Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз механізмів застосування гендерних квот в процесі політичного рекрутування: світовий досвід формування паритетної демократії

Прокопчук Л.И.

Сьогодні країну не вважають демократичною, якщо жінки виключені або недостатньо представлені в політиці та владі. Визнання принципу гендерного балансу в процесі прийняття рішень та обов'язки з розширення політико-владних можливостей жінок з боку держав світу закріплені в Пекінській платформі дій, прийнятій державами-членами ООН на IV Всесвітній конференції зі становища жінок в 1995 p. В Платформі відмічається, що проблеми всього суспільства в цілому вирішуються тільки в тому випадку, коли в їхньому рішенні приймають участь не менше 30% представників однієї із статей. Досягнення цільового показника, що передбачає 30% представленість жінок на керівних посадах, схвалено Економічною та Соціальною Радою ООН, Радою Європи, Європейським Союзом. Отже, ще наприкінці XX ст. людство дійшло висновків, що одного тільки проголошення чи навіть законодавчого оформлення принципу рівних можливостей для обох статей виявляється недостатнім аби подолати історично обумовлені бар'єри для жіночої участі у владі, які глибоко вкоренилися в інститутах суспільства, в культурі, масовій свідомості та стереотипах. Саме тому на міжнародному рівні була порушена проблема політики "позитивної дискримінації", інструментом якої стали гендерні квоти. Оскільки доля чоловіків в різноманітних органах управління на стартовій ситуації для більшості країн світу переважала 90%, практика позитивної дискримінації використовувалася насамперед:

1) для відновлення ущемлення жіночих прав,

2) як вимушена тимчасова міра, що розрахована на швидке усунення "історичної несправедливості" стосовно жінок. Гендерні квоти ілюструють зміну в свідомості науковців та політичного істеблішменту парадигми розуміння рівності: перехід від рівності можливостей до рівності результатів, від рівного права на участь у політиці до рівного права бути представленим у політичних структурах при прийнятті владних рішень. Підписуючи Декларацію тисячоліття на Саміті OOH у вересні 2000 року, Україна взяла на себе зобов'язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року. Одна з цих цілей, зокрема, передбачає забезпечення гендерного співвідношення обох статей на рівні не менше ЗО до 70 % у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади. Нині, за 5 років до того, як У країні належатиме звітувати перед світовою спільнотою, ми ще дуже далеко від досягнення цих цілей. Тому проблема гендерних квот є актуальною та має як науковий, так і практичний інтерес для українського суспільства.

На Заході про проблему гендерних квот у політиці заговорили ще у 70-х pp. XX ст. під впливом другої хвилі фемінізму. На сьогодні там представлено сотні праць вищеозначеної тематики. В У країні проблемі гендерних квот не приділяється належна увага ні в академічному, ні в політичному колах. Звідси: по-перше, обмежена кількість публікацій з даної проблеми, зокрема: С. Гаращенко, В. Красноголов, О. Кривуля, Т. Марценюк, В. Михайлюк, О. Оксамитна, Г. Ткаченко. По-друге, огляд робіт показує, що проблема квот подана фрагментарно [1; 14; 18], на обмеженому прикладі країн [8; 11] нерідко є констатацією потреби встановлювати гендерні квоти без аналізу конкретних механізмів їх впровадження в Україні [20].

Тому метою статті є:

1) узагальнення та систематизація світового досвіду, концептуальний аналіз проблеми гендерних квот;

2) вивчення специфіки політичного рекрутування кандидатів під час виборів з огляду на можливості використання гендерних квот;

3) рекомендації щодо застосування гендерних квот в Україні.

Узагальнюючи світовий досвід [4; 5-6; 12-13], виділимо наступні види гендерних квот:

1) жіночі чи гендерні. Квоти для жінок передбачають збільшення політичного представництва саме для жінок, залучення їх до прийняття політичних рішень, недопущення ізоляції жінок від політики. Якщо квоти формулюються у нейтральному вигляді, як гендерні квоти, мета їх корегувати представництво обох статей. В цьому разі система квот відстоює і інтереси чоловіків, особливо в галузях, де більшість місць займають жінки. В роботі автором жіночі і гендерні квоти не диференціюються і розглядаються разом.

