Історія Ради Національностей Народного Руху України, 1989-1993 рр. Політологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Бураковський Олександр Залманович

УДК 323. 1; 327. 39

ІСТОРІЯ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ, 1989-1993 РР. ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 23. 00. 02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центрі історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Науковий керівник - доктор історичних наук Шаповал Юрій Іванович.

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, керівник Центру історичної політології.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Гарань Олексій Васильович. Національний університет “Києво-Могилянська Академія”, кафедра історії і політології кандидат політичних наук Клинченко Олег Володимирович.

Національний інститут українсько-російських відносин при Раді національної безпеки та оборони України, головний консультант відділу політичних відносин. Провідна установа - Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, кафедра політології та соціології, Міністерство освіти України, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 252011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8, кімн. 218.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

загальнонародний рух незалежність україна

Питання міжнаціональних відносин є одним з найактуальніших у багатонаціональних країнах світу. За часів СРСР українці й інші етнічні групи населення штучно трактувалися як “єдиний радянський народ”, що мало символізувати “злиття” народів в єдину націю з однією мовою в єдиній і неподільній державі. Але історично більшість народів, що опинилися на території імперії, багато століть намагалися звільнитися і визвольні рухи різних етнічних груп час від часу виникали і придушувалися. Тому тяжка історична спадщина з часів Російської Імперії і існування СРСР суттєво відбилася на тих процесах, які почалися після 1985 р. як “революція зверху”, вимушено ініційована компартією під гаслами перебудови і гласності.

Це спонукало відродження громадської думки. Створювалися сотні неформальних організацій, почався процес пробудження народів СРСР, особливо на “периферії”: в Прибалтиці, Україні, Грузії, республіках Середньої Азії. Так народився Народний Рух України, з яким на сцену українського громадсько-політичного життя вийшли провідники нового типу, що поєднали суто національні проблеми з проблемами соціально-політичними, з проблемами не тільки гуманного ставлення до інших національних меншостей, але й широкого залучення їх до визвольного руху.

Саме тому одним з перших кроків НРУ було створення в своїй структурі Ради Національностей як об'єднуючої ланки для всіх національних груп населення України, які б разом з українцями йшли до демократії, свободи і незалежності.

Нестримна інформаційна революція в світі, посилення дисидентського руху, крах радянської системи господарювання і, безумовно, Чорнобильська трагедія 26 квітня 1986 р. об'єднали людей незалежно від етнічного походження. В цьому процесі найбільшу позитивну роль зіграв НРУ, всеукраїнська громадська організація, яка зразу ж, несподівано для багатьох, стала найпопулярнішою масовою, опозиційною компартії та уряду організацією в Україні.

Актуальність теми дослідження окреслюється потребою фактологічного вивчення і концептуального осмислення історії РН НРУ, дослідження взаємин українців і неукраїнців, вивчення досвіду громадсько-політичного і міжнаціонального життя, державотворчого процесу, які мали і мають місце в Україні. Це завдання актуалізується з врахуванням ролі РН і національних меншин в загальнонародному русі до незалежності України. Завдяки здобуттю Україною незалежності з'явилась реальна можливість об'єктивного висвітлення цього питання.

За тоталітарної доби вивчення історії і взаємодії різних етнічних груп населення висвітлювалося тільки в упередженому та тенденційному вигляді. Тому історія РН в часи піднесення демократичних сил України в боротьбі за незалежність і свободу та перші самостійні кроки нової держави значно виходить за рамки суто рухівського чи міжнаціонального питання. В кінці 20-го століття, коли міжнаціональні проблеми, права націй і права людини залишаються серед глобальних проблем багатьох держав світу, які приходять до незалежності, історія РН НРУ може бути важливою для глибшого пізнання загальних державотворчих процесів.

Тому в умовах сучасного національно-державного розвитку України інтерес до аналізу міжетнічних і соціально-політичних процесів в державі стає ще більш важливим. В монографії П. Магочі, в деяких інших дослідженнях історія України розглядається у глибокому взаємозв'язку життя українців і неукраїнців. Ці автори розглядають Україну як державу багатоетнічну. О. Субтельний, викладаючи концепцію української історії з найдавніших часів і дотепер, історії національних меншин на території України приділяє лише 5 сторінок (с. 244-247, 453).

Ситуація, коли історики кожної етнічної групи розглядають історичні процеси під “своїм” кутом зору, відбивалася і на сприйнятті пересічними українцями чи неукраїнцями процесів, що мали місце в 1989-1993 рр. Відбилося це і на історії та долі РН НРУ. В той же час, можна назвати низку праць, в яких дослідждується широкий спектр історичних проблем буття різних етносів на територіі сучасної України, відродження їх національних культур до і після проголошення незалежності републіки. Крім того, етнополітологічні, історичні, філософські і статистичні дослідження в цій ділянці, що узагальнювали досвід, проблеми і перспективи розвитку України як поліетнічної держави, розглядалися в творах І. Кураса, О. Майбороди, Т. Гунчака, Н. Беліцер, М. Шульги, М. Панчука, В. Колісник, О. Кривицької, Л. Нагорної, О. Малиновської, В. Паніотто, Я. Хонігсмана, М. Поповича, Н. Юхньової, В. Наулка, Ю. Шаповала та ін.

Мета і завдання дослідження полягають в тому, щоб на основі аналізу літератури, документальних матеріалів архівних даних, їх критичного осмислення і узагальнення відтворити цілісну картину історії виникнення і діяльності РН як складової частини НРУ в період 1989-1993 рр. На базі цієї історії можна глибше пізнати суспільно-політичні, міжнаціональні і державотворчі процеси, що мали місце в Україні у досліджуваний період.

Методами дослідження є загальні наукові принципи історизму та об'єктивності, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та структурно-системний методи.

