Взаємодія інституту президентства з іншими гілками влади (на прикладі України, Росії та Білорусі)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія інституту президентства з іншими гілками влади (на прикладі України, Росії та Білорусі)

Кузнецова О.В.

Протягом часу інститут президентства як невід'ємний елемент політичної системи впевнено закріпився у більшості країн світу. У 1990-х роках минулого сторіччя постсоціалістичні держави вибирали змішану форму правління, прикладом якої була французька П'ята напівпрезидентська республіка. Деякий час вчені та політики прискіпливо розглядали напівпрезиденціалізм як несумісну альтернативу «чистим» президентським та парламентським республікам, але політичні «інженери» та «архітектори» нових суверенних країн змогли знайти все більше прихильників саме такого конституційного оформлення управління державою [ 1,с.11]. При цьому кожна з них внаслідок політико-правових традицій має свої особливості, які слід досліджувати з метою їх подальшого урахування у практичному використанні. Тому ця тема є актуальною на сьогодні та привертає до себе увагу багатьох науковців.

Певний інтерес викликає розгляд становлення та функціонування інституту президентства в трьох країнах пострадянського простору Україні, Росії та Білорусі, тому у представленій роботі увага зосереджена на порівнянні статусу та повноважень Президента як глави держави та його взаємодії з виконавчою та законодавчою гілками влади. В цих країнах інститут президентства має невеликий термін існування. В умовах комуністичної ідеології, коли виконавча та законодавча влада зосереджена у Радах, існування органу, який наділений самостійними державно-владними повноваженнями, було неможливим. Період перебудови, закріплення принципу багатопартійності та взагалі оновлення всієї державної системи привели до введення поста Президента СРСР (березень, 1990 p.). Після цього союзні та автономні республіки теж почали вводити посаду Президента. Повної прозорості щодо повноважень або функціонування цього інституту у тих умовах, мабуть, не було. Очевидним стало те, що потрібна найвища посада, яка би займалась укріпленням самостійності держави, її представництвом на міжнародній арені. Але більш важливимстало налагодження дієвої роботи новоутворених самостійних гілок влади. Введення в процесі державотворення посади Президента та надання йому за Конституцією статусу глави держави було викликано об'єктивними причинами, насамперед, необхідністю забезпечити більшу керованість країною у складний період її розвитку.

Дослідити загальні риси та особливі відмінності розвитку інституту президентства у кожній з трьох країн і стало метою цієї роботи. Серед основних методів дослідження були використані системний, який розглядає інститут президентства як окрему систему, що існує серед інших державних систем; інституціональний, який досліджує інститут президентства як інститут будівництва владних відношень; порівняльний, який вивчає загальні та специфічні особливості інституту президентства у трьох країнах. В основу проведеного аналізу покладені, по-перше, Конституція України, Конституція Російської Федерації та Конституція Республіки Білорусь [2]; по-друге, роботи М.І.Зелінської, С.Н.Пак, С.Г.Паречіної, які досліджували це питання окремо по трьох країнах [3 5]; по-третє, наукові праці С.В.Гордієенко, А.В.Кинєва, які присвячені саме порівняльному аналізу інституту президентства різних європейських країн [6-7]. Також брались до уваги праці західних науковців P.Siaroff, A.Warber [8 9]. Аналіз існуючих досліджень показав, що порівняння повноважень Президента щодо виконавчої та законодавчої влади спільно в цих трьох країнах не проводилось.

Розгляд даного питання почнемо з конституційного оформлення цієї посади. Згідно Конституцій трьох країн Президент є главою держави, гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності країни, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. Президент це конституційний інститут, який гарантує, що реалізація курсу країни буде залишатися у рамках Конституції та відповідати визначеним державою пріоритетам. президент влада держава

Діяльність Президента може бути зведена до чотирьох основних спільних для трьох країн груп відношення:

- до держави (забезпечення державної незалежності, національної безпеки та правонаступництва, звернення про основні внутрішні та зовнішні напрями, проголошення надзвичайного та воєнного станів, представництво на міжнародній арені);

- до людей (надання та припинення громадянства, надання притулку, здійснення помилування, державного нагородження, присвоєння вищих воєнних, спеціальних та почесних звань, призначення референдуму);

- до законодавчої влади (припинення повноважень Парламенту та призначення позачергових виборів, щорічні послання Парламенту, право вето на парламентські закони);

- до виконавчої влади (право головувати на засіданнях Уряду (конституційно не закріплено в Україні), за згодою Парламенту призначення та припинення повноважень Прем'єр-міністра, за поданням Прем'єр-міністра членів Уряду (крім Білорусі), за згодою Парламенту призначення Генерального прокурора тощо).

