Політичний інтерес як спосіб раціоналізації суспільних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК: 32.001:159.952.13

Політичний інтерес як спосіб раціоналізації суспільних відносин

Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Коляса Олег Ярославович

Львів 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Захист відбудеться 13 березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Університетська 1, ауд. 301.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розіслано “11” лютого 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Б. Шурко

АНОТАЦІЯ

Коляса О.Я. Політичний інтерес як спосіб раціоналізації суспільних відносин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2007.

Дисертація є комплексним дослідженням принципів і механізмів формування політичної влади та політичних режимів через дослідження політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин. У роботі проведено системний аналіз підходів до понять “інтерес”, формування його змістової частини в історії філософії і психології, результатом чого стало обґрунтування політичного інтересу як способу раціоналізації потреби у владі, що об'єктивована суб'єктивним сприйняттям свободи як цінності.

З метою з'ясування принципу взаємозв'язку між політичними цінностями, політичними потребами, політичними інтересами запропоновано авторське визначення поняття “політичний інтерес”. На основі методу аналогії, а також у результаті проведеного дослідження теорій груп інтересу в політиці в роботі обґрунтовано схему механізму інституалізації політичного інтересу.

Шляхом дослідження політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин розкрито механізм впливу поведінкових реакцій людини, її ціннісних установок і потреб на формування й функціонування політичної влади, встановлення режимів правління й інституювання політичних цінностей.

Ключові слова: політичний інтерес, політичні цінності, групи інтересу, групи тиску, політичний інститут, механізм інституалізації, механізм раціоналізації.

АННОТАЦИЯ

Коляса О.Я. Политический интерес как способ рационализации общественных отношений. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2008.

Диссертация является комплексным исследованием политического интереса как способа рационализации общественных отношений. В процессе анализа содержания понятия “политический интерес” автором было проведено системное исследование подходов к определению понятия “интерес” в философии и психологии, а также значения феномена политики в жизни общества. Вследствие этого было предложено авторское определение понятия “политический интерес” как способа рационализации потребности власти, которая объективирована субъективным восприятием свободы как ценности.

Особое внимание уделено взаимосвязи между ценностями, потребностями, интересами. Обосновано, что они соотносятся как суть (ценности) - содержание (потребности) - форма (интерес). Это дало возможность выйти на понимание принципа отношений между политическими ценностями - политическими потребностями - политическими интересами. Также в процессе анализа подходов к понятиям “ценности”, “политические ценности” было предложено определение политической ценности. Политическая ценность - это политическое бытие в его самопереживаемом или переживаемом другими субъектами значении для осуществления абсолютной полноты бытия или отдаления от нее. Оно проявляется как отложенные, зафиксированные, социальнопроверенные и принятые значимые основы жизни, суть которых - в создании необходимых условий для реализации общественного или индивидуального представления о власти как ценности; выступает ценностью субъективного характера за счет своей институализации на уровне политической системы.

В работе определены критерии дифференциации политических институтов от других способов организации общественной жизни. Обосновано, что современное понимание этого понятия сформировалось в период Нового времени. С целью раскрытия механизма институализации политического интереса был проведен анализ теорий групп интереса в политике, сделано уточнение понятий групп давления, лобби, лоббизм.

Результатом проведенного исследования стала модель рационализации политического интереса. За основу для ее построения было взято ментально-духовную матрицу человека, посредством которой передано принципы и законы разворачивания интереса во времени и пространстве. Схематически это можно передать с помощью креста, где вертикальной составляющей есть ментально-духовная матрица человека, а горизонтальной - предложенная схема механизма институализации политического интереса. От того, как индивид формирует отношения в середине матрицы, зависит спектр его интересов, которые он пытается реализовать в социуме, а также способ, который будет при этом использован. Также предложенный подход дает возможность доказать, что сбои на индивидуальном уровне отображаются на макроуровне, в данном случае - на процессе институализации политического интереса.

Ключевые слова: политический интерес, политические ценности, политические потребности, рационализация, политический институт, группы интереса, группы давления, лобби, лоббизм, механизм институализации, механизм рационализации.

SUMMARY

Koliasa O.Y. Political interest is the way of society relations rationalization. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific Degree of Candidate of Political Sciences on specialty 23.00.01 - theory and history of political science. - The Ivan Franko Lviv National University. - Lviv, 2007.

Dissertation is a complex research of the principals and rules of political authority and regime forming according to the conception of political interest as the way of society relations rationalization. Research work contains system analysis to scholarly approaches of “interest” conception, forming of its main point in philosophy and psychology. The result of such study became a foundation of political interest as the mean of society relations rationalization.

