Мойсей Острогорський як політик та теоретик партології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мойсей Острогорський як політик та теоретик партології

політичний партія науковий острогорський

Про життєвий шлях видатного російського дослідника політичних партій відомо вкрай мало. По суті, немає жодної повної його біографії, навіть дата його смерті не може бути названа точно.

Народившись у 1854 році у Бєльському повіті Гродненської губернії у небагатій єврейській родині, М. Острогорський отримав прекрасну освіту. Він навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, після закінчення якого служив у законодавчому відділенні департаменту Міністерства юстиції. З 1876 року М.Острогорьский видає щорічно «Юридичний календар». У ці роки ним написана «Настільна довідкова книга для судових діячів», опублікована в 1878р., редагується «Юридичний щорічник і довідкова книга для судових діячів». Саме юридична освіта дозволила згодом М.Острогорському заявити про себе як про політичного дослідника, який добре усвідомлює значення й роль права в політичному житті та соціальних перетвореннях.

У ці ж роки проявляється інтерес М.Острогорського до суспільствознавчих наук: історії, філософії, політології. Він стає членом Суспільства наукових видань у Санкт-Петербурзі. Його перу належить серія робіт присвячених історії Росії.

В 1881 році М.Острогорський залишив службу в Росії й вступив до паризької школи політичних наук, де в 1885 році захистив докторську дисертацію «Джерела загального виборчого права» («Les origines du suffrage universel»). Вибір теми та її розкриття свідчать про розуміння М.Острогорським обмеженості формально-юридичного методу і його прагнення до вивчення реальних соціальних відносин у суспільстві. Треба відзначити, що тенденція переходу від права до соціології була вираженням більш загальної тенденції в суспільних науках того періоду. Надалі, М.Острогорський постійно прагне досліджувати суспільні явища й політичні інститути, конституційні питання з точки зору суспільства в сукупності всіх його відносин. У 80-90 роках М.Острогорський неодноразово відвідував Сполучені Штати Америки й Велику Британію, де вивчав механізм функціонування політичних систем західної демократії. Результатом відвідування Америки стала його фундаментальна праця «Демократія та політичні партії». Спочатку ця робота з'явилася у вигляді серії статей журналі «Збірники праць з політичної науки» («Annales des Sciences Politiques») у 1888-89 роках. Потім вона була опублікована за назвою «The Introduction of the Caucus into England» у 1893 році в журналі «Political Science Quarterly». Окремим виданням книга з'являється французькою мовою в 1897 році у Парижі та Нью-Йорку. Потім вона витримує ще кілька видань в 1903, 1910 роках. Нарешті, в 1912 році в Парижі публікується остаточний варіант роботи, в 2-х томах. Перший том аналізує історичні й політичні інститути Англії, другий присвячений Сполученим Штатам Америки. (La democratic et !'organisation des partis politiques. Париж, 1903; англійське видання, Лондон, 1903; переробка другого тому під назвою «Democracy and the party system in the United States». Нью-Йорк, 1910; нове перероблене видання остаточної праці під назвою «La democratic et Ies partis politiques», Париж, 1912.

Публікація фундаментальної праці М. Острогорского майже одночасно в ряді європейських країн викликала великий інтерес і полеміку в західній науковій пресі. Тоді ж учений отримує запрошення працювати у Клівлендському університеті США, але відхиляє його, оскільки саме на той час займається активною політичною діяльністю.

Паралельно з напруженою творчою роботою М.Острогорський бере участь у політичному житті Росії. Російський вчений, який повернувся до Росії в 1905 р. вже через рік, в 1906 році був обраний членом (безпартійним) Першої Державної Думи від Гродненської губернії. Це був пік його активної політичної діяльності, але через короткострокове існування Першої Державної думи і приватний характер виконуваних завдань, які вона встигла поставити перед собою у галузі законотворчості, ця діяльність не отримала закінченого, системного вираження. М.Острошрский був обраний депутатом у березні 1906 р. Політичну та організаційну підтримку йому надав Союз з питань досягнення повноправності єврейського народу в Росії, активістом якого він був. З осені 1905 р. він особисто вів свою передвиборчу кампанію на Гродненщині. Про масштаби завойованої ним популярності свідчить той факт, що в ході переговорів щодо узгодження списку кандидатів представники білоруських селян просили лідерів єврейської громади обов'язково включити в цей список М. Острогорського. Новоспечений політичний діяч був впевнений в тому, що селяни свідомо віддали йому свої голоси, висловлюючи свою прихильність та вказуючи на солідарність їхніх спільних інтересів.

