Політичний вимір діяльності фінансово-політичних груп у державах перехідного типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327.83: 321.02: 323.326

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВО-ПОЛІТИЧНИХ ГРУП У ДЕРЖАВАХ ПЕРЕХІДНОГО ТИПУ

23. 00. 04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

РЕЙТЕРОВИЧ ІГОР ВЯЧЕСЛАВОВИЧ

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник:

ТЕЛЕШУН Сергій Олександрович, доктор політичних наук, професор, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування.

Офіційні опоненти:

ПАВЛЕНКО Юрій Віталійович, доктор філософських наук, професор, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник;

ЗЕЛЕНЬКО Галина Іванівна, доктор політичних наук, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник.

Захист дисертації відбудеться 18 вересня 2008 р. о 15-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 12 серпня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В. Сушко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним з основних чинників сучасного політичного та економічного життя країн перехідного типу, до яких входять держави Центрально-Східної та Східної Європи, є існування так званих фінансово-політичних груп, які можуть реально впливати на хід політичних та соціально-економічних процесів. При цьому в Україні та Російській Федерації діяльність фінансово-політичних груп визначає значною мірою основні вектори розвитку суспільства, напрями його демократизації, а також місце цих країн у світовій економічній та політичній системі.

Виникнення фінансово-промислових груп та їх подальша трансформація у фінансово-політичні угруповання зумовлені об'єктивними та суб'єктивними чинниками перехідного періоду. Їх існування стало неминучою ознакою епохи так званого "початкового накопичення капіталу" фактично для всіх постсоціалістичних країн. Водночас у країнах Центрально-Східної Європи становлення великого бізнесу відбувалося у контексті основних принципів демократичного та відкритого суспільства, що передбачало максимальне відокремлення бізнесу від влади (проте не від політики), створення формальної інституціональної системи взаємовідносин у трикутнику "влада - фінансово-політичні групи - суспільство". У свою чергу в Україні та Російській Федерації у кінці 1990-х років створено неформальну інституціональну систему, головною ознакою якої є активна участь бізнес-еліти в політичному житті держави.

В українському суспільстві нині значна увага з боку влади в публічній політиці декларативно приділяється проблемам розвитку малого та середнього бізнесу, його участі у процесах державотворення і становлення інститутів громадянського суспільства. Проблеми ж розвитку фінансово-політичних груп на державному рівні свідомо оминаються, що пояснюється, по-перше, їхнім тісним зв'язком з владою, що сприяє функціонуванню тіньової політики, по-друге, переважно негативним сприйняттям діяльності великого бізнесу з боку українського суспільства. По-третє, фінансово-політичні групи, з одного боку, зацікавлені у легалізації своєї діяльності, з іншого - намагаються обмежити контроль з боку інститутів громадянського суспільства, встановивши для цього патронат над основними загальнонаціональними засобами масової інформації.

Крім того, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена такими додатковими чинниками, як:

? прогресуюча тенденція зростання впливу на загальнодержавні процеси регіональних фінансово-політичних груп;

? заміна партійної системи в деяких країнах системою фінансово-політичних груп з політичною надбудовою;

? майже повна підконтрольність різним фінансово-політичним групам у низці країн пострадянського простору загальнонаціональних та регіональних засобів масової інформації.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано у рамках планової тематики відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України "Геополітичний вимір посттоталітарних трансформацій у контексті євро-американських стратегій суспільного розвитку" (номер державної реєстрації 0105U002591).

Метою дослідження є з'ясування причин та наслідків формування фінансово-політичних груп у державах перехідного типу Центрально-Східної та Східної Європи (на прикладі Чехії, Польщі, Угорщини, України та Російської Федерації), визначення їхніх характерних рис, ступеня впливу на політичні процеси, а також аналіз сучасних тенденцій взаємовідносин у трикутнику "влада - фінансово-політичні групи - суспільство".

Реалізація поставленої мети у дослідженні зумовила необхідність вирішення таких завдань:

? проаналізувати основні концепції та новітні теоретико-методологічні підходи у вітчизняних та зарубіжних наукових джерелах щодо дослідження впливу фінансово-політичних груп на політичні процеси в державах перехідного типу;

? розглянути етапи формування фінансово-промислових груп у країнах Центрально-Східної Європи, в Російській Федерації та Україні, вплив новосформованої бізнес-еліти на дані процеси;

? виявити специфіку трансформації фінансово-промислових груп у фінансово-політичні в державах перехідного типу;

? виділити ключові механізми політичного впливу фінансово-політичних груп у державах перехідного типу на процеси вироблення державних рішень, у тому числі в сфері зовнішньої політики;

? систематизувати і проаналізувати особливості функціонування фінансово-політичних груп у політичній та соціально-економічній системі України;

? проаналізувати основні варіанти трансформації існуючих політичних систем в Україні та Російській Федерації, що перебувають в залежності від впливового національного фінансово-промислового капіталу.

Об'єктом дослідження є політико-економічний простір країн перехідного типу Центрально-Східної Європи (на прикладі Чехії, Польщі, Угорщини), України та Російської Федерації як основних репрезентантів пострадянського простору та процеси, що в ньому відбувалися протягом 1989 - першої половини 2008 років.

Предметом дослідження є трансформація фінансово-промислових груп у фінансово-політичні.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені тематичною спрямованістю і охоплюють період з 1989 року, тобто з моменту початку розпаду СРСР та отримання постсоціалістичними країнами статусу незалежних демократичних держав, до початку 2008 року включно, коли процес формування, становлення фінансово-політичних груп остаточно закінчився, а їх роль у політичних процесах України та Російській Федерації стала визначальною.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань у дисертаційному дослідженні використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу із залученням принципу історизму, а також сучасні аналітичні методи наукового дослідження, які використовувалися у взаємозв'язку і взаємодоповненні, що зумовлено особливістю предмета дослідження.

