Міжетнічна взаємодія на західноукраїнських землях у міжвоєнний період

Етнічно-соціальні суперечності й конфлікти - результат протидіючого процесу, в якому етнічні меншини конкурують з рівними чи різними статусними спільнотами з метою захисту групових інтересів, а водночас виступають противниками етнічної політики держави. Це зумовлено, зокрема, оцінкою українцями аграрної реформи як реалізації нею адресно-преференційних ініціатив для задоволення поляків, що обмежили можливість їхньої участі в перерозподілі основного економічного ресурсу західноукраїнських земель. Неприйняття українцями ініціатив влади відображається в оцінці осадництва не тільки акцією внутрішнього колоніалізму, але й такою, що вирішує власне політичні завдання - позбавляє їх можливостей реалізувати максимальну мету етнічної нації. Палітра зумовлених ініціативами держави міжетнічних суперечностей в етнічно-соціальній сфері доповнюється обмеженням нею можливостей етнічних меншин на гідне задоволення цінностей благополуччя (зокрема, фізичних благ і здобуття вищої освіти).

Діяльність кооперативів стала джерелом загострення міжетнічних стосунків, поглиблення напруги між етнічно-національними спільнотами загалом. Номінальні лідерами цих етнічних організацій завдання з врегулювання значимих для груп проблем у бажаній для них конфігурації стали важливими складовими елементами націоналізму. Всуціль раціональні, вони, суголосно тенденціям у Центрально-Східній Європі міжвоєнного періоду, містили й елемент не грошового рівня. Він виявився, зокрема, у витісненні поляками з професійних союзів євреїв.

У розділі констатовано, що поглиблення між групових суперечностей зумовлене спробами поляків та українців змінити існуючий культурний поділ праці в регіоні завдяки здобуттю домінування в економіці міст. Перші намагалися в такий спосіб посилити свої соціально-економічні позиції в південно-східних воєводствах країни, другі трактували інтеграцію в ремісництво й сферу послуг імперативом для подолання їх соціальної неструктурованості.

Із врахуванням мобілізації поляків та українців задля здобуття домінування в економіці міст та захистом євреями своїх позицій у них, у дисертації запропоновано виокремлювати модернізації варіант у модернізацій концепції міжетнічних суперечностей і конфліктів. Це зумовлено тим, що конкуренція трьох етнонаціональних спільнот відбувалася в реаліях патріархальної економічної структури регіону, й не тільки намаганнями нації-держави й етнічної більшості регіону посилити свої етнічні сектори в торгівлі й виробництві, але й перетворити міста в форпости розвою їхніх культур. Водночас антологія антагонізму засвідчує розширення учасників міжетнічної конкуренції від двох до тристороннього формату, участь у ній як рівних, так і різних статусних спільнот, полі-предметність їхніх суперечностей.

Враховуючи значимість етнополітичної поведінки українців для коригування міжетнічних стосунків, а також особливості їх взаємодії з представниками нації-держави й євреями, за фактором учасників етнічно-соціальних суперечностей і конфліктів на західноукраїнських землях визначено два етапи. Перший - довготривалий період, коли головними їх фігурантами виступали поляки й українці. Другий припав на 1930-ті рр., коли відбувся конфлікт останніх з євреями на селі. Його причини крилися в боротьбі українців із шинкарством, єврейською торгівлею, почасти - спробах витіснення з ринку праці євреїв-ремісників. Йшлося, власне, про присутність „чужих” у західноукраїнських селах. Боротьба із ними, враховуючи застосовані методи, призвела до еволюції міжетнічної конфронтації в актуалізований українсько-єврейський етнічно-соціальний конфлікт.

У розділі проаналізовано ціннісні суперечності й конфлікти. Їх головним джерелом визначено етнічно-конфесійний фактор. Його функціональність проаналізовано на трьох рівнях: у взаєминах церкви з владою/державою, внутрішньо-конфесійних та між церковних стосунках. У контексті останніх проаналізовано вплив на міжетнічну взаємодію унії, православних у римо-католицизм. Наслідки першої трактуються такими, що спровокували етнічно-конфесійний конфлікт, інших - атмосферу міжконфесійної конфронтації, засвідчили факт використання владою релігії як додаткового засобу асиміляції тих етнічних меншин, що сповідували християнство.