To clarify the principle of interrelations between concepts of political values, political needs, political interests it was suggested the author definition of “political interest” concept. On the basis of the method of analogy and psycho-mental matrix of human, and as the result of made investigation of groups of interest in politics, it was founded the scheme of rules of political interest institualization.

Carrying out the research of political interest as the way of social relations rationalization, it was found out the mechanism of human behavior, personal value and needs influence on forming and functioning of political power, regime establishing and political value attaching on the level of political institutions.

Key words: political interest, political value, groups of interest, pressure groups, political institute, mechanism of institualization, mechanism of rationalization.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історію становлення державності України (від часу проголошення її незалежності у 1991 р.) можна умовно поділити на два основні етапи: 1991-2004 - перехід від становища одного із залежних регіонів СРСР до самостійної держави; руйнування старої авторитарно-бюрократичної системи; 2004 р. і понині - це початок впровадження нових принципів у функціонування політичної системи, що характеризується активізацією політичних процесів, становленням національної самосвідомості й виникненням потреби у глибшому осмисленні політичного життя. В контексті цього особливої актуальності набуває питання політичного інтересу, одного з основних елементів політичної діяльності, за посередництвом якого індивід знаходить своє продовження у політичному просторі. Дослідження політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин дає змогу розкрити принцип взаємозв'язку індивідуальних потреб, ціннісних установок і поведінки громадян з процесом утворення й функціонування державної влади. Адже збільшення рівня свободи в ході демократизації політичної системи неминуче пов'язане з необхідністю формування належного рівня відповідальності у суспільній свідомості за винесення рішень на рівні політичних інститутів.

Слід зазначити, що актуалізація даної проблеми викликана не лише практичними потребами політичної дійсності України, вона є наслідком теоретичного розвитку вітчизняної політичної науки як такої, в якій здебільшого практика розгляду поняття “політичний інтерес” зводилась до ролі допоміжної функції під час дослідження інших об'єктів: політичних партій, лобістської діяльності, політичних еліт і т.д. Фактично, не ставилось питання про послідовний аналіз самого механізму інституалізації політичного інтересу, що звужувало можливість дослідження політичної діяльності в цілому. Натомість поява і активний розвиток нових напрямів у політичній науці зумовлювала необхідність ґрунтовного розгляду політичного інтересу, зокрема його ролі в процесі винесення рішень на рівні політичних інститутів.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з розробкою теми комплексної науково-дослідницької роботи кафедри теорії та історії політичної науки філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Предмет політології в історії її розвитку: зміст та умови трансформації” (Державний реєстраційний номер № 0105U007459).

Метою дисертаційної роботи є аналіз політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин.

Мета роботи, об'єкт і предмет дослідження визначили такі завдання:

здійснити аналіз специфіки політичного інтересу на основі міждисциплінарного підходу ;

дослідити зміст поняття “політичні цінності” та принципи їх формування;

розкрити принцип взаємозв'язку в системі “політична цінність - політична потреби - політичний інтерес”;

з'ясувати сутність механізму інституалізації: основні принципів його здійснення;

проаналізувати місце і роль політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин.

Дослідження базується на роботах класиків політичної науки, філософії та психології, сучасних українських та зарубіжних учених, що зосереджують свою увагу на розгляді проблем політології, аксіології, філософії політики, соціальної психології, богослов'я, теорії та історії держави і права.

Об'єктом дисертаційного дослідження є політичний інтерес, його місце, значення і роль у процесі взаємодії суспільства і політичних інститутів.

Предметом дослідження є принципи інституалізації політичного інтересу.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять онтологічний і структурно-функціональний підходи, що дають змогу розглядати феномен політичного інтересу цілісно, розкриваючи його внутрішню суть, місце і значення в політичній системі.

Для реалізації мети і завдань дослідження використано системний метод, що дав змогу встановити принципи взаємозв'язку в системі “політичні цінності - політичні потреби - політичний інтерес”. Методи психологічної герменевтики (психоаналіз, гештальтпсихологія, біхевіоризм) дозволили з'ясувати зміст поняття “політичний інтерес”. Метод аналізу та синтезу став інструментом систематизації інформації отриманої в ході дослідження. Історико-описовий - для розкриття сутності політичного інституту через його ґенезу і становлення, а також функціонування у сучасних демократичних країнах. Метод моделювання, на основі опрацьованих результатів дослідження, запропоновано модель інституалізації політичного інтересу.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена вибором теми дисертаційного дослідження та проблематикою, яка досі не мала цілісного розгляду. Дисертація є однією з перших спроб визначення політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин. Основні положення, що визначають наукову новизну:

проведено системне дослідження підходів до з'ясування змісту понять “інтерес”, “політичний інтерес” у філософії політики, психології і політології;

обґрунтовано авторське визначення поняття “політичний інтерес” як способу раціоналізації потреб регулювання, розподілу, впливу і виконання, що формується на основі сприйняття цінності свободи у відносинах владного характеру;

уточнено зміст поняття “політична цінність” як системотворчого елемента в системі “політичні цінності - політичні потреби - політичний інтерес”;

сформульовано критерії виокремлення політичного інституту (специфіка виконуваних функцій; мета і завдання; специфіка сфери регулювання) від інших форм організації суспільного життя у процесі дослідження механізму інституалізації політичного інтересу;

запропоновано модель механізму інституалізації політичного інтересу на основі ментально-духовної матриці людини, яка дає змогу аналізувати вплив індивідуальних потреб і ціннісних установок громадян на процес прийняття рішень на рівні політичних інститутів.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження зумовлено його науковою новизною і актуальністю. Можна виокремити такі аспекти застосування результатів дослідження: науковий, навчальний, практичний:

науковий - при подальшому уточненні та вдосконаленні підходів до розкриття політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин;

навчальний - у процесі вивчення окремих дисциплін у вищих навчальних закладах, зокрема у викладанні курсів “Політологія”, “Соціологія”, “Філософія політики”, “Соціальна психологія”;

практичний - обґрунтовані в дисертації висновки можуть бути використані в процесі аналізу функціонування політичних інститутів, специфіки прийняття політичних рішень.

Крім цього, робота пропонує по-новому осмислити роль і значення політичного інтересу в механізмі інституалізації, а також ґрунтовніше підійти до аналізу сучасних процесів в українському суспільстві з точки зору причин, а не наслідків, що дасть змогу ефективніше вирішувати проблеми, які виникають під час переходу на демократичні принципи організації політичної системи.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійній постановці проблеми й виконанні всього комплексу завдань дослідження, що забезпечують вирішення теоретичної та теоретико-прикладної мети в рамках здійснення нових розробок у галузі політичних наук. Дисертація є самостійною роботою, має оригінальний і завершений характер. В контексті даної проблематики автор підготував п'ять наукових публікацій.

Апробація результатів дисертації відбувалась на звітних наукових конференціях кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 2003, 2004, 2005 роках; на науково-практичних конференціях: "Інформаційний простір України: проблеми його захисту" (Луганськ, 2002); "Зовнішня стратегія України та розширення ЄС на Схід" (Львів, 2003); "Мистецтво і політика" (Ірпінь, 2003); "Трансформація політичної системи України та Польщі в умовах європейської інтеграції" (Львів, 2003); "Політичний процес в Україні у 2004 році" (Львів, 2004).

Публікації. Основні наукові положення, висновки та практичні рекомендації автор виклав у п'яти статтях, три з яких - в наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження зумовили відповідну структуру роботи і логіку подання матеріалу. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту - 141 сторінка. Список використаних джерел включає 162 найменування.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність, висвітлено ступінь наукової новизни дослідження проблеми, охарактеризовано джерельну базу, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, наукову мету і завдання, подано методологічну основу дисертації, її теоретичне і практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження”, що складається з двох підрозділів, здійснено комплексний аналіз літератури в контексті досліджуваної проблематики. Розглянуто існуючі підходи до поняття “інтерес”, проблеми його визначення, на основі чого з'ясовано суть політичного інтересу, його взаємозв'язок з потребами і цінностями.

У підрозділі 1.1. “Джерельна база дослідження” здійснено огляд наукової літератури і джерел за темою дисертації, а також розглянуто теоретичні підходи до змісту понять “політичний інтерес”, “політичні цінності”, місця і ролі груп інтересу, груп тиску, лобі у механізмі інституалізації політичного інтересу.

Аналіз літератури вітчизняних і зарубіжних авторів за темою дисертаційної роботи дав змогу дійти висновку, що політичний інтерес розглядається багатьма вітчизняними дослідниками у власних сферах зацікавлення, в контексті досліджуваного ними напряму, зокрема В. Абізовим, В. Кременем, І. Кресіною, М. Кармазіною, С. Рябовим, Г. Світою, В. Бебиком, М. Примушом, А. Пахарєвим, І. Варзаром. Однак, як спосіб раціоналізації суспільних відносин, політичний інтерес ще не розглядався.

