Національна ідея як чинник консолідації українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 39:342.5

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ЯК ЧИННИК КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство

ПАШКОВА ОКСАНА БРОНИСЛАВІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету (м. Київ).

Науковий керівник:

Тимошенко Зоя Іванівна, кандидат філософських наук, професор, Європейський університет, перший проректор.

Офіційні опоненти:

Римаренко Сергій Юрійович, доктор політичних наук, професор, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, провідний науковий співробітник;

Вільчинська Ірина Юріївна, кандидат політичних наук, доцент, Київський національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри конституційного і адміністративного права.

Захист відбудеться "12" грудня 2008 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий "12" листопада 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичний наук М.Д. Ходаківський.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Національно-державне будівництво в сучасній Україні відбувається за умов, коли нечітко визначені політичні, економічні, духовні орієнтири, а суспільство залишається політично і духовно не консолідованим. Окрім цього, характерною ознакою соціально-політичної, економічної та ціннісно-культурної ситуації в Україні є недостатнє відчуття громадянами України власної причетності до соцієтальних процесів. Криза ідентичності, відсутність злагоди, виразних консолідаційних та інтеграційних тенденцій у масовій поведінці та громадській думці створюють загрозу соціальній та політичній стабільності в нашій країні, адже для соціальної системи високого порядку та чи інша характеристика консолідаційних процесів є чи не найголовнішим інтегральним показником її якості.

Актуальності даному дослідженню надає також багатоаспектність самої національної ідеї, яка розглядається сучасними науковцями з філософської, історичної, культурологічної, політологічної точок зору. Таке розмаїття досліджень засвідчує змістовне багатство і складність концепту національної ідеї, яка з філософської точки зору є найважливішою проблемою українського буття, з історичної - дає змогу дослідити еволюцію української ідеї, що пройшла шлях від ідеї національної ідентичності до ідеї державної незалежності, а з культурологічної - є ідеєю культурної самобутності та національної духовності. У кожному з підходів відбувається зміщення акцентів у поясненні національної ідеї, критеріїв її формулювання та умов реалізації. Водночас, заслуговує на увагу інтерпретація сутності та функціональних особливостей національної ідеї в контексті соціально-політичної консолідації, низький рівень якої ускладнює вирішення багатьох завдань державотворення та не сприяє розбудові громадянського суспільства. Українська держава може стати виявом суспільної турботи про безпеку та добробут кожного і забезпечити рівні громадянські права лише за умови високої національної самосвідомості, що і надає членам спільноти відчуття власної причетності до соцієтальних процесів. При цьому національна ідея, залишаючись вираженням духу нації, елементом національної свідомості, виявляє себе як в етнокультурному так і в державно-політичному сенсі, адже нація-держава знаходить своє відображення саме в національній ідеї, яка постає як стратегія розвитку і нації, і суспільства. З огляду на це, національну ідею можна розглядати як один із чинників соціально-політичної консолідації поліетнічної політичної спільноти.

Українська держава обрала шлях розвитку як демократична національна держава. Тому цілком зрозумілим є інтерес до національної ідеї як втілення цього ідеалу протягом усіх років незалежності. Однак проблема формулювання національної ідеї залишається досі не вирішеною. До національної ідеї апелюють різні політичні сили, її часто і неоднозначно вживають публіцисти та ЗМІ. У цьому контексті варто підкреслити, що узгоджена концепція національної ідеї є вкрай важливою для нації і всього українського суспільства.

Розмаїття культур і традицій України має бути задіяним у спільному розвитку України. Головною ж проблемою в цьому контексті є не допущення перетворення соціокультурної біполярності українського суспільства в формат антагоністичного протистояння. Однак, єдність у поглядах на дієві кроки щодо вирішення цього завдання поки що відсутня. І певною мірою це можна пояснити відсутністю чітко окресленої практично значущої складової національної ідеї. Адже національна ідея завжди лежить в основі державного будівництва, консолідації та розвитку суспільства.

Враховуючи кризовий стан ідентичності сучасного українського суспільства і вкрай низький рівень його консолідованості, перед політичною наукою постає конкретне завдання не лише щодо відповідних теоретичних розробок, а й завдання концептуалізації національної ідеї та її реалізації саме як чинника соціально-політичної ідентифікації та консолідації українського соціуму. Ця проблема залишається недостатньо дослідженою вітчизняною політичною наукою та концептуально не осмисленою у її різних аспектах. Зокрема, наукою не повністю узагальнена сучасна парадигма формування української національної ідеї, шляхів її реалізації, місця та ролі в контексті соціально-політичної консолідації.

Все вищезазначене, а також загострення ідеологічних, регіональних, мовних відмінностей, які спровоковані діями політичної еліти з різних причин, особливо під час виборчих кампаній, відверта протидія окремих представників еліти щодо подолання розколу в самій українській політичній еліті, параліч державно-національної волі залишають для науковців актуальним завдання подальших теоретико-практичних напрацювань, які здатні стимулювати консолідаційні процеси в українському суспільстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційного дослідження пов'язана з планом теоретичної розробки проблем українського державотворення, що здійснюється кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін в рамках планової комплексної наукової теми "Економічні і політичні проблеми теорії і практики менеджменту стійкого розвитку економічних систем" Європейського університету (номер державної реєстрації 0101V007350). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Європейського університету (протокол № 5 від 25.10. 2007 р.).

