Розвиток, тривалість і пояснення результатів політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток, тривалість і пояснення результатів політики

Якубін О.

Ця стаття про політичний розвиток. Тема в позитивному сенсі цього слова модна. Без страху помилитися, можна стверджувати, що в останні два десятиліття дослідження політичного розвитку перетворилося в один із найбільш популярних напрямків політології, принаймні, за кількістю публікацій на цю тему. Між тим, загальноприйнятих «істин» в теоретичних інтерпретаціях політичного розвитку зовсім небагато, а скептик скаже, що їх зовсім немає. Тут не місце включатися у загальну теоретичну дискусію по всіх спірних питаннях. Завдання скромніше пояснити ті вихідні теоретичні позиції досліджень політичного розвитку, які мають зв'язок з політичним часом, а точніше політичною тривалістю та її структурними («мезо») ефектами.

У попередній статті «Політична тривалість: методологічні стратегії мікрорівня» (2009)[ 1 ] було розпочато методологічну дискусію, пов'язану з політичною тривалістю. Мета цієї статті доповнити та поглибити її, додавши ширшого контексту інституційних вимірів.

Одна з вихідних точок для цього політичний розвиток. Цим дещо абстрактним терміном позначають багато проблем, які цікавлять політологів, а саме: державотворення, демократизацію (або зворотні процеси), усілякі транзити, міжрасові та міжнаціональні політики, електоральні процеси, становлення класової свідомості та багато чого іншого, при цьому часто суть терміну «політичний розвиток» (і без того розпливчатого) дуже часто не рефлексується і тому втрачається у надмірній кількості наведеного фактажу. Тому дивним (а можливо, закономірним?) є відсутність (на початок 2010 р.) визначення терміну «політичнийрозвиток» у найбільшій он-лайн енциклопедії з усіх галузей знань Вікіпедії, як в англійському її варіанті, так і в українському та російському[2]. У більш спеціалізованих виданнях він подається, але теж є досить «туманним», наприклад, М.А.Василік та М.С.Вершинін (2001) визначають його як «сукупність процесів, що складають основу переходу від традиційного до сучасного суспільства»[3,с.237]. Одразу ж виникає питання, чи не є це тавтологією дефініції іншого (вужчого за змістом) «розвиткового» терміну політичної модернізації? Схоже на те. І за якими критеріями визначається ота «сучасність» та «традиційність», хто формує самі критерії? «Короткий Оксфордський політичний словник» (2003) подає трохикращу (але не набагато) дефініцію «церозвиток інституцій, поглядів і вартостей, які формують систему політичної влади в суспільстві »| і.с.ЗМО |. Проблеми, як бачимо, зі змістом визначення присутні й тут. Чому виникають такі складнощі, здавалося б, із досить звичним та вживаним терміном «політичний розвиток»? На нашу думку, причинами такої ситуації є суперечності теоретичних інтерпретацій політичного розвитку, зумовлених складністю самої проблеми та різноманітних практичних інтересів (в тому числі й політичних) зацікавлених груп та осіб, що з ними пов'язані. Спробуємо коротко охарактеризувати наявні тут проблеми і перейти до огляду структурних ефектів політичної тривалості та до того, що вона дає сучасним інтерпретаціям розвитку.

Метафори політичного розвитку

В сфері сучасних досліджень політичного розвитку можна виділити такі основні тенденції:

(1) «Метафора біологічного організму». Сам термін «політичний розвиток» потрапив під жорстку критику тих, хто вважає, що в його основі лежать біологізаторські метафори, типові для європейських соціальних наук у XIX ст. Так звана «метафора росту», на думку її критиків, веде до того, що ми буквально сприймаємо політичний розвиток, як природний (автоматичний) процес, за аналогією з індивідуальним розвитком людини чи іншої живої істоти: зміни для нас мають певний послідовний (прогресуючий) набір стадій (минуле, теперішнє та майбутнє, пов'язані в один ряд), а їх напрямок теж має кінцеву визначену мету (так само, як розвиток живої істоти має за мету її зрілість), як правило такою вважаються західні країни («сучасність»), відтак теорії та рецепти розвитку мають чітку етноцентричну заангажованість та розглядаються багатьма представниками країн-реципієнтів, як типовий прояв «колоніального синдрому»[5,с.233-236]. В такому сенсі теорії політичного розвитку є «застарілим інтелектуальним апаратом» та «згубними постулатами» (вислови Ч.Тіллі) XIX ст., або, як пише з цього приводу ще один критик