Зосереджуючись на етимології словосполучення “політичний інтерес”, слід відмітити праці мислителів Нового часу, що відзначаються значним внеском у формування сучасного змісту поняття “інтерес”. Особливої уваги в руслі даної проблематики заслуговують роботи російського дослідника М. Ільїна, а також таких класиків політичної думки як Т. Гоббс, Ж-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель та інші. З вітчизняних авторів актуальною є праця В.Денисенка, що слугує основою для ґрунтовнішого аналізу даного періоду, особливо з огляду на специфіку дослідження політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин.

Враховуючи той факт, що дане поняття активно вивчається в психології, закономірним є існування значної кількості праць у межах цієї наукової дисципліни. Російський дослідник Є.Ільїн досить вдало систематизує увесь спектр підходів стосовно визначення суті поняття “інтерес”, а С. Рубінштейн ґрунтовно означує ментальні складові інтересу, його межі.

Окремим пунктом слід виділити літературу богословського спрямування таких авторів, як В. Великий, Джебран Дж. Х., М. Кеплен допомагають у з'ясуванні суті політичного інтересу через дослідження його взаємозв'язку з формуванням егоструктур людини та їх функціонування.

Задля уточнення суті понять “цінності”, “політичні цінності” виникла необхідність систематизації та аналізу наукового матеріалу, зокрема таких дослідників, як М. Лоський, О. Дробницький, В. Нерсесянц, Д. Леонтьєв, Л. Столовіч, В. Штерн, Х. Еренфельс, A. Мейнонг, Й. Гейде, М. Шелер. Роботи сучасних авторів В.Денисенка і В.Климончука є одними з небагатьох спроб дослідження проблеми політичних цінностей.

Основою для формування моделі механізму інституалізації політичного інтересу у взаємозв'язку з індивідуальними потребами і цінностями є робота вітчизняного дослідника О. Асауляк, а саме запропонована нею ментально-духовна матриця людини. Праці таких науковців, як М. Олсон, Р. Солсбері, Д. Труман, Л. Бакун, В. Бєлов, К. В'яткін, С. Зубков, А. Зудєв, Н. Зяблюк, Н. Іванов, Я. Боренько, А. Нещадин, А. Любимов, С. Перегудов, І. Семененко, Н. Лапина, В. Смирнов, С. Зотов, М. Шуровский, дають змогу ґрунтовно підійти до аналізу місця і ролі груп інтересу, груп тиску, лобі у даному процесі.

У підрозділі 1.2. “Суть політичного інтересу, його взаємозв'язок з потребами і цінностями” проаналізовано підходи до поняття “політичний інтерес”, сучасний зміст якого сформувався в період Нового часу внаслідок активного становлення буржуазного типу відносин та необхідності вирішення проблеми методів врегулювання плюралізму інтересів.

З огляду на природу політичного інтересу, значну увагу приділено підходам у психології. На основі дослідження таких напрямків як психоаналіз, біхевіоризм й гештальтпсихологія, обґрунтовано, що його формування зумовлене взаємодією внутрішнього і зовнішнього середовища в свідомості індивіда та проявляється у спрямованості уваги, думок, помислів у напрямку об'єкта зацікавлення. Інтерес не є тотожний потребі, яка проявляється у потягах, бажанні, волі, натомість він служить способом її задоволення. Встановлено, що цінності є основою формування потреб з подальшою їх раціоналізацією у вигляді інтересу.

Розгляд даної проблематики в політології є завершальним етапом дослідження суті політичного інтересу. На основі проведеного аналізу поняття “політика”, а також специфіки політичної сфери життя суспільства сформульовано авторське визначення політичного інтересу як способу раціоналізації певних потреб регулювання, розподілу, впливу і виконання, що об'єктивовані сприйняттям політичних цінностей. Політичний інтерес є моментом суб'єктивної одиничності діяльності, яка втілюється у всякій справі на рівні політичного поля буття. Тому ніщо в політиці не здійснюється поза інтересом.

У другому розділі “Політичні цінності - політичні потреби - політичні інтереси: принципи логічного взаємозв'язку”, що складається з двох підрозділів, розкрито принцип взаємозв'язку в системі “політичні цінності -політичні потреби - політичний інтерес”.

