Етнічна та національна ідентичність сучасної української молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЕТНІЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

Вільчинська Ірина Юріївна

Київ -- 2002

Анотація

Вільчинська І.Ю. Етнічна та національна ідентичність сучасної української молоді. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2002.

У дисертації проаналізовано поняття і особливості прояву в свідомості сучасної української молоді феноменів етнічної та національної ідентичності. Зазначені поняття розглядаються в контексті демократизації українського суспільства, етнонаціонального відродження, формування нових соціокультурних реалій наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття. На основі аналізу даних соціологічних досліджень виокремлено основні проблеми становлення етнічної і національної ідентичності української молоді. З'ясовано напрями формування нової парадигми її життєвих орієнтацій і ціннісних настанов. Визначено роль студентства у процесі набуття етнонаціональної ідентичності. Запропоновано шляхи вдосконалення державної молодіжної політики та її гармонізації з етнонаціональною політикою в Україні.

Ключові слова: етнічна ідентичність, національна ідентичність, ідентитет, етноцентризм, самоідентифікація молоді, самосвідомість, національна ідея, молодіжна політика.

1. Загальна характеристика роботи

етнічний ідентичність молодь

Актуальність теми дослідження. На рубежі тисячоліть у перехідних суспільствах з надзвичайною гостротою постала проблема суспільного та індивідуального вибору, особливо молодого покоління. Виникла нагальна потреба теоретичного з'ясування новітніх тенденцій в орієнтаціях людської свідомості та поведінки. Відтак дедалі більше вчених об'єднують зусилля у дослідженні різних аспектів феномена ідентичності.

Актуалізація даної проблеми в сучасному світі зумовлена не тільки розвитком людської індивідуальності, зростанням особистісного фактора в політичних процесах, а й демократичними змінами в постсоціалістичних країнах, зростанням міжетнічної напруженості й конфліктів, посиленням міграційних процесів. В Україні, у зв'язку з особливостями її історичного розвитку, проблема ідентичності має поряд із загально-соціальним яскраво виражене етнічне та національне забарвлення. При цьому особливої уваги потребує з'ясування етнічної та національної ідентичності української молоді з огляду на те, що саме молодь у найближчому майбутньому стане визначальною силою у збереженні й подальшому розвитку національної державності.

Принцип етнічної приналежності є найбільш чітким вираженням почуття групової ідентичності й тому пов'язаний переважно із соціологією та соціальною антропологією, національна ж приналежність набуває у сучасних умовах політичного сенсу (за політичною теорією нації). Проте у сучасних поліетнічних суспільствах принцип етнічної приналежності та відповідної суб'єктивної ідентичності набуває політичного сенсу, подекуди провокуючи різке збільшення випадків суперечностей і суперечок між етнічними групами. Виборна демократія породжує такий механізм, який дає змогу етнічним групам (меншинам) діяти як потужна сила, досягти концентрації, достатньої для успіху їхніх кандидатів на виборах, ефективно домагатися своєї частки у централізованих ресурсах. Відтак етнічні групи здобувають великий суспільний потенціал.

Нині у великих масштабах спостерігається повернення від суспільної ідентичності до групової. Щодо країн Центральної і Східної Європи, де в міру занепаду старого режиму, розмивання старих відносин і зростання загального почуття невпевненості члени не титульних етнічних груп вбачають у спільності мови і культури якусь абсолютну певність та цінність, де на уламках соціальної стабільності й планової економіки мова стає потужним чинником інтеграції у роздрібненому, аморфному суспільстві, нація і національна державність стають останнім прихистком. Колективна приналежність, бажано до груп чи об'єднань, що мають певні символи членства і знаки відмінності, є найбільш важливою, ніж будь-коли раніше, для посттоталітарних суспільств. Щоб належати до нації або етнічної групи, від людини нічого не вимагається. З цієї спільноти не можна вигнати, виключити. Людина об'єктивно в ній знаходиться від народження і залишається в ній. Це робить привабливою таку спільноту в свідомості людини, в її ототожненні з групою. Відтак дослідження етнічної та національної самоідентифікації молоді є надзвичайно актуальним завданням політичної науки.

Аналіз зарубіжної наукової літератури з даної проблематики засвідчує особливу увагу до неї таких учених, як Х. Арендт, П. Бергер, У. Бімен, М. Вейнер, Е. Вілсон, Е. Гелнер, М. Грох, М. Доган, Л. Дріджер, Е. Еріксон, А. Етціоні, Р. Інглегарт, Т. Кузьо, Х. Лінц, І. Прізл, Е. Сміт, Д. Сорос, Х. Ортега-і-Гассет, А. Степан, В. Хесле, Е. Хобсбаум, Р. Шпорлюк..

Останнім часом зростає зацікавленість проблемами етнічної та національної ідентичності на посттоталітарному просторі. Серед наукових студій посттоталітарних країн слід виділити дослідження таких російських учених, як Н. Алексахіна, А. Андрєєв, Н. Антонова, Ю. Арутюнян, І. Брудний, В. Волкан, І. Заринов, А. Здравомислов, В.Гельбрас, А. Донцов, В. Малахов, А. Оболонський, Е. Поздняков, Р. Рахімов, Т. Стефаненко, М. Урнов, Ж. Уталієва, Ф. Файзулін, А. Хабібулін, В. Ядов.