Ініціативи центральної влади в сфері етнічно-конфесійних та між церковних взаємин - відображення конструювання її позиції під кутом зору інтересів держави. Свідчення цьому - як її позиціонування в названих вище кампаніях (зокрема, підтримка в утворенні „Римо-Католицького Костелу Східного обряду”), так і створення перешкод у поширенні роботи на північно-західні українські землі греко-католицького єпископату, сприяння в набутті Православною церквою автокефалії, яка розглядалася засобом для нейтралізації впливу Російської православної церкви на громадян Польщі тощо. Внутрішньо-конфесійний аспект міжетнічної взаємодії розкрито на прикладі конкуренції українців і росіян у Православній церкві. З'ясовано, зокрема, ставлення останніх до її автокефалії й проблеми мови богослужіння. Латентна природа суперечностей двох етнонаціональних спільнот трактується їх конкуренцією за здобуття/збереження контролю над нею, протистоянням довкола питання про етнічний характер Православної церкви.

З-поміж інших причин міжетнічних соціокультурних суперечностей - курс влади на асиміляцію українців, задля чого нею використано (як, наприклад, на Волині) регіональну політику. Значимий елемент, який гальванізував ціннісні суперечності між різно-статусними національними спільнотами, - мова. Намагання дискримінованих груп захистити цей вагомий культурний ресурс стали одним з каталізаторів їхньої етнополітичної мобілізації. Така тенденція яскраво відобразилася в боротьбі етнічних меншин за школу з рідними для них мовами навчання й тими суспільними цінностями, які б відповідали їхнім „ми” - інтересам. Вона доповнилася вимогами збільшити кількість закладів освіти, що фінансувалися б з державного бюджету, розширення можливостей етнічних меншин у здобутті середньої, професійної та вищої освіти.

Латентну сутність ціннісних суперечностей і конфліктів між різно-порядковими етнічними суб'єктами взаємодії визначено як результат конкуренції націоналізму, що виникає внаслідок захисту етнічними меншинами своїх культурних ресурсів, отже - намагань зберегти простір соціокультурної дистанції, з одного боку, та спроб влади й поляків зруйнувати її шляхом нав'язування „чужим” „ми” - цінностей, з другого.

Змагальний характер взаємодії притаманний і окремим рівно-статусним спільнотам. Він виник, зокрема, як реакція українців на акультурацію євреїв. В умовах їх конфронтації з поляками й екстраполяції етнокультурних процесів у політичну сферу, навіть інтегративна форма акультурації євреїв сприймалася українцями як опосередкована підтримка ними пануючої етнонаціональної спільноти.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми міжетнічної взаємодії на західноукраїнських землях міжвоєнного періоду.

Розв'язання цієї наукової проблеми сприяє ліквідації однієї з лакун у царині історії етнічної політології, осмисленню теоретичних проблем, реалізованих на вітчизняному емпіричному матеріалі.

Основні наукові та практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Суперечності й конфлікти - домінуючі тенденції міжетнічної взаємодії у досліджуваному регіоні. Такий статус-кво зумовлений, передусім, трансформаційними процесами, які відбувалися в реаліях чітко виражених структурних розмежувань. Їх демаркаційні „кордони” конструювалися головно тріадою чинників:

а) статусно-рольовою диференціацією, яка формувалася/коригувалася безпосередньо в час етнополітичного конфлікту;

б) усвідомленням різно-статусними групами різниць у перспективі реалізації своїх ціннісних можливостей;

в) політичною ідентифікацією етнічних груп на засадах етнічності.

