Політична культура як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет внутрішніх справ України

УДК - 323.21

Політична культура як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави

спеціальність: 23.00.02 - політичні інститути і процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Деркач Жанна Владиславівна

Харків 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії і політології Університету внутрішніх справ МВС України

Захист відбудеться 5 березня 1999 р. о 12-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 в Університеті внутрішніх справ за адресою: 310080, м.Харків, пр.50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Університету внутрішніх справ за адресою: 310080, м.Харків, пр.50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 2 лютого 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гоц В.Я.

політичний національний культура

АНОТАЦІЯ

Деркач Ж.В. Політична культура як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути і процеси. - Університет внутрішніх справ; Харків, 1999.

Дисертацію присвячено актуальній проблемі становлення політичного процесу в ході формування і розбудови держави, його взаємообумовленого зв'язку з політичною культурою як інтегральною характеристикою цього процесу. Встановлено, що політична культура визначає рівень розробки і обгрунтованості державотворчих цілей, впливає на залучення громадян держави до політичного процесу, забезпечує розвиток політичної свідомості і її соціальну направленість, прискорює процес входження певної політичної системи в фазу завершення державної структури управління, здатної забезпечити стабільність усіх сфер політичного життя. Дослідження закономірностей формування політичної культури, стабілізації політичних процесів здійснено на матеріалах боротьби українського народу за створення національної держави XVII століття.

Цей період в історії української держави має логічну завершеність в системі формування, розбудови, функціонування і руйнації державних структур і дає можливість виявити традиційні ознаки політико-культурного процесу: національна гордість і державотворча активність, демократична направленість державницької політики, конфесійність політичних дій, ознаки політичного компромісу і схиляння до авторитарних методів в управлінні. В дисертації також розкриті особливості розвитку сучасного культурно-політичного процесу, які необхідно врахувати при розробці новітньої стратегії державотворення.

Ключові слова: політичний процес, політична культура, маргінальність, конфесійність, демократизм.

Деркач Ж.В. Политическая культура как интегральная характеристика процесса формирования и развития государства. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Университет внутренних дел; Харьков, 1998.

Диссертация посвящена актуальной проблеме становления политического процесса формирования и развития государства, его взаимосвязи с политической культурой как интегральной характеристикой этого процесса. Работа состоит из двух разделов, в первом из них “Факторы становления политической культуры” раскрываются особенности и пути формирования политической культуры, их зависимость от политических процессов разных исторических и социальных уровней развития. Исследование закономерностей формирования политической культуры, стабилизации политический процессов осуществлено на материалах борьбы украинского народа за создание национального государства в XVII веке. Этот период в истории украинского государства имеет логическую завершенность в системе формирования, функционирования и распада государственных структур, что дает возможность для обобщений особенностей развития современного политического процесса в Украине.

Установлено, что на этапе формирования государства политическая культура находится под влиянием более стабильных государственных систем и внешних культур. Украинская политическая культура маргинальна, по этому в ней сочетаются элементы западного демократизма и восточного централизма. Украинская нация имеет свой специфический опыт социально-политических отношений, который связан с деятельностью запорожского казачества и строительством украинского государства XVII века - это достаточно высокий уровень коллективизма и гуманизации в обществе. В течении веков он не был утрачен, а составил основу украинской ментальности.

Исследование исторических корней культурно-политического процесса способствует формированию национальной гордости и ответственности за судьбу Родины у граждан Украины.

Во втором разделе “Политическая культура в контексте ценностных компонентов политических процессов” раскрывается сущность, особенности политической культуры через систему взаимосвязи с политическим процессом, его результативность. Определены традиционные признаки культурно-политического процесса: национальная гордость и активность граждан в государственном строительстве, демократическая направленность государственной политики, конфессионность политических действий, признаки политического компромиса и проявление авторитарных методов управления.

Политический процесс рассматривается в двух основных направлениях:

формирование основ государственности;

организация управления и контроля во всех сферах политической жизни государства.

На этапе формирования государственных органов власти и создания законодательной системы политическая культура обеспечивает последовательность правовой деятельности, стремление к социальному равенству, сохранение национальных особенностей.

В организации политической жизни уровень культуры отражается во внешней политике государства, отношении к нему государств разного уровня социально-экономического развития, в результативности действий политического лидера, наличии политического сознания у рядовых граждан.

В заключительной части работы показаны особенности современного политического процесса, раскрыты детерминанты, которые усложняют обеспечение стабильности этого процесса. Установлено, что политическая культура определяет уровень разработки обоснованности целей государственного строительства, влияет на привлечение граждан государства к участию в политическом процессе, обеспечивает развитие политического сознания и его социальную направленность, ускоряет процесс вхождения определенной политической системы в фазу завершенной государственной структуры управления, способной обеспечить стабильность всех сфер политической жизни.