І.Валлерстайн, є «ключовою та найбільш сумнівною концепцією соціальних наук XIX століття»[Цит. за:5,с.239], яка не враховує наявність екзогенних факторів та існування не фрагментованого на «суверенні національні держави» загальносвітового процесу.

(2) «Метафора системи». Цей погляд на політичний розвиток намагається розглядати його, як складову будь-якої соціальної системи, яка поступово (механічно) адаптується до зовнішнього середовища та поліпшується. Згідно з ним шукати джерела політичних і соціальних проблем та явищ потрібно не в минулому/майбутньому (не в часі), а в теперішньому, в існуючій соціальній й політичній структурі оточуючої реальності, яка залишається завжди сталою і незмінною за своєю суттю. Цей підхід робить акцент на механізми підтримки «статус-кво» в будь-якій, в тому числі й політичній системі, ніби «виносячи за дужки дослідження» ті аспекти, які пов'язані з мінливістю в часі, змінюваністю тієї чи іншої системи, її розвитком чи деградацією. Це обумовлено тим, що будь-який соціальний і політичний розвиток цей підхід розглядає, з точки зору цілого (соціуму/ політії), «очима» системи, яка зацікавлена в збереженні свого «нормального» стану, і висуває принцип свого оптимального функціонування як найвищий і такий, який не піддається критиці за будь-яких умов. Більше того, головним джерелом «змін» у такому підході завжди «об'єктивно» виступає сама система, як певна структура. Окремі люди (актори) та їх дії вважаються в межах такої структурно-системної логіки такими, що не відіграють майже ніякої ролі. Цей явно нереалістичний погляд неявно є засновком багатьох проектів модернізації, неомодернізації, постмодернізації та політичного транзиту. Критики такого підходу, як от, наприклад, М.Арчер (M.Archer) (1988, 2001 )[6], вказуючи на цю «ахілесову п'яту», закликають до «включення» в інтерпретації політичних процесів чоловіків та жінок (і не лише політичних акторів «Великих Чоловіків та Жінок» ), бо мікрополітичні аспекти діяльності є не менш важливими за структурні ефекти, адже, лиш разом вони утворюють своєрідний циклічний морфогенез структури та дій акторів (кожна з яких не існує без іншої і залишається при цьому автономною), де діяльність акторів формує умови для існування структур, які, у свою чергу, впливають на умови діяльності акторів та зміну їх та їхньої діяльності і т.д. «Структури можуть розглядатися як потенційні можливості, які розкриваються у діяльності, а діячі (агенти, суб'єкти) як потенційні можливості, які реалізуються у діяльності»[5,с.267], підсумовує подібну теоретичну орієнтацію П.Штомпка. (Подібна морфогенезисна цілісність «структури-актора» є одним із вихідних положень даного дослідження політичної тривалості, чим і зумовлена логіка його викладу.)

(3) »Метафора економіки». Останнім часом посилилася тенденція розглядати політичний розвиток, як складову економічного (матеріального) прогресу різних країн, що вимірюється, в першу чергу, не посиленням політичних прав і свобод, розвитку політичних інституцій, а акцентом на тому, що саме економічний розвиток породжує політичну свободу, а звідси політичний розвиток. «Добре урядування» в такому разі розуміється виключно через економічні критерії його оцінки (ріст ВВП, фіскальні правила тощо). Політичний розвиток, у такому розумінні, це створення умов для «сприятливого клімату», що допомагає економічному зростанню та міжнародним інвестиціям. Багато міжнародних інституцій, в першу чергу, Світовий банк, саме через такі економічні критерії розглядають політичний розвиток[7,р.З]. Попри те, що ця позиція має право на існування, однак таке звужене «прочитання» політичного розвитку призводить до підміни понять, економічного детермінізму, орієнтацію на швидкі оперативні результати (а не довготермінові стратегії) та втрати «когнітивної чутливості», а відтак врешті і до погіршення самої якості врядування.