У підрозділі 2.1. “Аналіз підходів до визначення поняття “цінність” детально досліджуються підходи до визначення поняття “цінності” з огляду на необхідність з'ясування суті політичних цінностей, а саме їх ролі і значення в процесі формування і реалізації політичних інтересів. Однак розглянуті теорії враховують лише одну з граней прояву цінностей у світі психоматеріального буття. В гедоністичній теорії цінність дорівнює почуттю задоволення. Як зазначає Дж.Мілль, лише задоволення і відсутність страждань є самоцінністю, всі інші цінності, які з цього випливають, служать засобом у процесі її реалізації. Наступним у руслі психологістичних теорій є підхід, запропонований Х. фон Еренфельсом і A.Мейнонгом, згідно з яким цінність об'єкта полягає в бажаності його суб'єктом. Релятивістський підхід до даного поняття трактує цінність як певне відношення. Й.Гейде в своїх працях виходить з тези, що цінність не знаходиться ні в суб'єкті, ні в об'єкті, а є відношенням між ними. Німецький учений М.Шелер стверджує, що цінність - це не відношення, а якість, яка, до того ж, є цілком об'єктивною.

Основний недолік таких теорій полягає в тому, що аналізується не сам факт, а суб'єктивне сприйняття цього факту. Максимально точно відображає суть поняття “цінності”, їх значення і місце в нашому житті онтологічний підхід. Визначення, запропоноване М.Лоським, у якому цінність - це буття в його значенні для здійснення абсолютної повноти буття або віддалення від нього, дає змогу розкрити суть принципу взаємозв'язків у системі “політичні цінності - політичні потреби - політичний інтерес”.

У підрозділі 2.2. “Політична цінність як системозапочатковуючий елемент у системі “політична цінність - політична потреба - політичний інтерес” досліджено принцип взаємозв'язку між політичними цінностями, політичними потребами і політичними інтересами.

Згідно з онтологічним підходом в аксіології, запропоновано авторське визначення поняття “політична цінність”: це - відкладені, зафіксовані, соціально перевірені й прийняті життєво значимі символи основ людського буття, суть яких полягає в створенні необхідних умов для реалізації суспільного уявлення про владу як цінність. Виходячи із розуміння влади як відносин регулювання, розподілу, впливу і виконання та авторського підходу до поняття “політична цінність”, з'ясовано, що політична цінність - це вибір напряму реалізації потреби у владі, тобто відносин регулювання, розподілу, впливу і виконання. Політична потреба - це прояв необхідності реалізації цінності, а політичний інтерес - це спосіб, яким буде здійснюватись потреба. Таким чином, відношення політичної цінності до політичних потреб і політичних інтересів можна виразити як взаємозв'язок сутті, змісту і форми. Де суть - політичні цінності, зміст - політичні потреби і форма - політичний інтерес.

З метою кращого розуміння запропонованого підходу до поняття “цінності” доцільно вказати на те, що він передбачає умовний їх поділ на абсолютні і відносні. У зв'язку з тим, що політичні цінності є лише засобом у процесі реалізації поставлених цілей, а тому залежно від відношення пов'язані з добром чи злом, їх слід вважати цінностями відносного характеру. За своєю природою, вони є нейтральними; позитивного чи негативного забарвлення набувають залежно від визначеного індивідом чи суспільством напряму розвитку. На рівні індивіда це знаходить свій вияв у прагненні досягти влади над своїми пристрастями, пороками, негативними, думками і емоціями як необхідності у процесі реалізації абсолютних цінностей любові, свободи, істини, тощо. Або ж - здобуття влади над іншими з метою власного самоствердження, протистояння Вищому Началу. На рівні політичної системи це відображається через появу демократичних, авторитарних і тоталітарних режимів правління й виявляється у відношенні до держави як цінності відносного чи абсолютного характеру.

Отже, політична цінність є ніщо інше, як політичне буття в його значенні для наближення або віддалення від абсолютної повноти буття. Під політичним буттям ми розуміємо сукупність усіх відносин регулювання, розподілу, впливу і виконання, що становлять суть влади як такої. Іншими словами, цінності, потреби і інтереси співвідносяться як суть, зміст і форма. Зокрема, залежно від обраної системи цінностей формуватиметься специфіка потреб і інтересів як способу їх реалізації.

У третьому розділі “Політичний інститут як спосіб раціоналізації суспільних відносин” розглянуто роль політичних інститутів у процесі інституалізації політичного інтересу.

З'ясовано, що кожен період в історії людства характеризувався своїм розумінням місця і ролі держави як політичного інституту у взаємовідносинах індивід - суспільство - держава. Проведений аналіз підходів до розуміння її як цінності в історії політичних вчень засвідчив, що в дохристиянську епоху держава сприймалась як цінність абсолютного характеру, як своєрідне органічне продовження існування людини. Вона не мала яких-небудь чітко визначених меж, а трактувалась як невід'ємна частина людського життя, як його стиль, як сенс. За таких умов складно стверджувати, що, наприклад, у стародавній Греції чи Римі її розуміли як певний інститут. Адже для будь-якого інституту притаманні певні межі, перш за все функціонального характеру. Тогочасна держава ототожнювалась з батьківщиною, Богом, однак аж ніяк не з інститутом.

