Співвідношення комплексного та системного аналізу в політологічних дослідженнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Співвідношення комплексного та системного аналізу в політологічних дослідженнях

Американський філософ науки Ернест Нагель стверджував, що метою будь-якого наукової розвідки є віднаходження аргументованих пояснень того чи іншого явища чи процесу. Очевидно, що успіх дослідження значною мірою залежить від вірно обраних методів, які можуть як сприяти досягненню цієї цілі, так і створювати перешкоди. Це особливо актуально для політичної науки, здобутки якої впливають на життя суспільства в цілому, оскільки часто лягають в основу політичних рішень вищих органів державної влади та місцевого самоврядування. Тому шлях отримання аргументованого пояснення того чи іншого явища та процесу і розробка відповідних рекомендацій для його вдосконалення є надзвичайно важливими.

Інституціоналізація політології як науки та навчальної дисципліни в Україні триває і досі. Продовжуються пошуки парадигм, становлення понятійно-категоріального апарату та відбуваються перші експерименти із методами проведення політологічного дослідження. Водночас, у переважній більшості дисертаційних та інших робіт констатується використання системного методу як основи наукової розвідки. Більш того, молоді науковці часто зазначають, що новизною їхнього дослідження є, власне, застосування системного аналізу для пояснення того чи іншого явища. Однак, ігнорується той факт, що системний аналіз на Заході є окремою дисципліною із своїми принципами, процедурами та технологіями. Натомість, під системним аналізом насправді мається комплексне дослідження того чи іншого явища чи процесу. Тому метою даної статті є з'ясування співвідношення цих методів - «комплексного» та «системного».

Порівнюючи дані підходи в посібнику «Теорія систем» російський вчений В. Ісаєв зазначає, що комплексний метод є попередником системного.

Вони часто порівнюються, оскільки в їхній основі є багатогранний підхід, який потребує різностороннього розгляду. Проте, на думку дослідника, якщо за допомогою комплексного аналізу виробляється стратегія і тактика, то продуктом системного є методологія та методи. Системний аналіз є більш строгим, оскільки він використовується для дослідження об'єктів як систем, які складаються із структурованих та функціонально організованих елементів, в той час як комплексний не обов'язково застосовується суто до явищ чи процесів, які мають системний характер [5, с. 22].

Спільним для обох підходів, переконаний В. Ісаєв, є те, що вони є відображенням руху науки загалом до міждисциплінарності. Однак, відмінностей між комплексним та системним аналізом є значно більше, що не дозволяє ототожнювати їх та використовувати як взаємозамінні. Насамперед, використання комплексного підходу, вважає науковець, передбачає прагнення до синтезу різних дисциплін із подальшим сумуванням отриманих результатів. На противагу цьому, системний аналіз базується на синтезі в рамках однієї дисципліни, однак, на якісно новому рівні із отриманням невідомих досі знань, які носять системний характер (встановлення зв'язків, принципів, законів тощо). Через це у комплексного аналізу відсутні власні унікальні принципи, в той час як системний характеризується цілим рядом таких принципів, серед яких В. Ісаєв називає: ієрархію, зворотній зв'язок, моделювання тощо. Врешті, якщо комплексний аналіз охоплює надзвичайно широкий спектр аспектів проблеми за умови визначеності вимог, то системний аналіз, зазвичай, застосовується в умовах ризику та невизначеності [5, с. 23].

Загалом погоджуючись із висновками В. Ісаєва про нетотожність системного та комплексного підходів, все ж слід зазначити, що їхня кореляція є значно складнішою. Можна виокремити як мінімум чотири основні форми співвідношення системного та комплексного методів.

Насамперед, не можна ігнорувати той факт, що на первинних етапах становлення теорії систем була поширена думка про тотожність комплексного та системного підходу. У той час системний аналіз використовували у двох основних значеннях - як методологічний напрям філософії та в прикладному сенсі, як синонім комплексного. І хоча із подальшим розвитком науки загалом та системного аналізу зокрема вона втратила актуальність, оскільки науковці дедалі більше схилялися до розуміння нетотожності цих двох підходів, все ж і серед сучасних вчених можна знайти її прихильників. Для узагальнення дисциплін, пов'язаних із дослідженням та проектуванням складних систем і досі іноді використовують як термін «системний аналіз» так і термін «комплексний аналіз» [7, с. 737]. У такому контексті вони постають як синоніми.

