Європейське співробітництво у сфері захисту навколишнього природного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут міжнародних відносин

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

ЄВРОПЕЙСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Спеціальність: 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

Карнаухова Антоніна Михайлівна

УДК 327.39 (44+430)

КИЇВ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Коппель Олена Арнольдівна Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Кресіна Ірина Олексіївна Національна академія наук України, Інститут держави і права імені В.М.Корецького, завідуюча відділом правових проблем і політології

кандидат політичних наук Буренко Наталія Миколаївна Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, науковий експерт, член Наукової ради

Захист відбудеться “24” 11 2008 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий “21” 10. 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Константинов В.Ю.

Анотація

Карнаухова А.М. Європейське співробітництво у сфері захисту навколишнього природного середовища. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку. - Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

У дисертації вперше в українській політичній науці досліджено європейське співробітництво у сфері захисту навколишнього природного середовища та роль України у формуванні системи екологічної безпеки в Європі.

Доведено, що на сучасному етапі екологізація усіх напрямків розвитку суспільства є визначальною тенденцією. Міжнародні відносини не є виключенням. Зважаючи на масштабність і важливість екологічних проблем, основну увагу в дослідженні приділено питанням формування системи міжнародних відносин в Європі у сфері захисту навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, її місця та ролі в системі національної безпеки та пов'язаним з нею аспектам міжнародної стабільності.

Дається аналіз місця екологічних проблем в комплексі глобальних проблем сучасності, які на даному етапі мають тенденцію до загострення, і для вирішення яких необхідні скоординовані зусилля всього світового суспільства. Для Європи глобальні екологічні проблеми носять першочерговий характер і доповнюються транскордонними проблемами та диспропорцією у забезпеченні природними ресурсами і розміщенні продуктивних сил.

У роботі запропоновано наукову періодизацію розвитку європейського екологічного співробітництва та наведено основні характерні особливості кожного етапу у формуванні системи міжнародних відносин в Європі у сфері захисту навколишнього природного середовища. Значна увага приділяється становленню суспільно-політичних екологічних рухів та партій “зелених” в європейських країнах, їх впливу на усвідомлення європейською спільнотою необхідності скоординованих дій для попередження деградації довкілля.

Висвітлюються нові аспекти системи екологічного співробітництва в Європі, які базуються на започаткуванні та розвитку загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи”. Аналізуються місце та роль України в цьому процесі та його важливість для наближення нових демократичних держав до європейських норм і стандартів у сфері захисту навколишнього природного середовища.

В дослідженні зроблено аналіз місця та ролі екологічної політики України в системі глобальних та транскордонних міжнародних відносин. Автор досліджує механізми розвитку транскордонного співробітництва в контексті формування екологічної політики України та елементи участі держави у багатосторонньому та двосторонньому природоохоронному співробітництві.

Надані рекомендації щодо формування та реалізації екологічної політики України в комплексі міжнародного природоохоронного співробітництва в Європі.

Ключові слова: міжнародне природоохоронне співробітництво, загальноєвропейський процес “Довкілля для Європи”, Європейська економічна комісія ООН, екологічна політика, екологічна безпека, європейські відносини, європейське екологічне співробітництво, екологічна криза.

Карнаухова А.М. Европейское сотрудничество в сфере защиты окружающей природной среды. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политический наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития. - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченка, Киев, 2008.

В диссертации впервые в украинской политической науке исследовано международное природоохранное сотрудничество и роль Украины в формировании системы экологической безопасности в Европе.

На данном этапе экологизация всех сфер развития общества является определяющей тенденцией. Принимая во внимание масштабы и важность экологических проблем, основное внимание в исследовании уделяется вопросам формирования системы международного сотрудничества в сфере защиты окружающей среды, экологической безопасности, её места и роли в системе национальной безопасности и международной стабильности.

Даётся анализ роли экологических проблем в комплексе глобальных проблем современности, которые на данном этапе имеют тенденцию к усилению, и которые требуют скоординированных на международном уровне действий. Для стран Европы глобальные экологические проблемы дополняются трансграничными проблемами и диспропорцией в размещении продуктивных сил и природных ресурсов.

В роботе представлена научная периодизация развития европейского сотрудничества в сфере защиты окружающей среды, а также даются основные характеристики этапов формирования международного экологического сотрудничества в Европе. Большое внимание удиляется становлению общественно-политических экологических движений и партий “зелёных” в европейский странах, их влиянию на процесс становления системы предотвращения деградации окружающей среды.

Приводятся новые аспекты формирования системы экологического сотрудничества в Европе, которые основываются на анализе всеевропейского процесса “Окружающая среда для Европы”. Рассматривается место и роль Украины в этом процессе, а также важность данного процесса для заимствования опыта европейских государств в сфере защиты окружающей среды.

В работе анализируется формирвоание экологической политики Украины, её места в системе глобальных и трансграничных международных отношений. Даются рекомендации в отношении основных приоритетов Украины в сфере международного екологического сотрудничества в Европе.