Результати особистої участі дисертанта у цих дослідженнях опубліковані у наукових виданнях та у вигляді тез доповідей на наукових конференціях.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є системний політологічний аналіз національної ідеї як чинника соціально-політичної консолідації українського суспільства. Для досягнення цієї мети передбачається розв'язати наступні дослідницькі завдання:

- проаналізувати існуючі у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі теоретико-методологічні підходи до аналізу поняття національної ідеї, її ролі в процесі національно-державного будівництва та узагальнити існуючі підходи щодо сутності цього поняття;

- визначити основні причини, що уповільнюють процес розробки та втілення української національної ідеї на сучасному етапі та запропонувати варіанти їх подолання;

- визначити особливості соціально-політичної консолідації українського суспільства крізь призму національної ідеї;

- осмислити сутність української національної ідеї в соціально-політичному аспекті, виявити базисні характеристики української національної ідеї як консолідаційного чинника;

- запропонувати теоретичну модель консолідації українського суспільства з використанням потенціалу національної ідеї.

Об'єктом дослідження є феномен національної ідеї в контексті сучасного суспільно-політичного розвитку.

Предметом дослідження є вплив національної ідеї на процес консолідації українського суспільства на сучасному етапі його трансформації.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, які забезпечили цілісний політологічний аналіз проблеми національної ідеї як консолідаційного чинника сучасного українського суспільства в соціально-політичному аспекті. Методологічною основою роботи обрано системний аналіз процесів формулювання та реалізації даного складного феномену, що передбачає одержання багатосторонніх знань про нього і в поєднанні з діалектичним, історичним, порівняльним, функціональним методами забезпечує логіку і системність дослідження.

В роботі використано діалектичний метод для аналізу консолідаційного процесу в єдності з процесами формулювання та реалізації національної ідеї в сучасній Україні. Досліджуючи сучасний стан української національної ідеї, автор послуговувався здебільшого методами аналізу, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного, а також історичним і порівняльним методами. Використання ціннісно-нормативного та соціологічного методів стало доцільним при дослідженні проблеми соціокультурної біполярності та особливостей консолідації сучасного українського суспільства. Теоретичне розв'язання проблеми функціональності української національної ідеї на сучасному етапі національно-державного будівництва здійснювалось на основі структурно-функціонального методу в поєднанні з принципом розвитку. Помилково було б розглядати дану проблематику без його урахування, без аналізу тих передумов, на основі яких національна ідея зреалізувалась у своїй державотворчій функції (здобуття державності українським народом у 1991 році). Розробляючи теоретичну модель соціально-політичної консолідації, автор користувався методом сходження від абстрактного до конкретного, а також методом моделювання. Модель соціально-політичної консолідації формується на основі розуміння національної ідеї, як необхідної та важливої складової економічної стратегії України, як такої, що зміцнить консолідацію суспільства, націливши його на успіх, забезпечить залученість усіх соціальних верств до активного життя і на системній основі об'єднає різні напрями політики держави та активності громадськості.

Наукова новизна одержаних результатів. Загальним результатом даного дослідження є здійснення системного дослідження національної ідеї в її соціально-політичному аспекті як чинника консолідації українського суспільства. У межах здійсненого дослідження одержано результати, які відзначаються науковою новизною.

1. Узагальнено теоретико-методологічні підходи до аналізу поняття "національна ідея", виокремлено філософський, історико-культурологічний та політологічний аспекти її розуміння; запропоновано авторське визначення національної ідеї як сукупності уявлень щодо консолідації суспільно-політичних сил навколо спільної мети - здобуття державності та розвитку українського суспільства на основі спільних принципів взаємовідносин між особою, суспільством та державою.

2. Здійснено факторний аналіз суперечливого процесу формування української національної ідеї. В цьому контексті виявлено об'єктивні і суб'єктивні чинники. До об'єктивних чинників віднесено труднощі суто теоретичного розгляду, що зумовлюється переважно здатністю національної ідеї набувати досить неоднозначного змісту, різноманітних форм публічного вираження і функціонування. Йдеться про наступне: хаотичність та не завершеність процесу національної та громадянської самоідентифікації, зумовлені відчуженням значної частини українського суспільства від власної культури, мови, а звідси і недостатній рівень національної ідентифікації та самоідентифікації, національної свідомості та самосвідомості; специфічні економічні та політико-ідеологічні умови розвитку українського суспільства (низький рівень економічного розвитку, відсутність ефективних механізмів впливу громадян на прийняття політичних рішень, контролю за діяльністю державних структур та представницьких органів влади, незадовільна соціальна та культурна політика тощо). До суб'єктивних чинників, що впливають на процес формування національної ідеї, відносяться: відсутність активної участі наших громадян у вирішенні своїх же проблем, що не сприяє окресленню у них певного кола постійних, визначених питань, які можна буде вирішити, трансформувавши їх у перспективно діючу модель національної ідеї; низький коефіцієнт реалізації українською політичною елітою своєї суспільної функції щодо формулювання національної ідеї.

3. Виявлено особливості соціально-політичної консолідації сучасного українського суспільства. Доведено, що характерними рисами українського суспільства в контексті соціально-політичної консолідації є домінування деконсолідаційних тенденцій над консолідаційними, ігнорування завдань соціально-політичної консолідації суспільства та формулювання національної ідеї з боку владної верхівки (як на початковому етапі переходу України від тоталітаризму до демократії, так і на даний час), розбалансованість ціннісно-нормативної системи.

4. З'ясовано вплив соціокультурних аспектів на формування української національної ідеї. Показано, що, з одного боку, транзитна модель соціальної поведінки вийшла за межі традиційного конформізму, з другого - вона ще не відповідає потребам нової системи цінностей, орієнтованої на свободу вибору та прагматизм, а факт відсутності сформульованої національної ідеї поглиблює цей процес. Загрозливий характер соціокультурної біполярності українського суспільства спровокований та штучно витворений новітньою політичною елітою України. Спекулюючи на соціокультурних розбіжностях українського народу, представники різних політичних сил віддаляють консолідаційні процеси в нашій державі.

