Стратегії основних суб’єктів виборчої кампанії на позачергових парламентських виборах 2007

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегії основних суб'єктів виборчої кампанії на позачергових парламентських виборах 2007

Мадрига Т.Б.

Політична карта світу кінця XX століття немислима без демократії, визначальної рисою якої є формування представницьких органів влади шляхом виборів. Сьогодні офіційний день виборів перетворився тільки на фіксування результатів тривалої передвиборчої боротьби, у ході якої формується громадська думка щодо кандидатів та партій, які балотуються на виборні посади.

Перемога кандидата або партії на виборах значною мірою залежить від правильної організації і належного інформаційного забезпечення виборчої кампанії, тобто від правильного менеджменту. Всі питання, які стосуються виборчої кампанії, відносять або до стратегії, або до тактики. При цьому стратегію прийнято розглядати як змістовну складову виборчої кампанії, а тактику як комунікативну складову. На нашу думку, наявність стратегічного планування виборчої кампанії дозволяє політичній партії чи кандидату зайняти лідируючі позиції у виборчих перегонах і є запорукою здобуття ними перемоги на виборах. Крім того, ефективно розроблена стратегія дає можливість визначити електоральні цілі та ресурси кандидата, проаналізувати власні сильні і слабкі сторони та оцінити своїх конкурентів, дослідити електоральні сегменти, до яких буде апелювати кандидат, і на цій основі здійснити адекватні тактичні прийоми її реалізації. А в умовах переходу в Україні до пропорційної системи виборів, за якою депутати обираються за партійними списками, питання формування виборчої стратегії значно актуалізується, оскільки неможливо взяти участь у розподілі депутатських мандатів без формування політичними партіями стратегії боротьби за владу.

Виходячи з вищенаведеного, наукове вивчення проблематики, пов'язаної з питаннями визначення ролі виборчої стратегії дозволяє наблизитися до розуміння необхідності стратегічного планування кампанії з метою отримання мандатів у парламенті.

Серед останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання окресленої вище проблеми, слід виокремити ряд праць вітчизняних та зарубіжних вчених. Так, в загальнотеоретичному аспекті автор спирається на праці В.Полторака та О.Петрова «Виборчі кампанії: науковий підхід до організації»[7], Є.Малкіна та Є.Сучкова «Основи виборчих технологій та партійного будівництва»[5] і В.Гувакова «Стратегічний консалтинг в сучасному електоральному циклі»[3], в яких викладено основні теоретичні напрями вивчення виборчих кампаній, проаналізовано особливості їх організації і проведення.

Метою представленої статті є розгляд стратегії виборчої кампанії з урахуванням найбільш поширених у політичній науці підходів до її формування та аналіз стратегій політичних сил, які пройшли до Верховної Ради України за результатами дострокових виборів 30 вересня 2007 року.

Перед нами постають такі завдання: означити поняття «стратегія виборчої кампанії»; окреслити типи стратегій виборчої кампанії; охарактеризувати стратегії виборчих кампаній політичних сил, які пройшли до Верховної Ради України за результатами позачергових виборів 2007 року.

Стратегію виборчої кампанії можна розуміти як її основний вектор і спрямованість: голоси яких груп виборців повинні бути віддані за партію, що може спонукати виборців проголосувати за неї, які повідомлення і через які інформаційні канали слід доносити до електорату, як правильно розпорядитися завжди обмеженими ресурсами виборчої кампанії для вирішення цих завдань[3,с.26].

На нашу думку, стратегія виборчої кампанії це основна її ідея, яку кандидат чи політична партія збираються донести до виборців. Стратегія виборчої кампанії може коригуватись в залежності від ситуації, але вона завжди є конкретною, тобто розробляється для конкретного кандидата чи політичної партії, які беруть участь у конкретній виборчій кампанії.

Російські політтехнологи Є.Малкін та Є.Сучков виділяють декілька стратегій виборчої кампанії. Використовуючи їх напрацювання В.Полторак і О.Петров запропонували в дещо доповненому вигляді розділити ці стратегії на три групи.

1. Наївні підходи. Обираючи таку стратегію, кандидат переконаний в тому, що те, що є прийнятним для нього та його оточення, без сумніву, є прийнятним для всіх виборців.

«Програмний» підхід. В основі програмного підходу лежить перебільшення ролі програми партії або кандидата у виборчій кампанії. Відповідно до такого підходу розробка стратегії виборчої кампанії замінюється розробкою програми, а тактика зводиться до того, щоб максимально детально і зрозуміло донести цю програму до виборців[5,с.61]. Тобто в рамках даного підходу ставка робиться, головним чином, на програму кандидата чи партії (блоку).

