Революційна українська партія в працях дореволюційних дослідників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Революційна українська партія в працях дореволюційних дослідників

Березовський О.М

Українські політичні партії, які виникли на початку XX ст., відіграли вирішальну роль у національному самоутвердженні українців, стали могутнім фактором політичної структуризації українського суспільства. Революційна українська партія (РУ П) стала першою та однією з найвпливовіших партій в українському національно-визвольному русі в Російській імперії початку XX ст. Тому не дивно, що історія першої української партії в Наддніпрянській Україні викликала великий інтерес у дослідників. Значний масив літератури, зокрема, дореволюційного періоду, про діяльність українських політичних партій в Російській імперії на початку ХХ ст., потребує комплексного й ґрунтовного історіографічного аналізу. Сучасний етап розвитку історичної науки вимагає зламу застарілих підходів та стереотипів у вивченні національної історії, переосмислення наукової спадщини дослідників. Глибоке, наукове, об'єктивне відтворення історичного досвіду партійно-політичних процесів у Наддніпрянській Україні на початку XX ст. може стати методологічним ключем для розуміння політичних проблем сучасності, корисним надбанням новітніх українських партій і організацій.

Метою пропонованої статті є комплексний аналіз праць дореволюційних дослідників, котрі розглядали історію та діяльність РУП. Це зумовлює наступні дослідницькі завдання: здійснити історіографічний огляд наукових праць дореволюційних дослідників та розкрити їхнє значення для переосмислення і доповнення проблеми; визначити особливості стану дослідження проблеми в дореволюційній історіографії.

Історіографія українських політичних партій в Російській імперії на межі XIX-XX ст. залишається актуальною і маловивченою темою. В контексті проблеми особливого значення набувають дореволюційні праці, які започаткували історіографію досліджуваної проблеми. Серед сучасних праць істориків, в яких фрагментарно висвітлювались окремі аспекти історії РУП, слід відзначити роботи історіографічного характеру[8;16;21;23]. Спеціальні огляди історіографії діяльності РУП здебільшого є публікацією дисертаційних досліджень чи їх фрагментів[2;3;5;6;7;17]. У цілому слід констатувати відсутність ґрунтовних узагальнюючих і спеціальних праць із зазначеної проблеми.

Революційна українська партія (РУП) виникла в Харкові в кінці січня 1900 р. і об'єднувала здебільшого студентів, семінаристів, учителів, представників інших верств населення. На різних етапах діяльності РУП до її керівництва входили Д. Антонович, М. Порш, С. Петлюра, В. Винниченко, М. Русов, Б. Мартос та ін. Зазначимо, що РУП стала базою для формування низки українських партій. Так, у 1902 р. з РУП вийшла група на чолі з М. Міхновським і утворила Українську народну партію (УНП). У 1903 р. частина членів РУП увійшла до У країнської соціалістичної партії (У СП). Частина членів партії, що дістала назву «Група колишніх членів РУП», у січні 1905 р. утворила Українську соціал-демократичну спілку. Ще одна частина РУ П (М. Порш, В. Винниченко, Д. Антонович, C Петлюра та ін.) у грудні 1905 р. скликала з'їзд, що поклав кінець офіційному існуванню РУП і проголосив утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). РУП стала першою та однією з найвпливовіших партій в українському національно-визвольному русі початку XX ст. РУП належить визначальна роль у формуванні партійно-політичної атмосфери в Україні передреволюційного періоду. Тому оцінка дорадянськими дослідниками практичної діяльності, ідеології та програмних засад РУП, з'ясування значення партії для подальшого розвитку національного руху для нас особливо важлива. Саме тут ми стикаємось з неоднозначними твердженнями та висновками відносно діяльності РУП.

Перші розвідки з історії та діяльності РУП з'явилися невдовзі після появи української політичної партії. В основному це були публіцистичні статті, що носили інформативно-описовий характер, вони не містили глибокого аналізу подій і мали полемічне, інколи пропагандистське забарвлення. Утім, у деяких з цих праць робилась переконлива спроба неупереджено викласти і проаналізувати події. Одними з перших спроб висвітлити діяльність РУП були опубліковані у 1904 р. статті П. Тучапського та М. Лозинського. В оглядових статтях «Об Украинской Революционной Партии» [32] (опублікована у газеті російських соціал-демократів «Искра» під псевдонімом «Украинец-искровец») та «Украинские национальніе партии»[20] (опублікована у журналі «Вестник жизни» під псевдонімом «П. Лукашевич») їх автор її. Тучапський подав коротку історію виникнення, становлення та ідейної еволюції РУП. М. Лозинський історію та діяльність РУП розглянув через призму розвитку міжнародного соціалдемократичного та робітничого руху[і9].

