Українська радикальна партія – українська соціалістично-радикальна партія: ідеологія, організація, політика (1918–1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Українська радикальна партія - українська соціалістично-радикальна партія: ідеологія, організація, політика (1918-1939 рр.)

Київ-2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проголошення незалежності України, закріплене підсумками всенародного референдуму, створило нову суспільно-політичну реальність у нашій державі. Першочергово постала потреба творення нової політичної системи, одним із найважливіших структурних елементів якої є, безперечно, партійна система.

Процес становлення багатопартійності як невід'ємної складової державотворення довготривалий та складний. Організація політичних партій різної ідеологічної спрямованості продовжується і тепер. При цьому кожна партія намагається представити найбільш оптимальні шляхи вирішення складних проблем.

На сьогодні актуальним є дослідження та практичне використання досвіду українського політичного руху окремих історичних періодів, зокрема міжвоєнного, який виступив важливою складовою українського національного відродження.

На території Західної України діяли десятки партій, громадських організацій. Найбільшим авторитетом серед місцевого населення користувалися політичні сили національно-державницького табору, адже визначальним чинником суспільно-політичного життя на західноукраїнських землях зазначеного періоду стала боротьба за незалежність.

Помітну роль у формуванні ідеології національно-визвольного руху відіграла Українська радикальна партія (далі - УРП), яка з 1926 р. унаслідок об'єднання з волинською групою Української партії соціалістів-революціонерів (далі - УПСР) стала називатись Українською соціалістично-радикальною партією (далі - УСРП).

В умовах польського окупаційного режиму, перебуваючи на легальному становищі, УРП-УСРП виражала національні інтереси українського народу та відстоювала його право на самостійне організоване життя. Радикальна партія зуміла поєднати у своїй програмі проблеми національного та соціального визволення українців. Її стратегічною метою була боротьба за соборну суверенну українську державу. Досвід УРП-УСРП набуває особливої актуальності у контексті сучасної суспільно-політичної ситуації в Україні.

Стан наукової розробки проблеми описаний у першому розділі дисертації та ґрунтується на висвітленні й аналізі праць членів УРП-УСРП, активних діячів західноукраїнського суспільно-політичного руху міжвоєнного періоду, радянських, польських, діаспорних та сучасних українських дослідників.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і є складовою частиною наукової держбюджетної теми «Етнополітичні трансформації в Україні (західноукраїнські землі в кінці XIX - на початку XX століття)», номер державної реєстрації теми 0106U002247.

Метою дослідження є комплексне й об'єктивне висвітлення й аналіз теоретико-ідеологічних засад УРП-УСРП та організаційно-практичної діяльності її членів в умовах національно-визвольної боротьби населення західноукраїнських земель міжвоєнного періоду. Реалізація даної мети вимагала виконання таких дослідницьких завдань:

- охарактеризувати історіографію, джерелознавчу основу та концептуально-теоретичні засади дослідження;

- проаналізувати суспільно-політичну ситуацію, в якій діяла УРП-УСРП;

- розкрити суть ідеології радикальної партії;

- здійснити комплексний аналіз організаційних засад функціонування УРП-УСРП;

- висвітлити основні напрями практичної діяльності радикалів;

- з'ясувати місце й роль радикалів у західноукраїнському політичному спектрі.

Об'єктом дослідження виступає УРП-УСРП - одна з провідних та впливових сил західноукраїнського політичного спектра міжвоєнного періоду.

Предметом дослідження є ідеологічна й організаційно-партійна діяльність членів УРП-УСРП, її програмні засади, стратегія і тактика.

Методологія та методи дослідження. При проведенні дослідження автор виходила з вимог загальнонаукових та філософських принципів, необхідних для пізнання політичних явищ (логічності, конкретності, об'єктивності, системності та історизму). Методологічний підхід до розгляду поставленої проблеми базується на залученні концептуальних здобутків політичної та історичної наук (міждисциплінарний підхід), використанні методів поєднання логічного й історичного аналізу, класифікації й типологізації, системно-структурного, індуктивного, порівняльного. Дослiдження ґрунтується на фундаментальних iдеях теоретикiв свiтової та української полiтичної науки, працях сучасних вiтчизняних і закордонних науковцiв, зокрема тих, у яких аналiзуються проблеми методологiї та методики пiзнання суспiльно-полiтичних процесiв.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період 1918-1939 рр.: нижня межа обумовлена Листопадовою національно-демократичною революцією 1918 р. та активізацією суспільно-політичного життя провідних політичних сил краю; верхня межа - 1939 р. - припинення діяльності УСРП у зв'язку з початком Другої світової війни.