З приходом Християнства ситуація змінюється, вперше встановлюються межі держави, вона починає сприйматись як цінність відносного характеру. У Новий час з появою теорій суспільного договору формується сучасний підхід до розуміння держави як політичного інституту, однією з функцій якого є забезпечення вирішення проблеми врегулювання плюралізму інтересів, що виник у зв'язку з розвитком капіталістичного типу відносин.

Визначено критерії, за допомогою яких уточнено суть і зміст поняття “політичний інститут”, його функціональний взаємозв'язок з політичним інтересом.

Перша група - базові критерії, які розкривають ідею соціального інституту:

одна з форм організації суспільного життя;

головна мета - регулювання процесів функціонування суспільного організму і забезпечення спільної діяльності людей;

основне завдання - виконання спеціальних функцій.

Друга група - критерії, які визначають соціальний інститут в сучасному розумінні даного поняття:

створення в межах цих форм організацій суспільного життя, певної системи спеціальних норм, правил, законів з метою забезпечення злагодженої роботи інституційного механізму і координування діяльності його елементів;

встановлення меж, що визначаються з огляду на специфіку виконуваних функцій, місцем і значенням у забезпеченні життєдіяльності суспільного організму;

в своїй сукупності є цілісним механізмом, що покликаний забезпечити виконання певних функцій з регулювання суспільних процесів.

До третьої групи входять критерії, які дадуть нам змогу диференціювати політичні інститути серед низки інших видів соціальних інститутів:

специфіка виконуваних функцій;

цілі і завдання;

специфіка сфери регулювання.

На основі аналізу праць з історії політичної думки з'ясовано, що періодом появи політичного інституту є Новий час. Одним з перших, хто започаткував визначення формальних меж інституційності, ще не звертаючись до суттєвого аналізу оптимальності в розмежуванні владних функцій, був Ф.Бекон; Р.Декарт дав змогу розглядати політичний інститут як певну модель суспільних відносин; обґрунтувавши ідею суспільного договору, Т.Гоббс означив; конкретні межі держави як інституту Дж.Локк розпочав дослідження системи політичних інститутів, закладаючи й визначаючи основи і межі їх функціонування; Ш.Л.Монтеск'є вказав на взаємозв'язок цінностей зі способами і механізмами функціонування політичних утворень; Ж-Ж.Руссо дослідив етапи становлення політичних інститутів, ієрархію індивідуальних, колективних, загальносуспільних цінностей як державних та продемонстрував механізм їх акумуляції і збереження на рівні держави; І.Кант обґрунтував підхід до людини у взаємовідносинах з суспільством і державою як до цінності абсолютного часткового характеру, з'ясувавши, що предметом регулювання політичних інститутів є інтерес; у працях Г.Гегеля всі політичні інститути в сукупності постають цілісним механізмом і виступають інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільних процесів.

У результаті розгляду підходів до поняття “політичний інститут” зроблено висновок, що він, як і соціальний, є способом для раціоналізації суспільних відносин. Адже будь-який стан організованої спільноти, будь-яка форма об'єднання людей, заснована на колективній волі, цілях і способах життєдіяльності, є одним із проявів процесу раціоналізації, внесенням розумного начала в життя людей, у їх взаємини.

У четвертому розділі “Модель інституалізації політичного інтересу”, що складається з двох підрозділів, розкрито спосіб раціоналізації суспільних відносин за посередництвом політичного інтересу.

У підрозділі 4.1. “Механізм інституалізації політичного інтересу як спосіб раціоналізації суспільних відносин” запропонована і обґрунтована схема інституалізації політичного інтересу через виникнення груп інтересу, груп тиску, лобі з метою з'ясування принципу взаємозв'язку між індивідуальними потребами і ціннісними установками громадян та функціонуванням політичних інститутів.

Дослідження функціональної ролі груп інтересу, груп тиску, лобі дало змогу стверджувати: в кожній складноорганізованій політичній системі, як правило, існують певні механізми, що опосередковують відносини між громадянами і державою. Чим ширше представлено соціальні потреби і інтереси, тим гнучкіше владні інститути реагують на запити населення, а люди здобувають можливість більшого впливу на політичні рішення. Таким чином, групи інтересу виконують функції артикуляції і агрегування інтересів та виступають тим елементом, що забезпечує зв'язок громадян з політичною системою, даючи їм змогу перейти від соціальної до політичної активності.