Робота М.Острогорського в Думі була дуже напруженою та інтенсивною. Він брав активну участь у роботі комісії з особистої недоторканості; неодноразово виступав на загальних зборах з промовами з національних питань, зокрема, з питання про білостокський погром. Активність М.Острогорського як доповідача комісії породила навіть обвинувачення в узурпації ним повноважень цього думського органу. За статистикою він виявився сьомим серед усіх депутатів Думи і першим серед білоруських депутатів за кількістю виступів на пленарних засіданнях. М.Острогорський активно працював у комісіях Думи. Він був обраний доповідачем «комісії 19-ти», що розробила перші розділи Наказу Думи, де йому, разом із головою Думи С.Муромцевим, належала провідна роль. Складанню Наказу він приділяв багато уваги та надавав великого значення, вважаючи, що він повинен забезпечити правильну діяльність всього парламентського механізму і, можна сказати, всього конституційного режиму, котрий створювався на той час в країні. М.Острогорський був також членом «комісії 15-ти» і «комісії 33-х», які займалися підготовкою проектів законів про недоторканість особистості і громадянську рівність, був автором правил перевірки правильності проведення виборів депутатів Думи та головою одного з відділів, що здійснювали процедуру перевірки.

М.Острогорський був переконаний в доцільності існування Державної Думи в політичних умовах, які склалися на той час в Росії. Жовтневий маніфест розглядав як першу сторінку російської конституції і вважав за необхідне закріпити цей успіх, використовувати весь потенціал нової законодавчої установи перш, ніж рухатися далі. Він протестував проти радикального гасла скликання Установчих зборів, що загрожують, на його думку, реваншем вкрай реакційних сил, які паразитують на нерозвиненості політичної культури народних мас.

Реалізуючи свої теоретичні погляди, він прагнув зменшити вплив партійних фракцій на прийняття думських рішень. М.Острогорський заявляв про свою рішучість боротися за затвердження такого регламенту роботи Думи, який захистив би права навіть найбільш малочисельних депутатських груп та окремих депутатів, усунув би можливість найменшого насилля з боку більшості. На досягнення цієї мети була спрямована ідея М. Острогорського про розподіл депутатів по відділах згідно з процедурою жеребкування, подібно до парламентської практики цілої низки європейських країн (наприклад Франції).

Найважливішим компонентом нової, демократичної політичної культури М. Острогорский вважав самостійну, вільну від партійного впливу, участь якомога більшої кількості громадян в управлінні державними справами. Це пояснює його боротьбу за департизацію думських відділів та комісій, за залучення до їхньої роботи всіх депутатів. М.Острогорський закликав створити не тільки політичні установи, а й встановити політичні звичаї в Думі, адже, на його думку, не можна допустити того, щоб у парламенті були з одного боку декілька тенорів, а з іншого боку безліч статистів. За своїми концептуальними підходами до методів перетворення суспільства М.Острогорский був близький до кадетів, але не був ані членом партії, ані її думської фракції. Він підтримав розроблені кадетами основні положення законів про громадянську рівність та проект аграрної реформи. У той же час він вважав за необхідне уникати, якщо є така можливість, зайвих радикальних дій та заяв, що призводять до непотрібного загострення політичної обстановки в країні.

М.Острогорський також був членом групи депутатів Думи на міжпарламентській конференції з проблем мирного врегулювання міжнародних суперечок у Лондоні в липні 1906 p., де разом з М.Ковалевським став автором заяви російської делегації. Включення Думи в систему міжнародних парламентських зв'язків могло, на його думку, забезпечити російському парламенту знайомство з багатим досвідом законодавчих органів найбільш розвинених країн, забезпечити його міжнародною підтримкою в його протистоянні з царизмом і сприяти створенню наднаціональних структур, покликаних забезпечити нормальну життєдіяльність світової спільноти.

