Політична свідомість українського суспільства в трансформаційний період: чинники формування (політологічний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПЕРІОД: ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ (ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Руденко Юлія Юріївна

УДК: 32: 316.3 (477): 316.64: 303.722.2

23.00.02 - політичні інститути і процеси

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, академік АПН України

Андрущенко Віктор Петрович,

Київський національний педагогічний університет імені
М. Драгоманова, ректор

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент Півнєва Любов Миколаївна,

Харківський державний педагогічний університет імені
Г. Сковороди, професор кафедри політології і соціології

кандидат філософських наук, доцент

Фісун Олександр Анатолійович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри теоретичної і практичної філософії

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться 31.10.2003 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна України за адресою: 61006, м. Харків, площа Свободи, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна України за адресою: 61006,
м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий 30.09. 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Калиновський Ю.Ю.

політичний свідомість український суспільство

Актуальність теми дослідження. Політична свідомість до цього часу у більшості випадків, як у вітчизняному, так і у зарубіжному суспільствознавстві, розглядалася з точки зору філософії, психології та соціології, досліджувалися її рівні та механізми функціонування. І у значно меншій мірі політична свідомість визначалася як цілісне, суто політологічне поняття, без з`ясування сутності якого та його місця серед інших понять в науці не можливе становлення сучасної політології. Політична свідомість є одним з ключових понять політології. Тому його поглиблене вивчення є безумовною умовою пізнання політичного життя суспільства. Саме політична свідомість багато в чому пояснює витоки, характер та особливості певної політичної системи, поведінку суспільних груп, динаміку та спрямованість політичних процесів. Без наукового осмислення поняття політичної свідомості, тих циклів, яким вона підпорядковується, практична політика малоефективна. Отже актуальність його дослідження з теоретичної точки зору не викликає сумнівів.

Українське суспільство на порозі ХХІ століття є вельми поляризованим. Воно не має внутрішньої єдності. Це, як правило, пояснюється довгим періодом відсутності державності в української нації, насиллям над нею чужої волі - через існування в минулому у складі поліетнічних імперій. В умовах незалежного розвитку до цього додалася низка “векторів розділення” української спільноти за різними ознаками: соціальними, політичними, ідеологічними тощо. Відсутній консенсус відносно фундаментальних цінностей, ідеалів і цілей суспільства. Це породжує високу конфліктність та соціальну напруженість, які зумовлюють політичну нестабільність в суспільстві. А сучасній політичній свідомості України до того ж притаманний низький ступінь довіри населення до державних інститутів влади, ігнорування законних способів розв'язання конфліктів, переважання емоційних регуляторів у політичній діяльності. За таких умов край необхідними є компетентний аналіз та постійний моніторинг як політичної свідомості суспільства загалом, так і окремих його верств та громадян. Це має вагоме прогностичне значення, оскільки політична свідомість містить в собі потенціал для реалізації всіх можливих варіантів розгортання соціальних подій. З іншого боку, дослідження політичної свідомості має не тільки, так би мовити, “пасивне попереджальне значення”, але й “активне”. Суть його полягає у свідомому формуванні політичними інститутами інформаційного простору держави, позитивних настанов громадян щодо державного будівництва, сучасної вітчизняної культури, освіти тощо з метою спрямування політичного процесу до режиму розвитку, а не стагнації чи занепаду. Тобто актуальність дослідження також зумовлена потребами соціальної практики.

Стан наукового опрацювання проблеми. У вітчизняній політології та країн СНД існує низка підходів, поглядів на різні прояви та рівні політичної свідомості тих чи інших соціальних прошарків та груп населення суспільства. Разом з тим ця проблематика не є достатньо розробленою. Це пов'язано, на наш погляд, зі складністю самого предмета вивчення та відсутністю його цілісної концепції.

У зарубіжній політичній науці поняття “політична свідомість” набуло особливої популярності у середині ХХ століття і розроблялося переважно у поведінковому напрямі політології. І зараз це поняття залишається зручним для аналізу завдяки своїй змістовності, значній пояснювальній силі, стало своєрідним ключовим поняттям, котре акумулює різні погляди і дані багатьох наукових дисциплін. З іншого боку, ці ж чинники обумовлюють багатоаспектне розуміння політичної свідомості. Зрозуміло, що у кожному з підходів на перший план виходять її різні ознаки і характеристики.

Ті вчені (Е. Афонін, І. Бекешкина, Є. Головаха, Н. Паніна, М. Томенко), які працюють у галузі політичної соціології, намагаються розкрити змістовні характеристики різних типів і видів політичної свідомості: демократичної, авторитарної, традиційної, бюрократичної, лояльної, бунтарської тощо. Особлива увага приділяється вивченню її ідеологічного і масового рівнів, масового і спеціалізованого видів.

Соціальні психологи, які вивчають політичну свідомість, зокрема Ю. Замошкін, Г. Почепцов, М. Фролова, О. Шестопал, прагнуть поєднати розгляд суспільного змісту цього феномену з аналізом індивідуальних та групових механізмів його функціонування.

Політичні філософи, серед яких Е. Баталов, В. Кремень, І. Курас, М. Михальченко, В. Мшвенієрадзе, І. Надольний, Ю. Пахомов, В. Ребкало, П. Сергієнко, Л. Шкляр, бачать в ній форму суспільної свідомості. Їх основний метод аналізу полягає у співвіднесенні політичної свідомості з буттям, його матеріальними процесами. Залежно від специфіки процесів і форм відображення політичної свідомості в ній виокремлюють різні рівні, форми, види, які відтворюють її структуру.

У межах суто політологічного підходу у цього явища може бути велика кількість дефініцій. Але жодна не може охопити різноманітності проявів цього феномену. Лише у сукупності різні визначення можуть дати більш-менш повне уявлення про його сутність та характерні риси .