5. Запропоновано теоретичну модель соціально-політичної консолідації сучасного українського суспільства, що враховує діалектичну єдність і взаємодію з процесом втілення національної ідеї, яка надасть соціально-політичній консолідації перманентну позитивну динаміку. При цьому авторське бачення проблеми формулювання та реалізації української національної ідеї, актуалізованої відсутністю суспільного консенсусу щодо стратегічних орієнтирів розвитку й невизначеністю базових цілей та цінностей українського соціуму, ґрунтується на розумінні подальших теоретичних напрацювань у цій проблематиці з врахуванням пріоритетності її консолідуючої функції. З огляду на це, вперше здійснено дослідження національної ідеї у форматі "соціально-політична консолідація-адаптація - формулювання національної ідеї - соціально-політична консолідація-ідентифікація - нівелювання соціокультурної біполярності - реалізація консолідуючої функції національної ідеї - соціально-політична консолідація-трансформація".

Теоретичне і практичне значення роботи. Запропоновані в роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані як методологічна основа для подальших досліджень національної ідеї, а в навчальному процесі при розробці спецкурсів "Українська національна ідея", "Етнонаціональна політика держави" та ін. Наряду з цим, висловлені ідеї можуть бути корисними для застосування в діяльності органів державної влади та політичних партій щодо консолідації українського суспільства, для подальшого дослідження та формування сучасної консолідаційної стратегії.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету. Окремі положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження, викладені дисертантом у роботі, були апробовані на VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість" (м. Київ, 27-28 березня 2003 р.), VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість" (м. Київ, 15-16 квітня 2004 р.) та Всеукраїнській науковій конференції з міжнародною участю "Проблеми педагогічної освіти в полікультурному просторі України" (м. Житомир, 22-23 травня 2007 р.)

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт, з них 4 у фахових виданнях ВАК України в галузі політичних наук.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів (шести підрозділів), висновків, списку використаних джерел (203 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, основна частина дисертації - 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначено її об'єкт та предмет, сформульовані мета й завдання, розкрито теоретичні та методологічні основи дисертаційного дослідження, означені наукова новизна, практичне значення й апробація одержаних результатів.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади політологічного аналізу української національної ідеї" проаналізовано здобуток вітчизняних вчених, присвячений дослідженню української національної ідеї. У першому підрозділі "Основні наукові підходи до визначення національної ідеї" здійснено аналіз ступеня висвітлення проблеми національної ідеї в науковій літературі.

З'ясовано, що проблематика національної ідеї є однією з найпопулярніших в українському суспільствознавстві. Водночас говорити про її вичерпаність не лише зарано, а й недоречно взагалі, враховуючи як багатомірність об'єкта, так і постійний процес вдосконалення теоретико-методологічного інструментарію. Тим більше, події останніх часів свідчать, що проблема пошуку стратегій консолідації різних суспільств зокрема та поглиблення етнонаціональних процесів загалом залишається однією з ключових тенденцій розвитку людства.

Для новітніх розробок поняття "українська національна ідея" підґрунтям слугувала потужна традиція, яку уособлювали в своїй творчості П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, Д. Донцов, В. Липинський, В. Старосольський, М. Грушевський, О. Бочковський, М. Чубинський, С. Дністрянський, І. Лисяк-Рудницький, І. Франко та ін. У ХХ ст., зокрема після поразок національно-визвольних змагань 1917-1920 рр., українська політична думка набуває насамперед державницького характеру. Виходять праці, які обґрунтовують відокремлення України від Росії та виникнення незалежної Української держави. Це праці М. Міхновського, В. Липинського, Д. Донцова, М. Сціборського, С. Дністрянського, С. Томашівського, В. Старосольського, С. Рудницького, Ю. Липи, В. Винниченка, В. Кучабського та ін.

Філософські основи національної ідеї досліджували І. Бичко, М. Попович, М. Розумний, В. Кремінь, А. Карась, Ю. Римаренко, Н. Хамітов. Генезу української національної ідеї в українській політичній думці досліджували М. Кармазіна, О. Копиленко, Б. Кухта, Ю. Левенець, В. Потульницький, О. Салтовський, О. Семків та ін. Державотворчі аспекти національної ідеї висвітлено у працях М. Вівчарика, С. Вовканича, Я. Дашкевича, М. Жулинського, І. Кресіної, В. Кириченка, А. Колодій, М. Розумного, А. Фартушного, А. Чемериса та ін.

В контексті вивчення етнонаціональних і етнополітичних проблем особливу групу складають наукові розробки українських етнополітологів М. Вівчарика, О. Картунова, І. Кресіної, О. Майбороди, І. Оніщенко, С. Римаренка, С. Телешуна, Л. Шкляра. В працях цих і деяких інших вітчизняних науковців, зокрема переосмислено традиційні уявлення щодо тлумачення низки понять етнополітології, визначення місця етнічного, національного і державотворчого в політичних процесах, з'ясування ролі національної ідеї в українському націєтворенні. У найбільш концентрованій формі результати цих досліджень містяться в наукових статтях, опублікованих у "Малій енциклопедії етнодержавознавства", і в науковому виданні "Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду (понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика)". Відповідальний редактор і керівник авторських колективів цих унікальних як за структурою, так і за змістом видань Ю.І. Римаренко цілком слушно вважав, що національна ідея є "соціально-політичним, морально-етичним та психологічним феноменом народного буття, менталітетом народу, що згуртовує його в єдине ціле". Об'єднання людей на засадах національних пріоритетів, на думку вченого, якраз і є тією "первинною умовою, поза якою будь-яка розмова про реформування суспільства чи його культурне відродження втрачає сенс".