Історичний метод дав змогу вивчити структурні умови розвитку суспільств перехідного типу. Структурно-функціональний метод застосовувався при дослідженні функціональних залежностей елементів політичного впливу фінансово-політичних груп. Порівняльний метод став інструментом дослідження особливостей трансформації процесів у країнах Центрально-Східної Європи, в Україні та Російській Федерації. Конвент-аналіз та інтент-аналіз використовувалися для дослідження офіційних матеріалів, програм партій, громадських рухів, виступів, заяв політичних діячів тощо, івент-аналіз - для розгляду та порівняння подій, пов'язаних з проблемою, в їхній динаміці, що дало змогу виявити об'єктивні закономірності виникнення та еволюції фінансово-промислових груп в Україні та їх вплив на політичні процеси. Системний підхід дав змогу виявити інтернаціоналізацію фінансово-промислових груп, їхні найважливіші елементи. Використання соціологічного методу дало змогу виявити залежність формування фінансово-політичних груп від процесів приватизації.

Джерельна база дисертаційного дослідження складається з матеріалів українських та закордонних ЗМІ, які містять інформацію фінансово-економічного та соціального характеру; статистичних даних; документальних джерел; результатів соціологічних опитувань; особистих спостережень автора за розвитком сучасних політичних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні комплексного аналізу впливу фінансово-політичних груп на соціально-економічні та політичні процеси у державах перехідного типу. Крім того, структуровано основні закономірності та виявлено чинники і тенденції, які істотно визначають роль і місце фінансово-політичних груп у взаємовідносинах з владою та суспільством.

Основні положення дисертації, що визначають її наукову новизну:

? доведено недостатність теоретичного і практичного дослідження політичного впливу фінансово-політичних груп у державах перехідного типу на процеси вироблення державних рішень;

? показано, що відмінність у діяльності та структурі фінансово-промислових груп, які були сформовані в країнах колишнього СРСР, від фінансово-промислових груп країн західної демократії полягає передусім в умовах, за яких відбувалося їх становлення. Фінансово-промислові групи у перехідних суспільствах були змушені для захисту власних економічних інтересів використовувати політичні засоби впливу та поступово інтегруватися у владу;

? доведено, що особливості формування нової бізнес-еліти в країнах Центрально-Східної Європи, з одного боку, та в Україні і Російській Федерації, з іншого, принципово відрізнялися, що в результаті визначило специфіку формування фінансово-промислового великого капіталу та ступеня його впливу на політичні процеси;

? дістало подальшого розвитку поняття "фінансово-політичні групи" та "олігархічні групи" в контексті політичної трансформації та економічного переходу.

Аргументовано, що домінування фінансово-політичних або олігархічних груп у політиці не є синонімом встановлення олігархії як політичного режиму;

? аргументовано, що стосовно фінансово-промислових груп, які діють на пострадянському просторі, насамперед в Україні та Російській Федерації, доцільно говорити про існування фінансово-політичних груп або фінансово-промислових політичних груп. При цьому конкуренція між даними групами є найважливішим знаряддям відтворення політичної влади та формування політико-економічної системи суспільства;

? охарактеризовано основні методи лобіювання, які використовують фінансово-політичні групи в Україні. Доведено, що специфікою української практики є домінування методів лобіювання через Кабінет Міністрів і Адміністрацію Президента України (Секретаріат Президента України), а вже потім - через Верховну Раду України. Головною особливістю українського лобізму протягом 1999-2004 років була його пряма залежність і, відповідно, орієнтованість на Президента України Л. Кучму і його найближче оточення;

? обґрунтовано, що в Україні сформувався унікальний тип економічної системи, який у своїй основі має вітчизняні фінансово-політичні групи, які у свою чергу з'явилися завдяки тісним та, як правило, кулуарним зв'язкам з представниками влади. Відповідно тісний зв'язок фінансово-політичних груп та представників владних інституцій може стати суттєвою перепоною на шляху поглиблення соціально-економічних та політичних реформ, особливо у тому разі, якщо ці групи використовуватимуть свій політичний вплив для блокування лібералізації та для захисту від конкуренції з боку іноземних інвесторів, а також нових вітчизняних фінансово-політичних груп;

? визначено основні сценарії розвитку ситуації в Україні та державах перехідного типу в контексті політичної ролі фінансово-політичних груп та їх подальшої інтеграції в політичну та соціально-економічну системи.

Наукове і практичне значення дисертації полягає у комплексному та прогностичному аналізі особливостей формування фінансово-політичних груп у державах перехідного типу, основних механізмів їх впливу на політичні та соціально-економічні процеси, а також шляхів їх подальшої трансформації у контексті взаємовідносин у трикутнику "влада - фінансово-політичні групи - суспільство". Основні результати дисертаційного дослідження дають змогу розширити простір для подальшого теоретичного і практичного дослідження діяльності фінансово-політичних груп та їх впливу на процеси прийняття політичних рішень.

Крім того, практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їхнього використання з метою створення нових наукових праць, присвячених сучасній політико-економічній ситуації в Україні.

Окремі положення дисертаційного дослідження можна використати під час розробки наукових курсів та спецкурсів з функціонування груп інтересів у багатоскладовому суспільстві, загальної теорії політики у вищих навчальних закладах, практичної політології, наукового та політичного консультування, а також окремих аспектів внутрішньої політики держави.