Ключевые слова: политический процесс, политическая культура, маргинальность, конфессионность, демократизм.

Derkach Zh.V. Political culture as the integral description of the process of forming and development of the state - Manuscript.

Thesis for Phd 23.00.02 - political institutes and processes. University of Internal Affairs, Kharkiv, 1999.

The paper is developed to the actual problem of forming the political process during the formation and state development, its mutual-determined links with the political culture as the integral description of this process. It is settled the political culture defines the level of the elaboration: the motivation of the state creative aims, influences on the involving of the citizens into the political process, ensures the development of the political consiousness and its social direction, accelerates the process of entry of a certain political system into the phase of completed system of state government, capable to provide stability of all spheres of political life. The investigations of laws of formation of political culture and the investigations of stabilization of political processes have been realized through the materials of the Ukrainian people struggle for foundation of the national state in the XVII th century. In the history of the Ukrainian state this period is logically completed in the system of foundation, development, functioning and destruction of state structure and gives the opportunity to find out traditional features of political and cultural process: national pride, state creative, activity, democratic direction of state policy, confession of political actions, features of political compromise and disposition to authoritarian methods of government. The specific features of the development of modern cultural and political process are described in the paper. These features must be taken into consideration in the process of working up of modern stragedy of state creation.

Key words: concept of political culture, of political process, marginality, confession preference, democracy.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проблема даної наукової роботи “Політична культура як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави” обумовлена соціально-політичними процесами в Україні на стадії соціально-економічних змін і пошуку нових політичних орієнтирів, нестабільністю структур політичних партій і об'єднань, коли відбуваються досить різкі коливання в політичній активності громадян. Варто зазначити, що процес оновлення політичної життєдіяльності народів йде постійно, тому існує об'єктивна закономірність у відповідній зміні методології політичної науки: типу влади, механізмів державотворення, ідеологічних цінностей і символів. Але ці зміни завжди зберігають в собі певні національні традиції, цільові установки, які навіть в єдиному часовому періоді і конкретній державі можуть давати різні наслідки політичної діяльності. Ці процеси пов'язані з поняттям політичної культури, яка є історично детермінованою категорією, що зазнає постійних змін, пов'язаних з політичним розвитком конкретного соціуму.

Вивчення соціально-духовної генези політичної культури дає можливість визначити основи громадянської активності, її історико-національні цінності, які проявляються в соціально-політичній діяльності народу, формуванні і розвитку громадянського суспільства, накопиченні досвіду політичної боротьби, створенні національних символів.

Політична культура тісно поєднана з політичним процесом. Ці категорії знаходяться у взаємообумовленій єдності. Тому важливо прослідкувати закономірності входження політичної культури в політичний процес на етапі формування і розбудови держави. Історія українського народу пов'язана з постійною боротьбою за національну незалежність, про що підтверджує досвід української козацької держави XVII століття, який має логічну завершеність всієї системи формування, розбудови, функціонування і руйнації державних структур, - тому, на нашу думку, саме на цьому досвіді доцільно вивчати основні закономірності входження політичної культури в політичний процес, його розвиток і причини, що спонукають до його послаблення.

Більш глибокого вивчення історичного досвіду нації вимагає сучасна політична ситуація в державі. Ми маємо гірші стартові умови для розвитку, ніж, наприклад, Східна Європа (звужена соціальна база демократичних ринкових змін, підвищена недовіра до влади, переконаність у надмірних масштабах мафії, відчуження громадян як співвітчизників; гальмом лишаються соціально-психологічні стереотипи уяви про суспільство майбутнього).

Ступінь розробленості проблеми. Необхідність грунтовного дослідження взаємовпливу політичної культури і політичного процесу обумовлюється станом вивчення даних категорій у політологічній літературі. Варто відзначити, що глибоке розкриття будь-якого феномену політики передбачає дослідження його в історичному аспекті, що дає можливість не лише прослідкувати закономірності розвитку, а й передбачити певні характеристики досліджуваних категорій у майбутньому. Тому слід виділити дві основні парадигми у вивченні особливостей формування і розвитку політичного процесу і політичної культури.

Перша парадигма передбачає аналіз розгляду категорій політичної культури і процесу розбудови держави в сучасній політології.

