Размещено на http://www.allbest.ru/

- 2 -

РЕФЕРАТ

на тему:

«Проблеми становлення правової та соціальної держави в Україні»



План

1. Основні поняття

2. Формування правової держави в Україні

3. Модель соціальної політики Української дежави

4. Система соціального захисту населення України

5. Проблема будівництва соціальної держави в сучасній Україні

Висновок

Література



1. Основні поняття

Поняття "соціальна держава" є плодом XX століття, тоді як поняття "правова держава" виникло раніше - у XIX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принципів, форм і конструкцій узгодженої взаємодії влади і права.

Античними авторами було вироблено низку положень про правову державу:

- про владу закону, як поєднання сили і права (Аристотель, Солон);

- про відрізнення правильних і неправильних форм правління (Сократ, Платон);

- про відрізнення природного і позитивного права та їх співвідношення (Аристотель, Демокрит);

- про рівність людей за природним правом (римські юристи, стоїки);

- про право як мірило справедливості, що регулює норми спілкування (софісти, Цицерон та ін.);

- про державу як правове об'єднання людей (Цицерон);

- про сфери приватного і публічного права, про юридичну особу, суб'єкт права (римські юристи).

Символічним вираженням уявлень про державну владу, що визнає право, тобто про справедливу державну владу, став образ богині правосуддя із зав'язкою на очах, із мечем і терезами правосуддя. Він уособлює єднання сили і права: охоронюваний богинею правопорядок рівною мірою є обов'язковим для усіх. Образ правосудця виражає зміст і ідею не лише справедливого суду як спеціального органу, а й ідею справедливої, правової, державної влади.

Уперше термін "правова держава" було вжито німецькими вченими К.Т. Велькером (1813), І.Х. Фрайхер фон Аретином (1824). Створення юридичне завершеного поняття "правова держава" пов'язують з ім'ям Р. Моля, який ввів його до загального державно-правового і політичного вжитку. У 1829 р. він навів визначення правової держави як конституційної держави, що має ґрунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на забезпеченні судового захисту особи.

Отже, історично правова держава - це конституційна держава. Вона виникає як реакція на абсолютну монархію, як вимога обмеження діяльності центральних державних органів відповідними загальними правовими актами, сформульованими представницькими органами.

Теорія правової держави поширилася на країни Західної Європи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протягом десятиліть. На домінуючу перетворюється ідея про те, що в правовій державі відносини між людьми і державою регулюються нормами, які встановлюють порядок і виключають безвладдя і застосування насильства. Це означає, що піддані, які раніш мали лише обов'язки, перетворюються на громадян, наділених, крім обов'язків, певними, встановленими законом, правами. Основною метою правової держави вважається забезпечення свободи громадян, свободи ініціативи, підприємництва і розвитку особи відповідно до принципу "дозволено все, що не заборонено законом".

Показово, що в конституціях деяких країн (США, Франції, Швейцарії та інші) відсутні статті, які зазначають, що дана країна є правовою. Проте правова сутність держави розкривається через закріплені в статтях Основного закону ознаки правової держави: охорона і захист прав людини, підкорення влади закону, поділ влади та ін.

Соціальна держава (держава соціальної демократії) - це сучасна політико-правова теорія, де слово "соціальна" несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини.

Здавалося б, "правова держава" і "соціальна держава" є несумісними. Перша передбачає певну свободу особи від держави, від її опіки. Друга, навпаки, спирається на активність держави в соціальному захисті особи, особливо соціальне ранимої (пенсіонер, інвалід, безробітний не зі своєї вини).

Проте друга половина XX ст. поєднала ці поняття, збагативши кожне з них. Коли говорять про побудову соціальної правової держави, мають на увазі насамперед втілення в ній:

- принципу верховенства права (панування правового закону) як головного в правовій державі;

- принципу соціальної справедливості (забезпечення державою соціальної безпеки особи) як головного в соціальній державі.

Поняття "соціальної держави" було висунуто у 1929 р. німецьким державознавцем X. Хеллером і згодом поширилося в Європі. Так після Другої світової війни концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою.

Рис.1.1 Ухвалення Основного закону ФРН 1949р.



У наші дні соціальна держава означає насамперед обов'язок законодавця бути соціальне активним в ім'я згладжування суперечних інтересів членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя таких рішень, які б позитивно сприймалися різними верствами суспільства, її мета - за допомогою соціальної політики, забезпечення рівності та умов політичної співучасті об'єднати населення, стабілізувати соціальну (утому числі правову) і економічну системи, забезпечити їх прогресивну еволюцію.

Вчені (Т.А. Ріттер, Роулз та ін.) виділяють три моделі сучасної соціальної держави.