Особистий внесок здобувача у статті, опублікованій у співавторстві з С.О. Телешуном (Телешун С., Рейтерович І. Політико-економічні інтереси "груп впливу" та "лобізм по-українськи" (окремі аспекти) / С. Телешун, І. Рейтерович // Право України. - 2008. - № 3. - С. 105-110), полягає у проведенні аналізу стану нормативно-правового регулювання лобіювання в Україні, специфічних особливостей існуючої системи лобізму в Україні та участі у ній фінансово-політичних груп, перспектив легалізації лобізму.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовано на міжнародній науково-теоретичній конференції "Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі" (Київ, 8-9 лютого 2006 року), науково-практичних конференціях за міжнародною участю "Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід" (Київ, 30 травня 2007 року і 30 травня 2008 року).

Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на методологічних семінарах і засіданнях кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України, а також засіданнях відділу трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України.

Тему дисертаційного дослідження також апробовано під час круглих столів на тему: "Керованість політичних та соціально-економічних процесів в Україні: сучасний вимір" в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України протягом 2006-2008 років, а також під час тематичних короткотермінових семінарів у Київському міському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій у 2007-2008 роках.

Результати дисертаційного дослідження використано автором під час розробки спеціальності "Публічна політика та управління" (дисципліна "Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві") в Національній академії державного управління при Президентові України (затвердженої рішенням Державної акредитаційної комісії Міністерства освіти України від 1 липня 2008 року, протокол № 72).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковано у семи наукових працях у фахових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України, а також п'яти публікаціях в інших виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до них, шести підрозділів, висновків, шести додатків, списку використаних джерел. Список використаних джерел містить 215 назв українською, російською, англійською мовами на 20 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 214 сторінок. Обсяг основного тексту - 193 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її сутність, ступінь наукової розробки проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, методи і хронологічні рамки дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікацій здобувача, подано загальну характеристику роботи.

У Розділі 1. "Політична роль фінансово-промислових груп як проблема теорії та практики" здійснено аналіз джерельної бази дослідження та провідних концептуальних підходів до політичного впливу фінансово-промислових груп у державах перехідного типу, а також розглянуто теоретичні й практичні аспекти трансформації фінансово-промислових груп у фінансово-політичні.

Підрозділ 1.1 "Концепції виникнення фінансово-політичних груп та їх взаємодії з державою" присвячено аналізу наукових джерел з проблем політичного виміру діяльності фінансово-промислових груп та їх трансформації у фінансово-політичні групи.

Зазначається, що проблемі взаємодії великого капіталу та політики, або економічної та політичної сфер суспільної діяльності, починаючи з початку ХХ століття, присвячено достатньо багато робіт. Після розпаду СРСР розробки західних дослідників, присвячені взаємозв'язку політики та економіки в умовах постсоціалістичних трансформацій, в цілому спиралися на дослідження, що були проведені в межах теорії модернізації та транзитологічної теорії. Нині в сучасній зарубіжній науковій літературі окремі проблеми формування та політичного виміру діяльності фінансово-промислових груп у державах перехідного типу досліджено в працях А. Бруста, Д. Кауфмана, А. Круассан, І. Кузес, В. Меркель, Л. Нельсона, А. Ослунда, А. Пшеворського, Д. Старка, Д. Хелмана, С. Холмса, А. Шайо, Л. Шеллі та ін.

Водночас слід зазначити, що фактично всі вищезгадані дослідники у своїх працях не приділили належної уваги розробці, по-перше, комплексного бачення політичного виміру діяльності фінансово-політичних груп, по-друге, дієвих пропозицій щодо обмеження впливу великого капіталу на прийняття політичних рішень.

На теренах колишнього СРСР причини створення фінансово-промислових груп, особливості їх трансформування у фінансово-політичні угруповання, ступінь впливу на прийняття загальнодержавних рішень розглянуто в працях російських дослідників М. Афанасьєва, І. Беляєвої, О. Гаман-Голутвіної, А. Зудіна, О. Криштановської, Н. Лапіної, Б. Нємцова, Я. Паппе, С. Перегудова, А. Соловьєва, М. Урнова, Г. Явлінського, А. Яковлєва. В цілому російські дослідники дотримуються двох протилежних поглядів щодо взаємовідносин фінансово-політичних груп і держави, що значною мірою зумовлено їхніми політичними уподобаннями. Згідно з першим підходом на сьогодні фінансово-політичні групи і держава мають своєрідний паритет піл час прийняття стратегічно важливих рішень внутрішньополітичного та зовнішньополітичного характеру. Відповідно для досягнення різноманітних завдань політичного та соціально-економічного характеру фінансово-політичні групи і державні інституції змушені діяти на консенсусній основі. Прихильники другого підходу вважають, що у наш час вся влада в державі є "приватизованою" або привласненою. Головним "монополістом" при цьому виступають фінансово-політичні групи, "олігархи", представники вищої державної бюрократії або різноманітні групи інтересів, що постійно конкурують один з одним.

Проблемні аспекти функціонування фінансово-політичних груп в Україні, визначення їхніх характерних рис, ступеня впливу на політичні та соціально-економічні процеси, забезпечення політико-правового статусу, "олігархізації" українського суспільства знайшли відображення у працях вітчизняних науковців: К. Бондаренка, Л. Верховодової, А. Гальчинського, В. Двойних, В. Дементьєва, О. Дергачова, О. Долженкова, А. Колодій, О. Куценка, О. Лісничука, О. Пасхавера, Ю. Пахомова, О. Полішкарової, В. Сіденка, О. Соскіна, І. Стулової, Л. Супліна, О. Сушка, С. Телешуна, М. Томенка, О. Турчинова та інших.

