Нова національна політика Іспанії 2008 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нова національна політика Іспанії 2008 року

Федорова К.О

Актуальність теми наукового дослідження зумовлена трансформацією іспанської національної стратегії, її місця в сучасній системі міжнародних відносин. Іспанія має впливові важелі в ЄС, проте ніяк не може вийти з фінансової кризи, що обурює населення. Високі внутрішні борги та зовнішні виклики змушують уряд Іспанії розробляти нові стратегії для подолання цих загроз. Цікавим є пошук Королівства шляхів виходу з кризи.

При теоретичному опрацюванні зазначеної проблематики використовувалися напрями політологічних досліджень, розроблені такими авторами: Е. Бурке, С. дель Кампо, X. Ортега-і-Гассет, Волкова Г.І., Дементьев А.В., Хенкін С.М. та Черкасова К.Г. Проте, на думку автора, існує істотний брак політологічної аналітики іспанських зовнішньополітичних тенденцій в українських джерелах.

Головним завданням та метою статті є здійснення комплексного аналізу особливостей напрямків міжнародної політики Іспанії, яку обумовлюють як внутрішні, так і зовнішні виклики, та виходячи з них визначення національних інтересів Іспанії та їх детальний розгляд.

В 2008 p. X.Л. Родрігес Сапатеро у співпраці з науковцями, вченими і політологами, створив нову Директиву національної оборонної політики. Вона диктує Стратегію національної безпеки, і вказує на потребу вдосконалення координації між різними державними інстанціями. Цей документ служить орієнтиром для аналізу основних аспектів політики Іспанії [8, с.1].

Концепція національної безпеки Іспанії це система захисту суверенітету і цілісності національної території та народу, дозволяючи розвиток свободи, приватного підприємства, економічні та соціальні свободи. Держава тут в свою чергу, перешкоджає або істотно обмежує вплив внутрішніх і зовнішніх ризиків. Крім того, бере участь у формуванні та підтримці спільних міжнародних зусиль з підтримання та будування миру і розвитку людського суспільства, демократії і свободи [8, с.3].

Головними викликами для створення нової стратегії національної безпеки Іспанії, постали такі: необхідність зосередити, унітарну, скоординовану і централізовану систему безпеки в державі; різноманітність і важливість ризиків, що існують для країни; важливість найкращим чином використовувати велику кількість ресурсів, необхідних для вирішення тих чи інших питань; необхідність чітко визначити форму та рівень амбіцій країни; забезпечення взаємодії між установами, які займаються керуванням держави; необхідність визначення ролі індустрії в цілому; зростаюча потреба донести до суспільства обговорення безпеки та її актуальність; будування політичного консенсусу і прозорості [8, с.6].

З цього виникають III базових блоки інтересів Іспанії:

I. суверенітет, незалежність і територіальна цілісність;

II. конституційний лад, життя, свободу і процвітання іспанців;

III. мир і міжнародна безпека.

Коло іспанських інтересів обумовлює як обмеження, так і можливості що стоять перед державою, які позиціонуються в світі і в Європі. І останні сучасні зміни глибоко ввійшли у іспанське суспільство. Тепер від Іспанії вимагається не тільки керувати певним чином самою країною, але й домагатися зразкової, відмінної зовнішньої політики, попереджуючи будь-які конфлікти ідеологічні чи територіальні. Tільки з урахуванням цих аспектів, Іспанія зможе розвиватися і працювати ефективно. Салустіано дель Кампо, видатний іспанський соціолог, академік Королівської Академії Етичних та Політичних Наук, що розташовується в Мадриді, пропонує розбити коло іспанських національних інтересів на чотири сектори:

А. Політичні:

1. Підтримання демократичної системи урядом і ринковою економікою. Це загальний інтерес на міжнародному рівні, тому що демократичне управління зобов'язує високим рівнем повноправного члена Європейського союзу. Але це важливо і самій державі, тому що це викладено в іспанській діючої Конституції. З іншого боку, система ринкової економіки і так є неминучою, бо Іспанія інтегрована в ті самі альянси, союзи і міжнародні організації, які вона сама формує і частиною яких є;

2. Повага прав людиші. Хоча цей аспект і тісно пов'язаний з вищенаведеним, проте він має практичний вимір, який виходить за межі Європейського Союзу та сучасної демократії. Ці принципи поваги прав людини повинні піддягають виконанню в будь-якій країні, а також мають вимагати застосування сили частиною оборонних організацій європейського та атлантичного регіонів та, звісно. Організації Об'єднаних Націй. Яскравим прикладом можна назвати випадки Боснії і Косово;