Ключевые слова: международное природоохранное сотрудничество, всеевропейский процес “Окружающая среда для Европы”, Европейская экономическая комиссия ООН, экологическая политика, экологическая безопасность, европейское экологическое сотрудничество, экологический кризис.

Karnaukhova A.M. European Cooperation in the Sphere of Environmental Protection. - Manuscript.

Dissertation research application for the scientific degree of the Ph.D. in Political Sciences, speciality 23.00.04 - Political Problems of International Systems and Global Development. - Institute of International Relations, Kyiv Taras Shevchenko National University , Kyiv, 2008.

The thesis aims at studying the mechanism of realization of European environmental protection cooperation and the role of Ukraine in maintaining the system of the environmental security in Europe. It investigates problems that are seen throughout the European community, for example, the maintaining of the sustainable development, the creation of a new international system of the environmental security, the managing of the international cooperation in the field of the ecological protection.

In our modern age, every day brings new challenges to our existence and the welfare of our planet. With the rapid advance of technology, the constantly shifting political tableau and an ever more sophisticated economic agenda in both developing and developed nations, it would be tempting to overlook the ecological effect that the complexities of our socio-political world has on the environment. This treatise deals with the political, theoretical and scientific assessment of the myriad and serious ecological challenges that face Europe in an age of globalization.

The creation of more sustainable relationships between people and the nature is one of the most urgent social and environmental problems at the present time. Ecological problems are often at the heart of the political and economic challenges and have impact on human well-being.

The author looks at the broad range of activities carried out in the framework of the Pan-European Process “Environment for Europe” as it follows its mandate to provide environmental leadership and promote sustainable development in Europe. At the international level, European States need a framework of fair and equitable rules to manage humanity's interaction with the Earth - rules that each State can be confident that others will obey or face appropriate sanctions.

The dissertation research provides an overview of the activities related to the creation and development of the international environmental cooperation, including environmental diplomacy, as well as the discussions underway to shape future actions on prevention the ecological degradation. The thrust of the thesis is to focus on specific topics and issues that constitute areas of current environmental research interest and address some of the fundamental challenges facing the environmental diplomacy at the present time.

It examines the emergence and influence of political mechanisms and market driven approaches for addressing environmental degradation, and describes recent research findings and policy decisions that affect our awareness of and response to changes in our global environment.

The author focuses on the new ecological problems that pose difficult global negotiation challenges and proposes concrete actions in which transboundary environmental treaty-making can be improved. The rule of law as a mere concept is not enough. Sustainable development cannot be achieved unless laws governing society, the economy, and our relationship with the environment connect with our deepest values and are put into practice internationally.

The dissertation puts forward the assertion that the Ukrainian perspective on environmentalism is valid, well thought out and hard-won through long experience. In answering the complex environmental questions which face us all, it will be important to hear every voice. Peaceful cooperation, economic self-determination and sound, ecological responsibility are not, by definition, mutually exclusive concepts. Rather, in combination, they can and will serve the interests of us all, and most vitally, our mother earth.

The dissertation research elaborates recommendations regarding the formulation and realization of the environmental policy of Ukraine in the framework of the international environmental cooperation in Europe.

Ukraine, with its checkered history of ecological challenges, has a unique perspective to offer and role to play in the development of European environmental policies that are both economically feasible and ecologically sensitive. Ukraine's future economic, ecological and political influence will most dramatically be felt in the geo-political sphere which roughly approximates the borders of the European Union. In the development of the environmental priorities and perspectives of Europe, Ukraine must play a vital role.

Key words: global problems, international environmental cooperation, globalization, Pan-European process “Environment for Europe”, environmental policy, environmental security, European ecological cooperation, environmental crisis.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Підтримка екологічної безпеки та сталого розвитку стає важливим аспектом міжнародних відносин в Європі і визначає напрямок розвитку європейського співробітництва, спрямованого на забезпечення спільної екологічної політики. Зважаючи на масштабність і важливість екологічних проблем, значною мірою обумовлених диспропорціями в розміщенні продуктивних сил та нераціональним природокористуванням, все більше уваги європейськими країнами приділяється питанням екологічної безпеки, її місця та ролі в системі національної безпеки, та пов'язаним з нею аспектам міжнародної стабільності.

Використання політичних механізмів з метою становлення системи екологічної безпеки, т. зв. політика екологічної безпеки, представляє собою цілеспрямовану діяльність міжнародних організацій, національних урядів, неурядових громадських організацій, юридичних і фізичних осіб щодо зменшення гостроти екологічної кризи.

За сучасних умов, коли відбуваються кардинальні зміни у взаємовідносинах суспільства й природи, продовжується широка екологізація людської свідомості, включення природоохоронних настанов у структуру прийняття рішень з усіх питань індустріально-технологічного і соціально-економічного розвитку, міжнародне співробітництво переміщається в площину екологічної взаємодії, спільного пошуку адекватних відповідей на існуючі глобальні виклики. В такій ситуації відбувається формування нового вектору розвитку міжнародних відносин в Європі, в основу якого покладено співробітництво у сфері захисту навколишнього природного середовища, і який розвивається під впливом глобальних екологічних проблем та процесів.

