Контент-аналіз як засіб конституювання та відтворення політичної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК 321+005

Контент-аналіз як засіб конституювання та відтворення політичної науки

23.00.01 - теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Осін Вадим Володимирович

Дніпропетровськ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету.

Захист відбудеться “12” грудня 2003 р. о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.08 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “12” листопада 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент Шепєлєв М.А.

АНОТАЦІЇ

Осін В.В. Контент-аналіз як засіб конституювання та відтворення політичної науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню засобів конституювання та відтворення політичної науки. Установлено, що подібними засобами є методи, використовувані в політології. Для вивчення процесу особливостей функціонування політичної науки була обрана група методів контент-аналізу, застосування якого поширено як у самій політології, так і в політиці.

Визначено та описано основні структурні елементи контент-аналізу й характер зв'язків між його складниками, що позначають окремі аспекти механізму конституювання та відтворення політичної науки. Установлено, що дослідження політичної науки з цього погляду передбачає формулювання відповідної аксіоматичної теорії контент-аналізу, що складається з трьох груп аксіом. Перша група описує політичний світ, що створюється внаслідок практичного втілення сукупності контент-аналітичних досліджень. Друга фіксує соціально-індивідуальні риси дослідників, які вможливили існування та легітимізацію цього політичного світу. Легітимізація передбачає такі соціально-політичні обставини, які зумовлюють витворення певного політичного світу, і певні особистісних рис дослідників, що мають суспільно детермінований характер.

Ключові слова: структура науки про політику, процес конституювання та відтворення політології, інтерналізм, екстерналізм, контент-аналіз, політичний світ, симптоматичне прочитання.

Осин В.В. Контент-анализ как способ конституирования и воспроизводства политической науки. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2003.

Диссертация посвящена исследованию способов конституирования и воспроизводства политической науки. Под исследованием конституирования и воспроизводства политической науки мы понимаем исследование факторов, определивших те или иные характеристики денотативных высказываний политической науки, практическое воплощение которых еще более укрепляет эти факторы, тем самым создавая определенный политический и интеллектуальный мир политической науки. Тем самым мы предполагали исследовать сферу политического, прежде всего с точки зрения организации политологического знания, представляющего собой “конститутивное единство” социального и индивидуального.

Способами конституирования и воспроизводства политической науки являются методы, находящие свое применение в ее рамках: все сосуществующие в политической науке совокупности денотативных высказываний можно разделить в зависимости от методов, санкционирующих принятие той или иной совокупности высказываний в качестве политологических. Экспликация политической науки представляет собой исследование разнообразных политических наук, а также установление соотношения между ними.

В данном диссертационном исследовании для экспликации политической науки был выбран один из способов ее конституирования и воспроизводства - т.н. метод(ы) контент-анализа. Тем самым предполагается, что, исследуя “контент-анализ” с точки зрения социально-политических обстоятельств появления и дальнейшего распространения, социально-индивидуальных характеристик исследователей и определенного типа результатов, получаемых в результате практического/политического воплощения совокупности контент-аналитических высказываний, мы исследуем, в определенной степени, факторы, обусловливающие характеристики денотативных высказываний политической науки.

С помощью разработанного автором алгоритма выявления узаконивающих правил была сформулирована аксиоматическая теория контент-анализа, одного из способов конституирования и воспроизводства политической науки. Данная теория есть один из вариантов представления существующей в настоящее время политической науки в качестве определенного множества связанных между собой суждений с точки зрения единства рационального и иррационального, а также социального и индивидуального, свойственного как политике, так и науке о ней. Подобная теория состоит из аксиом трех типов.

Первая группа аксиом описывает политический мир, одновременно создаваемый, исследуемый и преодолеваемый политической наукой в результате применения в ее рамках контент-анализа. Доказанная на основе этих аксиом теорема симулякра дает возможность рассматривать политическую науку как способ создания гиперреальности, скомпонованной из образов “видимости”, приобретающих значение только посредством соотнесения с подобными образами; все эти образы не существуют в отдельности, или в действительности. Тем самым указывается на неадекватность политологических исследований, а, следовательно, политологических рекомендаций, действительному положению дел в политической сфере жизни общества. Это же, вследствие сохраняющегося использования контент-анализа, является одним из факторов воспроизводства сохраняющейся неудовлетворительности политической науки.

Второй вид аксиом устанавливает (социально-психологические) особенности (научные убеждения, научную идеологию) исследователей, обусловливающих легитимизацию данного политического мира. Выявленные социально-психологические особенности политологического знания делают более ясным ранее установленный “факт”: неадекватность политологических исследований политической сфере жизни общества. Подобная неадекватность является, в определенной степени, следствием социально-психологических характеристик политологов, способствующей исключительно практическому познанию политики и препятствующей ее теоретическому осмыслению.

Последний вид аксиом касается факторов, обусловливающих характеристики конкретного процесса конституирования и воспроизводства политической науки. Тем самым, нами были определены наиболее вероятные политико-социальные и когнитивные факторы, ответственные за процесс конституирования и воспроизводства политической науки, интерпретируемой посредством контент-анализа. Таковыми является сложный комплекс взаимосвязанных и взаимообусловленных обстоятельств, включающий развитие либеральной демократии, индустриализации, экспериментальной техники и количественного роста народонаселения, в результате чего сложилась определенная психическая и интеллектуальная диаграмма исследователей, на изменение которой впервые обратил внимание испанский философ Х. Ортега-и-Гассет.

Ключевые слова: структура науки о политике, конституирование и воспроизводство политологии, интернализм, экстернализм, контент-анализ, политический мир, симптоматическое чтение.