Встановлено, що некоректно ототожнювати групи тиску і лобі, адже лобі - це лише механізм реалізації інтересу в кулуарах влади, що здійснюється різноманітними способами, один з яких полягає в діяльності лобістів, які представляють різноманітні інтереси лише в силу своїх професійних обов'язків.

Дисертантом запропоновано схему механізму реалізації політичного інтересу. На основі принципу, закладеного в духовно-ментальній матриці, обгрунтовано, що індивід в політичному просторі знаходить своє продовження в групах інтересу, групах тиску, лобі та політичних інститутах за посередництвом політичного інтересу. Враховуючи те, що за окремими винятками, людина перебуває у складі певного соціального утворення і входить в систему суспільних відносин, вона, керуючись прагненням реалізації певних потреб, переважно здійснює пошук групи, в основі якої лежатиме, на її погляд, необхідний інтерес. У процесі цього відбувається певне узгодження індивідуальних потреб із загальногруповими, що реалізується у різний спосіб:

а) індивід зливається з масою однодумців, виконуючи загальноприйняті ролі;

б) індивід сам створює групу під свої потреби і інтереси;

в) індивід входить у групу або створює свою на підставі партнерських взаємин.

Задоволення групового інтересу здійснюється переважно через створення груп тиску, які в свою чергу взаємодіють з органами влади через лобістські структури, даючи можливість реалізації політичних інтересів через інститути у вигляді владних рішень.

У підрозділі 4.2. “Застосування моделі інституалізації політичного інтересу в аналізі політичних процесів” розкрито модель інституалізації політичного інтересу та з'ясовано, що індивід своєю діяльністю впливає на групи тиску, на процес лобіювання і специфіку функціонування політичних інститутів. Пояснено значення прямих і зворотних зв'язків між суб'єктами механізму по аналогії з принципом, закладеним у метально-духовній матриці людини, які вказують на те, яким чином буде здійснюватись процес інституалізації політичного інтересу. Розглянуто варіанти та наслідки порушень даних взаємозв'язків:

Варіант 1. Елемент схеми - “група інтересу” не має зв'язків з іншими, зациклена сама на собі. В такому випадку вона, блокуючись державою, втрачає взаємозв'язки з групою тиску, лобі та політичним інститутом. Це можна спостерігати в процесі становлення і розвитку тоталітарних режимів правління.

Варіант 2. Односторонній зв'язок між “групою інтересу” та “групою тиску”, інші зв'язки відсутні. На рівні механізму інституалізації - це варіант, коли група тиску лише формально виконує свої функції.

Варіант 3. Налагоджений двосторонній зв'язок між елементами “група інтересу - група тиску”, інші зв'язки відсутні. Таку ситуацію можна спостерігати, коли групи тиску функціонують, однак блокується їх вплив на політичний інститут через лобі .

Варіант 4. Налагоджені взаємозв'язки між елементами “група інтересу - група тиску”, “група інтересу - лобі”. Це приклад, коли політичний інтерес не виходить на рівень прийняття політичних рішень.

Варіант 5. Односторонні зв'язки між елементами “група інтересу - група тиску”, “група інтересу - лобі”, спрямовані до “групи інтересу”. Випадок, в якому діяльність групи інтересу характеризується як популістська.

Варіант 6. Односторонній зв'язок від “групи інтересу” до “політичного інституту”. Група намагається силовими методами вплинути на функціонування політичних інститутів - приклад екстремістської і терористичної діяльності.

Варіант 7. Налагоджені всі взаємозв'язки між “групою інтересу ” - “групою тиску” - “лобі” - “політичним інститутом” - притаманний стабільним демократичним режимам.

Варіант 8. Взаємозв'язок існує між евоструктурами “група інтересу” - “політичний інститут”, решта відсутні. Це варіант, притаманний для групи, яка є при владі в державі.

Обґрунтовано, що центральною точкою у схемі механізму інституалізації політичного інтересу є індивід, у ментально-духовній матриці такою точкою є цінності. А тому, вибір напряму розвитку на індивідуальному рівні впливатиме на вектор розвитку всієї політичної системи, що проявиться у встановленні певних режимів правління.

Виходячи з визначення суспільних відносин як відносно стійких і самостійних зв'язків між індивідами і соціальними групами, політичний інтерес як спосіб їх раціоналізації є пошуком оптимального шляху встановлення і утримання взаємозв'язків між індивідами і соціальними групами.

