Аналіз складу фракції "Народної свободи" в І Державній Думі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз складу фракції «Народної свободи» в і Державній Думі

Ковальчук С.В.

Сьогодні, коли в Україні будується громадянське суспільство, доцільно звернутися до історичного досвіду еволюції всієї політичної системи дореволюційної Росії. Особливий інтерес представляє, безсумнівно, становиться вивчення так званого «періоду конституціоналізму» (1906-1917), наприкінці якого відбувся стрімкий перехід від монархії до «прямої демократії» - рад. Саме в цей період відбувався бурхливий процес перебудови політичної системи, утвердження представницьких установ Росії, назрівали паростки парламентаризму. Вчені сьогодні розглядають «особливий шлях» Росії, що відкидає ідею парламентаризму взагалі, вказуючи на те, що ця система далека від природи російської державності [12,с.4-5].

У той же час, згідно модернізаційному підходу в російській історіографії щодо подій першої російської революції та встановлення конституційної монархії, революція призвела до політичної реформи держави, що було ключовим моментом усіх подій [4,с.192-195].

На сучасному етапі діяльність Дум становить великий інтерес, оскільки це був перший законодавчий орган, обраний у Росії народом. Новина, що облетіла всю країну, була позитивно зустрінута багатьма політичними силами, у Думі після відкриття оголошували тисячі вітань від різних груп росіян - вчених рад університетів, міських дум і земств, громадських організацій. Надходили вітальні листи з Європи. У вітанні англійського парламенту зазначалося: «326 членів найстаршого парламенту у світі вітають членів самого юного парламенту...» [16,с.61].

На думку багатьох представників провідної центристської ліберальної партії Росії - конституційних демократів стверджувалося : «Дума - це перший крок, початок еволюції у бік демократії, але в самих представницьких інститутах подібного роду полягає зародок самовдосконаленняй саморозвитку, про що свідчить політична історія західноєвропейських держав» [15,с.5-7].

Метою статті є стислий розгляд соціального складу фракції партії конституційних демократів у І Державній Думі. Вивчення даного питання дозволить глибше зрозуміти соціальну природу партії конституційних демократів, з'ясувати, інтереси яких соціальних верств населення вони найбільше представляли, бо, як вважають деякі сучасні дослідники, вони дійсно були партією «всенародною, позакласовою». Об'єктом дослідження є партія конституційних - демократів в І Державній Думі, предмет дослідження це соціальний, становий та професійний склад членів фракції «Народної свободи».

В «Положенні» від 6 серпня 1905 року, указ про прийняття законопроекту міністра ВС О. М. Булигіна, були перераховані губернії й національні райони, у тому числі окремі міста, що брали участь у виборах: Санкт-Петербург, Москва Астрахань, Варшава, Баку, Вільно, Воронеж, Катеринослав, Іркутськ, Казань, Київ, Кишинів, Курськ, Лодзь, Нижній-Новгород, Одеса, Орел, Рига, Ростов-на-Дону, Нахічевань, Самара, Саратов, Ташкент, Тула, Харків, Ярославль [15,с.19].

Ліберали й вкрай праві не прийняли цієї Думи. Тільки після Маніфесту від 17 жовтня 1905 року, виходить наступний закон про утворення Державної Думи, що підтверджує статті попереднього. Відмінність була тільки в тому, що це вже був не дорадчий, а законодавчий орган, що було закріплено законом від 11 грудня 1905 року. Після прийняття нового закону, розширилося й число виборців, хоча уряд прийняв законопроект Гучкова-Шипова про голосування по куріях (землевласницька, міська, селянська, робоча), майновий ценз і проживання на одному місці не менш шести місяців. Першій закон щодо майнового і земельного цензу був прийняті в період реформ Олександра II і переглянуті в 90-х роках XIX ст. Закон від 11 грудня 1905 року значно демократизував цензову систему, що дозволило долучити до виборів робітників й прошарок дрібної інтелігенції, нижчі прошарки торгово-промислового стану. Була створена робоча курія, що було новим для Європи, але разом з тим, робітники отримували найменше в представництві місць, навіть у порівнянні із селянством. На 2 тисячі землевласників, 4 тисячі городян, 30 тисяч селян, 90 тисяч робітників - були представлені одним кандидатом в Думі [15,с.27-28].

