Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку XX ст. у дореволюційній історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку XX ст. у дореволюційній історіографії

Українські політичні партії, які виникли на початку XX ст., відіграли вирішальну роль у національному самоутвердженні українців, стали могутнім фактором політичної структуризації українського суспільства. Ліберально-демократичні партії були досить впливовими партіями в українському національно-визвольному русі в Російській імперії на початку XX ст. Тому не дивно, що історія ліберально-демократичних партій - Української демократичної партії (УД П), Української радикальної партії (УРП), Української демократично-радикальної партії (УДРП) викликала великий інтерес у дослідників. Значний масив літератури, зокрема, дореволюційного періоду, про історію українських політичних партій в Російській імперії на початку XX ст., потребує комплексного й ґрунтовного історіографічного аналізу. Сучасний етап розвитку історичної науки вимагає зламу застарілих підходів та стереотипів у вивченні національної історії, переосмислення наукової спадщини дослідників. Глибоке, наукове, об'єктивне відтворення історичного досвіду партійно-політичних процесів у Наддніпрянській У країні на початку XX ст. може стати методологічним ключем для розуміння політичних проблем сучасності, корисним надбанням новітніх українських партій і організацій.

Метою пропонованої статті є комплексний аналіз праць дореволюційних дослідників, котрі розглядали історію та діяльність українських ліберально-демократичних партій (УРП, УДП, УДРП). Це зумовлює наступні дослідницькі завдання: здійснити історіографічний огляд наукових праць дореволюційних дослідників та розкрити їхнє значення для переосмислення і доповнення проблеми; визначити особливості стану дослідження проблеми в дореволюційній історіографії.

Історіографія українських політичних партій в Російській імперії на межі XIX-XX ст. залишається актуальною і маловивченою темою. В контексті проблеми особливого значення набувають дореволюційні праці, які започаткували історіографію досліджуваної проблеми. Середсучасних праць істориків, в яких фрагментарно висвітлювались окремі аспекти історії УДП, УРП, УДРП слід відзначити роботи історіографічного характеру [13; 25; 26; 34; 37]. Спеціальні огляди історіографії діяльності українських ліберально-демократичних партій здебільшого є публікацією дисертаційних досліджень чи їх фрагментів. Особливу увагу заслуговують дослідження С. Донченко[15], В. Колесника[28], Л. Могильного[27], в Стрільця[44], в яких розкрито окремі аспекти досліджуваної проблеми. Головним чином більшість студій мають уточнюючий чи фрагментарний характер стосовно обраного нами напрямку вивчення. У цілому історіографічний дискурс проблеми знаходиться у площині відсутності спеціального дослідження.

Перші українські ліберально-демократичні партії виникли на базі Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації (ВЗБДО), яка була заснована у вересні 1897 р. в Києві. Це була спроба різних поколінь українців вийти поза рамки старих громад, об'єднати ширші кола національно свідомих українців без огляду на їхні соціальні і політичні уподобання [28, с. 86]. У 1904 р. з ініціативи Є. Чикаленка було утворено УДП. Ця організація стояла на ліберальних позиціях і обстоювала встановлення конституційної монархії, проведення широких соціальних реформ та надання Україні автономних прав у межах федеративної Росії. Певні розходження в поглядах на принципові програмні положення призвели до розколу в УДП та утворення частиною демократів на чолі з Б. Грінченком, в Єфремовим, Ф. Матушевським УРП. Згодом розкол удалося подолати. У 1905 р. УДП та УРП об'єдналися в одну організацію - УРДП, яка у своїх програмних засадах виступала за федерацію рівноправних автономних національно-територіальних одиниць. УДРП мала своїх депутатів у І і II Державних Думах, які заснували окрему українську фракцію, що згодом оформилася в Українську думську громаду. Члени УДРП брали активну участь в роботі Думи, виступили ініціаторами багатьох проектів. Офіційним органом УДРП стали журнал «Рідний край» та газета «Громадська думка», яку згодом змінила «Рада». На початку 1908 р. УДРП розпалася, а її члени утворили Товариство українських поступовців. Діяльність українських ліберал-демократичних партій отримала неоднозначну оцінку в тогочасних дослідників, залежно від ідеологічних переконань авторів, прихильників партії називали «сепаратистами» (А.В. Стороженко, С.М.ГЦеголев), патріотами (Ф. Корш), опортуністами (С.В. Петлюра, С. Єфремов), пристосуванцями (І.М. Стешенко, Д. Донцов), роялістами (М.І.Міхновський) [27, с. 7-8].