Джерельну базу дослідження склали матеріали архіву РН НРУ, а також центральної і місцевої преси, збірки документів і матеріалів, статистичні збірки, які включають дані стосовно участі національних громад в соціально-політичних процесах, що мали місце в Україні наприкінці 80-х - початку 90-х років, а також окремі монографії, наукові статті, особистий досвід і участь дисертанта в роботі РН в період 1989-1993 рр.

Наукова новизна дисертації та одержаних результатів дослідження визначається тим, що ця робота є першою спробою в сучасній українській історіографії комплексного висвітлення і аналізу історії РН НРУ. На основі вивчення архівних документів РН НРУ, фактично не залучених до наукових дослідів, дисертант намагався розглянути взаємодію українців і неукраїнців як проблему, що не одержала ще належного висвітлення і аналізу в історичній літературі.

Новизну дисертації визначає введення до наукового обігу архівних джерел, що не використовувалися раніше, а також залучення до дослідження і аналіз публікацій, які представляли концепцію РН НРУ. На підставі малодоступних матеріалів (виступів на з'їздах Руху, сесіях РН, робочих засіданнях Проводу НРУ, Великої Ради Руху, тощо) висвітлені основні положення програм, що приймалися, а також позиції лідерів РН, НРУ та оцінки ними соціально-політичних і міжнаціональних подій на різних історичних етапах в період 1989- 1993 рр.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені тим, що саме в цей час існувала РН - невід'ємна частина НРУ, який був всеукраїнською громадсько-політичною організацією. В лютому 1993 р. НРУ був зареєстрований Міністерством юстиції як партія і саме тоді РН фактично припинила існування.

Дотепер відомі декілька праць, в яких досліджується діяльність НРУ. Це публікації В. Ковтуна, О. Гараня, Г. Гончарука. Аналіз соціально-політичної ситуації в країні напередодні 1-го з'їзду Руху здійснено у книжці А. Камінського. Стосовно діяльності РН НРУ і ролі її в історичних процесах 1989-1993 рр., що мали місце в Україні, бракує публікацій. Більше того, в наявних дослідженнях історії НРУ роль РН або замовчується, або часом подається упереджено.

Дослідження діяльності РН НРУ та її впливу на здобуття незалежності і отриманих результатів всенародного референдуму 1 грудня 1991 р. дали підстави сформулювати головні положення дисертації, які виносяться на захист:

1. Внаслідок об'єктивних причин з початком “перебудови” за ініціативою української інтелігенції українці і неукраїнці об'єднали свої зусилля з метою лібералізації суспільства на основі демократії, протистояння комуністичній монопартійності в державі, диктату КПРС, переходу до федеральної форми державного устрою, незалежності України, відродження української і всіх інших мов, культур, національних традицій, релігій. Цьому єднанню сприяли гасла рівноправності народу України, свободи, демократії, спільна тяжка доля, протистояння будь-яким шовіністичним діям, незалежно від того, проти якої етнічної групи населення вони спрямовані. Цьому значною мірою сприяла утворена Рухом РН.

2. Виникнення НРУ і РН, їх зростаюча популярність серед населення України змусили КПРС піти на різку конфронтацію з Рухом на всіх ділянках боротьби, особливо в галузі міжнаціональних стосунків. КПРС почала створювати штучні національні організації, які дублювали дії РН, але з іншими гаслами. В цій ситуації під час ГКЧП Рух виявився єдиною цементуючою народ України громадсько-політичною організацією.

3. Після проголошення незалежності, НРУ і РН спрямували свої зусилля на консолідацію всіх верств населення, особливу увагу приділяючи міжнаціональній злагоді, агітуючи населення проголосувати на референдумі 1 грудня за незалежну суверенну демократичну державу. Перемога під час референдуму активізувала і привернула до Руху як до масової громадсько-політичної організації не тільки демократичні верстви населення, які підтримували перші програмові засади Руху, але й національно-патріотичні сили, що стояли на засадах “революційного націоналізму”.

4. Всенародно обраний перший Президент України Л. Кравчук, який після путчу ГКЧП залишив партію комуністів, в своїй діяльності почав спиратися на рухівців і взяв на озброєння національну політику, на базі якої у Верховній Раді був прийнятий закон “Про національні меншини в Україні”. РН не була згодна концептуально з цим законом. Вона розробила проект закону “Про національні права громадян України”, який не виокремлював жодної етнічної групи, не розділяв громадян України за етнічною ознакою. Цей законопроект був розглянутий на спеціальній сесії РН і надісланий до парламенту, однак залишився поза увагою.

Після проголошення незалежності в Україні почали інтенсивно формуватися політичні партії, більшість лідерів яких були делегатами першого з'їзду Руху. Назрівав розкол в Русі безпосередньо. Більшість членів РН, які не могли собі дозволити як лідери національних товариств підпорядковувати свої дії партійній дисципліні будь-якої партії, заявили про свій вихід з РН, що перекреслило саме існування РН.

Теоретичне і практичне значення дисертації визначається комплексним та аналітичним розглядом проблем існування, роботи і взаємодії РН як з НРУ, так і з представниками національно-культурних товариств різних етнічних груп населення. Значний фактичний матеріал відкриває можливість для проведення подальших наукових досліджень, поглиблення їх і узагальнення. Опрацьований матеріал може бути використаний для вивчення суспільно-політичного руху та міжнаціональних взаємин в Україні в період здобуття незалежності, а також у викладанні політичної історії України ХХ століття.

Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що на основі аналізу літератури, документальних матеріалів і архівних даних, їх критичного осмислення і узагальнення, розкриває діяльність, вплив і динаміку взаємовідносин українців і неукраїнців в період до і після здобуття незалежності. Дисертаційне дослідження у хронологічній послідовності відбиває стосунки РН як з НРУ, так і з представниками різних етнічних груп населення України в 1989-1993 рр. Дисертантом укладено хронологічну таблицю основних подій, пов'язаних з діяльністю РН НРУ.