Слід достойно поцінувати вагомий науковий внесок І. Кресіної в дослідження сутності національної ідеї. Проблема наповнення її сучасним змістом має вирішуватись, на думку вченого, в контексті тези, що людина і нація як цінності можуть стати основними вартостями національної ідеї на сучасному етапі, а в монографії "Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: етнополітологічний аспект" ґрунтовно аналізується взаємозв'язок національної ідеї, української ментальності та національної свідомості.

В процесі дослідження національної ідеї як потенційного консолідуючого чинника виявились досить корисними теоретичні висновки і запропоновані ідеї вчених О. Антонюка, І. Дзюби, В. Іванишина, О. Картунова, А. Коваленка, В. Котигоренка, С. Квіта, А. Колодій, А. Колодного, О. Копиленка, О. Мироненка, М. Обушного, І. Пасько, Я. Пасько, О. Рудакевича, В. Храмова, О. Шморгуна та ін. Зрештою, широке коло соціально-політичних проблем консолідації та модернізації українського суспільства ґрунтовно аналізується у працях, В. Горбатенка, В. Бабкіна, О. Бабкіної, І. Вільчинської, М. Кисельова Л. Нагорної, В. Смолянюка, Ю. Каплана, Л. Кочубей, С. Телешуна та ін.

Різні аспекти розвитку політичних інститутів та процесів, які відіграють важливу роль у політичній консолідації українського суспільства, досліджуються в працях В. Андрущенка, В. Бебика, А. Білоуса, Є. Головахи, В. Кременя, І. Кресіної, С. Макеєва, Н. Паніної, В. Ребкала, Ю. Римаренка, М. Розумного, Ф. Рудича, С. Рябова, М. Ходаківського та ін.

Проблема національно-політичної консолідації українського народу є предметом уваги багатьох дослідників в контексті дослідження тих чи інших болючих питань сучасного українського державотворення. Зокрема, етнополітичні і державознавчі процеси, спрямовані на консолідацію українського суспільства, аналізуються у працях І. Варзара, В. Євтуха, Ф. Канака, О. Картунова, І. Кураса, О. Майбороди, П. Надолішнього, М. Панчука, М. Пірен, Б. Попова, Ю. Римаренка, В. Трощинського, Л. Шкляра, М. Шульги.

Аналіз ціннісної ідентифікації в контексті соціально-політичної консолідації українців здійснювався автором з урахуванням наукового доробку вітчизняних дослідників І. Бекешкіної, Є. Головахи, О. Гончарука, Р. Павленка, Н. Паніної, А. Ручки, Ю. Каплан, І. Кононова, які в своїх працях досліджують проблему політичної ідентифікації та диференціації українського суспільства.

Автор приходить до висновку, що недостатня розробленість проблеми національної ідеї як чинника консолідації сучасного українського суспільства зумовила потребу дослідження саме соціально-політичного аспекту української національної ідеї та витворила підґрунтя для дослідження національної ідеї як такої, що спроможна об'єднати громадян для досягнення спільної мети - побудови суспільного устрою, який забезпечить гідне існування та самореалізацію кожного в державі Україна.

Другий підрозділ "Етнополітологічна парадигма дослідження феномена національної ідеї" присвячений визначенню методологічних засад дослідження національної ідеї як чинника консолідації українського суспільства.

Аналізуючи сучасні зарубіжні й вітчизняні дослідження в цьому напрямі, автор використовує методологію етнополітичних досліджень, що передбачає міждисциплінарний підхід та використання методів різних наук - політології, соціології, етнології, етнопсихології, економічної теорії, культурології. Методологія авторського дослідження національної ідеї опиралась також на роботи українських авторів. Це передусім "Основи етнодержавознавства", "Мала енциклопедія етнодержавознавства", в яких висвітлено основні проблеми етнополітології та етнодержавознавства, їх термінологічний інструментарій, розглянуто співвідношення між етнічними, національними й державницькими явищами і процесами в Україні й світі, розкрито зміст національного питання та теоретико-методологічні й політико-правові засади етнополітики, та "Етнос. Нація. Держава: Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду", в якій авторами розкрито зміст національної ідеї та національного інтересу як детермінант національно-державницького розвитку.

Методологічною основою роботи обрано системний аналіз процесів формулювання та реалізації даного складного феномену, що передбачає одержання багатосторонніх знань про нього і, в поєднанні із історичним, порівняльним, етнопсихологічним, соціологічним, історіологічним методами, забезпечує логіку і системність дослідження. Зазначається, що в українській науці ще не завершено розробку чітких методологічних засад дослідження української національної ідеї. Це зумовлює суперечливий характер праць на цю проблематику й перешкоджає теоретичному оформленню української національної ідеї, а також її практичній реалізації.

В методологічному аспекті автору найпродуктивнішим видається такий підхід до досліджуваної проблеми загалом та вирішення завдань даного дослідження, який, по-перше, враховує незавершеність процесів формування спільної української ідентичності, витворення української політичної нації, виховання патріотизму та почуття національної солідарності, передбачення наслідків різних соціально-політичних дій і, обов'язково, факт недостатньої визначеності політичних і соціально-економічних орієнтирів майбутнього щодо типу держави та характеру її відносин з особою і суспільством. По-друге, цей підхід має врахувати негативний досвід загострення соціокультурних розбіжностей під час виборчих перегонів в Україні в 2004, 2006, 2007 роках.