Перші розвідки з історії та діяльності українських ліберально - демократичних партій з'явилися невдовзі після появи цих політичних партій. Про українських лібералів писали як їхні прихильники, так і суперники. В основному це були публіцистичні статті, що носили інформативно-описовий характер, вони не містили глибокого аналізу подій і мали полемічне, інколи пропагандистське забарвлення. Більш ґрунтовнішими стали праці самих партійних діячів та активних учасників національного руху, зокрема, Б. Грінченка[1], М. Грушевського [6-12], В. Дорошенка[16], Д. Дорошенка [17; 18], С. Єфремова [19-21], М. Лозинського[29], Є. Петлюри[38], О. Русова[41],

І. Стешенка[42], П. Тучапського[30], М. Порша[45] та ін. Всі ці дослідники, повідомляючи про існування українських ліберально-демократичних партій, не вдавалися до детального аналізу їх діяльності, хоча і проливали певне світло на питання ідейної еволюції та організаційного становлення цих політичних партій. Зокрема, І. Стешенко в статті «Український національно-громадський рух і 1905 рік», опублікованої у журналі «Вільна Україна», дав узагальнюючу картину розвитку українського національного руху та його історії. Автор подав змістовну характеристику всіх українських партій, вперше здійснив класифікацію, поділивши політичні партії на три основні напрямки: радикально-демократичний, марксистський та націоналістичний [42, с. 95-99]. УДРП дослідник назвав однією з найвпливовіших серед інших українських політичних партій.

Утім, у деяких з цих праць робилась переконлива спроба неупереджено викласти і проаналізувати події. Зокрема, С. Єфремов у своєму публіцистичному нарисі «З громадського життя на Україні», висвітлив основні прояви українського національного життя, звернувши особливу увагу на його партійно-політичні аспекти [19; 21]. Дослідження Є. Єфремова містять достовірний матеріал, систематизовані дані, відносно виважену оцінку подій і тому є досить цінним здобутком дореволюційної історичної літератури. Серед небагатьох монографічних праць дореволюційного періоду, в яких висвітлювалися окремі аспекти становлення та діяльності перших українських політичних партій в Російській імперії на початку XX ст., також слід виокремити роботу В. Дорошенка «Українство в Росії: новійші часи» [16]. Незважаючи на дещо поверховий характер праці та декілька суб'єктивних й суперечливих тверджень, дослідження містить цікаву інформацію щодо становлення та діяльності українських ліберально-демократичних партій.

У цей період також виходить низка досліджень М. Грушевського, праці якого можна розглядати і як історіографічні роботи, і як розробки теоретика, представника українського ліберально-демократичних напрямку, виразника ідей прогресивного свідомого українства. У цілому роботи М. Грушевського дають змогу дослідити як погляди самого вченого і політика на проблему вирішення українського питання та перспектив побудови майбутньої державного устрою в Україні, так і розкривають позицію різних політичних сил в У країні та Росії щодо цієї проблеми. Зоїфема, у період російської революції 1905-1907 рр. було видано декілька збірників статей ученого, зокрема: «Освобождение России и украинский вопрос» [8] та «З біжучої хвилі. Статті і замітки на теми дня» [10]. У цих працях учений із нових позицій подав власне бачення вирішення національного питання в Російській імперії на прикладі українського. Цей період можна охарактеризувати часом найактивнішої політично-наукової діяльності М. Грушевського в Росії. Теоретична робота історика в цей період зосереджувалась на з'ясуванні сутності таких явищ політичного життя, як «автономія», «національно - територіальна автономія».

Історію становлення та діяльність українських ліберально-демокра - тичних партій розглядали не тільки вітчизняні дослідники. Слід згадати праці американського історика О. Гетча[49] та німецького науковця П. Оствальда[48], а також ґрунтовні праці польського дослідника К. Залевського[23], російських дослідників С. ГЦеголева [46; 47], А. Любинського[31] та члена Київського клубу руських націоналістів