Суть політичного процесу в науковій літературі досліджується в основному з позиції його структури і обгрунтування активізації тієї чи іншої складової частини даного процесу: Демидов А.І., Федосеєв А.А. (Основы политологии. - M.: Высшая школа, 1995. - 271 с.), Гаджієв К.С. (Политическая наука. - М.: Международные отношения, 1995. - 400 с.), Белов Г.А. (Политология . - М.: ЧеРо, 1996. - 304 с.), Рябов С.Г. (Державна влада: проблеми авторитету й легітимності: монографія / Національний інститут стратегічних досліджень. - К., 1996. - 117 с.).

Поняття політичної культури стало широко досліджуватись у другій половині ХХ-го століття. Політична культура визначається як загальнонаціональна, загальнодержавна цінність у Алмонда Г.А., Верби С. (Гражданская культура и стабильность демократии // Политические исследования. - 1992. - №4. - с. 122-134), Вятра Є. (Социология политических отношений. - М.: Политиздат. - 1979. - 476 с.), Денкена Ж.-М. (Политическая наука. - М.: Высшая школа, 1993. - 257 с.), Бурдьє П. (Социология политики. - М.: Socio-Logos, 1993. - 336 с.).

У сучасній політології України підкреслюється національний аспект політичної культури: Рудакевич О.М. (Політична культура України: руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. - 1995. - № 1. - с.15-20, Політична культура української нації // Мандрівець. - 1995. - № 1. - с. 69-80), Михальченко М.І. (Політична культура: сутність поняття, структура явища // Філософська думка. - 1987. - № 3. - с. 88-93).

У межах другої парадигми дослідники концентрують увагу на особливостях політичного процесу і розвитку політичної культури в історичному контексті. Тут доцільно враховувати різні підходи вчених до політичної оцінки історичних процесів. Можна виділити такі напрямки досліджуваної літератури по історії розвитку політичного процесу розбудови держави.

Джерельна база дослідження. Це “Акты, относящиеся къ истории южной и западной России” (собранные и изданные археологической комиссией. - Санкт-Петербург. - 1872. - т.7. - 364 с., 1875. - т.8. - 400 с.), Величко С. (Літопис. - К.: Дніпро, 1991. - 642 с.), Літопис Самовидця (Вид. Підготував Я.І. Дзира / Ред. Комісія А.Д. Скиба та ін. - К.: Наукова думка, 1971. - 270 с.), Документи Богдана Хмельницького (упор. І. Крип'якевич, І. Бутич. - К.: вид-во АН. УРСР, 1961. - 739 с.).

Історіографічна література, створення якої відбувалося в різних умовах соціально-політичного розвитку суспільства. Це сучасний політичний аналіз української історії: Історія України: Нове бачення (У 2 т. / Ред. В.А. Смолій. - К.: Україна, 1995, - т.1. - 350 с.), Мельник Л.Г. (Боротьба за українську державність. - К.: Освіта, 1995. - 192 с.), Смоляка А.О. (Соціально-економічна думка та політика в Україні XVII - поч. XVIII ст. - К.: тов. “Задруга”, 1996 р. - 151 с. та ін.; праці вітчизняних вчених, що боролися за незалежність України: Грушевський М.С., Липинський В., Донцов Д.; дослідження істориків діаспори: Ісаїв П. (Причини упадку української держави в князівські і козацькі часи. - Рим. 1975. - 380 с.), Млиновецький Р. (Історія українського народу. - Мюнхен: Заграва, 1953. - 493 с.), Оглоблин О. (Хмельниччина і українська державність. - Нью-Йорк: Організація оборони чотирьох свобід України, 1954. - 24 с.).

Такий аналіз літератури дає можливість виключити упередженість у політичній оцінці історичних подій і визначити особливості політичного процесу і культури, які можна трансформувати в матрицю сучасного політичного розвитку української держави.

Незважаючи на те, що питання суті і розвитку політичного процесу і політичної культури досить широко висвітлюються у науковій літературі, в даному дослідженні зроблена спроба розглянути політичну культуру в контексті державотворчого процесу, показати його залежність від рівня розвитку культури. Такий підхід недостатньо розкритий в сучасній політологічній літературі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає “Плану проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на 1998 рік” Університету внутрішніх справ, зокрема пункту щодо розробки курсу “Політологія”.