2) законодавчі чи добровільно прийняті партіями. Законодавчі гендерні квоти можуть бути закріплені в конституції країни, у виборчих законах, законі про політичні партії. Aлe незалежно від виду нормативно-правового акту, держава бере це питання під свій захист. Невиконання законодавчих квот, як правило, передбачає санкції для суб'єктів політики. Санкції встановлюють заохочувальні чи каральні. Негативні санкції передбачають: а) фінансові штрафи, тобто зменшення суспільного фінансування партії-порушувача на 10% в Албанії, на відсоток рівний відхилення від необхідної кількості кандидатів у Франції; б) адміністративні покарання за недотримання гендерних квот. Найчастіше списки партій відхиляються та не реєструються, зокрема в країнах: Аргентина, Арменія, Бельгія, Іспанія, Македонія, Мексика, Сербія, Словенія та ін. Добровільні квоти партії приймають з власної волі, при їх невиконанні не існує санкцій. В даному випадку мова йде про імпульси громадянського суспільства, його готовність та бажання підтримувати тендерну рівність. На сьогодні в світі 50 країн прийняли законодавчі гендерні квоти і 111 світових партій з 54 країн прийняли добровільні, тобто партійні квоти.

3) гендерні квоти застосовуються на початку чи наприкінці електорального процесу. Квоти можуть використовувати в процесі висування кандидатів під час виборів у парламент чи по завершені виборів при розподілі наявних місць в парламенті шляхом резервування в представницькому органі частини місць чи відсотка місць за жінками. В першому випадку мета квот збільшити кількість жінок у партійних списках, полегшити висування жінок у округах, щоб дати їм ті ж самі можливості бути обраними, як і кандидатам-чоловікам. Квоти, засновані на резервуванні, гарантують більш ефективний результат. На початку електорального процесу, тобто під час висування кандидатів, квоти використовуються в 32 країнах, частіше в Європі. Квоти-резервування представлені в 18 країнах і в основному африканські країни та азійський регіон.

4) квоти політичні та квоти в різних сферах суспільного життя (політика, економіка, освіта, наука, тощо). Найчастіше мають на увазі саме політичні квоти. Але деякі країни пішли більш радикальним шляхом, просунувши квоти не тільки у сферу політики. Так в Норвегії з 2008 р. передбачається розпуск адміністративних рад на підприємствах, якщо в їхнє число входить жінок менше ніж 40%.

5) за розміром квоти є від 5% у Непалі до 50% у Франції.

6) за кількістю виділяють подвійні квоти, тобто одночасно застосовується ряд правил - обов'язок щодо певної пропорції та порядку розташування жінок у виборчому списку (наприклад, Аргентина, Бельгія, Швеція).

Можливості впровадження гендерних квот напряму пов'язані з особливостями політичного рекрутування кандидатів під час виборів. Проблема політичної вербовки кандидатів має наступні рівні аналізу:

1) політична система,

2) виборча система;

3) партійна система та особливості внутрішньопартійної структури [16; 17].

4) Політична система. Величезну роль грає готовність громадянського суспільства до ідеї тендерної паритетної демократії. Чисельність і впливовість сил, що підтримують гендерні квоти. Наскільки міцні патріархальні стереотипи та упередження не тільки у пересічних громадян, а й у представників політичної еліти і влади. В Україні гендерні квоти підтримує трохи менше половини населення - 46%. Причому чоловіки є більш упереджені. Так 38% чоловіків підтримують квоти на противагу 52% серед жінок. Найбільше (56%) прихильниць гендерних квот серед жінок наймолодшої вікової категорії (до ЗО років). He підтримує квоти 30%, з них 40% чоловіки та 23% жінки [18; с.168]. Аналіз діяльності ЗМК, як інституту громадянського суспільства, як на світовому, так і на локальному, українському рівні [2] показав, що мас-медіа не достатньо уваги приділяють жінкам-політикам. В 1995, жінки глобально в світі склали лише 17 % джерел новин. За 15 років їх число збільшилось дуже повільно до 24 % [21, с.11]. Це показує, що навіть коли жінки приймають рішення, їх голоси не обов'язково у ЗМК представлені та почуті.

5) Вплив виборчої системи можна розкрити через наступні аспекти:

а) характер округів (одномандатні/ багатомандатні округи, сільські/міські, тощо). У жінок краще шанси в багатомандатних округах. Більш лояльно до жінок-кандидатів поставляться в великих містах, ніж в сільській місцевості, де населення більш консервативне.