А. Стороженка[43] та ін. Зокрема, заслуговують на особливу увагу ґрунтовні дослідження помічника головного цензора Київського окремого комітету у справах друку С. ГЦеголева. Виходячи з шовіністичних позицій, дослідник у двох своїх працях здійснив ґрунтовне дослідження «українського питання», витоків українського самостійності, «малоросійського сепаратизму». Використавши широкий масив документів і джерел у своїй основній праці «Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма» С. Щеголев намагався довести небезпечність українського політичного та національно-культурного руху. Особливу увагу дослідник звернув на передумови, ідеологічне й організаційне становлення українських політичних партій та їх періодичних органів. He дивлячись на те, що праця написана з позицій російського імперіалізму, книга все ж містить цінний фактичний матеріал і деякі цікаві узагальнення щодо діяльності українських політичних партій, зокрема УДРП. У цілому праці С. Щеголева, А. Любинського, А. Стороженка в історичні науці стали яскравим прикладом праць шовіністичного, реакційного, антиукраїнського спрямування.

Також значну увагу в дореволюційній історіографії привернула серія видань російських соціал-демократів під назвою «Суспільний рух у Росії на початку XX століття» [32]. Книги виходили у Санкт-Петербурзі під редакцією Л. Мартова, П. Маслова та О. Потресова. У одній із книг цієї серії було опубліковано працю польського соціаліста К. Залевського, присвячену діяльності українських політичних партій в Російській імперії на початку XX ст. [32] Помітне місце у розвідці відведено історії та діяльності УДРП. У цілому робота К. Залевського досить інформативна і написана з використанням широкого масиву партійних документів і матеріалів. Праця не позбавлена певного суб'єктивізму, що пояснюється ідейно-політичною позицією автора. Для роботи характерним є велико - державницьке ставлення до українського питання, що було типовим для російської соціал-демократії.

Для об'єктивного висвітлення дослідниками історії українських ліберально-демократичних партій в дорадянський історіографічний період, неабияке значення мало опублікування програм[40], партійних документів^], звернень[4], резолюцій[39], повідомлень [3; 22] та ін. Більшість матеріалів було опубліковано в українських періодичних виданнях.

В дослідженні історії українських ліберально-демократичних партій дореволюційних дослідників найбільшу увагу привернули наступні питання: виникнення, становлення та еволюція УДП, УРП, УДРП; ідеологія, програмні засади ліберальних партій; участь у виборчій компанії до Державних дум та парламентська діяльність українських партійних діячів; видання української партійної преси; вплив і роль українських лібералів у політичному житті та національному відродженні.

Про передумови виникнення українських політичних партій, і зокрема, українських ліберал-демократів, писав С. Єфремов. На його думку, діяльність М. Драгоманова мала величезне значення не тільки для розвитку українського руху, а й стала передумовою для зародження перших національних партійно-політичних формувань в Наддніпрянській Україні. Публіцист влучно зазначив: «Драгоманов був тим сміливим садівником, що прищепив тямущою рукою українську парость до великого дерева загальнолюдського поступу, приєднавши український рух до європейських напрямів. Він був предтечею сучасних політично-громадських партій українських…» [21, с. 38-39]. Є. Єфремов вказав також на те, що ідеї М. Драгоманова знайшли своє відображення у ідеології та програмних документах багатьох українських політичних партій, в тому числі й українських ліберал-демократів.

В. Дорошенко та С. Єфремов були одними із перших дослідників, котрі розглянули заснування у 1897 р. у Києві ВЗБДО. Вони описали її організаційну структуру, завдання, значення для розвитку українського руху і т.д. Основними завданням ВЗБДО вищезгадані дослідники назвали об'єднання «…всіх свідомих українських елементів… та виступ на боротьбу за національні права українського народу» [16, с, 33-41; 21, с, 43] Практичну діяльність організації дослідники вбачали у пропаганді ідеї українського національного відродження, в об'єднанні свідомого українства, розповсюдженні української книги. Як вказав Є. Єфремов «це була культурна робота, що мусіла попередити й покласти підвалини, створити ґрунт і людей - для майбутніх політичних організацій…». Дослідники визнавали, що така «суто інтелігентська» робота майже не була пов'язана з практичною роботою серед широких народних мас [16, с, 33-41]. Значення діяльності ВЗБДО для українського руху, на їх думку, полягало у тому, що члени цієї організації за допомогою української публіцистики, «ліквідували безладдя попереднього «українофільського» періоду нашої історії… та приготували ґрунт і для партійної громадсько-політичної праці…» [21, с, 43-44].