Частина українських дослідників розглядали процеси формування фінансово-промислових груп як об'єктивне явище перехідного періоду. Національний великий капітал, представлений фінансово-політичними групами, у цьому разі виступив як своєрідний локомотив економічного розвитку держави, а використання ним політичних важелів впливу є явищем тимчасовим, що у перспективі поступиться методам цивілізованого лобізму. У свою чергу інша частина вітчизняних дослідників акцентує увагу на олігархічному характері політичної системи України, що пояснюється економічними чинниками, а саме домінуванням тіньової економіки над офіційною, можливістю отримувати надприбутки, що стимулює до збереження фінансово-політичними групами політичних важелів впливу.

Водночас слід зазначити, що нині наявний суттєвий брак синтетичних наукових досліджень, які б приділяли спеціальну увагу проблемам, пов'язаним передусім з теорією та практикою дослідження діяльності фінансово-промислових груп та їх подальшої трансформації у фінансово-політичні групи.

У підрозділі 1.2 "Сутність феномену трансформації фінансово-промислових груп у фінансово-політичні в суспільствах перехідного типу" проаналізовано специфіку трансформації фінансово-промислових груп у фінансово-політичні.

Підкреслюється, що з економічної точки зору поняття "фінансово-промислова група" можна використовувати у двох взаємозалежних значеннях. У широкому смислі ним позначають будь-які форми відносно стійкого співробітництва та взаємопроникнення промислового та фінансового капіталу. У вужчому значенні фінансово-промислові групи являють собою об'єднання виробничих і торговельних підприємств з кредитно-банківськими установами з наступною трансформацією у великі багатогалузеві господарські системи зі спільною економічною стратегією та внутрішнім товарообігом. Відмінність у діяльності та структурі фінансово-промислових груп, які були сформовані в країнах колишнього СРСР після набуття ними незалежності, від фінансово-промислових груп країн західної демократії полягає передусім в умовах, в яких відбувалося їх становлення. В країнах Західної Європи та США великі фінансово-промислові групи виникли ще у 1960-х - 1970-х роках, причому процес їх зародження відбувався на хвилі економічного підйому. Виходячи з цього, головною метою утворення фінансово-промислових груп було передусім намагання забезпечити ефективне функціонування капіталу, стабільне зростання прибутків. У свою чергу, мета і причини утворення більшості фінансово-промислових груп на пострадянському просторі були зумовлені елементарною боротьбою за виживання в умовах кризової економіки, розриву усталених виробничих зв'язків, недосконалості законодавчої бази. Тому фінансово-промислові групи у перехідних суспільствах з метою захисту власних економічних інтересів фактично були змушені використовувати політичні засоби впливу та поступово інтегруватися у владу.

Процес формування фінансово-промислових груп у перехідних суспільствах пострадянського простору відбувався у контексті світових тенденцій інтеграції капіталу, а саме - об'єднання промислового та фінансового капіталу. Цей процес на початковому етапі на всьому пострадянському просторі був схожим, проте з часом намітилися ключові розбіжності у функціонуванні фінансово-промислових груп України та Російської Федерації, з одного боку, і фінансово-промислових груп країн Центрально-Східної Європи, з іншого боку. У Центрально-Східній Європі сталася ліквідація (або передача під контроль транснаціональних корпорацій) тих галузей виробництва, які були рентабельними насамперед через масштаби виробництва. Тому явища олігархізації в Чехії, Угорщині та Польщі були призупинені на початковому етапі. У свою чергу Російська Федерація та Україна через специфічну структуру економіки, в якій превалювали великі промислові підприємства, не оминули етапу створення та розквіту олігархічних груп.

Аргументовано, що діяльність фінансово-промислових груп у країнах колишнього СРСР, передусім в Україні та Російській Федерації, по суті, представляє собою співіснування двох інституціональних моделей взаємовідносин "влада - капітал - суспільство" - плюралістичної, що у найбільш довершеному вигляді виникла у Великій Британії та США, і корпоратистської, поширеної у країнах континентальної Європи. При цьому взаємовідносини у трикутнику "влада - фінансово-політичні групи - суспільство" як правило мають два формати. Перший формат передбачає регулювання взаємовідносин за допомогою неформальної інституціональної системи (зокрема, у цьому разі на перший план виходять персональні взаємовідносини, клієнтарно-патримоніальна система тощо). Другий формат взаємовідносин базується на формальній інституціональній системі, яка передбачає у вирішенні проблемних питань домінуючу роль законодавства і спеціально створених інституцій. Перший формат превалює під час етапу первісного нагромадження капіталу в умовах трансформаційних змін політичної та соціально-економічної системи. У тому чи іншому виді він був характерним для переважної більшості країн перехідного типу. Що стосується другого формату, то його запровадження було характерним для країн Центрально-Східної Європи, в яких великий капітал (значною мірою через свою транснаціональність) суттєво збільшив коло своїх корпоративних інтересів, доповнивши їх суспільними цілями.

У Розділі 2. "Фінансово-політичні групи як важливий чинник політичних процесів у країнах перехідного типу" розглянуто особливості перехідного періоду в державах Центрально-Східної Європи, в Україні та Російській Федерації, а також проаналізовано політичний вимір діяльності фінансово-політичних груп у цих державах.