Значний масив у творчому доробку з етнонаціональної проблематики становлять дослідження сучасних українських етнополітологів та представників інших соціально-гуманітарних наук, творчі здобутки яких так чи інакше проектуються на досліджувану тематику. Слід відзначити узагальнюючі дослідження таких українських дослідників, як О. Антонюк, Г. Баканурський, В. Барков, В. Бебик, Ю. Бех, О. Борусевич, С. Веселовський, М. Вівчарик, В. Горбатенко, О. Донченко, В. Євтух, В. Іщук, О. Картунов, О. Корнієнко, В. Кремень, І. Кресіна, І. Курас, В. Лісовий, О. Майборода, С. Макєєв, О. Маруховська, В. Медведчук, М. Михальченко, М. Міщенко, Л. Нагорна, В. Наулко, М. Обушний, І. Оніщенко, В. Панібудьласка, М. Пірен, Ю. Римаренко, М. Розумний, Т. Рудницька, А. Свідзинський, В. Степаненко, М. Степико, О. Шморгун, О. Шуба, М. Шульга, Н. Юрій.

Попри розробку окремих аспектів теорії етносу, нації, етнічності та національної свідомості й ідентичності, етнонаціональної політики в сучасних умовах проблеми етнічної та національної ідентичності сучасної української молоді не дістали всебічного і грунтовного теоретичного осмислення. Спробою зробити внесок у розв'язання цієї наукової проблеми і пояснюється поява даної дисертаційної роботи.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з планом теоретичної розробки етнонаціональних проблем українського державотворення, яка здійснюється кафедрою політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури (№ державної реєстрації 0100У002>97).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в дослідженні стану етнічної та національної ідентичності сучасної української молоді у контексті соціокультурних зрушень останнього десятиліття ХХ - початку ХХІ століття, з'ясування впливу цього типу ідентичності на процес соціалізації молодого покоління.

З огляду на мету в дисертації визначені такі дослідницькі завдання:

-- проаналізувати поняття етнічної і національної ідентичності та особливості етнополітологічних і міждисциплінарних підходів до їхнього визначення;

-- дослідити проблему утвердження етнічної та національної ідентичності молоді у контексті сучасного демократичного розвитку;

-- на основі аналізу соціологічних даних охарактеризувати зміни світоглядних орієнтацій у молодіжному середовищі у процесі сучасного етнонаціонального відродження українського суспільства та роль у ньому студентства як носія оновленої етнонаціональної свідомості;

-- з'ясувати характерні ознаки соціокультурного контексту кінця ХХ - початку ХХІ століття і новітні трансформації етнічної та національної ідентичності української молоді;

-- визначити основні напрями формування нової парадигми життєвих орієнтацій сучасної української молоді.

Об'єктом дисертаційного дослідження є етнічна та національна ідентичність у контексті розвитку і взаємодії етнонаціональних та цивілізаційних чинників людської свідомості та поведінки.

Предметом дослідження стали особливості формування та специфічні ознаки етнічної та національної ідентичності української молоді в умовах перехідного суспільства.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є концепції зарубіжних і вітчизняних учених щодо природи й сутності національної та етнічної ідентичності. Аналіз досліджуваної проблеми здійснено через поєднання загальнонаукових та спеціальних методів і підходів. Зокрема, застосовуються системний підхід, який дає змогу розглянути об'єкт дослідження як цілісну систему, і структурно-функціональний підхід, що передбачає розгляд основних елементів системи у динаміці їхнього функціонування і взаємодії.

За основу методології даного дослідження взято етнополітологічний підхід, який дає можливість виявити специфіку етнічної та національної ідентифікації молодого покоління, що розглядається як носій національної свідомості та продуцент етнічних і національних цінностей в національній державі в умовах глобалізації. Використання порівняльного методу уможливило аналіз еволюції етнічної і національної ідентичності молоді в Україні, Росії та деяких інших країнах, у різних регіонах Української держави. Соціологічний метод дав змогу дисертанту виявити особливості етнічної і національної ідентичності молоді залежно від місця проживання, рівня освіти, соціалізації, політичної культури.

Емпіричною базою дисертації є дані соціологічного дослідження Інституту соціології НАН України “Етнічна самосвідомість особистості” (1994-1995 рр.) та дані загальнонаціонального опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України та соціологічною компанією СОЦИС у лютому 2001 року.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі системного етнополітологічного аналізу простежено еволюцію етнічної та національної ідентичності української молоді в умовах демократизації суспільства, формування нового соціокультурного контексту кінця ХХ - початку ХХІ століття. Розроблено основи комплексного підходу до дослідження етнічної та національної ідентичності української молоді. Це дає змогу визначити методологічні засади вивчення процесу становлення етнічної та національної ідентичності молоді з урахуванням особливостей трансформаційних процесів українського суспільства. У межах проведеного дослідження отримано результати, які мають наукову новизну.

1. З'ясовано комплекс питань формування етносу нового покоління української молоді, становлення якого відбувається на порозі ХХІ століття. Обґрунтовано тезу про те, що ідентичність сучасної української молоді характеризується чітко вираженою орієнтацією на подолання будь-яких залишків зовнішньої і внутрішньої несвободи. Запропоновано дослідження можливостей і шляхів поєднання зазначеної орієнтації з етнічними та національними цінностями українського суспільства.