Osin V.V. Content analysis as a way of political science constitution and reproduction. - Manuscript.

Thesis on obtaining a scientific degree of a Candidate of political science on the speciality 23.00.01 - theory and history of political science. Dnepropetrovsk National University, Dnepropetrovsk, 2003.

The thesis is dedicated to the research of ways of political science constitution and reproduction. It was determined that methods used within political science are the ways of political science constitution and reproduction. The group of content analysis method(s) was selected for the exploration of main traits of political science functioning in the given work - because its application is widely spread both in politics and political science.

Basic structural components and way of correlation between them of content analysis were defined and described. They are designated some aspects of political science constitution and reproduction The very research of political science implies the formulation of content analysis axiomatic theory that consists of three types axioms. The first describes the political world was determined by content analysis application within political science. The second points the researchers' social-psychological traits that give an opportunity of the political world existence and legitimization. The last type of axioms is devoted to social-political circumstances correlated with the political world and traits of researchers.

Keywords: structure of political science, process of political science constitution and reproduction, internalism, externalism, content analysis, political world, symptomatic reading.

політичний наука контент аналіз

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи зумовлена надзвичайною роллю політичної науки у визначенні особливостей функціонування суспільства в цілому та його політичної сфери зокрема. Однак взаємозв'язок, наявний між політикою та наукою про неї, попри свою очевидність, рідко трансформується в понятійну ясність. Про це свідчить уся історія розвитку політичної науки, багата на приклади стрімких переходів від упевненості в можливість абсолютно абстрактного, суворо наукового, справді об'єктивного та всебічного розуміння політичної сфери до не менш сильної віри в неможливість наукового пояснення політики через відсутність будь-якого загального розуміння, а, відтак, і наявності феномена “науковості”.

Водночас не спостерігається спроб осягнути взаємозв'язок політології та політики з урахуванням розвитку самої політичної науки, що її можна розглядати як “конститутивну єдність” соціального та індивідуального. Підґрунтям цього є можливість тлумачення політичної науки як історії своєрідних “катастрофічних змін” у розумінні політологами незадовільності багатьох фундаментальних понять, використовуваних для концептуалізації світу політичного. Приводом до подібних “парадігмальних революцій” звичайно слугують політичні події, скажімо, такі, як іранська ісламська революція 1979 року, руйнування СРСР та “оксамитові” революції в колишніх соціалістичних країнах Східної Європи, що спричинили перегляд багатьох важливих теорій, дотичних до тоталітаризму, легітимності, політичної влади та ідеології.

Таким чином, передбачається, з одного боку, певна автономність політичної науки від досліджуваного нею феномена політики, а з іншого - інтерпретація політології через увагу до обставин, що зумовили як формулювання тих чи інших проблем політичної науки, так і особливості того чи іншого способу їх розв'язання.

Ця інтерпретація є, власне, конституюванням і відтворенням політичної науки, іншими словами - проблемою дослідження факторів, що зумовили певні характеристики політологічних денотативних висловлювань, практичне втілення яких ще більше зміцнює ці фактори, створюючи, тим самим певний політичний (та інтелектуальний) світ політичної науки.

Засобами конституювання та відтворення політичної науки є методи, використовувані в межах цієї науки.

Слушність подібного розгляду політології стає очевидною, тільки-но взяти до уваги, по-перше, тісний взаємозв'язок “криз”, що регулярно відбуваються в політичній науці під впливом тих або інших політично значимих подій, з динамікою розповсюдження певних груп методів. По-друге, якщо врахувати можливість вивчення характеристик політичної сфери за допомогою наукових методів, якими, начебто, винятково і послуговуються. Це, зокрема, знайшло своє втілення у вичерпній диференціації політологів за методологічною ознакою. Звідси, історію розвитку політичної науки можна уявити як історію розвитку політологічного методу. Разом з тим, зважаючи на майже загальну недовіру до існування специфічного методу політології, цю тезу можна переформулювати в такий спосіб: історія розвитку політичної науки є історією розвитку методів, використовуваних в межах цієї науки.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження полягає в необхідності експлікації сучасного політичного світу як одного із засобів конституювання та відтворення політичної науки. У ролі такого засобу була обрана група методів контент-аналізу, застосування якої надзвичайно поширено як у політиці, так і в політичній науці. Підґрунтям цього вибору є також просторово-часовий збіг (біхевіоральна революція в США) взаємозумовленої конституйованості політології як науки, а контент-аналізу як наукового методу, вперше використаного саме в політології.

На користь актуальності дисертаційного дослідження свідчить, також, з одного боку, достатній ступінь теоретичної опрацьованості, переважно в іноземній традиції, різноманітних питань впливу політико-культурних і когнітивних факторів на розвиток наукового знання, а з іншого - майже повна відсутність подібних напрацювань в українській політичній науці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з розробкою теми науково-дослідної роботи кафедри політології Дніпропетровського національного університету “Проблема забезпечення переходу України до стабільного політичного розвитку в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, оскільки воно спрямоване на експлікацію частини політичного та когнітивного контексту існування й розвитку Української держави.

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в експлікації підґрунтя політичної науки за допомогою контент-аналізу, що розглядається як один з можливих засобів конституювання та відтворення політичної науки.

Визначена мета передбачає постановку таких завдань:

1. Проаналізувати наявні традиції визначення факторів конституювання та відтворення наукових дисциплін з метою виявити “методологічний зразок”, що може бути взятий за основу подальшого дослідження на конкретному політологічному матеріалі реальних умов політичного світу.

2. Виявити структурні компоненти та характер взаємозв'язку між ними одного із засобів процесу конституювання та відтворення політичної науки (“контент-аналізу”).