Апробація результатів дослідження. Підсумки роботи викладені у публікаціях, серед яких книга, присвячена РН у період 1989-1993 рр., наукові та науково-публіцистичні статті, виступи з доповідями на сесіях РН і з'їздах Руху. Підсумки досліджень висвітлювались у виступах дисертанта й обговорювались на конференціях в Україні та за кордоном: зокрема, на міжнародній науковій конференції “Україна в сучасному світі”, організованій Республіканською асоціацією українознавців (Київ, 1990) ; міжнародній науковій конференції “Українсько-єврейські діалоги”, (Ієрусалім, Ізраїль, 1992) ; науковому симпозіумі по проблемах захисту і розвитку культур нацменшин (Київ, 1992), 14-й міжнародній науковій конференції “Етнічні меншини в Україні і їх роль в розбудові держави” (Іллінойс, США, 1995) ; науковій конференції НТШ “Українсько-єврейські діалоги” (Нью-Йорк, США, 1995) ; науковій конференції в Колумбійському університеті (Нью-Йорк, США, 1996) та ін.

Результати досліджень використані також у виступах на заходах, проведених національними товариствами України, Ізраїлю і Америки.

Структурно дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатку. Обсяг дисертації - 194 сторінки, з яких вступ - 16 сторінок, висновки - 9, список використаних літературних джерел (167 одиниць) - 8, додаток (хроніка подій 1988-1993 рр.) - 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, окреслено особливості перехідного періоду між УРСР і незалежною Україною, окреслено наукову новизну дослідження, подано аналіз використаної літератури та джерел, сформульовано мету і завдання роботи, визначено її методологічну основу, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі “Від ідеї до організації РН: початковий етап історії НРУ” розкривається і аналізується загальносоюзна ситуація в СРСР до і під час “перебудови”. Поява Народних фронтів на периферії держави, перші кроки демократії в Україні, виникнення національних, громадсько-політичних організацій, їх об'єднання навколо НРУ, взаємопроникнення програмових засад українців і неукраїнців на шляху до демократії.

Показано, як розвивалася громадсько-політична думка напередодні 1-го з'їзду НРУ в середовищі української і неукраїнської інтелігенції. Досліджуються міжнаціональні проблеми під час відродження українського національного руху. Закінчується розділ аналізом соціально-політичної і міжнаціональної ситуації, що склалася на час проведення 1-го з'їзду НРУ у вересні 1989 р. Перший розділ включає 4 параграфи, в яких, зокрема, показано, що в середині 80-х років навіть лідери КПРС зрозуміли, що держава СРСР котиться в прірву. Лицемірна система взаємовідносин і командно-мілітарна економіка виснажили людей і майже знищили природні ресурси держави. Партія оголосила “перебудову”, значною мірою лібералізуючи суспільство “зверху”, дозволяючи і дозуючи гласність і плюралізм. Ці вимушені кроки мали за мету не стільки “дати поговорити”, скільки - звільнити емоційно людей, щоб пожвавити економіку країни, зрушити з місця реформи, активізувати суспільство. Але ця “палиця” мала два кінці. Гласність і лібералізм пробудили в людях національну і людську гідність. І їх активність спрямувалася не стільки на підвищення продуктивності праці і виробництва, скільки на проблеми соціально-політичні.

Перші організовані громадські рухи народилися в Естонії весною 1988 р., Литві (літо 1988 р.) і Латвії (осінь 1988 р.) у вигляді “Національних Фронтів”. І зразу ж проти них були сформовані “Інтерфронти”, головною зброєю яких було обране “національне питання”.

В цей час заявив про себе Демократичний Фронт і в Москві. В Україні ж не дозволялося майже нічого. Преса мовчала навіть про Чорнобильську катастрофу і злочинне ставлення місцевого парткерівництва до свого народу. І, тим не менш, одними з перших голосно заявили про себе громадське екологічне об'єднання “Зелених”, просвітницькі українознавчі організації (“Спадщина”) та ін. З'явилася “Народна спілка сприяння перебудові”, різні демократичні “Клуби” у Києві, Львові, Вінниці, інших містах.

В 1987-1988 рр. почали повертатися із заслання українські дисиденти. Їхніми зусиллями, зокрема, на базі Української Гельсінської Групи було створено Спілку. Сильний вплив на формування демократичних процесів в Україні мав азербайджано-вірменський конфлікт, націоналістична різня в Сумгаїті.

У розділі показано, що в Україні перші політичні декларації були започатковані правозахисною організацією УГС. В 1988 р. з'явилася їх “Декларація принципів” та “Статутні принципи”, але в них ще не було політичних вимог. В липні і в листопаді 1988 р. на пленумах правління Спілки письменників України ухвалюється рішення про заснування “НРУ за перебудову”. В грудні до співзасновників НРУ підключається Інститут літератури АН УРСР. В січні 1989 р. на спільних зборах Київської письменницької організації СПУ оголошується проект “Програми НРУ за перебудову”, надрукований 16 лютого. З цього часу події в Україні набули характеру революційних: народжуються національно-культурні товариства різних етнічних груп населення, Товариство української мови, “Меморіал”, різні культурологічні клуби, асоціації, громади і. т. і.

Дисертант підкреслює, що ідеї і дії, направлені на злагоду і порозуміння, міжнаціональне братерство і рівність, які домінували в деклараціях та зверненнях Руху з першого дня його утворення створили той імідж, який зробив Рух популярним не тільки в Україні і світі, але, найголовніше, сповнив надією на гармонійний розвиток мільйони неукраїнців, які віками жили на терені України.