2. Визначено природу, основні ознаки і характеристики етнічної та національної ідентичності. Доведено, що етнічна ідентичність зумовлена усвідомленням людьми своєї єдності, спільності походження, історичної долі, культури, комплексом стереотипів свідомості й поведінки, національна - громадянсько-політичними традиціями, інтересами, перспективами політичного розвитку, спільними політичними інститутами, правами та обов'язками, економічним і соціальним простором, спільністю громадянства, а відтак - що ці ідентичності є окремими, проте взаємозв'язаними феноменами.

3. Досліджено характерні ознаки кризи ідентичності, що особливо виразно виявляються в етнонаціональній сфері. До основних проявів цієї кризи віднесено: суперечності між етнічними і національними цінностями та вестернізованим світосприйняттям у молодіжному середовищі; відсутність гармонії між національною ідентифікацією та іншими різновидами групової ідентифікації, реальними інтересами української молоді.

4. Доведено, що зростаюча етнічна свідомість молодих людей зумовлює найвищу оцінку почуття до рідної землі та Батьківщини, причому вона безпосередньо пов'язана із стабілізацією матеріального стану молоді. Національна, громадянська ідентичність формується паралельно з політичною соціалізацією.

5. Обґрунтовано висновок про те, що геополітичний чинник виступає потужним національним ідентитетом української молоді, що східний вектор геополітичної стратегії України може розколоти молодіжне середовище, а європейський - сконсолідувати суспільство і націю.

6. Доведено, що проблема національної та етнічної ідентичності української молоді перебуває в тісному взаємозв'язку з необхідністю переорієнтації поглядів на цю категорію людей як на об'єкт ідеологічного, виховного впливу, а також подолання її відчуження від суспільно-політичних процесів. Це передбачає поєднання цілеспрямованої етнонаціональної політики держави з розробкою адекватної ідентифікаційним орієнтирам сучасної української молоді державної молодіжної політики.

7. Визначено основні напрями подолання суперечностей між інтересами, потребами і цінностями українського суспільства, з одного боку, та молодого покоління - з іншого. Доведено, що лише через з'ясування рівня етнічної та національної ідентичності українського суспільства можна вирішувати проблему формування громадянської позиції молодих людей.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють базу для подальшого розвитку етнополітології та етнодержавознавства, поглибленого теоретичного дослідження етнонаціональної сфери, проблеми етнічної та національної ідентичності; для вирішення ряду проблем соціології молоді, політичної психології; вироблення прогностичних моделей політичної поведінки молоді. Матеріали дослідження можуть бути використані як у науково-дослідній роботі, так і в практичній діяльності представників різних гілок влади, політичних лідерів, етнокультурних товариств, враховані при виробленні стратегічних напрямів суспільного розвитку, молодіжної політики.

Результати дисертації можуть бути використані для підготовки навчальних курсів та спецкурсів з політології, етнополітології, етносоціології та психології, написання підручників і навчальних посібників.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури. Результати дослідження використовувалися автором у науково-педагогічній діяльності, у виступах на науково-теоретичних конференціях і семінарах: міжнародній науково-практичній конференції “Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості” (10-11 жовтня 2001р., м. Київ); міжнародній науковій конференції “Україна в контексті процесів глобалізації: нові реалії та національна стратегія” (15-16 листопада 2001 р., м. Дніпропетровськ); науково-практичних конференціях у Київському національному університеті будівництва і архітектури.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації дістали відображення у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (222 найменування). Загальний обсяг дисертації - 175 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обгрунтовані актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначені об'єкт і предмет, мета й завдання дисертаційної роботи, розкриті її основні методи, теоретичне і практичне значення, апробація результатів, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі “Проблема етнічної та національної ідентичності молоді в сучасній політичній науці” проаналізовано основні поняття, концептуальні підходи до осмислення феномена етнічної і національної ідентичності вітчизняними і зарубіжними дослідниками.

У першому підрозділі “Політологічний аналіз понять етнічної та національної ідентичності” розглянуто специфічні ознаки феномена ідентичності в контексті етнічного та національного розвитку. Дисертант доводить, що ідентичності, взаємодіючи одна з одною, створюють своєрідну ієрархію. Протягом останніх років до першої групи ідентичностей швидко увійшла етнічна, яка, виходячи з аналізу подій у посттоталітарних країнах, затримається там надовго.

Здійснене на початку 90-х років дослідження етнічної самоідентифікації в етнічних групах України виявило її основні чинники: володіння рідною мовою, знання історії та культури свого народу, національність батьків, громадянство, місце проживання, місце народження та ін.

Сучасні етнополітичні процеси характеризуються загостренням компліментарності, тобто особливого почуття підсвідомої взаємної симпатії членів етнічної спільноти, яка є своєрідним критерієм поділу на "своїх" і "чужих". Більшість людей схвалюють або засуджують чужі культурні цінності, використовуючи як стандарт власні. Цей тип ціннісного судження називають етноцентризмом, який психологи визначають як схильність розглядати явища та факти культури іншого народу крізь призму культурних традицій та цінностей власного народу. Психологічна основа явища етноцентризму полягає в особливостях механізму світосприйняття, на який справляє певний вплив своєрідне "блукання" між "Я" та "Ми" ідентифікаціями, тобто особистий досвід та колективне буття індивіда. На думку дисертанта, із соціально-психологічної точки зору, більш правомірним є питання не про те, як подолати етноцентризм, а про те, як зробити його наслідки менш руйнівними для міжкультурної взаємодії. Для цього є два шляхи: пошук загальнолюдських цінностей і стандартів, які могли б стати відправною точкою у міжетнічному спілкуванні; цілеспрямоване і послідовне формування у кожної людини якостей толерантності, терпимості до несхожого.

