Мемуари Альгирдаса Бразаускаса "П'ять років президентства" в якості джерела по проблемі оборонної політики та євроатлантичної інтеграції Литовської Республіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мемуари Альгирдаса Бразаускаса "П'ять років президентства" в якості джерела по проблемі оборонної політики та євроатлантичної інтеграції Литовської Республіки

Замікула М.О.

Мемуари Бразаускаса "П'ять років президентства є джерелом безцінної інформації щодо політичних процесів у Литовській Республіці протягом її становлення в якості незалежної європейської держави у 1990-х роках. У своїй книзі Бразаускас намагався "надати читачеві факті, спогади та роздуми, які відносилися до періоду... [його] повноважень в якості Президента Литовської Республіки" [ 1,с.5]. Сам він не заперечував, що найбільшу увагу у своїй книзі приділив саме питанням зовнішньої політики, через те, що "...Конституція [Литви] визначає її як основну прерогативу Президента..."[ 1,с.6]. Його праця, написана простою та цікавою мовою, є справжньою знахідкою як для спеціалістів, що займаються проблематикою дослідження новітньої історії Литви, так і для широких кіл читачів.

Політична кар'єра Бразаускаса на вищому рівні розпочалася у 1965 p., коли він зайняв посаду міністра промисловості будівельних матеріалів Литовської РСР. У 1977 р. Бразаускас був обраний секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії Литви. На цій посаді він перебував протягом десяти років[2,р. 151].

Наприкінці 1980-х років Бразаускас активно співпрацює з литовським національно визвольним рухом "Саюдіс"[2]. 21 жовтня 1988 р. він був обраний першим секретарем ЦК Литовської Компартії, також - за підтримки "Саюдіс", що визначало його кандидатуру в якості компромісної та мислячої людини. Бразаускас був харизматичним політиком, який мігспівпрацювати з різними політичними течіями та розумів необхідність реформ в країні[2].

Під керівництвом Бразаускаса Литовська Комуністична партія підтримала рух Литви до незалежності. 20 грудня 1989 Ti з'їзд прийняв резолюцію про вихід із КПРС. Альгірдас Бразаускас був обраний першим секретарем самостійної Комуністичної партії Литви. У подальшому ця політична сила трансформувалась в партію соціал-демократичного типу - Демократичну партію праці Литви (ДППЛ). У грудні 1990 р. на установчому з'їзді цієї нової політичної сили Бразаускас був обраний її головою.

На парламентських виборах, що пройшли у жовтні 1992 р. Бразаускас був обраний членом Сейму Литовської Республіки - його партія наорала 42,62 % голосі та отримала 36 мандатів у Сеймі, утворивши найбільшу фракцію[1,с.24]. У програмному передвиборчому документі своєї партії він з приводу розвитку зовнішньої політики країни зазначав, що "... державні рішення повинні бути засновані на економічних розрахунках, доцільності, а не на політичних чи національних забобонах, які зазвичай є прикриттям особистих інтересів...>>[1,с. 18].

Проведений одночасно з виборами референдум прийняв нову Конституцію Литви, що передбачала введення посади президента. Парламент, в якому більшість голосів належала Демократичній партії праці Литви, 25 листопада 1992 р. обрав Бразаускаса головою Сейму і виконуючим обов'язки президента держави.

14 лютого 1993 р. у Литві вперше за часів нової незалежної країни відбулись всенародні президентські вибори. Суперником Бразаускаса був висуванець правих політичних сил, представник діаспорських кіл, тодішній посол Литовської Республіки в СІЛА Стасіс Лозорайтіс. За Бразаускаса проголосували 1 212 075 литовців (60,03 % виборців). Він був офіційно обраний президентом Литовської Республіки, ставши першим вільно обраним головою держави[3,р.196]. 25 лютого 1993 р. відбулась його інавгурація, на якій він присягався "....усіма силами укріпляти незалежність Литви, служити Батьківщині, демократії, добробуту народу Литви>>[1,с.5]. Сам Бразаускас у передмові до своїх мемуарів так писав про ці події: "У житті мені випала найвища честь, яка тільки можлива для людини та для політика - в умовах демократії прямим голосуванням більшість громадян Литви довірила мені обов'язки Президента"[1,с.5].