Територіальні межі дослідження охоплюють Східну Галичину та Західну Волинь, тобто територію, де, власне, й діяла УРП-УСРП.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що:

- уперше в українській політичній науці зроблено спробу комплексного аналізу теоретико-ідеологічних, організаційних засад та практичної діяльності УРП-УСРП;

- під час дослідження до наукового обігу було введено значну кількість джерел, що дало змогу висвітлити функціонування радикальної партії та оцінити її внесок у боротьбу за відновлення української держави;

- конкретизовано форми та методи реалізації УРП-УСРП власних програмних засад;

- доведено, що радикальна партія, продовжуючи традиції радикального руху в Галичині, відіграла вагому роль та стала однією з найвпливовіших сил у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель міжвоєнного періоду.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що зібраний фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення можуть бути використані в політичній практиці: в ході розробки ідеологічних, політико-організаційних засад, вироблення стратегії і тактики окремих політичних партій та при розробці спецкурсів, підготовці лекцій, написанні підручників і навчальних посібників із політології, історії України.

Апробація результатів наукового дослідження. Основні положення, окремі аспекти та висновки дисертації викладені у доповідях на конференціях, а саме: Першій міжнародній науковій конференції «Духовна вісь України: Галичина - Наддніпрянщина - Донеччина» (Івано-Франківськ, 24-25 червня 2004 р.); Другій міжнародній науковій конференції «Духовна вісь України: Галичина - Наддніпрянщина - Донеччина» (Переяслав-Хмельницький, 19-20 травня 2005 р.); V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича (Чернівці, 29 вересня 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Політичні партії і вибори в Україні: історія та сучасність» (Івано-Франківськ, 14-15 жовтня 2005 р.), а також на щорічних звітно-наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету (з жовтня 2005 р. - Інституту історії і політології) Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2003-2005 рр.).

Результати дослідження були обговорені і на засіданнях кафедри політології Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника.

Основні результати дослідження викладені у 10 публікаціях, із них 5 - у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та науковими завданнями. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, чотирьох розділів (дев'яти параграфів), висновків, списку використаних джерел та літератури (544 найменування) і додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 181 сторінку.

соціалістичний радикальний партія український

Основний зміст роботи

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми та актуальність дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок із науковими програмами, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт, предмет та методи дослідження, територіальні і хронологічні межі, відзначено ступінь наукової новизни, теоретичне та практичне значення отриманих результатів роботи.

Перший розділ «Концептуально-теоретичні засади та джерельно-історіографічна база дослідження» включає два підрозділи. У підрозділі 1.1. «Сутність, функції, типологія політичних партій та методологія їх дослідження» зазначається, що важливим елементом політичної системи будь-якої країни є, безперечно, політична партія, яка, гуртуючи у своїх лавах людей однакових політичних переконань, виступає своєрідним ідеологічним об'єднанням, світогляд представників якого відображають політичні програми. Крім того, партія є організованою частиною суспільства, яка виявляє, формулює та виражає інтереси суспільних груп, активізує й об'єднує населення (ступінь впливу політичної партії визначає, переважно, її організаційна структура), сприяє залученню індивіда до політичної системи. Головні характеристики політичних партій, до яких, насамперед, варто віднести ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру, соціальну базу та електорат, залежать, в значній мірі, від конкретної суспільно-політичної ситуації. Що стосується безпосередньо УРП-УСРП, то вона, продовжуючи політику Русько-української радикальної партії (РУРП), виступивши безпосередньо її правонаступницею, будучи партією парламентського типу, спільно з іншими державницькими політичними силами посіла провідне місце в партійній системі Західної України, адже головною метою партійної діяльності її члени визначили повне соціальне та національне визволення українського народу.

Сутність партії, її місце в політичній системі суспільства дає змогу глибше розкрити класифікація. З питанням про типологію та класифікацію тісно пов'язані методологічні засади дослідження. Методологічний підхід до розгляду поставленої проблеми базується на поєднанні конкретно-історичного й політологічного аналізу, використанні історичного (на його основі проаналізовано суспільно-політичну та соціально-економічну діяльність УРП-УСРП, що виникла й розвивалась у конкретних історичних умовах), порівняльного (через зіставлення радикальної партії з деякими іншими провідними політичними силами краю установлено спільні та відмінні риси у поглядах на розв'язання того чи іншого питання), структурно-системного (розглянуто організаційну будову партії через виокремлення та аналіз її структурних елементів), біхевіористського (прослідковано політичні процеси крізь призму поведінки провідних партійних діячів радикальної партії) методів, а також дотриманні методологічних принципів об'єктивізму, історизму, соціального, нормативно-ціннісного та культурологічного підходів. Власне, такі теоретико-методологічні засади дослідження дали змогу проаналізувати програму, діяльність УРП-УСРП, її реальну роль у суспільно-політичному розвитку західноукраїнських земель міжвоєнного періоду. У підрозділі 1.2. «Джерела та стан наукової розробки проблеми» зроблено аналітичний огляд літератури й охарактеризовано джерела з досліджуваної проблеми. Відзначено, що дана тема належить до малодосліджених в українській політичній науці.