3. Розкрити головні характеристики політичного світу, частково створюваного політичною наукою внаслідок використання в ній контент-аналізу, одного із засобів конституювання та відтворення цієї науки.

4. Визначити соціально-психологічних особливості політичної науки, що легітимізують політичний світ, створюваний у результаті практичного втілення сукупності контент-аналітичних досліджень.

5. З'ясувати механізм розгортання суспільно-політичної детермінанти контент-аналізу як конкретного засобу конституювання та відтворення політичної науки, унаслідок чого остання в процесі свого функціонування зберігає в часі найголовніші характеристики.

Об'єктом дисертаційного дослідження є механізм конституювання та відтворення політичної науки.

Предметом дослідження є контент-аналіз як один із засобів конституювання та відтворення політичної науки, який можна тлумачити в ролі політологічного феномена.

Слід зауважити, що в межах одного дослідження неможливо вповні висвітлити всі наявні засоби конституювання та відтворення політичної науки. У роботі розглядається лише один із них. Це певною мірою передбачає умовне ототожнення контент-аналізу та політології. Так, вивчаючи фактори, що спричинили появу та особливості використання контент-аналізу, ми водночас досліджуємо фактори, що зумовили головні характеристики денотативних висловлювань політичної науки. У свою чергу, вказана умовність не є свідченням вичерпної редукції політичної науки до контент-аналізу, оскільки повна експлікація політичної науки можлива лише за умови дослідження всіх груп релевантних до політології денотативних висловлювань, що з'являються внаслідок використання в ній усіх груп методів. Евристичність умовного ототожнення полягає в можливості формулювати нові пояснення політичної науки, характеру та наслідків її взаємозв'язків з політикою тощо. У результаті цієї умовності пропоновані тлумачення політичної науки є неминуче частковими гіпотезами, справжній статус яких можна визначити лише після експлікації всіх методів, застосовуваних у політології.

Наукова новизна дисертації полягає насамперед у тому, що в ній вперше здійснено спробу експлікації підґрунтя політичної науки за допомогою контент-аналізу, що розглядається як один із засобів її конституювання та відтворення.

Наукова новизна роботи визначається також розв'язанням поставлених завдань і полягає в тому, що:

1. Запропоновано дві дослідницькі стратегії (симптоматичне читання та створення метафори) й метод (аксіоматичний), комплексне застосування яких дозволило і вийти на рівень теоретичного осягнення підґрунтя контент-аналізу, і визначити алгоритм метадослідження політології, що розглядається як “конститутивна єдність” соціального та індивідуального.

2. Виявлено головні риси “віртуальної” теорії політології, конституйованої особливостями використовуваного в дослідженні контент-аналізу: а) легітимізація; б) надзвичайно широке коло застосування; в) плідність; г) суперечливість і д) тривалість/життєздатність. Простежено також ряд парадоксів, властивих цій теорії.

3. На основі апробації запропонованої методики до виявлення факторів конституювання та відтворення політичної науки в перспективі екстерналізму зафіксовано чинну в межах політології сукупність анонімних і сталих у часі положень, які є санкціонованою в науковому дискурсі характеристикою контент-аналізу, що дозволяє впевнено відрізняти його від неконтент-аналізу (канон контент-аналізу).

4. Уперше у вітчизняній політологічній традиції встановлено ряд соціально-психологічних рис дослідників, практичне втілення яких у ході їх діяльності сприяє збереженню політичною наукою, що конституюється та відтворюється через посередництво контент-аналізу, своїх головних ознак протягом тривалого часу. Такими рисами є переважання наочно-дієвої системи зв'язків над вербально-логічною, а при спробі узагальнення - відірваність від практичних дій та акцент на надто широких і несуттєвих ознаках.

5. Запропоновано модель конституювання та відтворення політичної науки, що інтерпретується через особливості формулювання денотативних висловлювань під час контент-аналізу. Ця модель дозволяє одночасно виявляти та досліджувати індивідуальні й соціально-політичні фактори, що детермінували її появу та головні характеристики. Подібною моделлю є бачення політичної науки в якості бріколажа, що означає практику власного створення політичної науки з “матеріалів”, зумовлених щоразу новою ситуацією, передусім новими політичними проблемами й новими для того чи іншого періоду засобами їх розв'язання.

6. На основі розвитку в політологічній площині гіпотези іспанського філософа Х. Ортеги-і-Гасета про зміну психічної та інтелектуальної діаграми людей наприкінці XIX - на початку XX ст. визначено політико-соціальні й когнітивні фактори, що відповідають за появу та подальшу еволюцію політичної науки, конституйованої застосуванням у ній контент-аналізу. Це - складний комплекс взаємопов'язаних і взаємозумовлених обставин, серед яких найбільш важливими є розвиток ліберальної демократії, індустріалізації, експериментальної техніки та кількісного росту народонаселення.

7. Уперше в українській політологічній традиції сформульовано аксіоматичну теорію контент-аналізу, що є одним із засобів презентації політології у вигляді теоретичної системи, де б ураховувався політичний світ, частково створюваний політичною наукою через використання в ній контент-аналізу, соціально-психологічні особливості дослідників, які легітимізують цей світ, а також політико-соціальні фактори, відповідальні за конкретний засіб конституювання та відтворення політичної науки.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

1. Запропонований та апробований у дисертації підхід до дослідження теоретичних основ контент-аналізу в їх зв'язку з політичними та ментальними факторами може бути використаний у вивченні аналогічних питань, що стосуються відмінних від контент-аналізу методів, які по-іншому конституюють і відтворюють політичну науку.

2. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані для розв'язання питань, пов'язаних із демаркацією політичної науки, коли акцент зі складності самої проблеми переноситься на характеристики дослідників, які ці проблеми розв'язують, та також на політико-соціальні обставини, що значною мірою їх зумовили.

