорять процеси формування інститутів громадянського суспільства, що мобілізує могутні внутрішні еволюційні та революційні сили суспільств. Це дозволило б динамізувати економічне зростання і політичну демократизацію, що виправдає втрати болючого, але короткого переходу. В деяких країнах навіть погоджувалися на “щокову терапію”.

Десять років драматичних подій, реформ і псевдореформ показали, що трансформація не тільки болючіша і жорстокіша для більшості населення, але і взагалі під питанням знаходяться її мета, засоби реалізації, що загрожує існуванню деяким постсоціалістичним державам (наприклад, Югославія, Таджикистан). Не багато краща ситуація в цілій групі країн, куди входить і Україна. Такі результати є наслідком теоретичних помилок та імпульсивної волюнтаристської політики правлячих режимів.

До теоретичних помилок можна віднести: по-перше, недооцінку інерції “соціалістичних традицій”, коли держава бере під повний контроль життя і думки особи і привчає її жити в тоталітарному суспільстві; по-друге, варто враховувати, що нове лякає, порушує інтереси частини населення, яку влаштовує існуючий порядок і яка буде його відстоювати; по-третє, розвал старої системи (особливо раптовий) не стільки сприяє становленню нової інфраструктури економічних і політичних відносин, скільки створює ситуацію суспільного хаосу; по-четверте, суспільства, що трансформуються, набувають не тільки союзників, але і суперників, конкурентами яких стають на світовому ринку і безпеку яких (політичну та економічну) порушують; по-п`яте, трансформація може вести як до прогресу, так і до регресу.

Більшість трансформаційних суспільств недооцінили масштаб витрат на перебудову, масштаб конфліктів, владні структури не створили політичних передумов економічних реформ, що призвело до непередбачених соціальних наслідків, політичної і моральної зневіри в економічні реформи. Різкі відмінності шляхів модернізації утруднюють застосування однакових моделей трансформації, штовхають на пошук власних шляхів подолання кризи, які б враховували можливості країн та їх суспільних інститутів. Різні шляхи до подібних цілей стали нормою політичних і економічних трансформацій.

Формування політики реформ у пострадянських і в тих країнах, які входили до соціалістичної співдружності, відбувається важко і суперечливо. У більшості країн результати до цього часу негативні. Більше позитиву в країнах, які уникнули кардинального зламу в політичних і економічних відносинах, поєднали революційний і реформістський шляхи розвитку.

Значною мірою без відповідей залишилися питання: як перейти від тоталітаризму до демократії, соціальної держави, не застосовуючи “шокової терапії”, не знижуючи суттєво життєвий рівень населення; як вирішити альтернативу: економічне зростання і політична свобода, тобто яким чином політичний плюралізм буде набирати динамізму, якщо економічна трансформація відбувається авторитарними засобами? До цього часу перехідні суспільства не вирішили питання запобігання тінізації економіки як результату порушення рівноваги між суб`єктами державного і позадержавного господарювання з приводу створення та розподілу продукту (товарів і послуг), що сталося внаслідок такої дерегуляції економіки, яка порушила паритетність розвитку окремих її сфер і, відповідно, баланс інтересів суб`єктів господарювання, держави і особи.

В розділі II “Механізм реалізації політичної стратегії реформ в економічній діяльності держави” здійснено осмислення сутності сьогоднішнього стану перехідних суспільств, ступеню їх просування до демократії і ринку. Оцінено систему управлінських і політичних рішень, яка спрямована на реалізацію стратегії і тактики досягнення цілей, визначених в конституціях країн, в програмах партій і рухів, а також проаналізована ефективність політичних стратегій у забезпеченні безпеки країн і у проведенні ринкових перетворень, побудові правової держави і громадянського суспільства.

Сьогодні Україна і В`єтнам знаходяться в перехідному періоді. Чим характерний цей період? Насамперед, це первісне накопичення капіталу в нових історичних умовах, коли класичний капіталізм у значній частині країн світу вже позаду. В наших країнах протікає фундаментальний процес, який створює базу ринкових відносин, процес перерозподілу суспільних засобів виробництва.