Висока інтенсивність роботи М.Острогорського в Думі демонструє його захопленість можливістю перетворити свої теоретичні висновки в норми права, а потім побачити їх вплив на політичне життя Росії. Разом з тим, йому довелося зіткнутися з відчутним психологічним тиском навколишнього політичного середовища. Подібно до більшості лібералів, він був супротивником різких політичних виступів та заяв, чим викликав невдоволення лівих, одночасно піддаючись критиці з боку чорносотенної преси.

Основним практичним результатом діяльності М. Острогорського в Думі слід визнати його внесок у розробку перших трьох розділів парламентського Наказу, взятих за основу при остаточному доопрацюванні цього документа. Низька ефективність зусиль зі створення будь-яких серйозних організаційно-правових механізмів обмеження впливу партій, не була для нього доказом безпідставності його теоретичних міркувань про доцільність «безпартійного начала» політичної активності. У науковій діяльності досвід першої російської революції та Першої Думи стимулював його увагу до проблематики політичної модернізації. Він переконався в історичній виправданості революції, але тільки такої, яка б «відбувалася не революційним шляхом, не катастрофічно, а проходила через низку етапів, коли кожен рух вперед робився б з оглядкою назад, спираючись на попередній досвід»[ І.с.71]. Коли Першу Думу було розпущено, М.Острогорський знову балотувався в Другу Думу від Гродненської губернії, розраховуючи на повторення свого успіху навесні 1906 р. Однак одержати перемогу йому не вдалося як через активізацію консервативних політичних сил, так і через зростаючу політичну диференціацію єврейської громади. Зокрема, всередині «Союзу з питань досягнення повноправності єврейського народу в Росії», котрий виявив в попередній думській виборчій кампанії потужну підтримку М.Острогорському, наростали розбіжності між сіоністами на чолі з В.Жаботинським і прокадетськи орієнтованим угрупованням, так званими «прогресистами», очолюваними М. Винавером.

М.Острогорський був одним з лідерів «прогресистів» і, безперечно, найвідомішим представником цього напрямку на Гродненщині. Крім того, значна й усе більш зростаюча частина єврейського населення підтримувала соціал-демократичну організацію «Бунд». У результаті голоси єврейської громади розділилися й М.Острогорский у Думу не пройшов. Після цього вчений до політичної діяльності більше не повертався.

Тим паче напруженою з цього часу була теоретична діяльність М.Остро горського, пов'язана з дослідженням сучасних для нього розвинених політичних систем. Він продовжує розробляти проблеми, пов'язані з історією й державно-правовими інститутами Великої Британії і пише роботу «Конституційна еволюція Англії протягом останнього півстоліття». Цей здобуток, над яким учений працював протягом багатьох років (відомо кілька редакцій), уперше було опубліковано в «Віснику Європи» в 1913 році. Як і в попередніх роботах М.Острогорського, пріоритетним є інтерес до «політичних сил» та політичної реальності над юридичними формами.

Розглядаючи зв'язок між конституційною еволюцією й змінами в політичному механізмі, рушійною силою якого є індивідууми з їхніми забобонами та пристрастями, він визнає важливість паралельного розвитку цих явищ. Він знову доводить значення ідей і вірувань у політиці. Конституційна еволюція Англії виражала в змінах політичних форм той внутрішній процес, що відбувався в національній свідомості. У цій книзі розвивалося багато ідей його твору «Демократія та політичні партії», у ній він знову підкреслював важливість свободи індивідуального вибору для запобігання трансформації демократії в тиранію.

Паралельно із цим ішла напружена робота М.Острогорського над остаточним варіантом його основної праці «Демократія й політичні партії». Ця робота особливо чітко показала, що глибоке розуміння автором соціально-політичних процесів у Європі й СІЛА виявилося фундаментальною базою для теоретичних поглядів зрілої творчості вченого.

М.Острогорський заклав основи иартології. На матеріалі аналізу політичних партій США та Великобританії він показав та розкрив механізм утворення й діяльності партій. Його цікавило питання про загальні характеристики політичних партій в умовах демократії та політичної рівності. Партії, що виникли як тимчасові організації, метою яких була мобілізація мас для проведення виборів, отримали згодом характер стійких угруповувань, ставши постійним та невід'ємним компонентом політичної системи.