Більш ґрунтовнішими стали праці самих партійних діячів та активних учасників національного руху, зокрема, Д. Дорошенка[11], О. Лоли[30], С. Єфремова[12;13], А. Жука[1;18], Л. Юркевича[29], І. Стешенка[31] та ін. Всі ці дослідники, повідомляючи про існування РУП, не вдавалися до детального аналізу її діяльності, хоча і проливали певне світло на питання ідейної еволюції та організаційного становлення першої української політичної партії в Російській імперії на початку XX ст. Зокрема, І. Стешенко дав узагальнюючу картину розвитку українського національного руху та його історії. Автор подав змістовну характеристику всіх українських партій, вперше здійснив класифікацію, поділивши політичні партії на три основні напрямки: радикально-демократичний, марксистський та націоналістичний[31,с.95-99]. Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Жук, Л. Юркевич незважаючи на певну ідеалізацію участі РУП-УСДРІЇ у національному русі, подали значну кількість фактичного матеріалу з історії створення та становлення партії. Розвідки вирізняються первісним аналізом ідейної та організаційної еволюції української соціал-демократії. Спільним і загальним недоліком публікацій з історії та діяльності РУП-

УСДРП, як зазначив сучасний історик В. Головченко, була їх обмеженість цензурними та конспіративними вимогами, внаслідок цього недостатнє використання джерел, насамперед преси, партійних документів, агітаційно-пропагандистського матеріалу УСДРП[5,с.5]. Саметому праці здебільшого носять узагальнюючий й фрагментарний характер, у роботах відсутні конкретні імена, посилання тощо. Крім того, характерною рисою дореволюційної публіцистичної літератури є те, що автори статей, які торкалися цієї тематики, здебільшого були не професійними істориками, а політичними діячами, членами тієї чи іншої партії.

Серед небагатьох монографічних праць дореволюційного періоду, в яких висвітлювалися окремі аспекти становлення та діяльності перших українських політичних партій в Російській імперії на початку XX ст., слід виокремити роботу В. Дорошенка «Українство в Росії: новійші часи>>[ 10]. Відзначаючи появу РУП, він писав: «першою дійсно політичною українською організацією, що понесла в народ гасла революційної боротьби з існуючим ладом, була славетна Революційна Українська Партія>>[ 10,с,34]. РУП дослідник вважав першою повноцінною політичною партією в підросійській Україні, з відповідною програмою, структурою та організованою роботою серед українського населення. Незважаючи на дещо поверховий характер праці та декілька суб'єктивних й суперечливих тверджень, дослідження містить цікаву інформацію щодо зародження та діяльності РУП. Дослідження В. Дорошенка містять достовірний матеріал, систематизовані дані, відносно виважену оцінку подій і тому є досить цінним здобутком дореволюційної історичної літератури.

Значну увагу в дореволюційній історіографії привернула серія видань російських соціал-демократів під назвою «Суспільний рух у Росії на початку XX століття»[22]. Книги виходили у Санкт-Петербурзі під редакцією Л. Мартова, П. Маслова та О. Потресова. У одній із книг цієї серії було опубліковано працю польського соціаліста К. Залевського, присвячену діяльності українських політичних партій в Російській імперії на початку XX ст.[ 14]. Помітне місце у розвідці відведено історії та діяльності РУП. У цілому робота К. Залевського досить інформативна і написана з використанням широкого масиву партійних документів і матеріалів. Праця не позбавлена певного суб'єктивізму, що пояснюється ідейно-політичною позицією автора. Для роботи характерним є великодержавницьке ставлення до українського питання, що було типовим для російської соціал-демократії. У цілому, як зазначав Д. Дорошенко, російські соціал-демократи довгий час ігнорували РУП, а в перших публікаціях «не зовсім дружелюбно ставилися» до українських соціалдемократів, звинувачуючи їх у націоналізм^ 11,с.851].