Європейське природоохоронне співробітництво, яке покликане як на національному, так і на регіональному рівнях знизити гостроту глобальних екологічних проблем, потребує наукового розуміння сутності та вироблення ефективних заходів щодо його оптимізації.

Європейський простір, унаслідок свого географічного розташування та історичного розвитку, опинився під значним впливом глобальних тенденцій, які охопили більшість держав світу, та призвели до появи нових викликів загальній безпеці.

Пошук ефективних засобів адаптації європейської спільноти до глобальних екологічних перетворень та адекватної моделі міжнародних відносин щодо попередження екологічних загроз стає одним із основних завдань політики європейських держав на найближчу перспективу.

Актуалізація екополітичної проблематики у міжнародних відносинах в Європі набуває особливого звучання для України як у зв'язку з її належністю до Європейського простору - одного з екологічно небезпечних і техногеннонасичених, так і з огляду на політику держави, спрямовану на інтеграцію у європейські правові, політичні і економічні системи та наближення до європейських норм і стандартів.

Україна була однією з республік колишнього Радянського Союзу, індустріальна і військово-промислова політика якого мало опікувалася проблемами охорони навколишнього природного середовища. Україна має сумний досвід екологічних катастроф і небезпек, що загрожують не лише навколишньому середовищу, але й існуванню всього живого на Землі.

За таких умов європейське співробітництво у сфері захисту навколишнього природного середовища перетворюється на важливий засіб запозичення нашою державою природоохоронного досвіду розвинутих країн, а також дозволяє долучитися до глобальної системи формування механізму природокористування та захисту довкілля.

Європейське природоохоронне співробітництво на сучасному етапі можна розглядати як вагомий внесок у завершення ідеологічного, політичного і економічного розколу Європи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане у рамках Комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” (номер державної реєстрації 06БФ048-01) і, зокрема, її підрозділу 1 - “Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті процесів міжнародних відносин”.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням наукової проблеми, актуальності обраної теми та стану її наукової розробки.

Метою цього дослідження є з'ясування причин, факторів і особливостей процесу становлення нового регіонального режиму через формування парадигми розвитку міжнародних відносин в Європі, що базується на співробітництві у сфері захисту навколишнього природного середовища.

В контексті сформульованої мети, спираючись на комплексний аналіз численного фактичного матеріалу, поставлено такі пріоритетні завдання:

визначити місце і роль екологічних проблем у комплексі глобальних проблем сучасності;

розробити наукову періодизацію становлення міжнародного природоохоронного співробітництва в Європі, зокрема в країнах-членах Європейської економічної комісії ООН;

виявити особливості розвитку загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи”, його ролі у формуванні системи міжнародного екологічного співробітництва в Європі;

провести аналіз теоретичних і практичних засад участі України у міжнародному природоохоронному співробітництві;

систематизувати пріоритети і національні інтереси України у процесі формування глобальної системи екологічної безпеки.

Об'єктом дослідження є система міжнародного природоохоронного співробітництва.

Предметом дослідження є загальноєвропейський процес “Довкілля для Європи” та його роль у формуванні системи міжнародного природоохоронного співробітництва в Європі.

Хронологічні рамки роботи визначено з урахуванням комплексності політичних, економічних, політико-культурних, наукових та історичних чинників у процесі формування засад міжнародної природоохоронної політики в Європі. Вони охоплюють період з 1991 року до 2003 року. Нижня межа визначена руйнацією Ялтинсько-Потсдамської системи і розпадом соціалістичного блоку та початком нового етапу розвитку міжнародного співробітництва, який характеризується відмовою від міжнародного протистояння на користь налагодження ефективного міжнародного співробітництва у галузі збереження навколишнього природного середовища. Верхня межа обумовлена становленням загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи” та включенням до загальноєвропейської природоохоронної системи пострадянських країн, результатом якого стало проведення Київської зустрічі міністрів охорони довкілля європейських країн в рамках процесу “Довкілля для Європи” (21-23 травня 2003 року).

Просторові рамки дослідження охоплюють країни-члени Європейської економічної комісії ООН, що зумовлено характером становлення і формування загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи”.

Методологічні основи дослідження містять у собі комплекс загальнонаукових методів дослідницької роботи, які базуються на здобутках не лише політичної науки, але й історії, політекономії, формальної і діалектичної логіки з використанням притаманних їм дедуктивних та індуктивних методів.

Для аналізу ступеню наукової розробки теми, класифікації наукових шкіл та формулювання основних понять та концепцій дослідження автор в роботі використовує елементи порівняльного, логіко-аналітичного та діалектичного методів. Вирішити завдання вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять допомагає метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять. Ці методи в роботі використовуються, зокрема, для визначення понять “екологічна безпека”, “глобалізація”, “глобальні проблеми”.

Системний підхід є ключовим методологічним підходом дослідження специфіки формування та функціонування глобальної системи охорони навколишнього природного середовища. В цьому контексті системність проявляється як узгодження певних складових явищ і процесів, які в своїй сукупності формують певну єдність і цілісність, а також виступає як абстрактна наукова концепція, що використовується для забезпечення комплексності отриманих висновків.