Одним із важелів реалізації впливу політичних стратегій на ринкову економіку і державний сектор є переорієнтація економічної і політичної наук на нові цілі, на нову термінологію, на нові завдання, які відповідають інтересам політичної влади. Вчені обгрунтовують шляхи і засоби реформ, умови і фактори їх динамізації.

Існування ринку можливе тільки при значному обмеженні впливу політичної влади на господарську діяльність, особливо приватного сектору, в межах конституцій країн, згідно законів. Але це не означає, що держава ухиляється від регулювання економічного життя, від управління державним сектором економіки.

На основі аналізу досвіду розгортання реформ в постсоціалістичних країнах в дисертації зроблені висновки, що: а) західні моделі реформ малопридатні для пострадянських економік; б) перспективнішим є шлях створення національних моделей трансформації країн, де більш повно буде врахована специфіка взаємодії політики і економіки в кожній країні; в) стратегія перетворень в економіці повинна збалансовано інтегрувати різні елементи багатоукладної економіки, в тому числі державної, колективної і приватної власності. Тобто, мова може йти про спеціально орієнтовану змішану економіку, яка знаходиться під значним впливом державного регулювання. При цьому обгрунтовується теза, що на роль локомотиву пострадянських економік приватні підприємства поки що не можуть претендувати. Тому в політичній стратегії економічних реформ слід наголошувати на ефективному управлінні державною власністю.

В цьому розділі дисертації обгрунтовані положення, що 1) Механізми реалізації політичної стратегії при проведенні економічних реформ повинні спиратися на врахування специфіки загальносистемних характеристик перехідних суспільств; своєрідності національного господарського середовища, яке склалося; особливостей соціальної бази реформ; специфіки принципів організації і функціонування державного організму. 2) Взаємодія політики та економіки під час переходу суспільства в іншу якість здійснюється або для зміни типу суспільного розвитку, або для зміни типу держави при збереженні одного і того ж типу суспільного розвитку. Спрямованість, специфіка програм трансформації суспільств багато в чому визначає результати впливу держави на економічні процеси. 3) Результати впливу політичної стратегії на економіку визначаються глибиною і комплексністю теорії і методології реформ, політичною стабільністю і динамікою розвитку політичної системи суспільства, узгодженістю дій гілок влади і підтримкою політики влади з боку народу. 4) Без політичної волі пануюча еліта не досягає цілей реформ, втрачає авторитет і дискредитує самі цілі реформ. 5) Сутність нової політичної стратегії і стрижень концепцій економічного реформування в поступовому, поетапному русі перехідних суспільств до власних національних варіантів суспільного розвитку, де створюється багатоукладна, соціально орієнтована економіка при значній регулюючій ролі держави.

В розділі III “Вплив економічних реформ на удосконалення політичних функцій держави” розглядаються цілі і механізми активізації економічної регулюючої ролі держави в умовах прискореної трансформації суспільств.

Створення багатоукладної економіки це результат розумної, зваженої стратегії і тактики держави, щоб не розвалити державний сектор економіки при реалізації антимонопольного законодавства, проведенні приватизації та інших заходів щодо активізації економічного життя, оскільки державний сектор економіки грає дуже важливу роль у постсоціалістичних країнах.

Національно-економічні інтереси перехідних країн вимагають розробки і реалізації стратегій соціально-економічного розвитку на принципово новій основі - плюралізмі та рівності прав державної, приватної і колективної форм власності. Це є необхідною передумовою забезпечення політичної стабільності суспільства і проведення політичних реформ. Загальновідомо, що без політичних реформ неможливо динамічне економічне реформування, а без економічних перетворень різко знижується політична активність народу і політичні реформи можуть перетворитись на свою протилежність у безвладність, анархію.

