Інформаційна політика Європейського Союзу: нормативно-правова база та структура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційна політика Європейського Союзу: нормативно-правова база та структура

Шепель Н.М.

Становлення нового світового порядку на сьогоднішній день характеризується протистоянням двох об'єктивних процесів світового розвитку, а саме глобалізації та регіоналізації. Ці процеси наприкінці ХХ -поч. ХХІ століття йдуть паралельно з процесом переходу до нового типу соціальної організації суспільства, який має інформаційну та мережеву природу до відкритого інформаційного суспільства. Поняття «інформаційне суспільство» сьогодні вже не є метафорою, а інформація, яка нині все частіше трактується як третій компонент буття, на практиці перетворюється не просто на могутній ресурс, а в ключовий чинник соціального прогресу [1, 5]. Однією з найважливіших характеристик сучасної держави стає рівень її інформаційного забезпечення, що впливає на всі процеси суспільного розвитку.

Таким чином, починаючи з середини 90-х рр. ХХ ст., цивілізаційні зміни, що відбуваються в усьому світі, змусили переглянути саму структуру державної політики провідних країн світу та регіональних об'єднань. Так, наприклад, з'явились нові форми і напрямки державного регулювання такі як інформаційна політика, політика регіонального розвитку та будівництва, політика з питань інтеграції тощо. Значною мірою ці зміни зумовлені трансформацією будови самого поняття «національна безпека», що сьогодні формується на трьох рівнях: національному, регіональному та глобальному. Виникнення загроз інформаційного характеру змушує сучасні держави запроваджувати системне державне управління інформаційними процесами.

Одним з перших практичних кроків на шляху побудови інформаційного суспільства у будь-якій країні світу є усвідомлення на найвищому державному рівні об'єктивності зазначених процесів, що стимулює проведення законодавчих та інституційних реформ, які б дозволили сприймати універсальний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій в якості одного з найважливіших пріоритетів державної політики.

На сьогоднішній день інформаційна політика має необхідність формування (маніпулювання), врахування і вивчення громадської думки, що пов'язано з утвердженням демократичних цінностей як загально цивілізаційних. Інформаційна політика стала окремою галуззю, інструментом реалізації як внутрішньо, так і зовнішньополітичного курсів політики держави. Об'єктом нашого дослідження ми обрали інформаційну політику Європейського Союзу, оскільки на сьогоднішній день інформаційна політика ЄС відноситься до спільних політик Європейського Союзу, та реалізується на трьох основних рівнях на глобальному рівні, на рівні ЄС та на рівні окремих держав. Також інформаційна політика ЄС перебуває на стадії свого формування і динамічної трансформації, що викликане змінами загроз та викликів та усвідомленням необхідності відповіді на них.

Якщо аналізувати дослідження та публікації, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, слід зазначити, що новизна проблеми з даної тематики виключає наявність історіографічних праць. Але існує велика кількість досліджень, в яких міститься проблемний аналіз дискусії. Серед основних можна виділити такі: по-перше, загальнотеоретичні дослідження ролі інформації та соціально-політичних аспектів становлення інформаційного суспільства. Це, наприклад, монографії Д.Белла «Прихід постіндустріального суспільства», Л.Дракера «Нові реалії», М.Махлупи «Прихід інформаційного століття. Нова технократична хвиля на Заході»і т.д. Друга група представлена працями таких авторів, як М.Кастельс, Ф.Уебстер, А.Даф, А.Ракітов, Е.Тоффлер та інших, що визначають цивілізаційні зміни у всіх сферах суспільного буття, розглядають теоретичні підходи до питання впливу інформаційного суспільства на розвиток економіки, соціальний устрій та на перетворення самої людини. І, зрештою, ще одна група досліджень це статті, в яких аналізуються особливості моделей інформаційного суспільства в різних регіонах світу та відмінності європейської моделі інформаційного суспільства. Серед авторів, які вивчають ці проблеми, С.Ферхульст, Т.Блер, К.Строман та багато інших.

Таким чином, аналіз концепцій з проблем формування інформаційного суспільства та розробки інформаційної політики дозволяє дійти висновку про актуальність досліджуваного питання і його дискусійний характер. Проте, варто зазначити, що заявлений у темі предмет дослідження практично не вивчений. Це свідчить про те, що наукова проблема є актуальною і потребує детального та комплексного вивчення.