Детальний всебічний аналіз суспільно-політичної діяльності УРП-УСРП міжвоєнного періоду базується на вивченні виявлених та опрацьованих історичних джерел. Джерельну базу дослідження склали неопубліковані документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (м. Київ), Центрального державного історичного архіву України у Львові, Волинського, Івано-Франківського, Львівського й Тернопільського обласних державних архівів - протоколи з'їздів, конференцій, нарад, засідань керівних органів партії та місцевих організацій; партійні програми, статути, а також доповіді, реферати, виступи партійних діячів.

Чимало матеріалів опрацьовано автором і у наукових бібліотеках Львівського національного університету імені Івана Франка та Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Істотне доповнення до архівних джерел надають збірники документів з історії української політичної думки, які містять певний документальний матеріал із досліджуваної проблеми. Ідеологічною заангажованістю щодо характеристики політичних партій (УРП-УСРП розглядається виключно як «буржуазна», «соціалістично-угодовська» партія) відзначається збірник документів «Боротьба за возз'єднання Західної України з Українською РСР. 1917-1939». Діяльність українських державницьких сил, у тому числі й радикальної партії, висвітлено у збірнику документів і матеріалів під назвою «Українська суспільно-політична думка в ХХ ст.», укладеному діаспорними істориками. Об'єктивно відтворити тогочасну суспільно-політичну ситуацію допомагає «Збірник законів (розпорядків) та обіжників проголошених Державним Секретаріатом Західно-Української Народної Республіки». Передвиборним кампаніям і виборам до Сейму та Сенату 1928 р. українських політичних сил, у тому числі УСРП, присвячений збірник «Mniejszoњci narodowe w wyborach do sejmu I senatu w r. 1928». Вагомий документальний матеріал з історії партійно-політичного руху західноукраїнських земель 1918-1929 рр. відображено у другому томі видання «Українська націонал-демократія (1918-1939)» М. Кугутяка.

Як відомо, для розкриття сутності явища необхідно теоретично відтворити процес його розвитку. Саме тому велике значення для дослідження даної проблеми мало застосування історичного та логічного методів пізнання в їх органічній єдності. У цьому контексті цінним, хоча й не позбавленим певного суб'єктивізму, джерелом стали спогади одного з найактивніших діячів та голови УСРП (1930-1939 рр.), адвоката, депутата галицького Сейму і польського Сенату (1928-1935 рр.) І. Макуха. Будучи безпосереднім учасником тогочасних суспільно-політичних подій, доктор Макух подає детальну інформацію про їх перебіг.

Члени УРП-УСРП були твердо переконані в тому, що кожна політична партія повинна мати певний план своєї діяльності - програму. Саме тому радикали велику увагу приділяли публікаціям програмних документів партії. Велику інформативну цінність з-поміж них становлять: «Платформа Української Радикальної Партії», «Право народу. Приступний виклад програми Української Соціалістично-Радикальної Партії (УСРП)», «Програма Української Радикальної Партії (Проект редакційної колегії Гол. Управи У.Р.П. з р. 1922)» та «Чого хоче Українська Соціалістично-Радикальна партія». Ці матеріали надають нам конкретні дані про організацію, мету, завдання радикальної партії та засоби їх реалізації, відображають бачення радикалами майбутнього державного ладу України, розв'язання соціально-економічних проблем та розвиток культурно-просвітнього життя українців.

У дисертації використано матеріали української та польської періодики досліджуваного періоду. Друкованими органами УРП-УСРП були: «Народ», «Громадський голос». Крім того, радикали видавали двотижневик «Жіноча Громада», журнал для юнацтва «Каменярі».

Значний матеріал узято з пресових органів інших західноукраїнських політичних партій, таких як «Діло», «Нова Зоря». Певну інформацію надають і польські журнали міжвоєнного періоду: «Sprawy narodowoњciowe», «Sprawozdanie z џycia mniejszoњci narodowych», «Biuletyn polsko-ukrainski», «Wszystkie Stronnictwa». Варто відзначити, що за інформативною цінністю періодична преса займає особливе місце при висвітленні УРП-УСРП. Аналіз матеріалів дає змогу охарактеризувати не лише загальну суспільно-політичну ситуацію на території краю, а й практичну діяльність радикалів та її реальні наслідки.

Потреба вивчення даної проблеми зумовлена відсутністю наукових праць, де було б цілісно досліджено радикальну партію. Крім того, з усіх найвпливовіших західноукраїнських політичних сил міжвоєнного періоду, УРП-УСРП залишається найменш дослідженою. Що стосується стану наукової розробки теми, то, насамперед, варто відзначити те, що для досліджень суспільно-політичного руху західноукраїнських земель міжвоєнного періоду характерним є переважання робіт конкретно-історичного плану.