He будемо вступати в подальшу дискусію з питань наведених метафор політичного розвитку, просто зафіксуємо важливість проблеми агентів та структур у цьому процесі, їх взаємодії та взаємообумовленості і значення часового виміру (тривалості) для постановки завдань та отримання політичних результатів; так як будь-які широкомасштабні політичні трансформації державне будівництво, моделі соціальної політики тощо часто імпліцитно або експліцитно пов'язані з важливістю часового періоду за який ці розвиткові процеси відбуваються.

Структурні (мезо) ефекти політичної тривалості

Для того, щоб зрозуміти, чому політична тривалість має значення на цьому рівні, доцільно, спираючись в основному на теоретичну інтерпретацію Р. Мікея та П. Пайерсона (2002), розглянути два її мезоефекти: (І) тривалість процесів позитивного зв'язку; (II) часові «скорочення»різних, але пов'язаних політичних процесів[8,р. 13-17].

Розпочнемо з першого. Центральним для багатьох темпоральних аргументів у політичній науці є увага до консолідації та інституалізації окремих політичних заходів. He дивно, що це викликає останніми роками посилення інтересу науковців до процесів позитивного зв'язку або с-амопосилення, які ведуть до окремих шляхів політичного розвитку, що знаходяться під значним впливом результатів попередніх стадій процесу, який розгортається.

Аргументи, що базуються на такій динаміці, використовуються, як вже згадувалося, до моделей державного будівництва Т.Ертмана (1996), а також, наприклад, розвитку держав загального добробуту Е.Губер і Дж.Стефанса (Е.Huber and J.Stephens) (2001) та різноманітності національних варіантів капіталізму П.Холла та Д.Соскіса (P.Hall and D.Soskice) (2001 )[9].

Такі процеси позитивного зв'язку потребують часу. Якщо періоди часу, у яких така динаміка може закінчитися, є скороченими, це значно зменшує перспективи для успішної інституалізації.

Нещодавні дослідження Е.Губер і Дж.Стефанса з порівняння різних шляхів побудови держави загального добробуту ясно показують важливість тривалості, тобто, величини часу, протягом якого окремі партійні коаліції, що обстоюють таку модель держави, перебувають при владі на ранніх стадіях цього процесу, коли й визначалися цілі розвитку соціальної політики. Ранні періоди формування певної політики є важливими, бо саме там визначаються групи її підтримки і відокремлюються від них потенційно опозиційні до неї сили, які формують відповідну громадську думку, що полегшує (або, навпаки, ускладнює) просування такої політики, а також саме в цей період відбуваються зміни очікувань акторів, що впливає на їх підтримку нового статусу-кво: «кожна політика, де б вона не відбувалася, трансформує поширені настрої; так само політичний режим поступово посилює себе, трансформуючи світогляд акторів. Економічна та політична ціна зміни режиму з часом буде тільки зростати, і повернення на попередній шлях з часом стає все складніше. Отже, з цього твердження логічно випливає, що перші роки урядування певної партії мають дуже велике значення, особливо якщо певна партія домінує відносно значний період часу. Довга тривалість перебування партії при владі (або певної коаліції) також має значення з інших міркувань, не беручи навіть до уваги конкретний часовий період, коли це відбувається. Неодноразово повторюваність перемог даної партії або коаліції схоже також впливає на очікування політичних акторів, які відповідно переглядають свої «реалістичні» очікування від політики та відповідні пріоритети власної поведінкової стратегії» [ 10,р.ЗЗ].