Варто відзначити, що вже на початкових етапах дослідження історії РУП, почали виникати дискусійні питання та суперечливі твердження. Одна з таких дискусійних проблем пов'язана з часом заснування РУП. Більшість дореволюційних дослідників писали, що РУП була заснована на початку 1900 р. у Харкові. Однак зустрічаємо й інші дати виникнення РУП, зокрема, у роботі К. Залевського є помилкове твердження про те, що партія була заснована у 1901 р.[ 14,с.294]. Зазначимо, що в сучасній історіографії усталеною є думка про те, що РУП виникла у Харкові 29 січня 1900 р. Проте і цю дату у свій час поставили під сумнів Н. Полонська-Василенко, В. Головченко та інші історики, стверджуючи, що часом зародження РУП слід вважати 1899 р. Різні погляди на час заснування РУП, пояснюються відсутністю визначення у літературі чіткої межі між підготовчим періодом створення партії та її організаційним оформленням.

Організаційною основою РУП став український студентський громадівський рух 1897-1899 рр. Як писав В. Дорошенко, «підготовчу школу члени партії переходили головно в українських університетських громадах, беручи діяльну участь у студентських рухах...>>[ 10,с.34]. Досліджуючи особливості зародження та становлення РУП, К. Залевський відмітив, що партія мала витоки та тісні взаємозв'язки з українськими політичними силами Галичини. Так, зокрема, дослідник писав, що РУП утворилася «з лівого крила українофілів, у той час, коли епігони їх правого крила вже протягом більш як 10 років працювали в Галичині й частково в руській Україні, виступаючи як партія народовців>>[14,с.294].

З самого початку існування РУП згуртувала українців різних ідейно-політичних поглядів. Д. Дорошенко, С. Єфремов, К. Залевський та інші дослідники вказували, що РУП об'єднала «різнородні елементи», починаючи від соціал-демократів і закінчуючи самостійниками. Однак, як підкреслював Д. Дорошенко, домінували два основних напрямки: радикально-націоналістичний та соціал-демократичний[11]. K Залевський вважав, що в подальшій еволюції РУП стала джерелом для заснування інших трьох впливових політичних партій «Спілки», УСД РП та Української демократично-радикальної партії (УДРП)[14,с.294]. На нашу думку подібне твердження є помилковим, оскільки витоки УДРП бере від Загальної української безпартійної організації..

Першим програмним документом партії стала видана у Львові брошура «Самостійна Україна», яку написав харківський адвокат М. Міхновський у 1900 p. В ній засвідчувалась пріоритетність ідеї національного визволення в діяльності РУП. Основним гаслом документу була єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ. Публікація брошури викликала низку негативних та суперечливих відгуків у сучасників. Типовим прикладом може слугувати відзив К. Залевського, який програмну брошуру «Самостійна Україна» охарактеризував як документ, що носить «вузько націоналістичний» характер, саму РУП охарактеризував як партію, що не мала чіткої програми[14,с.295,298]. За С. Сфремовим в теоретичних поглядах РУП на початковому етапі діяльності, панував безмежний хаос, що знайшло своє відображення у партійних виданнях. «Квітчата, але досить туманна фразеологія, патетичні вигуки, суперечності, фактичні помилки, не продумані обривки соціалізму і самий одвертий шовінізм національний...»[ 13,с.51-52] так охарактеризував С. Єфремов брошуру «Самостійна Україна». В. Дорошенко, на відміну від інших тогочасних дослідників, визнавав, що самостійницькі гасла «сильно вплинули на самостійницькі настрої» молодого покоління свідомого українства[ 10,с.35], а поступовий перехід партії до ідей марксизму вважав закономірним явищем. У цілому брошура «Самостійна Україна» більше носила характер декларації, ніж програмного документу і була сприйнята далеко не всіма членами РУП. Оскільки керівники партії за своїми настроями були переважно соціалістами, то вони змушені були відмовитися від «Самостійної України» як націоналістичної програми, яка не мала нічого спільного з соціалізмом. Більш того, у 1904 р. один із керівників РУП на Соціалістичному конгресі в Амстердамі заявив, що «Самостійна Україна» була теоретичною помилкою партїї[14,с.5-9]. Ідейна еволюція керівництва партії в бік соціал-демократії привела до відходу від РУП національнорадикальних елементів та приєднання їх до УНП.