Сучасна наука і суспільна практика фіксують дві основні моделі економічного розвитку, орієнтованого на поєднання різних форм власності в межах держави, на гармонізацію взаємодії цих форм. “Неокласична”, монетаристська модель, яка базується на запереченні суттєвого державного втручання в економіку і, відповідно, на абсолютизації приватної власності, передбачає різке скорочення соціальної функції держави. Соціально орієнтована модель базується на вільному, рівноправному співіснуванні різних форм власності, сильній соціальній функції держави, яка використовує індикативне планування і здійснює у межах визначених законом регулювання ринку, правил конкуренції. Друга модель суспільного розвитку характерна для європейських, і особливо для скандинавських країн, а також Ізраїлю, Канади та деяких інших. Цей шлях обирають країни перехідного типу Азії, Африки, Латинської Америки.

Дещо інший підхід демонструють країни соціалістичної орієнтації, в тому числі В`єтнам, де всебічно враховується досвід країн з ринковою економікою, країн, що входили до соціалістичної співдружності, а також національна специфіка кожної країни. Ці країни демонструють в економічному розвитку здоровий глузд, максимальний прагматизм, які враховують світовий досвід поєднання економічних і політичних стратегій. Вони стали на шлях поступових реформ, без руйнування того, що вже зроблено. Ця стратегія здається більш перспективною, ніж безкінечні зміни курсу, коливання між модними поглядами.

У проведенні економічних реформ треба уникати хибних поглядів, що ринок (особливо нерегульований) автоматично вирішить усі проблеми оздоровлення економіки. Як показує досвід, необхідно зберігати регулюючу роль держави у перехідний період, застосовуючи гнучкі засоби регулювання, які відповідають новій сутності соціально орієнтованої ринкової економіки. Держава не може кинути державний сектор економіки напризволяще і повинна удосконалювати управління ним. Водночас надання йому зайвих пільг, у порівнянні з приватним і колективним секторами економіки, не сприяє зростанню його конкурентноспроможності.

Оптимальне поєднання державного регулювання і вільного підприємництва - стратегія економічних реформ. Реформи краще проводити поступово, еволюційно, цілеспрямовано, як це робиться у В`єтнамі, враховуючи специфіку країни, її зв`язки зі світом. Істотна складова економічних реформ у перехідних суспільствах правові проблеми обмеження монополістичної діяльності як підприємств, так і органів державної влади (включаючи органи місцевого самоврядування), забезпечення рівних можливостей усім формам власності і суб`єктам економічної діяльності.

В розділі IV “Політичні інститути як інструмент політичних і економічних реформ” в теоретико-методологічній і науково-практичній площинах розглянути спрямованість та ефективність діяльності політичних інститутів у “зрізах”: наскільки політичні інститути пристосовані до функціональної диференціації і соціалізації (розподіл функцій влад, становлення президентсько-парламентської республіки, плюралізація партійно-політичної системи); як здійснюється процес національної інтеграції (розвиток національної самосвідомості, отримання суверенітету, будівництво незалежної держави); чи посилюється соціальна мобілізація (виробнича внутрішньореспубліканська міграція, виникнення нових механізмів мобілізації електорату за допомогою політичних партій і референдумів); чи зростає можливість політичної системи в адаптації до нових соціально-економічних цілей, до створення нових інститутів, які забезпечують канали діалогу між державою і громадянським суспільством.

Згідно соціально-філософського підходу, політична влада, і особливо політичні інститути, повинні виступати механізмом напрацювання і реалізації політичних рішень, норм політичної поведінки, утвердження політичної позиції еліт і мас. Але в перехідних суспільствах політичні інститути (держава, партії, громадські організації) в своїх трансформаціях занадто далекі від програм перетворень, які проголошує державна влада. Перетворення політичних інститутів з метою переходу до більш високого рівня системної організації і функціонування це завдання, для вирішення якого недостатньо гасел політиків і заяв учених про те, що вони мають концепції реформації цих інститутів. В системі політичних інститутів є носії прогресивних і консервативних тенденцій, демократичних і бюрократичних. Тільки поступове перетворення суспільства, держави дозволить провести історичну селекцію на користь прогресивних політичних форм управління справами суспільства і держави.

