І та II статути партії Народної свободи: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

І та II статути партії Народної свободи: порівняльний аналіз

Ковальчук С.В.

Проблема першої російської революції і сьогодні, в XXI столітті, не є такою в історії, на якій можна поставити крапку. Особливо це стосується створення та діяльності партій ліберального кола Росії, їх соціального та професійного складу, кількості комітетів по всій країні, тактики, програмних установок тощо. Стосовно історіографії теми, слід зазначити, що в літературі можна виділити два провідних напрямків, які довгий час привертали увагу істориків: боротьба більшовиків з непролетарськими партіями й власне історія непролетарських партій. Найбільш повно вони розкриті в роботах: В.В.Комина, Х.М. Астрахана, Л.М. Спирина, В.И. Старцева, Г.З. Иоффе, К.В.Гусєва, В.В. Шелохаєва, Б.Б. Граве, В.А. Кувшинова, Р.Ш. Ганеліна, С.Н.Дмитриєва, К.Ф. Шацилло, С.А. Степанова тощо. Вважається, що автори цих робіт розглянули повністю проблему, навіть якщо це було виконано й через призму марксистсько-ленінської ідеології. Але, як показали 90-ті роки XX століття та сьогодення, в цій темі є білі плями. І найголовніше питання, яке стоїть перед вченими: визначити роль лібералів, в нашому випадку конституційних демократів (партія Народної Свободи), яке вони мають зайняти місце в пострадянській історії [1,с.3-8,с.221-226].

Метою статті є порівняльний аналіз статуту партії конституційних демократів, визначення того, наскільки статути відрізняються в питанні зміни організації партії. Перший був прийнятий на І з'їзді партії 12-18 жовтня 1905 року, другий - на III з'їзді 21-25 квітня 1906 року. Партійні статути є документами, які розкривають зовнішню та внутрішню організацію партії як політичної сили.

Передісторія партії конституційних демократів була досить невеликою. На засіданні «Союзу Визволення» (нелегальна ліберальна організація, яка утворилася в червні 1903 року за кордоном на базі нелегального друкованого органу «Визволення»), восени 1905 року була створена комісія з 20 чоловік для встановлення зв'язків з іншими політичними організаціями для залучення їх у партію, що створювалася. Перший установчий з'їзд конституційно-демократичної партії почався 12 жовтня 1905 року. Була встановлена норма представництва: 3 чоловіки від кожної губернії (1 земець, 1 інтелігент і, якщо можливо, 1 селянин) та по 20 чоловік від Москви й Петербурга, як двох найбільших центрів політичного життя імперії. З'їзд проходив з 12 по 18 жовтня в Москві. Був присутній 81 делегат, через загальний політичний страйк багато з делегатів не змогли прибути на з'їзд [2, с. 51-57]. Проте організаційний комітет наполіг на тому, щоб партія конструювалася негайно тому, що багато прихильників могли покинути їхні ряди й перейти в інші організації. За словами П.М. Мілюкова, кадетська партія створювалася "позакласовою", її прагненням було відображати політичний світогляд російського лібералізму, консолідувати на цій платформі всі політичні кола країни в єдину силу [3,с. 151].

Після установчих зборів, кадети відразу ж стали відмежовуватися від кіл «Союзу визволення» та «Союзу союзів» (організація, яка утворилася на базі професійних об'єднань вчителів, докторів, інженерів тощо), які бачили в революційному пролетаріаті «родинні душі». Тут вони виявилися в повній згоді зі своїми постійними політичними опонентами - октябристами (партія «Союз 17 жовтня»). Адже лідер октябристів О.І. Гучков вже після створення партії «Союз 17 жовтня» заявив, що партія не буде зближатися з революційними елементами [4,с. 181-183].

