Підходи до оцінки ефективності сімейної політики: політологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підходи до оцінки ефективності сімейної політики: політологічний аналіз

Семенець-Орлова І.A.

Демографічна еволюція останніх десятиліть XX ст., привела до гострої необхідності посилення заходів допомоги родинам у розвинених державах світу. Зниження народжуваності розпочалося у більшості європейських країнах у середині 1970-х років і за останні тридцять п'ять років упало нижче рівня простого відтворення, тобто менш 2,1 дитини на 1 жінку (див. Табл.).

Народжуваність можна назвати стратегічним фактором розвитку будь-якої держави, оскільки чисельність населення прямо впливає на рівень добробуту в ній. Тривалий час вважалося, що одним із найбільш дієвих інструментів впливу на рівень народжуваності є державна підтримка сімей з дітьми як одна із важливих складових сімейної політики.

У ході дослідження сімейна політика розглядається як цілеспрямована діяльність держави й інших суб'єктів політики, орієнтована на забезпечення соціальної безпеки родини. На даному етапі число дітей у сім'ях, особливо європейських, часто виявлялося менше того, котре вказувалося при опитуваннях населення як бажане. Саме через це сімейна політика, в першу чергу, націлена на реалізацію бажання сім'ї в народженні певної кількості дітей і спрямована на усунення будь-яких перешкод народженню дитини. На сучасному етапі, у тривалих наукових дискусіях про ефективну сімейну політику було з'ясовано, що позитивні зміни у демографічній політиці не знаходяться у прямій залежності безпосередньо від заходів сімейної політики, а є результатом симбіозу багатьох чинників, державна підтримка сімей тут виступає лише одним із багатьох факторів. Головне завдання нашого дослідження:

- з'ясувати ступінь впливу сучасної державної підтримки сімей на показники збільшення народжуваності та рівня професійної зайнятості жінок;

- виокремити причини падіння ефективності державної патерналістської підтримки сімей;

- на основі отриманих даних детермінувати підходи до оцінки ефективності сімейної політики.

Даний дослідницький аспект досі не був системно представлений у вітчизняній науковій літературі і тому потребує значних пошуково-дослідних ініціатив.

Аналіз концепцій впливу держави на демографічні процеси і сім'ю представлені в роботах зарубіжних дослідників А. Готьє, П. Демені, С. Камермана, А. Карлсона, К. Кауфманна, А. Коула та вітчизняний вчених А. Сіленко, С. Ничипоренко, Я. Пасько.

Беручи до уваги різнорідність інституціональних, культурних і політичних контекстів у розвинених країнах, необхідним постає дослідження різних механізмів, що можуть найбільше впливати на результативність державної допомоги сім'ям із дітьми. Пріоритетом виробників сімейної політики є заохочення деяких типів сімейних структур, перешкоджання спів мешканню, офіційному союзу, розлученню, позашлюбному народженню дітей. Адже перераховані явища є негативними, оскільки створюють додаткове навантаження на функціональну активність соціальної держави, у якій дана сімейна політика реалізується за механізмами конкретної моделі. Наукові дослідження XXI ст., доводять, що:

- щедрі соціальні допомоги зруйнували традиційні сімейні цінності і посприяли поширенню нетрадиційних форм сімей;

- останнє принесло додаткове бюджетне навантаження. Д. Попіноє стверджує, що щедра допомога сім'ям призвела до краху сім'ї в Швеції.

Загалом, зв'язок між сімейною політикою держави і демографічною поведінкою людини є надзвичайно складним. Він, окрім соціальних допоміг, включає ще й норми, традиції, особистісні установки, моральні переконання, індивідуальні табу і заборони. Тому достатньо важко здійснити аналіз впливу системи соціальної підтримки в ізоляції від інших факторів. На нашу думку, виробники сімейної політики, маючи на меті шляхом збільшенням державних витрат вирішити демографічну проблему одразу і швидко підняти народжуваність, помилилися у своїх розрахунках, не зваживши складного аспекту комплексності відносин між політикою держави і демографічною поведінкою людини. Розглянемо його детальніше.