Деякі автори, зокрема О. Валєвський, Д. Видрін, В. Журавський, В. Согрін, К. Холодковський, розуміють політичну свідомість як відображення класових інтересів, політичних відносин, політичного життя загалом. Значення цієї позиції полягає в тому, що в ній наголошується на визначній ролі класових інтересів і політичних відносин.

Інша група авторів (К. Гаджиєв, А. Улєдов, Г. Щедрова) розглядає політичну свідомість крізь призму політичної влади. Вони виокремлюють саме стрижень предмета відображення політичної свідомості - проблему державної влади, політичного панування та управління.

Низка авторів, серед яких В. Бебік, Л. Гордон, М. Михальченко, під час визначення сутності та специфіки політичних ідей, поглядів та уявлень особливо вказують на їх органічний зв`язок з економічними відносинами, потребами та інтересами різних прошарків населення. Інакше кажучи, політична свідомість визначається як відбиття політичних та економічних відносин.

Отже, у сучасній вітчизняній літературі, літературі країн СНД, зарубіжній літературі істотно сприяли дослідженню політичної свідомості В. Андрущенко, В. Бабкін, Е. Баталов, В. Бебік, Д. Белл, З. Бжезінський, Ф. Бурлацький, К. Гаджиєв, Є. Головаха, Б. Грушин, Г. Ділігенський, В. Кремень, І. Кресіна, І. Курас, М. Михальченко, В. Мшвенієрадзе, Л. Нагорна, Л. Півнєва, В. Ребкало, О. Рудакевич, М. Сазонов, П. Сергієнко, А. Улєдов, О. Фісун, С. Хантінгтон, О. Шестопал, Л. Шкляр та інші.

Зв`язок роботи з науковими планами. Дисертаційне дослідження пов`язане з діяльністю Інституту вищої освіти АПН України. Воно узгоджується з темою наукового творчого завдання відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України на 2000-2003 рр. “Вища освіта України ХХІ століття: світоглядні, професійні, виховні характеристики цілісної системи” (РК №0100U000343; протокол Вченої ради ІВО АПН України №2 від 13.01.2000 р.)

Також дисертаційне дослідження виконане у межах плану науково-дослідної роботи Національної академії СБ України на 1998-2002 роки.

Об`єктом дослідження є процес формування політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період.

Предметом дослідження - чинники, які впливають на формування політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період.

Мета дослідження полягає у з`ясуванні ролі чинників, які впливають на формування політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період: особливостей функціонування самої політичної свідомості як теоретичного феномену, специфічних рис українського національного характеру та менталітету, соціально-політичних “накопичень” історичної пам`яті українського народу, особливостей процесу трансформації в Україні, ролі політичних суб`єктів; сфер існування політичної свідомості - політичної ідеології та масової політичної свідомості сучасного українського суспільства.

З огляду на поставлену мету, в дослідженні мають бути вирішені такі завдання:

1. Визначити поняття політичної свідомості, його основні характеристики та місце у сучасній політології.

2. Охарактеризувати чинники, що впливають на формування політичної свідомості сучасного українського суспільства, з`ясовуючи рівень впливу та значення кожного з них.

Методи дослідження.

Методи політичної науки: системний, антропологічний, порівняльно-історичний, інституціональний, соціологічний, а також емпіричні методи, зокрема, аналіз матеріалів опитувань населення.

Наукова новизна дослідження викладена у таких положеннях:

- дістало подальшої розробки поняття політичної свідомості та його основні характеристики;

- визначені чинники, які впливають на формування політичної свідомості суспільства та сучасного українського суспільства зокрема;

- узагальнені та дістали подальшої розробки спільні риси та розбіжності історичного формування політичної свідомості Західної та Східної України крізь призму особливостей менталітету і національного характеру мешканців цих територій;

- дістало подальшої розробки поняття “трансформаційний період”, його основні особливості та прояви у контексті розбудови сучасної України;

- вперше узагальнено суб`єктів формування політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період;

- дістала подальшої розробки проблема політичної ідеології як сфери існування політичної свідомості в контексті реалій сучасного українського суспільства;

- узагальнено риси масової політичної свідомості сучасного українського суспільства.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичне значення дослідження полягає в науковому осмисленні процесу формування політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період. На його основі можлива подальша розробка соціально-політичної проблематики, яка торкається питань політичної свідомості, особливостей сучасного політичного стану українського суспільства, національного характеру, суб`єктів політичного процесу тощо.

Крім того, можливе впровадження результатів дослідження у навчальний процес з метою його удосконалення при підготовці фахівців у галузі суспільних наук. Зокрема, його результати застосовані під час викладання дисциплін “Політологія” та “Соціологія” в Національній Академії СБ України.

Також, спираючись на узагальнені результати дослідження, які торкаються як тенденцій розвитку масової політичної свідомості, так і особливостей прояву політичної свідомості у ідеологічній сфері, можливо здійснювати певні прогностичні оцінки щодо подальшого розвитку подій у країні, корегувати відповідні управлінські засоби і методи владних структур. Планувати майбутні кроки до перетворень у соціально-політичній сфері.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження розглядалися на науково-практичній конференції “Автономна Республіка Крим як регіон потенційної підвищеної конфліктогенності: науковці та практики СБ України про дану проблему (30 травня 2001 року)”, на засіданні “круглого столу” “Сучасний тероризм: витоки, джерела і сьогоднішні реалії (26 червня 2002 року)”, на наукових семінарах в Академії СБ України та Інституті вищої освіти АПН України, а також у навчальному процесі під час викладання дисциплін “Політологія” та “Соціологія” у Національній академії СБ України.