1. "Позитивна держава" (США), у якій є найменший ступінь невтручання держави в економіку і соціальне забезпечення, орієнтоване на дотримання індивідуалізму та захист корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю).

2. Власне соціальна держава (Велика Британія), у якій забезпечуються гарантований мінімальний рівень життя і рівність стартових можливостей (соціальна політика держави як засіб забезпечення повної зайнятості).

3. "Держава добробуту" (Нідерланди), у якій забезпечується мінімальний рівень життя та встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в зарплаті, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави як засіб забезпечення "рівності, кооперації та солідарності").

Ці моделі мають тенденцію переходу від однієї до іншої. Вони ніде цілком не були реалізовані, що свідчить про мінливість соціальної політики держав у ході розвитку.

Ідея про орієнтацію України на соціальну державу міститься у Конституційному договорі між Верховною Радою і Президентом України (від 8 липня 1995 р.) "Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття Конституції України". Тут, зокрема, підкреслюється, що Договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке текстуальне вираження ідея соціальної правової держави знайшла у ст. 1 Конституції України.

Було б помилковим вважати, що правова держава і соціальна держава добре поєднуються і в змозі цілком злитися в один тип держави. Принцип соціальної безпеки населення і вимога не лише юридичної, а й матеріальної рівності (властивості соціальної держави) суперечать ідеї свободи особи, взаємної відповідальності держави і громадянина (властивості правової держави).

Однак було б неслушним протиставляти правову державу і соціальну державу, їх зближення - найсприятливіший результат для громадянського суспільства, оптимальний варіант його розвитку без класове ворожих конфліктів і соціальних потрясінь.

Соціальна і правова держави сумісні між собою доти, доки функціонування державної влади буде обмежуватися, врівноважуватися, контролюватися і поширюватися в межах додержання основних прав людини. І навпаки соціальна держава суперечуватиме з правовій державі завжди, коли "людський добробут", "соціальна безпека", "соціальна справедливість" вважатимуться вищими цінностями. Розвиток держави як соціальної має ґрунтуватися на такому фундаменті, як "правова" держава.

2. Формування правової держави в Україні

Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити свій вияв і в Україні. Завдяки вибореній Україною незалежності відбулося відродження ліберально-демократичної традиції в українському конституціоналізмі -- концепція демократичної, соціальної, правової держави стала складовою частиною української державницької ідеології. Проголошення в Конституції України як соціальної, правової держави зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця модель, її зміст, який визначається системою притаманних соціальній, правовій державі рис і принципів, стала предметом більш пильної уваги не тільки з боку вітчизняних науковців, але й суспільства в цілому. Прикладом цього є формування в середовищі українських правознавців двох підходів щодо назви такої держави, які відображають певні відмінності в баченні її сутності. Так, В. Копєйчиков і М. Козюбра відстоювали сталу, притаманну Європі формулу «демократична, соціальна, правова держава», що згодом була втілена в Конституції, тоді як П. Рабінович пропонував більш назву «держава соціально-демократичної, орієнтації». Конституція, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким чином, в Україні на сьогодні створені лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку цієї концепції.

Формування соціальної, правової держави -- це складний і тривалий процес. Для того щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ.

Метою проведення правової реформи повинно стати:

- Скасування тих законів які не відповідають потребам суспільного життя;

Щодо України то тут можна навести такий приклад: Розділ перший - Загальні засади. Приміром, стаття 13. В ній, зокрема, гарантується, що “від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією”. А межі ці, зокрема, вказують, що “власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству,” що “власність зобов'язує”, що “держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності”, що “усі суб'єкти права власності рівні перед законом”.

- розробка нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об'єктивно існуючими потребами правового регулювання;

- здійснення адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що обумовлено намірами України інтегруватися в єдину Європу;

- формулювання чіткої правової політики держави тощо, її результатом мають бути: забезпечення верховенства права, правового характеру чинного законодавства, істотне обмеження відомчої нормотворчості, оскільки нерідко підзаконні нормативно-правові акти (різні інструкції, розпорядження тощо) приймаються всупереч закону і паралізують його дію. Важливою складовою правової реформи стало завершення процесу формування нової судової системи;

- впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих повноважень органів законодавчої та виконавчої влади.

Однак слід мати на увазі, що правову державу не можна побудувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання і виконання законів усіма суб'єктами: державою, державними органами, суспільними організаціями, посадовими особами і громадянами. Це тим більш важливо в умовах перехідного періоду, коли нарівні з попередніми формами суспільних відносин розвиваються нові. Поряд з удосконаленням законодавства не менш важливою умовою побудови правової держави є підвищення якості юридичної практики, яка у свою чергу, залежить від правової, професійної культури тих, хто створює і застосовує законодавство.