3. Дисертація, спрямована на вивчення процесу взаємовпливу політології та політики, певною мірою сприяє експлікації політичної науки, оскільки дозволяє зрозуміти, що та в який спосіб можна “виносити за дужки” в політологічних дослідженнях (вивчення політичної науки з метою її подолання).

4. Важлива функція дисертаційної роботи - забезпечення навчального процесу вищих навчальних закладів у системі підготовки фахівців-політологів. Основні положення дисертації також можуть бути використані при викладанні спецкурсів, пов'язаних із методологічними аспектами політологічних досліджень, що дозволить студентам гуманітарних спеціальностей краще зрозуміти сутність, тенденції конституювання, закономірності та перспективи політики.

Особистий внесок дисертанта полягає в самостійній постановці проблеми і вирішенні всього комплексу завдань теми дисертації. Самостійно, без співавторів, опубліковано сім наукових статей, чотири з них - у фахових виданнях ВАК України з політології.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи обговорювалися на різноманітних наукових конференціях: на щорічній міжнародній студентській конференції СЕР (Civic Education Project) “Appreciating the Past, Anticipating the Future” (Львів, 1998); міжнародній науковій конференції “Источниковедение в информационном обществе” (Новомосковськ, Дніпропетровська область, 2001); 15-ій міжнародній науковій конференції асоціації History and Computing “New Methodologies for the New Millennium” (Познань, 2001), а також на науково-теоретичних семінарах кафедри політології Дніпропетровського національного університету та кафедри соціально-політичних дисциплін Академії митної служби України.

Структура роботи підпорядкована головній меті та вирішенню дослідницьких завдань. Дисертація (текстова частина обсягом 204 стор.) складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків і списку використаної літератури (344 найменувань).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету й завдання, методологію та методи вирішення завдань, розглядається наукова новизна, окреслено особистий внесок здобувача, вказано на практичну значущість, апробацію та структуру дисертаційного дослідження.

Розділ I “Конституювання та відтворення політичної науки: огляд літератури та методологічні засади дослідження” присвячений аналізові сучасного стану розробленості проблеми експлікації підвалин наукових дисциплін у цілому та політичної науки зокрема, а також визначенню методологічних основ дослідження, що реалізуються у відповідній методиці.

У першому підрозділі “Огляд літератури та передумови вибору напрямків дослідження” відзначається, що мета дисертаційної роботи передбачає дослідження не стільки реального світу політики, скільки науки про неї. Це, у свою чергу, це передбачає розгляд політичної науки з погляду засобів її конституювання та відтворення. Одним з них є контент-аналіз, застосування якого надзвичайно поширене в політиці, політології та інших соціальних науках. Контент-аналізові присвячено чимало узагальнюючих праць як у зарубіжній, так і у вітчизняній традиціях. Серед першої групи дослідників найбільш плідною виявилася наукова діяльність Г. Лассуелла, І. Джаніса, А. Каплана, І. Сола Пул, О. Холсті, К. Кріпендорфа, Р. Вебера, Ф. Стоуна, Дж. Шапіро, Дж. Маркоффа, К. Карлі, К. Робертса, Л. Готшталка, Д. Райфа, С. Лейсі та Ф. Фіко. Найбільш відомими вітчизняними вченими в галузі контент-аналізу слід вважати А. Алексєєва, А. Баранова, В. Бойко, Л. Бородкіна, О. Буховця, В. Владикіна, С. Гребеніченка, Д. Деопіка, Т. Дрідзе, Н. Дудченка, В. Коробейнікова, М. Лауристін, О. Марасінову, Б. Міронова, О. Петрова, В. Семенова, Є. Таршис, В. Тихонова та Л. Федотову. Серед сучасних українських дослідників слід назвати прізвища І. Іванова, Ю. Святця та Н. Костенко.

Головною рисою сучасного стану розробленості різноманітних питань контент-аналізу можна вважати його певну атеоретичність, коли майже поза увагою є соціально-політичні передумови його розповсюдження, ступінь і межі впливу цих факторів на технічний та змістовний складники контент-аналізу, обговорення підґрунтя критеріїв, на підставі яких відбувається кваліфікація “науковості” контент-аналізу. Усе це значно ускладнює можливість ефективного застосування контент-аналізу як для експлікації політичної науки, так і для виявлення рис політичного світу, що створюється внаслідок практичного втілення сукупності контент-аналітичних досліджень.

У зв'язку з вищезазначеним огляд літератури передбачає з'ясування можливості використання розробок з інших наукових дисциплін (передусім філософії та соціології науки) у вирішенні проблем суто політичної науки. При цьому, по-перше, до уваги бралися праці лише сучасних авторів, які займалися винятково проблемами факторів конституювання та відтворення наукового знання. По-друге, автор дисертаційної роботи не наважився на критику філософських аспектів тих чи інших теорій, оскільки це виходило за межі його наукової компетенції - він розв'язував суто прагматичне завдання: віднайти “методологічні зразки” як основу до подальшого вивчення за допомогою контент-аналізу реальних умов світу політичного. У цих умовах перебувають дослідники - члени наукового співтовариства з особистісними, психологічними, соціальними та соціокультурними взаємозв'язками, що роблять можливим будь-яке дослідження.