Підрозділ 2.1 "Особливості перехідного періоду в державах Центрально-Східної та Східної Європи: соціально-економічна та політична складова" присвячено аналізу політичних та соціально-економічних складових перехідного етапу розвитку країн Центрально-Східної та Східної Європи.

Зазначено, що нині на постсоціалістичному просторі утворилися своєрідні "гібридні режими", які поєднують у собі набір демократичних процедур та інститутів з авторитарним стилем організації та функціонування цих інститутів. При цьому трансформаційна криза була закономірним явищем, яке обминути не вдалося жодній країні, що стала на шлях системних перетворень, зокрема Польщі, Чехії, Угорщині (меншою мірою) та Російській Федерації, Україні (більшою мірою).

В цілому перехідний процес у Східній та Центрально-Східній Європі був потрійним: від диктатури комуністичної партії до багатопартійної демократії; від планової економіки до відкритої ринкової економіки; від федеральної республіки чи напівсуверенної держави під радянським контролем до незалежної суверенної національної держави. Усі ці процеси сформували політичний ландшафт Східної та Центрально-Східної Європи і партійну систему зокрема. Але, безумовно, що головна роль належить саме економічним процесам.

Надзвичайно важливе значення для подальшого розвитку держав Центрально-Східної та Східної Європи мало проведення приватизації, перебіг якої визначив основні контури не лише економічного, а й політичного розвитку країн регіону. Програма приватизації в країнах Центрально-Східної Європи мала економічні (реструктуризація національної економіки та посилення її конкурентоздатності на світових ринках) та політичні (залучення громадян у процеси економічних перетворень повинно було викликати їх зацікавленість в успіху реформ, зробити лояльними до реформаторів) цілі. В Російській Федерації та Україні головна мета приватизації - відокремлення колишньої державної власності від влади, політики - від підприємництва - не була досягнута. Хаотичний і найчастіше протиправний процес початкового накопичення приватного капіталу врешті-решт призвів до формування великих фінансово-промислових груп, які були тісно пов'язані з владними структурами і значною мірою залежали від ступеня наближення до діючої влади.

У підрозділі 2.2 "Політичний вимір діяльності фінансово-політичних груп у державах перехідного типу" проаналізовано механізми впливу великого фінансово-промислового капіталу на процеси вироблення державної політики у політичній та соціально-економічній площині в державах перехідного типу.

Значну увагу приділено дослідженню ступеня інкорпорації бізнес-еліти у владу, з одного боку, і політиків у бізнес, з іншого. Водночас реалії постсоціалістичного простору зробили актуальним таку постановку питання: яка із двох соціальних груп - політики чи бізнесмени - має більший вплив на політичні процеси і може бути названа стратегічною групою еліти. Всі ці питання актуалізували проблему формування бізнес-еліти в державах перехідного типу. Зокрема, бізнес-еліта пострадянських країн, передусім України та Російської Федерації, є неоднорідною за своїми політичними та ідеологічними поглядами, а також професійними якостями. Нова бізнес-еліта, яка безпосередньо виступила творцем фінансово-промислових груп на пострадянському просторі і з часом вийшла на політичну арену, пройшла у своєму становленні чотири етапи.

На першому етапі, що охоплює 1986-1990 роки, центром кристалізації нової політичної та бізнес-еліти фактично була колишня партійно-господарська номенклатура (причому переважно її другий і третій ешелони - комсомольські функціонери, чиновники середнього рівня тощо). На другому етапі - "латентної" або "чекової" приватизації, що припадає на 1989-1992 роки, головну роль відігравала верхівка партійно-господарської номенклатури (так звані "червоні директори", вищі керівники економічних міністерств та відомств). На третьому етапі, що охоплює 1993-1999 роки, нова економічна еліта, по-перше, структурувала свій бізнес у вигляді холдингів та фінансово-промислових груп, по-друге, радикально розширила свій політичний вплив, що дає змогу говорити про наявність такого явища, як олігархія. Четвертий етап формування бізнес-еліти ознаменувався її остаточною інституалізацією у політичному просторі.

Сформувавшись як соціальна група, нова бізнес-еліта постсоціалістичного простору опинилася перед необхідністю відстоювати свої інтереси в політичній сфері, адже безпосередньо залежала від неї. Цілі політичної діяльності бізнес-еліти коливалися від простого лобізму інтересів окремих компаній і одержання економічних привілеїв до визначення політичного курсу, формування вищих органів влади, контролю за призначеннями на вищі державні посади тощо.

Крім традиційних форм політичної діяльності, бізнес-еліта суттєво впливала на прийняття загальнодержавних рішень. Технології такого впливу були різними: від публічних виступів та придбання загальнонаціональних ЗМІ у власність із метою подальшого формування суспільної думки до фінансування "мозкових команд" і спроб безпосереднього впливу на політиків загальнодержавного масштабу. У підрозділі розглянуто механізми взаємодії фінансово-політичних груп з апаратом Президента, урядом, парламентом, силовими структурами, регіональною владою.

Крім того, фінансово-політичні групи справляють суттєвий вплив на формування основ зовнішньої політики України та Російської Федерації, передусім у питаннях економічного характеру. При цьому вищі посадові особи держави виступають лобістами інтересів національних фінансово-політичних груп на ринках інших країн (зокрема, в Україні Президент В. Ющенко на офіційному рівні сприяв участі корпорації "Індустріальний Союз Донбасу" у приватизаційному конкурсі з купівлі польського комбінату "Гута Сталі Честохова", в Російській Федерації екс-президент В. Путін активно лобіював інтереси російських фінансово-політичних груп у нафтогазовій, електроенергетичній галузі, сфері кольорової металургії, військово-промислового комплексу тощо).