По-друге, існує точка зору, що системний аналіз є складовою частиною комплексного. У такому випадку комплексний підхід постає як родове поняття, в рамках якого системний аналіз є одним із підвидів. Системний аналіз здатний розглядати лише системні питання, в той час як комплексний працює також і з «наборами» елементів, які можуть не мати між собою зв'язків і важко об'єднуються в певну систему. Із цього випливає, що системний аналіз є частковим випадком комплексного.

Системний аналіз базується на наступних основних принципах: динамічності системи, взаємодії та взаємозалежності елементів, комплексності, цілісності, ієрархічності тощо. Комплексний підхід, як і системний, передбачає розгляд явищ у їх взаємозв'язку та взаємозалежності. Проте, комплексний аналіз - це більш широке поняття, оскільки він реалізується за допомогою системного. Комплексний аналіз передбачає застосування методів дослідження кількох наук і врахування всієї сукупності цілей планування на різних рівнях [3, с. 11].

На противагу цьому, ряд вчених переконані у тому, що комплексний підхід є складовою частиною системного. Наголошується, що системний аналіз - більш широке поняття, а комплексний аналіз слід розглядати, насамперед, як одну із процедур в його межах. Для доведення цього твердження, як правило, використовується думка, що системний підхід набуває форми комплексного лише у тих випадках, коли мова йде про дослідження систем, складові елементи яких можуть належати різним системам [6, с. 161]. Це призводить до існування складних функціональних та інших залежностей між даними елементами, для вивчення яких розгляд лише даної системи не є достатнім. У даному випадку комплексний аналіз розуміється як мультисистемний аналіз.

З іншого боку, в якості аргументації для даного підходу часто базуються на твердженні, що комплекс можна і варто розглядати як особливий різновид системи. Для того, щоб дослідження було комплексним, недостатньо лише комплексного об'єкту, комплексом повинно бути саме дослідження, тобто, воно має ґрунтуватися на певних принципах, тотожних принципам системного аналізу. Звідси і виводиться важливий для даної точки зору висновок: комплексний аналіз є комплексним лише у тому випадку, якщо він є при цьому системним [6, с. 161].

Однак, найпоширенішою є думка про те, що системний та комплексний підхід - самостійні методи дослідження, які не варто і, більш того, буде невірним, ототожнювати чи розглядати один як складову частину іншого. Вихідною точкою при аргументації цього погляду є, як правило, розгляд спільних та відмінних рис даних підходів. На перший погляд, ці два підходи є надзвичайно подібними, оскільки і комплексний, і системний методи пропонують максимально повний аналіз певного явища чи процесу, враховуються якомога більше аспектів, складових, ознак, функціональних залежностей, зв'язків із іншими явищами та процесами тощо.

Однак, при більш ретельному аналізі стає очевидним, що ці два підходи є різними. Відмінності між ними виникають уже із назви. Етимологічно термін «комплексний» походить від латинських слів «сот» (з) та «plectere» (вплітати, переплітати), а системний - від грецьких слід «syn» (разом) та «histanai» (розміщати). Тобто, в основі комплексного аналізу є спостереження за явищами, «переплетеними» між собою, такими, які певним чином взаємопов'язані. Це необов'язково передбачає системність цих явищ. Бути у відношенні динамічного зв'язку можуть і декілька систем, які разом не складають цілісну систему, і система та хаос, і система та процес, який відбувається із залученням декількох систем тощо. Якщо намагатися вкласти ці об'єкти суто у рамки системи, вони втрачають свої характерні особливості.

На противагу цьому, при застосуванні системного аналізу, основна увага приділяється системам, які можна окреслити та визначити. їхні характеристики можуть бути занесені в комп'ютер та виражені в числовому вимірі. Тобто, відмінність між даними підходами полягає уже в нетотожності об'єктів. Система не може дорівнювати механічній сумі елементів, які її складають, тому в системному аналізі розглядається саме система із своїми внутрішніми та зовнішніми зв'язками. Об'єктом ж комплексного аналізу часто і є така «механічна сума», коли досліджуються явища та процеси, які не носять системного характеру, можуть по-різному співвідноситися між собою та часто розглядаються у відриві від впливів зовнішнього середовища, без вивчення яких системний аналіз буде проведено неповно.

