Зближення цивілізацій: проблема формування політичного мислення для ХХІ ст

Размещено на http://www.allbest.ru

Зближення цивілізацій: проблема формування політичного мислення для ХХІ ст

Між країнами світового співтовариства існують суперечності, які часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. В ХХІ ст. доленосним завданням, що постає перед людством є подолання військово-політичних суперечностей і конфліктів заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу повинні мати нове політичне мислення, яке дозволить усвідомити важливість негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

Нове політичне мислення пов'язане зі створенням певного кодексу глобальної поведінки. Його основою, на думку А.Етціоні, є «зародження глобального консенсусу щодо того, що вважати благом», що постає джерелом «м'якої» нормативної влади, цілком заснованої на силі переконання[1,с.61]. В уявленні А.Етціоні світ фактично рухається до синтезу пієтету Заходу до індивідуальних прав з пошануванням Сходу до соціальних зобов'язань, західної уваги до автономії особистості та східної турботи про суспільний порядок, правового і політичного егалітаризму Заходу з авторитаризмом Сходу, секуляризму й морального релятивізму Заходу зі східними уявленнями про потойбічне існування і трансцендентальні смисли[1,с.62].Сучасне політичне мислення формувалося поступово. Воно ввібрало в себе глобальні ідеї міжнародних неурядових організацій, прогресивні демократичні ідеї соціал-демократії. У кінці 80-х років минулого століття у колишньому СРСР було розроблено теоретичну концепцію сучасного політичного мислення[2]. Вона вперше зруйнувала «образ ворога», вийшла на арену світової політики, почала впливати на міжнародні контакти, на масову суспільну свідомість і на погляди провідних політичних лідерів.

Назвемо основні риси сучасного політичного мислення.

1. Пріоритет виживання людства та ідея пріоритету загальнолюдських цінностей у світовій політиці. До 1983 року радянські й американські вчені обрахували на ЕОМ наслідки обміну ядерними ударами. Те, що станеться з планетою після такого обміну («напів-зима»), означає загибель цивілізації, це науково доведено. Отже, «ядерна зима» не може бути засобом для досягнення політичних, економічних, ідеологічних, взагалі будь-яких цілей. Для виживання людства необхідно, щоб перше місце в міжнародній шкалі пріоритетів посіли загальнолюдські цінності на противагу класовим, національним, релігійним, груповим тощо. Тільки нині, коли загроза загальнопланетарної катастрофи стала реальністю, ідея пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей почала переходити в площину практичної політики. Сьогодні кожному зрозуміло: без реалізації загальнолюдських інтересів неможливий прогрес суспільства.

2. Концепція суперечливого, взаємозалежного, цілісного й ненасильницького світу. Глобальне співтовариство базується на законі інтернаціоналізації суспільного життя, реалізація якого потребує подолання конфронтації. Жодна держава не може розвиватися ізольовано й автономно, не завдаючи собі величезних втрат. Становлення взаємозалежного й цілісного світу, попри всі суперечності, - необхідний і реальний процес.

Чи буде цей світ ненасильницьким, може визначити тільки рівень суспільної свідомості. Насильство дуже глибоко ввійшло в практику міжнародних відносин. Але не вмирає надія на те, що ненасильство стане єдино правильною тактикою виживання людства в ядерну епоху. Ненасильство прийде в душі людей. Вони, нарешті, усвідомлять: насильство, примус, терор несумісні зі світом честі, взаємоповаги, довіри, в який вступає цивілізація на початку ХХІ століття.

3. Важливим моментом сучасного політичного мислення, який розкриває філософію сучасної міжнародної політики, став пошук правильного співвідношення таких понять, як «баланс сил» і «баланс інтересів»[3,с.348-360]. За умов економічної та ядерної небезпеки, що тяжіє над людством, цілком природно, що на зміну взаємної підозрілості й недовіри, які нещодавно панували у сфері міжнародних відносин, приходить усвідомлення необхідності балансу інтересів на засаді взаємоприйнятних компромісів. За таких умов об'єктивно необхідним є нове розуміння світової ситуації, коли вирішення проблем власної національної безпеки кожний суб'єкт розглядає крізь призму досягнення міжнародної безпеки. Як свідчить розвиток подій, можливість збереження життєво важливих національних інтересів будь-якою державою в сьогоднішньому світі багато в чому залежить від надійності системи міжнародної безпеки.

4. Ще однією важливою рисою міжнародної політики нині є свобода вибору. Ідея свободи вибору була колись складовою принципу мирного співіснування, на словах широко підтримувалася всіма державами, але в реальному житті постійно порушувалася. Розглядаючи зміст та характер цього політичного явища, можна визначити два його важливі виміри: соціально-політичний (право на вибір суспільного ладу) і міжнародний (право держави вибирати свій курс на світовій арені, шляхи та методи забезпечення національних інтересів, своїх партнерів і союзників). Таким чином, свобода вибору для кожної держави полягає не тільки в багатоварі- антності її соціально-політичного розвитку, а й у праві кожної держави на таку зовнішню політику, яка б відповідала її національним інтересам.

Однак процес втілення нового політичного мислення в життя має деякі проблеми, насамперед, політичного та правового характеру. Йдеться про відсутність чіткої системи прийняття та реалізації рішень, побудованих на основі нового політичного мислення, а також гомогенної системи управління, невпорядкованості глобальних процесів.

Треба відзначити, що світовий процес все більше розглядається з точки зору зростання чи зниження впорядкованості зв'язків і відносин. На цьому ґрунті з'явилися концепції, за якими формування глобального суспільства має супроводжуватися переходом від міжнародного до світового порядку, коли загальносистемна структура визначатиме внутрішньо-суспільні процеси на національному і локальному рівнях. Багато вчених визнають перехід від міжнародного до світового порядку єдиною альтернативою світовому безладу, стихійному розвитку людства. У.Бек осмислює глобалізацію як «політизацію, тобто ступінь інтеграції світової спільноти, що відбулася, і стає основою переорієнтації та реорганізації політичного простору»[4,с.194-195].

Зростає усвідомлення, що умовою справжнього світового ладу має бути глобалізація управління світовим розвитком. Проблеми сутності, способів, моделей і наслідків глобального управління, перспективи появи глобальних наддержавних політичних структур стали предметом уваги багатьох дослідників, серед яких можна назвати К.Бартлетта, О.Білоруса, О.Болгова, Л.Брауна, І.Василенко, А.Вендта, Ф.Войтоловського, С.Гошала, М.Делягіна, Дж.Джонсона, А.Етціоні, М.Косолапова, Р.Кохейна, В.Кременюка, Е.Лінклейтера, Г.Морозова, К.Мушакодзі, В.Рейніке, Дж.Розенау, Е.Страусса, М.Стрежньову, Т.Сінклера, Р.Фолка, О.Янга. У процесі розвитку глобальних досліджень увага вчених все більше зміщується в площину технологічних, управлінських проблем глобалізації.

Подібно до того, як економічна система глобалізму, будучи продуктом глобалізації економіки, є в певному розумінні її запереченням, те ж саме відбувається й у політико-управлінському вимірі глобалізації. Мабуть, головною причиною цього є те, що не існує глобальних політичних інститутів, які забезпечували б рівновагу як між елементами «глобальної тріади», так і у відносинах між глобальними центрами влади і глобальним громадянським суспільством. На рівні держави ці функції виконують інститути політичного представництва і політичні партії. Але ще незрозуміло, що може їх замінити на глобальному рівні, і це розбалансовує механізм глобального управління[5,с.153].

Політичне управління має формальний характер, офіційний статус, що відмежовує його від неформального політичного лідерства. Як зазначає О.Шабров, «у громадянському суспільстві домінують механізми самоорганізації, а в державі - управління»[6,с.88]. Держава, як відомо, є типом політично організованого суспільства. Розвиток процесів політичної організації глобального суспільства, який визначається як мондіалізація, зумовлює формування, інституціоналізацію політичної системи мондіалізму. «Глобальне управління, - як зазначає С.Сіденко, - в сучасних умовах розвивається, однак здійснюється незбалансовано і має свої особливості»[7,с.503].

Хоча політична система мондіалізму містить певну інституційну структуру, специфіка міжнародної ієрархії не передбачає можливості виокремлення політичного керівництва в такому розумінні. Його місце посідає стратегічне управління глобальним розвитком, предметом якого є стратегія управління глобалізацією. Щоб стати реальною програмою дій, стратегія управління глобалізацією має носити справді глобальний характер і бути розробленою й ухваленою в межах багатосторонньої організації, яка користується загальним авторитетом.

«Активно формується поствестфальська міжнародно-правова парадигма, яка закріплює у суспільній свідомості та у просторі міжнародних відносин новий звичай у якості специфічної норми своєрідного протоправа», - зазначає О.Неклесса[8,с.242]. Характерні риси цього «протоправа» - нечіткість законодавчої бази, превалювання владної політичної ініціативи над юридично закріпленими повноваженнями і сталими формами поведінки держав на міжнародній арені, неформальний характер ряду впливових організацій, анонімність і принципова непублічність значної частини рішень, які вони приймають. Серед новацій є також практика судового переслідування відставних і навіть діючих глав держав та урядів, інших високопосадовців з боку міжнародних та іноземних органів судочинства.

З цього випливає й те, що найважливішим елементом нормативно- регулятивної підсистеми є принцип глобальної відповідальності держав, корпорацій та інших учасників глобальної взаємодії. Його утвердження спрямовується на забезпечення інкорпорації національних держав у структуру політичної системи мондіалізму. Значення цього принципу не раз підкреслювали міжнародні організації, в тому числі й Генеральна Асамблея ООН. Комісія з міжнародного права протягом кількох років розробляла правові норми про міжнародну відповідальність держав, а 12 грудня 2001 року Генеральна Асамблея ООН за підсумком цієї роботи прийняла резолюцію, додатком до якої став документ «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні дії». В ньому особливу увагу приділено відповідальності перед світовою спільнотою за порушення імперативних норм загального міжнародного права.

Об'єктивно «кодекс міжнародної поведінки» має бути спрямований на захист колективних, загальних інтересів світової спільноти. Нині спостерігається певна еволюція в напрямі визнання «міжнародної спільноти» суб'єктом міжнародного права. Підтвердженням цього є, зокрема,рішення Міжнародного Суду у справі Б.Тракша, яке визнало існування обов'язків стосовно «міжнародної спільноти». Розробляється концепція спільної спадщини людства. Спостерігаються також спроби наділити правом виступати в якості втілення «організованої міжнародної спільноти» певну глобальну організацію, насамперед ООН.

Та увага ООН все більше зосереджується на постконфліктному мирот- воренні, тобто на відновленні державної влади, активізації взаємодії між державою і суспільством, пожвавленні громадянського суспільства та відтворенні інституційних засад економічного і соціального розвитку в період після конфлікту. Предметом координуючих і спрямовуючих зусиль з боку ООН стали й інші аспекти внутрішнього життя суспільств, навіть тих, у яких не було збройних конфліктів. Йдеться про діяльність, спрямовану на утвердження універсальної моделі демократії. Так, у вересні 2005р. було вирішено створити Фонд демократії ООН, який мобілізував внески на суму 49 млрд. дол. США.

Особливо важливо, що підсистема глобальних норм створюється в умовах кризи довіри до можливостей національної держави та інтенсивного розвитку інфраструктури глобального громадянського суспільства - міжнародних неурядових організацій, транснаціональних неформальних структур і громадських рухів. На тлі девальвації державного суверенітету поряд з міждержавними механізмами глобального управління активно використовуються транснаціональні інститути глобального громадянського суспільства. політичний мислення зближення цивілізація

Глобальне управління значною мірою ґрунтується на різних формах міжнародної співпраці між суспільним і приватним секторами (public- private partnership), а також на колективному пошуку і розв'язанні проблем: оскільки управлінські ресурси з вирішення міжнародних і глобальних проблем (знання взаємозв'язків, здатність установлювати межі і наведення порядку) часто розосереджені між різними гравцями, значення public-private partnership, що виходить за межі окремої країни, зростає.

Представники громадянського суспільства і приватного сектора беруть дедалі активнішу участь у глобальному управлінні. Форми цієї участі варіюються від висування ідей і пропозицій до здійснення конкретних заходів, таких, як, наприклад, надання послуг у сфері суспільної охорони здоров'я чи продовольчої допомоги. Уряди зберігають за собою монополію на закріплення і проведення тієї чи іншої політичної лінії, однак недержавні актори відіграють все більшу роль на етапах визначення проблеми, аналізу проблемних зв'язків і безпосереднього виконання (наприклад, збір даних, моніторинг, робота в приватно-громадських інститутах з регулювання).

Для цих «транснаціональних комунітарних організацій» (термін А.Етціоні) характерний набір єдиних ціннісних орієнтирів і зв'язків між їх лідерами та пересічними учасниками. Ці організації відіграють значну роль у міжнародних моральних діалогах, в ході яких виробляються транснаціональні цінності і норми, що відіграють роль «м'якого права» і сприяють досягненню «глобального нормативного синтезу». Вони активно просувають ідею: заради спільного прогресу треба принести в жертву частину національного суверенітету. Їх діяльність пробуджує буденну космополітичну свідомість, що стає важливим чинником глобальної громадянської активності.

Тим самим роль «транснаціональних комунітарних організацій» доповнюється активними процесами персоналізації міжнародних відносин, які відкривають перед індивідами можливість набувати членство у різних національних і наднаціональних політичних спільнотах, здійснюючи в такий спосіб право участі в управлінні й самовизначенні від локального до глобального рівня. Під впливом змін у свідомості громадян змінюється й самоусвідомлення активних глобальних акторів, котрі все більше розглядають себе як членів глобальної спільноти, що безальтернативно примушуються до діалогу і кооперації. Відтак, глобальність стає основою політичного мислення і політичної дії.

Формулу глобального громадянського суспільства сприймають не всі дослідники, зокрема Е.Гідденс у роботі «Global Civil Society», вважає її суцільним неологізмом, оскільки вона покликана встановити баланс двох процесів - зменшення ролі держави та різке зростання ролі ринку. У концепції вченого ідея глобального громадянського суспільства має три основних виміри: громадянськість, інформаційність, участь.

Відповідно до цього, важливим питанням є визначення основних структурних елементів глобального суспільства. На нашу думку, ними є: відносини між суб'єктами глобальної соціальної організації; відносини між глобальним суспільством та іншими формами соціальної організації; механізми регулювання системи глобального суспільства; механізми розвитку глобального суспільства.

Слід зазначити, що глобальне суспільство характеризується саморегульованим рівнем розвитку, подвійною роллю держави (глобальною та національною), подвійною системою цінностей (глобальних та національних) та соціальною солідарністю. При цьому слід обов'язково розуміти, що глобальне суспільство базується на єдності релігійно-культурних відмінностей та спільних моральних цінностях людства.

Зазначимо, що формування глобального суспільства сьогодні перебуває під економічним та політико-культурним впливом. Проте в цілому, така форма соціальної організації, як глобальне суспільство, не має чіткого розуміння, на що саме сподіватись від окремих національних суб'єктів такої організації. Це пояснюється, зокрема, тим, що в умовах глобального суспільства формується нова політична культура, яка репрезентує нове нормативне ставлення до процедур прийняття управлінських рішень, утвердження правил поведінки та особливо ставлення з боку відповідних суспільних груп до політичних інститутів. Так, в умовах функціонування глобального суспільства формується нова модель культури інтегративної (інтегральної) життєдіяльності, яка має виключно інтер-суб'єктивний характер. На думку М.Стрежньової, вона виникає та існує тільки у спілкуванні між членами окремої соціальної групи, включає в себе розуміння (когнітивна), моральні (ціннісні) та інстинктивні компоненти, об'єднані у різних комбінаціях[9].

Деякі песимістично налаштовані суспільствознавці стверджують, що в сучасному світі відбувається втрата цінностей, і інтереси починають тотально панувати над цінностями, що світ спрощується, стає більш прагматичним, і такі тези досить резонні. Але крім ущільнення звичних цінностей, у світі відбувається інтенсивний процес формування системи нових цінностей -системи яскравої, динамічної, пов'язаної з гностичним світоглядом[10,с.9].

З одного боку, не можна виключити, що в результаті сформується «всесвітня цивільна солідарність»[11,с.55], що напевно буде володіти меншою сполучною здатністю, ніж та, що склалась в Європі протягом одного - двох сторіч «державно-цивільна солідарність». Говорячи про необхідність формування міжнародної стратегії управління глобалізацією, російський дослідник І.Іванов також наголошує на тому, що «принципово важливо закласти в основу такої стратегії морально-етичні принципи, які поділяються всіма членами міжнародної спільноти, і в першу чергу - ідею соціальної солідарності людства»[12,с.20].

Проте формування цієї солідарності не може мати тоталітарний характер, як це відбувалося у ХХ сторіччі, коли тоталітарні суспільства були гомогенізовані та солідаризовані насильницьким шляхом. Адже головним джерелом легітимації в новій глобальній архітектурі стає нетерпимість до масового вбивства із застосуванням зброї масового знищення, широкомасштабного тероризму й геноциду. Як зазначає А.Етціоні: «виживання будь-якого режиму все більше вимагає як внутрішньої, так і міжнародної легітимності»[1,с.70]. Тим самим нове політичне мислення, поступове формування глобальної політичної культури є передумовою відмови людства від тоталітаризму як способу організації суспільного ладу.

Тоталітарні суспільства стали предметом наукової рефлексії у роботах Ф.фон Гайека «Дорога до рабства», у якій автор головною причиною появи тоталітарних режимів вважав розширення соціального планування до меж, які позбавляють людину свободи та перетворюють її у гвинтик державного механізму, К.Поппера «Відкрите суспільство та його вороги», де тоталітаризм був визначений як штучна система, створена внаслідок реалізації утопічних проектів, а також Х.Аренд «Джерела тоталітаризму». Завершальною подією в процесі становлення первісної концепції тоталітаризму слід вважати вихід книги К.Фрідріха та Зб.Бжезинського «Тоталітарна диктатура та автократія», у якій було зроблено спробу формалізації основних ознак тоталітарного режиму. До таких більшість авторів відносять: 1)єдину масову партію, яку очолює харизматичний лідер; 2) офіційну ідеологію, яку повинні сповідувати всі члени суспільства; 3) монополію на засоби масової інформації; 4)монополію на засоби збройної боротьби; 5)терористичний поліцейський контроль за суспільною поведінкою; 6)централізований контроль та управління економікою.

Тоталітарні режими надають усій суспільній системі ідеологічного забарвлення, а суспільному розвитку штучної траєкторії. Специфіка тоталітарного розвитку полягає в тім, що політична влада намагається силоміць притягнути дійсність до ідеальної моделі «справедливого суспільного ладу». Такий тип Ф.Гайек назвав «централізованим колективістським плануванням», яке своїм наслідком має руйнацію конкурентних механізмів саморозвитку суспільства; а К.Поппер охарактеризував як «утопічну інженерію», яка усуває з процесу суспільного розвитку індивіда[13,с.178-185].

Утвердження нового політичного мислення як засобу зближення цивілізацій є справою складною і суперечливою. Поряд із суттєвими зрушеннями, виникають труднощі, які потребують раціонального осмислення й подолання. Ця проблема має стати предметом невідкладного розгляду як на рівні політичної теорії, так і на рівні практики міжнародних відносин, реальної зміни внутрішньої і зовнішньої політики.

Список використаних джерел

1. Этциони А. От империи к сообществу: новый подход к международным отношениям / А.Этциони; [пер. с англ. под ред. В.Л.Иноземцева]. - М.: Ладомир, 2003- 342с.

2. Аппатов В.П. Новое политическое мышеление и современные международные отношения: анализ современной политологии / В.П.Аппатов: [монограф.]. - Одесса: Астра-Принт, 1991. - 278с.

3. Кремень В. Україна: шлях до себе: Проблеми суспільної трансформації: [навч. посібн. для студентів вищих навч. закл.] / В.Кремень, В.Ткаченко. - К.: Вища школа, 1999. - 446с.

4. Бек У. Что такое глобализация? (Ошибки глобализма - ответы на глобализацию) / Ульрих Бек; [пер. с нем. А.Григорьева, В.Седельника]. - М.: Прогресс-Традиция, 2001. - 304с.

5. Шепелєв М.А. Політична система мондіалізму / М.А.Шепелєв // Політичний менеджмент. - Київ: Український центр політичного менеджменту. - 2008. - №5. - С.151-160.

6. Шабров А.Ф. Политическое управление: проблема стабильности и развития: [монограф.] / А.Ф.Швабров. - М.: Интеллект, 1997. - 200с.

7. Цивилизационные модели современности и их исторические корни / [Ю.Н.Пахомов, С.Б.Крымский, Ю.В.Павленко и др.]. - К.: Наукова думка, 2002. - 632с.

8. Глобальное сообщество: Картография постсовременного мира: [сб. науч. трудов] / рук. проекта, сост. и отв. ред. А.И.Неклесса. - М.: Восточная литература, 2002. - 464с.

9. Стрежнева М. Международные общества хозяйствующих субъектов [Электронный ресурс] / М.Стрежнева // Pro et Contra. - Осень 2002. - Том 7. - №4: Внешняя политика нового века. - Режим доступа: http://uisrussia.msu.ru/ docs/nov/pec/2002/4/ProEtContra_2002_4_І0.pdfІ0.Неклесса А. Трансформация истории / Александр Неклесса // Новый мир. - №9. - 2002. - С.8-15.

10. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Лекции и интервью Москва, апрель 1989г. / Юрген Хабермас; [ред. кол.: Н.В.Мотрошилова (отв. ред.) и др.; Российская Академия Наук, Институт философии]. - М.: Наука, 1992. - 176с. - (Философы современного мира: Лекции в институте философии АН СССР).

11. Иванов И.С. Внешняя политика России в эпоху глобализации: статьи и выступления / И.С.Иванов. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. - 415с.

12. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги / Карл Попер - Т.І.: У полоні Платонових чарів; [пер. з англ. О.Коваленко]. - К.: «Основи», 1994. - 444с.

Размещено на Allbest.ru