Наукова новизна дисертації визначається важливістю обраної теми, постановкою та аналізом недостатньо розроблених питань, пов'язаних з визначенням суті та проблеми розвитку політичної культури в контексті державотворчого процесу. Новизна дисертації конкретизована через низку положень і висновків:

в ході дослідження процесу формування розвитку держави в Україні XVII століття визначено, що політична культура є інтегральною характеристикою політичного процесу, яка проявляється в сукупності різних ознак (історично обумовленої соціальної активності мас, рівня свідомості, розвитку політичної структури суспільства), політичний процес в свою чергу виступає матрицею її формування;

на основі аналізу різноманітних концепцій політичної культури, вироблених сучасною політичною думкою, визначена концептуальна основа дослідження політичної культури українського народу, що полягає в системній єдності історико-національної і культурної традиції, які увібрали особливості культур Заходу і Сходу та ступені їх збереження і розвитку в сучасних умовах;

політична культура розглядається як сукупність типових для даної соціальної групи чи суспільства в цілому політичних знань, ціннісних орієнтацій, настанов, умінь, навичок політичної діяльності і поведінки, що опирається на історичний досвід, має національні і релігійні особливості і проявляється через політичний процес, який одночасно є площиною її творення;

використання різних параметрів типології політичної культури, аналіз впливу зовнішнього оточення, шляхів її формування дало змогу обгрунтувати, що політична культура українського народу, сформована в XVII столітті як маргінальна, національно-конфесійна культура компромісного типу з елементами демократизму на основі монархічної спрямованості на владу, проявляється і трансформується з усією сукупністю вказаних ознак в сучасному політичному процесі;

особливості політичної культури України XVII століття дали можливість визначити витоки основних прогресивних тенденцій сучасного політичного процесу (тяжіння до демократизму, прагнення до волі і незалежності як лейтмотивів різних за цілями політичних сил) і тенденцій, які гальмують політичний процес (нерішучість в державотворчих діях, економічних реформах, політична нестабільність);

завдяки розкриттю шляхів формування політичної культури в XVII столітті (історико-національні традиції в управлінні громадою і державою, складні державотворчі процеси в Україні, конфесійна боротьба) вдалося визначити, що ці шляхи зберегли методологічне значення для сучасних політичних процесів.

Мета і завдання дослідження. Метою нашого дослідження є вивчення категорії політичної культури як інтегральної характеристики процесу формування і розбудови держави на матеріалах боротьби українського народу за створення національної держави в XVII столітті.

Автор ставить такі теоретичні і практичні завдання:

визначити основні смислові напрямки дефініції понять політичний процес і політична культура, особливості історичної типізації культури і її типізації за ступенем політичної активності, глибиною політичних процесів, вироблених сучасною політологічною думкою;

на основі вивчення першоджерел і аналізу історіографічної літератури визначити основні напрямки впливу культур зовнішнього оточення і політичних процесів у державах різних рівнів розвитку на формування національної політичної культури;

аналізуючи політичні процеси в Україні XVII cт., співставляючи період повної залежності і протекторату з боку Речі Посполитої та незалежної гетьманської держави визначити шляхи формування політичної культури;

виділити характерні соціально-психологічні, економічні, політичні, духовні детермінанти, що визначають особливість політичної культури і її залежність від напрямку політичного процесу;

показати зв'язок розвитку політичних субкультур зі змінами в політичній структурі суспільства;

довести, що результативність політичних процесів прямо залежить від рівня розвитку політичної культури;

показати значення політичної культури для розвитку системи політичного процесу сучасної української держави.

Предметом даного дослідження є політична культура українського народу як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави.

Теоретико-методологічною основою дослідження є методи, що вироблені в ході розвитку світової філософської думки: діалектичні принципи і методи аналізу явищ соціальної дійсності, взаємозв'язку загального, особливого і специфічного, єдності логічного і історичного, системний та порівняльний методи.

Необхідність цілісного висвітлення теми дослідження вимагає залучення фундаментальних положень з філософії, соціології. Особливість методологічного інструментарію полягає в тому, що дослідження постійно іде в поєднанні основних методів політології і історії, використанні конкретно-історичного методу.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати даного дослідження були оприлюднені автором у доповідях на наступних наукових конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Нові педагогічні технології з проблем гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу в освітніх закладах”, 27-28 січня 1998 року (м. Черкаси); V Харківських Міжнародних Сковородинівських читаннях “Проблема раціональності наприкінці ХХ століття”, 29-30 вересня 1998 року (м. Харків), положення дослідження використовуються в ході викладання курсу “Політологія”.

Структура дисертації. Дане дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, заключення та списку літератури (260 найменувань). Повний обсяг дисертації 178 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми, стан і рівень наукової розробки проблеми, мета і завдання дослідження, наукова новизна роботи, теоретична і методологічна її основа та теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі “Фактори становлення політичної культури” розкриваються особливості і шляхи формування політичної культури, їх залежність від політичних процесів різних історичних і соціальних рівнів розвитку, що дає можливість побачити схему дій закономірностей, які можуть прослідковуватися у певному типі дискурсу. Дослідження торкаються різноманітних положень становлення і розвитку політичної структури як по горизонталі певної епохи так і по вертикалі історичного розвитку, що робить доцільним перенесення особливостей досліджуваної епохи в площину сучасності, але вже як історичну вертикаль.