У такий спосіб, Е.Губер і Дж.Стефанс показали чутливість процесів позитивного зворотного зв'язку до їх тривалості. Беручи до уваги це поєднання, інституалізація таких утворень, як політичні інститути, партійні системи, державні структури, моделі політичного режиму може мати довготермінові наслідки (як прогнозовані, так і латентні), а тому тривалість процесів, які само посилюються, мають стати важливим об'єктом уваги для дослідників політики.

У такому випадку, будучи уважними до швидкості і тривалості процесів зворотного зв'язку, ми зможемо отримати деякі засоби впливу на важливі мезо-політичні процеси розвитку. Відтак, ми зможемо міркувати про політичні процеси, не лише через дихотомію «занадто рано» або «занадто пізно» (на чому робиться наголос в дослідженнях послідовності процесів), але також як про «занадто короткі» або «занадто довгі». Дж.Магоні (J.Mahoney) (2000)[ 11] висловлює схожу думку. Так як політична тривалість є варіативною, швидкість процесів позитивного зворотного зв'язку може сильно вплинути на їх дієвість у формуванні моделі розвитку «визначеного шляху»: «Інститути, які раптово та рішуче приводять у дію механізми відтворення, також здатні скористатися можливістю захопити додаткові преференції за сприятливих обставин, і таким чином, зумовлюють зміну послідовностей, які самопосилюються та є викликані шляхом розвитку. Дієві механізми відтворення дають можливість таким інститутам швидко отримати додаткові преференції за сприятливих обставин, які їм у цьому лише допомагають, тим самим підсилюючи їх домінування, перед тим як альтернативний інституційний вибір може виникнути. І навпаки, інститути, які більш повільніше приводять у дію механізми відтворення, за сприятливих обставин спершу також можуть отримати додаткові преференції, але у довготерміновій перспективі такі інститути не отримають перемогу над їх альтернативами, так як механізми відтворення не є достатньо швидко активовані, і недостатньо впливові для «капіталізації» уже отриманих переваг»[ 11,р.515].

Тривалість і «скорочення» послідовностей. Можна казати й про те, що тривалість вносить свій внесок в мезо-політичні процеси, окрім зазначеного вище, ще й у такий спосіб. У деяких дослідженнях, ефект змін тривалості модифікує послідовність складного за структурою, взаємодіючого процесу. Як ми вже згадували, широкомасштабні політичні трансформації часто зумовлені ефектами взаємодії між складними за своєю структурою процесами. Як приклади цього, можна привести дослідження державного будівництва та міжнародної гонки озброєнь, державного будівництва та мобілізації мас, боротьби жінок за право голосу та формування класів[ 12]. Ці дослідження зазвичай зосереджувалися на відмінностях у послідовностях, або виборі часу цих мезо-політичних процесів, які досягали різних результатів.

Коли тривалість важливих процесів скорочена, процеси, які зазвичай відбуваються послідовно (спершу X, потім Y), можуть відбутися одночасно. Це призведе до важливих наслідків. У своїй книзі Д.Валднер (D.Waldner) «Державне будівництво і пізній розвиток» (1999) на емпіричному матеріалі показав можливі наслідки такого процесу[ 13]. Він співставив процеси виникнення держав у^Європі з тими самими процесами у XX столітті в інших регіонах світу. Його теза «вихідні точки розвитку фундаментально відмінні: або засновники держави спершу досягають домовленостей між елітами, і лише пізніше розпочинається інституалізація центрального уряду та досягнення домовленостей з широкими класами населення, або вони досягають певних домовленостей з широкими класами населення, одночасно з трансформацією самої держави, перетворюючи її на централізовано керовану»[13,р.24].