Формування українських ліберально-демократичних партій в Російській імперії на початку XX ст. історично підготовлено розвитком українського національного відродження. В результаті згуртування національно свідомої інтелігенції у 1897 р. у Києві було засновано ВЗБДО, на базі якої виникли партії ліберально-демократичного напрямку. Однак в дореволюційній історіографії цей процес отримав неоднозначне трактування. Якщо Є. Єфремов прямо вказував, що витоки уіфаїнські ліберал-демократичні сили беруть від ВЗБДО, то К. Залевський був дещо іншої думки. Останній вважав, що саме РУП стала джерелом для заснування трьох впливових політичних партій - «Спілки», УСДРП та УДРП [23, с. 299-ЗО I]. В певній мірі компромісною була думка В. Дорошенка, який відзначив, що українські ліберально-демократичні партії зародились незалежно від РУП, хоча й не без її впливу [16, с, 40-41]. У цілому в працях дореволюційних дослідників щодо зародження та становлення українських партій ліберал-демократичного напрямку, досить часто зустрічаються неточності та суперечності, а в окремих розвідках діяльність ВЗБДО навіть не згадується.

Аналізуючи ідейне становлення українських ліберально-демократичних партій С. Єфремов зазначив, що УДРП пройшла значну еволюцію «держучи партію на роспутті між справжнім демократизмом та полохливим опортунізмом» [21, с. 55]. Розглянувши основні віхи історії становлення УДРП, Є. Єфремов охарактеризував партію як таку, яка «не має певного обличчя… як блок неоднакових елементів, які тягнуть в різні боки…» [21, с. 56]. Щодо програми УДРП, дослідник назвав її результатом компромісу, досить «невиразною», з постійними хитаннями лівого та правого крила партії та «нахилом до опортунізму».

Особливу увагу дослідники приділили аналізу програмних положень та ідеології українських ліберально-демократичних партій. Зокрема, К. Залевський досить детально розглянув основні програмні положення УДРП і відмітив, що програма мінімум досить близька до програми УСДРП [23, с. 299-301]. На думку В. Дорошенка українські ліберали програмними вимогами в загальних рисах нагадували російських кадетів, хоча й вимагали автономії України в складі демократичної Росії з федеративним устроєм [16, с, 40-411. М. Грушевський цю проблематику розвинув далі, що вилилося в опублікуванні низки публіцистичних статей та розвідок [6-12]. Розглядаючи програмні вимоги російських кадетів щодо змін державного управління в Росії, учений позитивно оцінив основні положення опозиційних російських партій. Однак М. Грушевський виділив низку недоліків у програмі російських кадетів, зокрема, рішуче засудив нехтування національного питання, відкидання самоврядування для України, не поділяв поглядів щодо централізації державної системи Росії. На думку дослідника, прилучення імперії до демократичних процесів та перетворення її на правову державу можливе лише після розв'язання «українського питання». У цілому праці М. Грушевського, присвячені цій проблемі, стали ґрунтовним інтелектуальним внеском української інтелігенції в дискусію про політичну перебудову Російської імперії.

За своїм складом українські ліберально-демократичні партії, як визнавав С. Єфремов, були «найдужче і найсолідніше обставлені з усіх українських сучасних партій» [21, с, 57]. Соціальною базою УДРП стала свідома українська інтелігенція, що притримувалася ліберальних ідей.

Щодо тактики українських ліберально-демократичних партій, то

В. Дорошенко відзначив намагання партій легальними шляхами та методами здійснювати свою діяльність [16, с. 40-41]. На думку С. Єфремова це можна пояснити тим, що ядро партії складають члени, які своїми поглядами дуже близькі до російських кадетів, тому по своїй природі вони нездатні до радикальних і нелегальних заходів. Щодо практичної роботи УДРП, то С. Єфремов вважав її «цілковито занедбаною» через постійні внутрішньопартійні ідеологічні суперечності [21, с, 56-57].

Українські ліберальні партії намагались брати активну участь у національно-культурному житті українства. Д. Дорошенко [17; 18], Б. Грінченко [1, с. 115-116], С. Петлюра [38, с. 70] та інші дослідники вважали, що культурно-просвітницька діяльність була одним із основних пріоритетів у діяльності УДРП. На думку М. Грушевського перехід від національно-культурницької роботи до перших проявів політичної активності був цілком природним й закономірним процесом [6, с, 42-54]. В такій культурно-просвітницькій діяльності політичної партії С. Щеголев вбачав прояв «южнорусского сепаратизма», особливу небезпеку для цілісності Російської імперії. Під «южнорусским сепаратизмом» чи «отщепенством» автор розумів спроби ослабити або ж порвати зв'язки, які поєднують «малорусское племя с великорусским». С. Щеголев розрізняв політичний та культурно-етнографічний (або українофільський) сепаратизм. Причому на переконання автора сепаратисти нового покоління з презирством відвернулися від етнографічного українофільства, назвавши свою ідеологією «українством», пропаганду - українським рухом, а прибічників - «свідомими українцями» [46, V-VI].