У великій вступній частині праці «Демократія та політичні партії» ми знаходимо глибокий аналіз сучасного йому процесу бурхливого розвитку політичних інститутів, зокрема, політичних партій; протистояння різних соціальних і класових сил і ролі партій у суспільному житті демократичних країн.

М.Острогорський був свідком появи нової характеристики демократичного процесу, котра виявилася у виході на історичну арену широких мас населення, у створенні демократичних інститутів і ствердженні політичних свобод. Починаючи свій аналіз політичної системи сучасного йому суспільства зі з'ясування причин розпаду стабільного традиційного суспільства, коли воно втрачає свою політичну стійкість, М.Острогорський показує картину якісних змін у суспільстві. Ці зміни, що виражалися в політичній еволюції суспільства, були пов'язані із процесом емансипації індивіда, що був одночасно й наслідком і фактором дії матеріальних та психологічних явищ: промислової революції й «розумового плину, здатного до сприйняття нових ідей» [2,с.19].

Характеризуючи цей революційний процес, М.Острогорський підкреслює його негативні тенденції, що виразилися в політичному й соціальному нівелюванні суспільства. Соціальні зміни й політичні реформи він розглядає як наслідки розвитку ідей раціоналізму й утилітаризму, що поступово впроваджувалися у свідомість суспільства. М.Острогорський ставиться до цього процесу без особливої симпатії: «Для виборчого права майновий ценз був скасований, за таких умов парламент уже із представництва інтересів перетворюється в представництво мас: міські маси ставали носіями, головним чином, політичної влади, і Англія ставала демократією» [2,с.37].

Він пише, що розширення соціального обрію, який є наслідком руйнування традиційної станової структури, проголошення політичної рівності супроводжувалося процесом «абстракції суспільних відносин», деперсоналізації, відбувалася «деконкретизація осіб у розумах і створення для них загальних категорій» [2,с.22].

Старе суспільство, засноване на ієрархії та традиції, у якому аристократія набула звички бути опорою для суспільства, його найнадійнішим елементом, представлялася М.Острогорському як єдиний гармонійно влаштований організм, де всі його частини взаємозалежні. Хоча в нього немає явних висловлювань про переваги «старого порядку», можна виявити імпліцитні симпатії в подібних фрагментах: «He кажучи вже про представницький спосіб правління, багато англійців були тісно пов'язані за допомогою місцевого самоврядування з якою-небудь справою, яка передбачала спільний інтерес. Ватажки суспільства, лідери, були тими самими керівниками людей у суспільстві. їхня політична влада була тільки формою їхньої соціальної влади, яка ґрунтувалася на залежності людей один від одного; так само як і в ранньому Середньовіччі»[2,с.37]. Інтерпретуючи подібні висловлювання, можна помітити, що, очевидно, ранній М.Острогорький визнавав: по-перше, що стабільність суспільства спочиває на «старому порядку» розумному устрої на основі традиції та єдності всіх його частин; по-друге, спільність соціальних інтересів (або загальне благо), яка досягалася шляхом тісної залежності його частин і забезпечувалася класом, який століттями очолював суспільство й мав необхідні якості аристократією.

М.Острогорський належав до того напрямку соціально-політичної думки, що базується у своєму аналізі на визнанні домінуючої ролі суспільства над державою. Для нього характерним є ствердження пріоритету соціальних зв'язків між індивідами над соціальною й політичною ізоляцією в підтримці стабільності суспільства. Тому одним із центральних питань у його дослідженні є проблема стійкості нових соціальних відносин, а це означає і життєздатності самого демократичного суспільства, коли «пришестя демократії зруйнувало існуючі рамки політичного суспільства. Ієрархія класів та їхнє внутрішнє співвідношення були знищені, і традиційні соціальні узи, котрі поєднували індивіда з колективом порвалися» [2,с.7].

Оскільки він не сумнівався в тому, що демократичний рух, який розвивався разом з поширенням загального виборчого права є історично закономірним, то вихідним пунктом його емпіричного дослідження стає аналіз конкретних результатів реалізації загального виборчого права.