Установчий з'їзд НРУ відкрився 8 вересня 1989 р. На ньому були присутні 1109 делегатів від 1247 обласних організацій України, які разом нараховували 280 тисяч членів Руху. За національністю делегати розподілилися так: українців - 944, росіян - 77, євреїв - 9, поляків - 6, білорусів - 6, вірмен - 2, корейців, греків, угорців, німців, чехів, естонців, кримських татар - по 1 людині. 58 делегатів не вказали своєї національності. З вищою освітою - 800, членів КПРС - 228, середній вік делегатів з'їзду - 42 роки.

Крім обговорення доповідей і співдоповідей, на з'їзді точилася дискусія навколо змін до Програми і Статуту. Тепер у Програмі зникли слова про “керівну роль КПРС”, хоча і залишилася фраза “оновлене соціалістичне суспільство”. Залишилися слова “ленінська національна політика”, “союз дійсно суверенних держав”, але вже не було згадки про “загальносоюзну конституцію”. Залишився термін “національно-культурна автономія”, але зникло поняття “національно-територіальна автономія”. В розділі “Національне питання” з'явилися слова: “реалізація всієї повноти національних прав різних етнічних груп, які населяють Україну, невіддільна від усвідомлення ними того, що українська нація має в республіці статус історичного господаря”.

У розділі уточнено положення праць В. Ковтуна і О. Гараня про обрання Голови РН і обрання самої РН. Деякі неточності з цього приводу були розтиражовані у надрукованих пізніше наукових і науково-публіцистичних працях. У розділі підкреслено, що 1989 рік став для України роком пробудження національної і людської гідності. Саме це об'єднувало людей і приводило їх до лав Руху. Цей час пробудив суспільство, викликав віру в національне відродження, надію на успішні реформи і матеріальний добробут у майбутньому. До Руху на початку 1989 р. прийшли тисячі людей, згодних на безкорисну працю в ім'я майбутнього України. Це був, можливо, найкращий людський матеріал, об'єднаний на віковічній ідеї справедливості і честі.

У другому розділі “РН НРУ в дії: сутність, структура, ефективність в період 1989-1991 рр. ” представлені події 1989-1991 рр., злет НРУ в соціально-політичному житті України, народження і еволюція РН як громадсько-політичного демократичного об'єднання національно-культурних товариств України, які разом з Рухом, всім народом України, йшли до незалежності. Аналізується боротьба КПУ з консолідацією національних товариств навколо РН шляхом штучного їх запаралелення, створення “кишенькових” національних структур, підтримки одних і протидії іншим, ілюструються перші симптоми еволюції Руху в партію.

У розділі досліджуються перші кроки діяльності РН НРУ, її статутні і програмові документи, взаємодія з національними громадами України, аналізуються міжнаціональні стосунки як елемент політичної боротьби в середовищі лідерів Руху, соціально-політична ситуація, що склалася після прийняття закону “Про національні меншини в Україні”, а також після проголошення незалежності. Закінчується розділ аналізом подій на час проведення референдуму 1 грудня 1991 р. Другий розділ містить 6 параграфів.

Дисертант показує, що кінець 1989 р. був наповнений організаційними подіями в Русі. Національні товариства більшості етнічних груп населення створювалися по всій Україні. І потрібен був час, щоб кожній з них розібратися із своїми справами. Однак протидія компартії ускладнювала цей процес. На кожну стихійно відроджену національну організацію, якщо ініціатива виходила не з партійних кабінетів, “створювалася” їй альтернативна, яка оголошувалася “єдиною”.

Рух проводив роботу по висуванню і підтримці кандидатів у депутати Верховної Ради України з числа своїх членів і прихильників. Перемогти компартію парламентським шляхом - стало головною метою Руху і РН, яку обрали 11 лютого 1990 р. В перших більш-менш демократичних виборах до Верховної Ради України до неї пройшла певна кількість рухівців. Вони вже в стінах парламенту організували разом з прихильниками, які стояли на платформі “Демократичного блоку”, спільну фракцію - “Народна Рада”. Політична боротьба між демократами і комуністами набувала парламентських форм.

Що стосується залаштункової боротьби і впливу на різні національні групи населення України, то в цьому комуністи виявилися набагато більш “мудрими”. Пізніше стало відомо, що в той самий час, коли обиралася РН НРУ, в аварійному порядку була започаткована без виборів, програмових документів, обговорення в національних організаціях, альтернативна до РН НРУ структура “Совет национальных обществ”. За допомогою КПУ його швидко легалізовали, підписали “Статут СНО”, за яким він мав діяти на всій території УРСР як єдиний громадський представник національних меншостей з правом заснування та регістрації національних товариств. Апогеєм політики на знищення всіх національних товариств, що не входили в “СНО”, був лист ЦК КПУ № 792/105 с позначкою “Для служебного пользования” від 22 квітня 1991 р. У ньому зазначалося, що всі національні товариства, які визнають керівну роль “СНО”, мають отримувати в областях і містах України підтримку. А з РН НРУ треба боротися і всіляко її дискредитувати.

Однак, головною причиною протиборства Руху і компартії стають вже не стільки міжнаціональні проблеми, скільки те, що Рух мав намір перетворитися в партію і зробив в цьому напрямку перший крок. В березні 22 лідери Руху, в тому числі і 3 члени РН, підписали звернення «До членів Руху та до всіх громадян України», яке відоме як “Лист 22-х”. Ця “Заява” поклала початок змінам не тільки в Русі. 24 березня друкується інформація “У Секретаріаті ЦК КПУ”, в якій критикувалася “Заява 22-х” і наголошувалось, що ті члени партії, які підписали Лист, поставили себе поза КПРС. 30 березня всі центральні газети СРСР роздрукували постанову Комісії партконтролю при ЦК КПУ, в якій “за сепаратистські прагнення, огульні наклепи на КПРС, дії, спрямовані на створення нової політичної партії, альтернативної КПРС”, виключила трьох членів КПРС, які підписали Лист.