Характерною особливістю в діяльності українських ліберально - демократичних партій було використання преси як одного з найважливіших засобів впливу на національну свідомість українців. Перші спроби дослідження української партійної преси здійснювалися самими учасниками видавничого процесу, партійними діячами. Серед праць, які висвітлювали діяльність періодичних видань ліберально-демократичного спрямування та їх ролі в національному русі, слід відзначити праці Б. Грінченка[5], В. Доманицького[14], В. Дорошенка[16], Д. Дорошенка [17; 18], В. Єфремова [20; 21], М. Залізняка[24], С. Шелухіна[36] та ін. Характерною рисою для цих робіт є суб'єктивізм, оскільки вони належать безпосереднім працівникам українських періодичних органів. У цілому дореволюційні дослідники вказували на об'єктивні передумови виникнення української преси та готовність українського суспільства щодо її сприйняття. У працях зазначеного історіографічного періоду слушно зазначалося, що навколо національних періодичних видань відбувався процес консолідації політичних структур українського суспільства.

Досить високу оцінку від дореволюційних дослідників отримали успіхи українських лібералів, пов'язані з їх виходом на парламентський рівень. Зокрема, В. Дорошенко одним з найбільших досягнень українських лібералів визнав їх успішну діяльність під час виборів до І й II Державних Дум та створення Української Громади. Створення українського парламентського клубу В. Дорошенко оцінив як важливий акт «проголошення існування нації>>[16, с. 64-67]. Подібні висновки роблять С. Єфремов [21, с, 54-57], Ф. Матушевський [32; 33], Д. Дорошенко[18], які у своїх публікаціях стверджували, що інтереси народу найбільше відстоює політична платформа УДРП. Саме тому програмні засади УДРП щодо вирішення «українського питання» лягли в основу програмних вимог Української думської громади у І і II Державних Думах.

Після революційних подій 1905-1907 рр. та з початком політичної реакції партійне життя УДРП внаслідок політичних репресій і знищення кадрів поступово завмирало. Саме столипінську реакцію Є. Петлюра вважав основною причиною занепаду та ослаблення партії. І хоча УДРП не була повністю ліквідована, однак активність її «значно зменшилась», що особливо відбилось на видавничій діяльності, яка майже припинилась [38, с. 20-22].

Дореволюційні дослідники намагались неупереджено оцінити значення та вплив ліберально-демократичних партій на розвиток українського відродження. В. Дорошенко РУП-УСДРП та УДРП вважав найвпливовішими партіями в національному відродженні та єдиними виразниками інтересів українства в Росії [16, с, 43-47]. М. Порш, піддавши певній критиці діяльність УДРП, все ж визнав партію найвпливовішою та найчисленнішою серед інших українських політичних організацій [45, с, 10-12]. П. Оствальд у своїй книзі «Україна й український рух» також дійшов до висновку, що вплив УДРП на українське громадсько-політичне життя був більш значний, ніж соціал-демократів і самостійників [44, с. 6]. Подібні висновки роблять Є. Єфремов [21, с. 54-57], О. Русов [41, с, 79-80], І. Стешенко [42, с. 97] та ін.

Отже, праці дореволюційних дослідників з історії українських ліберально-демократичних партій в Російській імперії на початку XX ст. в основному носять інформативно-описовий, фрагментарний, мемуарно-публіцистичний характер. Недоліками цих робіт залишаються суб'єктивізм, категоричність, полемічна загостреність оцінок політичних подій, явищ, процесів тогочасної дійсності. Крім того, характерною рисою дореволюційної публіцистичної літератури є те, що авторами статей, які торкалися цієї тематики, здебільшого були не професійні історики, а політичні діячі, члени тієї чи іншої партії.