Перші спроби висвітлення ролі УРП-УСРП в історії західноукраїнських земель 1918-1939 років робилися ще в 20-30-х рр. XX століття, окремі з них здійснювали самі діячі партії. Зокрема, в цей період чимало статей, наукових розвідок і книг опублікували М. Стахів та К. Коберський.

В українській радянській історіографії 20-30-х років переважали роботи пропагандистсько-публіцистичного характеру, в яких найчастіше висвітлювалось не політичне, а соціально-економічне становище Західної України. Повоєнні радянські дослідники подавали історичні події виключно з класово-партійних позицій. Саме тому вивчення діяльності радикальної партії, як і інших національно-державницьких партій, ігнорувалося або ж фальсифікувалося. На подібних принципах базувалися й дослідження представників тогочасної польської історіографії.

Українські діаспорні історики (М. Заклинський, О. Кузьма, П. Мірчук) висвітлювали роль діячів УРП у національно-визвольній боротьбі 1918-1923 рр. Зі спеціальних досліджень найцікавішими є роботи М. Стахіва (автор, використовуючи елементи політологічного аналізу, проаналізував соціальну базу західноукраїнських політичних партій, навів їх класифікацію та відзначив тенденцію до встановлення двопартійної системи в Галичині) та І. Лисяка-Рудницького (подано критичний аналіз української суспільно-політичної думки).

Ідеологічно неупереджене дослідження суспільно-політичної діяльності західноукраїнських політичних партій національно-державницької орієнтації стало можливим лише після здобуття Україною незалежності. Саме з цього часу у вітчизняній історико-політологічній літературі настав новий період, спрямований на ґрунтовне висвітлення усіх аспектів політичної історії.

Цінними в плані розуміння теоретико-методологічних засад дослідження політичних партій є статті О. Бабкіної, С. Гелея, І. Дзюбка, Л. Зашкільняка, С. Злупка, Ф. Кирилюка, А. Колодій, О. Красівського, Б. Кухти, Ю. Левенця, К. Левківського, А. Ліпенцева, Ю. Остапця, А. Павка, А. Пахарєва, Я. Попика, Ф. Рудича, О. Семківа, В. Солдатенка, В. Ткаченка, П. Шляхтуна, М. Юрія.

В останні роки у вітчизняній історіографії з'явилося чимало робіт, присвячених суспільно-політичному життю Західної України зазначеного періоду. Окремі аспекти діяльності радикальної партії окреслені у працях М. Демчишака, І. Дробота, О. Зайцева, О. Кондратюк, М. Кугутяка, С. Макарчука, М. Москалюка, І. Райківського, І. Соляра, М. Швагуляка, у колективній роботі «Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Україні (XIX-XX ст.)» та у п'ятому томі шеститомного видання «Політична історія України. XX століття», підготовленого науковцями Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Проблеми розвитку української суспільно-політичної думки, розвитку національної ідеї, етнонаціональних відносин отримали досить широке відображення у працях М. Кармазіної, А. Круглашова, В. Масненка, Л. Нагорної, М. Панчука, В. Потульницького, Ю. Римаренка, О. Сухого, Л. Шляра. Серед вітчизняних дослідників у галузі партології слід відзначити також А. Білоуса, В. Бурдяк, О. Науменко, Ю. Шведу.

Однак ідейно-теоретичні засади та організаційно-практична діяльність УРП-УСРП не стали предметом системного дослідження. Тому неупереджений історико-політологічний аналіз даної проблематики на сьогодні становить значний науковий інтерес.

У другому розділі - «Ідеологія Української радикальної партії - Української соціалістично-радикальної партії», що складається з двох підрозділів, викладено та проаналізовано національно-державницьку програму радикальної партії й основні засоби її реалізації.

У підрозділі 2.1. «Національно-державницька програма УРП-УСРП» відзначено, що політична програма партії охоплювала всі сфери суспільного життя, адже вона поєднувала як національні, так і соціальні питання. Національно-державна політика радикалів була спрямована на побудову самостійної, соборної української держави з республіканською формою правління, а їх провідними політичними орієнтирами стали потреба зміни існуючої політичної системи та демократизація влади. Члени УРП-УСРП були твердо переконані в тому, що тільки в українській державі громадськість мала бачити свій ідеал. У програмі УРП-УСРП було скристалізовано філософію всеукраїнського відродження. Радикали першими відкрито назвали свою партію «українською», продемонструвавши тим самим прагнення до національного самовизначення українського народу.