Метою даної статті є з'ясувати, якою є інформаційна політика Європейського Союзу. Для цього необхідно визначити, якими є передумови та закономірності формування інформаційної політики ЄС, виявити особливості її структури, функції основних інститутів та рівні реалізації, класифікувати джерела таким чином, щоб вся чисельна, практично неосяжна, сукупність документів стала промовистою базою для висвітлення проблем інформаційної політики як загальнотеоретичного явища і особливостей її реалізації в Європейському Союзі зокрема.

Дослідження проблем та умов формування інформаційної політики Євросоюзу, потребувало комплексного вивчення нормативно-правової бази, на основі якої вона реалізується. Класифікуючи використані джерела, умовно можемо поділити їх на документи офіційного та неофіційного походження, серед яких міжнародно-правові документи: наприклад, Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства; резолюції ООН, Резолюція ГА ООН «Розвиток у сфері інформації та телекомунікації в контексті інформаційного суспільства», резолюції та рішення ООН/ЮНЕСКО тощо. У цих документах закріплені основні засади та проблеми міжнародної інформаційної політики, глобалізації комунікацій, формування ідеології інформаційного суспільства, які на сьогоднішній день впливають на міжнародне середовище та змінюють як міжнародну політику, так і національні зовнішньої внутрішньополітичні доктрини[3,10]. Проте, найбільша цінність згаданих документів, з нашого погляду, полягає в тому, що в них фіксується офіційна оцінка, бачення тих об'єктивних цивілізаційних змін, що супроводжують розвиток сучасного світу. Кожен із зазначених документів офіційного походження сам по собі є результатом великої кропіткої усвідомленої роботи багатьох дослідників.

Окремо до цієї групи джерел можна віднести законодавство Європейського Союзу в галузі інформації. Тут можна виділити базові документи ЄС, такі як Маастрихтський договір 1992 року, Лісабонський договір 2000 року та інші, які створюють підґрунтя для розвитку інформаційної економіки, конкурентоспроможності Європи на світових ринках, вдосконалення правової і регулятивної бази для інформаційного суспільства та реалізацію проектів із метою трансформації європейських інтеграційних процесів; документи, прийняті в рамках роботи Європейської Комісії, Європейського парламенту та їх комітетів, якими закріплюються основи регіональної інформаційної політики Європейського Союзу. Це, наприклад, доповідь «Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС» (відома у науковій літературі як доповідь М.Бангеманна), революційний документ Європейської Комісії «Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття», де визнається важливість ідеології інформаційної цивілізації, ефективність розвитку на основі нових комунікаційних технологій та інші[2,15]. Третю групу складає національне законодавство країн-членів Європейського Союзу у сфері інформаційної політики. Оскільки незважаючи на те, що інформаційна політика відноситься до спільних політик ЄС, не можна не брати до уваги національні особливості країн-членів ЄС. Так, новою тенденцією для кожної країни ЄС є розробка та втілення стратегій розвитку інформаційної політики та великої кількості урядових програм, наприклад, для Великої Британії це національна програма «Урядова політика інформаційної доби», для Франції «Програма інформаційного суспільства» 1998 року тощо[4, 15].

Таким чином, документи офіційного походження окрім тематичної класифікації, піддаються ще й поділу за сферою поширення їх дії і поділяються на документи, прийняті інститутами, які регулюють національний, регіональний чи глобальний рівні інформаційної політики. Їх прийняття та змістовне наповнення об'єктивно зумовлені і пов'язані між собою принципами пріоритетності міжнародного права, з одного боку, а також принципами забезпечення національного інтересу кожної із країн. Документами неофіційного походження, що зазвичай використовуються при аналізі процесів, що регулюються інформаційною політикою ЄС можемо віднести: статистичні матеріали, це, наприклад, доповіді Європейської Комісії, дослідження Євростату та інші; матеріали соціологічних опитувань, такі як «Відношення європейців до глобалізації від 2007р.», «Роль Європейського Союзу у сучасному світі від 2008р.», проведених в рамках Єврокомісії[4,25]; думки експертів, таких як Зб. Бжезинський, Г. Херд, А. Ливен та інших.