Публікації. Результати дослідження відображені у 7 опублікованих роботах, серед яких: 5 статей, виконаних у наукових фахових виданнях України, та 2 статті у матеріалах наукової конференції та “круглого столу”.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури. Роботу викладено на 181 сторінці. Список літератури містить 229 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення результатів дослідження, визначена методологія дослідження, вказані апробація результатів дослідження і кількість публікацій; подано структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи визначення феномену політичної свідомості” визначено поняття “політична свідомість” з позиції політології: відстоюємо точку зору, яка фіксує ідею цілісного відображення суспільного буття в політичній свідомості (деякі автори розглядають політичну свідомість як поняття, що відбиває сукупність політичних відносин, політичного життя загалом (О. Валєвський Д. Видрін, В. Журавський, В. Согрін, К. Холодковський), інші - крізь призму політичної влади (К. Гаджиєв, А. Улєдов, Г. Щедрова), ряд дослідників (В. Бебік, Л. Гордон, М. Михальченко) вказує на органічний зв`язок політичної свідомості з економічними відносинами), тому визначаємо політичну свідомість як одну з центральних категорій політології, яка входить у систему її понятійних координат і означає сприйняття та відображення суб'єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтересів.

Також подано певні принципи структурування політичної свідомості, які склалися у політичній науці, виокремлюючи такі її складові, як політична наука, політична ідеологія та політична психологія; за іншим способом структурування - з точки зору ступеня систематизованості змісту: як такі її частини виокремлюють спеціалізовану та масову свідомість; за критерієм внутрішньої стрункості, стійкості елементів - емоційні та раціональні елементи тощо. Вважаючи політичну свідомість одним з універсальних та ключових понять політичної науки завдяки широті змісту, проаналізували її зв`язок з іншими: політичною системою, політичним режимом, політичною поведінкою та політичною діяльністю, національної свідомістю та особливо з політичною культурою. Інколи ці поняття вживаються як синоніми, але, як було з`ясовано, мають свої специфічні особливості. Цікаво, що в певному розумінні політична свідомість, здавалося б ширше поняття “політична культура”. Разом з тим в іншому контексті, політична культура ширше, ніж політична свідомість, оскільки вона наявна і в тих випадках, коли політичну свідомість виявлено в дуже невеликій мірі або взагалі вона відсутня. Більш того, сам факт відсутності політичної свідомості може бути розглянутий як специфічний прояв політичної культури, яка є у цьому випадку не в активній, а в пасивній формі. Ф. Бурлацький та А. Галкін найбільш ґрунтовно проаналізували взаємозв`язок політичної культури та політичної свідомості.

Процедура співвідношення політичної свідомості з іншими політологічними поняттями має методологічну цінність для вирішення поставлених у дослідженні завдань.

У другому розділі “Історичні особливості формування політичної свідомості українського суспільства” розглянуто феномен історичної пам`яті: вважаємо, що тільки через його можливий фундаментальний аналіз політичної свідомості суспільства загалом та сучасного стану українського суспільства зокрема. Бо в процесі тривалого соціально-історичного розвитку певної людської спільності формується її національний характер, менталітет (ментальність). Відповідно, специфічні риси національного характеру та менталітету (ментальності) суттєво впливають на особливості шляху власного політичного розвитку спільності, на формування політичних інститутів і цінностей. Вони є більш стійкими утвореннями, ніж політична свідомість, важко піддаються “корегуванню”, однак істотно впливають на формування сучасних політичних цінностей, норм та стереотипів поведінки на ірраціональному рівні.

Отже, обробляючи науковий матеріал, дійшли таких висновків: поняття “ментальність” близьке за значенням до поняття “менталітет”; їх визначення мають певні труднощі, оскільки ця проблема для вітчизняної науки залишається недостатньо розробленою, у крайньому разі, сучасної теорії менталітету або ментальності в нас поки що не існує. Принаймні, менталітет, зазвичай, трактується як сформована система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних спільностей, індивідів, що включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачень, які визначають здатність спільностей та індивідів сприймати чи діяти відповідно. М. Михальченко зауважує, що менталітет - це характеристика спільності людей (етнічної, політичної, територіальної), яка розкриває специфіку мислення, спілкування та поведінки людей у конкретному політичному, економічному і культурному просторі. Ментальність - це певна схильність, внутрішня готовність людини діяти певним чином, сфера можливого для неї. У ній закладена більш динамічна характеристика. Поняття “ментальність” частіше вживається для характеристики особи, ніж спільності осіб.

Крім зазначених понять, у дослідженні використовується поняття “національний характер” Б. Цимбалістий зазначає, що останній є продуктом певної національної культури й одночасно її носієм. Національний характер, на нашу думку, допомагає продовжувати її і передавати з покоління в покоління в незміненому або мало зміненому вигляді. Одному і тому ж національному характеру можуть відповідати декілька різновидів політичної свідомості, які послідовно змінюють одна одну.

Соціально-політичні “накопичення” історичної пам`яті (видатні постаті, події, символи, міфи тощо), особливості національного характеру, менталітету (ментальності), безумовно, є чинниками, які формують політичну свідомості сьогодення, і не в останню чергу.

Таким чином, досліджуючи динаміку та перебіг подій, що відбуваються в нашій країні, важливо перш за все звертати увагу на спрямованість формування політичної свідомості в часі, тобто враховувати хронополітику країни. Хронополітику традиційно розуміють як побудову політики крізь призму минулого та майбутнього.