І.В. Нарський, спираючись на матеріали зібрані В.В. Шелохаєвим, стверджує, що кадети були більш пов'язані з міськими структурами [17,с.327]. Це дає підставу вважати, що існував тісний зв'язок кадетів з урбаністичними соціальними структурами й регіонами прискореної індустріалізації. Автор подав свою таблицю співвідношень станів, що входили в партійну фракцію кадетів у I Думу по куріях, (дані, проаналізовані автором, відносяться до центральної Росії), співвідношення станів фракції кадетів, автор подав у відсотках [11,с.21-25] (див. табл. 1).

Якщо посилатися на дані монографії В.В. Шелохаєва про соціальний склад партії, його дослідження надає так само вибіркову інформацію різних філій партії. Ознайомившись із ними, можна дійти висновку, що в партії на момент передвиборчої кампанії була велика різнорідність складу, що не дає можливості в цілому з'ясувати інтереси якого конкретно стану представляли кадети. У своїх промовах лідери партії завжди уточнювали, що вони є «загальнонародною партією», не згадуючи й не спираючись конкретно на жоден стан. З іншого боку, якщо переглянути списки ЦК партії кадетів і тих, хто пройшов у Думу, ми побачимо, що переважала буржуазна інтелігенція й дворяни «нового типу», поміщики, що «обуржуазилися». Дані у таблиці 2, наводяться Шелохаєвим щодо соціального складу фракції [17,с.310-320].

В.В. Шелохаєв наводить дані, що кадети та кандидати, які пройшли в Думу під їхніми гаслами, становили 178 депутатів з 421 або 42% від загальної кількості. У своєму дослідженні автор надав розбивку за зайнятістю членів партії й фракції: професори, приват-доценти, адвокати, мирові судді, товариші прокурорів, лікарі, редактори газет, інженери фабрик, письменники, журналісти, селяни-хлібороби, торговці. Уже по цьому короткому перерахуванню можна побачити, люди яких саме професій переважали в складі фракції кадетів в I Державній Думі [17,с.315-320].

Є.Д. Черменський приводить наступну кількість: 153 депутата-кадета, або 34, 1% [15,с.241]. Згідно статистичних даних, які з'явилися у період роботи й після розпуску I Думи - ці дані в точності збігаються. Монографія Черменського, взагалі є одною з нечисленних, які побачили світ з цієї проблематики в 1920-30-і роки в СРСР. По становій і професійній ознаці дані вище наведених монографій збігаються.

Ще в 1905 році, в період становлення партій ліберального руху, автор брошури «Лібералізм і демократизм», який за своїми поглядами належав до партії РСДРП, писав, що ліберальний табір розділився навпіл. До групи, що цікавить нас, відносилася прогресивна буржуазна інтелігенція: адвокати, лікарі, інженери, земці, частина досвідчених чиновників, дрібна різночинська інтелігенція. Цей склад і становив основну масу членів кадетської фракції [8,с.12-13].

Згідно із проаналізованою інформацією, відносно соціального складу партії, дослідники вказують, що у великих містах партія нарівні з інтелігентами й дворянами-поміщиками, поповнювалася активно чиновниками й робітниками, але в губернських і повітових організаціях справи виглядали по-іншому: великі землевласники, інтелігенти, міщани, чиновники, досить багато селян [10,с.100-101].

Потрібно відразу ж зробити застереження, що кадети найчастіше агітували серед малограмотних робітників, які ще й погано розбиралися в політичних вимогах будь-якої партії. Серед селян - це більш заможний прошарок, звичайно, спочатку це була досить сильна опора партії, але після провалу аграрного законопроекту кадетів у I Думі та її розпуску, їх ряди в партії значно зменшилися.

Так, хоча партія кадетів, або як її ще називали «Партія народної свободи», сформувалася буквально в переддень видання маніфесту 17 жовтня, вона відразу ж набула широкої популярності, особливо серед інтелігенції і як би ми тепер сказали - «середнього класу». Визнавши ідею октроірованої конституції в принципі можливою, ліберали вважали: Основні закони знімають заслони на шляху реорганізації її в конституційну монархію, надалі до Установчих зборів, які повинні був визначити її подальшу долю.

Урочисте відкриття Думи й перетвореної у верхню палату Державної ради відбувалося в тронному залі Зимового палацу. Цим як би підкреслювалася добра воля монарха. Тронна промова царя була витримана в дусі маніфесту, урочисто, але беззмістовно. Громадськість сприйняла її холодно. П.М. Мілюков, який не входив до складу Думи, за враженнями своїх співтоваришів по партії писав в печатному органі кадетської партії «Речи»: «Ні кроку вперед уряд не зважився ступити назустріч суспільній думці... тронна промова з великим мистецтвом обійшла всі гострі теми» [9,с.78-82].

Кадетська партія, що перемогла на виборах, зайняла лідируюче положення в I Думі й виявилася самим радикальним крилом у ній. Однак «ліворуч» її виявилася досить численна група, що виступала від імені селянства - трудовики, які, всупереч очікуванням влади, своїм революційним запалом натискали на думську фракцію кадетів.

Л.М. Спірін не наводить даних із приводу соціального й професійного складу кадетської фракції, але по вивчених матеріалах робить наступні висновки: основним електоратом у партії був прошарок й дрібних міських обивателів, і, в той же час, усіма ними керувала ще більша група буржуазних інтелігентів. Відносно професійної розбивки - інформація збігаються з дослідженнями В.В. Шелохаєва, період формування партії й передвиборної кампанії [13,с.121]. В.І. Ленін вказував, що партія кадетів дійсно не зв'язана з жодним станом конкретно, але стверджував, що по своїй суті вона не «всенародна», а буржуазна партія й коливається між дрібною буржуазією, фабрикантами й поміщиками [13,с.40]. Звичайно, незважаючи на те, що кістяк партії складала, з наведених вище даних, інтелігенція, здебільшого з науковими ступенями й славетними іменами.

У цьому полягає сутність усього лавірування кадетів під час думської діяльності між лідерами різних партій, урядом і населенням - в цьому й є їхня ліберальна тактика, тактика компромісів для ствердження конституційних і парламентських форм боротьби й правління.

Ще в ряді робіт подається інформація, що стосується соціального складу партії кадетів, з якого була створена фракція в І Думі. Це була буржуазна інтелігенція, дрібна буржуазія міста, підприємці, чиновники, особи вільних професій, якщо й селяни, то тільки найбільш заможній прошарок даного стану. Інші автори наголошують на участі в діяльності партії ліберальних поміщиків, середньої й великої міської буржуазії, буржуазної інтелігенції. Інтелігенцію, ці автори ставлять наприкінці і відзначають, що це був другий великий стан, що входив до складу партії [1;6;7;18].

Згідно із визначенням В.І. Леніна, інтелігенція - це люди, у яких розумова праця є основним заняттям. Інтелігент повинен мати певний рівень освіти. Ленін розділяв інтелігенцію на 4 групи: 1) промислова й сільськогосподарська, 2) культурологічна й ідеологічна, чиновники й військові, вчені. Ми можемо знов-таки зробити висновок, що в партію кадетів входила здебільшого 2 група й частково 1 й 3 [5,с.49-50].

Досліджуючи склад Думи у монографії «Государственная Дума первого созыва. Портреты, краткие биографии и характеристики депутатов» [2,с.112], у якій, як зазначено в назві, укладачі надавали інформацію про депутатів, на основі заповнених анкет, їх 448, ми розглянули інформацію про 153 кадетів. Ці депутати прямо вказали, що вони є членами конституційно-демократичної партії або партії народної свободи. Виникає питання, що значить, прямо вказали?, Справа в тому, що під час дослідження матеріалу, ми знаходили дані, що достатня кількість депутатів відносила себе до співчуваючих. В Думі, ці депутати розташовувалися праворуч або ліворуч партії кадетів. Це вносило плутанину в підрахуванні точної кількості складу фракції кадетів в I Думі.

Дані книги, випущеної в 1906 році під назвою «Государственная Дума в цифрах» [3], внесуть ясність у досліджуване нами питання. Вони підтверджують чисельний склад Думи - 448 депутатів. Відразу слід відзначити, що проробляючи обидві книги, ми встановили, що під час виборів, виборці свідомо підійшли до цієї справи, усі депутати мали освіту, починаючи від вищої й закінчуючи домашньою. Середній вік депутатів Думи був 40-50 років, відносно фракції « Народної свободи» - 41 рік [3,с.46]. Найбільшою фракцією І Думи, як відомо, були кадети - 153 депутати, з них 102 кадета мали вищу освіту, середню - 26, нижчу - 16 [3,с.47]. За національним складом численність групи становила: 104 - великороса, 17 українців, 9 євреїв і т.д. [3,с.45]. Важливо відзначити, що з групи автономістів (67 депутатів), яка була складена з національних думських об'єднань, 20 членів фракції тяжіли до кадетів [3,с.38-39]. Тут зіграло важливу роль те, що кадети перекладали свою програму на українську, латиську, єврейську і та інші мови. Це забезпечувало кадетам, підтримку інтелектуального прошарку населення національних окраїн [13,с.123].

Склад І Думи, на наш погляд, дає твердження підстави твердження, що він в цілому відповідав вимогам реформування країни, у Думі був представлений широкий спектр професій. У складі фракції кадетів ми бачимо, що багато депутатів мали, вищу освіту, й займали провідні місця в суспільстві.

Звичайно, інші були ліберальними поміщиками, які реформували своє господарство на європейський лад, вони теж мали вищу освіту. Але факт залишається фактом, у фракції перевага була на боці інтелігенції, що заробляла на життя розумовою працею. Якщо ми зустрічаємо такі формулювання, що в соціальному плані кадетська партія представляла інтереси, насамперед середніх прошарків підприємців, ліберальних поміщиків і буржуазної інтелігенції, то ми вважаємо, що на чолі спочатку потрібно ставити інтелігенцію, інтереси якої представляла партія. Їхня вимога, на наш погляд, - це згладжування протиріч в суспільстві шляхом досягнення компромісів, звідси їх плюралізм відносно задоволення інтересів різних соціальних груп населення. На цей плюралізм постійно вказували більшовики, говорячи, що кадети захищають інтереси всіх та нікого конкретно, займаються демагогією. Як нам здається, тому не вірним є відносити кадетів до ліберально-монархічного або ліберально-поміщицькому табору при наявності величезної кількості в партії й фракції прошарку інтелектуалів.

Завданням же нового лібералізму й особливо кадетів була побудова правової держави, справжньої демократії й пошуку шляху для здійснення соціальної справедливості. Вивчені джерела та література, дають підстави дійсно стверджувати, що кадети намагалися представляти інтереси різних верств населення.

фракція народний свобода конституційний демократ

Додатки

Таблиця 1. Становий склад:

(складено за: [11,c.472])

Таблиця 2. Соціальний склад

(складено за: [17,c.327])

Таблиця 3. Розшарування фракції «Народної свободи», за становою приналежністю таким чином

(складено за: [3,c.73])

Таблиця 4. Розшарування фракції «Народної свободи» за професіями та зайнятістю

(складено за [3,c.50])

Список використаних джерел

1. Борьба за массы в трех революциях в России. - М.: Мысль, 1981. - 304 с.

2. Государственная Дума первого созыва. Портреты, краткие биографии и характеристики депутатов. - М.: Товарищество типографии А.И. Мамонтова, 1906. - 112 с.

3. Государственная Дума в цифрах. - СПб, 1906. - 73 с.

4. Зашкільняк Л.О. Сучасна світова історіографія. - Львів, 2007. - 312 с.

5. Интеллигенция и революция ХХ век // Ушаков В.А. Русская интеллигенция периода буржуазно-демократических революций. - М.: Наука, 1985. - 335 с.

6. Корнев В.В. Первая Государственная Дума: социал-демократия и каде- тизм // Вопросы истории КПСС. - 1990. - № 8. - С.89-107.

7. Критика основных концепций современной буржуазной историографии трех российских революций. - М.: Наука, 1983. - 335 с.

8. Либерализм и демократизм. - М.: Издательство «Колокол», 1905. - 31 с.

9. Новикова Л. Источники по российскому парламентаризму: уроки и ошибки // Власть. - 2004. . - № 3. - С.74-83.

10. Шелохаев В.В. Численность и состав кадетской партии в 19051907 гг. // Политические партии России в период революции 1905-1907 гг. - М., 1987. - 244 с.

11. Нарский И.В. К вопросу о социально-моральной облике российского либерализма начала ХХ века. // Русский либерализм: исторические судьбы и перспективы. - М.: РОССПЭН, 1999.

12. Сахаров А.Н. О новых подходах к истории России // Вопросы истории. - 2002. - № 8. - С.3-8.

13. Спирин Л.М. Крушение помещичьих и буржуазных партий в России. - М., 1977. - 280 с.

14. Становление российского парламентаризма начала ХХ века. - М.: МосГОРАРХИВ, 1996. - 282 с.

15. Черменский Е.Д. Буржуазия и царизм в первой российской революции. - М.: Мысль, 1970. - 441 с.

16. Шацилло К.Ф. Первая Государственная Дума // Отечественная история. - 1991. - № 4. - С.60-71.

17. Шелохаев В.В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - М.: Наука, 1983. - 327 с.

18. Шелохаев В.В. Оценка В.И. Лениным кадетской партии (1905-1907 гг.) // История СССР. - 1970. - №2. - С.141-152.

Размещено на Allbest.ru