В роботі автор широко застосовує історичний підхід, який використовується для вивчення історичного досвіду, аналізу та оцінювання історичних подій, фактів у контексті їх виникнення, становлення і розвитку, пов'язаних із започаткуванням європейського співробітництва в сфері захисту навколишнього природного середовища.

У межах історичного підходу застосовується проблемно-історичний підхід, зокрема щодо вивчення сутнісних ознак та специфіки основних етапів розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва, визначення його найбільш вірогідних просторових та функціональних моделей і тенденцій.

Метод порівняльного аналізу використано під час дослідження особливостей кожного з етапів міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього природного середовища, визначенні закономірностей еволюції поглядів людини на глобальні проблеми довкілля.

Для дослідження процедур, що застосовуються для накопичення й систематизації матеріалу, використано метод аналізу ситуації. Зокрема це стосується вивчення документів і порівняння екологічних ініціатив у зовнішній політиці. Деякою мірою використовується історичний метод, зокрема, еволюційний підхід, говорячи про аналіз процесу екологізації зовнішньої політики України. На заключному етапі дослідження правомірно було застосувати прогностичні методи, які використано у побудові можливого сценарію розвитку екологічної політики у європейських державах.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній політології було проаналізовано становлення та розвиток міжнародного природоохоронного співробітництва в Європі на прикладі дослідження загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи”.

Основними положеннями, що визначають наукову новизну дослідження, є такі:

- вперше у вітчизняній політології на основі залучення і комплексного аналізу широкого кола джерел, значна частина яких вперше була введена до наукового обігу, здійснено всебічне дослідження процесу формування системи європейського співробітництва у сфері захисту навколишнього природного середовища;

- запропоновано авторську періодизацію розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва, виявлено як спільні тенденції у розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва, так і специфічні риси європейського співробітництва у сфері захисту навколишнього природного середовища;

- вперше у вітчизняній політології досліджено формування, становлення та розвиток загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи”, його роль для запровадження екологічної політики в державах з перехідною економікою;

- запропоновано авторську класифікацію національних пріоритетів України у галузі міжнародного природоохоронного співробітництва в Європі;

- узагальнено позитивний і негативний досвід України у формуванні багатостороннього і двостороннього співробітництва у сфері захисту навколишнього природного середовища.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначає політична актуальність і наукова новизна дослідження.

Положення та висновки дисертації можуть бути використані вітчизняною дипломатією, зовнішньополітичними органами виконавчої влади України, дипломатичною службою України у процесі розробки стратегії удосконалення участі нашої держави в глобальній системі міжнародного природоохоронного співробітництва, зокрема Верховною Радою України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством економіки України.

Матеріали дослідження можуть бути використані під час розробки нормативних курсів з міжнародних відносин, світової політики, міжнародних систем та глобального розвитку, зовнішньої політики України, зокрема при розробці та викладанні курсів “Політична глобалістика”, “Міжнародні системи і глобальний розвиток”, “Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики”, “Роль ООН у сучасному світі”.

Основні положення і висновки дисертації у тій її частині, яка має переважно науково-теоретичний і практичний характер, вже використані автором для вироблення зовнішньополітичних настанов і механізмів участі України у міжнародному природоохоронному співробітництві під час роботи в Міністерстві закордонних справ України.

Апробація результатів дослідження. Основні результати пройшли апробацію і були оприлюднені у виступах на міжнародних та національних наукових конференціях, таких як: “Сучасний стан навколишнього природного середовища промислових та гірничопромислових регіонів. Проблеми та шляхи вирішення” (17-21 травня 2004 р., м. Алушта), Друга молодіжна наукова конференція “Довкілля - 21 сторіччя. Перехід до сталого розвитку” (12-13 жовтня 2004 р., м. Дніпропетровськ), Міжнародний семінар з екологічної дипломатії (14-26 серпня 2005 р., м. Йоенсу, Фінляндія), “Екологічна безпека: проблеми і шляхи вирішення” (12-16 вересня 2005 р., м. Алушта). Результати досліджень оприлюднено на щорічних наукових конференціях Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані у 4 статтях у провідних наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України та 4 матеріалах і тезах наукових конференцій.

Структура дисертації, обумовлена метою та завданням дослідження, складається зі вступу, трьох розділів, 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (212 найменувань). Загальний обсяг роботи складає 200 сторінок, у тому числі 16 сторінок списку використаних джерел.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації і рівень її розробки, визначено її мету і завдання, подано характеристику методів, використаних автором, сформульовано наукову новизну і викладено основні положення, винесені на захист, зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, розкрито наукове і практичне значення отриманих результатів, а також рівень їх апробації.

У першому розділі “Концептуально - теоретична та джерельно-документальна база дослідження” обґрунтовано концептуальні засади дослідження, категоріальний апарат, здійснено науковий аналіз питань, які пов'язані з сутністю екологічних проблем, їх місця в комплексі глобальних проблем сучасності та впливу на формування сучасної системи міжнародних відносин в Європі, наводяться пояснення методологічних засад дослідження та огляд основних джерел літератури.