У світі існують глобальні культурно-цивілізаційні відміни суспільств, які не тільки визначають різний шлях трансформації політичних інститутів, але і механізми впливу цих інститутів на політичне і економічне життя країн. Зняти цю різницю способів життя не спроможні ні інформаційна, ні технологічна революція, які також мають глобальний характер. Вони можуть лише згладити ці відміни, зблизити народи і способи їхнього життя.

Існує загальновідома точка зору, що політичні інститути тісно пов`язані з економічною структурою суспільства, з економічними інтересами різних класів, верств, груп. І це правильно. Водночас, суспільний досвід свідчить, що політичні інститути можуть “відходити” від відображення і обслуговування інтересів суспільства, і навіть провідних класів і верств, і діяти в інтересах окремих груп еліт кланів, олігархічних груп, земляцтв і т.д. Бюрократизованим політичним інститутам держав як соціалістичної, так і ринкової орієнтації властива здатність ігнорування реальних потреб населення, в тому числі і економічних, на користь корпоративних груп, диктаторів. І чим більше політичні інститути “працюють” на вузькі економічні і політичні інтереси малих груп, тим більше зростає ступінь їх антинародності, тим менше вони захищають загальні інтереси населення країни.

Проблема співвідношення цілей реформ в економіці і способів їх реалізації за допомогою створення нових політичних інститутів і модернізації старих в ідеалі може бути вирішена, якщо цілі і засоби їх реалізації будуть відповідати імперативу гуманізму, а особа і суспільство гармонізують свої інтереси.

Дослідження ролі політичних інститутів перехідних суспільств в реформах дозволяє стверджувати: 1) Політичні інститути виявляються неефективними як засіб впливу на економіку, коли влада не має чіткого політичного і економічного курсу, а політичне втручання в економіку має безсистемний, волюнтаристський характер. 2) Посилення ефективності політичних інститутів як інструменту проведення економічних перетворень відбувається через погодження підходів до ідеології, політики, економіки на грунті загальнодержаних інтересів, через відпрацювання стратегічної концепції, яка може перекинути місток між сьогоденням і майбутнім у теоретичному і практичному планах. 3) Незважаючи на об'єднання всіх країн у світовий ринок праці, технологій, фінансів, країна повинна зберігати свій економічний суверенітет в головних моментах. Економічний суверенітет це право народу на національні ресурси і право уповноважених народом органів влади проводити незалежну соціально-економічну політику та зовнішньоекономічну діяльність у тісному зв`язку зі стабільною і цілеспрямованою внутрішньою і зовнішньою політикою.

У висновках узагальнюються результати дослідження. При цьому підкреслюється, що проаналізована проблематика становить лише частину питань взаємодії політики і економіки.

ЗМІСТ ГОЛОВНИХ ІДЕЙ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Становление политики реформ как предпосылка экономических преобразований: социально-философский анализ. / В кн.: Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К.: УФУМБ, 1999. - с.249-260, (Відп. ред. М.Михальченко, Ф.Рудич).

2. Механизм реализации политической стратегии реформ в экономической деятельности государства: социально-философский анализ / В кн.: Сучасна українська політика: політики і політологи - К.: УФУМБ, 1999. - с. 261-266, (Відп. ред. М. Михальченко, Ф.Рудич).

3. Политические институты как инструмент политических и экономических реформ / В кн.: Сучасна українська політика: політики і політологи про неї - К.: УФУМБ, 1998. - с.118-139, (у співавторстві з М.І. Михальченко), (Відп.ред. М.Михальченко, Ф.Рудич).

4. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціально-філософського дослідження. - Брошюра (наукове видання). - К.: “Абрис”, - 1999. - 30 с. (у співавторстві з М.І.Михальченко).

5. Вьетнам на путях обновления /ООН і майбутні покоління/ - К.: “Логос”, 1996. - с.34-37.

Размещено на Allbest.ru