Концепція етнічної ідентичності у вітчизняній етнополітології ще не сформована остаточно. На основі аналізу точок зору на етнічну ідентичність (І. Кресіної, М. Обушного, М. Шульги та інших учених) дисертант пропонує узагальнене розуміння етнічної ідентичності як засобу виділення й віднесення людиною і групою себе чи інших осіб за певними ознаками (усвідомлення своєї єдності, спільності походження, історичної долі, культури, комплекс стереотипів свідомості й поведінки) до певної етнічної спільноти. Витоки етнічної ідентичності слід шукати в минулому, однак процес етнічної самоідентифікації відбувається і на основі нинішнього етнокультурного контексту. Причому етнічність дедалі більше переходить із середовища матеріальної культури до духовної і особистої сфери. Для індивіда потреба у визнанні його причетності до великої спільноти є мотиваційним чинником поведінки. Відтак внутрішніми факторами співвіднесення індивідом себе з певною спільнотою виступають мова, культура і престиж етносу в суспільстві.

Поняття національної ідентичності належить до розряду соціально-політичних, які орієнтовані на вироблення еталонів етносоціальної, політичної поведінки. Національна ідентичність спирається на культурні й громадянсько-політичні традиції, інтереси, перспективи політичного розвитку, спільні політичні інститути, права та обов'язки, економічний і соціальний простір, спільність громадянства. Цілісність національної ідентичності сприяє збереженню консенсусу з фундаментальних питань розвитку держави. Національна ідентичність це не вроджена риса народу, а результат суспільного виховання. У поєднанні з етнічною ідентичністю вона може перетворитися на рушійну силу суспільно-політичних перетворень.

На думку дисертанта, етнічну і національну ідентичності потрібно розглядати як окремі явища, оскільки кожна з них займає певне місце у системі життєвих цінностей.

У другому підрозділі "Проблема утвердження етнічної та національної ідентичності молоді в контексті сучасного демократичного розвитку" розглядається процес впливу зазначених явищ на свідомість української молоді.

Дисертант відзначає, що дослідження етнічної та національної ідентичності української молоді ускладнюється наявністю подвійної самоідентифікації, її маргінальності, накладенням соціальної ідентичності на етнічну й національну та ін. За цих умов детального дослідження потребують сучасні тенденції етнічної самосвідомості молоді.

Для виявлення рівня етнічної ідентичності в Україні важливу роль має інтегральна оцінка орієнтацій щодо етнічної мови та почуття до рідної землі молодого покоління українців. За соціологічними дослідженнями, залученими дисертантом для аналізу, активна зайнятість у трудовій сфері впливає на спрямованість інтересів молодих людей. Найбільше поціновується рідна мова у групах керівників підприємств та різноробів (75 і 80%). В решті груп молоді показники мовного пріоритету значно менші. Дисертант виявив таку закономірність: з підвищенням рівня освіти зростає значення мовного пріоритету. Високий рівень останнього характерний для категорії молоді із спеціальною та незакінченою вищою освітою (66,7 і 69 %) і пов'язаний із кваліфікованою, престижною роботою, яка вимагає знання державної мови.

Формування почуттів до рідної землі та природи також значною мірою визначається рівнем матеріальної забезпеченості молодих людей. У середовищі молодих українців спостерігається тенденція до збільшення значущості ставлення до Батьківщини залежно від зростання рівня матеріального статку, причому серед молоді ця тенденція виявляється найбільш яскраво порівняно з іншими поколіннями. Певний ідентифікаційний статус не лише характеризує будь-яку особистість, а й вказує на особливості оцінки почуттів до Батьківщини представниками різних поколінь. Зростаюча етнічна свідомість молодих людей зумовлює і найвищу оцінку почуттів до рідної землі (78,5 %).

Поняття “батьківщина” належить до категорії ідентитетів. Воно підкреслює об'єктивний характер етнічної ідентичності й базується на антропологічних (раса, біологічний тип), культурних (мова), психологічних (менталітет) та інших характеристиках. У сучасному розумінні почуття патріотизму не обов'язково означає повернення до традиціоналізму чи архаїзацію суспільно-політичного розвитку. Навпаки, умовою успіху не лише демократизації, а й модернізації суспільства є поєднання інноваційних елементів соціального укладу з ендогенними соціальними стандартами. Із стабілізацією матеріального стану в Україні підвищується рівень значущості ставлення до рідної землі у представників молодого покоління. Висока значущість почуттів до Батьківщини характеризує “військових” середнього покоління та молоду генерацію - підприємців, оскільки вони найгостріше усвідомлюють свою причетність до сьогодення та майбутнього Батьківщини. Проте такий стан етносоціальних пріоритетів молоді не залишається стабільним. У 40 % респондентів віком до 20 років і у 36 % від 20 до 36 років почуття гордості та самоповаги щодо своєї етнічної приналежності супроводжується почуттям соціальної незахищеності та непевності (20,0 і 20,7 %).

Складність процесів набуття молоддю стійкої етнічної і національної ідентичності пов'язана із сформованим століттями і відтак важко викорінюваним комплексом меншовартості українців, який набув викривлених форм несприйняття власної культури та своєї етнічної приналежності. Так, досить значна частина молодих людей при опитуванні визначають себе як "жителі України", "населення України", а не українці. Коли молодим людям запропонували визначитися, ким вони себе насамперед відчувають, то виявилося, що поряд з позицією “громадянин України” (її визначили понад 50 % опитаних до 30 років) у середньому 30 % віддали перевагу позиції “громадянин світу”. Подібна ідентифікація не виключає наслідків порушення інформаційних зв'язків, втрати етнічних цінностей. Більше того, вона змушує повернутися до думки, що без культурної вкоріненості людина втрачає почуття належності до етнічної спільноти.