Після відходу самостійників ідеологічні суперечності в РУП не припинилися. Подальший зміни в ідеології РУП у напрямку соціалдемократії, знайшли своє відображення в еволюції поглядів у вирішенні національного питання, від самостійницьких позицій до ідеї автономії у складі Росії. Типовим прикладом у цьому відношенні була дискусія між Д. Антоновичем та М. Поршем. Предметом такої дискусії стали різні погляди на розв'язання українського питання. Д. Антонович у статті «Неіснуюче питання» стверджував, що національне питання не є суттєвим для робітників[4]. Проти таких тверджень з низкою статей виступив М. Порш, на його думку демократичні процеси в підросійській Україні неможливі без вирішення національного питання[24;28]. Завдання РУП полягало в формуванні національної свідомості пролетаріату й розробці програми з національного питання. Дослідник аргументовано доводив про економічну та соціально-культурну доцільність впровадження автономії в Україні[25-27]. М. Порш пропонував на першому етапі національновизвольної боротьби дотримуватись моделі національно-територіальної автономії, а вже згодом ставити питання про самостійність. Оцінюючи погляди цих дослідників, важко не погодитися з сучасним істориком В. Верстюком, який вважав, що незважаючи на певну протилежність у поглядах і оцінках, і В. Антонович, і М. Порш не бачили можливості для створення єдиного національно-визвольного українського руху, оскільки це суперечило їх розумінню класового поділу суспільства. Такі ідейні позиції лідерів партії свідчили про відсутність у рупівців політичної традиції щодо національного питання[33,с.378-379].

Окремі аспекти організаційно-практичного становлення РУП розглядали В. Дорошенко, С. Єфремов, М. Лозинський, Л. Рибалка та інші дослідники. Зокрема, В. Дорошенко, в загальних рисах розглянув структурну організацію РУП, охарактеризував її партійних лідерів, центральний орган, регіональні та закордонні структурі^ 10,с.34-35]. Якщо В. Дорошенко, Л. Юркевич, М. Лозинський впевнені, що РУП, маючи розвинену структуру на чолі з центральним органом та «Закордонним комітетом» у Львові, активно проводила свою діяльність[10;19;29], то В. Єфремов РУП охарактеризував як «невеличку групу пропагандистів і літераторів... блок самих найріжнородніших елементів, яких з одного боку єднали соціалістичні тенденції..., а з другого дуже негативні стосунки до попередніх напрямів серед українського громадянства^ 13,с.50-51]. Вказуючи на хаотичність в діяльності РУП, яка не мала чіткої програми, дослідник стверджував, що стаючи на шлях політичної боротьби РУП «перегнула палицю в другий бік, зовсім одкидаючи всяку культурну роботу на українському грунті...»[ 13,с.50-51].

Описуючи агітаційно-пропагандистську роботу РУП (особливо на початковому етапі), яку вона проводила серед українського селянства, дослідники вказувати, що ряд селянських виступів на Полтавщині, Харківщині слід пов'язувати з діяльністю саме цієї партії. Як писав М. Лозинський, «підйом революційного настрою між українським селянством, се в великій части плоди праці РУП>>[19,с.181]. На думку Л. Рибалки, РУП пробуджувала у селянства національну свідомість не шляхом національної, а шляхом революційної, соціалістичної пропаганди[29,с.60]. 1904 рік Д. Дорошенко назвав кульмінаційною точкою в розвитку партії, як по кількості партійних видань, мережі місцевих осередків, так і по впливовості серед українського населення. Дослідник влучно зауважив, що одним із чинників, завдяки якому партія користувалась авторитетом серед українства, стало поширення партійних видань та проведення агітаційно-пропагандистської роботи українською мовою[11,с,848].

Більшість дореволюційних дослідників особливу увагу звернули на досить активну видавничу діяльність РУП, охарактеризувавши основні її видання та періодичні органи. Видання партійних газет, брошур, докладів, звернень, листівок було як легальним, так і нелегальним. Зокрема, Д. Дорошенко та М. Лозинський не тільки назвали партійні видання, а й подали цікаві статистичні дані про кількість виданих партійних періодичних часописів, брошур та іншої агітаційної літератури[ 11; 19]. Одну з причин розпаду РУП В. Дорошенко та С. Єфремов вбачали у «найріжнородності» всіх течій і впливів, які поєднувала в собі ця партія[13,с.50]. Тому в результаті певної внутрішньої боротьби та взаємовпливів цих течій виокремилася організаційно найсильніша У країнська соціал-демократична робітнича партія. Як стверджує В. Дорошенко, саме така еволюція РУП і стала основною причиною розпаду партії та підґрунтям для створення нових партійних утворень[10,с.35-37]. Однак автор приходить до досить суперечливого висновку про те, що розпад РУП зовсім не ослабив партію.