2. У час досягнення етнічними рухами за здобуття держав їх максимальної фази активності, етнічні нації, в залежності від реального чи дисперсного проживання, відмінностей групових інтересів демонстрували різні стратегії. Етнічна поведінка українців і поляків, які намагалися встановити свій політичний контроль над західноукраїнськими землями, характеризується нонконформізмом і наступальністю, тим часом як інші групи самоусунулись від участі у воєнно-політичному конфлікті. Водночас політична поведінка представників різних етнонаціональних спільнот означена такими особливостями:

а) внутрішньо-груповою біфуркацією серед українців і поляків;

б) участю незначної частини євреїв і німців у польсько-українському воєнно-політичному конфлікті 1918-1919 рр. - позиція, яка суперечила стратегії їхніх груп;

в) ситуативною активізацією росіян у етнополітичних процесах - реакція на зміну їх статусу, кризу „зовнішньої батьківщини”.

3. Етнополітична поведінка суб'єктів міжетнічної взаємодії особливо чітко різнилася протягом перших років після краху імперій. Ті, що в різний час здобували дефіцитні ресурси - українці й поляки, - сприяли розбудові національних держав, тим часом як етнічні меншини здійснювали вибір стосовно (не)легітимізації „чужої” влади, (не)інтеграції в новоутворені етнополітичні організми. Відтак імміграційні спільноти демонстрували здебільшого інтеграційний курс, а українці й поляки - етнічно-сепаратистську позицію. При цьому партії українських конформістів і тих польських організацій, що сповідували курс на досягнення компромісів з „чужими”, відігравали у міжетнічних процесах другорядну роль.

4. Міжетнічні компроміси засвідчують їх амбівалентну природу. Вона виявляється, в одних випадках, у ініціативах, спрямованих на задоволення інтересів „чужих”, в іншому - у взаємодії без безпосередніх міжетнічних контактів, так званому „безликому соціальному порядку”.

5. Ініціативи політичних акторів, що мали за мету досягнення двох чи багатосторонніх компромісів, спонукають означити їхню фабулу як різно-векторно-вертикальну: враховуючи фактор статусу груп і спрямування пропозицій - низхідні й висхідні. При цьому особливості етнічно-статусних інтересів визначають специфіку оцінки зовнішніх щодо групи пропозицій, яка базується на критерії їх прийнятності для „своїх”.

6. Провал політики „нормалізації” польсько-українських взаємин засвідчив неготовність держави та її титульного етносу налагодити конструктивну взаємодію з етнічною більшістю західноукраїнських земель. Суголосно невиправданим стало й ігнорування вимогами дисперсних етнонаціональних спільнот, а ставка на еміграційний варіант розв'язання єврейського питання продемонструвала відверту реакційність низки польських партій та центральної влади у питанні врегулювання міжетнічних суперечностей і конфліктів.

7. Досягнення цих цілей легітимними засобами є для етнічних меншин об'єктивним імперативом. Натомість для нації-держави й сформованих нею в умовах етнократії інститутів влади - предметом вибору. Враховуючи статусно-рольовий фактор суб'єктів політичних процесів, емпірика взаємодії груп у Польщі дає підстави для виокремлення у варіативності характеру міжетнічних компромісів їх особливих варіантів (компроміс безвиході та компроміс сили).

8. Пропозиції, що транслювалися етнічним меншинам польськими партіями, ґрунтувалися на принципі пріоритету інтересів „старшого брата”. Тому більшість з них є імітацією прагнення до консенсусу, псевдо компромісом за своїм єством.

9. Етнополітика держав міжвоєнного періоду дає підстави констатувати як відмінні, так і спільні (за винятком ГСРР) компоненти. Останні зумовлені завданнями, які набувають особливої актуальності в час становлення нових етнополітичних організмів: забезпечення державного суверенітету, збереження територіальної цілісності, відтак - нейтралізація сепаратизму реальних етнічних меншин та їхніх претензій на перерозподіл влади, формалізація прав етнічних меншин, забезпечення преференцій нації-державі в усіх сферах суспільного життя. Тим часом різниці реалізованих стратегій влади визначалися обраними елітами груп політичними моделями держав та засобами, що використані для їх втілення. На відміну від УНР і ЗУНР, Друга Річ Посполита практично повсякчас реалізовувала стратегію держави, що націоналізується. Головний показник цього - включення етнокультурних ресурсів меншин (передусім - українців) у об'єкт політики держави.