Найважливішою подією в історії НРУ була виїздна “Наукова сесії Великої Ради Руху” в Хусті, яка проходила 24 березня 1990 р. Формально сесія була присвячена 51-й річниці Карпатської України, але найголовнішим було питання про перетворення Руху в партію.

23 червня 1990 р. в Києві відбулася 5-а сесія Великої Ради Руху. На цьому засіданні була і доповідь від РН НРУ. РН просила ВРР допомогти вирішити стратегічні питання: відкрити у Києві Центр міжнаціональних відносин, створити в КДУ факультет національних мов і літератур народів України, а в Київському педінституті - факультет чи кафедру для підготовки фахівців-вчителів, які б могли працювати в галузі відродження національних культур; запровадити в середніх школах факультативне навчання мовами національних меншостей і встановити заохочувальні стипендії для тих, що обрали шлях відродження національних культур; поставити в парламенті питання про систематичне надання часу на республіканському телебаченні і радіо для “круглих столів” з національних питань, розглянути стан справ з національними архівами, рукописами, документами, які вже десятки років закриті у спецхранах; впровадити в усіх крайових організаціях Руху Комісії з національних відносин; до кінця 1990 р. зібрати “Форум народів” для розгляду питання єдності всіх національних груп населення в побудові суверенної України. Рішення, яке ухвалила ВР НРУ на своїй 5-й сесії, багато в чому враховувало пропозиції і вимоги РН, затвердило її склад та основні документи, створило в усіх Крайових організаціях Руху Комісії з національних питань. Це рішення ВРР стало великим здобутком РН. Дисертант підкреслює, що це був час найбільшого впливу і авторитету РН в середовищі різних етнічних груп населення України.

У розділі показано, що в серпні 1990 р. РН НРУ активізувала роботу. 19 жовтня, напередодні 2-го з'їзду Руху, збирається 2-а сесія РН НРУ. Запропонований РН для обговорення на з'їзді Руху і новий “Проект структури Руху”. На 2-й сесії було прийнято “Перспективний план відродження національних культур народів України». РН вважала за необхідне створити при Раді Міністрів УРСР Комітет у справах національностей.

25-28 жовтня 1990 р. у Києві відбувся 2-й з'їзд Руху, після якого компартія перейшла в контрнаступ на Рух, на демократичні сили. Водночас, використовуючи постанову Президії Верховної Ради УРСР від 29 вересня 1990 р. “Про порядок реєстрації громадських об'єднань”, почали інтенсивно реєструватися різні партії. Для національних товариств, які не мали права декларувати будь-які політичні амбіції, настав тяжкий час. З одного боку, життя вимагало якось “визначитися” з політичною орієнтацією, з іншого - історичний досвід буття різних етнічних груп населення вчив: цього не можна робити. Неполітизований Рух надавав всім неукраїнцям можливість брати активну участь в громадському житті держави, з іншого -не робити цього від імені будь-якої етнічної групи населення, тобто бути рівними з усіма громадянами України, не принижуючи своєї людської і національної гідності. Крім того, радикалізація життя, поява в кінці 1990 р. правих, шовіністичних українських газет, які базувалися на ідеях “інтегрального націоналізму”, не залишали представникам нацменшин іншої надії на відродження, як вірність тим ідеям Руху, які були задекларовані в 1989 р.

2 лютого 1991р. відкрилась 3-я сесія РН НРУ, на якій підкреслювалась надзвичайна важливість координації дій національних меншин, їх участь в державотворенні, відродженні їх культур разом з відродженням українського народу. Окремим питанням було обрання нового складу РН НРУ та її Президії. До складу РН НРУ було обрано 72, 7% неукраїнців, безпосередньо були представлені в РН 10 національних груп населення України. Закінчилась 3-я сесії РН НРУ прийняттям ухвал, звернень, рішень і заяв. Головна з них “До становища в Криму”. В ній йшлося про тяжке становище кримських татар, зверталася увага на моральні і юридичні обставини, які має врахувати парламент України.

У розділі показано, що за рік, що пройшов після заснування РН, вона зміцніла разом з Рухом. Між засіданнями члени РН зустрічалися з представниками нацтовариств, виховували в них довіру до Руху. Саме на рівні ділових стосунків, чисельних розмов з лідерами нацтовариств і народжувалась довіра, яка трансформувалася далі вже через цих людей до інших. Ця “сітка довіри” була найрадикальнішою акцією РН.

У квітні 1991 р. на адресу РН НРУ надійшов лист від Київської міськради, де пропонувалося висловити зауваження до проектів законів УРСР “Про національні меншості”, та “Про національні адміністративно-територіальні одиниці”. Ці проекти РН надіслала в усі області і, отримавши відповіді і розглянувши їх на Президії РН, підготувала 19 травня постанову, в якій зазначила, що запропоновані проекти законів у наявній редакції не спроможні забезпечити інтереси національностей. Гармонізації етнополітичної ситуації в республіці, забезпеченню прав всіх етнічних спільностей найкраще відповідав би “Закон про національні права громадян України”. РН створила Робочу групу для постійного контакту з усіма державними структурами в процесі розробки законодавства з міжнаціональних питань. Головою Групи був призначений член Президії РН О. Майборода. Ця Група почала готувати альтернативний закон, підключивши до цього всі обласні КМС. Це була одна з наймасовіших акцій РН за 4 роки свого існування.

В червні 1991 р. був підготовлений проект альтернативного закону “Про національні права громадян України” з 9 розділів, які містили 42 статті. Всі розроблені документи були надіслані в Комісії ВР УРСР, в пресу, передані окремим народним депутатам-рухівцям, але не були враховані і не друкувалися для обговорення. Невдовзі Верховна Рада ухвалила закон “Про національні меншини в Україні”, за яким все населення розділялося на українців і неукраїнців, тобто - національні меншини. Цей закон, на думку РН НРУ, надав неукраїнцям другорядного значення в державі при рівних декларованих правах і покладав на українську державу обов'язок турбуватися про добробут меншин.