У підрозділі 1.1. “Політична культура як чинник загальнонаціональної культури” розкривається сутністна характеристика політичного процесу і політичної культури, їх взаємообумовленість. Політична культура не є сферою матеріальною і не обмежується лише духовними, культурними цінностями. Це особливий тип культури, який характеризує міру соціального розвитку суспільства, станів, особистості, як суб'єктів творення суспільних відносин.

Основним шляхом реалізації політичної культури є політичний процес. Специфіка їх взаємодії полягає в тому, що з одного боку через політичний процес проявляється політична культура, стає доступною для сприймання, з іншого - і сам політичний процес є творцем політичної культури.

Так як політична культура є частиною культури взагалі, що тісно пов'язана і переплітається з іншими типами культури, то реально відсутня суспільна категорія, яка була б пов'язана і відображала лише рівень розвитку політичної культури. Тому найбільш доцільно розглядати поняття політичної культури через систему політичних процесів, що дає можливість конкретизувати досліджувану категорію і знайти суто політичне в усіх сферах культури.

В політології можна виділити ряд підходів до поняття політичної культури, які тісно пов'язані з характеристикою різних сторін політичного процесу:

політична культура - особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи;

політична культура - специфічний, суб'єктивний ракурс політики;

сприймання результативності політичних дій, як реальної, втіленої в матеріальному світі, віддзеркаленої суті політичної культури;

виділення в досліджуваній категорії пріоритетного історичного аспекту;

загострення уваги на класово-становому забарвленні.

Багатогранність політичної культури дала можливість для створення системи її типів, яка передбачає врахування рівня демократизму, форми управління, рівня політичної активності, історичний аспект і геополітичне розміщення носія певної політичної культури.

У підрозділі 1.2. “Вплив геополітичного становища та зовнішніх політичних процесів на формування національної політичної культури” відзначається, що цей вплив на політичні процеси в українській державі йде по двом основним напрямкам:

міжнаціональні і міждержавні тенденції культурного розвитку, політичні протистояння груп держав, що викликані релігійними мотивами чи соціально-економічною боротьбою і обумовлені особливостями історичної епохи;

політичні процеси окремих держав, які економічно та географічно пов'язані з Україною чи були об'єднанні з нею в єдину державу, політичний блок.

Різноманітними були за своїм культурним, економічним, політичним розвитком країни, які протягом віків, в залежності від рівня своєї політичної і військової сили, втручались у внутрішнє життя української нації і навіть підпорядковували її своїй державній владі чи безпосередньо включали в склад своєї держави як територіальне формування. Це спричиняло до строкатості економічного розвитку, політичної нестабільності в Україні, поглиблювало соціальне гноблення народу. Слід зазначити, що подібний стан Україна переживала постійно аж до отримання незалежності на сучасному етапі.

У підрозділі 1.3. “Генеза політичної культури в процесі боротьби за українську державність” простежуються шляхи формування політичної культури. Історико-національні традиції в управлінні громадою та державою сягають своїми коренями в епоху Київської Русі, яка дала національно обумовлену основу для розвитку політичної свідомості мас: колегіальність в управлінні громадою, демократичні засади державної діяльності. Формувалися національні елементи політичних інституцій: зразки звичаєвого права і перші державні договори і закони. Ці особливості стали основою політичної культури першої української козацької держави середини XVII століття. Незважаючи на те, що на протязі століть Україна знаходилася в економічній і політичній залежності від монголо-татар, Литви, Польщі, ці елементи збереглися. Це пояснюється рядом причин:

держави-завойовники, як правило, не втручалися в систему місцевого управління селами і містами, обмежувалися збиранням податків;

європейські форми організації правління за елементами демократизму були близькими до традиційних руських форм;

для української ментальності характерне прагнення до збереження національних традицій і особливостей в організації способу життя і господарювання.

Становлення української державності XVII століття є етапом складних державотворчих процесів і шляхом формування політичної культури української нації. Принцип колективізму, соціальної рівності, демократизму органів державного управління, ідея національно-визвольної боротьби стали основою політичної свідомості і політичних установ української держави середини XVII століття. В цей період розвиваються політичні інституції (органи державного управління - ради, місцеве самоврядування), система законодавчих актів (універсали), утверджується міжнародний авторитет української держави, зміцнюється і розвивається національна ідея.

Релігійна боротьба між православною і католицькою церквою, загострена греко-католицькою унією, також формує політичний світогляд нації і направленість політичних мотивів. Аналіз релігійного протистояння в Україні дає підстави зробити висновок, що політична культура українського народу формується з конфесійною направленістю, підйом релігійної духовності і освіченості сприяє росту політично-активного прошарку серед населення. Ця конфесійність настільки вросла в українську ментальність, що і в сучасних умовах є однією із сторін політичного обличчя нації.