З метою розробки теоретичної моделі соціально-політичної консолідації автор обґрунтовує метод сходження від абстрактного до конкретного, а також метод моделювання. У методологічному аспекті дослідження національної ідеї як потенційного чинника соціально-політичної консолідації найпродуктивнішим видається системно-функціональний підхід до визначеної проблеми.

У третьому підрозділі "Національна ідея на сучасному етапі державотворчого процесу: проблема формулювання та шляхи реалізації" з'ясовано об'єктивні та суб'єктивні фактори, які ускладнюють процес її формулювання, та, виходячи із цього, запропоновані можливі варіанти окреслення її практично значущої складової. Авторське бачення цього питання визначається наступними міркуваннями та висновками.

1. Зміст національної ідеї змінюється з часом, тобто - він історично зумовлений. Загальна тенденція цих змін виявляється в її конкретизації, чіткішому окресленні та наростанні обсягу інформації, закладеної в ній. На даному етапі своєї екзистенції українська національна ідея досягла тієї стадії, коли стала можливою її багатогранна характеристика, яка поєднувала б окремі її складові, досліджені та викладені різними авторами у різний час та у різному контексті.

2. Аналіз наукової літератури дозволив виділити два варіанти формулювання та реалізації української національної ідеї. Перший варіант, за яким національна ідея формулюється представниками політичної еліти та поширюється в суспільній свідомості за допомогою засобів масової інформації, видається автору проблемним. З огляду на події політичного життя України протягом останніх років, вкрай актуальним завданням є консолідація самої політичної еліти, а відтак, її ефективність у розробці національної ідеї ставиться під сумнів і за відсутності авторитету з боку переважної більшості громадян унеможливлює сприйняття та реалізацію національної ідеї, сформульованої згідно цього варіанту в сучасних умовах.

3. До розробки національної ідеї необхідно підходити стратегічно, послідовно і публічно. Певною мірою цим вимогам відповідає, запропонований автором другий варіант формулювання та реалізації української національної ідеї, за яким потрібно організувати широке обговорення проблеми та, окрім політичної еліти, залучити до її розробки представників різних соціальних груп. Визнається, що його реалізація передбачає триваліші строки, але він містить реальнішу можливість позиціонування ідеї, яка може бути підтримана більшістю громадян, завдяки масовому обговоренню її основних засад та положень. Загалом співпраця представників різних соціальних груп і демонстрація ними прагнення взаємного порозуміння щодо сучасного наповнення національної ідеї, вже стане певною реалізацією її консолідуючої функції; українські науковці та інтелектуали не зможуть реалізувати свою місію у частині формування національної ідеї, допоки вони не продемонструють готовність до спільної дії в інформаційному, культурно-символічному та духовному просторі власної країни. Висловлюється думка, що здобуття власної державності є не остаточною, а лише первинною реалізацією української національної ідеї.

4. На сучасному етапі еволюції української національної ідеї необхідно сформулювати умовні кроки та "технічні завдання", без виконання яких пошук у сфері національної ідеї не дасть соціально вагомих результатів. Визначення суспільних цінностей та інтересів є головним завданням в означеному контексті, що надасть можливість запропонувати владі сформулювати всі похідні: економічну політику, зовнішню політику, соціальну політику, молодіжну політику, систему освіти, оборонну доктрину тощо. Другим завданням є організація діалогу між самоорганізованою громадськістю, за активної участі інтелектуалів, діячів науки та культури і замовленням з боку політичної еліти. Національна ідея може виникнути лише в ході певної спільної дії між цими соціальними групами.

Розділ другий "Національна ідея і соціально-політична консолідація в Україні: функціональні та соціокультурні характеристики" присвячений аналізу чинників, умов та особливостей соціально-політичної консолідації сучасного українського суспільства, з'ясуванню місця і ролі національної ідеї в даному процесі.

У першому підрозділі "Сутність та особливості консолідуючої функції української національної ідеї" здійснено функціональний аналіз національної ідеї в ході її еволюції та на сучасному етапі. З'ясовується потенціал консолідуючої функції національної ідеї, від якого і залежатимуть напрями консолідації сучасного українського суспільства. Аналізуються соціальні функції національної ідеї, через які вона впливала та впливає на суспільні процеси. Досліджується, яка функція національної ідеї домінувала в українській історичній ретроспективі, з'ясовується актуальність та потенціал консолідуючої функції української національної ідеї на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Автор виходить з того, що аналіз проблеми формулювання та реалізації української національної ідеї вимагає, окрім опису її зовнішнього виявлення, дослідження її не реалізованих внутрішніх можливостей. Дисертант висловлює думку, що консолідуюча функція, яка полягає в тому, щоб наявні соціальні та політичні групи суспільства (що є носіями різних, нерідко протилежних, інтересів) об'єднались навколо спільних ідеалів, цінностей, забезпечивши консолідацію спільноти, її організацію та самоорганізацію, має всі підстави виступити системоутворюючою щодо інших функцій національної ідеї, серед яких виділяються та аналізуються ціннісно-ідентифікаційна, націєтворча, світоглядно-виховна, прогностична і державотворча. Саме такий підхід до функціональної характеристики національної ідеї має забезпечити об'єднання зусиль еліти та народних мас, згладити суперечності між ними, сприяти узгодженню їх інтересів, змусити їх підпорядковувати свої зусилля досягненню загальнонаціональної мети.