Логічним є ріст показників фертильності у відповідь на будь-яке послаблення конфлікту «працююча мати», оскільки участь робочої сили діє як фактор зниження народжуваності. Також законам логіки підпорядковується те, що покращення якості, удосконалення сервісу догляду за дитиною і зменшення вартості її народження та виховання впливають позитивно на показники фертильності. Дані соціологічних досліджень ілюструють іншу ситуацію.

На думку О.Кайлової, у 70-х роках XX ст., рішення про народження дитини в Європі раціоналізувалося під впливом бурхливого розвитку ринкових відносин. Батьки перед тим, як зважитись поповнити свою без дітну або одно дітну сім'ю ще одним членом, спочатку порівнювали затрати і прибутки від наявності дітей зі своїм прибутком, що передбачається, і кар'єрним ростом, який може бути, якщо дитина не народиться. За раціональною теорією вибору в неокласичній економічній концепції людина у всій її складності і багато вимірності зводиться до економічного споживаючого суб'єкта, який прагне максимізувати споживання в умовах обмеженості ресурсів.

Таким чином, згідно з цим підходом, рішення мати дитину - це економічно раціональне рішення - вияв максимізації користі від поповнення своєї сім'ї ще одним членом чи функція економічної вартості і вигод від дітей в умовах обмеженості доходу. На думку Г. Беккера, подібна раціональна модель вибору, яка панувала з 70-х pp. XX ст., і до кінця XX ст., в Європі, передбачала, що будь-яке скорочення вартості дітей (наприклад, в результаті виплат субсидій) або будь-якого збільшення доходу (в результаті зниження податкових сплат) припускає збільшення попиту на дітей і збільшення народжуваності.

Отже, будь-яке збільшення в доході, як і очікувалося, приводило або до більшого числа дітей, або до «високої якості» дітей. До кінця XX ст. все більше батьків обирали другий варіант, тобто віддавали перевагу не кількості, а якості виховання, здоров'я, освіти, матеріального забезпечення дітей. Адже якість дитини потребувала набагато менше часу, який починає оцінюватися дорого.

На думку Г. Беккера дана неокласична теорія обов'язково мала містити в основі таку тезу: індивідуум наділений повного інформацією стосовно витрат і доходів від різних можливих альтернатив. Сучасні варіанти раціональної теорії вибору зменшили вимогу «повної інформативності», і сформулювали вимогу ситуативного вибору на основі інформації, доступної людям на етапі прийняття рішення. Отже, рішення народити дитину вже не сприймається із обставин точного раціоналізму. У процес вибору вкраплюються ірраціональні моменти: обмірковування людиною власних життєвих обставин, сприйняття перспектив інших життєвих альтернатив. Хоча, на думку Дж. Голдфорпа це теж раціонально, адже рішення є раціональним «просто якщо воно «адекватне» цілям учасника і даної ситуації». Таким чином, на початку XXI ст., неокласична теорія раціонального вибору трансформувалась під впливом більш сучасних теорій і почала враховувати різні ірраціональні моменти, зокрема те, що народження дитини може принести і неекономічний дохід, зокрема у системі суспільних норм і переконань. У такій призмі вибору сімейна допомога ще може впливати на демографічну поведінку індивідуумів, але її потенційна дія більше не є результатом строгого порівняння між вартістю дітей і матеріальною цінністю самої допомоги. Економічні чинники мають властивість підкорюватися неекономічним або взаємно впливати на них, а також на норми соціальної поведінки, перетворені в рамках даної ситуації. У результаті, з'являється більш комплексна і рухома модель оцінки ефективності сімейної політики, яка ставить наголос не на об'ємі бюджетних витрат на сімейні допомоги, а на співвіднесенні пріоритетів сімейної політики із нормами та переконаннями, характерними для конкретного суспільства, для національною ментальності населення та релігійності окремої людини. Тобто, одновимірний та двовимірний аналіз економічних стимулів народжувати не може дати точні і цінні результати без врахування всіх економічних і неекономічних стимулів у повному комплексному аналізі. Прикладом може служити зіставлення тенденцій і рівнів народжуваності в країнах, в яких діють різні системи соціальної підтримки.