13 вересня 1991 р. в актовому залі СПУ відкрилася 4 сесія РН НРУ, яка була започаткована у вигляді конференції “Національні товариства України: проблеми і сучасність”. Делегати конференції особливу увагу приділили проблемі повернення в Україну репресованого німецького та кримсько-татарського народів. У розділі показано, як РН діяла в інших напрямках у цей час, у період підготовки до референдуму 1 грудня 1991 р. Під постійним тиском РН було ухвалено на Проводі НРУ рішення провести Всеукраїнський Форум представників національних меншин України. Однак головним стимулом був референдум. Перша ініціативна група по проведенню Форуму була складена на базі Президії РН. Форум був призначений 16-17 листопада 1991 р. в Одесі. Відповідні розпорядження були підготовлені в Кабінеті Міністрів.

Аналіз роботи Форуму, РН НРУ, її постійні контакти з різними нацтовариствами, дали можливість пізнати всю глибину “внутрішніх” національних проблем в середовищі різних нацтовариств. В 1991 р. стало зрозуміло, що без матеріальної підтримки національним товариствам реалізувати свої духовні, культурні намагання неможливо. Так само, як неможливо добитися “масовості” національного відродження.

Третій розділ “РН НРУ в 1992-1993 рр. ” охоплює національно-політичні процеси в Україні після референдуму 1 грудня 1991 р. Аналізується революційна трансформація НРУ в партію, еволюція процесу державотворення в Україні в бік побудови національної держави з гарантуванням національним меншостям рівноправності і підтримки. З залученням документів, розроблених РН, ілюструється її історія, зміни в структурі, в програмових засадах, співпраця як з національними товариствами, з Рухом, громадсько-політичними, законодавчими, державно-адміністративними установами впритул до фактичного припинення діяльності після 4-го з'їзду НРУ. Аналізуються процеси, пов'язані з еволюцією як НРУ, так і РН НРУ на тлі розвитку парламентської, адміністративної і урядової влади в незалежній Україні.

25 січня 1992 р. відбулось засідання Великої Ради Руху, в якому відразу після референдуму почалися тертя, боротьба за владу в Русі між тими, хто підтримав перемогу Л. Кравчука і наполягав на співпраці з ним, і тими, хто пропонував перейти в опозицію. В той же час в січні-лютому 1992 р. по всій вже незалежній Україні активізувалися КМС в багатьох крайових організаціях Руху, особливо в центральних областях. 20 лютого 1992 р. Президент України Л. Кравчук запросив на зустріч розширений склад Проводу Руху включно з лідерами крайових організацій. Не було лише В. Чорновола з його прихильниками. Фактично, з цього засідання розкол в Русі перестав бути внутрішньою справою НРУ. Після спільних поздоровлень і побажань успіхів розмова перейшла у площину розподілу адміністративних портфелів за рухівцями.

28 березня 1992 р. відбулася 5-а сесія РН НРУ. На ній представлено 47 делегатів від всіх Крайових організацій, а також 19 представників національних товариств. У звітній доповіді голова РН зосередився на проблемах роботи РН, взаємодії її з Рухом, урядовими структурами. Окрема увага приділялася різкій радикалізації частини української преси. Акцентувалась увага на головних напрямках роботи. У розділі показані суттєві зміни, що мали місце в складі РН НРУ “третього скликання” в порівнянні з “другим”, обраним 2 лютого 1991 р. Показано, що літо-осінь 1992 р. було апогеєм наступу націонал-радикалів на будь-які демократичні зрушення в державі. З'ясувалося, що ці ідеї влаштовують і радикал-комуністів.

19 червня 1992 р. відкрилося засідання 6-ї сесії РН НРУ разом з членами Проводу Руху. Розглядалось питання соціально-політичної ситуації в Україні, останні відверто шовіністичні публікації в українській пресі, робота і контакти РН з національно-культурними товариствами, організаційно-технічні проблеми РН. Багато членів Проводу критикували РН. В. Чорновіл висловив сумнів щодо необхідності РН НРУ, коли в незалежній Україні існують спеціальні владні структури, покликані займатися проблемами нацменшин.

В розділі підкреслюється, що в середині 1992 р. поляризація сил в керівництві Руху дійшла апогею. З літа 1992 р. рухівці, які ще вчора критикували уряд і національну політику держави і в цьому підтримували і заохочували діяльність РН, відмовилися від критики. Більше того, “старомодність” РН стала їх дратувати. Створювалось враження, що не дійсне принизливе положення нацменшин в державі турбує їх, а, навпаки, влаштовує. З відривом від “старшого брата”, з проголошенням незалежної України, з поверненням українців на роль титульної, державотворчої нації, вирішення проблем нацменшин, які раніше розглядалися в сукупності з проблемами українців, почало заважати.

Після 3-го з'їзду Руху В. Чорновіл став керувати Рухом одноосібно. 7 листопада 1992 р. відкрилась 7 сесія РН. На ній, крім членів РН, були представлені 22 національно-культурних товариства України. Зміст дискусій найкраще може бути ілюстрований прийнятими документами. В “Зверненні до національно-культурних товариств і громадян України” робилася спроба підбити підсумки роботи РН за минулі три роки. У “Зверненні до Голови Верховної Ради України” делегати акцентували увагу на недосконалості закону “Про національні меншини в Україні”. В Листі до народних депутатів акцентувалася увага на морально-етичних проблемах національної політики незалежної України. Сесія прийняла пропозиції щодо змін і доповнення до Програми та Статуту НРУ.