Головною метою здійснюваної політичної реформи є: налагодження ефективної взаємодії між вищими органами державної влади відповідно до принципу поділу влади, розробка і законодавче закріплення процедури формування і функціонування парламентської більшості, створення дійового механізму взаємодії та взаємної відповідальності президента, парламенту й уряду щодо розробки та здійснення державної політики, структурування політичної системи суспільства тощо.

Не менш важливим для формування правової держави в Україні є підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян, посадових осіб і суспільства в цілому, виховання почуття поваги до права, забезпечення знанням своїх прав і свобод, юридичних обов'язків, уміння їх правильно реалізовувати виконувати. Високий рівень правової культури і правової свідомості необхідний для утвердження в суспільстві законності, справедливості, встановлення такої атмосфери, в якій людина може вільно жити і розвиватися як особистість. Таким чином, знання права, повага до нього, переконаність в обов'язковості його виконання -- необхідна умова створення правової держави. З цього випливає, що ще однією умовою на шляху формування правової держави є переборення правового нігілізму. Однією з причин того, що українському суспільству став притаманний правовий нігілізм, є тривале існування Російської імперії, а згодом -- СРСР, яким було властиве негативне ставлення до права і закону. З огляду на це слід зазначити: значна частина суспільства досі скептично ставиться до думки, що закріплені в Конституції цінності можуть прижитися в наших умовах і позитивно впливати на процес вирішення існуючих проблем. Подолання цієї ситуації можна досягнути лише за умови, що ідея розбудови України як соціальної, правової держави стане цільовою настановою діяльності не тільки політиків і державних діячів, але й суспільства в цілому.



3. Модель соціальної політики Української дежави

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

> Соціальні амортизатори -- це механізми соціального захисту.

Рис. 1.2. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

-- системної, соціально-економічної трансформації;

-- структурної перебудови;

-- виходу на новий щабель економічного розвитку;

-- переходу до нового рівня цивілізації.

Цілі соціальної політики перехідного періоду стратегічного характеру:

-- наповнення реформ соціальним змістом;

-- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

-- активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

-- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

Рис.1.3. Етапи формування та реалізації соціальної політики

-- створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати дохід відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

-- стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

-- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

-- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

-- формування ефективної системи соціального захисту населення;

-- реформування пенсійної системи;

-- розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

-- зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

-- погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

-- забезпечення прожиткового мінімуму;

-- боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

-- захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

-- обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

-- створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

-- запобігання соціальній деградації тощо.

Мал. 2.3. Суб'єкти соціальної політики України

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

-- правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

-- прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

-- соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

-- впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

-- прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

-- встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

-- державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

-- державний вплив на ціни та цінотворення;

-- обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

-- пенсійне забезпечення;

-- розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

-- підготовка та перепідготовка кадрів;

-- організація оплачуваних громадських робіт;

-- соціальне партнерство.

> Державні соціальні стандарти -- встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

> Державні соціальні гарантії -- встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

> Прожитковий мінімум -- вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

> Соціальні норми і нормативи -- показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

> Соціальна база ринкового реформування -- соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

4. Система соціального захисту населення в Україні

Система соціального захисту в Україні включає:

- пенсії (ПФ, ФСС);

- допомога по безробіттю (ФЗ);

- система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи:

- програма допомоги сім`ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

- державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

- допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);

- державна система охорони здоров`я (МБ, ДБ, ЧФ);

- державна система освіти(МБ, ДБ).

- соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

- соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.

- адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії - встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Основні соціальні гарантії в Україні:

- мінімальний розмір заробітної плати

- мінімальний розмір пенсій за віком

- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів

- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів

- індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін

- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом - 31% населення, за професійною ознакою - 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.

5. Проблема будівництва соціальної держави в сучасній Україні

Наше суспільство відчуває необхідність кардинальних змін, тому терпляче приймає всі вади існуючого буття і мириться з усіма труднощами існуючого ладу. Країна не може просто так, без болю, перейти від одного устрою до іншого, від одного режиму -- до другого. Але, на жаль, не всі це розуміють і не всі хочуть і можуть бути "придатними" нашому часу. Українське суспільство має зрозуміти, що тільки завдяки інтеграції зусиль і думок та завдяки бажанню допомогти своєму народові, своїй державі можна зробити великі зрушення в соціально-політичній сфері і розв'язати проблеми не тільки економічного, політичного, а й соціального плану.