Зазвичай вчені наводять два промовисті приклади різних моделей сімейної політики: випадки Франції (консервативна модель сімейної політики за широкої державної підтримки) і Німеччини (консервативна модель сімейної політики за посередньої державної підтримки). У випадку з Францією, свідчення про позитивний вплив політики на народжуваність полягає у високій народжуваності, яка спостерігалася тут в порівнянні з іншими західними країнами, і у вищому рівні підтримці сімей (особливо, у післявоєнні десятиліття). Ґрунтуючись на багато факторному аналізі О. Екерт прийшла до висновку, що висока сімейна допомога у даному регіоні дала в результаті народжуваність вище, ніж в інших країнах лише на 0,2 дитини на жінку.

Положення з народжуваністю в Німеччині служить як свідчення позитивного впливу політики на фертильність. Відомо що до 1976 р., рівень народжуваності в Східній і Західній Німеччині був схожим, але починаючи з 1977 р., різниця, яка була до цього незначною, збільшилася, досягнувши 0,4-0,5 дитини на жінку. Високий рівень народжуваності в Східній Німеччині - це результат ряду заходів сімейної політики, проведених в 1976-1977 pp., включаючи збільшення відпустки по вагітності і пологам та введення оплачуваної відпустки по догляду за дитиною. Проте недавні дослідження, проведені А. Моннієр, Т. Бутнер і В. Лютц, поставили під сумнів довгостроковий вплив таких заходів політики. Цікаво, що після закінчення соціалістичного режиму і возз'єднання Німеччини, народжуваність в Східній Німеччині різко впала до безпрецедентно низького рівня.

Наведемо інший приклад. У будь-якій класифікації сімейної політики або режимів систем соціального забезпечення Англія завжди знаходиться серед країн з мінімальною підтримкою сім'ї (ліберальна модель сімейної політики). Ta все ж показники народжуваності у Великобританії (1,8) достатньо схожі з французькими (1,9) і є вище середніх показників коефіцієнту народжуваності (1,6) по Європі. Тобто, в даному випадку чинники, не зв'язані з державною підтримкою сімей, забезпечували високий рівень народжуваності в Великобританії. Цей приклад закликає до обережності при використанні національних відмінностей у показниках фертильності в ролі беззаперечних очевидних доказів ефективності сімейної політики.

Основою для потенціальних заходів сімейної політики завжди виступала невідповідність між ідеальним і реальним числом дітей в сім'ї. Ідеальне число дітей - це уявлення індивіда про якнайкращу кількість дітей в сім'ї загалом, без врахування конкретної життєвої ситуації і особистих переваг.

Зазвичай, реальна кількість дітей менша тієї, яку люди хотіли б народити при кращих життєвих обставинах. Наприклад, Ж.К. Чеснаїз стверджує, що «пробіл між ідеальним і фактичним числом дітей у кількісному аспекті демонструє те, що суспільна політика не зуміла ліквідовувати перешкоди для досягнення бажаного числа народжень». І хоча в реальному житті очікуване число дітей не співпадає з фактичним, народжуваність значною мірою визначається репродуктивними планами сім'ї і особи, які, на думку багатьох вчених, є досить стійкими на протязі всього репродуктивного періоду життя подружжя і на них лише опосередковано можуть впливати заходи сімейної політики.