В дослідженні Д.Валднера, різні типи держав виникають від цього різного історичного контексту: «... тому що неєвропейські країни ущільнювали у більш короткі часові терміни історію формування держави, конфлікту еліт, та виникнення публічної політики, аніж їх європейські аналоги; включення населення у цей процес відбувалося у менш інституалізованих, а відтак більш гнучких перехідних утворень. У Європі, навіть якщо конфлікт еліт був значним, широкі класи населення були залучені до механізмів управління централізованими державами вже після створення таких централізованих механізмів і їх подальшого збереження після виникнення публічної політики. Коротше кажучи, різниця між країнами, які розвиваються від більш раннього періоду державного будівництва у Європі, полягає у тому, що конфлікт еліт призводив до залучення населення в політику раніше створення централізованої держави, як посередника між ними. Відповідно, ефекти впливу населення країн на її наступні інституційні політичні конфігурації були значно глибшими» [ 13,р.32].

Часові «скорочення» тривалостей, які Д.Валднер поставив у центр свого аналізу, є досить часто відміченими іншими дослідниками, але рідко досліджувалися систематично. Загальноприйнятим є факт, що багато соціально-політичних процесів, які раніше тривали багато століть (демократизація, державне будівництво, формування класів та ін.), зараз відбуваються за декілька десятиліть або навіть за декілька років. Tак само, різні процеси, які колись відбувалися один за одним, зараз виникають одночасно або у мінімальному часовому розриві один від одного.

Це дуже важлива тема, наприклад, для сучасних досліджень політичної і економічної лібералізації, які часто відбуваються одночасно, а не одна за одною. Наочно це демонструє, на матеріалі трансформацій Центральної та Східної Європи останньої чверті XX с., так звана «дилема одночасності» К.Оффе (1994), суть якої полягає у тому, що інституційна демократизація неможлива без ринкових економічних перетворень, але і ці економічні перетворення не є можливими без попереднього формування демократичних інституцій[ 14]. Але чи можливі ці перетворення одночасно? Без того, щоб це не стало виключно процесом руйнування вже існуючих політико-економічних форм кооперації, без створення їх життєздатних альтернатив? Майже через двадцять років подібних процесів у цьому регіоні (та і в У країні), однозначної відповіді (тобто науково і теоретично коректної) на ці питання ми досі не маємо.

Інтерпретація відмінностей у політичний тривалості

Одне із головних завдань цієї статті є спроба пояснити, як і де тривалість може стати різною у важливих політичних процесах. Однак, ця дискусія одразу породжує уточнююче питання: які детермінанти тривалості політичних процесів ми маємо розглянути? Так як відповідь на це питання пов'язана з декількома важливими положеннями, ми запропонуємо їх коротку характеристику далі. У широкому сенсі, існує три можливі причини зміни тривалості процесів: тривалість може свідомо обиратися акторами; на неї можуть впливати так звані «зовнішні шоки»; вона може бути структурно зумовлена. Кожна з цих можливостей породжує важливі наслідки[ 15]

Раціональний вибір. За деяких умов, актори мають можливість вибирати або принаймні впливати на тривалість процесів і подій. Під час формування інститутів, для прикладу, важливим є питання тривалості перебування на посаді окремого актора, строки виборчих кампаній тощо.

В таких умовах тривалість є свідомо обрана засновниками інституцій. Більш дискусійним є питання, щодо можливостей ініціаторів реформ (наприклад, лібералізації і демократизації режиму та ін.), контролювати просування власних ініціатив обрання ними їх темпу, зміну по ходу трансформацій основних підходів тощо.

Можна припустити, що за таких умов ліміти тривалості мають значний сенс вони є переважно ендогенними-, зумовлені стратегічними виборами та інтересами впливових політичних акторів. Звісно, якщо так і є, то це не означає, що сама по собі тривалість є просто таким собі «епіфеноменом» і інші підходи, відображають це: вони більш скептично налаштовані до політичних акторів та їх змоги контролювати темпи змін[ 14].

На їх думку, по-перше, актори у змозі обирати тривалість, але без впевненості у тому, як точно вона і у який спосіб вплине на заплановані результати. Зворотній погляд веде нас до вульгарного функціоналізму. По-друге, розуміння потенційних наслідків різних тривалостей допомагає нам зрозуміти, чому окремі актори шукають способів прискорити або сповільнити окремі політичні процеси. Таке знання може забезпечити нас важливим інструментом аналізу навіть для досліджень, які в основному зосереджені на стратегічних виборах раціональних акторів.