«Апаратний» підхід ґрунтується на тому, що стратегія виборчої кампанії має спрямовуватися, головним чином, на отримання підтримки адміністративної еліти, а не виборця. В Україні такий підхід може принести бажаний результат хіба що під час виборів до органів місцевого самоврядування.

«Проблемний» підхід базується на акцентуванні уваги в стратегії виборчої кампанії на важливій проблемі (проблемах) для виборців певного виборчого округу. Такі проблеми виявляються в ході різноманітних соціологічних опитувань, а завдання кандидата полягає не просто у знанні таких проблем, а у необхідності запропонувати прийнятний для виборців варіант їх вирішення.

«Рекламний» підхід будується на тому, що головним в організації виборчої кампанії, як і у випадку з ринком товарів і послуг, виступає максимально активне, з використанням найрізноманітніших ЗМІ, рекламування кандидата і його програми. Подібний підхід інколи приносить успіх. Згадати, хоча б кампанію 1998 року, яку вела Партія зелених України. Адже практично крім хороших рекламних роликів по телебаченню «за душею» у неї нічого не було. Напевно, саме тому подібний же хід, використаний в 2002 році, залишив дану партію за бортом парламенту[7,с.60].

2. Підходи, до формування стратегії, засновані на специфіці електоральної поведінки. «Соціально-економічний» підхід до розробки стратегії ґрунтується на тому, що волевиявлення електорату залежить від їхніх економічних інтересів. Відповідно до даного підходу виборець буде голосувати за кандидата чи політичну партію, які забезпечать йому найбільше вигод та високий рівень добробуту. В стратегії виборчої кампанії необхідно виразити економічні інтереси тих чи інших соціальних груп.

Підхід на основі «ідеальної моделі кандидата» базується на припущенні про те, що виборці мають сформоване уявлення про те, якими особистісними та діловими рисами повинен володіти кандидат у депутати чи президенти. Тобто у виборців є досить чітке бачення, яким повинен бути ідеальний кандидат. Виявити таке уявлення електорату допомагають знову ж таки різноманітні соціологічні дослідження, після чого і відбувається формування образу такого кандидата. Стратегію, яка будується на основі «моделі ідеального кандидата» можна визначити як лідерську.

«Адресний» підхід до розробки стратегії виборчої кампанії сьогодні найчастіше застосовується в організації виборів в Україні. Суть його в проведенні до розробки стратегії широкого комплексу електоральних досліджень і виділення цільових («адресних») груп електорату за найрізноманітнішими характеристиками, а потім в стратегії і тактиці кампанії розробляються специфіка і методи роботи з цими групами[7,с.61].

З наукової точки зору, адресний підхід найправильніший. Однак, такий підхід потребує великого об'єму соціологічних досліджень, часові і фінансові витрати на які набагато перевищують витрати на стандартну виборчу кампанію. Дроблення агітації на багато дрібних адресних кампаній робить її не підйомною ні в організаційному відношенні, ні з точки зору ресурсозатрат, навіть якщо в результаті попереднього аналізу значна частина виборців буде виключена із об'єктів агітації.

3. Комплексні підходи до формування стратегій. Стратегія, побудована на основі цього підходу, передбачає донесення до виборців позиції кандидата (або, як говорять, позиціонування кандидата) за наступними чотирма параметрами: політичне позиціонування в «правій-лівій» системі координат відповідно до соціально-економічної моделі; особистісне позиціонування (визначення позитивних особистісних рис відповідно до моделі ідеального кандидата); проблемне позиціонування (відношення кандидата до основних проблем округу); позиціонування по відношенню до конкурентів.

Однак, некритична реалізація комплексного підходу, тобто рівномірне донесення до виборців позиціонування кандидата за всіма чотирма параметрами, призводить до розпилення ресурсів. Кандидат може «позиціонуватися» за всіма правилами теорії, але виявиться неспроможним довести цю успішну подію до виборців[5,с.81-82].

Отже, кожен з названих типів стратегії виборчої кампанії характеризується певним набором рис, які власне і вирізняють одну стратегію від іншої. Як свідчить досвід, політичні партії і виборчі блоки враховують всі елементи названих стратегій при розробці власної стратегії виборчої кампанії. Зосередження уваги на одному з типів стратегії не сприяє досягненню успіху на виборах. Тепер проаналізуємо стратегії виборчих кампаній основних політичних сил, які пройшли до Верховної Ради України за результатами дострокових виборів 2007 року.