А характерною особливістю історичного розвитку України разом з іншими виокремлюють наступну: країна тривалий час була під владою різних, часто ворогуючих, політичних сил, тому політична культура, яка тут сформувалася, є фрагментарною, її компоненти вельми різнорідні, інколи протилежні. Це не єдиний вектор поділу, але він найбільш, на нашу думку, суттєвий. Доречно зауважити, що проблемою політичної історії України займаються такі дослідники: С. Кульчицький, Л. Нагорна, В. Потульницький, В. Смолій та інші.

Тобто в другому розділі дисертації проаналізовано особливості динаміки формування політичного світогляду та політичних цінностей в історичному контексті, враховуючи специфічні регіональні особливості національного характеру, психології та ментальності зокрема: Східної та Західної України, які зберігаються і на сьогодні.

У результаті дослідження дійшли висновку, що однією із істотних особливостей розташування регіонів Західної України, а особливо Галичини, упродовж тривалого часу було те, що вони перебували під впливом європейської цивілізації: через Польщу мали змогу знайомитися з досягненнями західноєвропейської культури. Не випадково західноукраїнські землі стали осередком виникнення гуманістичних ідей та реформаторської ідеології. Серед представників українського гуманізму - Ю. Дрогобич, С. Оріховський та інші. На Львівщині виникають братські школи, які теж стають центром духовного просвітницького відродження народу.

Однак слід зазначити, що польські впливи на політичну свідомість українського етносу мали неоднозначний зміст. З одного боку, поляки висунули ідею окремої української нації ( Я. Потоцький, Т. Чацький); з іншого - зображували її як ідилічну “польську Шотландію” та, навіть, трактували у дусі шекспірівського театру жахів (М. Грабовський).

Кінець ХVІІ сторіччя став переломним для західноукраїнських земель - Галичина, Буковина, Закарпаття, які входили до складу тепер Австро-Угорщини, були в етнічному відношенні конгломератом з невисоким ступенем централізації. Однак, незважаючи на відірваність від етнічних коренів, галичани дбайливо берегли історичну пам`ять. Особливе піднесення самосвідомості у Галичині й Буковині пов`язане з “весною народів” - революцією 1848 року. Гасла конституції, свободи друку, а особливо історичних прав народностей, швидко оволоділи свідомістю, перетворилися в домінанту політичної думки. Українці-галичани брали участь у виборах, мали парламентське представництво, свої партії і громадські організації, пресу, користувалися свободою слова та асоціацій. Це давало право говорити про Східну Галичину як про оплот українства. Більш ліберальне ставлення влади до українського національного руху, а також постійна необхідність протистояти польським впливам сприяли тому, що тут досить активно проходили процеси національного самоусвідомлення, оформлення політичних доктрин.

Якщо зробити висновок стосовно особливостей розвитку західноукраїнських земель, то слід зазначити, що польські та австрійські магнати нічим не були кращі за російських поміщиків, але географічне розташування західноукраїнських земель об`єктивно сприяло сприйняттю на цій частині України західноєвропейських реформаційних ідей та політичних свобод. Разом з тим окреслені події формували такі риси національного характеру: раціоналізм, індивідуалізм, схильність до самостійного вирішення питань, що збереглися в історичній пам`яті і до сьогодення.

Центральна, а особливо Східна і Південна Україна були під впливом Росії значно довше, ніж Західна. Тому ці регіони зазнали найбільшого впливу з боку політичної культури Росії. На нашу думку, події, які відбувалися на теренах колишньої Російській імперії, істотно впливали на формування авторитарного типу політичної культури, певного типу особистості з притаманною лише йому особливим типом політичної свідомості. Тому вони потребують більш ґрунтовного аналізу.

Тут не було антиклерикального руху, який був би за масштабами і результатами рівним з феноменом Реформації. Для Русі нехарактерна конкуренція церкви і держави, як це відбувалося в Європі; між ними завжди була гармонія.

Культура Російської імперії була сформована православною церквою, тому вона мала чисто релігійну формацію. Цей мотив простежується у творчості М. Бердяєва. При цьому кожний, на нашу думку, повинен розуміти, що в межах релігійного світосприйняття формується, як правило, догматичний психологічний тип особистості, який не має духу внутрішнього сумніву і потреби до перетворення навколишнього світу. З цього джерела випливає також і деспотичний характер політичної влади. Окрім того, такий характер влади пояснюється географічним чинником: влада мала упорядковувати великі і неосяжні простори Російської імперії.

Однак при цьому не можна говорити про те, що в Росії не існувало просвітницького руху, який сформував на Заході новий тип особистості. У цьому контексті згадаємо хоча б В. Бєлінського, О. Герцена, М. Чернишевського.

Але інтелігенція, з огляду на прогресивний характер, була все ж таки породженням цілісної релігійної російської культури, їй не була притаманна гнучкість у боротьбі із самодержавними реаліями Росії. Те, що на Заході було науковою теорією, яка підлягала критиці, гіпотезою або, в усякому разі, істиною відносною, яка не претендує на всезагальність, у російських інтелігентів перетворилося на догматику, в щось на зразок релігійного відкриття.

Разом з тим проникнення в “підросійську” Україну ідей західного лібералізму створювало і тут “острівці” вільнодумного середовища. Найбільш емоційні українські політики вдавалися до таких засобів протесту проти знеособлення українського народу і позбавлення його громадських прав, як апеляція до європейської громадської думки (наприклад, звертання відомого поета і перекладача В. Капніста до прусського кабінет-міністра Е. Герцберга).

Однак, на нашу думку, ліберальна та національна ідеї в цій частині Україні з часу свого виникнення не знаходили спільної мови. У цьому незбігу коренилися причини багатьох майбутніх трагедій. Персоноцентристська ідея, не знайшовши належного підґрунтя для демократичного розвитку, еволюціонувала у напрямі революціоналізму. Національна ж ідея у зрусифікованому середовищі змушена була ще довго живитися етнографізмом, не дістаючи належного політичного вияву. Цьому сприяли, на думку Л. Нагорної, такі психологічні риси східного українця, як соціальна замріяність та недостатня спроможність до вирішення конкретних завдань.