Сучасний характер і умови розвитку людства спричиняють подальше поглиблення процесів глобалізації, які проявляються у збільшенні взаємозалежності між окремими державами і регіонами світу, у появі нових якісно відмінних глобальних проблем.

Під впливом неконтрольованої антропогенної діяльності та зростаючої глобалізації екологічні проблеми перетворюються на глобальні проблеми людства, які вимагають скоординованої політики для їх успішного подолання.

До найгостріших екологічних проблем, які спричиняють поглиблення екологічної кризи, відносяться глобальна зміна клімату; зменшення стратосферного озонового екрану; забруднення атмосфери з утворенням кислотних дощів; радіоактивне забруднення окремих регіонів суші та забруднення важкими металами; накопичення промислових та побутових відходів; забруднення поверхневих вод та вод Світового океану токсичними речовинами; опустелювання; збільшення чисельності населення; проблема забезпечення продуктами харчування.

Для Європи згадані глобальні проблеми доповнюються специфічними характеристиками, які проявляються, здебільшого, у транскордонному контексті. Високий рівень розвитку виробничих сил, у поєднанні з географічним розміщенням призвели до того, що однією з центральних стала проблема транскордонного забруднення, а екологічні негаразди однієї країни мають безпосередній вплив на ситуацію в інших.

Екологічні проблеми стають тим чинником, під впливом якого країни Європи акумулюють свої зусилля у напрямку забезпечення екологічної безпеки та побудови системи так званої “колективної відповідальності” за стан навколишнього природного середовища в регіоні.

Аналізуючи західні наукові розробки основ міжнародного екологічного співробітництва можна дійти висновку про те, що погляди вчених на можливі тенденції розвитку міжнародних відносин в галузі охорони навколишнього природного середовища, здебільшого, апелюють до того факту, що під впливом зміцнення природоохоронного співробітництва воно буде набувати форм все більш тісної “екологічної взаємозалежності” держав. Саме в цьому напрямку відбувалося оформлення та становлення науково-дослідних концепцій вивчення міжнародного екологічного співробітництва з особливим акцентом на дослідження шляхів майбутньої взаємодії.

Західна наукова думка констатує, що лише за допомогою глобального механізму міжнародної взаємодії вдасться вирішити нагальні проблеми охорони довкілля та подолати екологічну кризу, в якій опинилося людство.

Таким чином в західній науковій думці формується новий предмет наукового аналізу, так званий “екополітичний простір”, який відображає збільшення значення екологічних проблем у процесі функціонування політичних систем та формування нового типу міжнародних відносин. Такі вчені як Л.Калдвелл та В.Розенбаум пояснюють екологізацію політичного середовища як один з основних засобів подолання екологічної кризи, коли політичні інституції мають відігравати вирішальну роль у здійсненні політики, спрямованої на збереження навколишнього природного середовища.

Сучасні західні теорії екологічної модернізації приділяють особливу увагу глобальним світовим тенденціям розвитку екологічних реформ та управління природоохоронною діяльністю. При цьому наукова думка базується на принципі, що деградація навколишнього природного середовища є більшою загрозою і викликом для соціально-технологічних і економічних реформ, ніж для сучасної інституційної структури. Представниками цієї течії є такі дослідники, як: К.Зіммерман, Дж.Мерфі, Г.Спааргарен, А.Мол. Найбільш актуальним питанням є необхідність трансформації інституційної моделі, внутрішньодержавної і глобальної політики, а також ринкових механізмів з метою ефективного упровадження екологічних реформ.

Представники “постіндустріальних” досліджень - А.Тоффлер, Д.Белл, Р.Арон - відносять причини виникнення протиріч між людиною і природою до негативних процесів, які відбуваються всередині суспільства. В наукових працях цього напрямку глобальні проблеми не є основним об'єктом досліджень.

За радянських часів процес формування міжнародних відносин щодо захисту довкілля деякою мірою досліджували: М.Будико, В.Васильєв, В.Пісарев, Г.Хозін, В.Чичварін.

Необхідно констатувати, що дослідження місця і ролі екологічної складової у формуванні сучасних міжнародних відносин не знайшло свого адекватного висвітлення в українській науковій думці.

В українській історіографії періоду державної незалежності правову основу становлення європейського природоохоронного співробітництва досліджують українські автори: В.Андрейцев, Н.Андрусевич, М.Микієвич. Важливими для розкриття теоретичних питань процесу становлення міжнародного природоохоронного співробітництва та формування державних інституцій і політичних механізмів в українському суспільстві є роботи А.Качинського, І.Кресіної, Л.Угрина, Н.Буренко.

Разом з цим в сучасній українській політології відсутнє комплексне, системне дослідження питань формування європейського міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля. Українські наукові дослідження, в яких переважають тенденції пошуку адекватних юридичних механізмів забезпечення природоохоронної політики, майже не приділяють уваги аналізу європейського екологічного співробітництва та становлення екологічної політики України. Необхідно констатувати, що як в західній науковій думці, так і в дослідженнях українських авторів недостатньо приділяється уваги розробці проблеми європейського природоохоронного співробітництва в контексті досліджень міжнародних відносин.