Постулат зміцнення української держави демократичним шляхом висували учасники всіх партійних з'їздів УРП-УСРП, про що свідчать ухвалені резолюції. Добре усвідомлюючи значення національного питання, члени УРП ніколи не відводили йому другорядної ролі. І навіть тоді, коли нові політичні обставини вимагали перегляду старих партійних програм та вдосконалення ідеології й політики партії, тоді, коли наголос робився на вирішенні соціальних питань, радикали й надалі продовжували боротьбу за державну самостійність України. У нових суспільно-політичних умовах, зумовлених повною окупацією західноукраїнських земель відповідно до рішення Ради Амбасадорів, кожна партія випрацьовувала свою тактику та стратегію подальшої діяльності. Галицькі радикали і споріднені з ними політично волинські есери одразу ж стали на шлях боротьби проти всіх окупаційних режимів, у тому числі й більшовицького. Члени партії схвалили платформу так званого «антирадянського соборництва»: регіональна державність західноукраїнських земель вважалася відступом від ідеї соборної української державності. Радикали перейшли від регіонально-галицької державницької концепції до загальноукраїнської доктрини. Соціалісти-радикали уособлювали у своїй теорії та практиці те, що умовно називалося «українським соціалізмом».

Реалізацію політичних завдань партійні діячі нерозривно пов'язували із соціальним визволенням українського народу. Саме тому радикали розробили досить ґрунтовну соціально-економічну програму, зорієнтовану, в першу чергу, на розв'язання земельного питання та розвиток різних форм добровільної сільськогосподарської кооперації. Програма радикалів у культурно-освітній сфері, всупереч утискам і переслідуванням польських властей, сприяла збереженню культурних традицій українського народу. У цілому, національно-державна програма УРП-УСРП, незважаючи на певні обмеження, сприяла збереженню державницьких традицій українського національного руху, підвищенню національної свідомості в умовах польського окупаційного режиму.

У підрозділі 2.2. «Основні засоби реалізації програмових завдань: етичний соціалізм та демократія» розкрито зміст понять «ідеологія», «політична ідеологія», показано, що УРП-УСРП мала чітко визначений ідеологічний характер, члени партії поєднували національні, ліберально-демократичні та соціалістично-народницькі ідеї. Основними засобами реалізації національно-державницької програми радикали визначили етичний соціалізм та демократію. Партія репрезентувала ідеалістичний, народницький напрям соціалізму, адже прагнула об'єднати весь український працюючий народ. Як теорія соціалізм для радикалів означав етичну, гуманістичну концепцію людини в суспільстві, на відміну від утопічних марксистських переконань. Практичний соціалізм, якого дотримувались члени партії, був «етичним» за своїм характером, адже визнавав необхідність проведення лише тих суспільних змін, які б не суперечили основним моральним законам людства. Варто відзначити те, що серед соціалістичних партій УРП-УСРП займала окреме становище, орієнтуючись, у першу чергу, на селянство. Радикали провадили послідовну боротьбу проти поширення на західноукраїнських землях комуністичного руху та дотримувались різко негативної позиції щодо фашизму з його тоталітарним ідеалом суспільного ладу. Зміна суспільного ладу мала відбуватися еволюційним шляхом через поступові реформи. Національно-визвольну боротьбу діячі УРП-УСРП проводили стосовно Польщі, Радянського Союзу, Румунії та Чехословаччини, розглядаючи окупацію українських земель цими державами виключно тимчасовою, позбавленою будь-яких правових підстав. Вагоме місце у своїй ідеології партійні діячі відводили демократичній ідеї, яка, базуючись на принципах класичної ліберальної демократії, передбачала поєднання свободи, народовладдя і закону. Радикали вдавалися тільки до легальних форм діяльності, пріоритетними з-поміж яких були такі: активне проведення передвиборних кампаній, робота в польських вищих органах влади Другої Речі Посполитої та патріотично-виховна робота серед українського населення. У цілому, орієнтація УРП-УСРП спрямовувалась на власні сили, дотримання принципу «чистих рук» та домінуючих норм міжнародного права й моралі.