Природно також, що мешканцям Східної України - людям з подвійною ідентичністю (правлячі класи здебільшого не тільки ідентифікували себе із власним етносом, але й намагалися розчинитися у суспільному середовищі метрополії), більш близькими були не ідеї незалежності, а автономізму. Йдеться насамперед про український варіант ідеї слов`янської федерації, що дістала втілення у програмах Кирило-Мефодіївського товариства.

Водночас не можна вважати вплив російської культури на українську однозначним, також як і польської, думаючи, що всі прогресивні та реформістські ідеї зародилися в лоні лише української спільноти. Згадати хоча б феномен декабризму. Взагалі процес формування української ідентичності неможливо об`єктивно відтворити поза контекстом спільного культурно-історичного досвіду українців і росіян, без врахування впливу опозиційної Росії на українських інтелектуалів.

Але не тільки вплив російської політичної культури мав місце на території “підросійської” України, а й методи господарювання. Тобто у цьому разі мова йде про вагомий економічний чинник, про роль якого у формуванні певних рис світосприйняття доводив ще М. Вебер у роботі “Протестантська етика і дух капіталізму”. А як відомо з історії, Росія не набула буржуазних рис. Економічним ядром господарювання тут була община, яка визначала не тільки порядок господарювання та побуту, але й риси політичної свідомості та поведінки, які відігравали вирішальну роль у майбутніх великих політичних потрясіннях, у тому числі й української спільності. Саме общинна політико-економічна практика стала основою таких рис національного характеру, як пасивність та утриманство, патріархальний колективізм та замкненість; примітивних уявлень про зрівняльну справедливість, неприйняття майнової диференціації й конкуренції, ненависті до багатих, особливо у своєму середовищі.

Але справедливо зазначити, що в Україні спочатку дістали поширення не общини, а громади, особливо на Західній Україні. Особливий внутрішній спосіб життя України зумовлювався насамперед активною участю громад у політичному процесі, виборністю посадових осіб. Дослідження економістів свідчать, що тут приватновласницькі тенденції були розвинені глибше, ніж в общині. Однак, зрозуміло, що громади з часом стали більш притаманні західноукраїнському сегменту українського суспільства.

Якщо говорити про спільні риси для обох “фрагментів” тогочасної політичної культури, то тут на перше місце слід поставити скептично-відчужене ставлення до влади, ситуативне, здебільшого формальне сприйняття масовою свідомістю політичних процесів, невіру у власні сили, недостатнє усвідомлення національних інтересів, насамперед потреби у власній державі, некритичне сприйняття чужоземних політичних цінностей і норм.

Принижене почуття національної гідності, різні ментальні настанови у двох частинах України віддаляли українство від власного культурного коріння, зумовлювали у його поведінці здебільшого споглядальну, а не активну, діяльну позицію.

І, нарешті, третій, основний розділ “Політична свідомість сучасного українського суспільства” присвячений аналізу особливостей сучасного етапу розвитку України.

Визначено його основні характеристики як в оцінці вітчизняної політичної науки, так і зарубіжних авторів. Для його характеристики використовуються наступні терміни: Україна знаходиться в процесі та на етапі модернізації, реформування, переміщення, трансформації. На нашу думку, найбільш вдале визначення для характеристики сучасного стану країни і процесу, який в ній відбувається, - це трансформація, про що аргументовано доводиться у дослідженні. Отже трансформація - певний момент в розвитку суспільства, який характеризується переходом від ознак нового, що поступово накопичується, до руйнації старих основ. Але якщо в 70-80 роки як західними, так і радянськими дослідниками це поняття використовувалося для передачі змісту соціальних перетворень переважно західних капіталістичних суспільств у напрямі формування їх якісно нового капіталістичного стану, то в сучасній, особливо вітчизняній літературі, його зміст переважно обмежується кордонами пострадянського простору і часу.

Певна невизначеність у науковій літературі існує стосовно того, в якому ключі відбувається трансформація в пострадянських країнах, зокрема в Україні. Дослідники малюють контури цього процесу наступним чином: трансформація відбувається як процес переходу від закритого типу суспільства до відкритого, від тоталітарного до плюралістичного (Дж. Сорос); від комуністично-тоталітарного до комуністично-неототалітарного (В. Полохало), від авторитаризму до демократії (О. Зинов`єв), від індустріальної стадії розвитку до постіндустріальної (В. Степаненко), від тоталітаризму до анархії (М. Шаповаленко) тощо. Всі окреслені визначення не заперечують, на нашу думку одне одного, а лише наголошують на всій складності періоду та відповідно процесу, у якому перебуває країна. Крім цієї риси трансформаційного періоду у дослідженні означена і низка інших, серед яких такі: перехід до нової системи базових цінностей, способів легітимації соціально-політичного порядку відбувається в умовах невизначеності політичних, соціальних, економічних орієнтирів; не тільки Україна, але й весь сучасний світ переживає перехід до нової стадії суспільного розвитку - постіндустріальної стадії, тому у нас “відбувається перехід у переході”; складне геополітичне, конфесійне, соціокультурне становище України є причиною поєднання різних за своїми культурно-ціннісними орієнтаціями політичних, етнічних, релігійних впливів; відсутність чітких перспектив майбутнього тощо. Унаслідок цього, особливо на початкових етапах трансформації, у населення України переважали настрої песимізму та розгубленості. Визначені етапи трансформаційного періоду за якісними та часовими критеріями (З. Бжезинський, В. Журавський, А. Данилов). Отже, особливості процесу трансформації в Україні є безпосереднім чинником формування політичної свідомості.

