Комунікативний аспект політичної символіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунікативний аспект політичної символіки

Мальована Ю.Г,

Характерною ознакою будь-якого суспільства є наявність в ньому комунікативних зв'язків. Встановлення ефективної комунікації зі зворотнім зв'язком є запорукою організації, функціонування та динамічного розвитку соціуму. Мається на увазі, що контактування між окремими спільнотами, соціальними групами, індивідами здійснюється за наявності універсальних комунікативних систем, які б забезпечували соціальну взаємодію, були б достатньо зрозумілими й популяризованими у масовій свідомості.

Комунікаційні процеси містять в якості складової політичні символи. Створений штучно символічний простір доповнив та поглибив розуміння реальної дійсності. Сучасне суспільство характеризується збільшенням ролі всіх інформаційно-знакових компонентів, в тому числі і політичної символіки. Потребує переосмислення питання використання символів в політичній сфері задля встановлення ефективної взаємодії між владними суб'єктами та суспільством. Існує об'єктивна необхідність формування нової політичної символіки у відповідності до вимог сучасного суспільства і доби у яку вступає світова спільнота.

Метою статті є окреслення основних напрямів комунікативної дії політичної символіки та визначення її місця в моделях комунікації.

Формуванню знань про складові елементи політико-комунікативного процесу сприяли дослідження зарубіжних вчених, зокрема, Ю. Габермаса, П. Лазарсфельда, Г. Лассуелла, Г. Маклюена, Л. Пай, У. Уівера, Р. - Ж. Шварценберга, К. Шеннона, У. Шрамма. Комунікативний процес в даних дослідженнях представлений як поступальна еволюція поглядів від односпрямованого процесу впливу комунікатора за допомогою різних засобів на реципієнта до виокремлення важливості зворотного зв'язку, що є запорукою стабільного існування і функціонування соціальної та політичної систем.

Роль символічного компоненту в комунікативному процесі вивчали П. Бергер, Г. Блумер, Л. Лукман, Дж. Мід та Ф. де Соссюр. Серед вітчизняних дослідників, що займалися даною проблематикою, можна виділити М. Грачова, В.Конецьку, Л. Павлюка, Г. Почепцова, А. Соколова, А. Соловйова.

Наукові розробки в області політичних комунікацій відкрили значні перспективи для розвитку нових тенденцій в теоретичній базі комунікативних технологій. Вони пов'язані з розумінням тотальності й універсальності знаково-образної мови, зокрема мови політичних символів, що сполучає емоції та розум, слова та образи, свідоме та підсвідоме, має явний і прихований зміст. Питання символічного потенціалу комунікації є багатозначним, тому ми окреслимо лише головні напрямки взаємодії за допомогою політичних символів.

Розпочати слід з того, що політична символіка є носієм інформації. Ще Ю. Лотман стверджував, що «символ і в плані вираження, і в плані змісту завжди являє собою деякий текст», а А. Соколов доповнив, що будь- який знак - це згорнутий текст, схований у його значенні, а будь-який текст - елемент значеннєвого діалогу, дискурсу, що постійно ведеться в суспільстві й між суспільствами, включаючи минулі покоління[8]. Політична символіка поєднує розрізнені події і факти в єдиний ланцюжок, створює цілісну картину історико-політичних подій, допомагає вибудувати їх в логічній послідовності та встановити причинно-наслідкові зв'язки.

Аналізуючи інформаційне навантаження політичної символіки, можна звернутися до тези Ю. Лотмана про існування двох способів збільшення інформації, якою володіє індивід або колектив. «Один - одержання ззовні, коли інформація виробляється десь на стороні й передається одержувачеві. Другий - будується інакше: ззовні отримується лише певна частина інформації, що відіграє роль збудника і викликає зростання інформації усередині свідомості одержувача»[6,с.60]. Звідси і процес отримання інформації з політичного символу буде мати двоїстий характер. З одного боку, політична символіка створюється цілеспрямовано, технології її впровадження розробляються професіоналами, вона є детально продуманою, і в готовому вигляді подається «споживачу». Але з іншого - у свідомості людини символ може викликати неочікувані асоціації, аж до надання йому зовсім іншого змісту. Іноді символіка навмисно створюється без супроводу пояснень, з метою викликати вільне її наповнення особистістю власним смислом.

Процес кодування та декодування інформації відбувається, зокрема, за допомогою політичної символіки. При формулюванні повідомлення про політичний об'єкт, подію або політичного лідера залучається політична символіка. Будь-який факт або ідею можна зобразити символічно, надаючи їм таким чином спрощеного вигляду. «Символи можливі і важливі тому, що вони соціальні. Символи мають значення тому, що члени груп використовують їх у певний спосіб; і вони мають значущість, тому що їх використання впливає на спосіб поведінки членів групи»[4,с.60]. Через символи опосередкованим шляхом в свідомості індивіда формуються образи, які в подальшому складають основу світоглядних позицій. В залежності від часу та місця подання політичного символу образ отримує в сприйнятті аудиторії певне емоційне забарвлення, визначається його актуальність та важливість на даний момент.

Звідси випливає інший вектор залучення символів до процесу комунікації, що характеризує їх як рушійну силу політичного процесу взагалі та політичної поведінки членів соціуму зокрема. Комунікативна дія політичних символів проявляється в здатності партій, політичних діячів впроваджувати власні оцінки та бачення актуальних подій, процесів і явищ у суспільну свідомість, намагаючись сформувати в такий спосіб громадську думку й спрямувати політичну активність мас у необхідному для політичних акторів напрямку.

Важливо зазначити, що формування політичних вподобань населення під впливом політичних символів в значній мірі залежить від вдалого обрання символів та механізмів їхнього впровадження. При дотриманні цих умов стає можливим використання символічного ресурсу у скеровуванні політичної поведінки мас в потрібному для того, хто її популяризує, напрямку. Політична символіка як засіб комунікації емоційно забарвлює та спрощує інформацію про політичну партію, подію, політичного лідера, що сприяє її яскравому поданню та кращому запам'ятовуванню.

В українській політиці ми маємо приклади, коли політична символіка стає своєрідним брендом, тобто партійні символи упізнаються, популярні та в суспільній свідомості асоціюються з певною партією. Яскравим прикладом вдало обраної символіки можна вважати червоне серце на білому тлі. На сьогодні створений своєрідний «якір» у сприйняття даного символу, навіть ненавмисне поєднання цих двох кольорів, написи червоними літерами на білому тлі або яскраве червоне серце одразу викликають асоціації з символікою БЮТ. Одночасно це є і прикладом конструктивної комунікативної дії символів: вдало обрана символіка служить своєрідним «містком» між політичною силою та електоратом, у випадку залучення пізнаваного символу (який вже несе в собі смислове навантаження і є інформаційним повідомленням) до певних подій можна спостерігати реакцію на нього, що і є свідченням комунікативного акту.

Проте, політична символіка не гарантує швидкий політичний успіх та не є запорукою беззаперечної перемоги політика. Вона є засобом підвищення конкурентоспроможності політичних акторів за рахунок включення її до блоку символічних характеристик політичного іміджу діяча або партійної організації. За цих умов цілком закономірно, що формування іміджів політиків і політичних партій за допомогою політичної символіки пов'язане з певними труднощами.

Відомий сучасний російський дослідник А. Соколов визначає комунікацію як «спосіб формування людської особистості, оскільки тільки в процесі взаємодії з іншими людьми відбувається соціалізація індивіда й розвиток його вмінь»[8]. Закономірно визначається третій напрям комунікативної дії символів - політична символіка є одним із факторів і компонентів процесу політичної соціалізації. Даний процес динамічний, бо в кожній наступній фазі життя суб'єкту соціалізації необхідне оновлення або корегування установок і засвоєння індивідом політичного досвіду, що сприяє пристосуванню до оточуючого світу, адаптації до динаміки політичного середовища шляхом виховання певних навичок, засвоєння норм, цінностей, моделей поведінки. В процесі соціалізації людина засвоює певний тип життєдіяльності, ототожнюючи себе з певною спільнотою. Її відношення до історичного минулого, бачення майбутнього, селекція цінностей і напрацювання норм, нарешті, спонукання до певної політичної поведінки неможливе без політичних символів, які надають їм смислу, визначеності, усвідомленості, реальності, об'єктивованості. Символічні структури забезпечують зв'язок минулого, теперішнього і сучасного, між частинами у межах одного цілого. Мисленневе аналітичне роздрібнення політичного процесу на окремі фрагменти поєднується символами, які його характеризують.

В.П. Конецька розглядає комунікацію як «соціально обумовлений процес передачі й сприйняття інформації в умовах міжособистісного й масового спілкування по різних каналах за допомогою різних комунікативних засобів (вербальних, невербальнихіін.)[3,с.5]. Наступний вектор використання політичної символіки як засобу комунікації вказує на те, що міжособистісна комунікація здійснюється за посередністю цілого ряду символів, які забезпечують взаємодію комунікаторів між собою. За допомогою політичної символіки видозмінюється інформаційне середовище, формується новий стиль спілкування між акторами політичного процесу. Комунікації із залученням символіки здійснюються як у вертикальній системі відносин, так і в горизонтальній. Але в умовах демократизації та розбудови громадянського суспільства перевага надається горизонтальному рівню обміну потоками інформації, поєднанню державного комунікаційного потоку з потребами та пріоритетами громадянського суспільства.

Крім того, політична комунікація виступає механізмом регулювання та координування взаємовідносин між суб'єктами владних відносин і соціумом. Політичні символи створюються суб'єктами комунікації панівного соціального прошарку. Політична символіка є складовим елементом владних відносин всередині еліти, а точніше інструментом впливу на суспільство, бо еліти постійно конструюють та передають символи, які несуть в собі інформацію щодо закріплення власної легітимності.

Комунікатори правлячого прошарку скеровують діяльність органів державної влади на вироблення політичних символів, прагнуть поставити під контроль засоби комунікації для їхньої трансляції та формування громадської думки. Використання комунікативного потенціалу символів здатне як підвищити статус, популярність та конкурентоспроможність політичної сили на ринку політики, так і знівелювати завойовані позиції.

Взаємодію за посередництвом символів досліджували Г. Блумер та Дж. Мід. Результати їхньої роботи дозволили створити навіть окремий науковий напрямок в області теорії комунікації - символічний інтерак- ціонізм, базовим для теоретичних концепцій якого є поняття символічно опосередкованої взаємодії. В даних теоріях під взаємодією розумілася комунікація. «Символами вважалися вербальні (словесні) і невербаль- ні дії, що володіють певним змістом. Завдяки взаємодії за допомогою символів (символьної інтеракції) люди передають один одному знання, духовні цінності, зразки поведінки, а також управляють діями один одного. Мислення також розумілося як оперування символами. Люди живуть у світі символів, постійно творячи символи й обмінюючись ними з іншими людьми. Пропонувалася в такий спосіб комунікаційна модель громадського життя, де комунікація (символьна інтеракція) ставала головним діючим фактором»[8]. Така модель комунікації передбачала не просту взаємодію на рівні «стимул-реакція», а певне трактування символів і вже потім їхню передачу.

Політична символіка є дієвим механізмом створення дихотомії «агресивне/сприятливе комунікативне середовище». Це відбувається декількома способами. По-перше, одні й ті ж самі символи використовуються різними політичними акторами задля задоволення власних інтересів. Tому вже самі по собі вони стають наріжним каменем в політичній боротьбі. По-друге, політична символіка допомагає виробити позитивне ставлення електорату до пропонованих ідей, вселити віру в переможну ходу певної політичної сили, тобто встановити зворотній зв'язок в процесі комунікації. З іншого ж боку, створюючи сприятливе комунікативне середовище для себе, суб'єкт політичної боротьби намагається погіршити становище суперника, звести до мінімуму можливості конкурента встановити вдалий комунікативний зв'язок з потенційним електоратом. Крім того, якщо ми говоримо про українські реалії, то доволі часто мають місце спроби дискредитувати супротивників саме аж до створення агресивного комунікативного середовища.

В еволюції поглядів на процес комунікації можна прослідкувати кілька основних її моделей. Узагальнена модель комунікаційного процесу, запропонована Дж. Гербнером, нагадує, що сприйняття й інтерпретація подій і повідомлень учасниками комунікаційного процесу несе на собі відомий відбиток суб'єктивізму, що може привести до значної невідповідності між подією і повідомленням, що її описує. Разом з тим вона не враховує можливого перекручування повідомлень у ході їхньої передачі по комунікаційних каналах[2,с. 117-120]. Щодо участі політичної символіки в даній моделі, то існує загроза невірної розшифровки символу, втрата задуманого комунікатором смислу, а отже, і самої події або факту.

Наступна відома модель - це модель К. Шеннона та У. Уівера, яка як і формула Лассуелла, описує «комунікацію як лінійний і односпрямова- ний процес. Вона подібна до попередньої моделі. Спочатку комунікатор створює повідомлення (у більш загальному випадку - послідовність повідомлень), що потім надходить у передавач, де приймає форму сигналу, адаптованого для передачі по каналу зв'язку, що веде до приймача. Приймач відновлює повідомлення з отриманого сигналу. Потім відновлене повідомлення досягає адресата>>[2,с.120]. В цьому випадку є загроза спотворення вихідного повідомлення через те, що одним і тим самим каналом може одночасно передаватися декілька повідомлень. Крім того, створене комунікатором повідомлення часто втрачає початковий зміст в процесі свого кодування та його подальшої передачі. Сигнал, отриманий від приймача, буде мати інше значення у адресата, тому що інформація набуває власного трактування приймача. «Комунікація в такий спосіб з'являється тут як процес переміщення, трансляції інформації, незалежний від реакції сторін, середовища або конкретного історичного контексту. Більше того, безвідносно до своєї внутрішньої складності будь-яка комунікація трактується як лінійний, односпрямований (стосовно до політики - від еліти до населення) процес»[5,с. 16]. Tака модель комунікації нерідко має місце в українській реальності. Наприклад, символізація окремих історичних постатей, подій, подання їх як загальнонаціональних трагедій або перемог не враховує громадської думки та інтересів.

На необхідність існування зворотного зв'язка одним з перших звернув увагу У. Шрамм. Його погляди розділяв і М. Дефлер, який в середині 60-х рр. минулого століття запропонував істотно видозмінити модель Шеннона-Уівера. Нова інтерпретація комунікаційного процесу висуває на перший план проблему співвідношення двох смислових значень - первісного повідомлення, відправленого «джерелом», і відновленого повідомлення, що надходить до «керованого адресата»[2,с.123]. Проблема можливої невідповідності між вихідними й відновленим «значеннями» вирішується в моделі Дефлера шляхом використання лінії зворотного зв'язку, що включає в себе таку ж послідовність компонентів. У результаті ініціатор одержує можливість контролювати й при необхідності коректувати хід комунікаційного процесу, збільшуючи тим самим імовірність досягнення відповідності між «значеннями» двох «повідомлень» - вихідного й того, що поступає до «керованого» адресата[2,с. 124]. Ця модель комунікації вказує на необхідність контролювати процес трансляції політичної символіки, з метою запобігання її неправильного розуміння. Крім того, використовуючи дану модель, можна запобігти неприйняттю символів, вчасно скорегувавши моменти, які викликають непорозуміння.

Узагальнюючи проаналізовані моделі, можна зробити висновок, що комунікація може бути ієрархічною (із пріоритетністю прямого зв'язку) і демократичною (із пріоритетністю зворотного зв'язку). Для ієрархічної схеми важливий наказ, для демократичної - переконання. Для ієрархічної схеми найбільш важлива чистота каналу зв'язку, оскільки в ній повідомлення, якщо досягне одержувача, завжди буде виконано. He така справа з демократичною схемою, тепер одержувач має право вибору: виконувати чи ні повідомлення, що надійшло. Це пов'язане із ще однією відмінністю: у рамках ієрархічної комунікації перед нами зчіпка «начальник - підлеглий», у підлеглого немає іншого вибору крім слухняності. У демократичній схемі ми маємо справу з вільною людиною. Країни СНД, маючи гарний досвід ієрархічних комунікацій, не мають достатнього досвіду роботи з вільною людиною. Можна вважати, що ці два типи комунікації належать до різних соціальних структур: державі й суспільству. Як вважав Б. Чичерін, держава зацікавлена в єдності, суспільство - у розмаїтості[6,с.374]. Розглядаючи впровадження політичної символіки як складову українського комунікативного процесу помічаємо, що він має двоїстий характер, намагається сполучати в собі ієрархічну та демократичну систему зв'язку. З одного боку, політична символіка закріплюється документально, владні суб'єкти намагаються підвести під неї законодавчу базу, щоб прийняття цих символів було обов'язковим для всіх. З іншого - впровадження політичних символів відбувається нібито через переконання, пояснюється їх актуальність та важливість для українського народу. Але тут ми і стикаємось з проблемою: хоча ззовні цей процес комунікації має форму переконання, по суті людина не має права вибору, приймати або ні політичні символи, якщо ці символи закріпити на законодавчому рівні. Як громадянин держави, вона виконує владні розпорядження, не зважаючи на власні переконання. Тому і зазнає невдач намагання об'єднати суспільство державними зусиллями без підключення до цього процесу громадських організацій.

На думку Г. Г. Почепцова, повідомлення трансформуються в інформацію, якщо здатні спонукати людину до підтримування контактів зі своїм інформатором, в іншому випадку вони залишаються нейтральними знаннями[6,с.374]. Тобто, якщо є політичний символ як носій і передавач інформації, то повинна бути зворотна реакція на нього. Якщо така реакція відсутня, то даний символ не має комунікативної дії, а точніше, не виконує свої функції як засобу комунікації.

Ф. де Соссюр розробляв лінгвістичний напрямок семіотичних досліджень, в рамках якого цікавим був підхід до вирішення питання «як знаки визначають сприйняття світу людиною та яким чином зміни в соціальній дійсності впливають на знакові системи» [7,с. 144]. В рамках досліджуваної проблеми можна сказати, що сприйняття людиною світу буде залежати від символів, якими він буде наповнений та охарактеризований. Також трансформаційні процеси спонукають до зміни символів, а нові символи сприяють змінам в соціальній або політичній системах.

В монографії «Свідомість і соціальна реальність» вказується, що «будь-яка комунікація може здійснюватися за допомогою тих або інших кодів. Код являє собою систему знаків, наділених умовним значенням Коли яке-небудь явище або подія фіксується за допомогою певного коду, здійснюється кодування - створення повідомлення, яке робить можливим передачу значення. В процесі декодування відбувається інтерпретація повідомлення, вироблення з нього значення»[7,с. 156]. Якщо звернутися до політичної реальності, то ми бачимо, що комунікативний процес неможливий без політичних символів. Кожен символ має своє конкретне значення, а різні комбінації цих символів складають безліч кодів, які змінюються відповідно часу, піддаються трансформації, вдосконаленню та за допомогою яких і стає можливою політична комунікація.

Розкриваючи питання комунікативної дії політичної символіки, слід зазначити, що ефективна комунікація влади з суспільством є запорукою її стабільності та легітимності правлячого режиму. Досліджуючи суспільство як об'єктивну реальність П. Бергер та Т. Лукман визначили легітимацію як «процес, в ході якого створюються нові значення, що служать для інтеграції тих значень, які вже властиві різним інституціональним процесам. Зазвичай метою тих, хто зайнятий легітимацією, виявляється й «інтеграція» у тій або іншій формі»[ 1 ,с. 151]. До вказаних «нових значень» можна віднести і створення нових політичних символів, які повинні закріпити повноваження діючої влади та об'єднати розрізнені суспільні інтереси спільною метою, консолідувати спільноту як таку. «Проблема легітимації неминуче виникає, коли об'єктивації (тепер історичні) інституціонального порядку потрібно передавати новому поколінню. Як ми бачили, на цьому етапі самоочевидний характер інститутів більше не може підтримуватися завдяки нашій власній індивідуальній пам'яті. Для того щоб відновити єдність історії, необхідні «пояснення» і виправдання очевидних елементів інституціональної традиції. Легітимація і є цей самий процес «пояснення» і виправдання»[1,с.і53]. Автори вказують на те, що легітимація окрім питання цінностей, включає в себе і знання про дану цінність. Якщо перевести в площину політичної символіки, то громадянин У країни не може зневажливо ставитися до державних символів. Ane спочатку він повинен ідентифікувати себе з українською спільнотою, усвідомити себе громадянином української держави.

П. Бергер та Т. Лукман вводять поняття «символічних універсумів», що означає «системи теоретичної традиції, що ввібрала різні області значень і включає інституціональний порядок у всій його символічній цілісності»[ 1,с. 157]. Політичну символіку модна розглядати як складову символічного універсуму з огляду на те, що вона теж є носієм традицій, багатозначна за своєю сутністю та виступає засобом інституціоналізації окремих політичних структур. До того ж, як зазначають дослідники, «символічний універсум впорядковує історію. Він зв'язує колективні події в єдине ціле, що включає минуле, сьогодення й майбутнє. По відношенню до минулого створюється «пам'ять», що поєднує всіх тих, хто відчуває себе соціалізованим у конкретну спільноту. Стосовно майбутнього створюється загальна система відліку для того, щоб індивід міг планувати свої дії. Tак що символічний універсум з'єднує людей з їхніми предками й нащадками в значеннєвій єдності, що служить для того, щоб перебороти скінченність індивідуального досвіду»[ 1,с.168]. Отже, ми можемо казати про безперервність процесу комунікації, в якому безпосередньо задіяна політична символіка. Навіть якщо символіка відходить у минуле (в даному випадку радянська), то вона все одно залишається надбанням соціальної пам'яті та є актуальною для старшого покоління, проте молоде покоління надає їй зовсім іншого значення. Але на теперішньому етапі створені нові політичні символи, які своєю дією спрямовані у майбутнє, орієнтовані на загальне сприйняття в перспективі. Політична символіка радянського періоду не дає забути про минулі надбання і втрати, а символіка незалежної України вказує на нову сторінку суспільно-політичного розвитку.

Слід зупинитися і на негативних тенденціях, які прослідковуються при розгляді проблеми використання символів в процесі комунікації. Зміна політичного ладу та формування нової політичної системи визначили й нівелювання значення політичних символів минулого. Криза системи політичної символіки - це насамперед криза, втрата смислу тих символів, які сформували її цілісність, явилися рушійною силою її виникнення, відтворення й розвитку. Ці цілі, вищі принципи політичної символіки втрачають своє колишнє мотивуюче значення для суспільства тому, що вони втрачають зміст для утворюючих їх індивідів. Глибинною причиною втрати смислу є руйнування сформованої системи детермінації мотивів і поведінки людини. Tому вкрай необхідним стає визначення і обрання такої символіки, яка б повернула собі всезагальну значущість, відновила свій потенціал як засіб комунікативного двостороннього зв'язку, і як наслідок, здатна була б скеровувати суспільну політичну поведінку.

Інше проблемне питання - це використання політичної символіки як складової маніпулятивних технологій. Ззовні це виглядає як спроба налагодити конструктивний діалог, але насправді маніпулювання свідомістю із залученням символічного ресурсу обмежує вільний вибір громадян. Нажаль, маніпулювання через створення нових політичних символів властиве українській політиці. За роки незалежності відновили багато історичних сторінок з метою символізації окремих подій та фактів.

Підводячи підсумки, слід зауважити, що в рамках даної статті складно охопити весь спектр досліджень, присвячених комунікативному аспекту політичної символіки, політичним комунікаціям та використанню символічного ресурсу в системі комунікативних технологій. Однак, нами була здійснена спроба виокремити основні напрямки комунікативної дії політичної символіки, основними з яких є наступні:

• політична символіка є носієм інформації, вибудовує історико- політичні події в логічній послідовності з метою створення цілісної картини;

• будь-яке повідомлення про політичний об'єкт, подію або політичного лідера при посередництві політичної символіки, забезпечуючи таким чином, краще його сприйняття;

• політичну символіку можна розглядати як рушійну силу політичного процесу та політичної поведінки членів соціуму;

• міжособистісна комунікація здійснюється завдяки посередництву цілої низки символів, шляхом трансформації політичної символіки формується новий стиль спілкування між акторами політичного процесу;

• через використання політичної символіки створюється або агресивне, або сприятливе комунікативне середовище;

• в процесі встановлення комунікативного зв'язку політична символіка може використовуватися з метою маніпуляції суспільною свідомістю;

• політичні символи сприяють встановленню ефективної комунікації влади з суспільством, що здатне забезпечити стабільність та легітимність правлячого режиму;

• символіка входить в якості складового елементу в комунікаційні моделі.

Перспективи подальших розвідок в даному напрямку пов'язані з дослідженням можливостей використання політичної символіки в комунікативному процесі із залученням надсучасних інформаційних технологій, аналізом маніпулятивного аспекту політичних символів.

Список використаних джерел

політика символіка комунікативний знаковий

1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. - М.: «Медиум», 1995. - 323 с.

2. Грачев М. Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторы развития М.: Прометей, 2004. - 328 с.

3. Конецкая В. П. Социология коммуникации : учеб. / В. П. Конецкая. - М.: Междунар. ун-т бизнеса и управления, 1997. - 304 с.

4. Павлюк JI. С. Знак, символ, міф у масовій комунікації. - Львів: ПАІС, 2006. - 120 с.

5. Политические коммуникации: Учеб. пособие для студентов вузов / [Петрунин Ю. Ю. и др.]; под ред. А. И. Соловьева. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 332 с.

6. Почепцов Г. Г Теория коммуникации. - М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2001.-656 с.

7. Сознание и социальная реальность. Монографія/ Научн. ред. И.Ф. Кононов. - Луганск: «Альма матер», 2004. - 432 с.

8. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации: Учебное пособие. - СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2002. - 461 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.bookssite.ru/scr/read_126162.html

Размещено на Allbest.ru