Третій розділ «Організаційна структура УРП-УСРП» має два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Засади внутріпартійної організації радикальної партії» констатовано, що у складних умовах суспільно-політичного розвитку західноукраїнських земель міжвоєнного періоду одним із своїх першочергових завдань провід радикалів визначив організаційну розбудову УРП-УСРП як неодмінну умову боротьби українців за національно-політичне й соціально-економічне визволення. Посиленню впливу партії у суспільно-політичному житті сприяла її чітка організаційна структура, що забезпечувала швидке вирішення усіх питань. Відповідно до організаційного статуту, найвищим партійним органом було визначено партійний з'їзд. На місцевому рівні найнижчою ланкою була місцева громада, у повіті працювала повітова партійна організація, а працею на території цілого краю керувала Головна Управа, що формувалась на Крайовому конгресі та вибирала з-поміж своїх членів Головний Секретаріат. Успішному функціонуванню партії сприяла висока ідейність її членів. Навіть, незважаючи на певні деструктивні процеси в середині партії, намічений план стосовно організаційної розбудови члени її проводили цілеспрямовано та послідовно. Чи не найвагомішим досягненням організаційної роботи радикалів стало їх об'єднання з волинською групою УПСР в УСРП, що, у свою чергу, забезпечило поширення впливу радикальної організації за так званий «сокальський кордон». Члени партії активізували свою партійну діяльність і на низовому рівні, серед населення краю. Найпоширенішою формою організаційної роботи радикалів стали повітові віча, довірочні наради, збори, мітинги, сільські районні маніфестації, повітові й окружні конференції. Внутрішня партійна організація УРП-УСРП відзначалася демократизмом, що дало їй змогу відіграти важливу роль у політичному житті суспільства. Основною соціальною опорою партії було селянство, головним чином Станіславського воєводства. УРП-УСРП належала до масових політичних партій. Як позитивний момент організаційної роботи членів УРП-УСРП варто відзначити чітку пов'язаність організаційних засад із головними ідеологічними завданнями партії.

У підрозділі 3.2. «Допоміжні партійні організації радикалів» розглядається діяльність товариства «Луг», Союзу української поступової молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі» (далі - СУПМ ім. М. Драгоманова «Каменярі») та Союзу українських працюючих жінок «Жіноча громада».

Функціонування партій у політичній системі значною мірою залежить від природи та розміру їхньої підтримки. Кожна політична партія прагне якомога більше розширити свій потенційний електорат та заздалегідь дбає про формування своїх кадрів. Не стала винятком у цьому плані й УРП-УСРП. Її діячі були твердо переконані в тому, що до побудови могутнього державного організму потрібно залучити всі наявні творчі сили суспільства, мобілізувати всю українську спільноту. Велику увагу радикали приділяли політичному освідомленню та вихованню українського жіноцтва й молоді, що можна було зробити тільки через формування допоміжних партійних організацій (жіночих та юнацьких), культурно-просвітніх, економічних і фахових товариств.

Збільшення кількості партійних діячів відбувалося, в основному, за рахунок приєднання молодих осіб, які виховувались у такій організації соціалістів-радикалів, як СУПМ ім. М. Драгоманова «Каменярі», головною метою якої стало фізичне й моральне виховання української молоді, піднесення її інтелектуального рівня. Молода генерація радикалів істотно впливала на пожвавлення роботи УРП-УСРП. Активна участь молоді в політичному житті Східної Галичини та Волині стала однією з його головних особливостей. Цей фактор виразно вплинув на характер суспільно-політичного розвитку краю.

Велику увагу діячі радикального руху приділяли й залученню жіноцтва до громадсько-політичного життя, адже саме радикальна партія стала першою українською політичною партією Галичини, що у своїй програмі проголосила засаду рівноправності чоловіків та жінок. Особливо гостро потреба створення власної організації українського працюючого жіноцтва постала в міжвоєнний період, бо на той час, як зазначала діячка радикального руху Ф. Стахова, воно становило більшу частину населення західноукраїнських земель, а тому й мало стати співтворцем політичного життя нації. У цілому, допоміжні партійні організації радикалів працювали над поширенням патріотичних почувань серед української молоді та сприяли активізації громадсько-політичної діяльності українського жіноцтва.

Четвертий розділ «Практичне втілення в життя програмових положень Української радикальної партії - Української соціалістично-радикальної партії», який складається з двох підрозділів, присвячено державотворчій роботі радикалів і їх діяльності в економічній та культурно-освітній сферах суспільного життя західноукраїнського населення.

У підрозділі 4.1. «Державотворча діяльність радикалів» розглядаються головні аспекти практичної реалізації членами УРП-УСРП її національно-державницької програми. Доведено, що радикали не лише проголошували свої засади, але й цілеспрямовано працювали в напрямку їх втілення. Виходячи з вищезазначеного, цілком зрозумілим та безсумнівним стає факт активної участі діячів радикальної партії у суспільних процесах, зумовлених розпадом Австро-Угорської імперії. Радикали І. Макух та Д. Вітовський увійшли до складу уряду - Державного Секретаріату. Представники партії активно включилися й у процес формування нових місцевих органів влади. Вагомим досягненням політичних сил краю, у тому числі й УРП, стала участь в об'єднавчому процесі ЗУНР із Наддніпрянською Україною.

Члени УРП брали активну участь у проведенні міжпартійних з'їздів та діяльності Української Міжпартійної Ради, яка стала координаційним органом, що мав на меті узгодження й активізацію легальних методів боротьби проти польського окупаційного режиму. Радикали бойкотували польський перепис 1921 р. та парламентські вибори 1922 р. Члени партії розгорнули боротьбу, спрямовану на досягнення незалежності української держави й недопущення остаточного поневолення України Польщею.