3. Збереження миру в усьому світі. Зацікавленість у підтримці миру в усьому світі полягає не у відсутності локалізованих конфліктів більшої чи меншої важливості і частоти, а вимагає гарантій міжнародного порядку коли ситуація ще достатньо стабільна. Все це для того, щоб дозволити розвиток демократичного політичного життя і поступового розвитку молодих незалежних країни, а також для зростання ступеню економічного розвитку в світі;

4. Допомога країнам третього світу. Ситуація наприкінці двадцятого століття показала, що світ розділений на регіони багатих, якими живуть менш ніж 20 % населення світу, і бідні регіони в яких живе більш ніж 80 % людей. Це є однією з основних причин загрози для промислово розвинених і демократичних країн Європейського союзу і НАТО, але також для деяких країн Сходу, таких як Японія, Сінгапур та інші. Крім того, Іспанія, як держава, відповідальна за частину зовнішніх кордонів ЄС зобов'язана дотримуватися імміграційних правил, які її зобов'язують, і це особливо позначається на іспанських відносинах з сусідами, як Марокко та Алжир, а також з деякими Латиноамериканськими країнами, з якими Іспанія зберігає історичні, культурні і кровні зв'язки;

5. Сприяння іміджу Іспанії. Відповідно цьому аспекту, іспанській зовнішній політиці виокремлюються конкретні сприяння відновленню історичних помилок, негативних дат в історії Іспанії. Через домовленості з іншими демократичними силами, економічними і соціально розвинутих держав, Іспанія має активно взяти участь у миротворчих місіях і місіях, для надання допомоги економічних країн третього світу. Крім того, необхідно внести ясність у національне поняття «іспанське», уяснити цю національну ідентичність. Так, вона має частково включати особливості деяких інших культур, але вони повинні доповнювати іспанське, а не врізатися в нього, бути штучним або анахронічним [6].

Б. Економічні:

1. Глобальна вільна торгівля. Цей принцип зобов'язує Іспанію не тільки Договором про вільну торгівлю, але і служить її внутрішнім, суб'єктивним інтересам, враховуючи важливість експортної ставки в іспанському платіжному балансі. Зокрема, це впливає на доступність без бар'єрів для іспанських товарів і послуг на всіх ринках світу і взаємообміну;

2. Забезпечення енергетичними ресурсами. З огляду на серйозний дефіцит у іспанській економіці енергетичних ресурсів, першочергового значення набирає забезпечення їх надання за рахунок іноземних інвестицій та міжнародної торгівлі;

3. Досягнути та перевищити середній рівень процвітання в ЄС. До 1996 р. Іспанська економіка відновила рівень до 80% від середньоєвропейського рівня доходу. З тих пір

Іспанія тільки зміцнювалась в цьому вимірі, і стала однією з одинадцяти країн, що трансформувалась у країну із соціально-орієнтованою ринковою економікою. Модель соціально-ринкової економіки виходить з концепції, що ні держава, ні приватний бізнес не мають право мати повний контроль над економікою а повинні служити людям. У цьому різновиді змішаної економіки, так само як і в ринковій економіці, лише вирішення самих споживачів, постачальників ресурсів і приватних фірм визначають структуру розподілу ресурсів. При цьому економічно сильніші зобов'язані підтримувати слабкіших [4].

Що ще більш важливо, було встановлено, що в багатьох регіонах Іспанії індекс середньоєвропейського рівня доходу перевищується у: Мадриді, Каталонії та на Балеарських островах[6].

В. Соціальні:

1. Збереження та поліпшення добробуту держави. Цей інтерес складає характерну рису Іспанії, від'ємною від європейської соціальної і економічної системи і, хоча він займає далеко не перше місце серед країн європейського співтовариства, він вже є присутнім в іспанській державі. He переоцінюючи досягнень Іспанії, можна твердо сказати, що її система соціального захисту повністю відповідає міжнародним європейським вимогам, для яких необхідна гнучкість та водночас, структурна жорсткість, які разом унеможливлюють бюрократизм;

2. Контроль і скорочення масштабів соціальні відмінностей. Ідея соціальної рівності в сучасному суспільстві має свою реальну межу. Ідеал досконалої людини, не повинен бути пов'язаний зі створенням приватних привілеїв чи династичних статусів. Уряд повинен заохочувати індивідуальну мотивацію перспективних, розвинутих іспанських науковців, фахівців, спеціалістів у всіх сферах в результаті складається колектив, спільна команда, яка у кінцевому рахунку, буде здатна конкурувати на світовій арені і стрімко підіймає імідж держави;