б) тип виборчої системи. Вважається, що пропорційна виборча система, при якій вибори здійснюються за партійними списками кандидатів, більш сприятлива для просування жінок в політику, ніж система мажоритарна. Це підтвердили емпіричні данні кроскультурного дослідження відсотку жінок членів парламенту у 24 національних парламентах впродовж 1945-2004 pp. [13, с.6]

Пропорційна система більш сприятлива, ніж мажоритарна тому що:

Емпіричні дослідження показують, що виборці скоріше голосують за партію, ніж за кандидата від партії [10].

При мажоритарній виборчій системі з одномандатними округами місцеві партійні осередки нерідко сумніваються чи висувати їм жіночу кандидатуру, побоюючись, що це для них пов'язане з ризиком втрати місця. Тоді як при складанні списку кандидатів, прагнучи створити позитивне враження на жіночий електорат, який в більшості країн світу становить більше половини дорослого населення, партійне керівництво зацікавлено, щоб були представлені обидві статі. Аналіз світової практики показує, що левова частка законодавчих квот встановлена в країнах саме з пропорційною виборчою системою.

гендерна квота політичне рекрутування

При мажоритарній системі з одномандатними округами партійне керівництво шукає сильного кандидата (частіше чоловіка), що зможе привернути широкий діапазон виборців, тоді як при пропорційній системі можна спиратися на ряд кандидатів, що звертаються до певних цільових підгруп виборців. В даному разі кандидат-жінка має свої переваги.

Разом з тим в самій пропорційній системі є особливості, що впливають на рівень представництва жінок:

тип партійного списку (жорсткий/відкритий). Найбільш сприятливою вважається пропорційна система за жорсткими списками. Пропорційна система з преференціями може давати двоїстий результат. Так в Норвегії в 1971 році на місцевих виборах використовували цей вид виборчої системи при цьому активно агітували просувати у партійному списку саме жінок кандидатів. В підсумку кількість жінок в місцевих радах в ряді великих міст істотно збільшилася. Ane чимало чоловіків-кандидатів у прямих закликах голосувати за жінок побачили дискримінацію чоловіків і на наступних виборах почали агітувати проти жінок. Внаслідок цього доля жінок значно зменшилася порівняно з попередніми виборами [19].

кількість місць у партії (чим більше, тим вірогідніша участь жінок).

прохідний бар'єр. Якщо жінок підтримують маловпливові партії, що не подолають встановлений бар'єр, шансів їм бути у парламенті обмаль.

розташування жінок у партійному списку. Якщо жінки знаходяться наприкінці партійного списку - це звужує їх можливості бути обраними. Разом з тим цілком зрозумілою є обережність партій у введенні правил розташування чоловічих та жіночих прізвищ у партійних списках. Tак до виборів 1970, місцеві осередки шведської соціал-демократичної партії сприймали ідею, що виборчі списки мають включати жінок, але саме у чоловіків на цей період був більш тривалий досвід, якого партія потребувала. Тому перші десять імен списків були чоловічі, бо за ними досвід, знання та репутація. Після цих десяти імен, партія по черзі призначала жінку, чоловіка. На виборах 1973 чергування почалось вже з п'ятого імені. І в 1994 р. у Швеції імена кандидатів-чоловіків та жінок у партійних списках надаються в порядку чергування [5, с.114,117].

Застосування змішаної виборчої системи, як показав емпіричний досвід, дає неочікувані результати з точки зору розширення жіночого представництва в залежності від рівня розвитку демократії в країні. В умовах змішаної виборчої системи в розвинутих демократіях майже вдвічі збільшується кількість жінок, обраних за пропорційною системою, порівняно із мажоритарною частиною. В посткомуністичних країнах різниці по двом системам голосування були не такими великими, крім того жінки у посткомуністичних країнах на відміну від їх колег-жінок у розвинутих західних країнах набирали менше відсотків при пропорційній частині змішаної виборчої системи, що пояснюється слабкістю партій [15]. Таким чином існують розбіжності між країнами, що трансформуються та індустріальними західними демократіями щодо впливу виборчої системи [7].

Характер виборчої системи може розширити представництво жінок, але безпосереднього ефекту не гарантує. Виборча система може бути ефективною з точки зору збільшення жінок тільки тоді, коли самі жінки будуть достатньо активними, організованими, енергійними аби скористатися перевагами виборчої системи в своїх інтересах. Так у вищезгаданому кроскультурному дослідженні 24 парламентів світу впродовж з 1945 до 70-х включно [ІЗ] спостерігаємо відносно невелику різницю жіночого представництва між пропорційними та мажоритарними системами. Суттєвий розрив майже в рази почався після 70-х pp., початку піднесення фемінізму.