Ми ремствуємо з приводу нерозв'язання соціальних проблем і на недостатньо забезпечений рівень життя, але нічого не робимо для того, щоб покращити своє матеріальне і соціальне становище. І тому, побудувати соціальну державу в суспільстві "згубно сплячому" й апатичному -- це справді проблема, тому, що не всі достатньо зацікавлені в її розв'язанні і замість інтеграції соціальних інтересів відчувається соціальна дезінтегрованість суспільства й оперування індивідуальним егоїзмом. Одна влада, на яку наш народ покладає всі надії і до якої він ставиться водночас з недовірою (таке своєрідне протиріччя, притаманне нашому суспільству), не зможе розв'язати всі існуючі соціальні проблеми і позбавитися соціальних катаклізмів, які згубно впливають на життя всього українського народу. Тому що, по-перше, вони як і всі ми, у своїй діяльності керуються власними інтересами для досягнення власних цілей;

по-друге, вони не мають чіткого уявлення про цілі та адекватні їм шляхи та засоби перетворення в суспільстві з урахуванням специфічних інтересів різних, у тому числі й нових соціальних верств. І перед державою, владою та суспільством постає проблема вибору такого шляху запровадження соціальної політики, вибору такої технології розв'язання соціальних проблем і механізму подолання соціальної напруги, яка б булла притаманна нашому суспільству. Але ефективність соціальної політики залежить від економічно стабільного розвитку держави. Без економічних реформ, без подолання глибокої кризи української економіки не можна розв'язати соціально-політичні задачі тому, що дві проблеми (соціальна і політична) тісно пов'язані між собою.

Концептуальне ядро теорії соціальної держави утворюють положення про зростаючу відповідальність держави за добробут, розвиток і безпеку її громадян. Практичну реалізацію цих положень здійснює потужна соціальна політика. Виникнувши як принцип піклування про найменш забезпечені верстви населення (доброчинство, філантропія), в наш час соціальна політика охоплює у диференційованому вигляді все суспільство, орієнтується на соціальні потреби в широкому розумінні цього поняття.

Соціальна держава -- це держава, яка намагається забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, співучасть в управлінні виробництвом, в ідеалі порівняно однакові життєві шанси, можливості для самореалізації особистості в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальну користь, ствердження в суспільстві соціальної справедливості.



Висновок

На мій погляд, у доповненнях до чинної Конституції необхідно обґрунтувати повноваження президента, посилити повноваження парламенту як представницької і законодавчої влади, чітко визначити механізм реального функціонування, щоб запобігти давньому недоліку української влади - тенденції до її монополізації. Ядром же конституційних змін повинні стати загальноукраїнські, європейські та світові цінності, позаяк норми права, особливо ті, які мають найвищу юридичну силу, можуть претендувати на статус правових, конституційних лише тоді, коли вони пройшли відбір історією. Щодо соціальної сфери українського суспільства то хотів би сказати, що державна влада повинна діяти у інтересах соціальних груп та вирішувати ті проблеми які є актуальними на сьогоднішній час, тут ідеться мова про демократію (влада повинна діяти від імені та у інтересах народу), а не приймати відповідні законопроекти які не відповідають винекненій ситуації життя народу. Аналізуючи дії які відбуваються у політичній владі України, хочу сказати, що влада починає діє виключно у своїх інтересах перетворюючись на олігархію. Як бачимо із соціальної нерівності Тут я хотів би навести приклад непотизму (кумівства у владі): син Анни Герман перебуває на посаді заступника міністра надзвичайних ситуацій України, за три роки народний депутат Віктор Янукович - син президента, запропонував зміни до 3-х законопроектів, яких так і не затвердили, а також жодного виступу із трибуни. В Україні своїх дітей парламентарці роблять заступниками міністра так, син Петра Симоненка, Андрій по при повну відсутність досвіду роботи від держслужбовця став першим заступником національного агентства інвестиції та розвитку України. Порівнюючи у США заборонено ставити своїх родичів на керівні місця, доречі ця заборона діє у цій країні майже півстоліття. Виходячи із вищесказаного автоматично випливає висновок: «Яка мова може бути про інтереси громадян України, насамперед слід задовільнити власні». Так на рахунок мінімальної заробітної плати яка на сьогодні становить - 1004грн., а прожитковий мінімум - 985грн. для працездатної особи. Із цього виходить, що у міських умовах не реально прожити. На рахунок фінансування освіти, який становить 6.3% від ВВП, тоді як у ФРН він становить - 4.4%, Японії - 3.4%, Англії - 5.6%, США - 5.5%, як бачимо ми перевищуємо показники найрозвинутіших країн, але біда у тому, цих грошей ледве вистачає на мізерну заробітню плату та комунальні видатки. Ось вам правова та соціальна держава. Щоб сформувати цей тип держави потрібно багато років, використовуючи цінні історичні надбання як України так і зарубіжних країн.



Література

1. http://uapravo.net/

2. http://gukr.com/

3. http://zakon.rada.gov.ua/

4. Ворчакова І. Є. «Проблема будівництва соціальної держави в сучасній Україні».

Размещено на Allbest.ru