«Зовнішні шоки». У багатьох (можливо більшості) ситуацій, у яких зацікавлені актори, вони не можуть «обирати» тривалість політичних процесів. Як варіант, тому що тривалість є результатом «зовнішніх шоків». У багатьох випадках, тривалість процесів визначається зовнішніми подіями, які і встановлюють їх межі. Розвиток окремих процесів може бути перерваний розвитком інших у межах цього ж політичного утворення. Або міжнародними подіями, такими як війни або економічні депресії, що можуть значно вплинути на межі процесів, які ми беремо до уваги.

У багатьох порівняльних розвідках, дослідники враховують вплив окремих подій на розгортання політичних процесів, і тому стверджують, що вдало обраний час для певної події відносно цих процесів часто є запорукою успіху: а/[иод/я]/б/в/г дасть інший результат аніж &/б/[подія]/в/т. Р.Кольєр і Д.Кольєр дають чудову ілюстрацію цьому: «Візьмемо такі різні зовнішні впливи, як Жовтневу революція та її наслідки, Велику депресію 1930-х pp., трансформацію Комінтерну до «народних фронтів», появу Холодної війни і Кубинську революцію, разом вони утворюють картину, схожу на транснаціональну історичну «сітку», через яку пройшли відповідні країни. Сітка включає в себе ряд подій, які відбувалися на міжнародному рівні і події всередині цієї сітки, і разом ми їх можемо уявити як своєрідні фази такого собі «світового історичного часу»... Одне з найдивовижніших питань, яке загострило це дослідження нерівні взаємозв'язки між цими фазами світового історичного часу і аналітичними фазами, на яких була зосереджена наша книжка періодами олігархічного панування, мобілізації мас, наслідками та спадком»[16,р.19].

За такого аналізу, події мають значення, тому що вони переривають існуючі послідовності таким чином, що впливають на тривалість важливих процесів, тим самим змінюючи їх довготривалі траєкторії. Це може викликати значну різницю, коли «перериваюча» подія відбуваються у процесі, який тільки розгортається. Так у вже процитованій нами книжці «Формуючи політичну арену»[16], Велика депресія могла послужити каталізатором для появи реформіського руху, дискредитації існуючого уряду, підсиленню мобілізації мас і відкладенню на майбутнє питання легітимності. З іншого боку, якби вона розпочалася досить скоро після того, як представники реформіського уряду отримали владу, одним із наслідків такої кризи стало о переривання ходу розпочатих реформ, запобігання їх інституалізації, і можливо, навіть дискредитація усіх пов'язаних з цим рухом політичних течій на значний відрізок часу. Результат був би зовсім іншим, якби така криза розпочалася вже після того, як реформіський уряд мав достатньо часу для втілення у життя своєї програми.

Структурна детермінація. У багатьох випадках, особливо для мезопроцесів, тривалість не можна свідомо обрати і вона не є результатом випадкових «зовнішніх шоків». Швидше, загальні умови, які надають форму процесу і визначають як довго буде розгортатися подія. Це зумовлює необхідність ідентифікації, якими можуть бути такі загальні умови, особливо у випадку, де дослідник вважає, що тривалість політичного процесу грає ключову роль.

Одна з можливостей вже була нами окреслена через концепт «світового історичного часу». У різні періоди розвитку людства, окремі процеси можуть набувати різних швидкостей. Дослідники часто описують такі відмінності у звичайних тривалостях процесів у різні періоди часу. Як приклад, можна навести вже згадуване нами дослідження Д.Валднера процесів державного будівництва у XX ст., які зазвичай виглядають «скороченими» у порівнянні з попередніми історичними періодами. У схожому ключі виконане дослідження А.Золберга[ 17] про вплив Першої світової війни на формування робітничого класу.