Стратегію виборчої кампанії Блоку Юлії Тимошенко можна охарактеризувати як програмну з елементами моделі ідеального кандидата. Протягом усієї виборчої кампанії постійно наголошувалось на успішній діяльності Ю.Тимошенко на посаді Прем'єр-міністра України, її рішучій боротьбі з корупцією, особистих і ділових якостях (послідовність, безкомпромісність). У виборчій кампанії 2007 року БЮТ основну ставку робив на власну передвиборчу програму «Український прорив»[9,с.4], спрямовану на досягнення в Україні рівня життя розвинених демократичних країн.

Український прорив, як інтелектуально усвідомлений якісний ривок, передбачає дванадцять стратегічних ліній: 1. Конституційний прорив народ сам затвердить нову Конституцію на Всеукраїнському референдумі; Судово-правовий прорив звільнення судів з-під політичних адміністративних, корупційних впливів; 3. Інформаційний прорив створення умов для незалежності засобів масової інформації від влади і капіталу, незалежність ЗМІ від держави є запорукою незалежності журналіста від власника ЗМІ; 4. Антикорупційний прорив посилення покарання за зловживання владою з боку чиновників аж до довічного позбавлення волі; 5. Демографічний прорив покращення системи охорони здоров'я шляхом впровадження обов'язкового медичного страхування, збільшення виплат при народженні дитини; 6. Інтелектуальний прорив сприяння з боку держави розвитку всіх форм інтелектуальної власності, які мають велике значення для інтелектуального прориву країни, створення ефективної системи управління інноваційним розвитком; 7. Транзитний прорив перетворення України на міжнародний транзитний коридор; Підприємницький прорив створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу; 9. Енергоефективний прорив зменшення енергетичної залежності країни від енергоносіїв інших держав шляхом реалізації програми енергозбереження; 10. Інвестиційний прорив максимально сприяти залученню іноземного капіталу в Україну; 11. Будівельний прорив створення сприятливих умов (відповідність цін на житло рівню доходів населення) для реалізації права кожного громадянина на житло шляхом розвитку системи іпотечного кредитування та зниження вартості кредитів, податкове регулювання будівництва; 12. Аграрний прорив запровадження прозорого конкурентного середовища для українських виробників, просування їхньої продукції на зовнішні ринки.

Стратегія виборчої кампанії блоку «Наша Україна Народна Самооборона», викладена у виборчій програмі «Для людей, а не політиків!»[4,с.5], передбачає: створення правової держави, яка була б підзвітна громадянам, духовне відродження, яке є запорукою об'єднання нації, втілення нової економічної стратегії.

При цьому програма містить і заходи, які сприятимуть реалізації такої мети: очищення влади шляхом скасування депутатської недоторканості та депутатських привілеїв; зосередження уваги на потребах людини (збільшення виплат при народженні дитини, зростання зарплат, справедливі комунальні тарифи); забезпечення конкурентоспроможності України, захист приватної власності (вступ України в СОТ, зменшення енергозалежності країни, ухвалення нового Податкового кодексу, захист громадян, які працюють за кордоном, залучення інвестицій); утвердження здорового способу життя (запровадження обов'язкового медичного страхування, заборона масової реклами алкогольних та тютюнових виробів); підвищення доступності освіти (обов'язковість зовнішнього тестування під час вступу до вузу, підвищення стипендій, пільги для студентів і школярів на міжміський проїзд); забезпечення культурного і духовного відродження України (захист української мови, стимулювання розвитку української книги, шанобливе ставлення до прагнення утвердження єдиної Помісної Православної Церкви); відродження українського села (створення належних умов для розвитку українського села, державне стимулювання для випускників вузів, які працюватимуть у сільській місцевості).

Стратегію блоку можна охарактеризувати також як програмну з елементами моделі ідеального кандидата. Адже в ході виборчої кампанії постійно наголошувалось на здобутках помаранчевої влади (збільшення допомоги при народженні дитини, підвищення мінімальної зарплати та пенсій, забезпечення незалежності та неупередженості ЗМІ, збільшення інвестицій в економіку країни).