10. Мобілізація етнічних меншин задля врегулювання проблем на прийнятних для них засадах виказує характер їхньої реакції на дії влади. Відтак антологія виникнення міжетнічних суперечностей і конфліктів засвідчує їх природу. Лише в окремих з них, як, наприклад, у випадку з конфліктами інтересів (зокрема, боротьба за встановлення політичного контролю над західноукраїнськими землями в умовах краху імперій), ескалація міжетнічної взаємодії зумовлювалася об'єктивними факторами. Інші ж, зокрема, конфлікти адаптації, етнічно-соціальні, ціннісні, є переважно результатом, з одного боку, безпосередньої стратегії влади й партій нації-держави в сфері етнонаціональних відносин, з другого - стратегій і тактики політичних акторів етнічних меншин.

11. Конкуренція рівних та різних статусних етнонаціональних спільнот дає підстави для виокремлення в модернізації концепції етнічних конфліктів їх модернізацію варіантів, в етнополітичній - семіотичного.

12. Безпосереднім елементом коригуючи міжетнічну взаємодію кореляцій є зовнішньополітичні чинники. Констатація цього фактору розширює амплітуду викликів і відповідей протидіючого процесу, репрезентує одну з особливостей детермінації процесу політизації групового невдоволення - кореляційного фактору взаємодії „своїх” і „чужих”.

13. Ініціативи, що сприяли досягненню двох чи багатосторонніх компромісів, поведінкові форми конкуренції груп та їхньої участі в конфліктах об'єктивно відображають компоненти культури міжетнічної взаємодії. Вона постає не тільки як сукупність ідей її учасниками цінностей і пріоритетів, а й безпосередня практика міжетнічних контактів на індивідуальному рівні та засобів, які використовуються політичними акторами для реалізації названих ними завдань.

Вони ґрунтувалися на визначальному критерії, яким фактично повсякчас послугувалися етнічно-національні спільноти, - беззастережне обстоювання власних інтересів при одночасному ігноруванні прагнень „чужих”. Неготовність до поступок на їхню користь, ігнорування „вони” - переживаннями, якщо не відсутність, то, принаймні, мінімалізм емпатії, призвели до звуження імовірних платформ для конструктивної співпраці як між рівними, так і різними статусними групами, консервували атмосферу „ми” й „вони” - відчуження. Відтак культура міжетнічної взаємодії на західноукраїнських землях у міжвоєнний період прочитується не стільки в контексті співпраці „своїх” і „чужих”, врегулювання їхніх суперечностей, скільки в дискурсі їхньої конкуренції й участі в конфліктах.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

політизація етнічний міжвоєнний

Гон М.М. Особливості міжетнічної взаємодії в контексті політичних процесів на західноукраїнських землях у міжвоєнний період. Монографія. - Рівне: Волинські обереги, 2006. - 431 с. (24,5 обл. - вид. арк.).

Гон М.М. Із кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західноукраїнських землях у складі Польщі (1935-1939). Монографія. - Рівне: Волинські обереги, 2005. - 192 с. (11,16 обл. - вид. арк.).

Гон М. Антисемітизм етнічної екзофобії // Політологічний вісник. Зб-к наукових праць: №12. - К.: Знання України, 2002. - С. 68-76.

Гон М. Білінгвізм у Західній Україні 1918-1939 років // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 229-230. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 125-129.

Гон М. Взаємодія політичних акторів етнічних меншин на західноукраїнських землях у складі Польщі (1920-ті роки) // Буковинський журнал. - 2005. - №4. - С. 150-159.

Гон М. Держава й етнічні меншини: проблема компромісу. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць: У 2-х ч. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2004. - Випуск 47. - Ч. I. - С. 38-43.