Реалізація тих чи інших політичних інтересів залежатиме від політичних цінностей, що прийняті на загальносуспільному рівні і є іституалізованими у вигляді певних норм, правил. Це означає, що виконання владних функцій здійснюється в сформованих суспільством межах, іншими словами, соціум дає дозвіл на встановлення певного режиму правління, зокрема і тоталітарного.

Основна специфіка механізму інституалізації полягає в його своєрідній діалектиці. Адже політичний інтерес слугує інструментом у процесі забезпечення цілісності суспільного організму (теза) й водночас способом раціоналізації суспільних відносин як своєрідного пошуку оптимальних основ здійснення індивідуальних свобод у відносинах владного характеру (антитеза). Своєрідним синтезом є забезпечення еволюційного розвитку суспільства і політичної системи через процес об'єктивації однієї з цінностей - влади.

ВИСНОВКИ

У висновках підведено підсумки наукового дослідження відповідно до поставленої мети та завдань.

1. Сформульовано авторське визначення поняття “політичний інтерес” спосіб раціоналізації потреб регулювання, розподілу, впливу і виконання, що об'єктивовані сприйняттям абсолютних цінностей у відносинах владного характеру. Політичний інтерес є моментом суб'єктивної одиничності діяльності, яка втілюється у всякій справі на рівні політичного поля буття, а тому ніщо в політиці не здійснюється поза інтересом. Одна з його основних функцій в політичній системі - спосіб раціоналізації суспільних відносин, а саме, пошук оптимальних шляхів інституційного закріплення і відтворення зв'язків між індивідами, групами у середині соціального організму.

2. Уточнено визначення поняття “політична цінність”: відкладені, зафіксовані, соціально перевірені й прийняті життєво значимі основи людського буття, суть яких полягає в створенні необхідних умов для реалізації індивідуального, групового чи суспільного уявлення про владу як цінність. Політична цінність є політичним буттям в його екзистенційному або такому, що переживається іншими суб'єктами значенні для наближення до здійснення абсолютної повноти буття або віддалення від нього; виступає об'єктивною цінністю завдяки своїй інституалізації на рівні політичної системи.

3. Обґрунтовано, що політичний інтерес тісно взаємодіє з потребами і цінностями, що відображено в принципі взаємозв'язку в системі “цінності - потреба - інтерес”, які співвідносяться як суть, зміст, форма, де суть - цінності, зміст - потреби, що нас наповнюють, а форма - інтерес. Вибір тієї чи іншої системи політичних цінностей спричиняє появу певних потреб з метою здійснення руху в необхідному напряму, політичний інтерес слугує інструментом у процесі їх задоволення.

4. Запропоновано модель інституалізації політичного інтересу. Схематично це передано за допомогою хреста, де вертикальною складовою є ментально-духовна матриця людини, а горизонтальною - запропонована модель інституалізації політичного інтересу. Адже яким чином індивід формує взаємозв'язки всередині цієї матриці, прямо залежить спектр його інтересів, які він намагатиметься реалізувати в соціумі, а також спосіб, в який це буде здійснюватись. Будь-які збої на індивідуальному рівні як наслідок з часом відображаються на макрорівні. Система відносин між евоструктурами вказує на те, яким чином буде здійснюватись процес інституалізації інтересу.

5. З'ясовано, що політичний інтерес виступає способом раціоналізації потреб, а саме потреби у владі. Це інтерес, що в першу чергу стосується відносин контролю, регулювання, впливу і виконання. Іншими словами - це спосіб, в який людина намагається реалізувати природну потребу у владі. Специфіка політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин полягає у своєрідній діалектиці такого процесу, як інструменту, що забезпечує цілісність суспільного організму, і водночас як пошуку оптимальних основ здійснення індивідуальних свобод у відносинах владного характеру.

політичний інституалізація суспільний

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Коляса О.Я. Громадські організації у механізмі лобіювання // Збірник праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції "Молодь - громадські організації - громадянське суспільство". - 27-28.09.2001р., Києво-Могилянська академія. - С. 5-6.

2. Коляса О.Я. Інтерес як спосіб раціоналізації потреб // Вісник СевДТУ. - 2004. - № 52. - С. 94-105.

3. Коляса О.Я. Свобода в слові // Незалежний культурологічний часопис "Ї". - 2004. - № 32. - С. 53-56.

4. Коляса О.Я. Політичний інтерес: суть та історичні форми визначення // Вісник Ужгородського університету. - 2005. - № 2. - С. 179-186.

5. Коляса О.Я. Політичний інтерес як спосіб раціоналізації потреб // Вісник Львівського університету. - 2005. - N 8. - С. 255-263.

Размещено на Allbest.ru