Політична еліта як суб'єкт модернізації політичної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична еліта як суб'єкт модернізації політичної системи

Хорішко Л.С.

Модернізаційні трансформації сучасного світу, пов'язані зі зміною політичних режимів, особливостей функціонування політичних систем і процесами демократизації характеризуються глобальним характером. Соціальними орієнтирами цих трансформацій є прагнення сформувати ефективні соціально-економічні та політичні інститути, забезпечити легітимність влади, структурно-змістовне перетворення політичної системи, спрямоване на розкриття всіх її потенційних можливостей, забезпечити розвиток соціально-правової держави та сприяти становленню громадянського суспільства. Динамічність цих змін зумовлює потребу теоретичного осмислення проблем сучасного політичного розвитку, оскільки існуючі наукові дослідження не вичерпали можливостей подальшої розробки даної тематики.

Ефективність модернізаційних процесів значною мірою залежить від політичного суб'єкта, організована діяльність якого має усвідомлений характер і переслідує певну мету. Зміст даної діяльності визначається потребами держави, суспільства та низкою об'єктивних факторів. Політична еліта відіграє провідну роль в даних процесах, свідченням чого виступають виконувані нею функції, які взаємопов'язані з функціями політичної системи та її окремими структурними елементами. До основних функцій політичної системи можна віднести політичне цілепокладання, консолідація суспільства і регулювання основ соціально-політичної діяльності. Політичне цілепокладання базується на розробці стратегії, тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій, що реалізовується вищим рівнем політичної еліти. Функція консолідації забезпечує цілісність суспільства, що проявляється у ефективній його взаємодії з політичною елітою з метою реалізації визначеної стратегії, у здатності уникати та ефективно регулювати, за потреби, соціальнополітичні конфлікти. Регулятивна функція проявляється у розробці та прийнятті політичних рішень, направлених на забезпечення стабільного розвитку суспільства, вирішення пріоритетних проблем та інтересів. Політична еліта забезпечує представництво соціальних інтересів та здійснює вертикальну і горизонтальну комунікацію в політичній системі.

Це вказує на актуальність дослідження ролі політичної еліти в процесах трансформацій та модернізацій політичних систем сучасності. Відповідно до мети дослідження, доцільним є вирішення таких завдань: конкретизувати роль політичної еліти як суб'єкта модернізації політичної системи та уточнити основні способи і засобів її діяльності.

Модернізаційні трансформації політичних систем та роль в них політичної еліти вивчали А.Пшеворський, Д.Растоу, Ф.Шміттер. Наприклад, Д.Растоу в моделі переходу від тоталітарної до демократичної політичної системи виділяв три етапи, на кожному з яких окреслював роль політичної еліти. Так, на підготовчому етапі серед представників еліти та більшості суспільства має існувати так звана «попередня умова», тобто наявність національної єдності, усвідомлення власної ідентичності та впевненості в необхідності конкретних змін. Динамічні перетворення політичної системи обумовлюються прийняттям свідомого рішення політичною елітою, яке узгоджується з іншими політичними суб'єктами та суспільними групами. На етапі адаптації роль досліджуваного суб'єкта полягає у формуванні ідеї «загального блага», яка підтримується суспільством, практичному вирішенні протиріч та узгоджені інтересів соціальних груп[ 10,с.15-15].

А.Пшеворський в модернізаційних процесах виділяє два етапи, на кожному з яких досліджує баланс сил, які приймають в них участь. На першому етапі лібералізації роль еліти полягає в ініціюванні необхідності змін, подальший перехід до демократизації можливий за умови компромісних рішень між правлячою та опозиційною політичною елітою[9,с.124-125].