У політологічному дослідженні, наприклад, при вивченні культурних зв'язків України та Китаю, можна успішно використовувати і той, і інший метод. Однак, системний аналіз передбачатиме розгляд взаємовідносин між державами як підсистему в рамках загальносвітових міжнародних відносин. Крім того, обов'язково доведеться хоча б побіжно звернути увагу на інші види взаємовідносин між цими країнами: політичні, економічні, соціальні зв'язки, оскільки абсурдно було б припускати, що вони не детермінують культурну співпрацю між державами. Системний аналіз, звичайно ж, дозволяє відкинути ті показники, вплив яких є несуттєвим в певному контексті. Однак, якісно проведений системний аналіз вимагає виміру індикаторів з метою визначення їхньої «суттєвості» чи «несуттє - вості». Тобто, дослідник не може відкинути певні взаємозв'язки, якщо вони його просто не цікавлять, оскільки це поставить під сумнів результати дослідження в цілому.

Якщо ж використовувати при вивченні цього ж процесу комплексний підхід, то можна одразу ж визначити пріоритети та звернути увагу лише на дані взаємовідносини між державами - в культурній сфері. При цьому, вони аналізуватимуться всесторонньо та ретельно, визначатимуться їх особливості, причинно-наслідкові зв'язки, основні засади, закономірності тощо, але знання буде спрямовано «всередину», на поглиблення розуміння суто даного процесу, без обов'язкового з'ясування міри впливу на нього з боку інших явищ та процесів. Тут можна відкинути показники суто за бажанням дослідника, якщо це прямо не стосується основного об'єкта (комплексу) уваги.

Крім того, системний та комплексний методи відрізняються і за цілями та завданнями. Комплексний аналіз, в основному, застосовується з метою отримання нового знання про вже існуюче явище чи процес. Розглядаються певні досі не вивчені аспекти, ознаки, функції, взаємозв'язки тощо. При цьому, практично відсутня можливість прогнозування майбутнього розвитку даного феномену. Винятком є лише можливість екстраполяції уже наявних тенденцій на майбутнє, однак, очевидно, що достовірність таких прогнозів без аналізу усіх впливів на дане явище чи процес є низькою.

Зокрема, комплексний аналіз легітимності дозволить з'ясувати її специфіку в певному суспільстві. Це дасть змогу виокремити її особливості в цій спільноті, домінуючі механізми легітимації, переважаючий вплив одного із видів легітимності за різними критеріями тощо. Навіть можна екстраполювати існуючі тенденції для прогнозування майбутнього рівня легітимності при збереженні усіх наявних показників.

На противагу цьому, системний аналіз дозволить розглянути легітимність в рамках певної політичної системи, що сприятиме більш повному її розумінні саме як певного динамічного явища. Розуміння тих суспільних взаємозв'язків, які впливають на рівень легітимності, дозволить більш точно спрогнозувати майбутні тенденції. При цьому, можна буде врахувати і такі показники як, наприклад, політична стабільність, соціальна структура суспільства, тип політичної культури тощо.

Системний аналіз, завдяки побудові моделей досліджуваних системних об'єктів та перевірці їх на життєздатність, може давати доволі точні прогнози розвитку та існування систем. Крім того, він дозволяє, використовуючи уже наявні знання про загальну теорію розвитку систем, економити часові, фінансові та людські ресурси, отримуючи при цьому не менш раціонально обґрунтовану та достовірну відповідь на актуальні питання. Іншими словами, системний аналіз, на відміну від комплексного, передбачає накопичення знань та виведення «універсальних» закономірностей, які можна застосувати практично до будь-якої системи, враховуючи, звичайно ж, її специфіку.

Ще однією суттєвою відмінністю між системним та комплексним підходами є те, що системний аналіз характеризується своїми унікальними принципами, процедурами та технологіями, що не є притаманним для комплексного. Tак, при застосуванні даного методу систему слід розглядати як єдине ціле, однак, в жодному разі, не як просте об'єднання елементів. Недотримання цього принципу призводить до втрати властивостей системи, а іноді, і до недоцільності її подальшого розгляду.