З Партійна система та особливості внутрішньопартійної структури з точки зору впливу на політичне рекрутування. Для аналізу виділимо наступні показники:

а) тип партійної системи. Так жінки краще представлені у парламентах в умовах багатопартійності, ніж при двопартійній системі у суспільстві [12]

б) особливості внутрішньопартійної структури, що мають істотний вплив: ступінь внутрішньої демократії в межах партійних організацій та правил, що передбачають вибір кандидата; особливості висування кандидатів, вимоги, тих, хто обирає кандидатів в залежності від особливого метода виборів, включаючи виборців, членів партії, фінансових прихильників, або політичних лідерів. Швидше політичні партії, а не виборці визначають тих, кого будуть обирати. На протязі не одного десятиріччя після отримання жінками права голосу партії на рівні своїх керівних ешелонів, аж до парламентських фракцій, продовжували залишатися чоловічими клубами. Саме партії грають вирішальну роль у контролі над обиранням кандидата, просуванням його у "гарні" чи "погані" округи, розміщенні на початку чи наприкінці партійного списку (менш привілейована ситуація). Висування жінок-кандидатів від партій залежить від:

1) позиції керівництва: чи має він гендерні упередження чи, навпаки, побоюється стереотипних реакцій з боку електорату, який не прийме жінку-лідера;

2) ступеня відкритості процедур відбору кандидатів, тобто чи є чіткий, зрозумілий, прозорий, формалізований перелік вимог до кандидатів, чи все вирішують уподобання керівництва, наскільки прийняття рішення щодо висунення кандидатів децентралізовано із залученням рядових партійців чи, навпаки, централізовано (вирішує тільки керівництво). Нерідко політичні партії не сприймають жінок як серйозних політичних агентів. Жінки розглядаються як частина електорату, яку треба мобілізувати у визначальні моменти, зокрема під час виборів. Тому політичні партії і не докладають зусиль для досягнення рівності між чоловіками і жінками в політиці.

в) Вплив ідеології партії на рекрутування. Помічено, що жінок підтримують ліві, зелені партії. He підтримують ідею розширення жіночої участі праві партії, оскільки вони орієнтовані на виконання жінкою традиційної ролі [9].

г) вплив спонсорів партій, які не готові вкладати гроші в "розкручування" жінок-кандидатів.

Aлe якби жінок не підтримували тендерними квотами важливу роль у збільшенні жіночого представництва має також і суб'єктивна готовність самих жінок йти у політику і владу: а) наявність політичної волі, амбіції. Нерідко у жінок зберігаються психологічні комплекси, що заважають їм активно займатися політичною діяльністю, адже в умовах патріархальної культури політика розглядається як не "жіноча" справа; б) можливість балансувати між родиною та роботою. Зайняття політикою передбачає повну самовіддачу та понаднормову напружену роботу. В усьому світі саме жінки приділяють увагу родині та дітям. Тому, наприклад, в німецькому парламенті щомісяця є тижнева перерва для парламентаріїв, впродовж якої жінки-депутати мають можливість владнати домашні справи. Німецька держава через гнучкий графік роботи дає можливість громадянам реалізувати як свої професійні, так і сімейні обов'язки. Намагання поставити жінок перед вибором: або робота, або родина на сучасному етапі міжнародною спільнотою розглядається як дискримінація та піддається засудженню. Ставиться питання про рівність чоловіка та жінки не тільки в публічній, а й приватній, тобто сімейній сфері а отже рівний розподіл сімейних обов'язків. В розвинутих країнах зростає кількість людей, що підтримують егалітарний шлюб, в якому і чоловік і дружина працюють та разом займаються домом та дітьми: США - 71%, Іспанія, Франція по 91 %, Німеччина - 85%, Польща 68%, Росія - 74% [3]; в) власний політичний капітал (досвід партійної діяльності, участі у владі на місцевому рівні як трамплін до вищестоящих посад). Часто жінки не готові об'єднуватися і створювати або жіночі фракції як члени партій, або жіночі партії та лобі - ювати розширення жіночого представництва. Жінки не завжди готові підтримувати жінок у політиці як кандидатів на виборчі посади, як колег. Так М. Тетчер за 11 - річний період свого прем'єрства не ввела жодної жінки в кабінет міністрів Британії.

Висновки