Гон М. Держава й етнічні меншини: система пріоритетів Другої Речі Посполитої // Наукові записки / Збірник. - К.: ІПіЕНД, 2005 / Сер. „Політологія і етнологія”. - Вип. 27. - С. 82-91.

Гон М. Детермінантні фактори політизації етнічності (західноукраїнська парадигма міжвоєнного періоду) // Перспективи. Науковий журнал. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. - 2004. - №1. - С. 111-116.

Гон М. Додаткові вибори 1930 року на Волині: етнополітичний аспект // Наукові записки / Збірник. К.: ІПіЕНД, 2002 / Сер. „Політологія і етнологія”, Вип. 17. - С. 46-60.

Гон М. Етнополітика Речі Посполитої періоду інкорпорації західноукраїнських земель у систему держави (1919-1926 рр.) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць: У 2-х ч. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2003. - Випуск 41. - Ч. 2. - С. 84-90.

Гон М. Етнополітична поведінка в умовах перехідного суспільства (Західна Україна 1918 - початку 1930-х рр.) // Людина і політика. - 2004. - №4 (34). - С. 20-27.

Гон М. Етнополітичні протиріччя й конфлікти на західноукраїнських землях (1926-1939 рр.) // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2006. - Вип. 18. - С. 64-69.

Гон М. Етносоціальна структура західноукраїнського політикуму (1921-1939 рр.) // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2005. - Т. 10-11. - С. 215-223.

Гон М. Західна Україна 1918-1939 років: простір міжетнічної соціокультурної дистанції // Наукові записки / Збірник. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2006 / Серія „Політологія і етнологія”. - Вип. 29. - С. 99-109.

Гон М. Західна Україна 1930-х років: німецький дискурс українсько-єврейського конфлікту // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 10. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 328-340.

Гон М. Зробити крок назустріч іншим. Міжетнічний компроміс: об'єктивний та суб'єктивний виміри // Політика і час. - 2006. - №1. - С. 51-58.

Гон М. „Комуністичний” фактор українсько-єврейських взаємин у Західній Україні (1935-1939) // Галичина. - 2003. - №9. - С. 95-100.

Гон М. Між лояльністю і угодовством: українські проурядові політичні партії Західної України (1920-1930-ті роки) // Polska i jej wschodni № siedzi. T. 6 / Pod redakcj № A. Andrusiewicza. - Rzeszуw: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2005. - S. 31-40.

Гон М. Місто як об'єкт міжетнічної конкуренції в Західній Україні (1918-1939 рр.) // Галичина. - 2005. - №11. - С. 201-208.

Гон М. На авансцені політичного життя. Волинь у складі Речі Посполитої // Політика і час. - 2002. - №6. - С. 77-86.

Гон М. Національно-персональна автономія у стратегії державного будівництва: українсько-польський досвід 1918-1923 рр. // Людина і політика. - 2004. - №1 (31). - С. 59-67.

Гон М. Обов'язки сильніших і права слабших. Гарантії прав етнічних меншин і сучасна європейська практика // Політика і час. - 2004. - №4. - С. 87-93.

Гон М. Релігійний каталізатор міжетнічного конфлікту в Західній Україні (1920-ті - 1930-ті роки) // Грані. - 2004. - №3 (35). - С. 122-127.

Гон М. Російський сегмент західноукраїнського політикуму (1921-1928 рр.) // Галичина. - 2004. - №10. - С. 188-194.

Гон М. Соціально-етнічний конфлікт на західноукраїнських землях у складі Польщі: модернізаційний чинник // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць. - К.: ТОВ „XXI століття: діалог культур”, 2004. - Вип. 16. - С. 18-26.

Гон М. Стратегія етнічно-політики держав у Західній Україні в умовах трансформаційних процесів // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць: У 2-х ч. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2004. - Випуск 48. - Ч. I. - С. 50-55.

Гон М. Українська народна партія В.Оскілка: пошуки союзника // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 8. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С. 321-330.

Размещено на Allbest.ru