Незважаючи на відносно значну кількість напрацювань у сфері юридично-правової бази екологічної політики, політичні аспекти міжнародного співробітництва у сфері захисту навколишнього природного середовища залишаються поза увагою, що негативно позначається на внутрішніх механізмах формування та регулюванні національної екополітики і призводить до втрати позицій в регіоні в ході вирішення нагальних проблем збереження довкілля.

З метою всебічного аналізу процесу формування європейського співробітництва в сфері захисту навколишнього природного середовища автор вводить у науковий обіг джерела, які мають першочергове значення для детального розкриття суті процесу, але які, через ті чи інші обставини, не досліджували українські науковці.

Основними в цьому контексті є документи загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи”, підсумкові матеріали міністерських зустрічей та робочих груп, особливо в контексті організації і проведення П'ятої загальноєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього природного середовища.

Проаналізовано офіційні документи міжнародних природоохоронних організацій і секретаріатів екологічних конвенцій, які залучені до процесу формування глобального співробітництва у сфері збереження довкілля. Особливий акцент зроблено на аналізі матеріалів Програми ООН з довкілля, Європейської економічної комісії ООН, Організації економічного співробітництва і розвитку, Європейської Комісії, конференції сторін Рамкової конвенції ООН з питань зміни клімату.

Важливим джерелом дослідження є концептуальні і нормативно-правові документи України у сфері охорони навколишнього природного середовища та формування екологічної політики нашої держави.

У розділі другому “Еволюція міжнародного екологічного співробітництва в Європі” досліджено становлення та розвиток міжнародного співробітництва в Європі у сфері захисту навколишнього природного середовища.

Людство пройшло довгий шлях до усвідомлення неминучості екологічної кризи, в якій опинилося, взаємозалежності антропогенної діяльності людини та стану оточуючого середовища та необхідності невідкладних заходів, скоординованих на глобальному рівні, спрямованих на попередження незворотної деградації довкілля.

Процес побудови системи відповідальності за збереження навколишнього природного середовища в Європі відбувався протягом значного відрізку часу, який охопив майже все ХХ сторіччя. Громадсько-політичні рухи підштовхнули державні установи до процесу універсалізації і глобалізації механізмів міжнародного екологічного співробітництва та налаштували широку громадськість на необхідність невідкладних заходів для побудови системи екологічної безпеки.

Історію усвідомлення людством екологічних проблем та пошуку міжнародних механізмів їх вирішення автор поділяє на кілька етапів, розвиток яких здебільшого пов'язаний з європейським регіоном та промислово розвинутими країнами.

В основу періодизації було покладено наступні критерії: зміна характеру та форм міжнародного співробітництва щодо захисту навколишнього природного середовища; зміна відношення у суспільстві до екологічних проблем; динаміка розвитку політичних партій екологічного спрямування та громадсько-політичних рухів.

Протягом першого етапу розвитку міжнародних відносин у сфері захисту навколишнього природного середовища, який охоплює першу половину XX сторіччя, в центрі співробітництва знаходяться питання захисту зникаючих видів рослин і тварин, а також збереження природничих ареалів, що підпадають під вплив подальшої індустріалізації і урбанізації. Перша, і Друга світова війна майже всі ініціативи природоохоронного спрямування залишили на папері, вони змогли знайти своє втілення лише в 50-60 роки XX сторіччя.

Другий етап розвитку міжнародних відносин в екологічній сфері, який охоплює 50-60 роки, характеризує стрімке збільшення кількості регіональних і глобальних екологічних домовленостей та механізмів регулювання використання природних ресурсів, поява міжнародних екологічних організацій і інституцій. Протягом цього періоду в Європі сформувалася особлива політична субкультура, відкрита для всіх політичних сил, опозиційна до існуючого істеблішменту й альтернативна до традиційних політичних організацій. Згаданий період характеризує поява міжнародних екологічних організацій, створення яких пов'язане з діяльністю ООН, яка все більше уваги приділяє питанням захисту навколишнього природного середовища.

Завершенням попереднього, а також початком наступного третього етапу, який охоплює 70-ті роки, було проведення Стокгольмської конференції ООН з охорони довкілля в 1972 році. Цей захід став результатом усвідомлення людством того, що питання захисту навколишнього природного середовища набули першочергового значення та перетворилися на глобальну необхідність. Їх вирішення потребує скоординованих зусиль кожної країни та невідкладних заходів як на регіональному, так і на міжнародному рівнях. Конференція стала основоположним заходом у контексті започаткування міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Четвертий етап розвитку міжнародного екологічного співробітництва охоплює 80-ті роки і пов'язаний з підготовкою доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку під керівництвом Г.Х.Брундтланд “Наше спільне майбутнє”, а також проведенням Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку.