У свою чергу фінансово-політичні групи Російської Федерації, що переважно працюють у нафтовій та газовій галузі ("Газпром", "Лукойл" та ін.) і претендують на статус транснаціональних корпорацій часто виступають у якості агентів політичного впливу російської влади на сусідні країни - Білорусь, Україну, Польщу, Угорщину тощо.

Що стосується транснаціональних корпорацій, які займають домінуюче становище в економіці країн Центрально-Східної Європи, то вони утворюються як національні щодо капіталу та контролю і міжнародні за сферою своєї діяльності. Їх діяльність має наднаціональний, наддержавний характер і веде до створення наддержавних зв'язків. Однак в Польщі, Угорщині та Чехії великий капітал, передусім значною мірою через свою транснаціональність, збільшивши коло своїх корпоративних інтересів зумів доповнити їх суспільними цілями. Вступ цих країн до ЄС прискорив формування формальної інституціональної системи, паралельно суттєво зменшивши роль персональних домовленостей між владою та великим бізнесом.

Разом з тим, у перспективі транснаціональні корпорації несуть певну загрозу, по-перше, для економічної самостійності держави, коли процеси прийняття стратегічно важливих економічних рішень відбуваються за кордоном, від чого страждає національний виробник, по-друге, для політичної самостійності (шляхом внесення відповідних змін у законодавчу базу).

У цілому для країн перехідного типу (насамперед України та Російської Федерації) наразі надзвичайно актуальним залишається питання вироблення максимально ефективної політики влади відносно національного промислово-фінансового капіталу та його безпосереднього впливу на процеси прийняття політичних рішень у державі. При цьому може бути чотири основних варіанти розвитку подій, які розглянуті у підрозділі.

У Розділі 3. "Взаємовідносини фінансово-промислових груп і державних інституцій: український досвід" розглянуто етапи формування фінансово-промислових груп в Україні, їх трансформація у фінансово-політичні групи, а також взаємовідносини з державними та суспільними інституціями.

У підрозділі 3.1 "Формування фінансово-промислових груп та їх трансформація у фінансово-політичні в Україні" зазначено, що на сьогодні конкуренція між фінансово-промисловими групами є одним з найважливіших чинників відтворення влади в Україні, проте надмірне загострення боротьби часто призводить до взаємного ослаблення, зміцнення виконавчої вертикалі. Однак виконавча вертикаль за роки незалежності не змогла знайти собі іншої опори, ніж у фінансово-промислових групах.

Аргументовано, що виникнення фінансово-промислових груп та посилення їх впливу на політичні процеси зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками перехідного періоду. У цьому контексті важливим для розуміння механізмів створення та функціонування фінансово-промислових груп є проблема первісного нагромадження капіталу, яка визначила структуру та особливості функціонування фінансово-промислових груп в Україні.

У підрозділі розглянуто типові схеми, які стали основою для формування нового українського великого бізнесу. Частина з них є цілком легальними, інші носять напівкримінальний або повністю кримінальний характер. Кримінальний чинник, а також наявність сімейних зв'язків всередині фінансово-промислових груп на регіональному рівні дає змогу говорити про існування в Україні з середини 1990-х років регіональної кланової системи, основою якої стали, на думку низки дослідників, три-чотири великі клани, що у свою чергу об'єднували кілька фінансово-промислових груп. Вирішення спірних питань всередині клану або між кланами відбувалося двома шляхами. Перший передбачав залучення третьої сторони, яка б відігравала роль головного арбітра (після 1999 року на таку роль претендував Президент України Л. Кучма, який стабілізував процес розподілу власності на рівні держави). Другий шлях представляв собою цілий комплекс економічних та кримінальних методів - починаючи від протистояння в судах та рейдерських атак і закінчуючи фізичним усуненням конкурентів.

В цілому фінансово-промислові групи в Україні на сьогодні позбулися виключно економічних рис і набули ряд нових ознак, що дозволяє класифікувати їх як фінансово-політичні (або політико-економічні групи). Для цих груп характерне поєднання політичних, економічних та адміністративних складових. При цьому контроль над певними сегментами промисловості було встановлено через систему політико-адміністративного патронажу.

У підрозділі запропоновано авторську періодизацію становлення фінансово-промислових груп в Україні з їх подальшою трансформацією у фінансово-політичні та типологізацію останніх за кількома ознаками, а саме: регіональною, партійною, економіко-адміністративною.

У підрозділі 3.2 "Взаємовідносини фінансово-політичних груп та державних і суспільних інституцій" розглянуто основні механізми взаємовідносин між фінансово-політичними групами та владою в Україні.

На думку автора дослідження, остаточно роль та місце фінансово-промислових груп в управлінні державою було визначено під час та після президентських виборів 1999 року. Саме в цей час більшість фінансово-промислових груп не лише об'єдналися довкола фігури Президента України Л. Кучми, забезпечивши у такий спосіб йому перемогу та другий президентський термін, а й вперше заявили про себе як про одну з найвпливовіших політичних сил в Україні. Значною мірою це зумовлено тим, що 1999 рік став своєрідним закінченням етапу первісного накопичення капіталу. Сформовані фінансово-промислові групи потребували сильної влади і чітких правил політичної гри - задля захисту накопичених капіталів та їх подальшого зростання.