На главу держави покладається завдання забезпечити умови узгодженого функціонування усіх гілок влади та їх інститутів, верховного контролю за реалізацією на практиці. Порівняємо конституційне закріплення статусу та повноважень Президентів у трьох країнах (ст. 102 112

Розділу V Конституції України, ст.80-93 Глави IV Конституції Російської Федерації та ст.79 86 Розділу IV Конституції Республіки Білорусь).

Таблиця 1.

Загальне про статус та повноваження Президента

Таблиця 2.

Вплив повноважень Президента на діяльність виконавчої влади

Таблиця 3.

Вплив повноважень Президента на діяльність законодавчої влади

Серед спільних повноважень, які виконують три Президента є те, що вони Головнокомандуючі Збройних Сил своїх країн, формують та очолюють Раду безпеки (в Україні Раду національної безпеки та оборони). Крім того, вони мають право створювати консультативно-дорадчі допоміжні органи і служби, Адміністрацію Президента. Конституційно закріплено право Президентів призначати Голову Центрального Банку та його членів, а також додатково в Україні за згодою з Верховною Радою Голову Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення, в Білорусі Голову Комітету державного контролю, в Росії Повноважних представників. Деякі науковці називають запровадження інституту Повноважного представника Президента РФ у федеральному окрузі потребою для створення найкращих умов реалізації главою держави своїх повноважень, підвищення ефективної діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади на федеральному рівні та контролю за виконанням їх рішень [ 10,с. 12].

Підкреслимо, що спільне історично-правове минуле трьох країн дозволяє побачити схожий розвиток близьких за змістом процесів еволюції інституту президентства та надання Президентові майже однакових повноважень. Порівнюючи ряд європейських країн, М.А. Краснов відносить Україну, Росію та Білорусь до однієї групи держав, де Президентам при формуванні Урядів надаються найбільші «політичні можливості» [ 11,с. 17]. Конституційне оформлення нового для трьох країн інституту у значній мірі стало запозиченням інституційного досвіду країн, які вже пройшли шлях становлення цієї інституції. При цьому кожна держава має свої національно-історичні особливості та традиції, які слід враховувати, бо скальковані інститути державної влади можуть перетворюватися у псевдо інститути та бути відірваними від політичної реальності. Незавжди розумно поєднанні інновації і традиції в інституціалізації політичних процесів, а також особисті інтереси та амбіції конкретних політичних діячів впливають на розвиток і становлення інституту президентства [12,с.7]. Цей інститут в Україні, Росії та Білорусі хоча і відрізняється від загальноприйнятих стандартів, але все ж є адекватним історичній нормі пострадянських країн, типу суспільно-державних відносин, традиційній свідомості суспільства. Слід зазначити, що в цих країнах, окрім становлення інституту президентства, проходить становлення Парламенту, незалежних судів, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Складність цього системного процесу полягає в тому, що певна форма інституту президентства з відповідними законодавчими актами не з'являється миттєво після введення посту, треба час для усталення політичної практики, налагодження взаємозв'язку з іншими політичним інститутами і суспільством у цілому, і це досить тривалий історичний процес. Tому кожна з країн вивчає досвід інших держав, які вже досяглії сталої взаємодії Президента з іншими гілками влади, аналізує їх позитивні та негативні наслідки та застосовує з урахуванням свого державно-національного чинника.