Утім, у деяких з цих праць робиться переконлива спроба неупереджено викласти і проаналізувати події. У працях дореволюційних дослідників з даної проблематики, міститься важливий фактичний матеріал про зародження, організаційне становлення, ідеологію, практичну діяльність українських ліберально-демократичних партій. У цілому досліджувана література допомагає відчути характер епохи, відкриває для дослідників нові аспекти піднятих проблем, хоча і вимагає критичного ставлення до себе. Heзважаючи на фрагментарний, дещо заідеологізований і полемічний характер, дореволюційна публіцистика дає змогу зрозуміти основні напрями діяльності українських лібералів у Російській імперії на початку ХХ ст. В певній мірі дореволюційна література створила підґрунтя для досліджень з історії українських ліберально-демократичних партій на наступних етапах розвитку історіографії.

Список використаних джерел

політичний український ліберальний партія

1. Вартовий П. З українського життя / [Борис Грінченко] // Нова громада. - 1906. - №10. - С, 118-122; №11. - С, 115-120; №12. - С, 147-155.

2. Від Полтавської громади Української Демократичної партій (радикально - демократичної) // Рідний край. - 1906. - №13. - С. 1-2.

3. Від Української Демократичної Партії // Літературно-науковий вістник. - 1905 - Т. ЗО. - Кн. 6. - С, 272-274.

4. Від української демократичної партії до свідомих українців // Рідний край. - 1906. - №23. - С, 12-13.

5. Грінченко Б. Тяжким шляхом: Про українську пресу / Борис Грінченко - К, 1906. - 96 с.

6. Грушевский М. Движение политической и общественной украинской мысли въ XIX столетии / М.С. Грушевский // Освобождение России и украинский вопрос: Статьи и заметки. - СПб, 1907. - С. 42-54.

7. Грушевский М. Национальный вопрос и автономия / Михаил Грушевский // Украинский вестник. - 1906. - №1. - С. 8-18.

8. Грушевский М. Освобождение России и украинский вопрос / Михаил Грушевский. - СПб.: Тип. «Общественная польза», 1907. - 293 с.

9. Грушевський М. Дума і національне питання // 3 біжучої хвилі: Ст. й замітки на теми дня 1905-6 p. - К, 1907. - C 93-99.

10. Грушевський М. З біжучої хвилі: статті і замітки на теми дня. 190.5 - 1906 рр. / Михайло Грушевський. - K., 1906. - 126 с.

11. Грушевський М. Конституційне питання і українство в Росії / М. Грушевський // Літературно-науковий вісник. - Т.ХХХ, Кн. VI. - Львів, 1905 - С, 245-258.

12. Грушевський М. Українство і питання дня в Росії/Михайло Грушевський // Літературно-науковий вісник. - 1905. - Кн. IV. - C 1-10.

13. Демуз І. О. Українське питання в Російській імперії на початку XX ст. Історіографія: дис…. канд. іст. наук: 07.00.06 / Інна Олександрівна Демуз. - Черкаси, 2008 - 235 с.

14. Доманицький В. Українська преса в 1906 році / Василь Доманицький // Україна. - 1907. - Tl, - Ч. 2. - С, 48-65.

15. Донченко С.П. Ліберальні партії України (1900-1919 рр.) / Світлана Павлівна Донченко. - Дніпродзержинськ: Видавничий відділ ДДТУ, 2004. - 379 с.

16. Дорошенко В. Українство в Росії: новійші часи / Володимир Дорошенко. - Відень: Накладом СВУ, 1916. - 116 с.

17. Дорошенко Д. Культурно-просвітна діяльність українського громадянства за останні два роки // Україна. - 1907. - №11-12. - Т. 4. - Кн. 2-3. - Ч. 2. - С. 17-34.

18. Дорошенко Д. Україна в 1906 р. / Д. Дорошенко // Україна. - 1907. - Т. 1 - Кн. 1. - Ч. 2. - С, 1-29.

19. Ефремов С. Из общественной жизни на Украине / С. Ефремов // Русское богатство (СПб). - 1908. - №7. - С, 17-57.

20. Єфремов С. Відгуки з життя та письменства / С. Єфремов // Нова Громада. - 1906. - №1. - С, 118-128; №3. - С, 101-123; №4. - С, 121-143; №5. - С, 112-128; №6. - С, 152-161.

21. Єфремов С. З громадського життя на Україні / Сергій Єфремов. - К.: Вік, 1909. - 77 с.

22. З'їзд Української радикально-демократичної партії // Хлібороб. - 1905. - 28 грудня [листопада].