Якщо проаналізувати відмінність між ідеальним числом дітей в країнах Європейського Союзу і реальним коефіцієнтом сумарної народжуваності, то середній пропуск становитиме 0,55 дітей в жінку. Розрив особливо високий в Греції (-1,03) і Італії (-0,89), і найнижчий в Великобританії (-0,57) і Франції (-0,35). Високі показники Греції і Італії даються легкому поясненню: сімейна політика у обох країнах консервативного типу із акцентованою відповідальністю сім'ї (держава виступає в ролі нічного вартового, а всю відповідальність за добробут сім'ї несуть її працюючі члени), а також тим, що серед населення цих країн давно є поширеною своєрідна мода на «однодітність» або «бездітність», яка, до речі, не стоїть у конфронтації із традиційними національними моральними догмами і переконаннями. А от показники найнижчого розриву між ідеальною і реальною кількістю дітей у Великобританії, у якій реалізується мало витратна ліберальна модель сімейної політики, та у Франції, із невитратною консервативною моделлю, раціонально пояснити важко. Адже подібні хороші показники слід було очікувати у країнах із найбільш витратною моделлю сімейної політики - скандинавською - у Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії. У подібній дискусії стає зрозумілим важливість аналізу неекономічних (моральних, релігійних, традиційних, національних, суспільно прийнятних/ суспільно неприйнятних) чинників на результативність конкретних цільових заходів державної підтримки сімей.

Отже, економічні дотації та різноманітні пільги сім'ям, які продукує соціальна держава задля вирішення проблем демографічного плану не можна однозначно оцінювати як показники ефективності сімейної політики.

У соціологічних опитуваннях часто спостерігається явище, коли дані про ідеальне і очікуване число дітей непостійні. Крім того, люди, у яких питають про ідеальне число дітей, зазвичай співвідносять питання з глобальними нормами і очікуваннями, а не зі своїми особистими ідеалами. Наприклад, відповіді на питання про ідеальну кількість дітей зазвичай зосередитися на нормі «двоє дітей», і дуже невелике число людей повідомляють про бажання зовсім не мати дітей або про одну дитину. Найпоширенішими причинами такого вибору респонденти називають: «Житло», «Догляд за дитиною», «Дитячі дотації». О. Кайлова провела ряд досліджень даного явища і прийшла до висновку, що всі названі три причини негативно корелюють з народжуваністю, але коефіцієнт кореляції дуже невеликий. Російська дослідниця стверджує, що такі аргументи респондентів, як «обмеженість послуг по догляду за дитиною» виступають «стандартним» поясненням, приховуючи просте небажання мати більше дітей. До цих пір у багатьох людей існує якесь відчуття егоїзму, пов'язане з бездітністю або небажанням мати велику сім'ю. Приводячи такі докази на користь свого вибору, як висока вартість дітей, різні недоліки державної підтримки або погані житлові умови, люди таким чином виправдовують власне особистісне рішення про бездітність. Адже подібні відповіді є більш соціально прийнятними, ніж проста заява про небажання мати дітей. На нашу думку, причиною цього явища може бути небажання або протест батьків нести ту надзвичайно велику відповідальність за дитину, якість її здоров'я, виховання, соціалізації, яку правова держава, розвинена демократія та громадянське суспільство покладає на них у XXI ст.

О. Кайлова наводить цікаві статистичні дані стосовно росту фертильності у європейських країнах: у випадку виконання всіх висунутих респондентами вимог народжуваність збільшилася б лише приблизно на 0,1-0,2 дитини на одну жінку (тобто зреагувала б одна чи дві сім'ї з двадцяти).

Отже, на основі новітніх досліджень ми можемо оцінити лише як незначний вплив збільшення сімейної допомоги на ріст рівня народжуваності у певній країні. Наведемо на доведення цієї тези ще кілька аргументів. На основі міжнаціонального аналізу англійські дослідники Д. Бланшет і О. Екерт-Джаффе оцінили дію заходів сімейної політики в 0,2 дитини на одну жінку. Використовуючи подібну схему дослідження, канадці А. Гаутієр і Ж. Хатціус дійшли до висновку, що 25-ти відсоткове збільшення сімейної допомоги привело б до збільшення сумарного коефіцієнта народжуваності на 0,07 дитини на жінку. Дослідники, які використовували вікові показники народжуваності, стверджують, що заходи сімейної політики впливають швидше на час народження, ніж на загальне число дітей. Наприклад, британський соціолог Дж. Ерміх зазначив, що більший розмір дитячої допомоги у Великобританії позитивно вплинув би на раннє материнство. Англійські дослідники Г. Дункан і С. Хоффман прийшли до висновку, що отримання допомоги сім'ями, здійснюване на основі перевірки доходу, не має істотного впливу на підліткову позашлюбну народжуваність. Отже, у більшості випадків підлітки стають батьками не заради отримання сімейних допоміг.