Слід зазначити, що в умовах формування інформаційного суспільства змінюється і характер джерел, які науковці можуть використовувати в процесі дослідження. Так, велику групу джерел складають публікації у пресі, в яких подається два типи інформаційних повідомлень оперативна (новинна) інформація та аналітичні коментарі й оцінки експертів щодо окремих процесів чи тенденцій розвитку. Так, наприклад, публікації в європейських періодичних виданнях, таких як: австрійська «Die Presse», французька «Le Figaro», іспанська «El Pais», британська «The Financial Times», тощо. Формат такого типу джерел обумовлює їх особливість вузько-проблемну спрямованість на висвітлення конкретної події чи явища, без, як правило, комплексної оцінки процесу. Проте, значення публікацій в ЗМІ як джерела є особливо актуальним і важливим при висвітленні поставлених проблем. Це пояснюється тим, що медійний простір сьогодні це не простий «фіксатор подій», хронограф, а все частіше і тотальніше технологія прийняття певних рішень чи маніпулювання суспільною свідомістю. Використання ж в якості джерела різного роду опитувань громадської думки дозволяє показати вплив і залучення громадян в інформаційні процеси, рівень ефективності інформаційної політики держави, її стратегічних рішень на об'єктів цих рішень, виявити кількісні і якісні параметри при підготовці певних рішень тощо.

Таким чином, аналізуючи джерельну базу, можемо стверджувати, що досліджуючи інформаційну політику Євросоюзу необхідно опиратись на комплекс джерел хоч і загалом традиційних для суспільствознавчих наук, які є в достатній кількості і потребують класифікації та «правильних питань» до джерел.

Європейський Союз на сьогоднішній день є прикладом для розгляду процесів формування та реалізації багаторівневої інформаційної політики та взаємоузгодження цих рівнів між собою. Європейська інтеграція є прикладом взаємного об'єднання зусиль і можливостей. Адже багатовікові суперечки між країнами, викликані конкурентною боротьбою за сфери впливу, були відсунуті на другий план на користь вирішення новітніх проблем національного інтересу. Сама структура національних інтересів змінилась і потребує сьогодні узгоджених злагоджених дій тих сусідів, які колись конкурували через династичні, релігійні, національні інтереси суто національних держав. Характер і властивості інформації, що лежить в основі нового цивілізаційного устрою, змінює уявлення про інтерес держави, а також саме поняття національного[1,15].

Насамперед розглянемо, як співвідносяться глобальні і національні інформаційні процеси європейських країн. Перш за все, слід відзначити, що країни Євросоюзу на глобальному рівні беруть участь у міжнародній інформаційній політиці (через участь в роботі спеціалізованих установ ООН з питань освіти, науки, культури та комунікацій, в рамках НАТО та інших). На національному рівні інформаційна політика кожної з держав-членів ЄС має своє втілення у регулюванні і розподілі інформаційних ресурсів, національного інфопростору, ідеологічному його наповненні, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів. Провідними в цій сфері є країни-засновники ЄС, такі як Франція, Німеччина, країни Бенілюксу.

Участь в глобальному інформаційному просторі для кожної окремої європейської держави носить як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Об'єктивність процесу полягає в тому, що нова структура національного інтересу держав вимагає від останніх брати участь в універсальних організаціях, уніфікуючи при цьому національні правові і політичні системи (через принцип пріоритетності міжнародного права). Це, в свою чергу, спричиняє трансформацію всього суспільного життя суспільно-політичної, соціально-економічної і духовної його складових. А суб'єктивність процесу полягає в тому, що різні держави мають різні фінансово-економічні, інтелектуальні, технологічні можливості для участі в зазначених процесах. Проте визначальним фактором, на нашу думку, є міра усвідомлення політичною елітою важливості і незворотності інтегрованості держави у глобальні процеси.

Надалі слід розглянути регіональний вимір інформаційної політики ЄС, яка втілюється у двох основних напрямках, через реалізацію європейської інформаційної політики в стратегіях, програмах і проектах міжурядових регіональних організацій, таких, як Рада Європи, ОБСЄ, ЦЄІ, та через інформаційну політику як спільна політика Європейського Союзу, яка на сьогоднішній день активно реалізується, як і спільна зовнішня та оборонна політика ЄС.