У цілому більшість українських дослідників позитивно оцінили діяльність РУП в українському національно-визвольному русі. На думку

В. Дорошенка діяльність РУП відіграла величезну роль у подальшому розвитку не тільки українського політичного, а й національно-культурного руху[ 10,с.З5]. «Завдяки існуванню й діяльності РУП маса живої, революційно-настроєної молодіжі на Україні не пропала для українства. Давніше молоді сили, що рвалися до безпосередньої боротьби з царизмом марно гинули для української справи, бо, не знаходили української організації, йшли в ряди російських партій і там зникали без користі для рідного краю.

Перед РУП багато несвідомої або малосвідомої молодіжі на Україні вважало цілком серйозно, що зміст українства се заняття етнографією, мовою, укладання укр. словника, видання якихось невинних брошурок і нічого понад се... РУП самим фактом свого існування раз назавжди розрубала сей гордіїв вузол сплетений несвідомістю...>>[ 10,с.35-40] таку оцінку діяльності РУП дав В. Дорошенко. Можливо історик дещо перебільшував роль РУП як першооснови для розвитку всіх наступних політичних партій в У країні, однак важко не погодитися з автором відносно значення партії у розвитку національно-політичного руху. У цілому дослідник прагнув показати впливовість та авторитетність РУП у справі національного відродження.

Подібні висновки про вагому роль РУП в історії розвитку українського національного руху роблять М. Залізняк[ 15], Л. Юркевич[29] та інші дослідники.

У цілому до перших історичних розвідок, у яких простежуються основні етапи діяльності РУП, варто віднести праці В. Дорошенка, Л. Юркевича, Є. Єфремова, І. Стешенка, К. Залевського та інших. Дослідники проаналізували витоки РУП, ідеологічно-організаційну еволюцію партії, основні напрями практичної діяльності, оцінили вагомий внесок РУП у розвиток українського національного руху. У цілому праці цих дореволюційних авторів належать до жанру партійної публіцистики. Історичні нариси цих дослідників не позбавлені від певного суб'єктивізму, що пояснюється, в першу чергу, ідейно-політичними позиціями дослідників. Недоліками творів, особливо авторів, що були активними учасниками партійно-політичних угрупувань, залишаються суб'єктивізм, категоричність, полемічна загостреність оцінок політичних подій, явищ, процесів тогочасної дійсності. їх праці нерідко відзначаються непримиренною ворожістю до інших політичних течій, у тому числі і з українського табору. Характерною особливістю для досліджуваної літератури є її мемуарнопубліцистичний характер.

Незважаючи на все вищезгадане, слід зазначити, що ці розвідки допомагають відчути характер епохи, відкривають для доспідників нові аспекти піднятих проблем, хоча і вимагають критичного ставлення до себе. В певній мірі дореволюційна література створила підґрунтя для досліджень з історії українських партій та організацій початку XX ст. на наступних етапах розвитку історіографії.

Список використаних джерел

партія революційний український

1. A-ко А. Соціялістичні організації на Україні. Українська соціялдемократична робітнича партія // Праця. 1909. Ч. 1. С. 23-34.

2. Висоцький О.Ю. Українські національні партії початку XX століття: соціалістичний сегмент (УСДРП та УПСР у компаративістському вивченні) / Олександр Юрійович Висоцький. Д., 2001. 160 с.

3. Висоцький О. Ю. Українські соціал-демократи та есери: досвід перемог і поразок / Олександр Юрійович Висоцький. К.: Основні цінності, 2004. 272 с.

4. Войнович С. Неіснуюче питання // Праця. 1905. № 11. С. 2-5.

5. Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії української соціал-демократії початку XX ст. / Володимир Іванович Головченко. X.: Майдан, 1996. 190 с.

6. Голуб А.І. Європейські обрії української соціал-демократії (кін. XIX перша половина XX ст.) / Анатолій Іванович Голуб. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ 1998. 155 с.

7. Гошовська В.А. Становлення української соціал-демократичної думки кін. XIXпоч. XX ст.: Проблема світогляду, національних особливостей, теоретичного осмислення на сторінках преси / Валентина Андріївна Гошовська. X.: Основа, 1997 -422 с.