У цьому ж розділі узагальнені класифікаційні схеми щодо суб`єктів формування політичної свідомості. Політологи пропонують класифікувати їх за рівнем соціуму, за сутнісними характеристиками тощо. Однак цей поділ так би мовити зовнішній. Найбільш цікавим і корисним у контексті нашого дослідження щодо українського суспільства є внутрішнє членування політичного суб`єкта на ідеолого-формований та ідейно-генерований компоненти чи на суб`єкта-носія та суб`єкта-творця, запропоноване В. Тараном. Вперше узагальнено найбільш вагомих суб`єктів формування сучасних політичного світогляду та політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період: державу, українську націю, політичні еліти, політичних лідерів, політичні партії, релігійні, молодіжні, профспілкові організації, інтелігенцію, науку як таку та науковців, визначено рівень їх впливу на формування сучасних політичних цінностей українського суспільства. Проаналізовані суб`єктно-об`єктні відносини.

Також у третьому розділі дисертації розглянуто проблемне питання щодо політичної ідеології як сфери існування політичної свідомості в Україні, справедливість її існування, а також змістовне наповнення. Як вже зазначалося, наше суспільство існує у певному ідеологічно невизначеному просторі. Однак науковці неоднозначні в думці, чи варто цей простір чимось заповнювати. Одна група дослідників вважає, що у суспільстві не повинно ні в якому разі існувати єдиної політичної ідеології, зокрема державної ідеології, що суперечить Конституції України. Так вважає, наприклад, І. Кресіна. Інша - що суспільство не може існувати без певних ідеологічних орієнтирів (В. Кремень, М. Михальченко). Як останні висуваються національна ідея (А. Колодій), ідея лібералізму (О. Валєвський), певні культурологічні ідеї (єдина мета, яка може консолідувати націю - лежить у галузі культури, а її ідентифікаційний код міститься у культурі Київської Русі, - вважають В. Грановський та С. Дацюк) та ін., проблеми та позитивні результати щодо їх “застосування” викладені у дисертації. Зокрема, вважаємо, що в державі повинна існувати ідеологічна доктрина, незважаючи на всі об`єктивні вади ідеології: тенденційність, спрощеність підходів тощо.

Отже, ідеологія буде існувати, поки буде існувати “людина соціальна”. На нашу думку, не потрібно розуміти політичну ідеологію лише як класичну ідеологію: ліберальну, соціал-демократичну, консервативну тощо. Адже існують, наприклад, ідеології-світогляди, призначені об`єднувати великі групи людей - етноси, нації, суспільні верстви і навіть все людство (так звана “глобальна ідеологія”, яка лежить в основі сучасної системи міжнародного порядку), ідеології, які об`єднують певні професійні групи, різного роду товариства (В. Лісовий). Таким чином, поняття “ідеологія” - це лише “упаковка”, її треба розкрити, аби бачити зміст.

У дослідженні також визначається роль держави у формуванні певних ідеологічних орієнтирів, яка повинна відігравати роль арбітра та вести політику “балансованої противаги” між прихильниками різних поглядів. Проаналізовано феномен державної ідеології. Дійсно, в Конституціях багатьох постсоціалістичних країн (Росії, Болгарії, Білорусі, Узбекистану тощо) закріплено, що жодна політична ідеологія не може бути державною. На наш погляд, негативне ставлення до цього терміна (часто пропонуються його замінники: ідеологія держави, ідеологія державного будівництва) - наслідок успадкованого стереотипу тоталітарної свідомості, коли держава була зрощена з комуністичною партією і, відповідно, комуністична ідеологія була єдиною, яка не допускала будь-яку опозицію і означала обов`язковість виконання для кожного громадянина запропонованих нею прописів. А чому, наприклад, ідеологія демократії, як певного світогляду, не може бути державною ідеологією демократичної держави?

І, зрештою, визначені основні характеристики масової політичної свідомості населення України під час використання результатів соціологічних досліджень. Серед основних рис масової політичної свідомості сучасного українського суспільства можна назвати такі: прагматизм, маргіналізація, амбівалентність, низький рівень консолідації та ідентифікації, регіоналізація.

Проаналізовано динаміку зростання конфліктогенного потенціалу України і з`ясовано, що не зважаючи на те, що протестний потенціал населення України зростає, у той же час достатньо низький процент населення згодний звернутися до незаконних акцій протесту, що дає змогу класифікувати населення України як законослухняне і є “противоотрутним” засобом проти соціальних потрясінь.

Загальною позитивною тенденцією масової політичної свідомості є те, що, з огляду на політико-ідеологічну різноманітність регіонів України, у майже всіх регіонах переважає позитивне ставлення до демократичних цінностей: свободи слова, віросповідань, волевиявлення, повага до людської особистості тощо, на базі яких можна сконсолідувати народ України.

З огляду на завдання дослідження, дійшли таких висновків:

1. Політична свідомість - багатогранне та складне поняття, яке акумулює в собі знання багатьох суспільних дисциплін: філософії, соціології, психології, однак як самостійне цілісне поняття недостатньо розроблене у рамках політології, цьому існують певні причини як об`єктивного так і суб`єктивного характеру. У результаті аналізу наукових джерел було виявлено, що у контексті політичної науки спеціалісти розглядають політичну свідомість неоднозначно: одні - як феномен, який відображує сукупність політичних відносин в цілому, інші - крізь призму політичної влади, група авторів зосереджує свою увагу на зв`язку політичної свідомості з економічними та соціальними відносинами. Однак, відстоюємо точку зору про ідею цілісного відображення суспільного буття в політичній свідомості. Отже політична свідомість - одна з центральних категорій політології, яка входить в систему її понятійних координат і означає сприйняття та відображення суб'єктом навколишньої дійсності крізь призму політичних відносин та інтересів.