Другим принципом є наступний: властивості системи не можна вважати сумою властивостей її елементів, оскільки система може набувати властивостей не притаманних її елементам, а властивості деяких елементів можуть втрачатись. Із цього випливає, що рівень ефективності кожної системи обмежений значеннями максимуму та мінімуму і коливається в цих межах залежно від умов існування і функціонування.

При використанні системного аналізу категорично забороняється розглядати систему в ізольованому вигляді. Слід обов'язково враховувати вплив навколишнього середовища та зв'язки із ним. Відповідно, при розгляді окремих підсистем, необхідно брати до уваги такі зв'язки і вплив всередині системи. Тобто, будь-яка система завжди є підсистемою більшої системи та входить до неї.

Врешті, не менш важливим є і наступний принцип, який передбачає, що при розгляді систем можна (а іноді і необхідно) поділяти систему на менші елементи - підсистеми. Якщо утворений в результаті поділу елемент занадто складний для подальшого розгляду, його також можна розчленувати. При цьому, обов'язково слід дотримуватися усіх вище зазначених принципів.

Найяскравішим прикладом технології, яка застосовується в системному аналізі та абсолютно неможлива в комплексному - технологія «чорної скриньки». Її сутність полягає в тому, що через надмірну складність об'єкта, що досліджується, та неможливість ретельно вивчити його внутрішню будову, аналітик обмежується спостереженням за його поведінкою на основі виміру вхідних дій і вихідних результатів, виводячи таким чином закономірності зміни «виходів» залежно від зміни «входів». Дана технологія дає змогу, не заглиблюючись у будову системи (а інколи і не знаючи її взагалі), розробити такі умови, при яких функціонування системи буде максимально ефективним.

Це особливо важливо в контексті політології. Адже системний аналіз в політології був започаткований американським політологом Девідом Істоном у 1979 p., коли вийшла його праця «Системний аналіз політичного життя». У ній він вперше розробив модель політичної системи саме як чорної скриньки. Вчений детально проаналізував входи та виходи до цієї системи та підкреслив важливість зворотного зв'язку. Однак, його політична система виглядала саме як чорна скринька, оскільки що відбувається із вимогами та підтримкою, які потрапляють в середину, і яким чином вони перетворюються на рішення та дії, залишилося для нього невідомим та, більш того, не настільки суттєвим.

Таким чином, можна виокремити чотири форми співвідношення системного та комплексного методів. З одного боку, вважається, що системний та комплексний аналіз є тотожними. Tака точка зору поширилась на початку еволюції теорії систем і, хоча все ж має право на існування, сьогодні не є широко розповсюдженою. З іншого боку, системний аналіз розглядають як складову частину комплексного, оскільки комплексний аналіз вивчає як системи (і тоді він стає системним), так і несистемні об'єкти.

Третьою формою кореляції комплексного та системного підходу є відношення залежності, коли вважається, що комплексний аналіз є видовим поняттям в рамках системного, який постає як родовий. Якщо вивчаються елементи кількох систем, то застосовується комплексний підхід як окрема технологія системного, який в даному випадку постає як мультисистемний аналіз. Але, на нашу думку, ці методи, не зважаючи на зовнішню схожість, є суттєво відмінними один від іншого і не знаходяться у відношенні підпорядкованості. Вони відрізняються за об'єктом дослідження, цілями та завданнями, наявністю чи відсутністю принципів, процедур та технологій. Безперечно, і комплексний, і системний аналіз можуть успішно застосовуватися в політологічних дослідженнях. Однак, їх обов'язково СЛІД розмежовувати, оскільки результати їхнього використання є абсолютно різними. Виходячи із цього, використавши комплексний підхід (що само по собі є прийнятним та часто навіть доречнішим), не слід констатувати використання системного аналізу, віддаючи данину моді чи тенденціям. Обидва ці методи є самодостатніми і розуміння цього дозволить українським політологам максимально ефективно застосовувати кожен із них.

політологічний дослідження інституціоналізація комплексний

Размещено на Allbest.ru