Принципова новизна доповіді “Наше спільне майбутнє” полягала в тому, що вона містила аналіз взаємозалежності між такими показниками, як кількість населення, розвиток енергетики, промисловості та забезпечення продовольством, міжнародні економічні відносини, а також кількість та якість міжнародного природоохоронного співробітництва. Саме зазначеній доповіді ми завдячуємо появі в міжнародному лексиконі нового терміну - “сталий розвиток”, який трактують як “розвиток, спрямований на задоволення потреб нинішнього покоління, який не позбавляє майбутні покоління можливості задовольняти свої власні потреби”.

Подальшого розвитку цей підхід набув в ході підготовки та проведення у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, під час якої було схвалено Декларацію Ріо-де-Жанейро, яка визначила права і зобов'язання держав щодо забезпечення сталого розвитку людства, а також прийнято Порядок денний на XXI сторіччя, який зафіксував основні показники і заходи, які необхідно вжити на глобальному рівні з метою усунення катастрофічних проблем.

П'ятий етап розвитку європейського екологічного співробітництва, останнє десятиріччя XX сторіччя - початок ХХІ сторіччя, характеризує розпад соціалістичного блоку та припинення глобального протистояння двох таборів. За умов послаблення гостроти протистояння двох блоків основна увага у сфері національної безпеки в країнах “нової демократії” перемістилася у царину природно-техногенних та екологічних проблем, а подальший розвиток відносин передбачає відмову від міжнародного протистояння на користь налагодження ефективної міжнародної співпраці, в тому числі, у галузі збереження навколишнього природного середовища.

Аналіз процесу становлення системи екологічної безпеки в розвинутих країнах Європи та постсоціалістичних державах дозволяє зробити висновок про спільну для всього регіону тенденцію загострення екологічних проблем. При цьому країни з радянським минулим змушені були прискореними темпами і не завжди ефективно впроваджувати європейські норми і стандарти в сфері збереження довкілля та переймати досвід розвинутих країн, наближаючи себе, таким чином, до рівня їх розвитку.

Проблема побудови спільної системи природоохоронного співробітництва набула подальшого загострення в контексті розширення ЄС на Схід. Цей процес призвів до необхідності вироблення нових пріоритетів і механізмів екологічної політики в зміненій Європі з акцентом на країни, які не підпадають під хвилю розширення ЄС.

Адекватно відповісти на запити часу та наблизити нові демократичні держави до європейських екологічних стандартів могла лише нова система міжнародних відносин у сфері захисту навколишнього природного середовища в Європі, якою став загальноєвропейський процес “Довкілля для Європи”, ініційований Європейською економічною комісією ООН з метою надання допомоги країнам з перехідною економікою в галузі впровадження нових підходів до формування національної екологічної політики та залучення до міжнародного природоохоронного співробітництва.

Процес “Довкілля для Європи”, який є основним форумом щодо започаткування і розвитку європейського співробітництва в галузі сталого розвитку, складається з багатьох міжнародних зустрічей різного рівня, найважливішими з яких є загальноєвропейські конференції міністрів охорони довкілля. Огляди результативності екологічної діяльності, які реалізуються ЄЕК ООН в рамках процесу “Довкілля для Європи” і мають на меті допомогти країнам з перехідною економікою оптимізувати природокористування шляхом створення базових умов та надання рекомендацій щодо більш ефективного впровадження екологічної політики представляють собою основний засіб регулювання екологічної політики на рівні національних державах. І, нарешті, регулярні оцінки стану навколишнього природного середовища регіону ЄЕК ООН, які уявляють собою комплексне дослідження стану довкілля та екологічної політики, яка реалізується в регіоні, формують ще одну важливу складову даного процесу.

Після вступу до ЄС переважної більшості країн Центральної і Східної Європи, для яких у галузі захисту навколишнього природного середовища стають пріоритетом норми та законодавчі акти Союзу, більше уваги в рамках загальноєвропейського процесу “Довкілля для Європи” починає приділятися країнам колишнього СРСР, адже з самого початку він мав на меті наблизити країни пострадянського минулого до рівня ЄС, тим самим надавши їм можливість у майбутньому стати його членами.

Загальноєвропейський процес “Довкілля для Європи” став вагомим, а в деяких випадках єдиним засобом побудови регіональної системи відповідальності за збереження навколишнього природного середовища, поштовхом для розвитку і поглиблення рівня багатостороннього і двостороннього співробітництва в Європі щодо вирішення глобальних екологічних проблем сучасності.

У розділі третьому “Місце та роль України у європейському природоохоронному співробітництві” досліджено участь України у процесі формування європейського природоохоронного співробітництва, місце і роль нашої держави у системі міжнародних відносин щодо захисту навколишнього природного середовища в Європі.

У зв'язку з процесом розширення Європейського Союзу Україні необхідно чітко скорегувати напрямок розбудови екологічної політики та місця в системі міжнародних природоохоронних ініціатив. Хоча Україна на сучасному етапі не залучена до процесу розширення ЄС, вона є частиною континенту, отже, сталий розвиток в Європі неможливий без її участі. Окрім цього, новій Європі потрібні нові форми співробітництва, які б враховували інтереси як Заходу, так і Сходу, й базувалися б на розумінні взаємозалежності проблем безпеки та стану навколишнього природного середовища.