Проблема експлікації основ тієї чи іншої науки не є новою, оскільки будь яка дисципліна врешті-решт займається виявленням імпліцитних допущень, що конституюють та відтворюють її праксис. Ця проблема може бути зведеною не лише до з'ясування факторів, що зумовлюють генезис і подальшу еволюцію певної наукової галузі, але також до встановлення меж цього впливу. У теоретичній розробленості дисертаційної проблематики можна виділити такі рівні:

Перший рівень, загальнометодологічний, увиразнюють праці, в центрі уваги яких - наука в цілому; аналіз, висновки та рекомендації цих робіт пристосовні до науки як явища, що є іманентне до будь-якої соціальної організації. Сучасний стан розробки цієї проблематики характеризується наявністю двох основних напрямків - інтерналізму та екстерналізму. З'ясовано, що інтерналістську перспективу, яку уособлюють прізвища К. Поппера, І. Лакатоса, Дж. Агасі, І. Елкані, Л. Лаудана, В. Ньютон-Сміта, А. Хола та М. Хесе, конституює визнання факту перебування наукового знання в соціокультурному оточенні та процесу активної з ним взаємодії. Разом з тим, інтерналісти вважають, що детермінуючий вплив на розвиток і характеристики сукупності конвенційно визнаних висловлювань, що формулюються в межах тієї чи іншої наукової дисципліни, мають лише внутрішні, когнітивні фактори (протиріччя між різними теоріями та гіпотезами, теорією та її емпіричним базисом тощо). Головною тезою екстерналістського напрямку, який унаочнюють праці Т. Куна, Л. Флєка, Ст. Тулміна, П. Фєйєрабенда, Ч.Р. Мілса, Р. Мертона, Б. Барнса, Е. Макмаліна, Д. Блура, М. Куша, Д.Т. Кемпбелла, К. Хахлвега і К. Хукера, є визнання того, що різноманітні, але зовнішні стосовно науки соціокультурні фактори (політика, економіка, релігія, мистецтво тощо) здійснюють вирішальний вплив не лише на темпи, а й на напрямок розвитку та зміст знання.

Другий рівень, емпіричний, увиразнюють праці, виконані на матеріалі тієї чи іншої науки безвідносно до того, яка саме перспектива переважає. Тут простежується найскладніша ситуація, що пов'язана з незадовільною кількістю робіт, в яких би здійснювалася спроба експлікації підґрунтя саме соціальних наук і політичної науки в тому числі. Прикладом інтерналістського напрямку можна вважати праці Г. Гендзеля, Р. Формізано та Дж. Бреслауера, а прикладом екстерналістської перспективи - праці Д. Істона, Г. Алмонда, М. Куша, Дж. Бен-Девіда та Р. Коллінза. Загальною рисою цих робіт можна вважати демонстрацію самої можливості плідного використання певних ідей для дослідження тієї чи іншої науки. Отже, ці праці потрібно розглядати як спрямовані не стільки на сприяння тотальній експансії певного підходу, скільки на з'ясування його можливостей і меж з урахуванням передусім конкретного матеріалу.

Підсумовуючи у загалом вигляді результати розвитку наукової думки, як зарубіжної, так і вітчизняної, з проблем конституювання та відтворення політичної науки, можна напевно стверджувати, що питання, так чи інакше пов'язані з експлікацією політичної науки досить повно розроблені на теоретичному рівні й, переважно, на матеріалі, дотичному до природничих і математичних наук. Водночас спостерігається брак досліджень, виконаних на матеріалі соціальних наук, зокрема політичної науки. У свою чергу переважна більшість релевантних конкретних наукових розробок майже не пов'язані з вимогами будь-якої з альтернативних перспектив - екстерналізму чи інтерналізму. Таким чином, для подальшого розвитку та поглиблення проблеми експлікації підґрунтя політичної науки необхідно перейти з рівня загальнометодологічних рекомендацій до дослідження на конкретному, політологічному матеріалі.

Другий підрозділ цього розділу “Методологія та методика дослідження” присвячений обґрунтуванню вибору однієї з раніше виявлених перспектив (інтерналізм або екстерналізм), а також висвітленню методологічних засад у вивченні особливостей процесу конституювання та відтворення політичної науки. У результаті зіставлення наявного в сучасній політології стану речей з кожною альтернативною перспективою для подальшого дослідження політичної науки був обраний екстерналістський напрямок. Це зумовлює необхідність розгляду політичної науки в її власних термінах, як еволюційної сукупності історично та соціально пов'язаних настанов щодо світу та поведінки, з якими ця наука співвідноситься. Крім того, взаємозв'язок політології та політики є активний і перманентно відкритий процес зі зворотнім зв'язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як “раціонального”. Адекватне розуміння політичної науки обов'язково передбачає й акцент на особистісному аспекті політики, переважно - у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників.

Зважаючи на екстерналістську перспективу, нами були визначені структурні компоненти політичної науки, що конституюється та відтворюється через контент-аналіз, і характер взаємозв'язків між цими компонентами. Так, вивчаючи “контент-аналіз”, ми розглядаємо політичний світ, частково створюваний політичною наукою внаслідок використання в ній контент-аналізу; окрім того, соціально-психологічні особливості дослідників, які легітимізують цей світ; політико-соціальні фактори, що відповідальні за конкретний засіб конституювання та відтворення політичної науки.

Таке тлумачення політичної науки вимагає розроблення нової методології дослідження. Торкаючись методологічних підвалин дисертації, слід вказати на те, що в нашому випадку доцільніше говорити не про методи дослідження, а про дослідницькі стратегії та метод. Це зумовлено такими обставинами. З одного боку, в дисертаційному дослідженні політична наука розглядається з погляду сукупності висловлювань, властивих одному із засобів її конституювання та відтворення. Тобто політичну науку ми ототожнюємо з текстом. З іншого боку, процес читання тексту “політична наука” з метою виявлення механізмів його конституювання та відтворення передбачає в першу чергу не опис наявного стану речей, а його деконструкцію. Отже, потрібно відкинути всі традиційно використовувані раніше методи, що продукували в досліджуваному просторі пояснення, які лише санкціонували звичність цього стану речей. Натомість слід звернути увагу на принципово інші стратегії, що потенційно здатні відкрити нові перспективи, і водночас скасувати “старі”, надто “речові” межі.