Майбутнє незалежної України великою мірою залежатиме від того, наскільки успішно вона просуватиметься шляхом створення згуртованої політичної нації. Молодіжна політика в сучасних умовах спрямовується на адаптацію молоді до можливостей громадянського суспільства і повинна передбачати поєднання з етнонаціональною політикою через вітчизняну правову базу та міжнародний досвід, визначення як одного з пріоритетів утвердження основоположного для державної самоідентифікації принципу “нація - держава”, що має відігравати у свідомості молоді роль не лише етноконсолідуючого чинника, а й політичної мети.

Виходячи з необхідності утвердження у свідомості української молоді національно-державної ідентичності, дисертант визначає основні напрями її становлення: формування етнонаціонально визначеної ментальності, що дає можливість чітко відрізняти представника даної держави від громадян інших держав; подолання маргінальної невизначеності економічної ситуації, політичної ідеології, життєвих орієнтирів; поєднання еліти суспільства з широкими верствами через розвинене відчуття державної спільності.

Другий розділ "Формування етнічної та національної ідентичності української молоді наприкінці 80-х - у 90-і роки ХХ століття" розкриває проблеми перехідної етнонаціональної свідомості української молоді.

У першому підрозділі "Етнонаціональне відродження України і початок зміни світоглядних орієнтацій у молодіжному середовищі" зазначається, що перехідний стан у колишньому СРСР було започатковано реформами середини 80-х років ХХ ст. Результатом цих реформ стали демонтаж командної системи; переорієнтація політичної ідеології, формування політичного плюралізму; зміни в системі ціннісних орієнтацій.

В умовах утвердження національної держави та нових цінностей у молодого покоління з'явився шанс щодо вільного пізнання реальності, відкриття її особистісного та етнонаціонального змісту. Результатом цього має постати нова політична культура, в якій будуть акумульовані цінності, ідеали та норми, що відображають історичний досвід народу, його інтереси. Домінантою цієї культури має бути етнонаціональна та соціальна злагода.

Формування ідентифікаційної орієнтації на етнонаціональній основі передбачає врахування коливань, що відбуваються у свідомості молоді: ідеалізацію минулого, відторгнення адміністративного втручання, різноманітні прояви абсентеїзму та нігілізму, апатію щодо політичної участі та громадянського самовираження.

У 90-і роки ХХ ст. для України викликом стало формування нової ціннісної основи для позитивної моделі майбутнього, стратегії національного розвитку. Це зумовило зрушення у свідомості молодого покоління за такими основними параметрами: набуття якісно нової історичної самосвідомості; співробітництво людей у різних сферах життя; формування громадсько-політичної активності, спрямованої на конструктивні суспільно значущі перетворення; подолання кризи ідентичності; вміння жити в умовах мультикультуралізму; підтримка ринкових реформ.

Українська молодь у 90-і роки неспростовно підтвердила висновок теорії культурного поділу праці (згідно з якою представники того чи іншого етносу найефективніше працюють у тих галузях, які відповідають їхньому етнічному менталітету) - через відкриття Заходу й певне розчарування в його стандартизованих елементах життя. Відтак, зазначає дисертант, виникло сподівання на оптимальне співвідношення між етнічною самобутністю, асиміляцією та інтеграцією, на повернення феномену етнічності гідного місця у суспільному розвитку.

У другому підрозділі "Українське студентство як носій оновленої етнонаціональної свідомості" зазначається, що одним з чинників і рушіїв новітньої української державності є студентство, котре являє собою освічену, мобільну й консолідовану соціальну спільноту, активну суспільно-політичну силу. Для сучасного українського студентства характерні розвиток пізнавальної мотивації через підвищену потребу в комунікації, розширення поля для споживання культури, встановлення нових соціальних зв'язків; підвищений інтерес до власної особистості, самовизнання і самовиховання. Дисертант, проаналізувавши дані соціологічних досліджень щодо ставлення українського студентства до статусу української мови як державної і російської - як “офіційної”, дійшла висновку: в молодіжному середовищі прихильників надання російській мові статусу офіційної менше половини. Водночас серед молоді найбільше тих, хто вважає, що російській мові не треба надавати статусу офіційної (42,4%), і найменша кількість тих, хто не визначився. Проте щодо ставлення до російської мови молодь виявилася найбільш суперечливою: серед неї найвищі показники тих, у кого рідна мова російська, і тих, хто розмовляє у сім'ї російською мовою. Тобто свідомість молоді ще вкрай суперечлива: з одного боку, 44 % відносять себе до російськомовних, більше половини спілкуються у сім'ї російською мовою, а з іншого - менше половини молоді вважає за необхідне надати російській мові статус офіційної. Це відображає зміни у суспільних оцінках ролі російської мови, а також суттєве зменшення обсягу її викладання у школах у роки незалежності. Молодь сприйняла реалії життя так: без знання української мови кар'єру зробити дуже важко, а без знання російської мови - можливо. В результаті вже у 2000 році 60,6 % молоді назвали українську мову рідною.

З точки зору формування етнічної та національної ідентичності у студентської молоді звертають на себе увагу такі характерні ознаки: раціонально-практичне наповнення етнічної та національної ідентичностей соціальним та практично-політичним змістом; відсутність усвідомлення чіткої межі між етнічним і національним буттям; орієнтація на нові цінності, першочерговими серед яких вважаються свобода пересування у світі, свобода слова й доступу до інформації, свобода підприємництва й можливість розпоряджатися своєю власністю, свобода волевиявлення, захищеність з боку держави етнічної, національної самобутності.

У третьому розділі "Особливості взаємодії етнонаціональних та цивілізаційних чинників самосвідомості української молоді на початку ХХІ століття" визначаються соціально-політичний контекст і особливості новітніх трансформацій свідомості сучасної української молоді.

У першому підрозділі "Характерні ознаки соціокультурного контексту кінця ХХ - початку ХХІ століття і новітні трансформації етнонаціональної ідентичності української молоді" дисертант показала, що процеси глобалізації культури, з одного боку, потребують з'ясування культурного контексту цивілізаційних змін, а з іншого - актуалізують проблему ідентичності нового покоління, що в рамках певної нації формує самодостатній, неповторний тип майбутнього світосприйняття.

Що стосується ідентифікації молоді, то в її середовищі уживаються два процеси, які є похідними від пострадянської ідентифікаційної невизначеності. Перший процес пов'язаний з індивідуалізацією прозахідного типу, другий - з пошуками нової корпоративної самореалізації. Обидва ці процеси є наслідком балансування українського суспільства між західною та східною моделями суспільного розвитку.

Завдяки прозахідно-індивідуалістичній орієнтації дедалі більше молодих людей схиляються до сталої орієнтації на Захід, на основі якої слід вибудовувати власний шлях цивілізаційного розвитку. Замість стереотипних уявлень про "інтернаціоналізм" радянських часів та "інтеграцію" часів перебудови в молоді формуються ідентифікаційні настанови на "універсалізацію", "глобалізацію" та інші цінності, привнесені із Заходу.

Східноорієнтований тип української людини, попри значний рівень індивідуалізації та відхід від радянської колективності, стимулює створення нових соціальних угруповань, які, з одного боку, означають реанімацію попередньої корпоративності, а з іншого - є свідченням тенденції до формування нових соціальних рухів.

На основі аналізу соціологічних даних дисертант виявила низку тенденцій у трансформації свідомості молоді. По-перше, це незмінно негативне ставлення до державних органів. За результатами опитування 1997 р., 77% молодих людей покладаються на власні знання, здібності та сили і лише 5% - на підтримку держави. Опитування 2000 р. показало, що молоді люди лише в поодиноких випадках звертаються до державних органів за підтримкою. Водночас серед них непопулярна думка, що молодіжні проблеми має розв'язувати сама молодь, потрібні органи влади, відповідальні за здійснення державної молодіжної політики.

Специфіку етнонаціональної ідентичності молоді засвідчує регіонально-територіальний чинник. Поряд з етнічною та національною самоідентифікацією регіональна приналежність виступає як відносно самодостатня цінність. 44% громадян декларують свою регіональну ідентичність як основну. Для населення центральних, західних та центрально-західних областей ідентифікація з Україною та її народом досить усталена. Весь комплекс відмінностей в ідентичностях та специфіці самоідентифікації молоді найбільш чітко виявився між Правобережною та Лівобережною Україною. При відповіді на питання “До яких груп Ви себе відносите - населення району чи міста, регіону, України в цілому, колишнього СРСР, Європи, світу в цілому” зафіксовано особливості самоідентифікації у соціально-громадянському просторі. Групи ідентифікації названо громадянськими, або соцієтально-громадянськими, оскільки вони утворюються на основі самоідентифікації особистості в координатах суспільства в цілому та на основі своїх уявлень про зв'язок з країною, територією (громадянськість, нація в її громадянсько-територіальному, політичному розумінні). У відповідях на це запитання, по-перше, фіксувалася масштабність тієї соціальної спільноти, з якою себе співвідносить особа, по-друге, це давало змогу розглянути вікові особливості формування громадянської ідентичності. Найбільше громадяни віком до 30 років ототожнюють себе з Україною - 38,2%. Причому етнічні українці більш виразно ідентифікують себе з населенням України, ніж їхні ровесники етнічні росіяни - відповідно 41,9% та 22,9%. Етнічна належність та спілкування українською чи російською мовою в сім'ї накладає відбиток на громадянську ідентичність.

Нині в Україні окреслилося кілька соцієтально-громадянських самоідентифікаційних груп молоді. Перша (38,2%) - “населення України”, це переважно україномовні українці, які географічно проживають у західному та центральному регіонах. Друга (27,8%) - “населення району або міста”, яка майже порівну розподілилася по регіонах та етнічно. Серед них більше тих, хто говорить в сім'ї українською мовою. Третя - “населення СРСР” об'єднує 2,6% україномовної молоді та 15,4% російськомовної.

На думку дисертанта, такі показники етнічної та національної ідентичності молоді мають спонукати державні чинники до пошуку оптимального співвідношення інтересів титульного етносу та етнічних груп України.