3. Інтеграція та соціальна згуртованість. Цей аспект, має важливе значення для збереження порядку та цілісної соборної Іспанії, обов'язково повинен бути сумісним з властивостями територіальних автономій і культурними відмінностями;

4. Будівництво якості системи освіти і розвиток власних технологій. Особливу увагу іспанський уряд повинен надати стимулюванню розвитку науки і техніки. Інвестиції у власну освіту та технології виправдовують себе абсолютно повністю. Коли держава володіє власним інтелектуальним потенціалом це робить її потужною і конкурентоспроможною на міжнародній арені. Інколи інтелектуальні багатства країни стають набагато більш стратегічно важливими, ніж монетарні [6].

Г. Оборонні:

1. Збереження територіальної цілісності. Хоча ця мета здається добре проведена у Конституції і забезпечена існуючими оборонними договорами, підписаними Іспанією, необхідно застрахуватися від будь-яких непередбачених або сумнівних ситуацій, і позиціонувати засоби оборони відповідно стратегічним точкам на карті Іспанії та залучитися підтримкою за її межами;

2. Участь у місії з підтримання миру. Діяльність іспанських збройних сил не тільки зробила свій внесок в міжнародний спокій разом з країнами-союзниками, але й покращила свій військовий престиж, про що свідчать відгуки міжнародного співтовариства. «Я хотів би підкреслити серйозний внесок Іспанії в розробку Стратегії розвитку ЄС до 2020 року. Її конкретні ідеї в області енергетичної політики, зокрема, в розробці електроавтомобіля, в області нових технологій, зокрема, цифрових, є серйозним політичним і інтелектуальним вкладом», зазначив голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу. (Цит. по: 1]. В цьому виразі інтегрується вся потужність іспанської держави і вона засвідчена у членстві в ЄС [6].

Отже, іспанські національні інтереси уособлюють в собі стабільне, систематичне функціонування чотирьох стовпів добробуту: політика, економіка, соціальний добробут та оборона. Політика має функціонувати так, щоб народ і не згадував про неї, іспанці не повинні відчувати тиск кризи кожного дня. Проте, чи можна сказати, що вони її дійсно не відчувають?

22 травня 2011 р. відбулися муніципальні вибори, які здебільшого зумовлюють першість на всезагальних виборах у 2012 p. На місцевих виборах перемогла Народна партія. Зараз її очолює Маріано Рахой. Закінчується другий термін X.Л. Родрігеса

Сапатеро і він офіційно заявив, що на третій балотуватися не буде[11]. Демократична країна повинна мати різних очільників 8 років достатньо для проведення соціальних та оборонних реформ.

Зараз для іспанців є великою загадкою, хто ж буде наступним Прем'єр-міністром в 2012 p.: X.М. Аснар (попередній Прем'єр-міністр від Народної партії) вже не голова, а тільки член Народної партії, X.Л. Родрігес Сапатеро балотуватися не буде. Отже, дві головні персони, що були лідерами з 90-х років відступають приходить нове політичне покоління. Також може набрати голоси партія Об'єднаних лівих, які є єдиними, що виступають за повний вивід військового контингенту Іспанії з Афганістану. Можливо це зацікавить населення, але іспанський народ в той же час розуміє, що це хоч якась можливість контролювати Аль-Каїду, від якої вони зазнали кривавої агресії 11 березня 2004 р. Всі це пам'ятають і стримано ставляться до збільшення кількості контингенту в Бадгізі.

Більш очевидною є економічна криза для іспанців, і вони напевне оберуть такого кандидата, який би вивів їх з цієї кризи, створив нові робочі місця. Нажаль видатного харизматичного лідера Іспанія ще не має, як сказав X. Ортега-і-Гассет: «В Іспанії знайдеться чимало сил, кожна з яких в достатній мірі безсильна» [2,с.58]. В цьому і є її головна проблема і криза влади відчувається в економічному секторі. Необхідним є не набирання кредитів, які нічим буде віддавати, а створення нових робочих місць, будування заводів. В Іспанії для цього є все, з площею, в Європі вона поступається лише Росії, Україні та Франції. У Іспанії є рівнинна площа (Андалусія та Естремадура), де можна побудувати заводи, і майже 5000 кілометрова берегова лінія, де можна до досконалості розвити торгівельний та військово-морський флот. До того ж, в неї в розпорядженні Канарські та Балеарські острови, що не тільки приносять шалені гроші з туризму, але і мають активний, великий порт Puerto de la Luz.

