Наддержавний рівень політичного правління: "новий світовий порядок"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наддержавний рівень політичного правління: "новий світовий порядок"

Чемшит О.О.

З ліквідацією 1991 року Радянського Союзу весь Захід був охоплений ейфорією: історичний, світоглядний супротивник повалений. Альтернативи американському шляхові світового розвитку, здавалося, не було. Але раптом стали відбуватися, на погляд обивателя, несподівані речі. “Європейці починають думати по-своєму, китайці -- по-своєму, японці по-своєму. I на додаток -- сама американська система зіштовхнулася із серйозними проблемами. Тепер потрібні додаткові зусилля, щоб змусити світ обертатися навколо Америки. Наступала криза гегемонії. Ніхто не може змусити європейських і арабських інвесторів засилати свої капітали на Волл-Стріт. Усе розхиталося”. I отоді стало очевидно, що еліта наддержавності Заходу активно розробляє стратегію, що дала б йому змогу минати небезпечну зону розвитку за кошти інших, не поступаючись своїм багатством і не знижуючи досягнутого рівня споживання.

На думку концептуалів атлантизму, головні фактори, що визначають нині геополітичну динаміку, поділяють на три основні категорії: “фактори ризику”, “фактори стабілізації” і “фактори нового світового порядку”. Відповідно найбільш ймовірні сценарії світової політики можна схарактеризувати так: сценарій “глобальної смути”; сценарій “балансу інтересів” і сценарій “нового світового порядку”.

Сценарій глобальної смути припускає, що обвал Заходу... спричинить ланцюгову реакцію по всій...планеті. “Оживуть” усі лінії розламу.

У такому випадку не тільки Заходові, а й усьому світові загрожує тотальний хаос, глобальна війна всіх проти усіх аж до загибелі всього людства. Другий сценарій не такий похмурий. Він полягає не в обвальному, а в поступовому вгасанні атлантичної системи. У цьому випадку є надія, що протягом неминучого “перехідного періоду” у світі може встановитися нова глобальна політична інфраструктура, основними елементами якої стануть регіональні “центри сили”, що мають кожен свою зону геополітичної відповідальності, і здатні до знаходження взаємоприйнятого балансу інтересів. У створенні такої конструкції могли б відіграти позитивну роль структури міжнародного співробітництва (ООН і інші). Однак при цьому відбудеться їхня неминуча “деамериканизація”, тобто завчасний вихід зі сфери переважного впливу Заходу. Природно, що обидва ці сценарії атлантистів не влаштовують; найкращим виходом і для себе, і для людства вони вважають сценарій третій.

З цілями його реалізації і недопущення розвитку політичного процесу по першим двох програмах, світова закуліса приступила до рішучих дій з формування жорсткої централізованої системи примусового управління розвитком людської цивілізації -- так званого нового світового порядку, стратегічними компонентами якого є мондиалізм, інститути наддержавної, геополітичне і геостратегічне районування.

Створюється враження, що вже декілька десятиліть в населення Заходу та й усього світу формується особлива психологічна домінанта. Відомий філософ М.Тростніков пише: “Про те, що за видимою фіктивною владою в США стоїть невидима реальна влада, зняті десятки, якщо не сотні картин. Герої в них ті самі: члени глибоко законспірованої елітарної групи, що діють в інтересах американської держави і наділені необмеженими повноваженнями. І це справді герої, самовіддані й безстрашні, щирі патріоти. Підтекст у цих фільмах ясний: нація може сподіватися тільки на них, а не на тих базік-політиків, що проповідують щось з телеекранів між двома рекламними роликами. Це наштовхує на думку: а може цей витік інформації не випадковий, може, він організований? Чи не збирається ця таємна влада вийти з підпілля і хоче, щоб це не стало для світу несподіванкою?” [1, 4]. Далі автор проводить аналогію між цими “патріотами” із французькими якобінцями і російськими більшовиками. Коли вони вийдуть з підпілля, то “вщент випалять весь американізм, а потім і самі згорять у розпаленій ними пожежі, тому що правління якобінців -- це чиста творчість сатани, а воно не буває довгим” (там же). Так це, або не так, покаже час, але претензії “нових якобінців” не обмежуються територією США; їх об'єкт -- увесь світ.

В науковій літературі зміст поняття “мондиалізм” відомо з весни 1991 року. Його фактично ввів у обіг Л. Охотін. “Слово “мондиалізм” -- від французького “monde”, “світ” означає особливий напрям у політичному істеблішменті Заходу, який вважає, що настав час для встановлення прямого правління Світового Уряду над традиційними формами державної, національної влади з її традиційними інститутами Урядами, Президентами, Парламентами тощо. Мова йде фактично про скасування національного суверенітету держав і націй і добровільній передачі влади якійсь дивній, тіньовій, наднаціональній еліті, ніким не обраній і ніким не контрольованій” [2].

Утім не можна сказати, що ця еліта така вже тіньова. Існують цілком конкретні інститути, що є структурною опорою мондиалізму, відповідають за реалізацію планів установлення НСП. “Сам термін “новий світовий порядок” з напівсекретних організацій мондиалістського плану перейшов у відкритий політичний дискурс вождів Заходу тільки... під час війни в затоці. Озвучив його Джордж Буш (старший -- О. Ч.), один з давніх активістів мондиалістських організацій. У центрі структури мережі мондиалізму перебувають такі неурядові організації, як “Рада з міжнародних відносин” (Council on Foreign Relations), “Тристороння комісія” (Trilateral commission), “Більдерберзький клуб”.

Перша організація виникла після Першої світової війни, як суто американська структура, з ініціативи родини Рокфеллерів (1921) і об'єднувала найбагатших людей, серед них Меллона, Форда і Карнегі. Примітно, що створення тіньової CFR відбувалося синхронно з формуванням офіційної Ліги Націй. Однак і донині важливою метою CFR є завдання скоротити “максимально велику кількість маленьких держав для створення Світового Уряду, контрольованого особливо хижими фінансистами планети” (Б. Чемиш, Ізраїль). Сьогодні цей інститут є “консультативним органом” при американському уряді й має у своєму розпорядженні впливовий журнал “Foreign Affairs”. Парадокс ситуації полягає в тому, що в даний час CFR активно розробляє планетарну концепцію для США, формовану виходячи з особливих внутрішніх основ, однак багато в чому суперечним інтересам Сполучених Штатів Америки, як держави. З цієї причини діяльність CFR і донині гостро критикують. “Навколо Девіда Рокфеллера поступово сформувалася інтелектуальна еліта мондиалізму, найяскравішими представниками якої стали Зб. Бжезинський і Г. Кіссінджер, учасники й ідеологи всіх трьох мондиалістських напівсекретних груп. Вони обіймали у визначені періоди високі посади в американській адміністрації, але значення їх набагато серйозніше. Саме в цьому колі і ці особи, а також їхній апарат, розробляють основні стратегічні рішення, що потім здійснюються через американську політичну, військову і фінансову міць за підтримкою європейських держав, цілком і повністю залежних від мондиалістського лобі. Практично всі президенти США (за винятком Рональда Рейгана) останніх десятиліть були членами мондиалістських груп і виконували волю цих украй сумнівних організацій” [2].

Крім колишніх і чинного президентів США, міністрів, послів і високих, державних чиновників, CFR включає сьогодні провідних банкірів і фінансистів, керівний склад ТНК і найбільших фірм, елітну професуру, власників і топ менеджерів інформаційних мереж (CNN, NBC, LE, AP), конгресменів, суддів Верховного Суду США, генералітет NATO, CIA й інших спецслужб. Характерно, що інкорпорація “силовиков” до складу CFR відбулася 1947 року, тобто збіглася з початком “холодної війни”; саме тоді провідні ролі в цій організації відігравали А. Даллес, Г. Кіссінджер, З. Бжезинський.

ПРО CFR у США воліють не говорити вголос; але ще більшою завісою таємності був обкутаний Більдербезький клуб, організація, названа так ім'ям готелю в голландському місті Остербеку, де відбулося перше засідання в травні 1954 року. Нині штаб-квартира БК міститься в Нью-Йорку в приміщенні Фонду Карнегі. У свій час тих, хто критикував БК, порівнювали з тими ентузіастами, хто шукав “сніжної людини” або “літаючих тарілок” і називали “ненормальними конспірологами”. Однак у наші дні режим таємності значно ослаблений, та й що тепер ховати? Інформацію про нові “самміти” БК можна знайти навіть у мережі Інтернет. Сенс існування БК -- недопущення другого сценарію і перешкоджання утворенню європейського центру сили “утягуванням” європейських еліт під вплив їхніх американських колег. “Основним завданням Більдерберзького клубу була координація зусиль країн Заходу у встановленні “нового світового порядку” і підпорядкування інтересам західних еліт загальпланетарної політичної й економічної ситуації. Багато хто вважає, що після падіння СРСР цього завдання практично досягнуто. Звідси й ослаблення завіси таємниці” [2]. “Членства, як такого, у Більдерберзькому клубі не існує, кожні його збори проходять при значно оновленому складі. Проте, існує кістяк цього клубу чисельністю понад 380 осіб. З них близько 130 американців, а інші -- європейці. Фактичним керівником клубу є Д.Рокфеллер, формальним американець Каррингтон. У перших документах клубу було наголошено на створенні нового світового порядку і на довгостроковому плануванні підривної зовнішньополітичної боротьби Заходу, щодо СРСР і країн третього світу. На зустрічі Більдерберзького клубу в червні 1997 року біля міста Атланта (США) розглядали питання про створення трьох адміністративних центрів Світового Уряду: європейського, американського і тихоокеанського” [3, 2]. Доводиться дивуватися невтомністю головного мондиаліста-глобаліста-фінансиста Д.Рокфеллера. Саме з його ініціативи виникли і він донедавна очолював і CFR і БК і третій інститут мондиалізму Тристоронню комісію -- ТК. Її завдання аналогічне завданням БК, тільки об'єкт ширший -- Американська, Європейська і Тихоокеанська геоекономічні зони.

Отже, у чому полягає стратегія встановлення нового світового порядку? “План НСП -- це набір мондиалістських технологій, спрямованих на встановлення глобальної диктатури Заходу в ім'я збереження ним ілюзії свого політичного, економічного і військового лідерства. Це всесвітній, месіанський, есхатологічний, релігійний проект, глибоко продумана утопія” [4, 5].

У світоглядній царині, НСП спирається на “постхристиянську релігійність” у формі ліберально-демократичного “раю на землі”. Самі ідеологи мондиалізму переконані, що мова йде про прихід у світ месії, який затвердить на землі закони досконалої релігії і стане засновником “золотого століття” людства, що буде протікати під керуванням надуряду. Подібні ідеї все частіше звучать у висловленнях представників Більдерберзького клубу, Тристоронньої комісії, американської ради з міжнародних зв'язків і інших інтелектуальних центрів мондиалізму.

В геополітичній царині, НСП міцно пов'язаний з “глобальною стратегією” США і з “атлантичним великим простором”, що мислиться як його головна територіальна опора, своєрідна “метрополія” всесвітньої колоніальної імперії. Тут будуть зосереджені внутрішні “високоорганізовані простори” так званого торговельного ладу, де “влада виміряються кількістю контрольованих грошей”.

Економічно, НСП -- це царство “вільного ринку”, де “гроші будуть визначати закон”, а “людина мислиться як предмет, товар”.

Культурно і національно ідеологія НСП припускає активне “всезмішування”, проти якого так люто боровся ще К.М.Леонтьєв. Маскультура мегаполісів і безбережний космополітизм “етнічних казанів” -- такі ідеали НСП у цих царинах” [5, 1, 3].

У геостратегічному плані передбачено досягнення і закріплення переваги країн з “морським модусом” поведінки над країнами з “континентальним модусом” (у термінах Ж. Атталі), через установлення контролю над внутрішньою Євразією. Якщо ще кілька років тому це припущення сприймали як фантастичне, то після проникнення американських військ у Середню Азію і Закавказзя в 2001--2003 роках, його вже вважають елементом прагматичної технології управління світовим співтовариством. Ще один елемент зазначеної технології реалізується вже давно. Маємо на увазі проект, який запропонований з одного боку Л.Валенсою, а з іншого -- “інститутом Крибла”, суть якого зрозуміла зі статті колишнього держсекретаря США Р. Холбрука [6, 3]. На додаток до структур ЄС, НАТО й ОБСЄ створюються ще дві -- САСС і ПВМ. Кожна з цих структур має свою функціональну нішу. Утвориться “шарована” геополітична піраміда -- система багаторівневої периферії Заходу. Перехід із шару в шар максимально утруднений і триетапний: “кандидатський стаж” у САСС або ПВМ, виконання умов

Вашингтонського договору 1949 р. (формування відкритої ринкової економіки і демократичної політичної системи), двосторонній договір про оборону зі США і його ратифікація 2/3 Сенату США. З прийняттям Угорщини, Польщі і Чехії в НАТО конструювання першого шару зовнішньої периферії, власне кажучи, було довершено. Незабаром підійшла черга ще семи держав Східної Європи єднатися до НАТО, а саме: Естонії, Латвії, Литви, Словаччини, Словенії, Румунії і Болгарії. У сформованих обставинах жорстке управління світовим співтовариством здійснюється за недемократичною ієрархічною схемою. У найзагальнішому вигляді концепція глобалізації світового співтовариства полягає в концентрації світових ресурсів під керуванням єдиного суб'єкта, стандартизації політичних, економічних, соціальних і інших інститутів і процедур, а також у формуванні єдиних стереотипів сприйняття дійсності. Отже, передбачено створити так званого середнього (стандартного) громадянина світу. Іншими словами, нове глобальне співтовариство буде жорстко тоталітарним із усіма наслідками, які з цього випливають, а також, з новим посиленням демократичних настроїв мільярдів людей і силових спроб їх придушити.

Сьогодні адекватних глобалістському викликові відповідей поки не помітно, тому сценарій НСП найбільш ймовірний. Однак існує ознака того, що й альтернативні сценарії мають шанси бути реалізованими. Правда, ця ознака має чисто теоретичний характер. Для ілюстрації зобразимо виток інформаційно-ентропійного циклу Є.Сєдова з нанесеними на нього віхами політичної динаміки США і Заходу.

Світовий політичний процес на глобальному рівні

На рис. буквами П, К і Опт позначено опорні точки політичного розвитку з параметрами H_r / I_s рівними 0 / 100%, 80/20% і 100/0% відповідно.

Цифрою 1 позначено першу кризу політичної системи США (А. Лінкольн), цифра 2 -- відображає другу кризу (Ф.Д.Рузвельт). Безперечному успіхові будівництва світової імперії, як не дивно, заважає сама ця імперія, і що сильнішою вона стає, то вона слабшає. Тут ми зіштовхуємося з отриманням всієї своєї грізної сили закону ієрархічної компенсації для соціальних систем Є.Сєдова, з яким уже зіштовхнулися радянські керівники 1991 року. Саме тоді емпірично з'ясувалося, що гранична концентрація ресурсів політичного панування в руках локалізованого суб'єкта призводить соціальну конструкцію в стан хиткої рівноваги. Саме це і відбувається з глобальною політичною системою, яка ще тільки формується.

Отже, жорстко ієрархізована система НСП і система наддержавності приречена на розпад подібно радянській системі, і річ лише в тому, коли це відбудеться, і які наслідки це буде мати для усього іншого світу.

Література

світовий політика людський цивілізація

1. Тростніков М. Анафема Америке // Завтра. -- 1999. -- № 26(291).

2. Дугин А. Угроза мондиализма -- 2 // Евразийское вторжение. 1999. -- № 21.

3. Юрковский А. Что стоит за глобализацией? // Коммунист. 13 ноября 2002. -- № 91(510).

4. Куртов А., Халмухамедов А. С кем быть? Или Кем быть? РФ в геополитическом пространстве // Независимая газета. -- 22 ноября 1994.

5. Зюганов Г. “Управляемая катастрофа” // Россия и современный мир / Правда России. -- 13 апреля 1995.

6. Холбрук Р. Европейская безопасность: Америка -- европейская держава // Красная звезда. -- 22 марта 1995. -- № 63.

Размещено на Allbest.ru