Події 2004-2005 років, відомі як "помаранчева революція", відкрили новий етап у взаємовідносинах влади та фінансово-промислових груп. Основну увагу було зосереджено на процесах реприватизації. В результаті фінансово-промислові групи ще більше відійшли у "тінь", що позначилося на темпах економічного розвитку країни. Після відставки першого уряду Ю. Тимошенко влада повернулася до співпраці з фінансово-промисловими групами, при цьому суттєво розширилася меценатська і доброчинна діяльність бізнесу. В цілому "помаранчевий етап" у відносинах влади та фінансово-промислових груп не змінив ставлення з боку громадян до фінансово-промислового капіталу, яке й надалі залишалося переважно негативним.

У підрозділі розглянуто взаємовідносини між фінансово-промисловими групами та владою в Україні, які традиційно відбуваються на двох рівнях. По-перше, на рівні загальнонаціональному, тобто в центральних інститутах законодавчої та виконавчої влади. По-друге, на регіональному та місцевому рівні. Що стосується впливу фінансово-промислових груп безпосередньо на центральну владу, то ще з 1996 року можна відзначити бажання фінансово промислових груп "легалізувати" свій вплив на процеси прийняття рішень у державі шляхом створення потужних політичних партій. Враховуючи участь фінансово-промислових груп у партійному будівництві, можна стверджувати, що на даний момент політичні партії в Україні в цілому втратили свою головну роль як репрезентанти інтересів окремих соціальних груп населення і фактично репрезентують інтереси окремих фінансово-промислових груп. Отже, традиційна партійна система фактично повністю змінилася системою фінансово-промислових груп із політичними надбудовами.

У підрозділі детально розглянуто взаємовідносини фінансово-промислових груп з центральною владою, які відбуваються у законодавчій (Верховна Рада України), виконавчій (Президент України та Кабінет Міністрів України) та силовій (рівень силових структур) площині; вплив фінансово-політичних груп на редакційну політику загальнонаціональних ЗМІ; використання фінансово-політичними групами системи "олігархічного" лобізму, специфікою якої є перевага методів лобіювання через Кабінет Міністрів і адміністрацію Президента України, а вже потім - через Верховну Раду України.

ВИСНОВКИ

У висновках зафіксовано основні підсумки дослідження.

У дисертації визначено основні закономірності та виявлено чинники і тенденції, що істотно визначають роль і місце фінансово-політичних груп у взаємовідносинах з владою та суспільством, здійснено комплексний аналіз впливу фінансово-політичних груп на соціально-економічні та політичні процеси у державах перехідного типу, проаналізовано особливості функціонування фінансово-політичних груп у політичній та соціально-економічній системі України.

Основні наукові та практичні результати дисертаційного дослідження полягають у наступному:

1. Проблема впливу корпоративного сектору економіки, який організаційно був представлений корпораціями, холдингами, фінансово-промисловими групами на систему політичних відносин перебувала у центрі наукових досліджень з початку ХХ століття. Розпад СРСР і подальші процеси політичних та соціально-економічних змін на постсоціалістичному просторі суттєво вплинули на теоретико-методологічні особливості взаємодії фінансово-промислових груп і транснаціональних корпорацій з одного боку, та політичних і суспільних інституцій з іншого.

У дослідженнях західних науковців, значна частина яких як консультанти взяли безпосередню участь у політичних та економічних реформах у державах перехідного типу, політичний вимір діяльності фінансово-промислових груп і транснаціональних корпорацій розглядався через призму попередніх напрацювань, здійснених в межах теорії модернізації та транзитологічної теорії. При цьому системної картини зрощення політики і бізнесу у дослідженнях західних вчених запропоновано не було, головна увага зверталася переважно на окремі аспекти взаємодії влади та великого капіталу, наприклад, таких як роль корупції та клієнтелізму у становленні фінансово-промислових груп, особливості приватизаційних процесів, роль формальних та неформальних інститутів у суспільствах перехідного типу, особливості формування груп інтересів тощо.

Головний же недолік більшості західних концепцій взаємодії влади та фінансово-промислових груп полягає у відсутності розробок дієвих механізмів, які б передбачали: а) встановлення рівноваги між економічними та політичними системами суспільств перехідного типу; б) обмеження впливу великого бізнесу на прийняття політичних рішень.

У вітчизняній політичній науці нині проблемам, пов'язаним із впливом великого бізнесу на прийняття політичних рішень, приділяється доволі значна увага, однак це швидше явище кількісне, ніж якісне. Більшість українських політологів, журналістів, експертів, економістів, громадських і державних діячів так чи інакше торкалися проблем політичного впливу фінансово-промислових груп в Україні. Проте у багатьох випадках подібні дослідження, по-перше, мали описовий характер, по-друге, використовувалися як засіб політичної та ідеологічної боротьби і мали своєрідну форму компрометуючих матеріалів, спрямованих передусім проти тих фінансово-промислових груп, представники яких перебували при владі.

Отже, у вітчизняній історіографії можемо констатувати наявність недостатньої кількості синтетичних наукових досліджень, які б приділяли спеціальну увагу проблемам теорії та практики діяльності фінансово-промислових груп, а також їх подальшої трансформації у фінансово-політичні групи.

2. Процеси формування фінансово-промислових груп у державах перехідного типу з наступною їх трансформацією у фінансово-політичні мали суттєві розбіжності залежно від регіону. Зокрема, в Україні та Російській Федерації ці процеси відбувалися зовсім по-іншому, ніж в Угорщині, Польщі та Чехії, що було зумовлено такими чинниками.