На посаді президента Бразаускас знаходився п'ять років. 6 жовтня 1997 р. на своїй останній прес-конференції в якості голови держави він відмовився балотуватися на другий термін. Із закінченням президентських повноважень 26 лютого 1998 р. його змінив переможець виборів 1998 року Валдае Адамкус.

Протягом свого президентства Бразаускасу вдалося виконати багато життєво важливих державних завдань; за його словами, "у цей період, проводячи кардинальні реформи, Литва у всіх сферах укріпляла свою державність"[1,с.5]. Як глава держави в 1993-1998 pp. він заснував канцелярію Президента, створив її служби. У зовнішній політиці, яка 48-ю статтею Конституції Литви була висунута на перше місце серед обов'язків та повноважень президента[ 1 ,с.229], Бразаускас сформулював найважливіші зовнішньополітичні цілі, принципи і пріоритети Литви; приділяючи особливу увагу відносинам із сусідніми країнами: Польщею, Латвією та Естонією, він у той же час вів успішний діалог з Росією. Важливим питанням у розбудові незалежної Литовської Республіки стала проблематика виводу російських військ з її території. Саме через прагнення отримати нові гарантії безпеки у період перебування в країні іноземних військових Бразаускас висловлювався за підтримку плану президента Польщі JIexa Валенсії щодо створення так званого "НАТО-біс" - системи колективної безпеки, до якої увійшли б країни Центральної та Східної Європи, а у перспективі - й держави СНД. У деякій мірі ця мета була досягнута за рахунок участі Литви у програмі НАТО "Партнерство заради миру". У 1997 році від імені Литовської Республіки Бразаускас підписав договір про кордон між Литвою та Росією, та, разом із президентом Польщі А. Кваснєвським, ініціював проведення Вільнюської конференції глав держав Центральної та Східної Європи, що бажають вступити в міжнародні та європейські організації, і очолив цю конференцію.

Велике значення під час свого президентства Бразаускас надавав відновленню литовської армії, яка на той момент складалася з піхотної бригади, авіаційної служби, флотилії військово-морського флоту, Школи охорони краю, Добровольчої служби охорони краю, частин з охорони державних об'єктів - усього близько 13 тисяч чоловік. Перебуваючи на посаді офіційного головнокомандувача збройними силами держави, він здійснював керівництво Радою національної безпеки та займався питаннями призначення керівних кадрів в армії. Президент Литви "...почав активно цікавитися питаннями оборони краю, озброєння, армійських кадрів, військового побуту..."[ 1,с. 135]. Серед основних проблем, з якими зіткнулися литовські збройні сили у цей період, він називав розміщення підрозділів, їхнє фінансове та матеріальне забезпечення, вдосконалення керівництва та якості кадрів (лише чверть офіцерського корпусу литовської армії складалася з колишніх радянських офіцерів, що отримали належну військову підготовку. - М.З.). На важливості вирішення останньої проблеми Бразаускас наголошував, заявляючи, що "професійна підготовка офіцера, дисципліна, здатність бути прикладом для підлеглих, офіцерська честь та гідність - це обов'язкові категорії, висот яких повинні досягати командуючий армією та весь офіцерський корпус країни"[1,с.138].

У своїх мемуарах Бразаускас визнає заслуги Аудрюса Буткявічуса на посаді міністра охорони краю (міністр оборони у Литві - М.З.). Буткявічус - один з лідерів "Саюдіса" у радянські часи, - був єдиним представником попереднього уряду, який залишився на посаді після приходу до влади центристсько-лівих сил. У 1993 p., після антиурядового виступу озброєних представників Добровольчої служби охорони краю біля м. Каунас, йому довелося піти у відставку. На його місце Бразаускасом був затверджений член Комітету національної безпеки Лінас Лінкявічюс. На думку тодішнього президента, "ця молода, товариська людина швидко заслужила повагу військових, багато зробила як для розширення міжнародного військового співробітництва, так і при підготовці к вступу Литви до НАТО"[1,с.141].

У своїх мемуарах Бразаускас згадує про критику його військової політики з боку опозиційних партій. Сам він, пам'ятаючи про власні помилки, позитивно оцінює власний досвід, заявляючи, що "...проблеми вирішувались шляхом активізації діяльності Ради національної безпеки, укріплення фінансування охорони краю (у 1997 р. підвищено в 1,5 рази), прискорення придбання озброєнь у НАТО та країн Вишешаду і підготовки оборонної доктрини. Керівники країни стали частіше бувати в армійських підрозділах"[1,с.142].

Саме під час президентства Альгірдаса Бразаускаса Литовська Республіка зробила кілька значних кроків до здобуття членства в Організації Північноатлантичного договору. Слід окремо наголосити на тому, що цей аспект зовнішньополітичної діяльності у мемуарах колишнього президента Литви висвітлюється з критичної точки зору до дій Альянсу. В книзі, написаній у 2000 році, наголошується, що позиція офіційного Брюсселю, який на той момент погоджувався з євроатлантичними прагненнями Вільнюса не достатньо швидко, викликала занепокоєння в литовських політиків: "Вже кілька років Литва стукає у двері НАТО. З його столиці Брюсселю чується ввічливе твердження, що двері відчинені, але всім зрозуміло, що без запрошення в них увійти не можна>>[1,с.144]. Сама відсутність такого запрошення, на яке литовці сподівалися ще у другій половині 1990-х років, викликало занепокоєння Бразаускаса. За його словами, представники Організації Північноатлантичного договору, схвально оцінюючи підготовку литовських військових, у той же час суперечливо ставилися до питання членства держави в НАТО. Колишній президент зауважував, що багато надій литовські політики покладали на Мадридський саміт 1997 p., але так і не дочекалися на ньому позитивної для себе відповіді. Найважливішою причиною такої поведінки Альянсу Бразаускас бачить негативну позицію Росії щодо цього питання, що є "дуже важливим політичним фактором, з яким Західні держави повинні рахуватися. He слід піддаватися ілюзіям, що долі малих країн представляють велику важливість для відносин великих держав>>[1,с.150]. У той же час він погоджується, що Організація Північноатлантичного договору створює "основу формування і контролю структур охорони краю, безпеки, відкриває шляхи для участі Литви в об'єднаних зусиллях Європи по запобіганню конфліктів та врегулюванню криз>>[ 1,236].

Колишній президент Литви описує процес становлення відносин із НАТО, починаючи з перших контактів, які відбулися на початку 1990-х років. Особливо він підкреслює значення роботи Ради Північноатлантичної співпраці (з 1991 р.) та запровадження програми "Партнерство заради миру" (з 1994 p.). На думку Бразаускаса, "співробітництво по цій програмі допомагає досягнути ясності в плануванні національної оборони, гарантувати демократичний контроль оборонних сил, згідно національним конституційним нормам прийняти участь в операціях, керованих OOH та Овес, розвивати співпрацю з Альянсом шляхом спільних навчань, підтримки миру, порятунку людей, що потрапили в екстремальні ситуації>>[1,с.147].

Розвиток відносин з Організацією Північноатлантичного договору потребував чітко визначеного та закріпленого документально офіційного зовнішньополітичного курсу, який отримав би підтримку більшості населення держави. Такий консенсус щодо майбутнього забезпечення безпеки та обороноспроможності Литви був досягнутий восени 1993 року, і вже 23 грудня Сейм прийняв резолюцію, в якій уряду рекомендувалось підготувати концепцію зовнішньої політики, в якій, між іншим, декларувалось би офіційне прагнення держави вступити до Північноатлантичного Альянсу. Підтриманий, таким чином, як законодавчою гілкою влади, так і представниками партійної еліти, що виражала інтереси населення держави, Бразаускас вже 4 січня 1994 року отримав можливість направити Генеральному секретарю Північноатлантичного Альянсу Манфреду Вернеру лист, у якому визначалось бажання його держави стати членом

Організації Північноатлантичного договору. Також при НАТО було створено бюро Литовської Республіки, яке у 1997 році трансформувалось у місію.

Розуміючи, що проводити реформи, метою яких повинно було стати досягнення відповідності критеріям НАТО, без сторонньої допомоги досить важко, а у деяких сферах - просто неможливо, Литва активно розвивала військове партнерство з іншими державами. Серед основних партнерів країни в оборонній галузі Бразаускас називає Польщею, Чехію, Данію, Німеччину, Францію, Велику Британію, Норвегію, Канаду, Нідерланди, Туреччину[ 1,с. 147].

Важливим досягненням для Литви стала нормалізація відносин із Польщею (приймаючи до уваги досвід двохсторонніх стосунків між цими країнами у міжвоєнний період. - М.З.). В результаті Польща надала Литовській Республіці, що перебувала в процесі формування власних збройних сил, озброєння та обладнання вартістю близько 1 мільйона доларів. Співпраця між військовими була закріплена створенням об'єднаного миротворчого підрозділу, - так званого ЛІТПОЛБАТу: дана ініціатива вперше була озвучена саме Бразаускасом протягом його виступу в польському Сеймі у 1995 році[ 1,с.351]. До підрозділу увійшли частини 15ї механізованої дивізії Війська Польського та литовський мехіназований піхотний батальйон ім. Великої Княгині Біруте зі складу механізованої піхотної бригади "Залізний Вовк". Бразаускас наголошував, що "після того, як Польща стала членом НАТО, реальним кандидатом до Європейського Союзу та стратегічним партнером Литви, така військова співпраця набула особливого значення>>[1,с.148].

He забував він й про розвиток партнерства у трьохсторонньому форматі - тобто у відносинах з Латвією та Естонією. Ще у січні 1994 року, розуміючи, що спільний шлях до HATO буде коротшим, Литва та дві інші країни Балтії, при підтримці Сполучених Штатів Америки, утворили спеціальний об'єднаний миротворчий балтійський батальйон, сформований за стандартами Альянсу - БАЛТБАТ. Пізніше три прибалтійські держави організували інші подібні структурі^ 1,с. 149].

Характеризуючи діяльність Бразаускаса у сфері євроатлантичної інтеграції, слід також приймати до уваги його оцінку діяльності цієї організації. Згадуючи у своїх мемуарах про Косовську кампанію Альянсу, він, віддаючи належне військовій міці та підготовці збройних сил організації, стверджує у той же час, що "... [європейців] шокувала манія знищення, що охопила генералів...", і методи, якими Брюссель намагався припинити геноцид албанців, були неприйнятними для цивілізованого суспільства. Слід також звернути увагу на використане Бразаускасом у цьому контексті твердження про жорстокі військові дії, які вело НАТО, разом із СІЛА, у Кореї, В'єтнамі та Іраку, - звичайно, воно не відповідає дійсності, і є, мабуть, разом із згадками про якісь традиційні жорстокі "методи HATО", результатом дії радянської пропаганді^ 1,с.274].

Апьгірдас Бразаускас протягом багатьох років був одним з найвпли- вовіших гравців на литовському політичному горизонті, тому у його спогадах знайшли відображення всі визначальні події, що окреслили напрямок розвитку Литви як у внутрішніх справах, так в міжнародній політиці. Його політична діяльність була відмічена як у Литві, так і за кордоном. Її можна оцінювати по різному, пам'ятаючи й про корупційні скандали, й про помірковані ліві погляди політика, що у багатьох випадках не задовольняли потреб литовців у націоналістичному керівництві. Але, незважаючи на це, треба пам'ятати, що він представляє генерацію політиків, які розпочали свою кар'єру ще за радянських часів та змогли створити умови для плавного переходу від доби тоталітаризму до відбудови незалежної демократичної держави. Саме з його ім'ям, у багатьох випадках, слід пов'язувати той факт, що Литовська Республіка змогла проводити незалежну зовнішню політику, у той же час не доводячи загострення відносин з Російською Федерацією до точки кипіння.

Список використаних джерел

політичний литовський бразаускас президентство

1. Бразаускас А., Пять лет президенства: события, воспоминания, мысли. - М., ЗАО "Унипринт". - 2002, - 623 с.

2. Cook В.А. Europe since 1945: an encyclopedia (vol. I.). - NY, 2001.

3. Plakans A. The Latvians: a short history. - Hoover Institution Press, Stanford University, Stanford, California. - NY, 2003.

Размещено на Allbest.ru