У середовищі партії намітились два провідні напрямки: радикально-націоналістичний (на чолі з Л. Бачинським, Й. Навроцьким) та радикально-соціалістичний (О. Павлів, М. Рогуцький, В. Лисий).

Зміцненню позицій УРП сприяло її об'єднання з волинською групою УПСР під проводом Семена Жука та Антона Нивинського в єдину УСРП, яка продовжила самостійницькі традиції УРП.

І навіть, незважаючи на те, що в партії протягом 1926-1927 рр. існувала опозиційна радянофільська група під проводом К. Трильовського, УСРП й надалі у своїй діяльності відстоювала постулати самостійницької платформи.

В умовах польського окупаційного режиму суспільно-політична діяльність УРП-УСРП була зосереджена, головним чином, на проведенні активних передвиборних кампаній, роботі у вищих органах влади Польщі та консолідаційних процесах українських національно-державницьких сил (виборча кампанія 1930 р., утворення Українського соціалістичного блоку, пресове порозуміння 1937 р.).

Загалом аж до початку Другої світової війни головним пріоритетом своєї діяльності члени УСРП визначали боротьбу за реалізацію своєї національно-державницької програми

У підрозділі 4.2. «Економічна політика УРП-УСРП» з'ясовано, що відповідно до переконань радикалів зміна суспільного ладу мала розпочатися власне в економічній сфері. Однією з першочергових проблем, які вимагали негайного вирішення провідними політичними силами краю, у тому числі й УРП, стала потреба відбудови сільського господарства.

Члени УРП відстоювали виключно легальні методи переходу землі у власність народу, свідченням чого були виступи Л. Бачинського, П. Шекерика-Дониківа, С. Даниловича на засіданнях Української Національної Ради. Закон про земельну реформу, опрацьований у земельній комісії під головуванням Л. Бачинського, було ухвалено 14 квітня 1919 р. У 1925 р. УРП розгорнула «акцію допомоги голодному селу». Цього ж таки року радикали розпочали акції протесту проти запропонованого польським урядом законопроекту аграрної реформи. Відповідно до переконань соціалістів-радикалів, найкращою формою організації та ведення господарства мала стати кооперація. Боротьба з визиском на селі висувала потребу створення масової самостійної української професійної організації селян. Саме тому соціалісти-радикали цілеспрямовано приступили до масового закладання «Селянських Спілок» на всій території краю. Ще одним напрямком своєї практичної діяльності члени УРП-УСРП визначили критику тогочасної податкової політики. Що стосується промислової політики, то члени партії закликали українське населення міст та сіл власними силами з допомогою кооперативів будувати нові фабрики й заводи. Отже, економічна програма УРП-УСРП була спробою пристосувати прогресивні господарські ідеї до потреб Західної України з її відсталою аграрною соціально-економічною структурою в умовах польського окупаційного режиму.

У підрозділі 4.3. «Політика радикалів у культурно-освітній сфері» розкрито роль радикалів у культурно-просвітньому житті Західної України 1918-1939 рр. Зважаючи на те, що першочергову роль у культурній програмі члени партії відводили проблемі реформування освітньої галузі шляхом демократизації шкільного управління, забезпечення рівного доступу та безплатності навчання, розвитку дошкільної, середньої, фахової і вищої освіти, державного утримання сиріт та малозабезпечених дітей, матеріальної підтримки місцевими громадами існуючих навчальних закладів і будівництва приватних шкіл, основними напрямками її реалізації стали: підвищення загального рівня освіченості населення, організація видавництва «Самоосвіта» й відновлення діяльності українських культурно-освітніх товариств. Завдання піднесення культурно-освітнього рівня української молоді було покладено, в першу чергу, на товариство «Рідна школа». Діячі УСРП були членами, а також очолювали окремі філії товариства «Просвіта».

В умовах суспільно-політичного розвитку Західної України, населення якої завжди відзначалося надзвичайною релігійністю, важливою складовою культурної сфери було, безперечно, релігійне питання. Однак, у цьому плані, політика соціалістів-радикалів виявилась досить недалекоглядною, будучи надміру ліберальною. Члени УРП-УСРП виступали проти світських привілеїв церкви і, в першу чергу, проти її впливу на різні сфери позацерковного життя - політику, економіку, культуру, освіту. Вони вимагали цілковитого відокремлення церкви від держави. На постійні звинувачення в антирелігійній діяльності соціалісти-радикали заявляли, що соціалісти виступають не проти самої релігії, а проти використання релігії для панування духовенства над вірними.