Тривалість процесів досить часто знаходиться під впливом загальносвітової ситуації. До цього часу ще відносно небагато уваги дослідники приділили цьому питанню. Однак, зважаючи на важливість наслідків різниці у тривалості процесів, це неодмінно стане важливим предметом наступних досліджень. У загальному, можна виділити дві наявні тут «тенденції», які, схоже, мають значення у багатьох випадках. Перше: розвиток комунікацій та систем транспорту значно полегшили та прискорили політичну організацію (так званий «дромологічний ефект» П.Вірільйо)[ 18]. Це зрештою, значно прискорило мобілізацію мас та їх політичну інкорпорацію. Друге: поява так званої «світової культури», яка створила умови, за яких наявні певні «норми дії» швидко поширюються по всьому світу і самопосилюються через офіційні та неофіційні інституції, в тому числі й через ріст міжнародної торгівлі (Дж. Модельскі називає такий процес «соціальним навчання», що має еволюційну природу)[19]. Цей розвиток прискорює багато процесів, які раніше б зайняли значно більше часу у різних та відносно ізольованих одна від одної державних інституціях.

З іншого боку, було б помилково вважати, що тільки загальнопоширені структурні обставини впливають на тривалість процесів. Наприклад, швидкий рух політичних та економічних реформ у Центрально-Східній Європі, існуючі у цих країнах політичні класи не були здатні контролювати, визначати їх темп і цей процес не був просто «об'єктивною» вимогою сучасності. У KHP існуючий політичний клас досяг набагато більшого успіху у структуруванні послідовності і тривалості реформ у той же самий календарний час. Це свідчить про те, що хоча є певні якості соціально-політичного середовища, спільні для останньої чверті XX ст., які вплинули на тривалість процесів реформ, тривалість та якість останніх багато в чому була залежна від умінь та можливостей існуючого в країні політичного класу.

Іншими словами, дослідник має завжди брати до уваги ряд характеристик як загальнопоширених у даний історичний період, так і притаманних тільки окремим випадкам, які і можуть здійснити вплив на тривалість політичних процесів.

На завершення, зробимо огляд можливих дослідницьких полів, які вже пов'язані з поясненням тривалості різноманітних подій та процесів. Серед них вивчення тривалості перебування урядів при владі М.Лавера (М.Laver) (1998), правління авторитарних лідерів Г.Бієненена та Н.ван де Валле (Н.Bienen and N.van de Walle) (1989), збереження режимів Дж.Чейбаба та Ф.Лімонгі (J.Cheibub and F.Limongi) (2002), суперництва та міждержавних конфліктів Д.Бенетта та А.Стама (D.S.Bennett and A.Stam) (1996)[20]. І це лише декілька можливих дослідницьких кроків, які свідчать про важливість включення тривалості (разом з іншими вимірами темпоральності) у сучасні розвідки політичного розвитку, для розуміння яким чином і як вона формує результати політики.

політичний тривалість розвиток

Список використаних джерел

1. Якубін O.JI. Політична тривалість: методологічні стратегії макрорівня/

H. Л.Якубін //»Гілея (науковий вісник)»: Збірник наукових праць,K., 2009. Випуск 28 (листопад) . С. 375-381.

2. Wikipedia the free encyclopedia [Електронний ресурс]// Режим доступу: http: //wikipedia.org

3. Политология: Словарь-справочник/М. А.Василик, М.С.Вершинин и др. М.: Гардарики, 2001. 328 с.

4. Короткий оксфордский політичний словник / Пер. з англ.; [За ред. І.Макліна, А.Макмілана]. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2006. -789 с.

5. Штомпка П. Социология социальных изменений /Петр Штомпка [Пер. с англ.; под ред. В. А. Ядова.]. -- М.: Аспект-Пресс, 1996. -- 416 с.

6. Див. роботи М.Арчер: Archer М. Culture and Agency: The Place of Culture in Social Theory/ Margaret Archer. Cambridge: Cambridge University Press, 1988. 384 p.; Archer M. Being Human: The Problem of Agency/ Margaret Archer. Cambridge: Cambridge University Press, 2001. 333 p.