На думку М.Острогорського, проголошення загального виборчого права, що привело до правління чисельної більшості, тільки ускладнило проблему управління: «прийнятий новітніми демократіями представницький спосіб правління тільки зовні розв'язує це питання. Він зовсім не змінює суть питання, тому що «...чи не з народних мас виходить національне представництво?» [2,с.15].

Подібне бачення соціального можна інтерпретувати як розуміння того факту, що потреба індивіда в соціальній ідентифікації в умовах тотальної ізоляції, веде до появи нової соціальної ролі політичних структур, а саме політичних груп, здатних змусити зрозуміти себе в політичному полі. Можливо, тому М.Острогорський помічає зростаючу роль політичних партій і звертається до їхнього вивчення.

Його бентежить той факт, що політичні партії, пропонуючи можливість якщо не соціальної, то політичної ідентичності на основі соціальної доктрини, вимагають, як наслідок, глобальної прихильності. Він показує процес трансформації старих партій у перманентні політичні організації, орієнтовані на завоювання влади. Претендуючи спочатку на роль виразника «народних інтересів», вони поступово монополізують державне управління. Вчений приділяв значну увагу аналізові адміністративної складової партії, перш за все її ядру (кокусу). Кокус, що виник як спеціалізований орган, який забезпечує зв'язок парламентських партій із масами виборців, з часом стає інститутом, який займається координацією всієї партійної роботи і в парламенті, і в масах, здійсненням пропаганди партійної ідеологогії. М.Острогорський вважав, що політичні партії, замість виконування своєї ключової функції посередника між громадянським суспільством та державою стають знаряддям реалізації групових інтересів партійних еліт у владних структурах.

Первісний задум М.Острогорського полягав не стільки в тому, щоб дати історичний опис партій у політичному процесі, скільки в тому, щоб зрозуміти й спробувати вирішити проблему відповідності нових методів управління: демократичного представницького правління й політичних партій «соціальному синтезові», без якого неможливе існування суспільства, що розуміється ним як органічно структуроване ціле.

У передмові до першого тому своєї книги М.Острогорський порушує це питання наступним чином: «Чи наближає він (досвід політичних партій) до відтворення в новому синтезі політичного суспільства, що вийшло з демократичної революції?» [2,с.15]. Відповідь, до якої приходить він у ході дослідження, негативна: «загальне виборче право вкоренилося в демократії з його недоліком властивим йому синтезом без попереднього аналізу», тобто цей синтез не відповідав вимогам органічності. [3,с.315].

Партії захопили для себе роль політичної мобілізації мас, залишивши пригніченому та апатичному виборцеві роль звичайного статиста. Процес олігархізації партій супроводжується формалізацією й машинізацією політики. Губиться зміст представницької демократії, вона вже не презентує все розмаїття думок та інтересів.

М.Острогорський був одним з перших, хто у вирішенні подібних проблем звертався до вивчення елементів реального політичного процесу, поведінки його справжніх учасників: політичних організацій, лідерів, мас, а також «політичних вподобань», тобто переконань і вірувань людей щодо політики. Значення його роботи полягало в самій постановці подібних питань, у формулюванні найбільш істотних тенденцій у подіях, що відбуваються; у правильному підборі фактичного матеріалу й застосуванні порівняльного та історичного методів у дослідженні. М.Острогорський використовує порівняльний метод як у наднаціональному історичному контексті, намагаючись знайти загальне в культурно-історичному розвиткові й політичних системах цих країн, так і в з'ясуванні внутрішніх національних тенденцій політичного життя та еволюції партійних систем.

Список використаних джерел

1. Острогорский М.Я. Конституционная эволюция Англии в течение последнего полувека. Пг., 1916. C.71//web ресурс Російської державної бібліотеки.

2. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. С предисловием Е.Б.Пашуканиса. Т.1. Англия. Пер. с франц. А.М. Горовиц. М.: Изд. Комакадемии, 1927.

3. Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. Т.2. Соединенные Штаты Америки. Пер. А.М. Демьяновой. М., 1930.

Размещено на Allbest.ru