На установчих зборах з промовою виступив П.М. Мілюков, який відзначив, що поштовхом до створення партії послужив царський маніфест від 6-го серпня 1905 року ( перший проект створення Державної Думи в Російській імперії). Процес створення партії прискорився тоді, коли стало ясно, що мирними засобами не вдається вирішити назрілі соціально-економічні й політичні проблеми імперії [3,с. 162]. Отже, потрібно було у стислий термін створити політичну силу, опозиційну існуючій владі. П.М. Мілюков відразу ж провів чіткі лінії розмежування партії з лівими й правими силами. З правими межа проходила там, де вони - поміщики й фінансово-промислові кола, висували свої вузько класові вимоги, а з лівими - в питанні із приводу політичного устрою Росії: демократична республіка й соціалізація засобів виробництва. Така заява автоматично робила партію кадетів центристською [5,с.31]. Проблема знаходження партії відносно ідеологічних та програмних установок потребує окремого розгляду.

Отже відповідно до прийнятого І статуту, вищим політичним органом партії був партійний з'їзд, скликання якого передбачалося не рідше одного разу на рік. Метою з'їзду було: зміна й доповнення програми, статуту, уточнення стратегії й тактики партії. Крім цього, ЦК стежив за створенням партійних осередків на місцях, координував проведення конференцій і нарад із головами губернських осередків. Центральний комітет обирався таємним голосуванням строком на один рік [6,с.9].

Як і октябристи, кадети мали два ЦК - Петербурзький й Московський. Функціями Петербурзького відділу були: подальша розробка партійної програми, законопроектів для внесення в Державну думу, керівництво думською фракцією. У функції Московського входили: організаційні питання, агітація й пропаганда, видання партійної газети [6, с. 10].

Губернські комітети обиралися терміном на один рік губернськими з'їздами партії. Так само в компетенції губернських комітетів було створення партосередків у містах, повітах і районах. На жовтень-грудень 1905 року партія кадетів мала свої комітети в 44 губерніях Російської імперії [6,с.14].

Відповідно до статуту партії, 2-го параграфу, її членами могли бути особи, що поділяли вимоги статуту і програму партії й були згодні на підпорядкування партійній дисципліні [6,с.9].

Після установчих зборів почався організаційний процес утворення партії. Aле носив він переважно стихійний характер. Це пояснюється тим, що кінець 1905 року - це підйом революції. ЦК, відклавши організаційні питання, не налагодивши прямого зв'язку з комітетами на місцях, кинувся у вир політичних подій.

Звичайно, керівники партії розуміли, що вони припустилися тактичної помилки, сформувавши партію в період підйому революційного руху. Адже можна було прорахувати хід політичних подій ще на початку 1905 року і вже тоді почати створення партії. Але, з огляду на слабкості і роз'єднаність на той період ліберальних сил, навіть в «Союзі визволення», це було неможливо.

Активно функціонували ті партійні організації, які раніше належали «Союзу визволення» і тієї частини «Союзу земців-конституціоналистів», які приєдналися до «Союзу союзів». Нагадаємо, що його права частина влилася в партію «Союз 17 жовтня». Саме ці колишні комітети «Союза союзів» та визволенні створили партійний кістяк - 72 комітети. Основна ж маса комітетів створювалася в період виборів до І Державної Думи, їх було близько 278. Основним регіоном розповсюдження відділень була Європейська Росія, як свідчить знайдена нами щодо цього інформація. На цій частині Росії, з 50 губерній і областей, кадетські партійні організації виникли в 38 губерніях, а також у 37 найбільших містах, у 160 з 504 повітів. З 247 земських губерній, кадетські організації були утворені в 34. Саме земські організації стали ядром формування кадетських, більшою мірою, ніж це було у інших партіях. Вже після виборчої кампанії, створення партійних організацій активно почалося у Сибіру й Середній Азії [7, с. 119].

11 грудня 1905 року вийшов новий закон про державну Думу, партії стали готуватися до виборів, відкриття Думи мало статися 26 квітня 1906 року. На відміну від соціалістичного [8] згідно партійному розташуванню на той час або революційного за ленінським вченням [9, с. 23-24] табору, які відмовилися приймати участь у виборах, кадети та інші почали виборні «змагання». Кадети отримали перемогу, III з'їзд, був з'їздом переможців, головна мета його проведення - це обговорення тактики фракції в Думі, підкреслення головних питань, які мали відстоювати члени фракції. Наступна теза має відноситися до III з'їзду: «... крім цього було обговорення передвиборної тактики кадетів та їх дій у разі перемоги в Думі й був доопрацьований статут партії.», але в праці «Политические партии России: история и современность», ця інформація відноситься до II з'їзду [ 10, с. 152].

Щоб була зрозуміла помилка авторів, ми наведемо постанови II з'їзду партії Народної свободи: 1) з'їзд постановив прийняти участь у виборах до Думи; 2) використовувати Думу в якості платформи для конституційних вимог; 3) з'їзд вніс зміни до програми: замість республіканської форми правління пропонувалась конституційна-монархія; 4) з'їзд бачив в роботі Думи знищення бюрократичного режиму й створення конституційно-демократичної імперії; з'їзд вирішив прийняти другу назву «Народна свобода» [11]. В чому ж тоді буда необхідність прийняття нового статуту партії?!

На III з'їзді, остання доповідь належала відомому кадету Камінкі А.І., назва доповіді була наступна «О легализации партии». Згідно з тимчасовим законом від 4 березня 1906 року під назвою «Закон о союзах и обществах», який відкидаючи маніфест 17 жовтня 1905 року та його свободи, постановив «Тимчасові правила давали офіційне поняття організації, союзу й професійного товариства; підкреслювали некомерційний (безприбутковий) характер їх діяльності; установлювали порядок їх створення; визначали вимоги до установчих документів, особливості утворення й функціонування об'єднань залежно від участі в цивільно-правових відносинах, порядок ліквідації й використання майна цих організацій» [12, с. 164]. Таким чином всі партії політичні союзи та об'єднання мали легалізувати свою діяльність знову. Камінка говорив: «тимчасові правила о союзах й з'їздах, висунули питання про необхідність їхньої легалізації, не дивлячись на цю незручність, це слід зробити або уряд буде мати право прийняти різного роду репресії проти всіх організацій нашої партії...». Умовою легалізації партії було подання відповідного за законом документу - «У заяві повинні бути зазначені: а) ціль товариства: б) імена, по батькові, прізвищ, звання й місця проживання його засновників; в) район його дій; г) порядок обрання голови товариства, а якщо передбачається заснувати в товариства правління, то способи його утворення й поповнення, а також місце знаходження правління або розпорядника й т.д.) порядок вступу й вибуття членів.» [12, с. 164]. ЦК партії вирішив подати статут партії, де знаходилася вище вказана інформація, але подати документ необхідно було до 15 квітня, тому ЦК зробив це сам. На III з'їзді, після доповіді Камінкі А.І. всі голосували «за» чи «проти» рішення ЦК та нового статуту, голосування виявилося позитивним. Отже, як ж зміни були внесені до II статуту, чи їх не відбулося.

Встановлювався один ЦК партії - який знаходився в Петербурзі, згідно параграфу 11 нового статуту [13, с. 14].

Відповідно до 5-го параграфу було остаточно встановлений розмір членського внеску 60 копійок один раз на рік [13, с. 13-14]. Доречно додати до членського внеску, що партія кадетів все своє існування була боржником багатьох організацій, які фінансували партію, тому що не всі члени могли сплачувати вище вказаний внесок. Тому 18-20 серпня 1907 року ЦК та місцеві відділення вирішили скасувати членський внесок взагалі [ 14,с. 19].

У параграфі 2, пункті «а» та «б», загальний з'їзд постановив про розповсюдження партійних видань, які розкривали мету партії, проведення публічних лекцій, зібрань тощо [13, с. 13]. Прикладом до цього пункту, може слугувати наступна інформація: в статті «Собрание конституционных демократов» від 31 січня зазначено, що 28 січня в приміщенні жіночих педагогічних курсів у м. Одеса, відбулося зібрання членів конституційно-демократичної партії на чолі з головою Є.М. Щепкіним. В зібранні взяли участь понад 500 членів комітету, перед якими керівництво одеської філії партії звітували про підготовку до виборів, визначили шляхи покращення агітаційної роботи. К.М. Панкєєв повідомив, що в редакції журналу «Южные записки» відкрито відділення одеського комітету, яке мало на меті проведення агітаційних зборів. Це відділення забезпечувало спеціальною літературою тих, хто хотів займатися агітаційною діяльністю [15].

Крім того, було вирішено, що всі акти, документи й договори мають юридичну силу для партії , якщо підписані ні менш 5 членами партії, згідно параграфу 14 [13, с. 15].

Велика увага в II статуті була приділена організації губернських та повітових відділень партії. Якщо в межах одного міста або губернії було ні менш 10 чоловік кадетів, то вони з дозволу ЦК створювали місцевий відділ. Щорічно комітет звітує про свою діяльність або перед загальним з'їздом або по місцю призначення. ЦК місцевого відділення створюється за наказом головного ЦК, якщо є не менш 3 чоловік, після цього зазначений відділ проводить свої установчі збори, приймає регламент і вже після цього можна вважати відділення відкритим, але якщо на установчому зібранні не буде більше 10 чоловік відділ відкривати не дозволялося. Тільки на загальних зборах, відділення може буде закрито, якщо своїми діями воно шкодить роботі партії. Кожне відділення де б воно не з'явилося має повідомити про себе головному ЦК партії або воно не буде вважатися відділеннями партії Народної свободи. Зміни до статуту можуть буди внесені на загальних партійних зборах якщо присутні 2/3 членів зборів, порядок створення та робота відділень обговорювалася з 16 по 26 параграфи [13, с. 15-16].

Найголовнішим внеском у II статуту партії було закріплення правил створення відділень партії в різних кінцях імперії, крім того ми бачимо, що кадети остаточно виділили ЦК в Петербурзі, як головний центр. Після успішної перемоги на виборах до Думи, кадети в самому статуті прописали обов'язкові агітаційні заходи, випуск партійної літератури тощо, що є доказам бажання кадетів перемогти у перших виборах. Крім того, вже в січні 1906 року кадети знали про 278 відділень своєї партії, але інформація про відкриття нових філіалів продовжувала надходити. Частіше все відділення складалося з голови та 3-4 членів, що за новим регламентом не давало змогу бути офіційним відділенням партії. Вищевказані невеликі зміни все ж таки привели до перегрупування партії в єдину політичну силу, налагодження більш твердої партійної дисципліни, прийому до партії людей, які дійсно були згодні з конституційними та демократичними реформами, які намагалися провести кадети, більш детальніше підрахування кількості членів партії, що давало змогу як ЦК так і уряду знати про впливовість партії в народі.

партія статут конституційний демократ

Список використаних джерел

Сахаров А.Н. О новых подходах к истории России // Вопросы истории. - 2002. - № 8. - С.3-8.

Зашкільняк JI.О. Сучасна світова історіографія. - Львів, 2007.-321 с.

Непролетарские партии России в трех революциях. - М., 1989. - 245 с.

Милюков П.Н. Воспоминания. - М.: Современник, 1991. - 445 с.

Гучков А.И. рассказывает // Вопросы истории. - № 7/8. - 1991. - С,150-210.

Протоколы ЦК партии кадетов. Документы и материалы. - Т.1. - М., 1996. - 310 с.

Конституционно-демократическая партия. Съезд 12-18 октября 1905 г. - СПб., 1905. - 23 с.

Шелохаев В.В. Кадеты - главная партия либеральной буржуазии 1905- 1907.-М., 1991.-370 с.

Велихов JI. Сравнительная таблица политических партий (Систематизирование современных политических направлений). - СПб, 1906.

Ленин В.И. Опыт классификации русских политических партий // ПСС, - Т.13. - С,22-28.

Политические партии России: история и современность. - М.: РОССПЭН,

631 с.

Одесский листок. - 1906, 10 января.

Протоколы III общеимперского съезда партии Народной свободы. - СПб.: Общественная польза, 1906. - 176 с.

Конституционно-демократическая партия (партия Народной Свободы) // Постановления 3-го съезда 21-25 апреля 1906 г. и Устав партии. - СПб, 1906. - 20 с.

Шелохаев В.В. Идеология и политическая организация российской либеральной буржуазии 1907-1914 гг. - М.: Наука, 1991. - 230 с.

Одесский листок. - 1906, 31 января.

Размещено на Allbest.ru