Деякі труднощі функціонування інституту президентства в Україні, Росії та Білорусі пов'язані з тим, що ще з початку не було чіткого розуміння розподілу влади і місця Президента в ній. Він визначається терміном «глава держави», який точно відображує, але не робить появи «четвертої» гілки влади. Tой факт, що Президент не відноситься ні до однієї з гілок влади, не означає невизначеності його правового статусу. Якщо вивести його над всіма гілками влади, то значним буде вплив на всі інші державні владні органи, обмежуючи їх самостійність. Місце Президента має бути ні «над», а «між» гілками влади як інтеграційний чинник їх співпраці. Маючи «особливий» статус зі своїми повноваженнями та комплексним характером взаємодії з іншими гілками влади, Президент тяжіє до виконавчої влади [13,с.37], але мусить бути сполучною ланкою між всіма гілками влади, як центр, який налагодить та скоординує спільні зусилля. Його завдання чітке координувати, а не втручатися. Від того, наскільки йому вдасться налагодити роботу усіх політичних інститутів в країні, і буде залежати існування цього інституту та ефективність державного управління в цілому. І якщо в Росії та Білорусі інститут президентства закріпився, то в Україні владні відносини у трикутнику Президент-Уряд-Парламент зазнають постійних реформ, впливаючи на політичне життя країни. Політична реформа, яка почалась у 2000 р. під час проведення Всеукраїнського референдуму з приводу внесення змін до Конституції 1996 p., значно вплинула на принципи функціонування основних політичних інститутів та взаємодії різних гілок влади (більше влади Парламенту, Уряд незалежний від Президента). Зміни до Конституції, які були прийняті наприкінці 2004 р. під час складних для України президентських виборів та набули чинності з 01.01.2006 p., перерозподілили повноваження вищих державних органів, але, на жаль, не виключили конфліктів між ними, тому що це була лише політична домовленість, а не дійсна згода про такий перерозподіл. Це розумів і тодішній Президент В. Ющенко, якому не вдалось нічого змінити під час свого президентства, але це зробив діючий Президент В.Янукович, який має «свого» Прем'єр-міністра та «свою» більшість у Парламенті. Крім того, закріплюючи свій статус та повноваження, В.Янукович унеможливив будь-який розкол своєї партії із-за зміни Прем'єр-міністра. Якщо Президенту вдасться стати інтеграційним чинником співпраці між гілками влади, то його перебування подовжиться. Зазначимо, що у Росії В. Путіну вдалось залишитися при владі, бо він підготував наступника у владній системі, О. Лукашенко подовжив своє перебування на посаді через референдум, але кожне наступне продовження терміну буде гірше сприйматися населенням (події президентських виборів у грудні 2010 р. це підтвердили).

В Україні проведення політичної реформи та внесення конституційних змін, на жаль, показали, що регулювання відносин між гілками влади знаходиться на низькому правовому рівні. Як показали 2004 2010 pp., коли в Україні діяли зміни до Конституції, на даному етапі свого демократично-правового розвитку українська еліта ще не готова до цього. Спроба перейти до парламентсько-президентської країни виявилась не вдалою внаслідок невміння основних політичних гравців домовлятися (приклад Ющенко-Тимошенко з однієї команди «помаранчевої революції»), Тому політично доцільним було підвищення ролі Президента в умовах розбал ансованості української політичної практики. Якщо У країна доведе стійкість своєї внутрішньої цілісності, тоді можна переходити до парламентсько-президентської республіки. Наприклад, як у ФРН, коли Уряд очолює глава більшості у Парламенті, а Президент виконує роль представника у міжнародних справах та арбітра у внутрішніх конфліктах на різних рівнях влади. Ane при змішаній формі правління потрібне розвинене громадянське суспільство, чого в трьох країнах на сьогодні не має. Є така думка, що для ефективного функціонування громадянського суспільства треба наявність ключової постаті такого суспільства громадянина, який би перетворився з об'єкту політичного впливу на повноцінного суб'єкта, тобто є потреба у появі потужного середнього класу (як в інших європейських країнах), який би не тільки усвідомлював свої власні інтереси, а й міг би ефективно та своєчасно їх відстоювати, маючи для цього відповідні матеріальні та організаційні ресурси [ 14,с.8]. І з цим не можна не погодитися, бо сталий розвиток громадянського суспільства є однією з умов ефективного функціонування інституту президентства.