4 грудня відкрився 4 з'їзд Руху. На ньому були присутні 542 делегати. За національним складом 445 - українці. Не було співголови Руху І. Драча. Голова РН НРУ на цей раз був повністю відлучений від подготовки до з'їзду. Не був наданий і час для проголошення звітної доповіді від РН. На з'їзді були прийняті зміни до Програми і Статуту Руху, які кардинально змінили роль і місце РН в НРУ. На думку дисертанта, 4-і збори Руху юридично знищили РН, оскільки обирати РН за новим Статутом мали право лише члени Руху. Тобто, ні представники Комісій з міжнаціональних стосунків Крайових організацій Руху, ні представники національних товариств не мали права обирати РН, якщо вони не були членами Руху. А якщо Рух поставав партією з жорсткою реєстрацією членства, то національні товариства не могли залишатися в Русі.

Після з'їзду про свій вихід з числа асоційованих членів Руху заявили: ісламський центр, єврейське товариство ім. Шолом-Алейхема, чехо-словацьке товариство і товариство дагестанців. 15 грудня 1992 р. Президія РН НРУ зібралась на позачергове засідання разом з лідерами нацтовариств, щоб обговорити перетворення Руху на партію. Було підкреслено, що РН НРУ повинна залишитися поза Рухом-партією. До 8 сесії РН повинна була розробити нове Положення про РН і розіслати у всі Крайові організації НРУ, а також всім членам РН і в національні товариства, щоб ухвалити остаточне рішення.

20 лютого зібралась 8 сесія РН НРУ. В день відкриття 8-ї сесії з'ясувалося остаточно: з 33 членів РН присутні 19, із них 9 - члени Президії РН. РН не була правомочна міняти програмові положення РН НРУ і переобирати свій склад. Але правомочною була Президія. Сесія почала роботу. В залі було біля сотні представників різних національних товариств. В середовищі націоналів великого розголосу набула чутка про складності в стосунках РН з НРУ. Присутні розуміли, що РН зможе існувати, якщо залишиться під дахом Руху-партії громадсько-політичною організацією, але із своєю програмою та статутом. Вже на 8-й сесії заявили про вихід з Руху 5 членів Президії РН. З 13 осіб в ній залишилося 7.

20 березня 1993 р. РН розіслало у всі зацікавлені організації нове “Положення про РН”, розроблене Президією РН з врахуванням обговорення на 8 сесії. Воно суттєво відрізнялося від Положення, прийнятого 11 лютого 1990 р. і містило головні ідеї, які мали місце в доповіді Голови РН на 8-й сесії і виступах делегатів. У розділі підкреслюється, що соціально-політична ситуація в Україні після 1 грудня 1991 р. змінилася. Ті гасла, з якими народ України прийшов до демократії, до незалежності, тепер заважали, гальмували процес державотворення. Пояснювалося це двома конкуруючими паралельними процесами: йшла заміна старого велетенського управлінського апарату і процес пошуку ідеї, яка б об'єднала народ. Найпростішим для націонал-патріотів і націонал-комуністів стала концепція національної ідеї, яка базувалася на законі “Про національні меншини України”. На думку дисертанта, цей закон породила саме їх “єдність”. РН НРУ і її лідери виявилися не готовими до такого перебігу подій. Їх уявлення про компроміс не пішли далі змісту нового Положення про РН.

Рух не затвердив нове Положення РН. На засідання Проводу в квітні 1993 р., на якому було ухвалено негативне рішення, голова РН не був запрошений. Ніхто не збирався обговорювати, вислуховувати аргументи “за” і “проти”. Рішення було апріорним. В кінці квітня голова РН подав заяву про вихід з Руху і зняття з себе обов'язків голови РН. Майже чотирирічна історія РН НРУ як загальнореспубліканської громадсько-політичної міжнаціональної організації припинилась. А 10 грудня 1993 р. відкрився 5 з'їзд вже Руху-партії.

У висновках узагальнено результати дослідження, наводяться матеріали статистичних досліджень в середовищі національних меншин в період 1991-1993 рр. Аналізується ситуація, що склалася серед неукраїнців після трансформації НРУ в партію і припинення діяльності РН. Майже 4 роки працювала РН, 2 - до проголошення незалежності і 2 - по тому. Вона керувалася такими імперативами: вільна незалежна і демократична Україна; етнічний плюралізм і відродження національних культур; законодавчо закріплений принцип юридичного рівноправ'я всіх громадян незалежно від етнічного походження; протистояння як національному нігілізму, так і проявам шовінізму, антисемітизму, будь-якої дискримінації за національною ознакою.

Дисертант підкреслює, що РН обстоювала принципи, які домінують в більшості цивілізованих країн Європи і Америки: полікультурності, культурно-національної автономії, послідовного впровадження закону про державну мову, створення системи антидискримінаційного законодавства, надійної правової бази державної національної політики в сфері міжетнічних відносин, максимального залучення представників кожної етнічної групи до управління відповідними процесами на всіх рівнях: від законодавчого до виконавчого, від парламенту до Рад на обласному і районному рівні.

РН не могла собі дозволити, як це зробив Рух: до 1 грудня 1991 р. боротися за денаціоналізоване суспільство (як наслідок перемоги над тоталітарним режимом), а після 1 грудня відмовитись від проголошеної етнонаціональної політики і почати будувати “державу - націю”. На думку дисертанта, РН зробила найголовніше: в найвирішальний і драматичніший час для України і її відродження об'єднала різні етнічні групи населення під прапором незалежності, ніколи не йшла на компроміс за рахунок найважливішого - справедливості, рівних прав і політичних свобод для всіх етнічних груп населення України.