Нормативно-правова база Європейського Союзу в інформаційній сфері є дуже обширною і розгалуженою, основні документи постійно доповнюються та розширяються з огляду на зміни, які відбуваються в Європейських країнах, та у світі в цілому. Неприйняття нової Конституції ЄС ускладнило процес подальшого формування законодавчої бази також і стосовно інформаційної політики, однак в ЄС намагаються дійти згоди щодо цих питань, оскільки визнають актуальність розбудови інформаційної політики на сучасному етапі.

Інститути, через які реалізується загальна політика в галузі інформації та комунікації реалізується через основні органи і спеціалізовані структури організації Європейську Раду, Європейську Комісію, Генеральний Директорат з інформаційного суспільства, Форум інформаційного суспільства ЄС, Генеральний Директорат з освіти і культури та через інформаційні центри у країнах-членах організації та за її межами[5,215].

Тож інформаційна політика ЄС є важливим інтегруючим фактором для політичної Європи. Це викликано самою суттю цивілізаційних змін. Характер формування нового світового устрою диктується взаємодією двох об'єктивних процесів розвитку глобалізації та регіоналізації. Забезпечення національних інтересів кожної із держав (в тому числі і зовнішньополітичних) потребує сьогодні поєднання зусиль. Отже, з одного боку, всі держави є втягнутими в глобалізаційні процеси, що на організаційному рівні проявляється в участі в універсальних структурах (організаціях). Проте, необхідність забезпечувати конкурентну адекватність в цих умовах і протистояти глобальним викликам змушує їх утворювати регіональні міждержавні об'єднання, поступаючись при цьому часткою суверенних повноважень держави. Сучасна існуюча дійсність світопорядку пов'язана як із новою структурою поняття національного інтересу, так і національної безпеки. Інформаційна політика в цих процесах сьогодні відіграє одну з ключових ролей. Адже її мета формувати інфопростір і протидіяти інформаційним загрозам. Отже, на сьогоднішній день Європейський Союз перебуває на стадії формування єдиної інформаційної політики задля можливості реагувати на нові виклики і загрози, та забезпечення своєї провідної ролі у світі.

Формування єдиного інформаційного простору (чи інформаційна інтеграція), здійснюється на основі концепції єдиної (загальної) інформаційної політики Євросоюзу, а також реалізується через реалізацію стратегій, програм і проектів міжурядових регіональних організацій, у рамках яких розглядаються і вирішуються проблеми становлення інформаційного суспільства в Європі, розвитку «інфоінфраструктури», інформаційних комунікаційних магістралей, телекомунікаційних мереж, проблеми інформаційної економіки, електронної торгівлі, тощо.

Таким чином, формування та реалізація інформаційної політики ЄС на сьогоднішній день є об'єктивним процесом, тому існує проблема його осмислення. Однак інформації з цього приводу є дуже багато, тому існує проблема її обробки та класифікації. Оскільки процес формування інформаційної політики ЄС триває, є специфіка в осмисленні цієї проблеми, оскільки ми не можемо розглядати її з позиції історичної перспективи. Таким чином, особливістю дослідження даного питання є те, що наукова дискусія представлена аналітичними оцінками окремих аспектів загальної проблеми.

інформаційний політика європейський союз

Література

1. Антопольский А.Б. Проблемы государственного регулирования информационной деятельности // Информационные ресурсы России. 1998. №3. С.36.

2. Бангеманн А. Европа и мировое информационное сообщество. Рост, конкуренция, занятость, цели и пути в XXI век // Бюллетень Европейской комиссии. Приложение.1993. №6. С.5-32.

3. Okinawa Charter on the Global Information Society//http://www.g8Kyuschuokinawa.go.jple/documents/itl.html. 15.06.08.

4. План дій для становлення інформаційного суспільства. Доповіді Європейської Комісії Європейського Союзу. Брюссель,1995-1997 рр//http://www.europa. eu.int /comm/dgs/information_society.pdf/. 12.12.08.;Програма інформаційного суспільства уряду Франції. http://www.france.diplomatic.fr/. 20.09.08. 35 с.; The Declaration of Future Civilisation. Document Second World Conference of Global Civilisation, 20^th to 1-st June, 2002, Australia. //http://www.one.net.au/. 1.06.02. 24 p.

5. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика. К.: Наша культура і наука, 2000. 368с.

Размещено на Allbest.ru