8. Демуз І.О. Українське питання в Російській імперії на початку XX ст. Історіографія: дис.... канд. іст. наук: 07.00.06 / Інна Олександрівна Демуз. Черкаси, 2008. 235 с.

9. Доклад Центрального Комітету Революційної Української Партії Міжнародньому Соціялістичному Конгресовії в Амстердамі. Львів, 1904. 16с.

10. Дорошенко В. Українство в Росії: новійші часи / Володимир Дорошенко. Відень: Накладом СВУ, 1916. 116 с.

11. Дорошенко Д. Украинская соціаль-демократія / Дмитро Дорошенко // Украинский вестник. 1906. №12. С.843-851.

12. Ефремов С. Из общественной жизни на Украине / С. Ефремов // Русское богатство (СПб). 1908. № 7. С, 17-57.

13. Єфремов С. З громадського життя на Україні / Сергій Єфремов. К.: Вік, 1909. 77 с.

14. Залевский К. Национальные партии в России. Украинские партии // Общественное движение в России в начале XX века. / Под ред. JI.Мартова, П.Маслова и А.Потресова. Спб.,1914. Т.З, кн.5. С. 227-344.

15. Залізняк М. Російська Україна та її відроджене / Микола Залізняк. Львів, 1910. 72 с.

16. Ковальчук І.А. Історіографія становлення та діяльності українських політичних партій початку століття / LA. Ковальчук // Наукові праці з питань політичної історії. Вип. 172. К.: Либідь, 1992. С.105-114.

17. Колесник В. Шляхом національного відродження: Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900-1907 / В. Ф. Колесник, О.О. Рафальський, О.П. Тимошенко. К.: Стіїлос, 1998. 226 с.

18. Короткий нарис партійної історії // Наш голос. 1911. Ч. 6-8. С. 277-294.

19. Лозинський М. З сучасного робітницького руху / М. Лозинський // Літературно-Науковий Вістник. 1904. Т. 28. Кн. 11. С. 73-100; Кн. 12. -

С, 169-197.

20. Лукашевич П. Украинские национальніе партии // Вестник жизни. 1906. № 1-2. С, 76-87.

21. Меша В.Г. Українське національне відродження 1905-1914 років: (історіографія проблеми) / Володимир Григорович Меша. K., 2004. 157 с.

22. Общественное движение в России в начале XX века. Т. 3. Кн. 5. / [под ред. Л.Мартова, П.Маслова, А.Потресова]. СПб., 1914. 643 с.

23. Павко А.І. Політичні партії та організації в Україні наприкінці XIX на початку XX століть: методологія, історіографія проблеми, перспективні напрямки наукових досліджень / Анатолій Іванович Павко. K.: Т-во «Знання» України, 2001,112 с.

24. Порш М. Автономія України і її соціал-демократія / Микола Порш. [2-е вид.]. K.: В-во Знання то сила, 1917. 80 с.

25. Порш М. До питання про автономію / Микола Порш // ЛітературноНауковий Вістник. 1907. Т. XXXIX. Кн. VIII-IX. С, 344-359.

26. Порш М. Національне питання та виборча агітація на Україні / Микола Порш //Літературно-Науковий Вістник, 1907. Т. 37. С. 135-139.

27. Порш М. Про автономію України / Микола Порш. K., 1913. 40 с.

28. Порш М. Сучасний момент в житті української нації / Микола Порш // На теми дня. Зб. ст. Львів, 1910. С. 1-18.

29. Рибалка Л. Націоналізація життя і наша партія / Л. Рибалка //На теми дня. Збірка статей. Львів, 1910. -- С. 41-63.

30. Степанюк В. Из истории украинского марсизма // Просвещение. -- 1914. -- № 6. С, 26-32.

31. Стешенко І. Український національно-громадський рух і 1905 рік / Іван Стешенко//Вільна Україна. 1906. Ч. 1-2. С. 95-99.

32. Украинец-искровец. Об Украинской Революционной Партии // Искра. 1904. 15 декабря.

33. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси: в 3 т. / В. Верстюк, В. Горобець, О. Толочко; [відп. ред.: В. А. Смолій]. К.: Наукова думка, 2004. Т. 1: Українські проекти в Російській імперії. 2004. 501 с.

Размещено на Allbest.ru