До рекомендацій, спрямованих на використання отриманих дисертантом результатів, можна віднести необхідність ознайомлення, вивчення та використання положень дослідження для більш глибокого та широкого наукового осмислення сутності демократичних процесів, що відбувалися в Україні до і після проголошення її незалежності. У висновках підкреслено, що історію РН НРУ не можна розглядати лише як локальну подію, лише як історію життя національних меншин України у цей період. Історія РН - це і частина історії Руху, історії етнічних українців, частина історії України в період здобуття незалежності і перших її кроків на цьому шляху. Історія РН - це історія політичних, соціальних, міжнаціональних процесів в Україні при переході від тоталітаризму до незалежної Держави.

Результати дисертаційного дослідження викладені у публікаціях:

1. Рада Національностей Народного Руху України (1989-1993). - Едмонтон-Альберта: Канадійський інститут українських студій, Альбертський університет, 1995. - 160 с.

2. Єврейські болі //Україна в сучасному світі. - К., 1990. - С. 91-102.

3. Рада Національностей та міжнаціональні стосунки в Україні //Сучасність. -1991, Ч. 1. - С. 56-61.

4. Етнополітичні та соціально-демографічні наслідки трагедії 12 серпня 1952 р. // Пам'ятати заради життя. - К., Інститут національних відносин і політології НАН України, 1993. - С. 52-60.

5. ”Російські євреї”, історія і сучасність // Проблеми українсько-єврейських відносин. - К., 1991. - №3-4. - С. 28-31.

Бураковський О.З. Історія Ради Національностей Народного Руху України, 1989-1993 роки. Політологічний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23. 00. 02 - політичні інститути та процеси. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Київ, 1999.

Захищається дисертація, що досліджує історію Ради Національностей Народного Руху України в період її існування від народження після 1-го з'їзду Руху до припинення в квітні 1993, коли Рух трансформувався в партію.

Розглянуто і висвітлено участь представників різних національних громад України в поширенні впливу Руху серед населення, здобутті незалежності України.

Аналізуються еволюційні процеси в міжнаціональних стосунках і політиці Руху, що відбувалися в суспільстві до і після проголошення незалежності, ставлення до цих змін Ради Національностей НРУ, окремих національних товариств.

Ключові слова: Рух, Рада Національностей, українці, неукраїнці, національні меншини, незалежність, національна політика, демократія, дискримінація, юридичне рівноправ'я, Україна.

Бураковский А. З. История Совета Национальностей Народного Руха Украины, 1989-1993 годы. Политологический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23. 00. 02 - политические институты и процессы. Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 1999.

Защищается диссертация, посвященная истории Совета Национальностей Народного Руха Украины и охватывающая период 1989-1993 годов.

Опираясь на достижения историографии, документальные материалы, архивные документы, диссертант стремился реконструировать целостную картину возникновения и деятельности Совета Национальностей как составной части НРУ. Это исключительно важно, поскольку в современной историографии НРУ роль Совета Национальностей освещается недостаточно. Между тем, как свидетельствуют исторические факты, эта роль была весьма значительной в процессе обретения Украиной независимости.

В диссертации нашел отражение прежде всего комплекс вопросов, связанных с возникновением Совета Национальностей в сложном контексте историко-политических событий конца 80-х годов, когда был создан НРУ. При этом диссертант, опираясь на документы, уточняет ряд моментов, получивших неточное освещение в публикациях последних лет.

Далее дается развернутый анализ работы Совета Национальностей в 1989-1991 годах, показана его эволюция как общественно-политического демократического объединения национально-культурных обществ Украины. Особое внимание уделяется той борьбе, которую вела тогда еще правящая Компартия Украины против того, чтобы именно вокруг Совета Национальностей происходила консолидация упомянутых обществ. Диссертант подробно анализирует уставные и программные документы Совета Национальностей, его в подготовке и проведении референдума 1 декабря 1991 года.

Далее в диссертации исследуются проблемы развития Совета Национальностей в 1992-1993 годах, когда началась постепенная трансформация РНУ в политическую партию. Эти проблемы освещаются на широком общественно-политическом фоне, деятельности парламентских, президентских и правительственных структур. Автор показывает причины того, что Совет Национальностей не мог оставаться в структуре НРУ как политической партии, а это фактически означало прекращение деятельности СН.

Диссертант также затрагивает некоторые вопросы, связанные с развитием событий после прекращения существования Совета Национальностей. Подчеркивается, что эта структура стояла на позициях поликультурности, культурно-национальной автономии, последовательной реализации Закона о государственном языке, создания системы антидискриминационного законодательства, надежной правовой базы государственной политики в сфере межэтнических отношений, максимального привлечения представителей каждой этнической группы к управлению соответствующими процессами на всех уровнях.

В заключении диссертации подчеркивается, что историю СН НРУ нельзя рассматривать как локальную. Это часть истории самого РНУ, часть политической истории Украины ХХ столетия.

Ключевые слова: Рух, Совет Национальностей, украинцы, неукраинцы, национальные меньшинства, независимость, национальная политика, демократия, дискриминация, юридическое равноправие, Украина.

Burakovsky A. Z. History of the Nationalities Council of Rukh, the Popular Movement of Ukraine, 1989-93. Politilogical analysis. - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of political sciences for speciality 23. 00. 02 - Political institutions and processes. The Institute of Political and Ethnonational Studies at the National Academy of Sciences, Kyiv, 1998.

The dissertation investigates the history of the Nationalities Council of Rukh from the period of its inception after the first congress of Rukh to the dissolution of the council in April 1993, after which Rukh was transformed into a political party.

Reviews and explains the participation of various national communities of Ukraine in disseminating the influence of Rukh among the population, in particular in achieving support for Ukraine's independence.

Analyzes the evolutionary processes of inter-national relationships among the population as well as within Rukh, that took place before and after the declaration of independence, the approach and attitude of the Nationalities Council of Rukh to these changes, as well as the positions of separate nationality-based community organizations.

Key words: Rukh, Nationalities Council, Ukrainians, non-Ukrainians, national minorities, Ukrainian independence, national politics, democratic movement, discrimination, equality before the law, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru