Перспективи інституціоналізації громадянського суспільства в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективи інституціоналізації громадянського суспільства в сучасній Україні

О.В. Карчевська

Досвід років незалежності нашої держави переконливо засвідчив, що ефективна робота політичної системи, нормальне функціонування економіки, добробут громадян можливі тільки за умови залучення громадської ініціативи до всіх без винятку сфер життя.

В умовах політичної кризи, коли більшість інститутів політичної влади знаходяться у ступорі, саме громадянське суспільство виступає стабілізуючим чинником і створює умови для подолання критичної ситуації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що ця тематика здобула широкий науковий розголос. За останні роки видано чимало наукових робіт в яких аналізуються різні аспекти громадянського суспільства. Наприклад у роботі Ф.М. Рудича, Р.В. Балабан, Ю.С. Ганжурова та ін. «Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні», ґрунтовно проаналізовано історичні передумови формування інститутів громадянського суспільства та обґрунтовані ймовірні напрями реформування політичної системи та становлення інститутів громадянського суспільства в нашій державі [1]. Проблеми розвитку громадянського суспільства та держави в контексті становлення глобального світу досліджують В. Бебік, В. Бортніков та ін. [2]. Найбільш вагомим внеском можна вважати монографію інституту політичних і ет- нонаціональних досліджень НАН України «Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденціїрозвитку», ця робота представляє ґрунтовний методологічний зріз з проблем громадянського суспільства в якому автори спираються на потужний масив першоджерел зарубіжних і сучасних дослідників [3].

Однак, незважаючи на чималий обсяг робіт, можна виділити не- вирішені раніше деякі аспекти становлення та розвитку інститутів громадянського суспільства, їхню роль і місце в процесах демократичного державотворення.

Із різноманіття проблем, які сьогодні окреслені і визначені багатьма українськими науковцями, ми маємо на меті розглянути формування власне громадянського суспільства як імперативу розвитку; позначити його можливості для вирішення українських проблем і співвіднести їх з реальністю, виділяючи дискусійні підходи, формулювання і оцінки.

Спостереження політичних подій сьогодення свідчить про те, що активізація громадянського суспільства, стала потребою української державності оскільки політичний процес в Україні зіткнувся із ситуацією правового беззаконня і кризи політичної влади. «Помаранчева революція» продемонструвала глибоку кризу легітимності політичної влади в Україні та нездатність політичних еліт до компромісів і домовленостей в ході політичної боротьби. У нас і досі не вироблено системи державницьких консолідуючих цінностей, які б поділялися усіма впливовими політичними гравцями. Результатом цього є криза суспільної довіри.

Сьогодні назріла потреба ефективного об'єднання зусиль і впровадження нових механізмів залучення громадськості до процесу створення стратегії розвитку держави, якщо саме суспільна участь у контролі за процесом здійснення політики може гарантувати її ефективність, необхідно дати можливість структурам громадянського суспільства співпрацювати з інститутами влади, через це можливо й подолання недовіри українського суспільства до органів державної влади та їх рішень.

Громадянське суспільство як історичний феномен, виражений сукупністю специфічних інститутів, виникло на певному етапі розвитку особистості і суспільства в суспільно-політичній думці і пройшло ряд соціальних, політичних і ідеологічних трансформацій.

Сьогодні, у багатьох західних країнах з розвиненим громадянським суспільством розвернулася широка дискусія, в якій увага зосереджена на пошуку нових напрямів його вдосконалення. Україна також рухається в цьому напрямку.

В Україні громадянське суспільство з теоретичної конструкції стає надбанням буденної свідомості, глобальна тенденція до демократизації, інформаційна революція розширюють можливості його розвитку як в нашій державі так і у всьому світі.

Країни нової демократії переживають зараз складний історичний період, в ході якого робляться спроби реформування політичної системи, державного управління і суспільних відносин, але треба розуміти, що без участі громадянського суспільства ці процеси приречені на довгий час і незрозумілий результат.

В ході широких дискусій з проблем громадянського суспільства в Україні, які розвернулися протягом останніх років, більшість учасників виходить з передумови про те, що Україна потребує структур і форм суспільних відносин, широко представлених в західній культурі. Але сам факт прямого запозичення упирається у вітчизняну реальність, яка не дозволяє спрацювати «тут і тепер» західним зразкам. З цих позицій розглядається і перспектива розвитку громадянського суспільства в Україні. Вважається, що існує маса об'єктивних перешкод для його становлення, оскільки процес цей протікає в умовах приватної власності, яка ще не зміцнилася, слабкого і «невикристалізованого» середнього класу, живучості традицій етатизму. Тому для успішного розвитку громадянського суспільства необхідний ряд умов, найважливішими з яких є: досягнення і збереження громадської згоди; консенсус з основних питань модернізації українського суспільства; тривалий період соціально-економічного зростання; створення економічних і політичних умов для формування могутнього середнього класу; домінування в суспільстві індивіда, який не сподівається на державу в задоволенні своїх інтересів; духовне, етичне, релігійне оновлення суспільства, оскільки лише в атмосфері норм людинолюбства, стриманості і відповідальності ліберально-демократичним цінностям, стимулюються дійсно здорові засади для громадянського суспільства. Причому держава повинна в цьому випадку узяти на себе лише функції регулювання, забезпечуючи безпеку громадян і сприяти конструктивним процесам щодо укріплення громадянського суспільства.

Сьогодні в міркуваннях політиків, політологів присутні висновки про те, що перехідні процеси в основному завершені і наш час можна позначити як період відносної стабільності. Погодитися з цим повністю ми не можемо. Дослідження показують, що трансформаційні процеси можна вважати завершеними лише у разі вкорінення громадянського суспільства і, відповідно, громадської культури (частиною якої є політична культура) як соціальної основи демократії. Цей процес - тривалий і вимагає зміни ряду поколінь. Політична практика показала, що механічне перенесення західних ідей, теорій, а також інститутів, механізмів, елементів європейської реальності, зокрема громадянського суспільства, на український ґрунт ефективним бути не може. Отже, необхідно з'ясувати і враховувати хоча б деякі ключові особливості української дійсності, які наділяють своєрідністю процес становлення і розвиток громадянського суспільства в країні та його перспективи.

На нашу думку, сучасна Україна в результаті глибоких формаційних перетворень, що охопили всі сфери соціальної дійсності, вступає в якісно новий стан. Колишнє суспільство було зруйноване у величезній мірі саме тому, що виявилося не в змозі знайти адекватне рішення на питання про співвідношення індивідуального і колективного, поєднання інтересів окремої людини і асоціацій людей. Тому перед сучасним українським суспільством стоїть задача вирішення проблеми взаємовідношення особистості і суспільства, громадянина і держави, адекватної нинішнім соціально-економічним, політичним і духовним реаліям і потребам.

Сьогодні актуалізація даної проблематики відбувається в умовах, коли зросли громадянська зрілість і політична культура членів суспільства, здатність людей самостійно оцінювати достоїнства і недоліки того або іншого устрою більш осмислено судити і про громадянське суспільство. Про це свідчать, вище згадані наукові дослідження.

Проблематика формування і функціонування сучасного громадянського суспільства тісно пов'язана з проблематикою демократичного переходу, оскільки вважається, що і ліберальна демократія, і громадянське суспільство виникли практично одночасно і ознаменували собою початок сучасності або епохи модерна. Відповідно світовий політичний розвиток, в більшості випадків, трактується як парадигма стадій демократизації, коли всім «перехідним» країнам неминуче належить пройти через типологічно єдині фази: ерозія і розпад авторитаризму, режимна лібералізація, інституційна демократизація, фаза сконсолідованої демократії і, нарешті, демократична консолідація. Цій рух до консолідованої ліберальної демократії залежить як від сукупності внутрішніх, так і від зовнішніх обставин та при чіткій визначеності «кінцевогопункту» - демократії ліберального типу [4,707]. На жаль, зовнішні умови сьогодення, які характеризуються світовою соціально - економічною кризою, гальмують розпочате будівництво усієї соціально - політичної системи.

Прийнято вважати, що консолідація демократії це свого роду «висхідний» процес - від мінімального, процедурного рівня, коли установлені формальні демократичні інститути і процедури, до рівня максимального, такого, що передбачить затвердження демократії по цілому комплексу вимірювань від поведінкового і ціннісного до соціально-економічного і міжнародного.

Згідно цього розуміння, демократична консолідація передбачає проведення глибоких перетворень як мінімум на трьох рівнях: поведінковому, ціннісному і конституційному. А, про її досягнення можна говорити в тому випадку, якщо серед політичних суб'єктів не залишилося скільки-небудь впливових противників демократії, якщо демократичні процедури і інститути сприймаються суспільством як найбільш допустимі механізми регулювання соціальних відносин, якщо політичні суб'єкти вважають, що всі суспільні конфлікти вирішуються відповідно до законів і процедур, які санкціоновані новою демократичною державою.

Політична трансформація в української соціальній реальності виступає інструментом і чинником руйнування старих і створення нових соціальних відносин, пов'язаних з формуванням середнього класу в його диференційованих формах. Ця дія опосередкована економічною сферою, де реалізується комплекс політичних рішень, спрямованих на підтримку або ліквідацію певних соціально-класових структур і тим самим на деформацію соціального простору в цілому.

У результаті це виражається в наступних моментах:

• формуванні нових соціальних груп і шарів та трансформацією їх місця в економічному і політичному житті суспільства;

• як наслідок, виникненні нових групових зв'язків і відносин, а також зразків особової ідентифікації;

• асиміляція нових соціальних орієнтирів;

• впровадженні нового типу відносин державної влади і суспільства.

Розглянемо вищезгадані моменти в світлі характеристик політичної трансформації в Україні.

Трансформація інститутів українського суспільства у бік капіталізації, ініційована політичною реальністю, серйозно позначилася на соціальній структурі. Змінилися і продовжують мінятися відносини власності і влади, перебудовується механізм соціальної стратифікації, йде інтенсивна зміна еліт. На суспільну сцену виходять нові класи і соціальні групи, відбувається масова маргіналізація суспільства, все більш криміналізуються економічні відносини. Відповідно, змінюється система групових інтересів, способів поведінки, соціальних взаємодій.

Виходячи з вищевикладеного, можна в якості початкової передумови розглянути гіпотезу яка зазначає, що саме політичні методи є найбільш ефективними при вирішенні проблем соціально-економічного характеру - в першу чергу, через свою інтегративність і оптимальну концентрацію багатьох видів ресурсів. В результаті суспільство буде здатне не тільки контролювати процеси формування нових соціальних груп і шарів, і трансформацію старих, але і повністю змінювати тенденції соціального розвитку.

Слід зазначити, що зміна напрямів соціальній мобільності і зміна інтенсивності процесів які повинні привести до зміни соціального статусу приведе до перетворення групових характеристик - причому, в сучасних умовах це відбувається досить швидкими темпами (менше 10 - 12 років),

а, отже, і приведе до нової системи цінностей і потреб. Це в першу чергу відбиватиметься на економіці, мінятиме схеми попиту і пропозиції.

Наслідком можуть бути нові соціальні зміни, оскільки на ринку стануть затребувані нові професійні групи, а соціальний статус (в основному за рахунок престижності) старих зміниться.

Звичайно, громадянське суспільство можна і потрібно розглядати як одну з умов становлення і розвитку повноцінної демократії, але не як єдиний і визначаючий чинник її виникнення. Демократичний потенціал громадянського суспільства визначається тим, що в його структурах і відносинах на основі розвитку і взаємодії різноманітних життєвих інтересів формується усвідомлення необхідності сумісної участі громадян в політичному процесі. За справедливим зауваженням Дж. Коена і Э. Арато, саме завдяки досвіду політичної діяльності люди отримують уявлення про цивільні чесноти, виробляють в собі готовність йти на компроміси. Тому без формування публічних просторів, для активної участі громадян в процесах управління неможливе формування демократичного державного устрою [5,28].

Природно, розвинена демократія можлива тільки там, де громадяни можуть впливати на державну владу і постійно її контролювати. Це припускає тісну взаємодію політичної системи і громадянського суспільства, відсутність же подібного «зчеплення» між ними свідчить про демократію, яка не склалася.

Специфічною формою взаємин між громадянським суспільством і державою в сучасних умовах став так званий «ефект віддзеркалення», що характеризує українські реалії, а також своєрідну форму не правової поведінки. Правові і управлінські імпульси, які поступають зверху, не сприймаються інститутами громадянського суспільства і як би угрузають в них. Щось подібне відбувається і при русі імпульсів з низу до верху. Вони не знаходять адекватного відгуку у владних структурах. Тому автономні не правові (або частково не правові) дії стають визначальними. І така форма взаємин в сучасному українському суспільстві фактично компенсує відсутність нормальних правових зв'язків.

Аналізуючи причини інституційних обмежень України в ході її системної трансформації, О.М. Карпяк приходить до наступних висновків. По-перше, концентрація зусиль влади на досягненні економічної мети стабілізації відбувалася при повільному становленні інститутів політичної демократії. Їх незрілість однозначно пов'язана з завідомо превалюючим, близьким до монопольного, положенням організацій, що представляють інтереси існуючої влади і низькою політичною роллю організацій незалежних від правлячих еліт. По-друге, на соціостатусному полі домінуючі позиції до теперішнього часу належать соціальному шару, об'єднуючого легітимізовану крупну буржуазію, вищу господарську, фінансову і адміністративну бюрократію. Серед них основну частину складають представники тіньового капіталу. В результаті вузьким і слабким залишається шар незалежних підприємців - головної соціальної опори розвитку капіталізму, а багато в чому і демократії. По-третє, деформації в розподілі споживчого багатства, до цих пір істотно обмежують конкурентний потенціал підприємців і розвиток ринку. По-четверте, правовий нігілізм разом з глибокою кримінализацією у всіх сферах суспільної діяльності залишаються характерними рисами трансформації. Реформи правової системи також залишаються незавершеними з погляду інституційних критеріїв і багато в чому зберігають риси, успадковані від соціалізму у тому числі і багатообразні правила не писаного права. По-п'яте, культурні зрушення, що відбулися, не привели до пріоритету західних культурних стандартів і в цілому ідеології західної манері життя. Головною перешкодою до цього виступають національні культурні традиції і цінності, які виявилися могутньою перепоною для затвердження в українському житті західних культурних зразків [6,128].

Але у всьому цьому різноманітті, на думку А. Ю. Мельвіля, можна виділити як мінімум наступні суб'єктивні і об'єктивні постійні чинники, дії яких в будь яких посткомуністичних умовах можуть прискорити становлення та розвиток демократичної держави і громадянського суспільства:

• по-перше, нормативне відношення до демократії як до декларованого (нехай навіть і рідко реалізуються) ідеалу і мети передбачуваних перетворень;

• по-друге, пов'язана з цим масова привабливість демократичних моделей і зразків, що росте через результат широких культурних впливів, передусім під впливом західного зразка;

• по-третє, реальне розширення (хоча і непослідовне і таке, що переривається) демократичних прав і свобод та затвердження формальних демократичних інститутів;

• по-четверте, виникнення такого міжнародного контексту (зокрема інституційного), який виявляється сприятливим для стимулювання переходу від авторитаризму до демократичних форм правління [7].

У цьому аспекті важливою умовою успішного функціонування громадянського суспільства є наявність в суспільстві розвиненої і багатообразної соціальної структури, що відображає багатство і різноманіття інтересів різних груп і шарів. Різноманіття соціальної структури повинне мати добре розвинені вертикальні і особливо горизонтальні зв'язки, які об'єднують громадян в єдине ціле, спонукають їх до усвідомлення свого місця в суспільстві, своїх громадських прав і обов'язків, до вироблення механізмів узгодження і координації різних інтересів. При розмитій соціальній структурі індивід пов'язаний з державою на пряму, а це істотно обмежує можливості реалізації його особистих прав і свобод.

Умовою повноцінної життєдіяльності громадянського суспільства також є високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку особистості, її внутрішньої свободи і здібності до повної самодіяльності при включеності в той або інший інститут громадянського суспільства. Все це досягається через формування громадянської і правової культури.

На нашу думку, дійсно важливим для сучасного громадянського суспільства, яке формується в нашій державі, повинно стати підвищення толерантності громадян як суб'єктів громадянського суспільства, формування і розвиток нових механізмів організації суспільного життя.

Ці нові механізми, по-перше, дозволили б структурувати суспільство «м'якими» демократичними методами на основі прав і свобод людини; по-друге, повинні були б існувати в тих або інших формах в української реальності, що дозволило б їх досить швидко адаптувати до сучасних завдань; і, нарешті, по-третє, співвідносилися б по масштабу з рівнем держави, тобто потенційно мали би соціальні параметри. Успішне створення і подальше функціонування структур і інститутів громадянського суспільства як публічної сфери дозволило б перейти до моделей горизонтальної взаємодії в системі відносин.

Але для цього необхідно створити реальний і ефективний правовий простір, де переважна більшість населення усвідомлювала б себе суб'єктом права і керувалася цією свідомістю в своєму повсякденному житті.

Виходячи з усього сказаного, можна констатувати, що відповідь на питання, винесене в заголовок даної статті, більшою мірою позитивна - перспективи є, але з урахуванням значного числа обмовок, умовностей, чинників. На нашу думку, головним критерієм перспективності становлення і функціонування громадянського суспільства в сучасній Україні. повинно стати, створення правових механізмів у реалізації державної політики і формулювання чітких пріоритетів як стратегічного засобу подолання соціально-економічної кризи в Україні, і недовіри громадян по відношенню май же, до усіх гілок влади.

політичний громадянське суспільство

Література

1. Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні: Навч. посібник / Ф.М. Рудича, Р.В. Балабан, Ю.С. Ганжурова та ін. - К.: Либідь, 2008. - 440 с.

2. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації у глобальному світі: Навч.-метод. посіб. / В. Бебік, В. Бортніков, Л. Дегтярьова, А. Кудряченко; За заг. ред. В. Бебіка. - К.: ІКЦ «Леста», 2006. - 248 с.

3. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф.М. Рудича. - К.: Парламентське вид-во, 2006. - 412 с.

4. Култыгин В. П. Социальные параметры гражданского общества // Россия. Политические вызовы XXI века. Второй Всероссийский конгресс политологов. - М., 2004. - С.702-707.

5. Див.: Коэн Дж, Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. / Пер. с англ. - М: Весь мир, 2003. - 544 с.

6. Карпик О.М. Особливості політичної адаптації особистості в умовах трансформації суспільства (регіональний вимір) // Грані. - № 1 (57) січень - лютий. - 2008. - С.127-130.

7. Див.: Мельвиль А. Ю. О траекториях посткоммунистических трансформаций // Политические исследования. - 2004. - № 2. - С.64-76.

Размещено на Allbest.ru