У другому підрозділі "Основні напрями формування нової парадигми життєвих орієнтацій сучасної молоді й майбутніх поколінь" зазначається, що пошуки молоддю шляхів до демократичної самоорганізації на принципово новій етнонаціональній основі передбачають: адаптацію індивідуальної свідомості, поведінки, культурного досвіду до мінливих наслідків техногенної революції; зниження значення держави у формуванні культурного простору; переорієнтацію свідомості на відхід від неусвідомлених наслідків вестернізації; формування соціокультурних механізмів становлення громадянського суспільства як процесу перетворення етнічних та національних орієнтацій та засобу ефективного регулювання взаємовідносин людини з політичною владою.

Аналіз прихильності молоді до різних ідентифікаційних настанов засвідчує: коливання між необхідністю зміцнення і розвитку зв'язків з колишніми республіками СРСР, встановлення контактів з розвиненими країнами Заходу, орієнтація на власні ресурси; прагнення до повернення в лоно соціалізму на сході та півдні України (відповідно 29,8% і 27,5% респондентів) та симпатії щодо утвердження приватної власності й ринкових відносин на заході (удвічі більше, ніж на сході й у центрі України - 20,8% проти 10,7% і 10,7% відповідно); неприховану аполітичність і налаштованість на часткові зміни. Отже, громадянська ідентичність молодої людини є невід'ємною частиною цілого комплексу ціннісно-ідеологічних ідентичностей. Їхнє формування відбувається паралельно з процесом політичної соціалізації молоді й у подальшому їхній вплив задає характер та зміст політико-ідеологічної, громадянської, національної самоідентифікації. Тому важливим є аналіз ставлення молоді до економічного, зовнішньополітичного розвитку України з огляду на регіональні та мовні характеристики.

Дисертант аналізує регіональний розподіл ставлення молоді до економічних перетворень і відзначає загальну тенденцію прийнятності ринкових реформ для молодих людей: на заході - 40,2%, у центрі - 28,1, на півдні - 24,6, на сході - 18,9%. Якщо об'єднати дві альтернативи - повний перехід до ринку та окремі зміни, які теж слід вважати проринковими, то варто, на думку автора, констатувати, що у всіх регіонах молодь схильна до економічних перетворень. Тому вдале економічне реформування в Україні привело б до консолідації суспільства, особливо молоді, що і стало б рушійною силою формування української політичної нації.

Зовнішньополітичні орієнтації та ставлення до геополітичного розвитку країни є важливою детермінантою формування громадянської, національної ідентичності. Саме національно-культурний фактор є визначальним щодо позиціювання особистості у суспільно-політичному просторі. Вибір геополітичного напряму розвитку країни дуже часто є латентним чинником закріплення чи “розмивання” нової національної ідентичності. Етнічний розподіл відповідей молодих респондлентів на запитання “Якому шляху розвитку України Ви віддаєте перевагу?” свідчить про те, що українці більше тяжіють до західного вектору та переконані у перспективі подальшого розрахунку на власні сили і зміцнення незалежності. Їхні ровесники російського походження схильні вбачати перспективу в євразійському векторі. Мовна ознака аналогічно позиціонує самоідентифікаційні групи східного та західно-незалежницького векторів. Третина україномовної молоді більш схильна до співпраці із Заходом та майже стільки ж - перш за все зміцнювати незалежність. Лише 10,3% та 9,4% україномовних громадян обрали відповідно відносини з СНД та східнослов'янським блоком. Третина російськомовної молоді найважливішим орієнтиром вважає східнослов'янський блок; 17,7% - СНД, 14,6% - зміцнення незалежності та 11,0% - зв'язки із Заходом.

На основі аналізу відповідей на запитання щодо ставлення до вступу України до Європейського Союзу та Союзу Росії і Білорусі дисертант робить висновок: орієнтація України на східний вектор може розколоти молодіжне середовище. Про це свідчить і етнічний розподіл ставлення громадян віком до 30 років до можливого вступу України в Союз Росії та Білорусі. Якщо група молодих етнічних українців майже порівну розділилася у своєму ставленні, то молоді росіяни переважно позитивно ставляться до даної перспективи. Такий етнічний розподіл свідчить про небезпеку поляризації української молоді за національною ознакою, що робить формування політичної нації проблематичним.

Переважна більшість молоді в усіх регіонах позитивно ставиться до перспективи вступу України до Європейського Союзу - 67,1%. Хоча етнічні українці виразніше визначилися у даному питанні (69,1%), ніж етнічні росіяни (60,0%). Досить несподіваним є те, що абсолютна більшість “єврооптимістів” зосереджена серед російськомовної молоді (70,1%). Отже, робить висновок автор, ЄС як геополітичний орієнтир не викликає різкої поляризації за регіональною, етнічною та мовною ознаками. Тому подальша консолідація населення України та формування цілісної політичної нації багато в чому залежатиме від успішної інтеграції держави в європейські структури.

Однією із сучасних тенденцій є утворення множинних взаємодоповнюючих ідентичностей. Такий плюралізм створюється в умовах демократичного розвитку. Такі ідентичності, власне, уможливлюють демократію в поліетнічному суспільстві. Плюралізація ідентичностей істотно впливає на розуміння молодими людьми специфіки міжетнічних відносин та відповідно можливостей запобігання конфліктам та проявам етнічної і національної дискримінації, причому як щодо свого етносу, так і інших етнічних груп. Аналізуючи дані соціологічних досліджень, дисертант відзначає, що молоді люди більшою мірою реагують на порушення прав та інтересів за етнічною ознакою. З віком така тенденція знижується. Молодь найменш оптимістична порівняно з іншими віковими групами щодо міжетнічної злагоди. Кількість респондентів, якій вистачає впевненості, що не буде міжетнічних конфліктів, найменша - лише 9,6%, тоді як серед групи віком 30-54 років - 14,1%, 55 і старше - 11,0%. На відміну від старшої (25,3%) та середньої (14,1%) вікових груп серед респондентів віком до 30 років найменше тих, кому вистачає взаєморозуміння між людьми різних національностей.