Дослідження на основі німецьких і шведських даних про батьківські відпустки і субсидії по догляду за дитиною ілюструють позитивну дію останніх на народжуваність. Хоча, знову ж таки, дослідницький ефект спостерігається невеликий. О. Кравдал оцінив, що 20-ти відсоткове збільшення послуг з догляду за дитиною приведе до збільшення не більше ніж 05 дітей на 1 жінку.

З 1 січня 2011 р. в Україні буде збільшено одноразову допомогу при народженні дитини. За народження первістка сім'я отримає 25 тис. грн. допомоги, за народження другої - 50 тис. грн., за народження третьої - 100 тис.

У ході дослідження було проведено соціологічне опитування членів молодих сімей України. Респондентам було адресоване питання: «Чи вплине урядове рішення про підвищення вдвічі одноразової допомоги при народженні дитини на вашу установку стосовно народження дитини?» 52% респондентів дали відповідь «ні», 28% - «можливо», 15% - «важко відповісти», 5% - «так».

Цікавими є деякі коментарі до відповідей. Наприклад, сім'я, яка вже має двох дітей відповіла: «Навіть якщо платитимуть мільйон - не будемо народжувати ще одне маля, дуже складно доглядати дітей». Інша одно дітна сім'я сказала: «Якби держава дала житло, народили б друге маля» (звичайно, за 50 тис. грн., житла родина не купить при його сучасній ціні). Сім'я, яка має двох дітей, прокоментувала: «Навіть якби зовсім не платили, ми все одно збиралися народжувати третю дитину». Інша багатодітна сім'я сказала: «Як Бог дасть». Отже, дані дослідження ілюструють очевидний переважаючий вплив на вибір «народжувати чи не народжувати дитину» суто особистісних установок демографічної поведінки, часто підкріплених релігійними переконаннями.

Щоб з'ясувати чому 25 тис. грн., є лише для 5% громадян України одним із стимулів народжувати дитину в ході дослідження було проведено паралельний обрахунок базових потреб немовляти (збалансоване харчування, гігієнічний догляд, найбільш необхідні медпрепарати, профілактичні засоби, одяг, речі дитячого інтер'єру (дитяча коляска, ліжечко) при сучасних цінах у супермаркетах м. Києва. З'ясувалося, що на посереднє забезпечення перерахованих потреб малюка 25 тис. грн., заледве вистачить лише на 9 місяців! Зрозуміло, що навіть в руслі суто традиційного раціоналістичного мислення ці кошти не будуть переконаним аргументом народжувати для молодих сімей. Однак, констатуємо, що все таки з часу запровадження одноразової допомоги при народженні дитини у 2004 р., 6% українських сімей подолали показники крайньої бідності (за даними Державного комітету статистики України).

Отже, державна матеріальна підтримка сімей є одним з малих аргументів «за» для практично кожної 20-пари, яка уже і так на 90% визначилася народжувати дитину.

Як наголошувалося раніше, можливість поєднання роботи і сімейних обов'язків є однією з причин того, що жінка погоджується на народження. Однак, вплив подібних заходів сімейної політики на жінок та дітей складно детермінувати.

Деякі дослідження доводять, що триваліші відпустки по вагітності і пологам та дитячі субсидії заохочують матерів виходити на роботу, інші - не знаходять ніякого істотного ефекту.