Нажаль, іспанський уряд не користується тим, чим володіють іспанці. Іспанія має найбільший в Європі риболовний флот, перевищити норвезький було непросто. В Іспанії є близько 130 джерел мінеральних вод, вона є ексклюзивним постачальником морських водоростей та морської капусти до Європи. В неї купують скоріше ніж оплачувати коштовні трансфери з Японії, де зараз неспокійна ситуація через землетруси, цунамі та витоки радіації. Іспанія займає 3 місце в світі за виробництвом вина, 2 з цитрусових та оливок і оливкової олії. На півдні широко вирощ/ється рис, складова відомої середземноморської дієти, для цього виділено більше ніж 106 тис. гек. землі. Головними провінціями, в яких вирощується рис є: Андалусія 208.100 т., її наздоганяє Естремадура (199.900 т.), також Каталонія (128.000 т.), Валенсія (125.100 т.), Арагон (62.800 т.), Наварра (10.300 т.) та Мурсія і Альбачете (3.200 т.) [10].

Іспанія має чимало вугільних покладів і є лідером Західної Європи, постачаючи вугілля з Ов'єдо, Леону, Севильї, Ла-Коруньї, Леріди та Теруелю. В 60-х pp.. XX ст. були знайдені поклади нафти і газу. Наразі функціонує три нафтогазоносних басейни, від Піренеїв до Кордильєри, це Бургос, Більбао, Ампоста, проте вона імпортує 98% нафти та 90% газу. Найкрупнішими постачальниками нафти до Іспанії є Мексика, Лівія, Саудівська Аравія, Ірак, Іран, Нігерія та ін.. Найбільшим газовим постачальником до Іспанії є Алжир (46%), Нігерія, Катар, Єгипет, Норвегія та ін. [7]. З цього ясно видна залежність Іспанії від постачань енергоносіїв з арабського світу і ясна її участь у конфліктах на близькому Сході на арабській стороні. Проте, треба віддати їй належне, що країна не зациклилась на одному постачальнику і не зробила себе залежною та ізольованою. Розмаїтість партнерів по енергетиці дає можливість гнучко проводити зовнішню політику держави. До того ж, Іспанія постачає нафту до Європи, Франції, Андорри та ін..

Основні маршрути нафти і газу, що надходять до Іспанії є:

1. Морське транспортування нафти. Один з недоліків цього методу є розливи нафти у морі. Наслідки цих розливів є дуже серйозними для місцевих екосистем і, відповідно негативно впливають на місцеву економіку (така ситуація може зупинити тисячі туристів, для відвідування району, постраждалого від розливів нафти).

2. Через канали (трубопроводи) з Африки чи Європи. Потім, ці лінії використовуються також для перевезення палива на внутрішньому ринку. Хоча ризик аварії також існує, наслідки, ймовірно, будуть менш катастрофічними, ніж у морському транспортуванні [9].

Тож, Іспанія має всі економічні показники для вдалого і, навіть, успішного існування в Європейській системі. Відповіддю є політичний менеджмент, який зараз не вижимає все з існуючих наявних можливостей держави, щоб вивести її з кризи. До того ж, криза звернула увагу на сильну сторону іспанської економіки, таку як надійний фінансовий сектор. Він в цілому показав чудову міцність в умовах іпотечної кризи і розширення іспанських компаній в усьому світі, особливо в Латинській Америці і Азії. Істотно постраждало місцеве фермерство через китайську дешеву продукцію, яку скуповували збіднілі або безробітні іспанці.

Отже, з цього, новому уряду Іспанії, яке встане на чолі Іспанії в 2012 р. треба зробити чіткі висновки:

По-перше, міжнародні проблеми Іспанії починаються з внутрішніх негараздів. Головним внутрішнім дестабілізаційним чинником є сепаратизм. Прагнення Країни Басків та Каталонії представляти свої інтереси напряму в ЄС є недобрим відголоском. Центр повинен вправно діяти, і X.Л. Родрігес Сапатеро за свої два терміни багато зробив, розширивши автономні права обох провінцій. На цьому не треба зупинятися і пов'язувати економічно між собою багаті Каталонію та Країну Басків, з бідними регіонами Естуемадури та Галісії. Тут національні інтереси повинні стати головним щоденним пріоритетом, інтереси іспанської нації, іспанського народу, який багатий на культуру та самобутність. He потрібно відокремлювати баскську культуру, її треба прославляти, як іспанський скарб. Зрозуміло, що суверенітет Країни Басків не дасть їй більше багатства і процвітання, ніж у складі Іспанії. Тому, треба разом співіснувати і протидіяти справжнім загрозам і викликам.