Усе це свідчить про необхідність глибокого наукового осмислення тенденцій у розвитку етнічної та національної ідентичностей сучасної української молоді та вироблення адекватної молодіжної і етнонаціональної політики держави з метою усунення конфліктогенних чинників і утвердження сприятливих умов для формування у молодого покоління настанов на патріотизм і міжетнічну злагоду, національно-державне самоствердження України.

У Висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, сформульовані рекомендації з їх наукового і практичного використання. Зокрема, на основі здійсненого аналізу визначено наступне.

З погляду етнічного і національного буття людини й суспільства ідентичність є своєрідним критерієм і рівнем розвитку самосвідомості людей певної нації, країни, спільноти; результатом функціонування різних типів ідентифікацій. Вона являє собою не просто їх суму, а скоріше за все якісно нову комбінацію старих і нових ідентифікаційних фрагментів. Об'єднуючим началом для них є самоідентифікація особи як потреба людини належати до певної спільноти. Цілісність етнічної ідентичності сприяє збереженню етнокультурного консенсусу з фундаментальних питань суспільно-політичного розвитку.

Національна ідентичність спирається, на відміну від етнічної, на свідомий вибір і залежить від раціональних чинників - усвідомлення суб'єктом ідентифікації історичних, громадянських, політичних вартостей, що є вторинними щодо тих, які лежать в основі етнічної ідентифікації і які є незмінними. Раціональний вибір при цьому може послуговуватися переосмисленими культурними ідентитетами.

Становлення в українському суспільстві стійкої самоідентифікації молоді пов'язане насамперед зі здійсненням молодіжної політики, яка, зокрема, повинна включати: адаптацію молоді до можливостей громадянського суспільства; органічне поєднання з етнонаціональною політикою через вітчизняну правову базу та міжнародний досвід; утвердження основоположного для державної самоідентифікації принципу "нація - держава", що має відігравати у свідомості молоді роль не лише етноконсолідуючого чинника, а й політичної мети; врахування зростання ролі особистісного чинника у політичних процесах.

У 90-і роки ХХ ст. для України викликом стало утвердження нової ціннісної основи, здатної сформувати позитивну модель майбутнього, реалізувати тривалу стратегію національного розвитку. Це передбачає зрушення у свідомості молодого покоління за такими основними параметрами: набуття якісно нової історичної самосвідомості, яка підноситься до рівня національної мети; налаштованість на співробітництво людей у різних сферах життя; формування вміння жити в умовах мультикультуралізму (множинності культур); підтримка ринкових реформ і подолання орієнтацій на державний патерналізм.

З точки зору формування етнічної та національної ідентичності у студентської молоді звертають на себе увагу такі характерні ознаки: раціонально-практичне наповнення етнічної та національної ідентичностей соціальним та практично-політичним змістом; відсутність усвідомлення чіткої межі між етнічним і національним буттям; орієнтація на нові цінності, першочерговими серед яких вважаються свобода пересування у світі, свобода слова й доступу до інформації, свобода підприємництва й можливість розпоряджатися своєю власністю, свобода волевиявлення, захищеність з боку держави, національна самобутність у поєднанні з основними детермінантами загальнолюдського. Ідентифікаційні процеси в молодіжному середовищі засвідчують, що в ньому в сучасних умовах уживаються два процеси, які є похідними від пострадянської ідентифікаційної невизначеності. Перший процес пов'язаний з індивідуалізацією прозахідного типу, другий - з пошуками нової корпоративної самореалізації. Українська молодь шукає шляхи переходу до демократичної самоорганізації на принципово новій етнонаціональній основі, що передбачає: пристосування індивідуальної свідомості, поведінки, культурного досвіду до мінливих наслідків техногенної революції; зниження у свідомості молоді значення держави як учасника процесів формування культурного простору; переорієнтацію свідомості значної частини молоді на відхід від неусвідомлених наслідків домінування вестернізації; формування соціокультурних механізмів становлення громадянського суспільства як процесу перетворення етнічних та національних орієнтацій та засобу ефективного регулювання міжособистісних взаємовідносин.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Вільчинська І.Ю. Покоління епохи “войовничої філософії”: до проблеми формування нової ідентичності // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.9. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; 2001. - С. 501 - 505.

2. Вільчинська І.Ю. Українство у пошуках етнічної та національної ідентичності // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип.10. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 487 - 492.

3. Вільчинська І.Ю. Політологічні характеристики етнічної ідентичності // Політологічний вісник: Збірник наук. праць Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Вип. 9. - К., 2001. - С.189 - 196.

4. Вільчинська І.Ю. Українське студентство як носій оновленої етнонаціональної свідомості // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 13. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С.541 - 546.

5. Вільчинська І.Ю. Політологічні аспекти формування нової парадигми життєвих орієнтацій сучасної молоді // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 14. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 409 - 414.

6. Вільчинська І.Ю. Етноцентризм: між “Я” та “Ми” ідентифікаціями // Актуальні проблеми політики: Збірник наук. праць. Вип. 12. - Одеса, 2001. - С. 649 - 658.

Размещено на Allbest.ru