7. Kingsbury D. Political development / Damien Kingsbury. London & New York: Routledge, 2007. 236 p.

8. Mickey R. W., Pierson P. As Long As it Takes: Duration and the Explanation of Political Outcomes/ Robert W. Mickey, Paul Pierson // Paper presented at the 2002 Annual Meeting of the American Political Science Association. August 29-September

1. 2002. Boston. 38 p.

9. Див. роботи: Ertman T. Birth of the Leviathan: Building States and Regimes in Medieval and Early Modern Europe / Thomas Ertman. Cambridge: Cambridge University Press, 1996. 380 p.; Huber E., Stephens J. Development and Crisis ofthe Welfare State: Parties and Policies in Global Markets / Huber Evelyn1John Stephens. Chicago: University of Chicago Press, 2001. 368 p.; Hall P.A., Soskice D. Varieties of Capitalism: The Institutional Foundations of Comparative Advantage/ Peter A. Hall, David Soskice. Oxford: Oxford University Press, 2001.560 p.

10. Huber E., Stephens J. Development and Crisis of the Welfare State: Parties and Policies in Global Markets / Huber Evelyn1John Stephens. Chicago: University of Chicago Press, 2001. 368 p.

11. MahoneyJ. 2000. Path Dependence in Historical Sociology / James Mahoney // Theory and Society.-2000. №29,P. 507-548.

12. Pierson P. Increasing Returns, Path Dependence, and the Study of Politics / Paul Pierson //American Political Science Review.2000.-№ 94 (2). P. 251-267.

13. Waldner D. State Building and Late Development/ David Waldner. Ithaca: Cornell University Press, 1999. 256 p.

2003. Оффе К. Дилемма одновременности: демократизация и рыночная экономика в Восточной Европе / Клаус Оффе //Повороты истории. Постсоциалистические трансформации глазами немецких исследователей. В 2 т. Т.2.СПб., М., Берлин,С,6-22.

14. Детальніше див.: Bennett D. S. Integrating and Testing Models of Rivalry Duration / D. Scott Bennett //AmericanJournal of Political Science.-1998.-№ 42

(4) . P. 1200-1232; Bennett D. S. Parametric Models, Duration Dependence, and Time-Varying Data Revisited / D. Scott Bennett //AmericanJournal of Political Science.-1999. -№ 43 (I). P. 256-270.

15. Collier R. B., Collier D. Shaping the Political Arena: Critical Junctures, the Labor Movement, and Regime Dynamics in Latin America / Ruth Berins Collier, David Collier. Princeton: Princeton University Press, 1991. 256 p.

16. Zolberg A. R. How Many Exceptionalisms?: Explorations in Comparative Macroanalysis (Politics History & Social Chan) / Aristide R. Zolberg. Philadelphia: Temple University Press, 2008.362 p.

17. Андрущенко М.О. Концепція хронополітики Поля Вірільйо: від дромократії до дромології / Максим Олександрович Андрущенко// Політологічний вісник. 2009. Вип. 41. С, 143-151.

18. Modelski G. Human civilization as learning project / George Modelski // Conference on Globalization: Science, Culture and Religions. The Calouste Gulbekian Foundation. Lisbon, Portugal. October 15-16. 2002. 45p.

19. Див. роботи: Laver M. Models of Government Formation/ Michael Laver // Annual Review of Political Science.-1998.-№ LP. 1-25; Bienen H., van de Walle N. Of Time and Power in Africa/ Michael Laver // American Political Science Review.-1989.-№83 (I).P. 19-34; CheibubJ., Fernando L. Democratic Institutions and Regime Sui-Vival: Parliamentary and Presidential Democracies Reconsidered /Jose A. Cheibub, Fernando Limongi //Annual Reviewof Political Science.-2002.-№5.P. 151-179; Bennett, D. S., Stam A. The Duration of Interstate Wars, 1816-1985 / D. Scott Bennett, Allan C. Stam//American Political Science Review.1996.-№90 (2).P. 239-257.

Размещено на Allbest.ru