У другому розділі “Політична культура у контексті ціннісних компонентів політичних процесів” розкривається суть, особливості політичної культури через систему взаємозв'язку з політичним процесом. Політична культура - це особливий модус, специфічний ракурс політичного життя, характеристика політичного процесу, розкрити який можна лише адекватно відобразивши родові риси цього кола явищ, тому так важливо дослідити особливості політичної культури українського народу в період становлення власне національного менталітету.

У підрозділі 2.1. “Особливості політичної культури і її детермінанти” досліджується як під впливом тривалих державотворчих процесів, переплетення різних культур формуються специфічні риси політичної культури нації.

Політична культура певного історичного соціуму не може бути однорідною, так як саме суспільство має різні соціальні класи, що відрізняються як за соціально-економічними параметрами, так і за політичними цілями, але завжди викристалізовуються такі особливості політичної культури, що визначають обличчя цілої нації на певному етапі історичного розвитку. Аналіз політичних процесів в Україні, зроблений у першому розділі, дає підставу визначити такі особливості політичної культури:

Національна ідея вільної козацької держави, як політична установка у визвольній боротьбі і у формуванні соціально-економічного устрою держави.

Демократична направленість державотворчих дій, що проявилися через поєднання правових установок і недостатню регламентованість закону.

Конфесійна направленість політичної культури, що проявилася в злитті національної і релігійної боротьби.

Поєднання деяких авторитарних методів Сходу з політичними методами європейської цивілізації.

Зародження ознак політичного компромісу, що спричинив до розвитку психології залежності.

Дослідження доби української державності XVII століття допомагає визначити основні напрямки формування політичної культури в сучасних умовах і закономірності їх прояву в політичному процесі.

Людина стає свідомою в залежності від того, наскільки вона здатна пізнати політичний аспект влади. В ній формуються відчуття, які відповідають існуючому феномену влади. Якщо вона підвладна тирану, тоталітарній системі, то це формує спочатку покору і відчуття безвихідності, а потім здатність змінити дану форму життя, яка перетворювала її на непомітну масу, конформовану до дійсності. Стан політичної апатії не може бути постійним. Пройдуть роки, десятиліття, віки (для історії це і не так багато) і особистість стане здатною протистояти насильству над особою, ця здатність посилюється озлобленістю, жорстокістю, що породжує подавляюча влада. Така діалектика національної боротьби за самостійність XVII століття, епохи революцій 17-19 років ХХ століття в Україні і на сучасному етапі. Хоча озлобленість, жорстокість і набирають кожен раз іншу окраску, що відповідає рівню цивілізації.

Якщо особистість або певне соціальне об'єднання людей стикаються з демократичною владою на засадах справедливості, то породжується комплекс гуманних принципів спільної життєдіяльності, але вони також знаходяться в повній залежності від загального рівня цивілізації.

Постійне зіткнення національної спільноти з різними якісними типами суспільного життя (цивілізація Заходу і Сходу) ведуть до змішування як політичних процесів, так і політичних культур нації. Пріоритетними стають риси тієї цивілізації, яка на певному етапі має більший вплив. Українська державність в XVII столітті знаходилася в політичному полі постійного перетягування державної влади на бік більш цивілізованого Заходу (представленого Польщею), то на бік більш абсолютизованого Сходу (Росія, Османська імперія). Ця тенденція зберігається і сьогодні. Змінилася цивілізація, політична направленість, але залишилися ключові пріоритети (демократизм і централізм). Відповідно потрібен пошук політичного обличчя нації, щоб знову не опинитися в сфері політики постійних компромісів і конформізму, який на довгий час закріпився в українській нації як ознака політичної культури. Для України є характерним стан постійного маневрування. Наявність в політичній культурі маргінального складу спричинило до формування своєрідної біполярної моделі, яка поєднує лицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля. У політичних процесах ці типи менталітету виявляються, з одного боку, у бунтарстві, героїчній боротьбі за національні цінності та державну самостійність України, а з другого боку - в егоцентризмі, байдужості до долі власного народу і власної держави.

У підрозділі 2.2. “Політичні субкультури: суть, фактори формування і впливу” відзначається, що політична культура в суспільстві не може бути однорідною, так як людська спільнота має різноманітну класову і станову структуру, а кожен соціальний стан не лише виділяється різними економічними ознаками, а й рівнем політичної свідомості і активності, політичними цілями.