Підводячи підсумки, відзначимо, що коли говорять про положення Президента в системі органів державної влади, то передусім мають на увазі співвідношення його функцій із законодавчою і виконавчою владою. Конституція має закріпити цю «конституційну геометрію» повноважень та умов плідної взаємодії, щоб забезпечити та підтримувати дієвий баланс у трикутнику «Президент-Уряд-Парламент». Необхідність дотримання балансу влади визначає доцільність існування такої інституції як «президент», який має врівноважувати чи обмежувати парламентське верховенство або ж законодавчий нігілізм виконавчої влади. Становище Президента і його фактична роль в житті країни визначається в кожній державі в залежності від політичних умов та історичних традицій. Коли в країні реалізований принцип поділу влади утворюється особливий статус Президента як глави держави, що випливає з його власних повноважень, обов'язку виступати гарантом Конституції і здійснювати вище представництво. Пост президентства має чітко виражений політичний характер, йому належить важлива роль у формуванні політики держави, верховного політичного керівництва державними справами. Інститут президентства з сильними повноваженнями з'являється у кризові моменти, коли потрібен дієздатний орган влади задля стабілізації ситуації. Інститут президентства в У країні, Росії та Білорусі відрізняється від президентської республіки США, де глава держави є одночасно і главою виконавчої влади, та від парламентської республіки ФРН, де Президент має представницькі функції і не впливає на роботу основних державних органів. Tакож функціонування цього інституту в Україні, Росії та Білорусі відрізняється і від напівпрезидентської республіки Франції, де повноваження Президента у виконавчій влади вужче, ніж у законодавчій. Але, якщо у Франції Уряд формується з урахуванням політичних сил у Парламенті і відповідальне перед ним, то в цих трьох країнах У ряд у своїй діяльності більш залежить від Президента, ніж від Парламенту, що дозволяє охарактеризувати систему правління в них як «змішану» систему з сильним Президентом. У наведених країнах (в більшій мірі Білорусі, Росії) складається гібридна, але відповідна перехідному періоду форма інституту президентства. Комбінація американської та французької моделей сприяє укріпленню своєї особливої, гнучкої як до виконавчої, так і до законодавчої гілок влади, організації вищої державної влади та розвитку громадянського суспільства. Напрям цього розвитку залежатиме від внутрішньої трансформації гілок влади. Для України, Росії та Білорусі, як у країнах зі структурною перебудовою політичного та соціально-економічного устрою, найбільш ефективною є напівпрезидентська, парламентсько-президентська форма правління. На сьогодні ж головним є значення Президента як інтеграційного елемента у системі державних органів на шляху становлення демократичної та правової країни.

Список використаних джерел

1. Зазнаев О.И. Полупрезидентская система (политико-правовой анализ). Автореферат дис.... д-ра юрид.наук. Казань, 2006.

2. Конституція України http://www.president.gov.ua/ru/content/chapter05, Конституція Російської Федерації http://www.gov.ru/main/konst/konstl4, Конституція Білорусі http://president.gov.by/pressl9332

3. Зелінська М.І. Інститут президентства в Україні: етапи трансформації. Дис... канд. пол.наук. K., 2008

4. Пак Сан Нам. Институт президента в современной России. Дис... канд. пол. наук. М., 2001.

5. Паречина С.Г. Институт президентства: история и современность / Под общ. ред.Е.В. Матусевича. Минск: ИСПИ, 2003. 163 с.

6. Гордиенко С.В. Институт президентства в России, США, Франции: концептуальные основы и политико-административная практика ( Сравнительный анализ). Дис.... канд. полит.наук. М., 2004.

7. Кынев А.В. Институт президента в странах Центральной и Восточной Европы: сравнительный анализ. Дис.... канд.пол.наук, М., 2002.

8. Siaroff, Alan. Comparative Presidencies: The Inadequacy of the Presidential, Semi-Presidenlial and Parliamentary Distinction //EuropeanJournal of Political Research. 2003. Vol. 42 (3). P. 287 312.

9. Warber, Adam. Presidents, the Presidency, and the Political Environment // Journal of Politics. 2003. Vol. 65 (3). P. 944^946.

10. Дегтев Г.В. Институт президентства в Российской Федерации (Особенности правового статуса и компетенции, проблемы совершенствования). Автореферат дис.... д-ра юрид.наук. Москва, 2005.

11. Краснов М.А. Россия как полупрезидентская республика: проблемы баланса полномочий (Опыт сравнительно-правового анализа) // Государство и право. 2003. №10. С, 16 23.

12. Стасюк Ю.С. Інститут президентства в контексті досвіду України та Росії. Автореферат дис.... канд-та пол. наук. Киев, 2001.

13. Окуньков JI.А. Президент Российской Федерации. Конституция и политическая практика. М.: Издательская группа Инфра М-Норма, 1996.

14. Безродна В.І. Особливості формування громадянського суспільства в процесі політичної модернізації України. Автореферат дис.... канд.політ.наук. Одеса, 2003.

Размещено на Allbest.ru