Стратегія виборчої кампанії Партії регіонів спрямована на досягнення не менше 37% голосів виборців. Це майже на п'ять відсотків більше, ніж на минулих виборах. Зробити це можна, «переагітувавши» виборців інших партій. Чотири регіони Волинь, Івано-Франківщину, Львівщину і Тернопільщину Партія регіонів виділила в окрему підгрупу, яку назвала «області присутності». Тут планувалося збільшення рейтингу в середньому на 1,8%. Основними месиджами стратегії виборчої кампанії Партії регіонів є:

1. Помаранчева революція провалилася;

2. Помаранчева коаліція не функціональна, а її учасники не можуть працювати разом;

3. Україна як держава не може собі дозволити повернення в минуле;

4. Ці вибори повинні привести до влади компетентний уряд[8,с.5].

Тобто основні месиджі стратегії Партії регіонів спрямовані на переконання в тому, що виборці розчаровані діяльністю «помаранчевих» лідерів. Що ж до проблематики кампанії, то Партія регіонів обрала низку тем, які хвилюють виборців, покращення рівня життя, підвищення зарплат, боротьба з бідністю, стабільність цін тощо.

На відміну від попередньої кампанії гасла анти-НАТО та другої мови Партія регіонів експлуатувала тільки на сході та півдні України. Вибори 2006 року також засвідчили проблему Партії регіонів це різне сприйняття їхнього лідера В.Януковича. Найбільшою підтримкою він користується у базових електоральних зонах, на Донбасі та в Криму, де його вважають «найчеснішим» і «найнадійнішим» 55% виборців. Особливістю виборчої кампанії Партії регіонів 2007 року є тема об'єднання країни. Головний акцент у виборчій агітації робився на тому, що виборців на південному сході та в центрі хвилюють одні й ті ж проблеми насамперед соціально-економічного характеру[1].

Взагалі стратегію виборчої кампанії Партії регіонів можна визначити як проблемну, адже серед усіх учасників виборчих перегонів 2007 року саме Партія регіонів зосередила свою увагу на найбільшій кількості проблем у сфері соціальної, економічної, мовної, зовнішньої політики, охорони здоров'я та місцевого самоврядування. Крім того, в стратегії Партії регіонів присутні елементи адресної стратегії. Саме при розробці власної стратегії Партія регіонів, головним чином, орієнтувалася на групи виборців за регіональними ознаками і відповідно визначала коло проблем, найбільш хвилюючих для них. Ще однією особливістю виборчої кампанії Партії регіонів у 2007 році стало те, що в ході передвиборчих перегонів мало місце постійне позиціонування лідера партії стосовно своїх конкурентів Блоку Юлії Тимошенко та блоку «Наша Україна Народна Самооборона». Партія регіонів протягом всієї виборчої кампанії протиставляла якість роботи уряду на чолі зі свої лідером та так званих «помаранчевих» урядів, наголошуючи при цьому на досягнення уряду на чолі з В.Януковичем та на неефективності роботи уряду на чолі з Ю.Тимошенко та Ю.Єхануровим. Тому ще однією визначальною рисою виборчої кампанії Партії регіонів можна назвати те, що стратегія команди В.Януковича складалася і з негативного образу його конкурентів. Мова йде про так звану негативну стратегію, яка має на меті формування антиобразу кандидата в уявленні виборців.

Стратегію виборчої кампанії Комуністичної партії України слід віднести до програмної, адже електорат КПУ, власне, орієнтується на виборчу програму, а не на її лідера. Основними месиджами стратегії виборчої кампанії Комуністичної партії України є: «Вся влада радам!» і «Повернення власності народу!». Тим не менше, комуністи в своїй новій програмі декларують доволі серйозні положення: націоналізацію стратегічно важливих галузей і підприємств, зокрема виробництва спиртних напоїв і тютюнових виробів, встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю, заборону продажу землі сільськогосподарського призначення та передачі в приватну власність курортних і заповідних територій, повернення громадянам втрачених заощаджень за 5 років[1].

Програма КПУ містить і чітко виражено позицію в сфері мовної (надання російській мові статусу державної) та зовнішньої (недопущення вступу України в НАТО, підтримка східного зовнішньополітичного вектору) політики.

На дострокові вибори до Верховної Ради України 2007 року Блок Литвина йшов з передвиборчою програмою «Від безладу до справедливого порядку!»[6,с.4]. Програма блоку була побудована на критиці помаранчевих сил та їх опонентів, так званої «окупаційної влади». Блок Литвина власне і позиціонував себе як силу, що об'єднує Україну, яка розколена політичними чварами. Врахувавши прорахунки парламентської виборчої кампанії 2006 року (Блок Литвина набрав лише 2,44% голосів виборців, не подолавши 3% виборчий бар'єр) стратегію «Блоку Литвина» можна назвати комплексною. І при розробці стратегії виборчої кампанії Блок Литвина основну ставку робив на розчарованих виборців. В результаті, за підсумками голосування 30 вересня 2007 року, Блок Литвина отримав 3,96% голосів виборців.