Політична субкультура козацтва має як прогресивні елементи, так і риси, що сприяли занепаду української державності:

поєднання релігійної і національної свідомості, яке сприяло росту відповідальності за долю української нації;

формування певних ознак державно-правової культури польського типу з елементами колегіальності в управлінні і централізацією влади в руках однієї особи;

невміння погоджувати державні інтереси зі своїми становими інтересами, схильність заради власних маєтностей шукати підтримку зовні;

прояв індивідуалізму, тяжіння до невеликих спільностей, що вилилося в політичну роздробленість;

розвиток мімікрії - здатності пристосуватися до чужих порядків, що спричиняє до процвітання конформізму, рабської психології;

прояв авторитарної тенденції у тому, що досить часто загальне об'єднання чи фракційність козацької старшини поряд зі спільними політичними інтересами визначається авторитетом лідера (Хмельницький Б., Виговський І., Мазепа І.).

Ця політична субкультуруа козацтва - національно-конфесійна, авторитарна, схильна до компромісів і культивації власних інтересів, - проявляється як національна традиція в сучасних умовах.

Різноманітність, взаємовідносини і рівень розвитку політичних субкультур впливають на політичні процеси в державі:

наявність різних за економічним станом і політичними цілями соціальних груп спричиняє до загострення різних форм боротьби у середині держави і до уповільнення державотворчих процесів;

низький рівень розвитку політичної культури найбільш масового класу уповільнює політичні процеси, спричиняє до виникнення протистояння політичних лідерів у боротьбі за вузькоособисті інтереси, знижує професійний рівень політичної еліти нації;

розвиток активістської політичної культури прискорює політичні процеси і сприяє стабільності політичної системи.

Всі ці висновки актуальні для сучасного періоду розбудови української держави, так як спостерігається станова строкатість, поява нових соціальних груп, майнове розшарування громадян.

Підрозділ 2.3. “Взаємозв'язок і взаємовплив політичної культури та державотворчих і політичних процесів” містить узагальнення основних тенденцій нашого дослідження, відображаються історичні традиції, особливості впливу зовнішніх політичних систем, різних політичних субкультур нації на дієвість і результативність політичного процесу.

Сам політичний процес складається з двох основних напрямків:

формування основ державності, що виражається в конституюванні, утворенні державних і місцевих органів влади, стабілізації діяльності політичних партій і громадських організацій;

- організація управління і контролю в усіх сферах життя держави: зовнішня, економічна, соціальна, культурна політика.

На етапі формування державних органів влади і створення законодавчої системи політична культура забезпечує послідовність правової діяльності, прагнення до соціальної рівності, збереження національних особливостей. В організації політичного життя рівень культури відображається в зовнішній політиці держави, в її відносинах з державами різного рівня соціально-економічного розвитку, в результативності дій політичного лідера, політичній свідомості громадян, наповненні духовної сфери життя в державі національною ідеєю і національними традиціями.

Взаємозалежність політичної культури і політичних процесів підтверджує сучасний період в українській державі, коли недосконалість політичних структур і низький рівень політичної культури відносяться до групи основних причин, що заважають соціально-економічному розвитку країни.

В заключенні відзначається, що політичний процес в Україні знаходиться на стадії формування політичної структури суспільства і визначення шляхів розвитку основних сфер політичного життя. Незрілість цих процесів дає можливість лише прослідкувати основні тенденції становлення політичної культури нації. Її розвиток постійно порушувався у зв'язку з різними соціально-політичними потрясіннями. Багато що з нашої вітчизняної громадянської культури було загублене, багато що зі світового політичного досвіду не було взято на озброєння. Прослідковується кілька об'єктивних детермінант, що ускладнюють політичні процеси в Україні і більш повне використання історичного досвіду політичної активності мас.

По-перше, від епохи Богдана Хмельницького до проголошення незалежності України в 1991 році пройшло більше трьох століть. Протягом віків нація розвивалась, не маючи своєї держави, перебуваючи в економічній і політичній залежності від інших країн.

По-друге, розвиток політичної культури залежить від наявності і дієвості політичних інституцій, законодавчої основи. Від часів Української козацької держави до сучасного періоду Україна не мала національно обумовленої правової бази, період існування політичних партій і організацій обмежувався кількома роками або десятиліттями.

По-третє, сучасна епоха характеризується високим темпом соціальних змін і розвитку. Швидкість зміни політичної ситуації в Україні ускладнює планомірність державотворення. Раптовість веде до хаотичності політичного процесу.

По-четверте, політична діяльність сьогодні перетворюється в своєрідну систему продукуючого виробництва, коли є конкретний товар, концентрація сфер діяльності, боротьба за ринок впливу. А це означає, що політична діяльність не захищена від спроб спекуляції нею, довільного тлумачення фактів в кон'юнктурно вигідному висвітленні.