Автор робить висновок, що в методологічному аспекті дослідження національної ідеї як потенційного чинника соціально-політичної консолідації найпродуктивнішим виявився системно-функціональний підхід до визначеної проблеми, згідно якого консолідуюча функція національної ідеї має стати системоутворюючою, а її практична реалізація надасть позитивної динаміки таким процесам як утвердження української державності (державотворча функція), що передбачає завершення процесів націєтворення (націєтворча функція), національної та суспільно-політичної ідентифікації (ціннісно-ідентифікаційна функція), передбачення процесів розвитку нації та суспільства (прогностична функція), впливу національної ідеї на виховання, соціалізацію, розвиток гармонійної духовної особистості (світоглядно-виховна функція).

Другий підрозділ "Соціокультурна біполярність та особливості ідейно-політичної консолідації сучасного українського суспільства" присвячений аналізу проблем, що визначають сучасний етап соціально-політичної консолідації в українському суспільстві. Аналізуються регіональні чинники соціально-політичної консолідації українських громадян, дані моніторингів суспільної думки в регіонах України щодо ідентифікації населення за певними культурно-історичними, ідейно-політичними напрямами.

В рамках даного підрозділу здійснено теоретичний аналіз співвідношення понять "політична консолідація", "організація", "інтеграція", "диференціація". У дослідженні дисертант виходить із тези, що вони у своїй сукупності становлять певну єдність, проблемне поле. "Інтеграція" і "диференціація" фіксують певні процеси, зміни й тенденції; "організація" - той або інший момент рівноваги між ними; стан взаємодії й залежності. "Політична консолідація" ж втілюється в усвідомлених, політично мотивованих і організованих діях. Інакше кажучи, політична консолідація, на відміну від інтеграції, існує на рівні свідомості. За цією логікою робиться висновок про те, що в даному контексті варто акцентувати саме на дієвості національної ідеї, усвідомлення якої і владною верхівкою, і народом стає керівництвом до дії.

Сутність процесу консолідації, на думку автора, полягає, по-перше, в протиставленні деградації, і в цьому контексті (у теорії систем) під консолідацією розуміють зміцнення, згуртування суспільства, по-друге, в розумінні її як вибору, що веде до формування сукупності правил політичної гри, в найкращому випадку домовленостей, які є результатом взаємної згоди. Інакше кажучи, мова йде про згоду щодо певного переліку правил політичної поведінки, діяльності, з використанням яких розв'язалися б і виникаючі соціально-політичні конфлікти і, взагалі, заповнився первинний концептуальний вакуум. Цей підхід є актуальним і важливим у зв'язку з тим, що українське суспільство є суспільством як конфліктним, так і суспільством з високим рівнем невизначеності в соціально-політичній і духовній сфері. Автор констатує, що серед конфліктів, вплив яких негативно позначається на якості політичної консолідації сучасного українського суспільства, домінуюче місце належить виборчим кампаніям 2004, 2006, 2007 рр.

Предметом аналізу специфіки соціально-політичної консолідації українського суспільства стала еволюція ціннісно-ідентифікаційних особливостей громадян України починаючи з перших років пострадянського періоду української історії. Аналіз результатів соціологічних моніторингів та розвідок українських соціологів (Л. Ази, І. Бекешкіної, Є. Головахи, О. Гончарука, І. Кононова, А. Ручки, Р. Павленка, Н. Паніної, М. Шульги та ін.) дав можливість з'ясувати наявність наступних особливостей українського суспільства в контексті соціально-політичної консолідації: цілковите ігнорування завдань соціально-політичної консолідації суспільства з боку владної верхівки (на початковому етапі розбудови Української держави); домінування деконсолідаційних процесів над консолідаційними, утворення концептуального вакууму та відсутність запиту з боку політичної еліти щодо оновлення змісту національної ідеї і використання її об'єднавчого потенціалу.

Автор акцентує увагу на проблемі соціокультурної біполярності (наявності двох полюсів - східного з тяжінням до Росії і західного з тяжінням до Європи) української соціально-політичної консолідації, але спростовує тезу щодо існування "розколу" в українському суспільстві. Аналіз соціокультурних відмінностей громадян України дає можливість констатувати, що факти полярного ставлення до певних історичних подій, цінностей між жителями окремих регіонів ще не є свідченням існування розколу між ними, оскільки суттєві відмінності в поглядах на одні й ті ж проблеми (мова, вектор зовнішньоекономічної політики) нівелюється тотожністю поглядів на економічні питання, соціальні проблеми, українською культурою. Досліджуючи проблему соціокультурної біполярності українського суспільства, дисертант на основі об'єктивної інформації (показники, які надав Держкомстат за підсумками українського перепису населення в 2001 році) робить оптимістичний висновок, що в період незалежності України відбулися досить істотні зміни у поліетнічній структурі населення на користь титульного етносу, що вказує на позитивну динаміку самоідентифікації українців.

Автор робить висновок, що представники політичної еліти та різних політичних сил, спекулюючи на соціокультурних розбіжностях українського народу під час виборчих кампаній, віддаляють консолідаційні процеси в Україні, в той час, як головним пріоритетом діяльності політичної еліти сьогодні мають бути кроки в напрямку теоретичного напрацювання та практичної реалізації стратегії соціально-політичної консолідації українського суспільства з використання об'єднавчих можливостей української національної ідеї.

В третьому підрозділі "Національна ідея як складова теоретичного моделювання консолідаційного процесу в українському соціумі" доводиться взаємозалежність процесів формулювання і реалізації української національної ідеї та процесу соціально-політичної консолідації в Україні.