По-друге, згуртований, міцний та дружній центр, дійсно може вивести Іспанію з економічної кризи, яка зачіпає державу зараз більше за все. Очевидно, що влада в 2012 р. точно буде новою, і державу очолить той, хто ще жодного разу не був у керма. Тому, він повинен чітко вивчити промахи минулих лідерів, їх методи ведення політики, як внутрішньої, так і зовнішньої та вивести Іспанію на достойний іспанців міжнародний рівень. Адже в Королівстві все для цього є. Аграрно-індустріальна держава в Західній Європі може швидше за інших подолати всі свої недуги. Все залежить від лідера та його менеджерських навичок кого він обере до свого нового кабінету і які надасть завдання.

По-третє, національні інтереси Іспанії в XXI ст.. напряму залежать від її політичної рівноваги. Це стосується і вісі ЄС-СІПА і європейці-ісламісти [3]. В цьому політичному клубку асиметричних загроз, Іспанія має знайти золоту середину, як посередника цих культур та альянсів. Дякуючи своєму геополітичному положенню, Іспанія не може сперечатися ні з Європою, ні з арабами, бо обидві групи є її прямими сусідами. Обидва регіони є життєвим простором Іспанії і вона має там прямі стратегічні інтереси, які зачіпають всі її сектори функціонування: оборона, енергетика, торгівля, статус островів, міграція, тощо. Потрібно бути високоосвіченою, мудрою та хитрою людиною, щоб вправно і на свою користь використовувати таких діалог культур. Краще, якби це підкріплювалося дипломатичним, а не бізнесовим досвідом. Адже, дипломат завжди притримує своє бачення, свою думку заради Вітчизни, а підприємець не хоче бачити далі своїх прагматичних інтересів. Тому, для Іспанії, якнайкраще було б, щоб її очолила досвідчена персона відповідного рангу.

Отже, на підставі аналізу теоретичних розвідок з проблематики статті та практичних кроків, виходячи з аналізу сучасного іспанського становища на міжнародній арені і враховуючи внутрішні проблеми Іспанії, авторка виокремлює таке твердження. Національні інтереси Іспанії на початку XXI ст.. це сукупність внутрішніх інтересів провінцій, які разом формують спільне бачення зовнішньої політики Іспанії. Вони обумовлюються зовнішніми викликами та загрозами, що стосуються Іспанії. Головними стовпами, які продукують національні інтереси є: політика (в т.ч. територіальна цілісність, захист своїх земель та островів), економіка (як подолання кризи), соціальна політика (створення нових робочих місць, використання у повному обсязі внутрішніх ресурсів) та оборона (відбиття асиметричних загроз використання свого геополітичного розташування на свою користь, як важливого міжкультурного та міжконтинентального гравця).

Іспанія потребує нової стратегії, не тільки тому що існуюча вже не діє, а це обумовлює кризове становище, у яке Королівство зараз потрапило. Для того щоб якнайшвидше вийти з фінансової, економічної та соціальної кризи, необхідним постає вдосконалення і навіть трансформування національної стратегії країни. Бо згуртована держава з чіткими, виробленими кроками на майбутнє швидше і якісніше подолає скрутні часи. І таке трансформування має бути всезагальним, в усіх сферах.

політичний іспанія іберійський національний

Список використаних джерел

1. Баррозу Ж.М. Приоритетом Испании во время председательства в ЕС станет запуск механизмов Лиссабонского договора [Електронний ресурс] / Кореспондент.net, 23.02.2010. Режим доступу: http://korrespondent.net/world/1050321-prioritetom-ispanii-vo-vremya-predsedatelstva-v- es-stanet-zapusk-mehanizmov-lissabonskogo-dogovora

2. Ортега-и-Гассет X. Бесхребетная Испания. - М.: «АСТ», 2003

3. Талайко Т.А. Война в Ираке и трансатлантические отношения [Електронний ресурс] / Белорусский журнал международного права и международных отношений, 2005. №2. Режим до ступу: http ://evolutio. info/index, php

4. Шульга Ж.О. Проблеми соціально орієнтованої ринкової економіки: теоретико-методологічний аспект [Електронний ресурс] / Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 2(6), 2009, с.47-51. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/portal/Soc_Gum/Vbumb/2009.

Размещено на Allbest.ru