23. Залевский К. Национальные партии в России. Украинские партии // Общественное движение в России в начале XX века. / Под ред. JI. Мартова, П. Маслова и А. Потресова. - Спб., 1914. - Т. 3, кн. 5. - С. 227-344.

24. Залізняк М. Російська Україна та її відроджене / Микола Залізняк. - Львів, 1910. - 72 с.

25. Ковальчук І.А. Історіографія становлення та діяльності українських політичних партій початку століття / І. А. Ковальчук // Наукові праці з питань політичної історії. - Вип. 172. - К.: Либідь, 1992. - С. 105-114.

26. Колесник В. Ліберально-демократичні партії Наддніпрянщини: Історіографія / В. Колесник, Л. Могильний // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - П.-Хмельницький: Золоті литаври, 2001. - Вип. 12. - С, 192-204.

27. Колесник В.Ф. Українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку XX століття / В.Ф. Колесник, Л.П. Могильний. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. - 244 с.

28. Колесник В. Шляхом національного відродження: Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900-1907 / В.Ф. Колесник, О.О. Рафальський, О.П. Тимошенко. - К.: Стилос, 1998. - 226 с.

29. Лозинський М. Політичні партії Росії - і вибори / М. Лозинський // Діло. - 1907. - 20 лютого.

30. Лукашевич П. Украинские национальніе партии // Вестник жизни. - 1905 - №1-2. - С, 76-87.

31. Любинский А. Русский национализм как средство борьбы с революционноинородческим движением. Речь, произнесенная в предвыборном собрании 14 сентября 1907 года. - К., 1907. - 16 с.

32. Матушевський Ф. З українського життя // Літературно-науковий вістник. - 1907. - Т. 40. - Кн. 10-12. - С, 340-355.

33. Матушевський Ф. Українська громада в Другій державній Думі // Літературно-науковий вістник. - 1907. - Кн. 7. - C 80-98.

34. Меша В.Г. Українське національне відродження 1905-1914 років: (історіографія проблеми) / Володимир Григорович Меша. - K., 2004. - 157 с.

35. Общественное движение в России в начале XX века. Т. 3. Кн. 5. / [под ред. Л. Мартова, П. Маслова, А. Потресова]. - СПб., 1914. - 643 с.

36. П.С. Украинская пресса / [С.П. Шелухін] // Украинский вестник. - 1906 - №1. - С, 48-53.

37. Павко А. І. Політичні партії та організації в Україні наприкінці XIX - на початку XX століть: методологія, історіографія проблеми, перспективні напрямки наукових досліджень / А. І. Павко. - K.: Т-во «Знання» України, 2001. - 112 с.

38. Петлюра С. З українського життя / С. Петлюра // Україна. - 1907. - №4.-Т. 2.-Ч. 2.-С, 20-36.

39. По Україні. Резолюція українських демократів // Рідний край. - 1906. - №24. - С, 12.

40. Програма української демократично-радикальної партії // Літературно - науковий вістник. - 1906. - Т. 34. - Кн. 4. - C 194-199.

41. Русов О. Украинские партии / О. Русов // Киевская старина. - 1906. - №3. - Т. 92. - С, 79-80.

42. Стешенко І. Український національно-громадський рух і 1905 рік / Іван Стешенко // Вільна Україна. - 1906. - Ч. 1-2. - C 95-99.

43. Стороженко А.В. Происхождение и сущность украинофильства / Стороженко А.В. - К., 1912. - 66 с.

44. Стрілець В.В. Українська радикально-демократична партія: витоки, ідеологія, організація, діяльність (кін. XIX ст. - 1939 р.) / Василь Васильович Стрілець. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. - 361 с.

45. Чацький М. Сучасний момент в життю української нації і завдання української соціялдемократії / [М. Порш] // На теми дня. Збірник статтів. - Львів, 1910. - С, 1-17.

46. Щеголев С.Н. Современное украинство. Его происхождение, рост и задачи / С.Н. Щеголев - К., 1914. - 160 с.

47. Щеголев С.Н. Украинское движение, как современный этап южнорусского сепаратизма / С.Н. Щеголев - К., 1912. - 546 с.

48. Hoetzsch О. The Ukrainian movement in Russia / Otto Hoetzsch // Ukraine's claim to Freedom. - New York, 1915. - P. 92 -98.

49. Ostwald P. Die Ukraine und ukrainische Bewegung / P. Ostwald. - Essen, 1916. - 40 s.

Размещено на Allbest.ru