В рамках даного підрозділу автором розглядаються варіанти можливого розвитку проблеми соціокультурної біполярності в Україні. Найбільш можливими з них автор вважає: системну та послідовну українізацію російськомовної групи; поглиблення регіональних соціокультурних відмінностей і формування двох субетносів української нації (ймовірність даного варіанту провокувалася гаслами захисту інтересів російськомовних громадян України окремими політичними партіями під час виборів 2004, 2006, 2007 років); загострення протистояння російськомовної і україномовної груп і можливий розкол української держави (зокрема, певні ознаки цього варіанту виникли на президентських виборах 2004 року). На думку дисертанта, сьогодні можна говорити про повернення до першого варіанту, як консолідації українського суспільства на основі єдиної державної мови, традицій, культури.

Автор робить висновок, що вироблення консолідованого розуміння спільної для суспільства системи цінностей, мети у формі національної ідеї з врахуванням особливостей української соціально-політичної консолідації постає необхідною умовою прогресивного розвитку української держави та суспільства та пропонує власні теоретичні напрацювання в цій проблемі у вигляді консолідаційної теоретичної моделі з врахуванням об'єднавчого потенціалу національної ідеї.

В якості теоретичної конструкції соціально-політичнної консолідації пропонується дворівнева модель, яка на системній основі має об'єднати різні напрями політики держави та активності громадськості. Політико-економічний рівень цієї моделі включає консолідаційну економічну політику (стратегію), яка забезпечить розвиток економічних зв'язків між регіонами, зменшення розриву в рівні соціально-економічного розвитку та рівні добробуту між окремими регіонами країни, розвиток української економіки як єдиного господарчого комплексу тощо. Варто наголосити на практично відсутніх в сучасній економічній стратегії України, складових, що зміцнюють консолідацію суспільства та націлюють його на успіх. Однією з таких складових має стати функціональна національна ідея, яка забезпечить залученість всіх соціальних верств до активного життя. Ще однією важливою складовою має стати збалансована та поміркована зовнішня політика, розвиток партнерських стосунків з Росією, що передбачає пошук компромісу між різними політичними силами з питань пріоритетів зовнішньої політики України. Практична реалізація вищезазначених стратегій посприяє вирішенню завдання щодо консолідації "регіональних" еліт на основі національної ідеї. національна ідея консолідація суспільство

На соціально-гуманітарному рівні даної моделі передбачено завершення формування та практична реалізація української національної ідеї. Основне завдання даного рівня - формування сучасної української ідентичності. У цьому контексті національна ідея - це, насамперед, усвідомлення кожним громадянином України своєї належності до однієї спільноти. Для удосконалення цього процесу важливим є використання ЗМІ, їх потужного впливу на громадську думку та суспільну свідомість. Визначення ідентифікуючих символів України, розробка і реалізація української національної ідеї як спільної мети та справи і на Заході і на Сході України надасть логічність, завершеність та стабільність багатьом українським починанням у внутрішній політиці та забезпечить створення позитивного іміджу на міжнародній арені.

Вкрай необхідним в сучасних умовах є напрацювання та розвиток громадських і культурних зв'язків і обмінів між регіонами, що передбачає створення спеціальної державної програми розвитку міжрегіональних зв'язків. В цій роботі мають бути задіяні обласні державні адміністрації, обласні і міські ради. Гнучке розв'язання мовного питання передбачає зміцнення державного статусу української мови поряд з введенням можливості офіційного статусу для регіональних мов і мов меншин на рівні територіальних громад, районів і областей.

Практичні напрацювання в рамках запропонованої теоретичної моделі соціально-політичної консолідації одночасно забезпечать сприятливі умови для реалізації української національної ідеї.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнені основні результати дисертації, сформульовані практичні рекомендації. Обґрунтовується теза, що дослідження змістовних та функціональних параметрів української національної ідеї є одним із найважливіших завдань етнополітології. Проведений аналіз дав підстави сформулювати ряд важливих теоретико-практичних висновків:

1. Проаналізувавши різні підходи до визначення національної ідеї, можна помітити полярність поглядів щодо визначення її практично значущої складової, але водночас наявні дотичні позиції останньої щодо потенціалу та вагомої ролі в консолідаційному процесі. Вагомим результатом теоретичних напрацювань сучасних науковців є поява і накопичення нових методів та підходів у дослідженні феномена національної ідеї. Водночас, проблемою сучасного етапу розвитку вітчизняної науки є те, що сьогодні таке накопичення стає механічним, наслідком чого є еклектичність багатьох досліджень. В кінцевому підсумку кількісний результат має перейти в якісний та надати необхідної динаміки у вирішенні проблеми сучасного змісту національної ідеї.

2. Відсутність запропонованих формул національної ідеї можна віднести до загроз національній безпеці. Тому в даному дослідженні подано базові критерії для формулювання сучасної української національної ідеї. Зокрема, національна ідея повинна виконувати функцію консолідації суспільства, зміст якої полягає в об'єднанні усіх (або принаймні досить впливових) конструктивних суспільних сил для розбудови модерного громадянського суспільства в Україні; слугувати основою мобілізації та організації розумових, матеріальних можливостей особи, мотивації самовідданої праці, тобто відповідати потребам переважної більшості громадян країни; виходити не лише з історичного досвіду, а й орієнтуватися на сучасні цінності, бути адекватною сучасним реаліям; відігравати роль загального критерію в оцінці задумів, концепцій, доктрин, стратегій, планів і програм, практичної діяльності та отриманих результатів; бути оптимістичною та містити формулу успіху (реалізація національної мети має бути спрямована на покращення добробуту громадян); бути масштабною і водночас реальною, тобто передбачати наявність шляхів її реалізації; стати над ідеологічними, етнічними, культурними відмінностями різних соціальних груп; виконувати роль світоглядного орієнтиру у системі освіти, виховання, в процесі соціалізації та становлення творчої особистості; спрямовувати суспільство на зростання добробуту, забезпечення й збереження умов для розвитку майбутнього покоління на основі економічної самостійності.