Та всі ці фактори не заперечують необхідності історичного досвіду, вони лише обумовлюють пошук раціональних шляхів використання політичного надбання нації.

Відповідно особливості політичної культури української нації XVII століття є витоками і можуть сприяти формуванню таких рис політичної культури сучасної української нації.

Національна гордість, яка базується на історичній здатності нації створити державу, що за формою правління і соціальним статусом основної маси населення, козаків, випередила у XVII столітті європейські держави, де принципи демократії, соціальної справедливості стають в центрі уваги лише в ході буржуазних революцій XVIIІ століття.

Державотворча активність, збільшення якої можливе і завдяки усвідомленню історичних традицій участі всієї громади в управлінні, ролі всіх членів національної спільності у виборі чи відлученні від влади керівників держави: князів, гетьманів, отаманів.

Подолання комплексу мімікрії, який формується у нації вподовж всього її існування, на аналізі негативного досвіду національної історії і політики постійних компромісів, соціально-політичних поступок і наслідування політики інших держав, пошуку протекторату сильнішого сусіда. Мова не йде про принципи мирної дипломатії і консенсусу, які лежать у основі зовнішньо-політичних відносин цивілізованого світу, - а лише про недооцінку політичної сили власної нації. Зниження рівня політичної байдужості, яка забезпечується не лише через усвідомлення необхідності політичної активності, а й через ірраціональне, коли у індивіда на рівні підсвідомості формуються психологічні посилки до політичної дії. До цього спонукають різні способи пропаганди політичного досвіду нації.

Відродження почуття індивідуальної самобутності на противагу принципу “гвинтика” єдиного соціально-політичного механізму. Історія українського козацтва зіткана із образів героїчних персоналій. Кожне завоювання у процесі національно-визвольної боротьби, будівництва держави, розвитку духовної культури нації пов'язане з конкретними іменами: Наливайко С. підняв селян на боротьбу з польськими панами, Хмельницький Б., створив державу, Сірко І. боровся за права рядових козаків, навіть характеристика Війська Запорізького завжди уособлювалася в конкретному образі козака-героя.

Певний рівень політичної культури відображається в поведінці рядових членів суспільства, але лідер не лише є носієм цільових установок і спонукаючих методів до дії, а разом з тим віддзеркалює основні напрямки політичних дій класів, соціальних станів, професійних груп тощо. Історично сформувалося ряд ознак, характерних для українського лідера:

для української ментальності властивий культ практичного, сильного господаря, хазяїна землі, здатного власною працею примножувати свої маєтності;

вікові традиції козацького способу життя: кругової поруки, кровного братання воїнів, загальноприйнятої установки “Мій гетьман - пан, воїн, захисник, правдолюбець, товариш” близькі українській людності і сьогодні, тому більший інтерес викликає політик впевнений в своїх силах, вольовий, витривалий, незалежний ніж політик, схильний до компромісу і лояльності;

українська нація має певне історичне надбання політичної волі мас: здатності рядових членів суспільства, згуртувавшись і не підкорившись владі, змінити політику керівника держави;

згубною для українських лідерів стала психологія “удільного князя”, коли інтереси гетьмана чи полковника обмежувалися станом своїх маєтностей.

На сучасному етапі державотворення до уповільнення процесу соціально-економічних перетворень веде обмеження політиків проблемами конкретного регіону, підприємств, групи виборців.

Отже, аналіз історичного політичного досвіду, оцінка соціально-економічних завоювань нашого народу на різних етапах свого становлення дає можливість відокремити положення, цільові установки, методологічні прийоми, які складають основу сучасного процесу політичного розвитку нації.

Список опублікованих праць

1. Демократизм в Українській державі XVII століття і причини його занепаду // Слобожанщина. - 1998. - № 7. - с. 140-147.

2. Міграційні процеси у період розбудови української козацької держави // Проблеми міграції. - 1998. № 2. - с. 17-21.

3. Політична культура і соціально-психологічні особливості її формування у молоді // Нові педагогічні технології з проблеми гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу в освітніх закладах. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Черкаси, 1998. - с. 134-135.

4. Політичний лідер у ретроспективі // Віче. - 1999. - №1. - с. 15-18.

5. Раціональне і ірраціональне в політичних поглядах І. Сковороди // проблема раціональності наприкінці ХХ століття. Додаток до Вісника Університету внутрішніх справ. Харків, 1998. - с.36-38.

6. Соціальна зумовленість і історичні особливості субкультури українського козацтва // Вісник Черкаського університету / серія Соціально-гуманітарні науки. - Вип. 6, Черкаси, 1998. - с. 41-47.

Размещено на Allbest.ru