Результати також є неоднозначними стосовно дії послуг дошкільних установ і декретної допомоги матерям. На основі шведських даних С. Густафсон і Ф. Стаффорд оцінив, що надання суспільних послуг по догляду за дитиною заохочує матерів, які мають дітей дошкільного віку, виходити на роботу. З іншого боку, на основі німецьких даних М. Крейфендельд и К. Ханк не знайшли ніяких доказів дії надання суспільних послуг по догляду за дитиною на материнську зайнятість. Щодо грошової допомоги, результати в переважному випадку ілюструють те, що допомога, яка виплачується за умови перевірки доходів, має потенційно стримуючий ефект на вірогідність виходу на роботу або збереження роботи.

Наприклад, на основі англійських даних Дж. Ерміх і Р. Райт дійшли висновку, що вищі розміри декретної допомоги спонукають матерів-одиначок відмовлятися від повної зайнятості. Дослідження С. Рума показало, що батьківська відпустка має благотворну і рентабельну дію на здоров'я дитини і сприяє зниженню показників дитячої смертності, адже надає батькам додатковий час для догляду дітей.

Цікаво, що в умовах, коли матері дівчаток-підлітків є одержувачами соціальної допомоги, і підліток, відповідно, повинен бути краще обізнаний про невисоку матеріальну підтримку в таких випадках, вірогідність позашлюбних народжень серед неповнолітніх дівчаток навпаки не знижується. Звичайно, інші чинники теж можуть впливати на подібну поведінку. Зокрема, якщо підліткове оточення такої майбутньої мами вже має дітей. Тобто, наявна чітка залежність демографічної поведінки від рівня і характеру культури конкретного соціуму, суспільних догм, моди, шаблонів поведінки. демографічний політика держава

Отже, на даному етапі неможливою є оцінка економічного впливу державної допомоги сім'ям як чіткого критерію ефективності сімейної політики без комплексного аналізу фактору матеріальних допоміг із багатьма іншими неекономічними чинниками. Це, однак, не свідчить про те, що оцінити дію державного матеріального заохочення сімей як складової сімейної політики на демографічну поведінку неможливо. Однак, слід мати на увазі те, що проаналізовані заходи політики не мають на меті лише впливати на демографічні процеси, а окрім цього прагнуть також збільшити добробут сімей.

Список використаних джерел

1. Кайлова О. Семейная политика в странах Европейского Союза (социально-демографические аспекты): дис. кандидата экон. наук: 08.00.05 / Кайлова Ольга. - М., 2004. - 202 с.

2. Семенець-Орлова І. Моделі сімейної політики в світі: оцінка в контексті аналізу рівня народжуваності та деяких інших статистичних даних / І. Семенець-Орлова // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. - Серія 22. Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. - Випуск 3. - Київ: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова. - С.154-161.

3. Becker G.S. A Treatise on the Family / G.S. Becker. - Cambridge. - MA: Harvard University Press, 1981. - 288 p.

4. Blanchet D. and Ekert-Jaffe O. The Demographic Impact of Fertility Benefits: Evidence from a Micro-Model and from Macro-Data/ The family, the market and the State in ageing societies / John Ermisch, and Naohiro Ogawa (eds). - Oxford: Clarendon Press, 1994. - P. 79-104.

5. Chesnais J.C. Fertility, Family, and Social Policy. Population and Development Review / J.С. Chesnais. - 1996. - Vol. 22. - P. 80-122.

6. Ermisch John F. and Wright Robert E. Employment Dynamics Among British Single Mothers / John F. Ermisch, Robert E. Wright / Oxford Bulletin of Economics and Statistics. - Oxford: Oxford University Press, 1991. - Vol. 53. - P. 99-122.

7. Family Life and Family policies in Europe: Problems and issues in comparative perspective / (Kaufmann F.X., Kuilsten A., Schulze H.J. and others); the editior F.X. Kaufmann. - Oxford: Oxford University Press, 2002. - 596 p.

8. Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat (2007). World Population Prospects: the 2006 Revision Hightlights. - New York: United Nations, 2007. - 112 p.

Размещено на Allbest.ru