3. Основними причинами відсутності сформульованої національної ідеї в Україні є вплив на даний процес як об'єктивних (складність самого феномену "національна ідея" як такої, що весь час в ході політичної еволюції народу вимагає постійного коригування, оновлення та наповнення адекватним змістом, хаотичність та незавершеність процесу національної та громадянської самоідентифікації, специфічні політико-ідеологічні умови розвитку українського суспільства), так і суб'єктивних факторів, до яких ми віднесли безвідповідальні (в окремих випадках провокативні) дії представників еліти. Зокрема, це загострення ідеологічних, регіональних, мовних відмінностей, які спровоковані діями політичної еліти з різних причин, особливо під час виборчих кампаній, відверта протидія окремих представників еліти щодо подолання розколу в самій українській політичній еліті, параліч державно-національної волі і, як наслідок, нездатність сьогодні сформулювати, донести до мас та реалізувати національну ідею тощо.

4. Характерними особливостями українського суспільства в контексті соціально-політичної консолідації є домінування деконсолідаційних тенденцій над консолідаційними, ігнорування завдань соціально-політичної консолідації суспільства з боку владної верхівки, розбалансованості ціннісно-нормативної системи. Визначення та аналіз етапів соціально-політичної консолідації суспільства - консолідації-адаптації, консолідації-ідентифікації і консолідації-трансформації - дає змогу зробити висновок, що сучасне українське суспільство знаходиться на етапі консолідації-адаптації, яка пов'язана з масовим усвідомленням неможливості реставрації колишньої політичної системи і водночас демонструє незадоволення рівнем та якістю життя, запропонованого новітніми політичними елітами. І цей факт доводить запит на національну ідею, як прагнення визначити основні шляхи підвищення духовного, а відтак, і матеріального (економічного) рівня розвитку.

5. В якості теоретичної конструкції пропонується дворівнева модель ідеальної консолідаційної ситуації, яка на системній основі має об'єднати різні напрями політики держави та активності громадськості. Політико-економічний рівень цієї моделі включає консолідаційну економічну політику (стратегію), яка забезпечить розвиток економічних зв'язків між регіонами, розвиток української економіки як єдиного господарчого комплексу тощо. Функціональна національна ідея забезпечить залученність всіх соціальних верств до активного життя (соціальна інклюзивність), динамічно вплине на формування системи суспільних цінностей. Конкурентоспроможна економіка неможлива без ефективної демократії, досягнення якої без належного рівня соціально-політичної консолідації суспільства є практично неможливим. Практична реалізація вищезазначених стратегій посприяє вирішенню завдання щодо консолідації "регіональних" еліт на основі національної ідеї. Актуальним сьогодні є формування нової, сучасної адміністративної еліти країни, яка має стати одним з прикладів та об'єднавчих елементів в українському суспільстві. На соціально-гуманітарному рівні даної моделі передбачено завершення формування та практичну реалізацію української національної ідеї. Основні завдання даного рівня це: формування сучасної української ідентичності; напрацювання та розвиток громадських і культурних зв'язків і обмінів між регіонами; гнучке розв'язання мовного питання, зміцнення державного статусу української мови поряд з введенням можливості офіційного статусу для регіональних мов і мов меншин на рівні територіальних громад, районів і областей; формування в Україні єдиного інформаційного простору.

6. Дослідження національної ідеї як чинника соціально-політичної консолідації українського суспільства дозволило підтвердити тезу про те, що відсутність належного рівня консолідації українського суспільства негативно впливає на процес державотворення в Україні. Цей факт сприймається не тільки на рівні політологічних досліджень, а й на рівні політичної практики. Не випадково в періоди загострення політичної ситуації і соціально-політичних конфліктів політики закликають до консолідації всіх політичних сил та громадських рухів. Значна невідповідність декларацій і практичних кроків владної верхівки та різних політичних суб'єктів, різне бачення процесу розбудови української держави набувають небезпечних масштабів і особливо загострюються в жорсткій боротьбі за владу. Погляди різних політичних сил щодо кожної з болючих проблем сучасності спираються на різні ціннісні позиції, які між собою слабо узгоджені. Як свідчить досвід, різні прошарки населення, особливо в регіональному вимірі, керуються різними ціннісними настановами, що ставить під загрозу єдність суспільства і майбутнє незалежної України.

7. В результаті проведеного дослідження не підтвердилась теза, що соціокультурна біполярність є основою деконсолідаційних тенденцій в сучасному українському суспільстві. Загрозлива біполярність українського суспільства це не стільки об'єктивна, а штучно витворена ситуація, суб'єктом якої виступає політична еліта України, адже спекулюючи на соціокультурних розбіжностях українського народу представники різних політичних сил віддаляють консолідаційні процеси. Загалом, проаналізувавши результати соціологічних досліджень, можна дійти висновку про відсутність серйозних антагонізмів в українському суспільстві, які б унеможливили майбутню соціально-політичну консолідацію. Спільна конструктивна мета в формі національної ідеї стає поштовхом у нівелюванні етнічних та соціокультурних відмінностей в українському суспільстві. В даному контексті знайшла своє повне підтвердження основна гіпотеза, згідно якої національна ідея спроможна відіграти позитивну роль у процесі соціально-політичної консолідації українського суспільства, тому що в сенсоутворюючому розумінні вона об'єднує всі сторони життєдіяльності людини і суспільства, є комунікативною основою між поколіннями і теоретичною засадою для практичної діяльності.