Ця дисертаційна праця, зважаючи на її пошуковий характер, є принципово відкритою: проблеми тут не задані апріорно, вони поступово з'являються в ході виконання дослідження. У зв'язку з цим методологія дисертаційного дослідження - це змішаний у рівних пропорціях процес постійного використання поданих далі дослідницьких стратегій задля розв'язання проблем, що перманентно переформулюються. Отже, ми послуговувалися такими двома дослідницькими стратегіями:

а) симптоматичне читання. Ця стратегія передбачає читання висловлювань наявного контент-аналізу з метою виявлення основоструктурального протиріччя, недоліків тощо, котрі унаочнюють те, що конвент-аналіз не каже або не може сказати. У рамках стратегії симптоматичного читання сукупність контент-аналітичних висловлювань розглядається в ролі позначників (десигнатів) тих або інших аспектів процесу конституювання та відтворення політичної науки;

б) метафоризація (створення метафори). Ця стратегія передбачає свідоме виявлення інших поглядів, що формуються через установлення нових зв'язків, нових метапояснень за посередництва або природного вловлювання подібності, або більш-менш штучного конструювання тотожності між різними на перший погляд явищами.

Окрім цих стратегій, у дисертаційному дослідженні також використовувався аксіоматичний метод. Це пояснюється характером головної мети дисертації - часткова експлікація підґрунтя політичної науки вимагає певної аксіоматики. Застосування аксіоматичного методу передбачало визначення певної множини істинних тверджень, що надалі були покладені в основу майбутньої теорії як вихідні, первинні положення (аксіоми), з яких (логічно) виводилися інші істинні твердження контент-аналізу. За допомогою аксіоматичного методу в цій роботі були сформульовані всі аксіоми, а також доведено теорема симулякру.

Взаємозв'язок стратегій та аксіоматичного методу полягає ось у чому: стратегії, зважаючи на певною мірою довільний характер виокремлення тих чи інших тверджень як первинних та істинних, функціонують у ролі критерію визначення області істинних висловлювань; аксіоматичний метод розглядається як такий, що зумовлює певну форму або структуру доказів і розгортання результатів.

Розділ II “Теорія політичної науки у світлі контент-аналізу: парадокси та канон” присвячено фіксації сукупності позначників, що надалі можуть використовуватися для експлікації політології. Подібна сукупність позначників, що складається з різноманітних визначень і висловлювань, розглядається в ролі певного тексту політичної науки. Цей текст є однією з її історій, що постійно конституюється та відтворюється завдяки використанню в межах політичної науки контент-аналізу. Для того, щоб з'ясувати фактори конституювання та відтворення політичної науки, потрібно виявити характерні риси історії цієї політичної науки.

У першому підрозділі цього розділу “Теорія політичної науки: шлях до парадоксів” здійснено спробу формулювання “віртуальної” теорії контент-аналізу, характеристики якої позначають фактори, що насправді вможливили, тією чи іншою мірою, конституювання та відтворення політичної науки. Характеристики такої теорії одержано в результаті зіставлення сукупності висловлювань, що звичайно приписуються контент-аналізу в майже нескінченній множині різних дисциплін, із критеріями добротної наукової теорії (точність, несуперечливість, доступність, сфера застосування та плідність). Зведення разом сукупності таких висловлювань дало нам можливість врахувати максимально широке коло “реальних” умов, що конституюють політичний світ водночас і створюваний, і такий, що долається й досліджується політичною наукою через застосування в ній контент-аналізу.

Емпірична короборація критеріїв “добротної” наукової теорії, за своїм первинним походженням дотичних і до несуспільствознавчих наукових теорій, на тлі політичної науки, що інтерпретується через один із засобів її конституювання та відтворення (контент-аналіз), привела до виділення такої сукупності взаємозалежних характеристик політичної науки. До політології в цілому складно застосувати такий критерій, як точність, однак ця наука демонструє натомість тривалість/життєздатність, особливо з кінця XIX сторіччя. Вона суперечлива у рефлексіях щодо власних підвалин, але при цьому мало хто бере під сумнів її статус “науковості”; має надзвичайно широку сферу застосування, коли експансія політологічних підходів, поглядів чи понять здійснюється далеко за межі самої політології, таким чином вона виявляє власну плідність; нарешті, “політологія” виконує функцію легітимізації, щоразу заново прописуючи власну історичність.

Сформулювавши подібну теорію, ми зробили перший крок до виокремлення позначуваних факторів, що насправді зумовили конституювання та відтворення політичної науки. Характер життєздатності вказує на те, коли й де політологія стала наукою; постійне перепрописування власної історичності показове тим, що за конкретними прикладами того чи іншого реформулювання можна твердити про те, чим воно було спричинене; надзвичайно широка сфера застосування привертає увагу до додаткових факторів, що санкціонували такий хід подій; серед цих факторів не останнє місце займає суперечливість, у свою чергу пов'язана з життєздатністю, і так до нескінченності.

У другому підрозділі “Політична наука: парадокси імені та демаркації” сформульовано два парадокси політичної науки: виявлення “віртуальної” теорії передбачає більш наочний розрив зі звичним сприйняттям світу (доксою). Парадокс імені вказує на неадекватність концептуальних засобів, що застосовуються в політичній науці для обґрунтування її єдності. Парадокс демаркації припускає загалом відсутність яких-небудь засобів розрізнення політичної науки від інших наук, незважаючи на функціонування першої в ролі відокремлювального утворення.