На формування міжнародного природоохоронного співробітництва в Україні впливало декілька факторів. З одного боку, радянське минуле країни, яке проявилося у відсутності довгий час значної уваги до проблем збереження довкілля всередині держави, а також надмірному навантаженні на навколишнє природне середовище унаслідок антропогенної діяльності. З іншого боку, після розпаду соціалістичного блоку Україна опинилася перед необхідністю обрати свій власний шлях і підходи до вирішення глобальних екологічних проблем, знайти свою нішу у системі міжнародної відповідальності за стан довкілля. Ці аспекти екологічної політики України були тим більш актуальними з огляду на сумний досвід найбільшої техногенної катастрофи людства - Чорнобильської трагедії.

З отриманням незалежності перед Україною гостро постало питання вирішення наявних екологічних проблем, які були проявом пострадянського минулого нашої країни, та адаптації до нових соціально-економічних умов існування. В той же час бажання відповідати європейським стандартам у різних галузях призвели до необхідності упровадження механізмів екологічної політики, які були схвалені в рамках європейського регіону.

За роки незалежності України в основному сформовано засади державної екологічної політики, визначено довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем. Вирішення проблем у сфері охорони довкілля має стати пріоритетним напрямком і невід'ємною складовою державної політики у здійсненні соціально-економічних реформ, формуванні умов сталого розвитку країни.

За умов все ще триваючого переходу України на засади сталого розвитку та через брак достатніх фінансових ресурсів для його адекватного впровадження, участь нашої держави у європейському екологічному співробітництві перетворюється на рушійну силу реформ та інституційних перетворень в сфері охорони навколишнього природного середовища всередині держави.

Формування вектора розвитку екологічної політики більшою мірою відбувалося на міжнародному рівні через глобальні, регіональні і двосторонні домовленості, програми і стратегії.

Участь України в такому співробітництві сприяє, з одного боку, формуванню основних напрямів розвитку національної екологічної політики та реалізації двосторонньої і транскордонної взаємодії в галузі охорони навколишнього природного середовища. З іншого боку, така діяльність впливає на зміцнення інституціонального потенціалу, забезпечує посилення нормативно-правової та методологічної бази, а також сприяє залученню фінансових ресурсів до розв'язання нагальних екологічних проблем України.

Відсутність в країнах що розвиваються достатнього досвіду вирішення екологічних проблем роблять міжнародне співробітництво та міжнародні ініціативи на кшталт процесу “Довкілля для Європи” необхідним, а іноді і єдиним засобом запозичення світового досвіду у розв'язанні диспропорцій економічного розвитку і природокористування та залучення до новітніх методів більш сталого господарювання.

Україна на сьогодні є активною учасницею природоохоронних ініціатив як на двосторонньому-транскордонному, так і на багатосторонньому-регіональному рівнях.

При цьому основні пріоритети України у сфері розвитку міжнародного природоохоронного співробітництва мають бути спрямовані на системне вдосконалення та приведення у відповідність правової, нормативно-методичної та інституціональної бази України в сфері захисту навколишнього природного середовища з європейською та міжнародною практикою; реалізацію стратегії сталого розвитку України; інтеграцію екологічної політики України до екологічних програм європейської спільноти; залучення до розбудови системи екологічної безпеки Європейського регіону як складової системи підтримання міжнародної стабільності; участь у подальшому розвитку багатосторонніх природоохоронних домовленостей та роботі міжнародних екологічних інституцій; налагодження ефективної транскордонної та двосторонньої взаємодії з метою подолання існуючих та попередження можливих двосторонніх екологічних проблем у майбутньому.

Висновки

Природоохоронне співробітництво є одним з вирішальних напрямів в діяльності європейських держав в контексті подолання екологічної кризи та запобігання незворотній деградації природних ресурсів. Така позиція зумовлена кількома факторами, які, в своїй сукупності, перетворюються на основоположні принципи розвитку міжнародних відносин і, тим самим, визначають основні складові, глибину і характер формування європейської системи екологічної політики.

Стрімку глобалізацію, яка охопила майже всі сфери розвитку суспільства, на цьому етапі доповнює збільшення світової диспропорції у промисловому виробництві та використанні природних ресурсів. Все це призводить до загострення старих та виникнення нових осередків напруги та нестабільності між окремими державами та групами країн, в основі яких фактори природничого характеру та розподілу ресурсного потенціалу.

Уразливість людини внаслідок різкої зміни екології свого існування та основних характерних рис оточуючого її навколишнього середовища, а також неможливість пристосуватися до нових незворотних перетворень зробили проблему захисту та попередження деградації довкілля однією з актуальних в контексті сучасних глобальних проблем.

Глобальні екологічні проблеми мають соціоприродний характер, загострення яких провокується, з одного боку, природними факторами та нестачею природних ресурсів, а з іншого, негативним впливом антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища. Суперечності в оцінці характеру перетворень на планеті - носять вони циклічний прогнозований характер чи змінюються під впливом діяльності людини - не є першочерговим питанням. Яким би не був характер змін, глобальні екологічні проблеми потребують невідкладних заходів для їх усунення та попередження.