Розглядаючи місце політичної свідомості у низці політологічних понять, було виявлено її зв`язок з політичною системою, політичним режимом, політичною поведінкою та діяльністю, національної свідомістю та з політичною культурою.

І зрештою, для ґрунтовного аналізу процесу формування політичної свідомості, на нашу думку, важливе значення мають певні принципи структурування цього поняття. Зокрема, дослідники виокремлюють такі її складові, як політична наука, політична ідеологія та політична психологія; за іншим способом структурування - з точки зору ступеня систематизованості змісту - спеціалізована та масова свідомість; за критерієм внутрішньої стрункості, стійкості елементів - емоційні та раціональні елементи тощо.

2. До чинників, які впливають на формування політичної свідомості сучасного українського суспільства, належать:

- специфічні риси національного характеру та менталітету (ментальності). Вони суттєво впливають на особливості шляху власного історичного політичного розвитку спільності, на формування політичних інститутів і цінностей. Разом з тим соціально-політичні “накопичення” історичної пам`яті (видатні постаті, події, символи, міфи тощо), безумовно, теж є чинниками, які формують політичну свідомості сьогодення;

- особливості процесу трансформації в пострадянських країнах, зокрема в Україні, істотно впливають на формування політичної свідомості суспільства, зумовлюють її суперечливий характер;

- політичні суб`єкти, серед яких: держава, українська нація, політичні еліти, політичні лідери, політичні партії, релігійні, молодіжні, профспілкові організації, інтелігенція, наука як така та науковці. На формування політичної свідомості також впливає рівень взаємовпливу між суб`єктами та об`єктами політичного процесу.

Суттєвими складовими, що формують політичну свідомість українського суспільства в трансформаційний період, є політична ідеологія та масова політична свідомість.

3. Специфічні риси менталітету (ментальності) істотно впливають на особливості шляху власного історичного політичного розвитку спільності, на формування політичних інститутів і цінностей, бо є більш стійкими утвореннями, ніж політична свідомість, важко піддаються “корегуванню”, однак значно впливають на формування сучасних політичних цінностей, норм та стереотипів поведінки на ірраціональному рівні. Національний характер, на нашу думку, допомагає продовжувати її і передавати з покоління в покоління в незміненому або мало зміненому вигляді. Одному і тому ж національному характеру можуть відповідати декілька різновидів політичної свідомості, які послідовно змінюють одна одну.

4. Особливості історичного розвитку поділили український народ на сегменти: східноукраїнський та західноукраїнський, зберігаючи, однак, його внутрішню єдність. Ці сегменти формувалися під впливом таких чинників:

- політичних та геополітичних, зокрема існування під владою різних, часто ворогуючих, сторін, відповідно: східноукраїнський - прорелігійної Росії ( в межах релігійного світосприйняття формується, як правило, догматичний тип особистості, який не має духу внутрішнього сумніву і потреби до перетворення навколишнього світу) та західноукраїнський - Польщі, Австро-Угорщини, країн, що мали в історичному досвіді феномен Реформації та європейські зразки політичної культури (це з одного боку, позитивно сприяло перенесенню цих зразків на українське підґрунтя, поляки, навіть, висунули ідею виокремлення української нації, а з іншого - вважали Україну “театром жахів”);

- економічних чинників (вплив форм господарювання: громади більш притаманні для західноукраїнського сегмента, для яких характерна активна участь у політичному процесі, обирання посадових осіб. Дослідження економістів свідчать, що тут приватновласницькі тенденції були розвинені глибше, ніж в общині. Общини - форма більш притаманна для східного сегмента українського суспільства, общинна практика формувала такі риси: пасивність та утриманство, патріархальний колективізм та замкненість; примітивні уявлення про зрівняльну справедливість, неприйняття майнової диференціації й конкуренції, ненависті до багатих, особливо у своєму середовищі тощо);

- географічних чинників: наприклад, неосяжний простір Російської імперії вимагав деспотичної влади, характер якої теж впливав на світогляд її мешканців.

Отже, ці чинники формували як протилежні для обох сегментів українських земель риси політичної свідомості, так і спільні. Так для мешканців східноукраїнських земель притаманні наступні риси: догматизм, соціальна замріяність поряд з радикалізмом у вирішенні політичних питань, а для мешканців західноукраїнських - раціоналізм, індивідуалізм, схильність до самостійного вирішення питань. Однак ці відмінності містяться всередині єдності, тому спільні риси для обох сегментів такі: скептично-відчужене ставлення до влади, ситуативне, здебільшого формальне сприйняття масовою свідомістю політичних процесів тощо.

Принижене почуття національної гідності, різні ментальні настанови у двох частинах України віддаляли українство від власного культурного коріння, зумовлювали у його поведінці переважно споглядальну, а не активну, діяльну позицію. Схильність до малих форм організації, емоційних реакцій на шкоду виваженості і розсудливості в умовах політичного тиску з боку імперій зумовили катастрофічний брак позитивних державотворчих ініціатив.