Таким чином, парадокси політичної науки припускають неадекватність концептуальних засобів, використовуваних для обґрунтування її специфічності та єдності. Звідси, вони “натякають” на необхідність дещо іншої інтерпретації цієї проблеми, що була б пов'язана з розглядом історії й теорії політичної науки з погляду певних результатів, одержуваних в її межах, особистісних рис дослідників, які санкціонують сприйняття цих результатів справді наукових, а також соціально-політичних обставин, що зумовили сам процес створення певного політичного світу.

Третій підрозділ другого розділу “Канон контент-аналізу у ролі конститутивних положень політичної науки” присвячений відповіді на питання, про яку історію політичної науки ми можемо говорити в умовах парадоксальності, всеохопності й суперечності останньої? Тобто для подальшого дослідження процесу конституювання та відтворення політичної науки через контент-аналіз необхідно одержати сукупність висловлювань, що можуть бути симптоматично прочитані. Із метою задоволення цієї потреби нами була розроблена методика виокремлення імпліцитних допущень дослідницької практики політології. Операціональна схема виявлення канону містить у собі комбіновану наявність: а) явних (текстуальних) і б) анонімних збігів (що може з великою часткою ймовірності витлумачуватися на користь справді наявного повсюдного та однозначного розуміння контент-аналізу); в) певної гіпотетичної спільності посилань чи рекомендованої літератури; г) простої вказівки на використання контент-аналізу без подальших пояснень.

На підставі цього алгоритму була встановлена незмінна сукупність контент-аналітичних висловлювань, що функціонує в ролі демаркаційного критерію та “скріпного шва” безлічі різновидів контент-аналізу, а також являє собою імпліцитні допущення, що позначають фактори, які зумовили конституювання та відтворення політичної науки через формулювання релевантних денотативних висловлювань.

У третьому розділі “Метарівень політичної науки” здійснено спробу сформулювати з урахуванням установлених раніше особливостей і канону контент-аналізу його аксіоматичну теорію, що є варіантом подання політичної науки як певної множини логічно пов'язаних суджень, що є одним із можливих пояснень наявного в політології стану речей.

Перший підрозділ “Політичний світ політичної науки” присвячений з'ясуванню характеристик політичного світу, що створюється внаслідок використання в політичній і політологічній практиках контент-аналізу. Це завдання визначило необхідність відкинути будь-які спроби з обґрунтування єдності та специфічності політичної науки, одним із критеріїв якої є метод, інтерпретований як цілком абстрактне утворення. Політична наука може бути пояснена, якщо її інтерпретувати не за допомогою “проблем і методів”, а через фактори, що їх детермінують. З огляду на встановлену в другому розділі неадекватність концептуальних засобів, звичайно використовуваних для експлікації процесу конституювання та відтворення політичної науки, ми переформулювали цю проблему на проблему бріколажа політології.

Поняття “бріколаж політичної науки” позначає практику (власного) створення цієї науки з “матеріалів”, зумовлювану щораз новою ситуацією, насамперед новими політичними проблемами й новими для того чи іншого періоду засобами їх розв'язання. Тобто бріколаж політичної науки - у повній відповідності з обраною нами в першому розділі екстерналістською перспективою - “наголошує” не на тому, що специфічність і єдність політичної науки постають у результаті наявності певної загальної проблеми “політичного”, тобто вирішальної якості чи фактора, яке, в разі виділення в загальному, перетворює кожну річ з “простої” на “політичну” (А. Хелер). Поняття “бріколажа політичної науки” переносить акцент на пошук взаємозумовлених політичних та індивідуальних факторів, що конституюють і відтворюють політичну науку. Політична наука являє собою справжній бріколаж, оскільки виявлені в першому розділі складові елементи, що її конституюють (особистості, обставини й засоби їх осягнення або розв'язання), постійно змінюються в процесі творення. Ці складники її водночас “розмивають”, створюючи тим самим бріколаж - нову, але завжди традиційну політологію. Важливим тут є структура й результат: їх пріоритетність визначається за раніше вирішеними проблемами, що значною мірою детермінують проблеми сьогодення.

Таким чином, політичну науку ми досліджуємо з погляду обставин, особистостей і результатів діяльності останніх у певних умовах, що конституює політичний і соціальний факт використання в межах політології контент-аналізу. Отже, нами створено концептуальну схему політичної науки, що інтерпретується через особливості формулювання денотативних висловлювань у процесі контент-аналізу. Це дозволяє як виявляти, так і досліджувати індивідуальні й соціально-політичні фактори, що детермінували появу й характерні риси політичної науки.

Зважаючи на вищесказане, аксіоматична теорія контент-аналізу (одного із засобів конституювання та відтворення політичної науки) складається з аксіом трьох груп. Перша група аксіом описує політичний світ, що водночас створюється, досліджується і долається політичною наукою в результаті застосування в ній контент-аналізу.

А1: Політична наука, що інтерпретується за допомогою контент-аналізу, конституюється феноменологічною ілюзією про безпосереднє та пряме сприйняття світу людини.

А2: Можливість виконання досліджень у політичній науці, розглянута крізь призму контент-аналізу, створюється “розведенням” зовнішнього світу та знакової діяльності, що й поєднуються (у розглянуту опозицію), і роз'єднуються (у ролі її частин) самою людиною.

А3: Дії дослідника в сфері політичної науки, редукованої до контент-аналізу, являють собою чисте дійство автономного входження; сам дослідник має статус відстороненого, але всепроникного спостерігача.