У висновках викладено результати дослідження, обґрунтовано положення, основний зміст яких виноситься на захист:

1. Проведений історико-політологічний аналіз дозволяє зробити висновок, що обрана нами тема дисертаційного дослідження досі не стала предметом спеціального вивчення. Наявні розвідки розкривають лише окремі епізоди теоретико-ідеологічної спадщини та організаційно-практичної роботи членів УРП-УСРП. Введені до наукового обігу джерела надали можливість створити цілісну картину ідейно-програмових засад партії та суспільно-політичної діяльності її членів. Дисертаційна робота проводилась на міждисциплінарній основі через використання теоретико-методологічних надбань політології й історії, залучення сукупності методів і методичних прийомів, підпорядкованих певній методології, дотримання принципів об'єктивізму, історизму, соціального, нормативно-ціннісного та культурологічного підходів.

2. Головні характеристики політичної партії (ідеологія, політична платформа, організаційна структура, методи й засоби діяльності, соціальна база та електорат) визначаються станом суспільно-політичного й соціально-економічного розвитку держави, а тому й характеризуються специфічними особливостями в тій чи іншій державі. Найбільш характерною особливістю політичних партій Західної України міжвоєнного періоду, в тому числі радикальної, було те, що свою роботу вони проводили у складних умовах польського окупаційного режиму (за винятком короткого періоду існування Західно-Української Народної Республіки). Суспільно-політична діяльність партій національно-державницької орієнтації була об'єктивно зумовлена подальшим наростанням національно-визвольного руху українців в умовах польського окупаційного режиму.

3. Український радикалізм, як позиція, напрям суспільно-політичної думки, в порівнянні з радикалізмом переважної більшості європейських держав, мав свої особливості, найістотнішою з-поміж яких стало прагнення заміни існуючого суспільно-політичного та соціально-економічного ладу більш прогресивним шляхом реформування усіх сфер життя. Ідеалом для радикалів виступила ідея поступу та еволюціонізму. Ідеологія УРП-УСРП була синтезом національних (самостійність, незалежність, соборність держави), ліберально-демократичних (рівність усіх громадян перед законом, індивідуальна свобода, принципи політичного плюралізму, розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову, свобода слова, поглядів, переконань, совісті, запровадження загального виборчого права), соціалістично-народницьких (забезпечення соціальних прав, створення умов для гармонійного і всебічного розвитку особистості, справедливий розподіл матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці,) ідей та відповідала тогочасним життєвим потребам українців.

4. Радикальна партія виступала як організована спільнота, всі складові якої займали своє визначене місце, що, у свою чергу, гарантувало участь кожного її базового елемента в партійному житті. Відповідно до організаційного статуту, УРП-УСРП поєднувала автономний принцип із централізмом. Останній, за даних історико-політичних обставин, був необхідною умовою консолідації всіх структурних елементів партійної організації. Така модель забезпечувала швидке та якісне вирішення усіх питань і постійний зв'язок партійного центру з низовими ланками. Крім того, у статуті були чітко розподілені повноваження кожної структурної ланки радикальної організації. Внутрішня партійна організація УРП-УСРП відзначалася демократизмом. У допоміжних партійних організаціях радикалів, таких як Союз української поступової молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі» й Союз українських працюючих жінок «Жіноча громада», відбувалися ідеологічне формування та патріотичне виховання молоді й активізація політичної діяльності українського жіноцтва в контексті національно-визвольної боротьби українського народу.

5. До практичної реалізації окремих положень політичної програми радикали приступили одразу ж після проголошення ЗУНР. В умовах польського окупаційного режиму на засіданнях сейму та сенату представники УСРП виступали з протестами проти зловживань польських адміністративних властей і подавали велику кількість інтерпеляцій, у яких вимагали надання допомоги найбільш незахищеним верствам суспільства, захисту українського шкільництва й т.д. У тих випадках, коли йшлося про справи, пов'язані з національним рухом, партія виступала спільно з іншими українськими угрупованнями. Згуртування національних сил відбувалося навколо демократичної ідеї відновлення соборної самостійної української держави. Позитивним моментом програми радикалів була їх орієнтація виключно на власні сили. Саме ця засада мала забезпечити формування здорового українського суспільства з чітко визначеною політичною позицією. Члени партії сповідували загальнолюдські цінності, а тому необхідною умовою проведення цивілізованої політики, розрахованої на повну підтримку всього суспільства, на їх думку, мало послужити дотримання відомого гасла М. Драгоманова «До чистої справи треба чистих рук!».

6. Провідну роль у тогочасній політичній системі поряд із ліберально-центристською УНДО, лівою УСДП та правоконсервативною УХСП відігравала й УРП, яка належала до лівоцентристських партій. Радикальна партія стала другою за впливом політичною силою краю й мала на меті перехопити лідерство в УНДО.

Размещено на Allbest.ru