Важливе значення для характеристики виборчої кампанії має так званий індекс комунікативної ефективності (ІКЕ), який виявляється за оцінкою того, як конкретний політичний гравець позиціонує себе перед виборцями, наскільки успішно проводить свою виборчу кампанію, присутній в сфері інформаційного середовища.

Так, найбільш сумарний індекс комунікативної активності у липні 2007 року, ще до офіційного початку передвиборчої кампанії мав блок «Наша Україна Народна Самооборона» (+ 7,9 бала). Хоча рівень комунікації та активності блоку впродовж місяця мав періоди зростання і падіння. На думку експертів, високий показник ІКЕ пояснюється сприйняттям основної ідеї блоку скасування депутатської недоторканості. Високі сумарні індекси мали БЮТ (+ 7 балів) та Партія регіонів (+ 5,4 бала). Зростання рівня комунікативної ефективності БЮТу на початку липня, за висновком експертів, відбулося після збільшення присутності лідера блоку в ЗМІ у форматі телероликів і прямих ефірів, інформаційних програмах. БЮТ позиціонувався як провідник ідеї конституційного референдуму й запам'ятався виборцям саме у цій якості. Партія регіонів, за підсумками дослідження, не запропонувала виборцям нових ідей, обмежившись порівняльною характеристикою підсумків роботи своєї команди та «помаренчевих» урядів. У КПУ сумарний індекс становить + 1,7 бала. У комуністів на позитив грає сформований цілісний образ партії. Блок Володимира Литвина вийшов до виборців із гаслом лідера «Я повертаюся» (ІКЕ блоку + 2,7) [2].

Отже, на нашу думку, стратегія виборчої кампанії є основним засобом досягнення перемоги на виборах. За допомогою стратегії кандидат чи політична партія демонструє: хто вони, чого прагнуть і чому виборці повинні за них проголосувати. На сьогодні існує багатоманітність типів виборчих стратегій, які спрямовані на різні сегменти електорату. Політичні партії, в залежності від мети, якої вони прагнуть досягти, застосовують ті чи інші стратегії виборчої кампанії.

Досвід попередніх виборів переконує в тому, що для виборців найприйнятнішою є проблемна стратегія, оскільки політичні партії все частіше переконують виборців в наявності певних проблем, а вступаючи в передвиборну боротьбу, пропонують їм ефективні способи їх вирішення. Також електоратом сприймається і лідерська стратегія, оскільки тривалий період голосування за мажоритарною системою укорінило у свідомості виборця ставку на конкретного лідера, який «допоможе конкретно йому».

А, власне, перехід до пропорційної системи голосування, яка сприяла посиленню підтримки так званих «іменних блоків», наслідком чого стала значна персоніфікація політичного життя в Україні, зумовив необхідність стратегічного планування виборчих кампаній задля отримання бажаного результату виборів.

виборчий політичний стратегія позачерговий

Список використаних джерел

1. Аналіз передвиборчої кампанії 2007 року // Гомін України http://www. homin.ca/news_view.php?category=top&news=2257&lang=ua.

2. Газета Верховної Ради України «Голос України» http://www.golos.com. ua/article/1186036486.html.

3. Гуваков В. И. Стратегический консалтинг в современном электоральном цикле. М., 2007. 52c.

4. «Для людей, а не політиків!»: передвиборна програма блоку «Наша Україна Народна Самооборона» // Урядовий кур'єр. 2007. 21 вересня (№ 173). C.5.

5. Малкін Є., Сучков Є. Основи виборчих технологій та партійного будівництва. К.: Основні цінності, 2005. 528c.

6. Передвиборна програма виборчого блоку політичних партій «Блок Литвина» //Урядовий кур'єр. 2007. 18 вересня (№ 170). С.4.

7. Полторак В., Петров О. Избирательные компании: научный подход к организации. К.: Знання України, 2004. 120c.

8. «Стабільність і добробут»: передвиборна програма Партії регіонів // Урядовий кур'єр. 2007. 8 вересня (№ 164). С.5.

9. Український прорив: передвиборна програма Блоку Юлії Тимошенко // Урядовий кур'єр. 2007. 7 вересня (№ 163). С.4.

Размещено на Allbest.ru