5. Риси та особливості трансформаційного періоду - наступний чинник формування політичної свідомості українського суспільства. Як вважають дослідники, трансформація відбувається як процес переходу від закритого суспільства до відкритого, від тоталітарного до плюралістичного; від комуністично-тоталітарного до комуністично-неототалітарного, від авторитаризму до демократії, від індустріальної стадії розвитку до постіндустріальної. У роботі означена низка рис трансформації українського суспільства, серед яких: перехід до нової системи базових цінностей, способів легітимації соціально-політичного порядку відбувається в умовах невизначеності політичних, соціальних, економічних орієнтирів; не тільки Україна, а і весь сучасний світ переживає перехід до нової стадії суспільного розвитку - постіндустріальної стадії, тому у нас “відбувається перехід у переході”; складне геополітичне, конфесійне, соціокультурне становище України, є причиною поєднання різних за своїми культурно-ціннісними орієнтаціями політичних, етнічних, релігійних впливів; відсутність чітких перспектив майбутнього тощо, які породжують, особливо на початковому етапі трансформації, настрої песимізму, розпачу та невпевненості у майбутньому.

6. Суб`єкти політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період - вагомий чинник її формування. Вважаємо, що найбільш вагомі суб`єкти формування сучасних політичного світогляду та політичної свідомості українського суспільства загалом: держава, українська нація, політичні еліти, політичні лідери, політичні партії, релігійні, молодіжні, профспілкові організації, інтелігенція, наука як така та науковці. Однак всі вони мають сьогодні різну важливість на політичній арені. Найбільш перспективними з цієї точки зору, є політичні еліти та політичні лідери. Цікаво, що у політичній свідомості громадян існують позитивні стереотипи щодо фігури президента як такого. Для цього є і певне історичне підґрунтя, яке зазначають у творах видатні українські елітаристи: В. Липинський, М. Міхновський, Д. Донцов тощо. При цьому впевнені, що без взаємообміну та взаємовпливу суб`єкта та об`єкта неможливе політичне дійство.

7. Щодо існування політичної ідеології як сфери політичної свідомості, то вважаємо, що в державі повинна існувати ідеологічна доктрина, незважаючи на всі об`єктивні вади ідеології, на які вказують науковці, котрі заперечують існування будь-якої ідеології в суспільстві: тенденційність, спрощеність та невдалий історичний досвід нашої країни. Ідеологія буде існувати доки доти, буде існувати “людина соціальна”, як сукупність поглядів на світ. Але ця ідеологія - це не суто класична, а ідеологія-світогляд, прописи якої не є обов`язковими для виконання всіма громадянами, як це відбувалося у соціалістичних країнах, коли ідеологія однієї партії була державною. Вона може формуватися, на думку різних авторів, на базі: національної ідеї, ідеології лібералізму, традиційних культурних цінностей (наприклад, Київської Русі). Тобто це питання залишається відкритим. Держава, у цьому контексті, повинна відігравати роль арбітра між різноманітними політичними поглядами та вести політику “балансуючої противаги між різними поглядами.

8. Серед основних ознак масової політичної свідомості, на наш погляд, більш вагомі такі: прагматизм, маргіналізація, амбівалентність, низький рівень консолідації та ідентифікації, регіоналізація.

Загальною позитивною тенденцією масової політичної свідомості є те, що, незважаючи на політико-ідеологічну різнобарвність регіонів України та те, що протестний потенціал населення України зростає, майже у всіх регіонах переважає позитивне ставлення до демократичних цінностей: свободи слова, віросповідань, волевиявлення, повага до людської особистості тощо, достатньо низький процент населення згодний звернутися до незаконних акцій протесту, що дає змогу класифікувати населення України як законослухняне і на базі цього, на нашу думку, сконсолідувати народ України, що є “протиотрутним” засобом проти соціальних потрясінь.

ПРАЦІ, ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Руденко Ю.Ю. Політична свідомість: визначення та актуальність дослідження в контексті розвитку вітчизняної політичної науки // Людина і політика. - 2001. - № 4 (16) - С. 107 - 114.

2. Руденко Ю.Ю. Українське суспільство в трансформаційний період: проблема формування політичної ідеології чи політичної стратегії? // Політологічний вісник. - 2002. - № 10. - С.143 - 154.

3. Руденко Ю.Ю. Історичні витоки авторитарної політичної свідомості українського суспільства та проблема формування сучасного демократичного політико-культурного інформаційного простору //Держава і право. - 2002. - № 16. - С. 499 - 505.

4. Руденко Ю.Ю. Суб`єкт політичної свідомості: проблема формування //Держава і право. - 2002. - № 17. - С. 501-507.

5. Руденко Ю.Ю. Проблема національної ідентифікації в контексті національної безпеки України // Збірник наукових праць. - 2000. - № 2. - С. 58-62.

6. Руденко Ю.Ю. Реінтеграція кримських татар: соціально-психологічні та політичні аспекти процесу //Автономна Республіка Крим як регіон потенційної підвищеної конфліктогенності: науковці та практики СБ України про дану проблему (30 травня 2001 року): Матеріали науково-практичної конференції. - К., 2001. - С. 69-74.

7. Руденко Ю.Ю. Соціально-політичні витоки тероризму // Сучасний тероризм: витоки, джерела і сьогоднішні реалії ( 26 червня 2002 року): Матеріали засідання “круглого столу”. - К., 2002. - С.108-113.

АНОТАЦІЯ

Руденко Юлія Юріївна. Політична свідомість українського суспільства в трансформаційний період: чинники формування (політологічний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути і процеси. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2003.

Захищаються результати дослідження, присвяченого проблемі функціонування політичної свідомості українського суспільства в трансформаційний період. Визначаються теоретико-методологічні особливості феномену політичної свідомості, його місце в політології. Розглядається проблема формування політичної свідомості крізь призму історичної пам`яті. У цьому контексті з`ясовуються механізми формування менталітету та національного характеру західного і східного сегментів українського суспільства. Аналізуються основні особливості сучасного етапу розвитку України, найбільш впливові суб`єкти політичної свідомості українського суспільства. Досліджується політична ідеологія і масова політична свідомість як сфери існування сучасної політичної свідомості.