Дані проблеми висвітлюються в роботах українських та російських вчених, які використовуючи напрацювання зарубіжних дослідників адаптували їх для досліджень трансформаційних модернізацій політичних систем своїх країн. Особливості політичної еліти як суб'єкта трансформаційних процесів можна знайти у працях Л.Васильєвої, В.Горбатенка, М.Михальченка,. Беручи за основу синергетичний підхід, Л.Васильєва робить висновок про наявність трьох етапів модернізаційних трансформацій суспільно-політичного розвитку (формація, яка забезпечує поступальний рух з подальшою втратою стійкості соціальної структури; реформація зміна представниками еліт характеру функціонування та суті соціальних механізмів; трансформація рух «вгору» або «вниз» по лінії розвитку), ефективність яких визначається діяльністю політичної еліти чи ерзац-еліти[2,с.93-94]

Представники еліти сприяють розкриттю творчого потенціалу особистості та створенню соціальних механізмів, що мінімізують конфлікт людини з вимогами соціального характеру. Це сприяє швидкому усвідомленню особистістю необхідності змін та виробленню відповідних рис, які мобілізують її сили на досягнення стійкої динаміки росту соціальноекономічної системи. Такі дії еліти сприяють формуванню механізмів соціальної дії, що забезпечують ефективність процесів модернізації політичної системи. Ерзац-еліта, навпаки, ефективні механізми дії системи використовує для задоволення власних інтересів. Прихід представників цього виду еліт до влади має такі загальні тенденції: 1) потурання особистої лояльності лідеру, що сприяє виникненню патрон-клієнтних взаємовідносин; 2) підміна дієвих соціально-політичних механізмів ідеологією, що дозволяє здійснювати підміну понять, внаслідок чого використовувати владні ресурси у власних цілях. Це свідчить про невілювання ролі політичної відповідальності, виникнення розриву між потребами суспільства та діяльністю ерзац-еліт, що сприяє низхідній лінії модернізаційних процесів політичної системи[ 1,с.103-114].

Аналіз існуючих концепцій дає можливість конкретизувати роль політичної еліти як суб'єкта модернізації політичної системи. Модернізація політичної системи передбачає наявність конкретних цілей, завдань та основних етапів. Зміст даних цілей визначається актуальними потребами функціонування суспільства, а тому передбачає цілеспрямовану діяльність політичних суб'єктів, які реалізують вироблені програми і потреби яких задовольняються продуктами даної діяльності. Політична еліта, згідно своїх функцій, виступає носієм конкретних програм та інноваційних ідей, направлених на реформування політичної системи з метою адекватного реагування на виклики зовнішнього та внутрішнього середовища. Водночас, досягнення бажаного стану політичної системи, що відповідає потребам суспільства і держави, забезпечує відповідний рівень легітимності політичної еліти, тобто задовольняється одна з головних її потреб володіння владними повноваженнями. Суб'єкт діяльності повинен мати певний рівень свободи, тобто можливість приймати конкретні рішення. Політична еліта, володіючи ресурсами влади, має можливість створювати необхідні умови функціонування та впливати на інших суб'єктів з метою досягнення конкретних цілей. Таким чином, політична еліта, реалізуючи свої безпосередні функції в політичній системі є активним суб'єктом, який використовує конкретні засоби та способи модернізації політичної системи[9,с.154-і56].

Реалізація діяльності політичної еліти, направленої на модернізацію політичної системи відбувається на трьох рівнях: національному, регіональному, глобальному. Національний рівень діяльності передбачає раціоналізацію та забезпечення ефективності влади, що базується на довірі та підтримці більшості суспільства; формування різних соціальноекономічних, політичних та інших інститутів сучасного суспільства, спрямованих на забезпечення динамізму і стабільності, соціального порядку; структурно-змістовне перетворення політичної системи, спрямоване на розкриття всіх її потенційних можливостей та забезпечення широкої участі громадян в даних процесах; створення цілісної системи політичної соціалізації та формування високого рівня політичної культури[5,с.39]. Регіональний рівень модернізації політичної системи може включати в себе наступні напрями діяльності політичної еліти: врахування специфічних характеристик регіону в контексті реалізації владних повноважень та прийняття конкретних політико-управлінських рішень; формулювання довгострокових цілей, здатність відповідати на виклики конкретних політичних ситуацій регіонального та національного масштабу, пошук постійного діалогу з громадськістю та органами влади в конкретному регіоні. Глобальний рівень модернізації політичної системи має співвідноситися з відповідними процесами європейського континенту, враховуючи існування реальних і прогнозованих ризиків функціонування політичної системи. В цьому контексті політична еліта має реалізувати власну парадигму державного розвитку, враховуючи культурні, економічні, політичні особливості держави та суспільства, усвідомлюючи їх самоцінність в конкретному геополітичному просторі[10,с.169-170]. Водночас, в умовах української політичної дійсності пріоритетними напрямами реалізації конкретних засобів та способів, направлених на модернізацію політичної системи, можна виділити наступні: забезпечення ефективності управління на всіх рівнях його функціонування; підвищення рівня професіоналізму в сфері прийняття, реалізації та передбачення наслідків політичних рішень; врахування накопиченого досвіду політичної еліти європейських країн щодо напрямів, способів та засобів модернізації політичної системи; наукове прогнозування суспільно-політичного розвитку. Політична еліта має сприяти демократичним перетворенням політичної системи через вдосконалення системи обміну інформацією із суспільством, підвищення рівня власної та громадської правової і політичної культури[5,с.95-107].

Модернізуючи політичну систему на окреслених рівнях, політична еліта використовує певні засоби, що сприяють оптимізації її функціонування. Одним із таких засобів є існуюча в конкретній крані система права, що виступає регулятором взаємовідносин в політичній системі. Політична еліта має сприяти забезпеченню ефективності права, враховуючи такі характеристики: відповідність закону соціальній потребі чи інтересу та спрямованість на вирішення найважливіших суспільних проблем, наявність достатніх засобів для впровадження і контролю за його виконанням, визнання верховенства законів, на всі рівнях суспільної ієрархії, відповідність національного законодавства загальній стратегії модернізації, загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права, демократичній міжнародній практиці. Використання системи права як засобу модернізації має спиратися на ряд принципів: принцип послідовності, який вимагає дотримання усіх стадій його дії, принцип комплексності, що посилює використання всього потенціалу закону, принцип системності передбачає врахування факторів впливу на реалізацію закону, принцип загальності передбачає участь в реалізації закону всіх суб'єктів, передбачених його нормами.

Наприклад, у Великій Британії взаємна підпорядкованість громадянського суспільства та політичної еліти єдиній системі конституціоналізму, тобто особливій формі правової держави, в якій відносини регламентуються правовими нормами, сприяла вчасному реагуванню на потреби суспільства і світові виклики та стала дієвим засобом розв'язання існуючих суперечностей між політичними суб'єктами та забезпечення стабільної динаміки політично системи[9,с.59-60]. Водночас, одним із вагомих здобутків української політичної еліти в процесах модернізації політичної системи було прийняття Конституції, однак вона так і не стала консолідуючим фактором для еліти та суспільства, направленим на формування соціально-правової держави як основи подальших модернізаційних трансформацій. Це було наслідком існуючої політичної ситуації, яка нівелювала мобілізаційний потенціал таких ідей як права людини та свобода слова, державна незалежність, демократичні цінності[4].

He менш важливим засобом модернізації виступає легітимність, що відображає рівень авторитету влади, ціннісні уявлення більшості громадян та забезпечує суспільний порядок. Вона вказує на взаємообумовлений характер існування політичної еліти та суспільства, що проявляється в наявності попиту на відносини «панування-підкорення» як фактору структурованості політичної системи, що визнається суспільством та владою. Легітимізм визнає закон основною, регулюючою нормою суспільних відносин та відстоює необхідність державного регулювання економічного життя, ротацію управлінського апарату на конкурентній основі, особисту відповідальність владної команди за свої дії. Наявність даного ресурсу дозволяє політичній еліті консолідувати суспільство для розробки та здійснення конкретних програм стратегічного модернізаційного розвитку та забезпечення стабільності політичної системи. Ефективність здійснюваних елітою владних повноважень забезпечується наступними принципами: верховенство (обов'язковість управлінських рішень для суспільства та представників влади), публічність (означає відкритий характер влади, її реалізація від імені суспільства), моноцентричність (єдиний центр прийняття рішень), легальність та легітимність[6,с.40].

Д.Істон, вивчаючи політичну систему, вказував на роль інформації в процесах її функціонування. Інформація виступає інструментом взаємодії таких її елементів як «вхід», «вихід», «конверсія», оскільки інформаційні потоки транслюють вимоги громадськості, сприяють їх переробці політичною елітою у відповідні політичні рішення та забезпечують наявність зворотного зв'язку. Даний механізм підтверджує цінність інформації, що повертається із суспільства у владу, забезпечує самоконтроль і саморозвиток політичної системи. Це свідчить про те, що інформація є одним із засобів, які використовує політична еліта для реалізації механізму модернізації політичної системи. Наявність інформаційної стратегії сприяє збалансованості систем інтеракцій структурних елементів політичної системи, посилює налагодження взаємодії між політичною елітою та громадянським суспільством, структурує потреби конкретних громадян та регіонів, посилюючи ефективність розподілу ресурсів, дозволяє уникати соціально-політичних конфліктів та забезпечує підтримку модернізаційних перетворень[7,с.510].

Здійснення діяльності завжди відбувається в межах конкретної політичної культури, в рамках якої застосовуються відповідні моделі політичної поведінки, що забезпечують модернізацію політичної системи. Політична культура є різновидом культури, способом духовно-практичної діяльності й відносин, які відображають, закріплюють і реалізують основні цінності, інтереси, формують політичні погляди, знання та навички участі громадян у суспільно-політичному житті[3,с.78]. Вона визначає еталон ціннісно-практичної спрямованості дій політичної еліти, яка в міру своїх можливостей та прагнень реалізовує поставлені цілі та відображає відношення до всієї сфери політичного життя, що проявляється у діяльнісному та ціннісному аспектах. Ефективне втілення модернізації залежить від спільності інтересів суспільства та політичної еліти в контексті конкретного типу політичної культури, що визначає доцільність застосування того чи іншого виду політичних технологій.

Політичні технології виступають конкретним прийомами і способами діяльності, направленими на досягнення цілей та завдань суб'єкта. Кожному етапу модернізації політичної системи притаманний відповідний комплекс політичних технологій, які можуть видозмінюватися та вдосконалюватися в залежності від просторово-часових параметрів політичної ситуації. Використання політичних технологій обумовлюється професійними характеристиками політичного суб'єкта, практичними знаннями та вмінням використовувати технічні ресурси. Існуючі алгоритми дій можуть виступати засобом ініціації, джерелом спонукання внутрішніх механізмів регуляції політичної системи та її структурних компонентів. Політичні технології можуть виступати сукупністю оптимальних і ефективних дій та способом посилення контролю за процесом досягнення цілей.

Отож, політична еліта має сприяти постійному підвищенню рівня ефективності політичних технологій, на основі оптимізації та інформатизації, що позитивно впливає на якість, ефективність і результати модернізації політичного управління. Водночас перед нею постає завдання щодо вирішення двох проблем: відповідності політико-технологічного інструментарію існуючим соціально-політичним проблемам та співвідношення їх з принципами гуманізму. Розв'язання першої проблеми залежить від здатності еліти відповідати на виклики суспільства та глобалізаційних процесів, динамічно оновлюючи політичні технології у відповідності з домінуючими традиціями управління та рівнем культури і знань суб'єкта управління. Оскільки, важливою функцією політичних технологій є досягнення балансу між суспільним благом та індивідуальними прагненнями, тому питання стосовно вибору необхідної міри насильства або примусу для збереження рівноваги в будь-якому суспільстві залишається відкритим для представників еліти.

Технології самостійно не можуть виступати гарантією модернізації, вони є лише інструментом в діяльності політичної еліти, направленим на соціально-політичне реформування, результативність якого вимірюється гуманною загальнозначущою метою. Отож, одним із факторів, який забезпечує ефективність використання політичних технологій і відповідність гідних засобів високій меті, виступає рівень політичної відповідальності суб'єктів модернізаційної діяльності, так і тих, на кого вона спрямована[8].

Політична відповідальність це глибоке усвідомлення суб'єктами політики життєво важливих інтересів політичної системи, самовіддана праця направлена на їх втілення на основі нагромадженого досвіду та передбачення можливих наслідків, що проявляється у здатності виробляти якісну політику, приймати стратегічно вірні рішення, здійснювати їх з максимальною користю для загального блага. Принцип відповідальності включає в себе такі риси: 1) комплекс політико-юридичних норм, вимог, установок, які визначають відповідальність політичної еліти за свою діяльність; 2) державні та суспільні інститути, які стимулюють та забезпечують відповідальну діяльність; 3) система розвитку духовних мотивів, стимулів до добросовісного виконання обов'язків; 4) здатність суспільства попереджувати безвідповідальність; 5) відповідальна діяльність суб'єктів політики, яка дає ефективні результати на благо суспільства[іі,с.17]. Отож, відповідальність можна розглядати як спосіб усвідомлення та сприйняття політичною елітою потреб політичної системи, які співвідносяться з інтересами суспільства, що реалізується в цілеспрямованій діяльності, направленій на модернізацію політичної системи.

Tаким чином, модернізація політичної системи передбачає підвищення рівня ефективності її реагування на виклики зовнішнього та внутрішнього середовища. Політична еліта виступає активним суб'єктом модернізації, виходячи з основних функцій, які виконує в рамках політичної системи, а тому її професіоналізм та рівень політичної відповідальності обумовлюють ефективність та значимість для суспільства здійснюваних реформ. Статус суб'єкта передбачає наявність конкретних засобів та способів, що допомагають реалізувати поставлену мету. До основних засобів модернізації політичної системи, які використовує еліта можна віднести: систему права, легітимність влади, інформацію, політичну культуру. Політичні технології будуть виступати способами модернізації, що здатні видозмінюватися та вдосконалюватися в залежності від просторово-часових параметрів політичної ситуації. Серед загальних напрямів діяльності політичної еліти, що виражають суть модернізаційних перетворень можна виділити: оптимізацію державного управління та процесів прийняття політичних рішень, врахування існуючого світового досвіду вдосконалення політичних систем, а також суб'єктивних та об'єктивних факторів зумовлених національною специфікою розвитку. Водночас, розробка та впровадження найбільш оптимальних моделей модернізації політичної системи, що здатна адекватно реагувати на виклики зовнішнього та внутрішнього середовища є головним завданням політичної еліти будь-якої крани, а тому даний напрям є перспективним для подальшого наукового дослідження.

Список використаних джерел

політична еліта модернізація

1. Васильєва JI.Н. Синергетический подход в теории элит и его использование в политологии / JI.Н.Васильева // Социально-гуманитарные знания. 2005. №5. -С, 97-114.

2. Васильева JI.Н. Синергетический подход в теории элит и его использование в политологии / JI.Н.Васильева // Социально-гуманитарные знания. 2005. № 6. С, 76-94.

3. Головатий М.Ф. Мистецтво політичної діяльності [навч.посіб] / М.Ф.Головатий. K.: МАУП, 2002. 176 с.

4. Головаха Е. Основные этапы и тенденции трансформации украинского общества: от перестройки до «оранжевой революции» / Е.Головаха, Н.Панина // Социология: теория, методы, маркетинг. 2006. № 3. С. 32-51.

5. Горбатенко В.П.. Основні напрями успішної діяльності еліти в умовах перехідного суспільно-державного розвитку / В.П.Горбатенко, І. А.Горбатенко // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. K.: ЕксОб, 2006. С. 95-108.

6. Гордієнко М.О. Імператив легітимної моделі влади в умовах реформування політичної системи України / М.О.Гордієнко // Наукові записки. Вип. 36: Курасівські читання -- 2007: Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії / Редкол.: Ю. А. Левенець (голова) та ін. K.: Знання України, 2007. -

С, 35-47.

7. Ковалевський В. О. Політична еліта в системі регіональних інформаційних інтеракцій у сучасній Україні / В.О.Ковалевський // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. K.: ЕксОб, 2006. С. 501-513.

8. Наріжний Д.Ю. Аналіз політичних технологій та особливостей їх застосування в транзитивному суспільств: автореф. дисерт. на здоб. наук, ступеня канд. політ, наук: спец. 23.00.02. «політичні інститути та процеси» / Д.Ю.Наріжний. Дніпропетровськ, 2005. 19 с.

9. Проблеми модернізації політичних систем сучасності: Монографія [кер. авт. кол М.І.Панов; за ред. М.М.Герасіної, О.Г.Данильяна]. X.: Право, 2008. 320 с.

10. Растоу Д. Переходы к демократии: попытка динамической модели / Д.Растоу // Полис. 1996. № 5. С. 5-15.

11. Серебрянников В. Ответственность как принцип власти/В.Серебрянников // Свободная мысль. 1998,№ 3. С. 16-26.

Размещено на Allbest.ru