По-перше, чинник приватизації. В Російській Федерації та Україні, на відміну від країн Центрально-Східної Європи, головна мета приватизації - відокремлення колишньої державної власності від влади, політики - від підприємництва - не була досягнута значною мірою через те, що процес роздержавлення та приватизації мав номенклатурний характер та розпочався не з прийняття відповідного законодавства, а ще в часи перебудови. Таким чином новосформовані фінансово-промислові групи на пострадянському просторі були тісно пов'язані з владними структурами, тоді як в Чехії, Польщі та Угорщині значна частина великих промислових підприємств залишилася у державній власності або перейшла під контроль іноземного капіталу.

По-друге, чинник політичної та бізнес-еліти. Центром кристалізації нової політичної та бізнес-еліти в Україні та Російській Федерації стала колишня партійно-господарська номенклатура. У свою чергу в країнах Центрально-Східної Європи при владі опинилися національна інтелігенція (лідери масового демократичного руху кінця 1980-х - початку 1990-х років) та науковці-реформатори. Відповідно на початковому етапі політичної трансформації та економічного переходу влада була відокремлена від власності, чого не відбулося у пострадянських країнах.

По-третє, чинник громадянського суспільства. В країнах Центрально-Східної Європи від початку процесів політичної трансформації та економічного переходу вдалося організувати дієвий громадський контроль через інститути громадянського суспільства та незалежні ЗМІ за ходом політичних та соціально-економічних реформ, що дало змогу обмежити вплив великого бізнесу на процеси партійного будівництва. В Україні та Російській Федерації система політичних партій по суті була замінена системою фінансово-політичних груп з партійними надбудовами, які відіграють роль публічних репрезентантів інтересів великого бізнесу.

По-четверте, чинник транснаціональних корпорацій. Місце великого національного власника у Польщі, Чехії, Угорщині зайняли великі транснаціональні корпорації, тобто місце національного капіталу зайняв капітал насамперед німецький, меншою мірою - американський, французький тощо. Діяльність транснаціональних корпорацій має наднаціональний, наддержавний характер і веде до створення наддержавних зв'язків, відповідно до проблем внутрішньополітичного розвитку окремих держав вони приділяють незначну увагу, орієнтуючись на міжнародні важелі впливу. Водночас не викликає сумнівів той факт, що діяльність транснаціональних корпорацій впливає на розвиток тих країн, в яких вони працюють. вплив фінансова політична перехідний

3. Специфіка утворення фінансово-промислових груп на пострадянському просторі була обумовлена політичними та економічними чинниками, а саме необхідністю виживання в умовах кризової економіки, розриву усталених виробничих зв'язків, недосконалості законодавчої бази, розвалу державних інституцій. Виходячи з цього, фінансово-промислові групи у перехідних суспільствах, передусім в Україні та Російській Федерації, фактично були змушені для захисту власних економічних інтересів використовувати політичні засоби впливу та поступово інтегруватися у владу. Значною мірою це було викликано непрозорістю формальних відносин власності у структурі фінансово-промислових груп, а також наявності в середовищі нової бізнес-еліти великого прошарку представників колишньої партійної номенклатури. В результаті фінансово-промислові групи з часом трансформувалися у фінансово-політичні, головними ознаками яких стали наявність власної депутатської групи або фракції у вищому законодавчому органі, яка виступала головним лобістом інтересів фінансово-промислової групи, делегування своїх представників у структури виконавчої влади та вплив на редакційну політику засобів масової інформації загальнодержавного масштабу.

4. Після завершення періоду організаційного становлення фінансово-промислові групи постсоціалістичного простору опинилися перед необхідністю відстоювати свої інтереси в політичній сфері, адже безпосередньо залежала від неї.

Ключові механізми політичного впливу фінансово-політичних груп у державах перехідного типу передбачали або "захоплення бізнесу", тобто встановлення контролю над бізнесом політиками чи чиновниками з метою отримання прибутку, або "захоплення влади", коли кілька фінансово-політичних груп справляли визначальний вплив на державну політику. Останній варіант характерний для Російської Федерації та, меншою мірою, України, в яких нова економічна та політична модель виявилася достатньо життєздатною і в цілому захищеною від зовнішніх ризиків. При цьому стійкість нової економічної системи була напряму пов'язана з політичною системою, тобто сама держава не менше, ніж фінансово-політичні групи, сприяла збереженню "кланового капіталізму", адже частина провідних представників як економічної, так і політичної сфери, які реально впливали на процеси прийняття рішень, були зацікавлені у збереженні неефективної системи через те, що вона давала змогу отримувати додатковий прибуток, який був основою їхнього впливу на політичні процеси. У свою чергу основні фінансово-політичні групи не менше, ніж політична еліта були зацікавлені у збереженні свого впливу як політичного, так і економічного. При цьому їхні лобістські зусилля були в основному спрямовані не стільки проти держави та влади (адже вони значною мірою самі були владою), скільки проти конкурентів.

5. В Україні нині існує кілька потужних фінансово-політичних груп, які у свою чергу з'явилися завдяки тісним та як правило кулуарним зв'язкам з представниками влади. Ці фінансово-політичні групи, маючи представництво у Верховній Раді України, органах виконавчої влади, судах, силових структурах не являють собою єдиної сили і їх не можна розглядати як єдиного політичного гравця. Постійна конкурентна політична боротьба між основними фінансово-політичними групами в Україні не дає змоги жодному олігархічному утворенню монополізувати вплив на політичні та соціально-економічні процеси в державі та, відповідно, законсервувати ситуацію, що відповідає її потребам. Це є позитивним моментом, адже у цьому контексті держава може проводити необхідні ринкові реформи, подальшу демократизацію, формування громадянського суспільства і, врешті-решт, зменшувати політичну роль фінансово-промислових груп.