А4: Політична наука в частині, конституйованій контент-аналізом, являє собою перенесення на пізнання незовнішньої реальності дослідницького алгоритму, для якого властиве осягнення т.зв. об'єктивної реальності.

А5: Політичним фахівцям, що використовують контент-аналіз для формулювання висновків і рекомендацій, властиве ототожнення текстової реальності та об'єктивної реальності, що не залежить від волі, свідомості чи почуттів людей.

На основі цих п'яти аксіом доведено теорему симулякра:

Т1. Процес політичного дослідження, пов'язаного з контент-аналізом, є процес симуляції (заміни реального знаком реального): ні сам процес такого дослідження, ні його результати загалом не співвідносні з певною реальністю, а є процесом виробництва чистих симулякрів.

Таким чином, контент-аналіз можна розглядати як засіб створення гіперреальності, скомпонованої з образів “видимості”, що набувають значення лише через співвіднесення з подібними образами; усі ці образи не існують окремо чи насправді.

Отже, установлено неадекватність сукупності політологічних досліджень, а, відтак, політологічних рекомендацій до реального стану в політичній сфері життя суспільства. Використання сталого в часі контент-аналізу є одним із факторів відтворення незадовільності політичної науки, що зберігається.

Другий підрозділ “Соціально-психологічні характеристики політичної науки” присвячений подальшому з'ясуванню в перспективі екстерналізму того, які суспільно зумовлені особистісні риси сукупності дослідників (контент-аналітиків) уможливлюють створення саме такого політичного світу. Таким чином, другий вид аксіом установлює (соціально-психологічні) особливості (наукові переконання, наукову ідеологію) дослідників, що зумовлюють легітимізацію цього політичного світу.

А6: Серед політологів, що так чи інакше застосовують контент-аналіз у своїй дослідницькій практиці, переважає наочно-дієва, а не вербально-логічна система зв'язків. Спроба теоретичного узагальнення має в результаті відірваність від практичних дій і виділення надто загальних і несуттєвих ознак.

Виявлені соціально-психологічні особливості політологічного знання увиразнюють раніше встановлений “факт”: неадекватність політологічних досліджень щодо політичної сфери життя суспільства. Подібна неадекватність є, певною мірою, наслідком соціально-психологічних характеристик політологів, що сприяє винятково практичному пізнанню політики й перешкоджає її теоретичному осмисленню.

У третьому підрозділі “Проблема масовості: суспільно-політична детермінанта політичної науки” з'ясовуються суспільні фактори, стосовно яких у ролі індикаторів виступає як вищеназвана сукупність соціально-психологічних рис, так і спричинена саме цим неадекватність політичної науки в тій її частині, що конституюється та відтворюється через використання контент-аналізу. У зв'язку з цим останній вид аксіом дотичний до факторів, що зумовлюють усі раніше встановлені характеристики конкретного процесу конституювання та відтворення політичної науки.

А7: Розвиток політичної науки, що конституюється та відтворюється за допомогою контент-аналізу, зумовлений небаченим кількісним ростом народонаселення, основні психічні й інтелектуальні риси яких є водночас і характеристиками контент-аналізу.

Отже, нами були визначені найбільш імовірні політико-соціальні та когнітивні фактори, що відповідальні за процес конституювання і відтворення політичної науки, інтерпретованої за допомогою контент-аналізу. Такими факторами є складний комплекс взаємозалежних і взаємозумовлених обставин, що включає розвиток ліберальної демократії, індустріалізації, експериментальної техніки й кількісного росту людей, у результаті чого окреслилася певна психічна й інтелектуальна діаграма дослідників, зміни в якій уперше помітив іспанський політичний філософ Х. Ортега-і-Гасет.

У висновках подано основні результати дисертаційного дослідження. Вихідною тезою дисертаційної роботи була як певна автономність політики та науки про неї, так і своєрідний характер зв'язку між ними, у наслідок чого політична наука є історією численних “парадигмальних” революцій, що відбуваються поруч із збереженням дискредитованих поглядів. Таку певну автономність політології від політики можна звести до проблеми конституювання та відтворення політичної науки. Під дослідженням цього ми розуміємо вивчення факторів, що зумовили ті чи інші характеристики денотативних висловлювань політичної науки, практичне втілення яких ще більше зміцнює ці фактори, у такий спосіб створюючи певний політичний світ політичної науки. Звідси, ми розглядали сферу політичного зважаючи насамперед на організацію політологічного знання.

Огляд літератури з проблематики цієї роботи показав наявність альтернативних поглядів на фактори конституювання та відтворення (політичної) науки. Домінуючими визнавалися по-перше, винятково внутрішні (когнітивні) чинники, що впливають на зміст і темпи розвитку науки (внутрішнє джерело її саморозвитку): протиріччя між емпірикою й теоріями, боротьба гіпотез, теорій, шкіл на підставі раціональної дискусії тощо (перспектива інтерналізму). По-друге, винятково “зовнішні” (соціальні) фактори, котрі пояснюють розвиток науки дією соціокультурних обставин: політикою, економікою, ідеологією, мистецтвом, релігією тощо (перспектива екстерналізму).

На підставі зіставлення двох виявлених поглядів з наявним станом речей у політичній науці ми обрали перспективу екстерналізму, що зумовило необхідність витлумачення політичної науки в її власних термінах, як еволюційної сукупності історично та соціально пов'язаних уявлень про світ і поведінку, з якими ця наука узгоджується. Крім того, взаємозв'язок політології та політики є активний та перманентно відкритий процес зі зворотнім зв'язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як “раціонального”. Нарешті, адекватне розуміння політичної науки обов'язково передбачає осмислення особистісного аспекту політики, переважно у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників.