Сіонізм та антисіонізм у світовій політиці та економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

8

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра країнознавства і міжнародних відносин

Сіонізм та антисіонізм у світовій політиці та економіці

Зміст

1. Історія зародження та розвитку сіонізму та антисіонізму

1.1 Вигнання євреїв з Німеччини

1.2 Вигнання євреїв з Польщі

1.3 Євреї в США

2. Тлумачення руху сіонізму

3. Сіонізм та антисіонізм в сучасному світі

Література

1. Історія зародження та розвитку сіонізму та антисіонізму

1.1 Вигнання євреїв з Німеччини

Перший значний бунт антиєврейського характеру відбувся 1012 р. у Німеччині. Тоді євреїв вигнали з Майнца. До 1096 р. вони знову повернулися до цього міста.

Під час епідемії чуми християнські громади звинуватили євреїв в її поширенні. Антиєврейські бунти спалахнули у всіх регіонах Німеччини, було зареєстровано 350 різних нападів.

1221 р. антисемітські бунти спалахнули в Ерфурті. 1241 р. практично всю єврейську громаду Франкфурта було вбито або вигнано під час великого єврейського погрому.

У Кобленці відбулися єврейські погроми 1265-го, 1281-го та 1287 рр. Приблизно 728 євреїв було вбито під час єврейського погрому в Нюрнберзі 1298 р. Ціла низка нападів 1336-1339 рр. на євреїв в Ельзасі, Швабії та Франконії увійшла в історію як напади армледерів.

Євреїв вислали з Бреслау 1349 р., з Нюрнберга - 1349 р., з Ротенбурга - 1349 р. - того самого року євреї змогли знову влаштуватися у Франкфурті, але тільки для того, щоб бути знову витісненими.

Євреїв вигнали з провінції Трира 1418 р., з міста Дюссельдорф - 1428 р., з Майнца - 1438-го, 1462-го та 1470 р. Щоразу через деякий час вони знову поверталися.

Євреїв вигнали з Дрездена 1448 р. після того, як багатьох з них спіймали на підробці монет. 1493 р. всіх євреїв вислали з Халберштадта. 1499 р. євреї зуміли повернутися до Нюрнберга, але невдовзі їх знову звідти вигнали.

1520 р. євреїв вдруге вигнали з Ротенбурга.

1594 р. євреї зуміли повернутися до Халберштадта, але того ж року їх знову вигнали.

1614 р. Франкфурт ще раз став ареною потужних єврейських погромів. 1796 р. основну частину єврейського гетто у Франкфурті було знищено.

Створення 1871 р. об'єднаної Німецької імперії поклало кінець організованим єврейським погромам, що відбулися в різних незалежних німецьких державах. Хоч би як там було, тепер почуття неприязні до євреїв в основному обумовлювалося їхнім активним залученням до комуністичних ідей та міжнародного соціалізму, який асоціювався з німецьким євреєм Карлом Марксом.

1.2 Вигнання євреїв з Польщі

1399 р. Познань потрясли єврейські погроми, а 1407 р. такі самі бунти відбулися в Кракові. 1483 р. євреїв вислали з Варшави.

1491 р. євреїв вислали з Кракова. Ціла низка єврейських погромів у місті Калиші мала характер спорадичних спалахів, вони тривали практично ціле XIV століття. 1656 р. все єврейське населення Калиша знищила польська армія, очолювана Чарнецькі. Ці бунти увійшли в історію під його ім'ям.

У Познані було ще три антиєврейські бунти - 1648-го, 1577-го та 1687 р. І все ж Польща прихистила багатьох євреїв, постраждалих від нацистської окупації під час Другої світової війни.

- Вигнання євреїв з Русі

965 р. князь Русі Святослав (за його войовничий та хоробрий характер його називали Святославом Хоробрим або Святославом Завойовником) знищив державу Хазарський Каганат і завоював хазар, які не тільки прийняли юдаїзм, а й надали прихисток великій кількості євреїв, які туди втекли після римсько-єврейської війни 70 р. н. е.

1563 р. єврейські погроми призвели до великої кількості смертей у Полоцьку та Вітебську. 1648 р. Богдан Хмельницький очолив повстання козаків і українського народу проти євреїв та польських хліборобів. За єврейськими оцінками, щонайменше 744 єврейських громад було знищено, і ці погроми стали відомими як різанина Хмельницького.

1667 р. євреїв вигнали з України. Євреїв висилали з Росії тричі: 1727-го, 1738-го та 1742 рр. сіонізм єврей антисіонізм

1762 р. Катерина ІІ заборонила євреям проживати в Росії. Однак, не зумівши позбавитися від них, 1791 р. повеліла їм жити на західних землях країни - обмеження, яке стало відомим як Межа осідлості. Ці території перебували в межах Польщі, що невдовзі призвело до сильного збільшення єврейського населення Польщі.

1824 року цар Олександр I вислав 20 000 євреїв з Вітебської та Могильовської губерній. З 1881 р. низка антиєврейських бунтів прокотилася Росією і всією Східною Європою.

1891 р. в Москві відбулися антиєврейські народні бунти, які призвели до вигнання євреїв з міста. Після невдалої революції 1905 р. в Росії, в якій участь євреїв була зовсім мізерною, у 600 селах та містах країни вони зазнавали нападів. Сотні тисяч втекли до Західної Європи або в Сполучені Штати Америки.

Приблизно 1905 р. в Росії вперше видали „Протоколи сіонських мудреців” під редакцією Сергія Нілуса, після чого їх багато разів перевидавали на багатьох мовах у всьому світі. Цей документ має форму доповідей на зустрічах єврейських старійшин і становить план завоювання світу через війни, підкупи, контроль над пресою.

Глибока неприязнь до євреїв серед населення Росії та російського правлячого класу, зокрема, була однією з головних причин масової участі євреїв у комуністичній революції 1917 р.

1.3 Євреї в США

У Сполучених Штатах перші ознаки неприязні до євреїв з'явилися у висловлюваннях одного із засновників держави -- Томаса Джефферсона, який протестував проти дозволу на в'їзд євреїв в Америку під час одного з перших засідань Установчого зібрання. Точних деталей ним сказаного не зафіксовано.

Під час американської революції приблизно 1780 р., єврейське населення колоній нараховувало 2 000 осіб. До 1880 р. воно збільшилося приблизно до 250 000. Кілька євреїв стали відомими діячами під час американської Громадянської війни, позаяк на боці Конфедерації держсекретарем був Юда Бенджамін, який втік до Англії після падіння Півдня. Банкірський дім Ротшильдів, дочірні компанії якого були і на Півночі, і на Півдні, торгував з обома сторонами, не займаючи чиєїсь конкретно позиції.

Однак відносно небагато євреїв жило в Америці до кінця XIX ст., коли вони, втікаючи від переслідувань, почали масово прибувати із Східної Європи [1].

До 1920-х євреїв почали пов'язувати з комунізмом і в Сполучених Штатах. Засновник автомобільної компанії Генрі Форд став головним видавцем антиєврейських матеріалів у Сполучених Штатах. Він безплатно роздавав копії „Протоколів сіонських мудреців” та власну газету - „Незалежний Дюрборн” всім покупцям його автомобілів.

До 1920 р. приблизно 2,5 млн євреїв із Східної Європи емігрували в Америку. Це зіграло немалу роль у прийнятті Імміграційних Актів 1921 і 1924 рр., які практично зупинили імміграцію з країн, де було багато єврейського населення. Тоді євреї почали селитися у великій кількості в інших регіонах: Канаді, Південній Америці (особливо в Аргентині), Палестині. США повністю відмовилися від політики протистояння єврейській імміграції з початком Другої світової війни. У результаті мільйони європейських євреїв прибули до Америки.

2. Тлумачення руху сіонізму

Сіонізм, тобто рух євреїв за створення у Палестині батьківщини для євреїв, основаної на расових і етнічних принципах, було засновано 1897 р. Теодором Герцлем у Швейцарії. 1948 р. сіоністи досягли успіху у створенні держави Ізраїль на Близькому Сході, і цим вони породили собі нову хвилю проблем [5].

Після Другої світової війни антиєврейська пропаганда не припинилася. У Радянському Союзі, якого за іронією долі було створено клікою євреїв-комуністів, антиєврейські настрої посилилися зі створенням держави Ізраїль. Багато радянських комуністів бачили в існуванні Ізраїлю та єврейській лояльності до нього потенційну п'яту колону в межах Радянської держави. Бо за ізраїльським законом, який мав назву Закон Повернення, будь-який єврей у світі міг отримати громадянство Ізраїлю, якщо міг довести своє юдейське походження. Цей закон чинний донині.

Це автоматично призвело до того, що в кожній країні з'явилося багато громадян, що тяжіли до більш ніж однієї держави. Чи антисіонізм і антиєврейські переконання є одним і тим самим - це питання пропаганди: євреї, які підтримують сіонізм, завжди відзначають антисіоністів як тих, хто повстав проти євреїв-антисемітів. Це, однак, ще одна неточність, яка суперечить фактам: деякі з найзначніших антисіоністів є релігійними євреями; вони протестують проти Ізраїлю, бо його існування суперечить Талмуду, який наказує дочекатися єврейського месії перш ніж створювати держави.

Та називати арабів „антисемітами” - це знущання. Адже вони, як і євреї, розмовляють семітськими мовами. Тобто цей епітет у цьому разі абсолютно не потрібен.

Нарешті, багато євреїв-комуністів були на передньому плані антисіоністського руху. Вони обіймали високі посади у радянському суспільстві аж до самого краху Радянського Союзу.

Чи то випадково, чи то в результаті якогось плану, однак у руках євреїв опинилися всі засоби масової інформації - і в США, і, меншою мірою, в Західній Європі. Те, що засоби масової інформації належать невеликій групі євреїв - відомий факт.

Напад на Світовий торговельний центр в Нью-Йорку 11 вересня 2001 р. Напад, проведений мусульманами, було помстою за підтримку, яку США надають Ізраїлю; ця підтримка, у свою чергу, походить від єврейського домінування в американських ЗМІ та уряді. Подібні напади будуть тільки ставати частішими, поки Білий Захід дозволятиме своїм політикам та ЗМІ бути во влади єврейських груп.

Враховуючи стійкий зв'язок між євреями та різними лівими рухами, не дивно, що засоби масової інформації вороже налаштовані до білої раси з позиції висвітлення поточних подій. Через єврейське домінування у засобах масової інформації так звана суспільна думка завжди подається в єврейських інтересах. Наприклад, у будь-якому випуску новин, де розповідається про злочин, скоєний білим проти негра, не забувають згадати расу злочинця, і це подається як приклад «расової нетерпимості». Насправді ж все навпаки -- білі набагато частіше зазнають нападів чорношкірих, але зазвичай засоби масової інформації цей факт замовчують.

Це єврейське домінування у ЗМІ може призвести, і призводить, до серйозних наслідків, що яскраво засвідчив напад на Світовий торговельний центр у Нью-Йорку та на Пентагон у Вашингтоні 11 вересня 2001 року. Ці події були викликані виключно підтримкою, яку США надають Ізраїлю в боротьбі проти палестинців.

Той факт, що США та більша частина Заходу й надалі, попри масову загибель власних громадян, за будь-яку ціну підтримують Ізраїль, є важливим свідченням сили єврейського лобі у ЗМІ (які створюють „суспільну думку”). Також це є підтвердженням всеохопного контролю єврейського лобі над американським урядом, і, набагато меншою мірою, над урядами Західної Європи.

Домінування євреїв у засобах масової інформації, як і в процесі прийняття політичних рішень у США та Західній Європі, матиме дедалі серозніші наслідки для білих, які живуть у цих частинах світу, у міру зростання впливу ісламського світу та його гніву. Біле населення Заходу у мусульман асоціюється з євреями. І цілком справедливо, якщо взяти до уваги запобігливу, холуйську підтримку, яку Захід (за допомогою ЗМІ, де домінують євреї, і державного контролю) надає Ізраїлю та світовому єврейству [1].

У світовій політичній науці таке капосне слово, як сіонізм, є синонімом єврейського націоналізму, втім, націоналізму дещо відмінного від націоналізму китайського чи українського.

The Concise Oxford Dictionary of Politics твердить: „Сіонізм означає рух європейських євреїв кінця XIX ст. за створення єврейської держави. Цей рух значною мірою став відповіддю на антисемітизм... Головна мета сіонізму виявилася досягнутою 1948 р., коли була утворена держава Ізраїль, що визнала за всіма євреями право жити в межах його кордонів. З цього моменту сіонізмом можна назвати підтримку держави Ізраїль. Подібно до інших форм націоналізму, особливим різновидом якого він є, сіонізм припускає значне розмаїття ідеологій: в Ізраїлі можна бути релігійним сіоністом чи атеїстом, „вірити” у капіталізм чи соціалізм”.

Українська радянська енциклопедія: „Ідейно-політична течія, що виражає інтереси шовіністичних кіл великої буржуазії єврейського походження, яка зрослася з монополістичним капіталом імперіалістичних держав... Ідеологія сіонізму являє собою еклектичну суміш різних ідеалістичних теорій, соціал-реформістських ідей, шовіністичних, расистських поглядів і релігійних догматів іудаїзму... З допомогою сіонізму єврейська буржуазія намагається відвернути трудящих євреїв від загальнопролетарської класової боротьби, перешкодити поширенню серед них комуністичних ідей... Єврейське населення в СРСР, як і весь радянський народ, рішуче засуджує агресивний політичний курс міжнародного сіонізму, зокрема сіоністської правлячої верхівки Ізраїлю” [2].

3. Сіонізм та антисіонізм в сучасному світі

„Сіонізм - найбільша загроза світовій цивілізації” - може здатися перебільшенням. Можна багато говорили про це. Близькосхідна проблема - звичайно, але чи загроза усьому світу? Було б добре, якщо можна було б говорити про сіонізм як про локальну проблему. Але - не виходить.

У серці Єрусалиму, можна побачити величезний у людський зріст семисвічник із чистого литого золота. Цей семисвічник важить кілька центнерів, і напевно, коштує не одну сотню тисяч доларів. Його пожертвував український громадянин Вадим Рабинович.

Жаль, що з бідної України викачують гроші, які могли б послужити українцям, і перекачують у багату й процвітаючу країну. Але дійсність ще гірша: семисвічник був пожертвуваний Рабиновичем не у фонд озеленення Єрусалима, - він подарований найбільш екстремістській і фундаменталістській єврейській організації, яка написала на своїх прапорах мету - руйнування єрусалимських мечетей і будівництво на їхньому місці іудейського храму. Руйнування мечетей призведе до страшної війни, яка, напевно, охопить Близький Схід, а потім і увесь світ. Тому сіонізм - дійсно небезпечна загроза світу.

Особливо небезпечним його зробила приватизація. Якби українське народне господарство не було приватизоване, Рабинович не зміг би своїм подарунком наблизити регіональну, а може, і світову війну. Така самоприватизація відбулась у Росії, і звідти олігархи теж понесли капітали ЮКОСу, створені працею радянських людей, до нас в Ізраїль. Коли б вони не приватизували ЗМІ, люди могли б довідатися правду про небезпеку. Недарма головний союзник й опора Ізраїлю - Сполучені Штати вимагають повної приватизації ЗМІ й усього народного надбання колишнього СРСР.

В Західній Європі війна й перемога повністю замінені темою голокосту. Це заміщення відбулося через збіг інтересів сіоністів і західних імперіалістів. Імперіалісти хотіли відібрати у нас перемогу, і сіоністи охоче допомогли їм задля своїх власних інтересів. Нині вони заробляють мільярди доларів на цій темі, а героїчний подвиг наших батьків забутий, він більше не захищає нас, як він не захистив і мужніх сербів від натівських бомбардувань [4].

Відомий діяч сіонизму В. Жаботинський ще в 1909 році зазначив, що „можна потрапити в антисеміти за одне тільки слово „єврей” або за найневинніший відгук щодо єврейських особливостей... На євреїв наклали табу, через яке на них не можна навести навіть найнеобразливішу критику, і від цього звичаю втрачають більше всього самі євреї, тому що врешті-решт складається враження, що навіть і сама назва „єврей” є нецензурним словом”.

Сьогодні єврейське питання табуйоване не лише в Україні, а й у всьому світі. Багато з тих, кого лякає делікатність цієї теми, несвідомо чи свідомо віддають перевагу мовчанню, а тих, хто порушує її, всі вважають за потрібне не тільки поставити ”на місце”, а й затаврувати кличкою антисеміта. На все це можна було б не звертати уваги, якщо припустити, що єврейське питання залишиться в „сонному” стані [7].

Суттєвим тут є те, що євреї проводять моніторинг громадської думки неєвреїв по всьому світі на постійній основі, вони здійснюють управління „невидимим механізмом суспільства”, який складається з більшості медійних засобів новин та розваг, і вони намагаються пристосувати лінію своєї пропаганди в такий спосіб, щоб тримати неєвреїв у не мобілізованому, а розслабленому стані, і захиститися від звинувачень і санкцій.

Зараз євреї дуже відомі своєю надчутливістю до будь-якого виду критики. Погляньте тільки на когось скоса і він починає верещати, що це ще один Голокост. Але цього разу нелюбов до них решти світу справді досягла серйозного рівня. Результати їхніх досліджень зараз виявляють, що антиєврейські почуття навіть вищі, ніж були після 30-х років.

У 30-ті роки була сильна реакція в Європі - і меншою мірою в Америці - стосовно того, що євреї робили як комуністичні комісари в Радянському Союзі, вбиваючи мільйони росіян та українців. Євреїв терпіли в толерантному суспільстві, але загалом не приймали. Набагато більшою мірою, ніж сьогодні, в 30-ті роки євреї визнавалися такими, які вони є насправді.

У 30-ті роки, якщо видатній особі - з прихильниками і впливом - не подобалося те, що робили євреї, вона не боялася про це висловлюватися. Вона не боялася написати книжку, і були видавці, які б її надрукували. Сьогодні медіа і політики повністю в єврейських руках, і пересічному громадянину все важче почути чесну думку про щось. І все важче дізнатися реальні результати опитування громадської думки стосовно євреїв, такої, де б людина давала свої відповіді приватно. Я можу тільки припускати, що євреї мають всі підстави стверджувати, що сьогодні вони більш непопулярні, ніж у будь-який час починаючи з 30-х років [3].

Більше того, не є секретом, що в середовищі світового єврейства є чимало людей, які свідомо паразитують на боротьбі з антисемітизмом (і не від того, щоб підживити його, коли він геть сходить нанівець [6].

Бути за Схід - не значить „бути проти Заходу”. Це - бути проти агресії, що йде із Заходу. Цю агресивну силу нині організовують Сполучені Штати, а ідеологічне оформлення виконує сіонізм і його сіамський близнюк голокостизм, віра у виняткову значимість загибелі євреїв. Ця сила зазнала поразки, коли народи Франції й Голландії проголосували проти Конституції Європи. Ця конституція поставила б армії Європи під контроль НАТО, тобто під американо-ізраїльський контроль. Ізраїль - навіть не член НАТО, але ізраїльські парламентарії стали частиною парламентського союзу НАТО.

Георгій Щокін - президент Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП), президент Міжнародної кадрової академії (МКА), доктор філософських наук, доктор соціологічних наук і кандидат психологічних наук - вважає за потрібне спеціально застерігати, що „здоровий і природний (!)... антисіонізм не можна ототожнювати ні з антисемітизмом, ні з „антиєвреїзмом”, ні з жодним іншим „анти”, який ображає, принижує і ганьбить релігійну, національну й історичну долю всього єврейського народу, який дав світові... багато великих людей”. З другого боку, відразу „вивчення коренів” сіонізму як „явно нацистської течії” пов'язує з „його основами і в іудаїзмі, і в національному характері, обумовлених історичними, політичними, соціальними та іншими чинниками релігійно-етнічного розвитку”. Пропонуючи створити Всесвітню антисіоністську організацію, пан Щокін збирається вести „боротьбу проти сіонізму, за майбутнє єврейського народу і всього людства”. При цьому саме етно-расові критерії використовує для політичних оцінок подій і діячів. Так, спеціально підкреслюється, що відповідальні за голодомор більшовики були „історичними співвітчизниками” сіоністів (тому злочинцями?).

Посилаючись на Біблію, Талмуд, К.Маркса та інші стародавні й з учорашніх газет „єврейські джерела” і тим самим ніби вмиваючи руки (мовляв, самі про себе таке кажуть), Г. Щокін чітко артикулює безсумнівно образливі інвективи, які ганьблять весь народ: про пріоритети іудеїв у практиці геноциду, про „талмудистську помсту” іудеїв слов'янам за розгром київським князем Хазарського каганату, про природжену своєкорисливість, культ торгашества й користолюбство від давніх часів до нинішньої практики продажу квитків на огляд руїн МТЦ у Нью-Йорку.

Размещено на Allbest.ru